Прага, 5 лютого 2004 – «Вони забули, як будувати демократію», – такими словами німецький соціолог Ута Ґергардт критикує американську окупаційну політику в Іраку в своєму нещодавньому інтерв’ю німецькому щоденникові «Таґесшпіль». Професорці соціології Унівеситету Гайдельберґа, фахівцеві з окупації Німеччини є з чи порівнювати: з тим, що робили самі ж американці в Німеччині після 1945 року.
Порівнює, власне, не тільки професор Ута Ґергард: автори одного з американських досліджень американських втручань у реґіонах війни чи кризи кажуть, що операція в Іраку є «найамбітнішою відбудовчою програмою від 1945 року». Та пані Ґергардт дивується, як війну в Іраку можна подавати як програму відбудови: спершу-бо йшлося про те, щоб ліквідувати один із терористичних реґіонів світу, не дати Іракові виробити зброю масового знищення і звільнити країну від диктатури, а щоб це було програмою відбудови, про те й не думали.
У війні проти нацистської Німеччини теж ішлося про те, щоб ліквідувати диктатора й покласти край геноцидові. Нині ж дослідниця вбачає трагізм становища в тому, що США вочевидь від 50-х років уже забули, які шалені зусилля потрібні, щоб збудувати демократію. І тоді в Німеччині до таких зусиль таки вдалися: паралельно до подій Другої світової війни вже складалися детальні меморандуми про відбудову Німеччини. Звичайно ж, восени 2001 року в США ніхто таких меморандумів не писав, вважає фахівець.
Ута Ґергардт нагадує, що вже 1942 року воєнне міністерство США заснувало відділ цивільного адміністрування для Німеччини, Японії й інших країн. Десять великих університетів, серед них Гарвард і Принстон, запровадили освітні програми для майбутніх офіцерів воєнної влади в окупованих країнах. Спеціяльні тренувальні курси армії, що готували офіцерів для Німеччини, мали 20 галузей вивчення соціяльної структури, серед яких родинне життя, виховання дітей, церква, система судочинства. Із цього виник, серед іншого, 500-сторінковий підручник, який мусив знати кожен офіцер.
Нині ж, через 60 років в Іраку про це вочевидь забули, вважає дослідниця. Прикладом може бути ставлення до культурних цінностей, які в Німеччині захищалися зразково: музеї, архіви, бібліотеки відразу взяли під особливу охорону, плюндрування карали; в Іраку ж окупаційна влада не захистила мистецтво від вандалізму.
Ута Ґергардт пригадує ще деякі моменти повоєнного відновлення Німеччини. Там, зокрема, було втілено величезну програму перевиховання. І головною думкою було, що демократії найбільше сприяє дієва економічна система. Важливі думки висловив соціолог Талкот Парсонз: замість великої промисловості й монополій має прийти широкий середній клас, широка палітра фахів і кваліфікацій. Метою була диференційована й орієнтована на експорт економіка з повною зайнятістю, вільна від кайданів залежності від економіки воєнної.
І хоча нинішній Ірак на відміну від повоєнної Німеччини не має добре освіченого середнього класу, цій країні треба тільки дати час для його виникнення. Приклади цього є: наприклад, Росія, де середній клас з’явився за десятиліття. Тож іще не пізно, вважає Ута Ґергардт, щоб цивільна адміністрація в Іраку прислухалася до порад соціологів , хоча б і соціологів 40-х років.
Порівнює, власне, не тільки професор Ута Ґергард: автори одного з американських досліджень американських втручань у реґіонах війни чи кризи кажуть, що операція в Іраку є «найамбітнішою відбудовчою програмою від 1945 року». Та пані Ґергардт дивується, як війну в Іраку можна подавати як програму відбудови: спершу-бо йшлося про те, щоб ліквідувати один із терористичних реґіонів світу, не дати Іракові виробити зброю масового знищення і звільнити країну від диктатури, а щоб це було програмою відбудови, про те й не думали.
У війні проти нацистської Німеччини теж ішлося про те, щоб ліквідувати диктатора й покласти край геноцидові. Нині ж дослідниця вбачає трагізм становища в тому, що США вочевидь від 50-х років уже забули, які шалені зусилля потрібні, щоб збудувати демократію. І тоді в Німеччині до таких зусиль таки вдалися: паралельно до подій Другої світової війни вже складалися детальні меморандуми про відбудову Німеччини. Звичайно ж, восени 2001 року в США ніхто таких меморандумів не писав, вважає фахівець.
Ута Ґергардт нагадує, що вже 1942 року воєнне міністерство США заснувало відділ цивільного адміністрування для Німеччини, Японії й інших країн. Десять великих університетів, серед них Гарвард і Принстон, запровадили освітні програми для майбутніх офіцерів воєнної влади в окупованих країнах. Спеціяльні тренувальні курси армії, що готували офіцерів для Німеччини, мали 20 галузей вивчення соціяльної структури, серед яких родинне життя, виховання дітей, церква, система судочинства. Із цього виник, серед іншого, 500-сторінковий підручник, який мусив знати кожен офіцер.
Нині ж, через 60 років в Іраку про це вочевидь забули, вважає дослідниця. Прикладом може бути ставлення до культурних цінностей, які в Німеччині захищалися зразково: музеї, архіви, бібліотеки відразу взяли під особливу охорону, плюндрування карали; в Іраку ж окупаційна влада не захистила мистецтво від вандалізму.
Ута Ґергардт пригадує ще деякі моменти повоєнного відновлення Німеччини. Там, зокрема, було втілено величезну програму перевиховання. І головною думкою було, що демократії найбільше сприяє дієва економічна система. Важливі думки висловив соціолог Талкот Парсонз: замість великої промисловості й монополій має прийти широкий середній клас, широка палітра фахів і кваліфікацій. Метою була диференційована й орієнтована на експорт економіка з повною зайнятістю, вільна від кайданів залежності від економіки воєнної.
І хоча нинішній Ірак на відміну від повоєнної Німеччини не має добре освіченого середнього класу, цій країні треба тільки дати час для його виникнення. Приклади цього є: наприклад, Росія, де середній клас з’явився за десятиліття. Тож іще не пізно, вважає Ута Ґергардт, щоб цивільна адміністрація в Іраку прислухалася до порад соціологів , хоча б і соціологів 40-х років.
