Київ, 16 лютого 2004 року.
Здавна на теренах сучасної України разом жили українці та євреї, поляки і росіяни. Досі в українській глибинці, у маленьких містечках з давньою історією поруч стоять церкви і синагоги, і місцеве населення не ділить одне одного на “хохлів” чи “жидів”. Таким антигуманним розподілом займаються серйозні люди у великих містах, спотворюючи міжетнічну пастораль антисемітськими гаслами і публікаціями. І, як стверджує Голова Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович, у цьому винний не український народ, а політика подвійних стандартів, яку використовує українська влада.
Україна не є антисемітською державою, стверджує Вадим Рабинович, і додає, що закриття газети “Сільські вісті” – це результат не належності видання до опозиції, а результат антисемітських публікацій у газеті.
Вадим Рабинович: “Елементарні знання історії доводять, що коли люди заплющують очі на протиправні дії у такій тонкій сфері як міжетнічні стосунки, це призводить до того, що ініціатори нагнітання пристрастей нахабніють ще більше. Я не можу вірити тим політикам, які виступають за міжетнічний мир і тут же критикують рішення суду закрити “Сільські вісті” за антисемітські публікації, які розпалюють міжетнічну ворожнечу. Я не вірю політикам, які критикують антисемітизм і при цьому співпрацюють з такою організацією, як Міжнародна академія управління персоналом: це при тому, що у виданні МАУП ( журналі “Персонал” ) публікуються такі речі, що просто жах. Ну, скажіть, хіба можна писати, що колись євреї прийшли в Україну ґвалтувати жінок і вбивати чоловіків?! Це ж нонсенс!
Україна завжди існувала як багатонаціональна держава, тут жили різні народи, і ніякі подібні теми не піднімались”,- каже Вадим Рабинович і додає: “Ми відновлюємо синагогу – це справа єврейської громади. Але ми живемо в Україні, і ми дали гроші для позолочення храму Святого Михайла у Києві, і тепер я їду повз нього і радію: красиво. Мені приємно, що ми якийсь внесок у відродження українських святинь зробили. Звернувся до мене Лесь Танюк з проханням допомогти українським студентам, щоб вони навчались за кордоном. Ми знайшли потрібні кошти. І це правильно, оскільки ми, з одного боку, єврейська громада, а з другого – українська єврейська громада”.
Здавна на теренах сучасної України разом жили українці та євреї, поляки і росіяни. Досі в українській глибинці, у маленьких містечках з давньою історією поруч стоять церкви і синагоги, і місцеве населення не ділить одне одного на “хохлів” чи “жидів”. Таким антигуманним розподілом займаються серйозні люди у великих містах, спотворюючи міжетнічну пастораль антисемітськими гаслами і публікаціями. І, як стверджує Голова Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович, у цьому винний не український народ, а політика подвійних стандартів, яку використовує українська влада.
Україна не є антисемітською державою, стверджує Вадим Рабинович, і додає, що закриття газети “Сільські вісті” – це результат не належності видання до опозиції, а результат антисемітських публікацій у газеті.
Вадим Рабинович: “Елементарні знання історії доводять, що коли люди заплющують очі на протиправні дії у такій тонкій сфері як міжетнічні стосунки, це призводить до того, що ініціатори нагнітання пристрастей нахабніють ще більше. Я не можу вірити тим політикам, які виступають за міжетнічний мир і тут же критикують рішення суду закрити “Сільські вісті” за антисемітські публікації, які розпалюють міжетнічну ворожнечу. Я не вірю політикам, які критикують антисемітизм і при цьому співпрацюють з такою організацією, як Міжнародна академія управління персоналом: це при тому, що у виданні МАУП ( журналі “Персонал” ) публікуються такі речі, що просто жах. Ну, скажіть, хіба можна писати, що колись євреї прийшли в Україну ґвалтувати жінок і вбивати чоловіків?! Це ж нонсенс!
Україна завжди існувала як багатонаціональна держава, тут жили різні народи, і ніякі подібні теми не піднімались”,- каже Вадим Рабинович і додає: “Ми відновлюємо синагогу – це справа єврейської громади. Але ми живемо в Україні, і ми дали гроші для позолочення храму Святого Михайла у Києві, і тепер я їду повз нього і радію: красиво. Мені приємно, що ми якийсь внесок у відродження українських святинь зробили. Звернувся до мене Лесь Танюк з проханням допомогти українським студентам, щоб вони навчались за кордоном. Ми знайшли потрібні кошти. І це правильно, оскільки ми, з одного боку, єврейська громада, а з другого – українська єврейська громада”.