Белград, 16 лютого 2004 – Сербiя перебувала пiд турецькою владою упродовж п’яти столiть. Народне повстання проти загарбникiв у лютому 1804 року очолив Дьордє Петрович, котрого турки назвали Карадьордє, тобто Чорний Дьордє. В мiстечку Орашац, що неподалiк Белграда, у недiлю 15 лютого вiдкрили пам’ятник повстанському вождю. В урочистостi взяли участь спiкер парламенту Драґан Маршичанин, котрий виконує обов’язки президента Сербiї, патрiарх Сербської православної православної церкви Павло та принц Олександр Карадьордєвич, якого називають спадкоємцем престолу. Светозар Марович, президент державного об’єднання Сербiя i Чорногорiя, бойкотував ювiлей. Оглядачi зазначають, що вiн, як глава республiки, уникає зустрiчi з нащадками колишньої династiї.
Внаслiдок глибокої полiтичної та економiчної кризи масових народних зiбрань не було. До Орашца прибуло кiлька тисяч прихильникiв так званих патрiотичних сил, якi вигукували гасла на пiдтримку лiдера ультранацiоналiстiв Воїслава Шешеля та лiдера монархiстiв Вука Драшковича. Спадкоємець престолу поганою сербською мовою сказав, що вiн прагне помирити сербiв і сприяти розвитковi демократiї.
Консервативнi сили, якi в минулому пiдтримували режим Слободана Мiлошевича, влаштували кiлька паралельних манiфестацiй. Вони стверджують, що нинiшня влада продала Сербiю чужинцям і через те не має права вiдзначати найвжаливiшу дату новiтньої iсторiї.
Звертаючися до учасникiв духовної академiї у Белградi, православний єпископ Артемiй сказав, що усi лиха Сербiї заподiяла Європа. Iєрарх закликав сербiв “боротися за волю упродовж наступних двохсот рокiв”. В академiї взяли участь i представники Генштабу, хоча вiйськовi не мають права виступати з полiтичними промовами. Учасники так званих патрiотичних зборiв у Белградi й Новому Саду заявляли, що нинiшня влада не гiдна правити державою, яку в минулому очолювали справжнi герої.
Триденнi святкування показали, що Сербiя глибоко подiлена на прихильникiв модернiзацiї й спiвробiтництва з Європою та на тих, хто наполягає на продовженнi полiтики, яку в дев’яностi роки проводив режим Милошевича.
Внаслiдок глибокої полiтичної та економiчної кризи масових народних зiбрань не було. До Орашца прибуло кiлька тисяч прихильникiв так званих патрiотичних сил, якi вигукували гасла на пiдтримку лiдера ультранацiоналiстiв Воїслава Шешеля та лiдера монархiстiв Вука Драшковича. Спадкоємець престолу поганою сербською мовою сказав, що вiн прагне помирити сербiв і сприяти розвитковi демократiї.
Консервативнi сили, якi в минулому пiдтримували режим Слободана Мiлошевича, влаштували кiлька паралельних манiфестацiй. Вони стверджують, що нинiшня влада продала Сербiю чужинцям і через те не має права вiдзначати найвжаливiшу дату новiтньої iсторiї.
Звертаючися до учасникiв духовної академiї у Белградi, православний єпископ Артемiй сказав, що усi лиха Сербiї заподiяла Європа. Iєрарх закликав сербiв “боротися за волю упродовж наступних двохсот рокiв”. В академiї взяли участь i представники Генштабу, хоча вiйськовi не мають права виступати з полiтичними промовами. Учасники так званих патрiотичних зборiв у Белградi й Новому Саду заявляли, що нинiшня влада не гiдна правити державою, яку в минулому очолювали справжнi герої.
Триденнi святкування показали, що Сербiя глибоко подiлена на прихильникiв модернiзацiї й спiвробiтництва з Європою та на тих, хто наполягає на продовженнi полiтики, яку в дев’яностi роки проводив режим Милошевича.
