Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 22:00

“VITA NOVA”


Павло Вольвач “VITA NOVA”

Київ, 18 лютого 2004 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

“Віта Нова” – “Нове життя”. Таку назву має наш радіожурнал. І сьогодні ми спробуємо підійти до теми, так би мовити, буквально. А саме: поглянути, як вписуються в нові реалії, як почуваються в сучасному бурхливому сьогоденні представники різних соціальних, мистецьких, ба, навіть національних груп.

Ну, з мистецтвом, скаже хтось, все зрозуміло. “Або я буду жити добре, або мої твори стануть безсмертними”. Цей афоризм відомого гумориста, напевно, сказаний на всі часи.

Проте, кожен з митців вирішує цю дилему у свій спосіб. А, окрім того, розв’язує ще безліч проблем, творчих і не зовсім. І вірить у свої зірку. Як, скажімо, гурт “Гайдамаки”, чия творчість поволі, але неухильно завойовує все більше прихильників як в Україні, так і за її межами.

Нашій кореспондентці Богдані Костюк вдалося, як то кажуть, “злапати” “Гайдамаків”: соліста Олександра Ярмолу, тромбоніста Руслана Трочинського та акордеоніста Івана Леня. І за кавою у київській студії радіо “Свобода” розпитати, як живеться гурту?

Богдана Костюк

Що гарне зроблене гуртом “Гайдамаки” на українській сцені, і що погане не зроблене?

Олександр Ярмола

Не скажу, що саме добре, що ми зробили, але дуже важливе, то це європейська група родом з України, що є дуже рідко. Тому що ми виховувалися на європейських поїздках і виховалися так, як європейська група.

Що ми не зробили недоброго? Ми не приймаємо участі в українському шоу-бізнесі. Нас інколи запрошують, але ми туди не ліземо і не хочемо лізти, тому що ми маємо надію на справжню реалізацію на європейській сцені. Тому нам український шоу-бізнес не дуже потрібний, ми просто хочемо, щоб наша музика, наше слово дійшли до людей. А вони до людей дійдуть і доходять. А ми з цього задоволені і більшого нічого не треба.

Те, що ми бачимо по телевізору, то це просто якийсь жах. І я радий, що ми туди не ліземо і не приймаємо в тому участі.

Богдана Костюк

Тоді таке запитання, дещо технічне. Наскільки я пам’ятаю, починаючи від першої “Рок-ЕкZестенції” і далі, то саме гурт “Гайдамаки” ризикнули поєднати сучасні музичні інструменти з традиційними українськими. Звідки і в кого з вас з’явилася ця ідея?

Олександр Ярмола

Я був першим, у кого з’явилася ця ідея. А тепер я перетворився на вокаліста, котрий займається тільки співами і текстами.

Богдана Костюк

Співи, тексти, музичні композиції... Ви якось обговорюєте свій творчий процес створення конкретної пісні? Чи є якісь дискусії, якісь непорозуміння?

Руслан Трочинський

Саме Олександр Ярмола приносить текст, приносить все, а потім вже ми сідаємо всі разом і обговорюємо.

Олександр Ярмола

Обговорюємо текст для початку. Звичайно, ми все обговорюємо – ми ж доросла група. Хаотично ми працювали 5-10 років тому, а зараз ми свідомо все робимо, тому що ми знаємо, чого ми хочемо і знаємо, як це робиться.

Іван Лень

Головне – це ідея. В нашому випадку вона повинна бути виражена в словах пісні. І цю ідею приносить Сашко. А як цю ідею виразити в музиці, тобто, що зробити такого, щоб співпав вектор, по якому слова тягнуть пісню до якоїсь філософії, щоб співпало так само з музикою, щоб це не було пусто або не було навпаки: забагато або сумно. В це включаються всі разом, використовуючи весь свій багаж знань: і музичних, і життєвих.

Богдана Костюк

А як би ви охарактеризували філософію своєї творчості і творчості вашого гурту?

Олександр Ярмола

В більшості – це наші спроби продовжувати козацькі традиції, традиції живої віри і боротьби за цю віру. Не те, що треба боротися обов’язково з кимсь, але нам не подобається те, що діється в Україні навколо нас, і взагалі, те, що діється в Україні. Ми стоїмо своєю альтернативою проти цього, наскільки ми можемо.

Павло Вольвач

З “гайдамаками” розібралися. З музичними, бо всі інші розчинилися за товщею часу. Така його властивість: поглинати все і без сліду...

А ось хто часу, здається, не підвладний, так це цигани. Принаймні, триб їхнього життя залишається дещо відмінним від звичних сучасних стандартів.

Роздумуючи про циганське життя, на думку спадають різні бувальщини, кумедні історії, байки... Як ось ця:

- Цигане, чом дах не накрито? - Аж дощ іде. - Цигане, уже й дощ перестав! - То нащо ж його крити - і так не тече...

Окрема тем – циганські діти.

За зовнішньою веселістю і безтурботністю яких - свій світ зі своїми проблемами, які, часом бувають досить болючими.

То що ж приніс у життя циганської молоді 21-й вік? На цю тему матеріал Володимира Ляшка.

Володимир Ляшко

Скільки й пам’ятаю себе, цигани (чи за їхньою самоназвою – роми) жили скрізь, куди мене кидала доля. Їхнє життя, звичаї, пісні ніколи не залишали мене байдужим. То вони продавали на слобожанських базарах довгі чи не півметрові карамельки в яскравих обгортках, то збирали возами по дворах містечка різне ганчір’я, розплачуючись з жінками та дітворою нехитрим крамом, глиняними свистками, якимись блискучими брошками, яскравими заколками для волосся...

Але, пам’ятаю і це, в жодній з п’яти шкіл міста, циганських дітей не було. Не видно їх і сьогодні, хоча минуло стільки літ!

Як і тоді, так і зараз про життя цих людей знаємо ми дуже мало.

Все обмежується якимись загальниками, часом образливими для ромів узагальненнями. У цьому переконався під час етнографічної експедиції Україною і кандидат мистецтвознавства Юрій Чекан.

Юрій Чекан

Роми – це точно так, як українці: є, які торгують наркотиками, є, які займаються науковою діяльністю. Так що формалізувати неможливо.

Коли ми були у Дніпропетровську і записували там Любу Власову, то її чоловіка, котрий також ром, він інженер, конструктор, людина з вищою освітою.

У мене, коли я викладав в педінституті Гоголівському, вчився Міха Казимиренко, дуже шанована людина, ром із Коростеня, який є ромським поетом, котрий переклав Шевченка ромською мовою. Та й не тільки Шевченка. Він уклав ромський алфавіт. Це абсолютно інтелігентна людина.

Володимир Ляшко

Що ж до ромського шкільництва, то й і сьогодні на початку 21 століття воно швидше нагадує незорану ниву. Юрій Чекан продовжує.

Юрій Чекан

Тут ми можемо говорити і про кризу освіти, і про те, що загальноформалізована освіта, може, не для всіх є придатною, тому що традиції, в яких виховується ця дитина з дитинства, вона трішки інакша, ніж та осідла традиція, на яку орієнтується наша школа.

В ромській дитині якась пружина в середині – вона не може всидіти на місці і слухати довго нудних вчителів, які дуже часто просто не можуть цю дитину зацікавити.

Володимир Ляшко

Тобто шкільництво має пройти в якісь зовсім іншій формі?

Юрій Чекан

В них є окрема програма. Ми бачили ромські недільні школи і в Ізмаїлі, в яких вони в ігровій формі, у формі близькій ментальності цієї дитини, в тій ментальності, в якій вона, власне, живе, доносять до неї необхідні відомості.

Володимир Ляшко

Відомий ромський культуролог, він же, тонкий знавець саду, дипломований агроном-садівник, член правління Асоціації ромів України, Валерій Сухомлинів, переконаний, що починати треба з підготовки вчительства ромів.

Валерій Сухомлинів

Доки не вивчаться ромські вчителі в достатній кількості, то не буде того. Або ж треба, щоб був фантастично талановитий вчитель іншої нації.

Володимир Ляшко

Очевидно, треба якась українська програма підготовки вчителів?

Валерій Сухомлинів

Обов’язково. Формально якісь початки цієї програми є, але вона не відповідає тому, чому вона мала би бути призначена.

Володимир Ляшко

Наприклад, зараз йде така хвиля приймати до педагогічних вузів юнаків і дівчат із сільської місцевості, щоб потім вони поверталися туди. Очевидно, окремим рядком в цій програмі необхідно було б записати: “Підготовка ромських вчителів”.

Валерій Сухомлинів

Так, але тут виникає інша складність. Чому? Тому що жодному населеному пункті немає такої кількості ромів, щоб докупи зігнати в одну школу. Але якщо робити якісь розпорошені ромські класи по різних школах, то це дуже складно.

Володимир Ляшко

Циганські діти... Веселої вдачі, легко зодягнені, що серед зими мріють весною і сонцем. У вас свої фарби для цього світу, своє розуміння життя і свободи. І все ж, коли ж побачу усіх вас за шкільною партою? Не знаю.

Павло Вольвач

Так трапляється, - скажу, повертаючись до попереднього матеріалу. Так трапляється: зовні благополучне буття таїть у собі чималі проблеми. А щоб зрозуміти це, потрібен розтин. Байдуже, мистецький чи медичний – це вже від ситуації...

І саме цим займається людина, про яку далі піде мова. Людина незвична, багатогранна, що поєднує в собі високопрофесійного медика, хірурга і, водночас, цікавого, не буденного поета. Як мовиться, скальпелем і пером, словом і ділом.

Наша сьогоднішня розмова із завідувачем відділення інтервенційної радіології Київської центральної клінічної лікарні, кандидатом медичних наук Олександром Гладким, котрий в іншій своїй іпостасі більш відомий, як Олександр Грек, член Спілки письменників України, автор численних поетичних книг, пісняр і перекладач. Отже...



Олександр Грек

Людина повинна бути багатогранна, різностороння. Тому приділяти увагу тільки медицині чи (рано чи пізно з’являться професійні вади) віддавати себе тільки творчості...

Павло Вольвач

А як воно у Вас поєднується? На перший погляд, начебто непоєднувані речі: медицина і поезія, ніж і перо.

Олександр Грек

Я не перший. Дуже багато серед медиків є творчих людей, які наштовхуються на те, що не тільки фізичний недуг, хвороба в людини виникає, але й страждає і душа. Тому в тому чи іншому випадку, коли лікарі зверталися і до прози, і до поезії, вбачаючи в людині ту тонку струну, яка якби не обходити її з іншого боку, тобто лікування суто фізичної хвороби, все одно наштовхується на те “я”, яке є суто духовним.

Не я перший скажу про те, що наше тіло – це фізична оболонка, вмістилище для духовного, для нашої душі.

Павло Вольвач

Ви як хірург про це знаєте, напевне, краще, ніж інші?

Олександр Грек

Думаю, що не тільки як хірург, а це притаманне кожному лікарю.

Павло Вольвач

Чому у Вашій поезії червоною ниткою, таким наскрізним мотивом є мотив звертання до Бога, якийсь мотив, я сказав би, не релігійний, а духовний? Це теж неспроста?

Олександр Грек

Так, це теж неспроста. Я багато років пропрацював в Інституті онкології, де біль людська, вона настільки відкрита, настільки вона відверта, що душа людини виринає на поверхню.

Павло Вольвач

Пане Олександре, Ви член Спілки письменників України, автор кількох політичних збірок...

Олександр Грек

На жаль, вони видаються невеликими тиражами. Ви ж розумієте, ті ж причини. Основною все ж таки для мене притаманна духовна поезія.

Павло Вольвач

Пане Олександре, і останнє. Я знаю, що Ваша прем’єра, така новинка... Ви довгий час займаєтеся перекладом, і я хотів би, щоб Ви розказали про цей переклад. Я розумію, що подібного в нас не було.

Олександр Грек

Перший переклад, який я здійснив, - це книжка вийшла в 2000-му році до ювілейної дати, народження Ісуса Христа. Це перший переклад акафістів із церковнослов’янської або старослов’янської мови на українську мову.

На жаль, аж до сьогодення в церквах, де служба ведеться українською мовою, використовувалися 2-4 акафісти. Дуже великим джерелом є збірка акафістів, їх там 23. Фактично це був перший переклад в Україні.

Останній переклад на сьогодні теж не має життя на українському слові.

Павло Вольвач

Що це за твір?

Олександр Грек

Це твір, який читається за тиждень перед Паскою, це канонічний твір.

Я маю сподівання, що виникне можливість і нагода видати цей твір перед Пасхальними святами.

Павло Вольвач

Що ж, будемо сподіватися, пане Олександре. І наостанку невеличкий вірш.

Олександр Грек

Ось хочу прочитати вам вірш з збірки поезій на теми “Нового Завіту”, який називається “Благовістя”. Це від Ісаї номер 9-й.

Почуйте, глухі, а, незрячі, прозрійте, Щоб бачити вам і почути Мене. Забули ви геть, що ви є Божі діти, Не в людську одежу вдягнули себе. Ви гаєте час та не маєте ради, До діл ваших міцно прикуте лихе Забули у Бога просити поради, Заповнило серце дурне і бридке. То що ж, схаменіться, до Бога почуйте Навчіться читати молитви Йому, Думками блудливе себе не ночуйте, Не кличте на втіху собі сатану. Почуйте, глухі, бо ви є Божі діти, Незрячі, прозрійте, почуйте себе, І світ Божий вам стане знову радіти...

Павло Вольвач

Дякуємо, пане Олександре.

А нашим слухачам я бажаю всього найкращого. Тримайтеся, шануйтеся та слухайте наше радіо і наш радіожурнал “Віта Нова”.

Це був Павло Вольвач, мені допомагав звукооператор Михайло Петренко. Хай щастить!

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG