Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 02:45

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”

Київ-Прага, 18 лютого 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко. Цими днями виповнюється п‘ятдесят років від часу входження Криму до складу України.

Почнемо з короткої історичної довідки. Як опинився Крим у складі Російської держави і яким чином Кримська область 1954 року була передана зі складу Російської Федерації до складу радянської України? Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

1783 року Росія захопила Кримський півострів, згодом включений до складу Таврійської губернії. 1918 року владу у Криму перебрав уряд генерала Сулькевича, який уклав угоду з гетьманом Скоропадським про автономію Криму у складі Української Держави. Натомість більшовики, захопивши Крим, створили там Кримську Радянську Соціалістичну Республіку, яка входила до Російської Федерації. У травні-червні 44-го року московське керівництво вдалося до депортації з півострова близько двохсот тисяч кримських татар і п’ятдесяти тисяч греків, вірменів та болгар. До їхніх будинків були переселені колгоспники з центральних областей Росії та півдня України. 25 червня 46-го року Верховна Рада РРФСР ухвалила закон про перетворення Кримської автономної республіки на звичайну область у складі Російської федерації. На початку 50-х років економіка Криму перебувала у глибокій кризі, вихід з якої радянські лідери на чолі з Микитою Хрущовим вбачали у приєднанні півострова до України. У січні 1954 року у Радянському Союзі відзначалося трьохсотліття Переяславської угоди, що тлумачилася як “возз’єднання України з Росією”. Кульмінацією святкування стало рішення про передачу Криму до складу УРСР. Спочатку за це висловилася Рада Міністрів РРФСР, 5 лютого її пропозицію підтримала своїм указом президія Верховної Ради радянської Росії, а 13 лютого – і президія Верховної Ради радянської України. Передача півострова та зміна адміністративних кордонів між республіками були закріплені 19 лютого 1954 року указом президії Верховної Ради СРСР, (цитата) “враховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські і культурні зв’язки між Кримською областю і УРСР”. А 26 квітня Верховна Рада СРСР ухвалила закон “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР”.

Олекса Боярко

А тепер – інформація про сьогодення. Як саме у ці дні Крим відзначає 50-річчя перебування у складі України і чи відзначає взагалі? Розповідає Володимир Притула.

Володимир Притула

Чи не єдиним справді святковим заходом з нагоди піввікового ювілею приєднання Криму до України мають стати урочисті збори громадськості, які пройдуть 19 лютого в Російському театрі у Сімферополі, там же відбудеться вручення державних і республіканських нагород. А на 27 лютого у Києві, в палаці „України” запланований творчий звіт майстрів мистецтв АРК, присвячений 50-літтю входження Кримської області до складу Української РСР.

17 лютого у Сімферополі пройшли два „круглих столи” на ювілейну тему, один провели урядовці, інший – представники громадськості. На жодному -перші, чи хоча б другі особи автономної республіки помічені не були. Ще з нагоди ювілею в кількох бібліотеках Криму відкрилися відповідні виставки, а в урядовій і парламентській газетах вийшли відповідні статті, які в дуже стриманому тоні розповідають про події 1954 року.

Як не дивно, але навіть Всеукраїнський інформаційно-культурний центр у Сімферополі самоусунувся від відзначення цього ювілею. Там так і не змогли відповісти на моє запитання, які ж заходи планує з цієї нагоди провести цей центр. Втім, як і в прес-службі кримського уряду. Там повідомили, що досі не мають плану святкувань. Хоча раніше та ж прес-служба повідомила, до з ініціативою відзначення ювілею виступило саме керівництво Ради міністрів АРК.

Виступаючи 14 січня на депутатських слуханнях у Сімферополі голова Верховної Ради автономії Борис Дейч назвав 50-ліття входження Криму до України історичною і водночас – неоднозначною датою. Водночас радник спікера кримського парламенту Олександр Форманчук у своїй статті в місцевій пресі заявив, що передача Криму до складу Української РСР відповідала логіці історичного процесу в СРСР. Цитую: „Як головна причина доцільності подібного кроку називалися адміністративно-господарські зв’язки Криму і континентальної України. І з усіх точок зору ці зв’язки справді були на користь входження до складу Української РСР”, кінець цитати.

Головний рупор проросійських сил на півострові - газета „Кримская правда” на відміну від кримської влади і провладної преси згадує про ювілей чи не щодня. І її оцінки – відповідають її іміджеві: „чорний день в історії”, „акція депортації всіх кримчан”, „дата поневолення”, „день нашого сорому та уярмлення” і тому подібне. Голова Конгресу російських громад Криму Сергій Шувайников загалом поділяє оцінки „Кримской правди”, але більш обережний у висловлюваннях. За його словами, передача Криму Україні була незаконною, навіть в умовах тоталітарного Радянського Союзу. І цей, на його думку, волюнтаристський акт негативно вплинув на долю кримчан, які і далі тяжіють, у більшості своїй, до Росії.

Член президії Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеров пояснює ставлення до цієї дати кримських татар: „Багато було в Національному рухові кримських татар документів, в яких мовилося, що всі рішення, які стосуються Криму та ухвалювалися без участі кримських татар, без урахування думки кримських татар ми не визнаємо. Це, фактично, кримськотатарська позиція. Однак, після розвалу Радянського Союзу і проголошення незалежності України кримськотатарський національний рух і Меджліс визнали цілісність української держави і дуже послідовно стоять на проукраїнській позиції. Інколи залишаючись єдиною політичною силою, яка перебуває на такій позиції”, – це був Ільмі Умеров.

А ось думка голови кримського відділення Наукового товариства імені Шевченка академіка УЕАН Петра Вольвача, автора кількох публікацій про цю подію: – сказав Петро Вольвач, який висловив подив тим, що ювілей такої визначної події, яка завершила формування території сучасної української держави, в Україні і, зокрема, в Криму, практично проходить малопомітно.

Втім, відомо, що остаточна передача Криму від Росії Україні відбулася тільки у квітні-травні 1954 року. Тож урочисті і пам’ятні заходи в автономії триватимуть щонайменше ще кілька місяців.

Олекса Боярко

І ще один інформаційний зріз проблеми. Зараз ми вестимемо мову про деякі маловідомі, але важливі факти, пов‘язані із передачею Криму до України. Першим слова має історик професор Юрій Шаповал.

Юрій Шаповал

У першому номері московської “Літературної газети” за 2004 рік читач може знайти матеріал під назвою “Втрачене братерство” (“Потєряное братство”) присвячений 350-річчю Переяславської ради.

В цьому матеріалі є такі слова: “Добре пам’ятаю з яким розмахом святкували 300-річчя цієї історичної події. До цієї дати був приурочений щедрий подарунок Микити Хрущова. Саме у рік 300-річчя до складу України передали Крим”.

Ось ця версія хрущовського подарунку є однією з найбільш розповсюджених, коли в Росії згадують Указ Президії ВР СРСР про передачу Криму із складу РФ до складу УСРС.

З цього і розпочну. Рішення, зрозуміло, не було ніяким дарунком Росії, оскільки історично Крим є батьківщиною кримських татар, з якими так брутально обійшовся сталінський режим, покаравши їх депортацією у 1944 році.

Після покарання татар сталінський режим почав вимагати від України втрачені тут людські і матеріальні ресурси, зокрема, шляхом переселення колгоспників із України.

У серпні 1944 було ухвалено постанову Державного комітету оборони Радянського Союзу за номером 6372С “Про переселення колгоспників в райони Криму”.

Це рішення потягло за собою постанову Раднаркому України і ЦК КПУ від 18 серпня 1944 року про переселення до Криму 9000 колгоспників з різних регіонів України.

На 3 жовтня 1944 до Криму з УРСР приїхало 10017 осіб. Микита Хрущов, який на той час був партійним лідером України, а з 1944 очолював ще й уряд УРСР, спочатку чинив спротив переселенню, вважаючи, що в черговий раз України віддає людські і матеріальні ресурси нічого не одержуючи натомість.

У нього визрівала ідея, що більш справедливо було б просто включити Крим до складу України. Значною мірою, такий підхід стимулювало його знайомство з історією Кримського півострову, інформацією про його давні зв’язки з Україною. І при цьому, що особливо мені приємно, Хрущов прислуховувався до думок науковців.

І ось зі своєю ідеєю Хрущов поїхав до Москви. Він отримав тоді категоричну відмову і страшну прочуханку. Ось, що він розповів про це одному з апаратних представників: “Я ось був в Москві і заявив, що Україна в розрусі, а всі з неї тягнуть. А от якщо і Крим віддати, так мене після цього, як тільки не називали і як тільки душу не трясли, стерти у порох були готові”.

Приписує автор спогадів Хрущова і такі слова: “Людей дам, а Крим заберу все одно”. Так воно у лютому 1954 і сталося. Рішення Президії ВР СРСР аргументувалось тоді і спільністю економіки, територіальною близькістю і тісними господарськими і культурними зв’язками між Кримом і Україною.

Фактом передачі Криму Хрущов до певної міри реалізував свої попередні амбіції. Це був також до певної міри антисталінський крок.

Та як би там не було, у даному випадку, важлива мотивація дій Хрущова, який при всьому його щирому інтернаціоналізмі прагнув відстояти інтереси України, яка зазнала великих втрат, але була змушена багато віддавати Молохові “Общесоюзной копілки”.

Олекса Боярко

Тепер більш детально про економічні підстави переходу Криму до України. Я передаю мікрофон своєму колезі Сергієві Грабовському.

Сергій Грабовський

Станом на 1953 рік господарство Криму перебувало у глибокому занепаді. Виноградники, які були основою виноробства півострову, за рідкісними винятками, закладалися ще до революції і доглядалися в останнє десятиліття вкрай недбало, їхня врожайність не перевищувала 10-12 ц/га. Тим часом до війни навіть на старих виноградниках врожайність сягала 50-60 ц/га. Наслідок: навіть партійна “Кримська правда” змушена була визнати, що неможливо придбати марочні вина навіть у фірмових магазинах винрадгоспів.

Схожа ситуація виникла і в садівництві. Там сади, фактично всі посаджені ще до війни, використовувалися вкрай невміло. Овочівництво через десять років по війні не змогло досягнути довоєнних показників і було неспроможним задовольнити потреби навіть місцевого населення, не кажучи вже про інші регіони. На весь Крим наприкінці 1953 року нараховувалося лише шість теплиць.

На загал, на початок 1954 році порівняно з 1940-м площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів. За врожайністю всіх головних сільськогосподарських культур область у 1953 році не досягла довоєнного рівня. Тваринницькі ферми у більшості колгоспів і радгоспів Криму пішли в зиму 1953/54 року лише на 37 відсотків забезпеченими кормами. У 1953 році область не виконала план збору податків, недодавши 6 млн. 60 тисяч рублів. Наприкінці 1953 року на півострові було лише 18 – магазинів м’ясопродуктів, 8 - молочних, 2 - тканин, 9 - взуття, 5 - будівельних матеріалів та 28 - книжкових крамниць. Повністю припинилася торгівля овочами та картоплею в державному секторі.

Тому восени 1953 року щойно обраного першого секретаря ЦК КПРС Хрущова у Криму зустріли натовпи російських переселенців, які кричали: “Нас пригнали на смерть!”, “Нас обдурили!”. Ситуація виглядала катастрофічною, і Хрущов негайно вилетів до Києва, щоб організувати термінову допомогу Криму і переселення туди українців зі степових районів, тих, хто “любить садочки, кукурудзу”. Адже у тих селах, куди переселилися українці, ситуація була істотно відмінною.

Наприклад, у колгоспі імені Калініна Шуйського району, де, за повідомленням “Кримської правди”, за два роки 86 сімей, які переселилися з Чернігівщини, підняли занедбане господарство буквально з нуля.

Схоже, ці приклади вплинули на все кремлівське керівництво, і воно сприйняло хрущовську аргументацію щодо нагальної прагматичної потреби у входженні Криму до України.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG