Київ, 20 лютого 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.
Серби в Україні. Представники цього етносу справили неабиякий вплив на українську культуру і політику. Отож якою була історія сербів і як розвивалися їхні контакти з Україною? Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Серби – південнослов''янський етнос, який під час великого переселення народів здобув нову батьківщину на Балканах, пересилившись туди із регіону Прикарпаття. Приблизно такий же етногенез мають і хорвати, нащадки слов''янськмх племен Карпат.
У всьому світі нараховується приблизно 15млн. сербів. За віросповіданням серби православні, використовують як кириличну так і латинську абетку.
За Київської Русі контакти сербів і українців мали епізодичний характер. Але українці за походженням Єлисей з Кам''янця Подільського, Андрій з Сянока, Василь Никольський з Закарпаття, Гаврило Мстиславович, Самуїл Бакачич в період 15-17ст.ст. брали участь в розвитку сербської літератури, пишучи сербською мовою. Чимало сербських пісень так званого героїчного гайдуцького епосу було занесено в Україну (академік Грушевський висловлював припущення, що українські думи зазнали впливу сербської героїчної поезії).
Олекса Боярко
Підтвердженням тези Ігоря Лосєва є свідчення знаної фольклористки Оксани Микитенко, котра стверджує, що сербська народна пісня помітно вплинула на українську.
Оксана Микитенко
Як окремі фолкльорні тексти доповнюють один одного, так і народна творчість українського та сербського народів струменіли ручаями взаємопроникнення, взаємодоповнення та взаємозбагачення.
Та чи не найкращий тому доказ шевченківській Перебендя, де великий кобзар писав: “Отакий-то Перебендя, старий та химерний, доспіває Чалого, на Горлицю зверне, з дівчатами на вигоні – Гриця та Веснянку, а у шинку з парубками – Сербина й Шинкарку”.
Олекса Боярко
Говорить радіо “Свобода”. І знову ми повертаємося до історії українсько-сербських стосунків, тепер уже – козацької доби. Перед мікрофоном Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Серби брали участь в походах українського козацького війська в 17 столітті. У козацькому реєстрі 1649р. є десятки сербських прізвищ. Крім окремих сербських військових діячів у національно-визвольних змаганнях українців брали участь цілі загони сербських вояків, зокрема за Івана Виговського. В історії України залишилися імена трьох полковників Сербинів, а також переяславського полковника Дмитрашка-Райчу.
Серед спудеїв Києво-Могилянської академії були й серби, зокрема Йован Раїч та Стойкович.
До Сербії часто виїжджали проповідниками та викладачами вихованці й професори Києво-Могилянської академії, наприклад Залуцький, що з 1742 року був проповідником при церкві белградського митрополита. У 1733р. на прохання сербського митрополита до Сербії відправився цілий український вчений десант із Київської академії: Козачинський, Климовський, Левандовський, Минацький, Пазуновський, Шумляк.
Олекса Боярко
Серед щойно згаданих Ігорем Лосєвим трьох козацьких полковників сербського походження найбільше історичних свідчень залишилося про брацлавського полковника Івана Сербина. Розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
1653 року сербський капітан, шляхтич з міста Новий Базар і родич Сербського митрополита Гавриїла Іван Сербин приїхав до України. Він вступив до козацького війська і бився з поляками. Згодом гетьман Богдан Хмельницький призначив його полковником брацлавським. 1658 року Сербин разом з полковником Іваном Богуном командував бойовими діями проти сорокатисячного війська Мартина Пушкаря та Якова Барабаша, що повстали проти гетьмана Івана Виговського. Підтримані Москвою, заколотники наприкінці січня неподалік Полтави завдали поразки гетьманському війську. І тільки 1 червня Сербин та Богун за підтримки кримських татар мурзи Карач-бея розбили під Полтавою загони Пушкаря та Барабаша. У серпні Сербин взяв участь у поході на Київ війська під командуванням брата гетьмана Виговського Данила. У союзі з татарами козаки прагнули вибити з Києва московську залогу, а загальну мету походу сам Сербин визначив так: “Щоб воєвод в козацьких городах не було”. Кияни та козаки встановили свої гармати на горі Щекавиці і обстрілювали звідти московську цитадель. Щоб позбавити її гарнізон питної води і тим примусити його до капітуляції, козаки з татарами відрізали стрільців воєводи Василя Шереметьєва від Дніпра. Проте в ніч на 24 серпня московське військо розгромило козацький і татарський табори біля Печерського монастиря, і Данило Виговський відступив до Білої Церкви. Наприкінці вересня в одному з боїв під Васильковом полковник Сербин потрапив у полон, був перевезений для допитів у Москву, а згодом засланий углиб Московщини. Повернувшись до України через 2 роки, Сербин оселився у Корсуні. 1663 року щойно обраний гетьманом Лівобережної України Іван Брюховецький повторно призначив його полковником брацлавським. У війні, що почалася у листопаді на Лівобережжі, Сербин воював на боці Брюховецького і московської армії проти війська короля Яна Другого Казимира та козаків гетьмана Правобережної України Павла Тетері. Полковник Іван Сербин загинув у бою з польським підрозділом у квітні 1665 року неподалік Умані.
Олекса Боярко
І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
У ХVIIIст. чимало сербських родин під час війн з Туреччиною переселилися в Україну, ввійшли до складу козацької старшини та дали Україні чимало видатних культурних та громадських діячів.
Це Владиславичі, Милорадовичі, Требинські, Божичі, Вишневські, Милютиновичі, Веселицькі, Витковичі, Бошняки.
У середині 18ст. на півдні України було створено в 1752 році адміністративно-територіальні одиниці Нова Сербія та Слов''яно-Сербія. Серби брали участь в гайдамацькому повстанні, та Коліївщині, але були й в складі російських військ, що їх придушували. Слід сказати, що російський уряд створив ці адміністративні одиниці з метою протиставити їх запорожцям. Поселення це під орудою полковника Хорвата ділилося на два полки – гусарський та Пандурський, що об''єднувались у корпус. Сербам було надано деяку автономію.
Центром був Новомиргород. У 1754р. на території Нової Сербії було засновано фортецю Святої Єлисавети, місто Єлисаветград, нині існує з ім''ям сталінського соратника – Кіровоград.
Але переважну більшість населення Нової Сербії становили українці. У 1764р. Нова Сербія увійшла до складу Новоросійської губернії. Південно-слов''янське населення Нової Сербії досить широко асимілювалось з українцями. Така ж доля спіткала й Слов''яно-Сербію, що складалася з двох полків під проводом полковників Прерадовича й Шевича. Адміністративним центром Слов''яно-Сербії було місто Бахмут. У сербів виникали постійні конфлікти з місцевим українським населенням та запорожцями. У 1764 як і Нова Сербія, Слов''яно-Сербія припинила своє існування, також увійшовши до складу Новоросійської губернії. Населення Слов''яно-Сербії теж розчинилося поміж українців.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. А зараз – звукова ілюстрація до тези про сербські та українські фольклорні взаємовпливи. Сербська народна пісня “Тамо далеко” непомітно переходить в українську “Ой ви гості мої”...
І знову – до історії сербських поселенців в Україні та українсько-сербських зв‘язків. Говорить Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Видатний вплив на українське відродження та культуру (зокрема на діячів “Руської Трійці”) мав сербський письменник Вук Караджич, який в 1819 році відвідав Україну, за зразком створеного ним сербського правопису розвинувся й український фонетичний правопис.
У другій половині 19ст. у Києві (під проводом Драгоманова), Одесі (під проводом А. Желябова) створилися комітети допомоги Сербії, допомоги грошима, зброєю, добровольцями. Це було пов''язано з війною Сербії проти Туреччини. Безпосередньо воювали за свободу Сербії українські діячі, поет Манжура, актор і режисер Садовський, Яновський та інші.
Михайло Старицький видав у 1876 році в Києві збірку перекладів “Сербські народні думи і пісні”, прибуток пішов на користь Сербського Червоного Хреста.
Але на державному рівні Сербія вороже ставилася до українського національного руху, орієнтуючись виключно на Росію. У 1918-1920р.р. Сербія не визнала українську державність. У міковоєнний період серби сприяли майже виключно російській еміграції. У 1944-1945 роках було розгромлено українські еміграційні та національні організації в Югославії. Ця антиукраїнська акція була проявом лояльності до Москви з боку комуністичного, переважно сербського керівництва Югославії.
За переписом населення 2001 року в Україні визнали себе сербами 623 особи, із них визнали рідною мовою сербську 219 осіб, українську 104 особи, російську – 219 осіб. Отже, нинішня кількість сербів у нашій державі абсолютно незіставна з їхньою роллю в історії України.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. Ми продовжуємо нашу програму. Історична доля сербів – переселенців підтвердила закон буття, за яким, як пише історик Црнянський, “було переселення, як і народження. І це було завжди. Переселення є. Смерті немає”. Перед мікрофоном фольклористка Оксана Микитенко.
Оксана Микитенко
Згадкою про перебування сербів лишилися численні етноніми, антропоніми, топоніми на географічній карті України, де сьогодні нерідко зустрічаються назви сіл чи містечок, що коли заснували переселенці.
Самбор, сучасна Деківка, Трибинське, сучасне Петрове, Буковар, Букварка зараз, Федвар, зараз Підлісне, Беча або Бечка, зараз Олександрія, Гараждин, сучасна Протопопівка, Печка або Пекіне, зараз Коробчине, а також Надлак, Каніш, Косівка, Павлиш, тощо.
Дослідники нараховують на Україні 23 топоніми з основою “серб-”. Вони вважають, що можна виділити два основних райони, де розміщувались поселення, назва яких походить від одного кореня “серб-”.
Перший мовний пояс населених пунктів проходить по території тодішньої Західної України. Тут були Сербинів біля Волочиська, Сербо-Слобідка під Новоград-Волинським, Сербинівці неподалік від Вінниці, Сербенівка, Сербанівка, Сербичани, Сербинівка і два селища Серби.
Інший пояс – від Могилів-Подільського на південь до Одеси охоплює територію сучасної Миколаївської області. І тут зустрічаються, села, хутори з деякими переліченими вище назвами, на зразок Сербулівка, Слов’яносербка, Сербка, тощо.
Цікавим фактом є й те, що одна частина колишнього адміністративного центру Нової Сербії Новомиргороду ще у 20-ті роки нашого століття називалася Чорногорією. Цю ж назву і досі носить частина села Софіївка біля Новомиргорода.
Про сербське походження населення, що вже з другого покоління, як свідчать джерела, українізувалося, промовисто говорить значна кількість прізвищ українських з основою “серб-“, часу з характерним для української мови закінченням “-енко”: Сербин, Сербиненко, тощо.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.
Серби в Україні. Представники цього етносу справили неабиякий вплив на українську культуру і політику. Отож якою була історія сербів і як розвивалися їхні контакти з Україною? Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Серби – південнослов''янський етнос, який під час великого переселення народів здобув нову батьківщину на Балканах, пересилившись туди із регіону Прикарпаття. Приблизно такий же етногенез мають і хорвати, нащадки слов''янськмх племен Карпат.
У всьому світі нараховується приблизно 15млн. сербів. За віросповіданням серби православні, використовують як кириличну так і латинську абетку.
За Київської Русі контакти сербів і українців мали епізодичний характер. Але українці за походженням Єлисей з Кам''янця Подільського, Андрій з Сянока, Василь Никольський з Закарпаття, Гаврило Мстиславович, Самуїл Бакачич в період 15-17ст.ст. брали участь в розвитку сербської літератури, пишучи сербською мовою. Чимало сербських пісень так званого героїчного гайдуцького епосу було занесено в Україну (академік Грушевський висловлював припущення, що українські думи зазнали впливу сербської героїчної поезії).
Олекса Боярко
Підтвердженням тези Ігоря Лосєва є свідчення знаної фольклористки Оксани Микитенко, котра стверджує, що сербська народна пісня помітно вплинула на українську.
Оксана Микитенко
Як окремі фолкльорні тексти доповнюють один одного, так і народна творчість українського та сербського народів струменіли ручаями взаємопроникнення, взаємодоповнення та взаємозбагачення.
Та чи не найкращий тому доказ шевченківській Перебендя, де великий кобзар писав: “Отакий-то Перебендя, старий та химерний, доспіває Чалого, на Горлицю зверне, з дівчатами на вигоні – Гриця та Веснянку, а у шинку з парубками – Сербина й Шинкарку”.
Олекса Боярко
Говорить радіо “Свобода”. І знову ми повертаємося до історії українсько-сербських стосунків, тепер уже – козацької доби. Перед мікрофоном Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Серби брали участь в походах українського козацького війська в 17 столітті. У козацькому реєстрі 1649р. є десятки сербських прізвищ. Крім окремих сербських військових діячів у національно-визвольних змаганнях українців брали участь цілі загони сербських вояків, зокрема за Івана Виговського. В історії України залишилися імена трьох полковників Сербинів, а також переяславського полковника Дмитрашка-Райчу.
Серед спудеїв Києво-Могилянської академії були й серби, зокрема Йован Раїч та Стойкович.
До Сербії часто виїжджали проповідниками та викладачами вихованці й професори Києво-Могилянської академії, наприклад Залуцький, що з 1742 року був проповідником при церкві белградського митрополита. У 1733р. на прохання сербського митрополита до Сербії відправився цілий український вчений десант із Київської академії: Козачинський, Климовський, Левандовський, Минацький, Пазуновський, Шумляк.
Олекса Боярко
Серед щойно згаданих Ігорем Лосєвим трьох козацьких полковників сербського походження найбільше історичних свідчень залишилося про брацлавського полковника Івана Сербина. Розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
1653 року сербський капітан, шляхтич з міста Новий Базар і родич Сербського митрополита Гавриїла Іван Сербин приїхав до України. Він вступив до козацького війська і бився з поляками. Згодом гетьман Богдан Хмельницький призначив його полковником брацлавським. 1658 року Сербин разом з полковником Іваном Богуном командував бойовими діями проти сорокатисячного війська Мартина Пушкаря та Якова Барабаша, що повстали проти гетьмана Івана Виговського. Підтримані Москвою, заколотники наприкінці січня неподалік Полтави завдали поразки гетьманському війську. І тільки 1 червня Сербин та Богун за підтримки кримських татар мурзи Карач-бея розбили під Полтавою загони Пушкаря та Барабаша. У серпні Сербин взяв участь у поході на Київ війська під командуванням брата гетьмана Виговського Данила. У союзі з татарами козаки прагнули вибити з Києва московську залогу, а загальну мету походу сам Сербин визначив так: “Щоб воєвод в козацьких городах не було”. Кияни та козаки встановили свої гармати на горі Щекавиці і обстрілювали звідти московську цитадель. Щоб позбавити її гарнізон питної води і тим примусити його до капітуляції, козаки з татарами відрізали стрільців воєводи Василя Шереметьєва від Дніпра. Проте в ніч на 24 серпня московське військо розгромило козацький і татарський табори біля Печерського монастиря, і Данило Виговський відступив до Білої Церкви. Наприкінці вересня в одному з боїв під Васильковом полковник Сербин потрапив у полон, був перевезений для допитів у Москву, а згодом засланий углиб Московщини. Повернувшись до України через 2 роки, Сербин оселився у Корсуні. 1663 року щойно обраний гетьманом Лівобережної України Іван Брюховецький повторно призначив його полковником брацлавським. У війні, що почалася у листопаді на Лівобережжі, Сербин воював на боці Брюховецького і московської армії проти війська короля Яна Другого Казимира та козаків гетьмана Правобережної України Павла Тетері. Полковник Іван Сербин загинув у бою з польським підрозділом у квітні 1665 року неподалік Умані.
Олекса Боярко
І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
У ХVIIIст. чимало сербських родин під час війн з Туреччиною переселилися в Україну, ввійшли до складу козацької старшини та дали Україні чимало видатних культурних та громадських діячів.
Це Владиславичі, Милорадовичі, Требинські, Божичі, Вишневські, Милютиновичі, Веселицькі, Витковичі, Бошняки.
У середині 18ст. на півдні України було створено в 1752 році адміністративно-територіальні одиниці Нова Сербія та Слов''яно-Сербія. Серби брали участь в гайдамацькому повстанні, та Коліївщині, але були й в складі російських військ, що їх придушували. Слід сказати, що російський уряд створив ці адміністративні одиниці з метою протиставити їх запорожцям. Поселення це під орудою полковника Хорвата ділилося на два полки – гусарський та Пандурський, що об''єднувались у корпус. Сербам було надано деяку автономію.
Центром був Новомиргород. У 1754р. на території Нової Сербії було засновано фортецю Святої Єлисавети, місто Єлисаветград, нині існує з ім''ям сталінського соратника – Кіровоград.
Але переважну більшість населення Нової Сербії становили українці. У 1764р. Нова Сербія увійшла до складу Новоросійської губернії. Південно-слов''янське населення Нової Сербії досить широко асимілювалось з українцями. Така ж доля спіткала й Слов''яно-Сербію, що складалася з двох полків під проводом полковників Прерадовича й Шевича. Адміністративним центром Слов''яно-Сербії було місто Бахмут. У сербів виникали постійні конфлікти з місцевим українським населенням та запорожцями. У 1764 як і Нова Сербія, Слов''яно-Сербія припинила своє існування, також увійшовши до складу Новоросійської губернії. Населення Слов''яно-Сербії теж розчинилося поміж українців.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. А зараз – звукова ілюстрація до тези про сербські та українські фольклорні взаємовпливи. Сербська народна пісня “Тамо далеко” непомітно переходить в українську “Ой ви гості мої”...
І знову – до історії сербських поселенців в Україні та українсько-сербських зв‘язків. Говорить Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Видатний вплив на українське відродження та культуру (зокрема на діячів “Руської Трійці”) мав сербський письменник Вук Караджич, який в 1819 році відвідав Україну, за зразком створеного ним сербського правопису розвинувся й український фонетичний правопис.
У другій половині 19ст. у Києві (під проводом Драгоманова), Одесі (під проводом А. Желябова) створилися комітети допомоги Сербії, допомоги грошима, зброєю, добровольцями. Це було пов''язано з війною Сербії проти Туреччини. Безпосередньо воювали за свободу Сербії українські діячі, поет Манжура, актор і режисер Садовський, Яновський та інші.
Михайло Старицький видав у 1876 році в Києві збірку перекладів “Сербські народні думи і пісні”, прибуток пішов на користь Сербського Червоного Хреста.
Але на державному рівні Сербія вороже ставилася до українського національного руху, орієнтуючись виключно на Росію. У 1918-1920р.р. Сербія не визнала українську державність. У міковоєнний період серби сприяли майже виключно російській еміграції. У 1944-1945 роках було розгромлено українські еміграційні та національні організації в Югославії. Ця антиукраїнська акція була проявом лояльності до Москви з боку комуністичного, переважно сербського керівництва Югославії.
За переписом населення 2001 року в Україні визнали себе сербами 623 особи, із них визнали рідною мовою сербську 219 осіб, українську 104 особи, російську – 219 осіб. Отже, нинішня кількість сербів у нашій державі абсолютно незіставна з їхньою роллю в історії України.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. Ми продовжуємо нашу програму. Історична доля сербів – переселенців підтвердила закон буття, за яким, як пише історик Црнянський, “було переселення, як і народження. І це було завжди. Переселення є. Смерті немає”. Перед мікрофоном фольклористка Оксана Микитенко.
Оксана Микитенко
Згадкою про перебування сербів лишилися численні етноніми, антропоніми, топоніми на географічній карті України, де сьогодні нерідко зустрічаються назви сіл чи містечок, що коли заснували переселенці.
Самбор, сучасна Деківка, Трибинське, сучасне Петрове, Буковар, Букварка зараз, Федвар, зараз Підлісне, Беча або Бечка, зараз Олександрія, Гараждин, сучасна Протопопівка, Печка або Пекіне, зараз Коробчине, а також Надлак, Каніш, Косівка, Павлиш, тощо.
Дослідники нараховують на Україні 23 топоніми з основою “серб-”. Вони вважають, що можна виділити два основних райони, де розміщувались поселення, назва яких походить від одного кореня “серб-”.
Перший мовний пояс населених пунктів проходить по території тодішньої Західної України. Тут були Сербинів біля Волочиська, Сербо-Слобідка під Новоград-Волинським, Сербинівці неподалік від Вінниці, Сербенівка, Сербанівка, Сербичани, Сербинівка і два селища Серби.
Інший пояс – від Могилів-Подільського на південь до Одеси охоплює територію сучасної Миколаївської області. І тут зустрічаються, села, хутори з деякими переліченими вище назвами, на зразок Сербулівка, Слов’яносербка, Сербка, тощо.
Цікавим фактом є й те, що одна частина колишнього адміністративного центру Нової Сербії Новомиргороду ще у 20-ті роки нашого століття називалася Чорногорією. Цю ж назву і досі носить частина села Софіївка біля Новомиргорода.
Про сербське походження населення, що вже з другого покоління, як свідчать джерела, українізувалося, промовисто говорить значна кількість прізвищ українських з основою “серб-“, часу з характерним для української мови закінченням “-енко”: Сербин, Сербиненко, тощо.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
