Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:06

60-ті роковини депортації чеченців та інгушів.


Петро Кагуй 60-ті роковини депортації чеченців та інгушів.

Прага, 23 лютого 2004 року - Сьогодні, 23 лютого, минає 60 років від дня початку депортації чеченців та інгушів, котрі разом із деякими іншими мусульманськими та й не лише мусульманськими народами в роки сталінського режиму потрапили до так званого чорного списку.

Депортацією чеченців та інгушів безпосереднього керував народний комісар внутрішніх справ СРСР Лаврентій Берія, який 20 лютого 1944 року, разом зі своїми трьома заступниками, прибув до Грозного.

Масова депортація чеченців та інгушів розпочалася 23 лютого і тривала 6 днів. Про її перебіг Берія ретельно інформував Сталіна. Вже 1 березня Берія доповів главі держави про виселення близько півмільйона осіб, яких залізницею відправили до Сибіру, Казахстану та Киргизстану.

Слід зауважити, що на той час, в Чечено-Інгушській Республіці було зосереджено близько 120 тисяч радянських військовослужбовців, які допомагали виконувати розпорядження народного комісара внутрішніх справ.

У перший день, 23 лютого, операція проходила за приблизно таким сценарієм: чоловіків та юнаків збирали на майданах нібито для участі у мітингах на честь Червоної Армії, там їх оточували і під дулами автоматів заганяли до автомобілів. У той же час інші військові виганяли з будинків жінок та дітей і звозили їх на залізничні станції. У другій половині дня 23 лютого майже в усіх районах Чечено-Інгушської Республіки випало багато снігу. Виникли певні труднощі із транспортуванням населення з гірських населених пунктів, а тому багатьох місцевих мешканців стратили на місці. Радянський полковник Гвешіані писав Берії під грифом «цілком таємно», цитую: «З причин нетранспортабельності і з метою вчасного виконання операції «Гори», я був змушений ліквідувати 700 мешканців населеного пункту Хайбах». Відповідь Берії була такою: «За рішучі дії під час виселення чеченців у районі Хайбах ви представлені до урядової нагороди і отримуєте підвищення у званні. Я вас вітаю».

Слід зауважити, що крім чеченців та інгушів подібна доля спіткала також карачаївців, балкарців і калмиків, а згодом масової депортації зазнали кримські татари та ще кілька етнічних груп, які були занесені до чорного списку. І як тут не згадати депортації значної частини населення Західної України у повоєнні роки.

Але повернімося до чеченців та інгушів. Після масової депортації цих народів у лютому 1944 року декретом Президії Верховної Ради СРСР від 7 березня було ліквідовано і саму Чечено-Інгушську Республіку, а її територію було розділено між її сусідами. Геноцид проти чеченців та інгушів тривав фактично 13 років. Лише у 1957 році депортованим чеченцям та інгушам дозволили повертатися на батьківщину. В результаті депортації від епідемій, холоду, голоду і розстрілів, за різними даними, загинуло від ста до двохсот тисяч чеченців, а за деякими чеченськими джерелами, було знищено близько 65% чеченського народу.

Геноцид проти чеченців проводився під приводом, мовляв, їхньої активної співпраці з німецькими нацистами. Насправді не було навіть і такого приводу. Міфи про так звану «Дику дивізію» та «білого коня», якого нібито чеченці подарували Адольфу Гітлеру , народилися в надрах НКВД. Ці міфи було взято на озброєння радянської пропаганди. Та й як можна говорити про активну співпрацю чеченського населення з німцями, якщо територія Чечено-Інгушської Республіки взагалі не була окупована німецькими нацистами!

Справжня причина геноциду проти чеченців, за висновками істориків, криється, перш за все, у перманентній боротьбі чеченців за їхню національну незалежність і фактичному невизнанні ними деспотичного радянського режиму. Окрім цього, слід додати, що режим Сталіна прагнув міцніше контролювати кавказький нафтовий промисел та хотів мати у цьому реґіоні надійний плацдарм для можливої експансії проти сусідніх країн: Туреччини, Ірану та Пакистану.

Однак навіть після депортації більшої частини населення Чечено-Інгушської Республіки у цьому реґіоні діяли чеченські партизанські загони під керівництвом легендарного Хасумі Магомадова, який фактично чинив збройним опір радянському режиму аж до 1976 року, коли він у 78-річному віці загинув у бою зі спецпідрозділами КДБ СРСР в Шатойському районі Чечні.

Сьогодні 60-ті роковини початку депортації чеченців та інгушів відзначали у багатьох містах різних країн за участі представників чеченської діаспори та правозахисників. Відзначали цю сумну дату і в Казахстані, куди було депортовано більшу частину чеченців.

В інтерв’ю радіо «Свобода» керівник громадської чеченської організації «Вайнах» у колишній столиці Казахстану Алмати Ахмед Мурадов зауважив: «Згадуючи ці роки, наші люди похилого віку завжди називають тих, хто їм допоміг у перші дні перебування у Казахстані. У них навертаються сльози, і вони завжди говорять: більше усіх зреагували на цю ситуацію з людським порозумінням самі казахи, які жили у тих селах, куди привезли наших предків».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG