Прага, 29 лютого 2004 року.
В ефірі українська програма радіо “Свобода”.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.
Із рахунком “два-один” виступила цього тижня Україна на зовнішньоекономічній арені. Дві позитивні події – це виключенні України з “чорного списку” FATF, міжнародної організації, що бореться з відмиванням брудних грошей, і успішний випуск українських облігацій за кордоном.
Неприємною подією було те, що поляки відмовилися продавати металургійний завод донецьким інвесторам.
Але спершу про приємне.
Ще перед тим, як закінчилося Пленарне засідання Групи Фінансових Дій, чи як цю організацію називають за її англійською абревіатурою FATF, український президент поквапився поділитися доброю новиною зі засобами масової інформації.
Леонід Кучма
Я тут отримав записочку, готуюся до того, щоб попросити, щоб принесли шампанське. Пленум FATF одностайно прийняв рішення про виведення України з “чорного списку”. А де оплески?
Марія Щур
З поваги до глави держави міжнародна організація всупереч своїм правилам була змушена підтверджувати інформацію, яку вона мала оголошувати сама.
І лише через два дні після закінчення Пленарного Засідання Президент FATF Клаес Норман оголосив рішення FATF офіційно:
Клаес Норман (переклад)
Ми вирішили виключити дві країни зі списку країн, що не співпрацюють у справі відмивання брудних грошей - це Україна та Єгипет.
Ми проводили моніторинг цих країн, і на мою думку, той факт, що тепер ми можемо зняти ці дві країни зі списку, свідчить про те, що моніторинг працює.
Марія Щур
Генеральний секретар FATF Патрік Мулетт нагадав, що
Патрік Мулетт (переклад)
Україну було внесено до списку у вересні 2001 року, тому що вона не співпрацювала у багатьох пунктах щодо недопущення відмивання брудних грошей на своїй території. Її навіть було піддано санкціям наприкінці 2002 року.
Тоді у стосунках FATF та України панувало цілковите непорозуміння. В організації складалося враження, що Україна не сприймає серйозно свого ганебного статусу.
Марія Щур
В інтерв’ю Радіо Свобода Патрік Мулетт навіть говорив про брак комунікації, не те що співпраці.
Рухатися у напрямку співпраці Україна почала лише у 2003 році, коли було запроваджено і втілено нові закони. Минулого року FATF попросила Україну підготувати план втілення законодавства та інших заходів.
Патрік Мулетт (переклад)
Ми побачили звіт про підозрілі операції, ми побачили, що деякі випадки уже було передано до прокуратури - тобто практичне втілення законодавства.
І лише у січні місія FATF, яка відвідала Київ, дала рекомендацію про те, що Україну уже можна зняти зі списку.
Марія Щур
Сказав Патрік Мулетт.
Те, що у світі перестали показувати пальцями на Україну, хоча б з такого приводу, це, безперечно, добре. Але, на думку українських фахівців, не потрібно було чекати на це два з половиною роки, поки рішення FATF, за виразом президента, не піддасть “скипидару українським чиновникам”.
Про це, зокрема, в інтерв’ю моєму київському колезі Сергієві Кисельову сказав Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко:
Олександр Сугоняко
Є тут два аспекти : один тактичний, один стратегічний. Банківська система є частиною української економіки. І України як такої.
“Лейба”, яка була на нас (що це країна, яка не бореться з відмиванням брудних коштів), природно, що це є суттєвий бар’єр для початку чи розгортання серйозних якихось інвестиційних проектів.
Щоб там хто не говорив, зняття, якщо воно, дасть Бог, буде, викреслення України з "чорного списку" є абсолютно позитивне явище для нас, для України як такої.
У зв’язку з цим і користь для банківської системи тут є стратегічна. Якщо говорити про тактичну. Не всі країни напряму дозволяють своїм банкам працювати з нашими банками, ми мусимо працювати через банки третіх країн.
А це додаткові витрати. Крім того, трансакції, які здійснюються через українські банки, підлягають додатковим перевіркам, що затримує платежі. І це теж має місце. І зняття санкцій, природно, нам у тактичному плані є корисним.
Сергій Кисельов
Представники влади неодноразово звинувачували опозицію в тому, що саме через байкотування нею деяких законопроектів Україна й опинилася під санкціями FATF.
Зокрема законопроекту “Про запобігання та протидію легалізації або “відмиванню” доходів, одержаних злочинним шляхом”.
Однак пан Сугоняко з подібним твердженням аж ніяк не погоджується, оскільки вважає, що...
Олександр Сугоняко
Відповідальність виключно лежить на діючій владі. І це просто смішно говорити про те, що тоді була гонитва з цим законопроектом.
Справа в тому, що темою FATF почали займатися із запізненням на два роки. І тут нема чого ні на кого списувати – це прорахунок був влади: недооцінили значення цього напрямку роботи.
Сергій Кисельов
До речі, як підкреслив президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко, після викреслення із “чорного списку” країн, що не протидіють відмиванню “брудних грошей”, Україна ще протягом одного року перебуватиме під пильним моніторинговим контролем FATF.
Сергій Кисельов, для радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
Ще одна позитивна подія, про яку ми згадали на початку, – це випуск українських єврооблігацій.
Україна цього тижня на зовнішньому ринку позичила 600 мільйонів доларів на 7 років під відносно низький відсоток – 6,875 %. Свої перші випуски облігацій Україна розпочинала з відсотків майже вдвічі більших.
Світові рейтингові агентства зауважують, що Україна досягла макроекономічної стабільності і має швидко зростаючу економіку.
Однак перейти з категорії країн, що випускають спекулятивні папери, до такої, що мають інвестиційну цінність, їй поки що заважає політична нестабільність, брак реформ, що мають на меті стабільну демократію та ринкову економіку, засилля політичного патронажу та занадто великий вплив бізнес-інтересів на політичні рішення.
Довгий список проблем, що на них не втомлюються вказувати аналітики, включає і неефективну податкову систему, винятки, привілеї за політичними міркуваннями, слабку правову систему та поширену корупцію, яка відлякує закордонних інвесторів і не дозволяє створити потужній приватний сектор.
А тепер про неприємну зовнішньоекономічну подію для України.
Представництво у Польщі української корпорації “Індустріального Союзу Донбасу” розповсюдило в понеділок 23 лютого заяву, у якій висловлює здивування рішенням польського міністра держмайна.
Йдеться про рішення, згідно з яким право на приватизацію металургійного заводу у місті Ченстохова отримала британсько-індійська корпорація, а не донецькі бізнесмени.
Здивування представників “Індустріального Союзу Донбасу” пояснюється тим, що ще десять днів тому конкурсна комісія, котра визначала майбутнього інвестора польського підприємства, одноголосно вказала “Індустріальну Спілку Донбасу”.
Детальніше про це розповідає наш варшавський кореспондент Володимир Павлів.
Володимир Павлів
Рішення міністра держмайна Польщі Збіґнєва Канєвського є не менш дивним, ніж і форма його оприлюднення.
Повідомлення про те, що переможцем приватизаційного конкурсу стає корпорація “ЛНМ”, потрапило до Польського Агентства Преси пізно увечері минулої п’ятниці.
Більш того, друга зацікавлена сторона, тобто “Індустріальний Союз Донбасу”, не отримала від міністра відповідного повідомлення навіть у понеділок, після письмового звернення з таким проханням.
Говорить представник “Індустріального Союзу Донбасу” у Польщі Костянтин Литвинов:
Костянтин Литвинов
Сьогодні ми вислали лист до міністра Державної скарбниці пана Канівського з проханням щодо того, щоб він нам надав офіційну інформацію.
Ми є стороною цього процесу, і взагалі-то мали б бути першими поінформованими про якесь офіційне рішення, якщо таке було прийнято.
Володимир Павлів
Костянтин Литвинов на зустрічі з польською пресою у понеділок висловив переконання, що рішення польського міністра держмайна, стало або наслідком непорозуміння, або наслідком порушення кимсь закону.
Найменше представникам донецького бізнесу хочеться вірити у те, що таке рішення було ухвалено з політичних міркувань.
Однак, повністю такого мотиву не виключають не тільки донеччани, але й представники торгово-економічної місії посольства України. Говорить керівник цієї місії Дмитро Завтур:
Дмитро Завтур
Якщо ми дійсно отримаємо від уряду Польщі те, що виграв “ЛНМ” напроти всіх тих заяв тендерної комісії, які були раніше 8 місяців тому, то, звісно, що ми можемо розглядати цю справу тільки як політичну.
І місія вважає, що амбасада українська повинна видати ноту від уряду України на уряд Польщі про те, що сталося.
Володимир Павлів
Якщо підтвердиться версія про політичне вмотивування відмови донецькій корпорації у праві приватизувати металургійний завод у Ченстоховій, то “Індустріальний Союз Донбасу” готовий припинити будь-які спроби інвестицій у польську економіку.
Приклад донеччан може стати пересторогою також і для інших українських бізнесменів, і таким чином, як вважає Костянтин Литвинов, двері для українсько-польської економічної співпраці можуть стати надовго зачиненими.
У самій же Польщі поки що неформально висувають дві версії цієї загадкової події.
Ще у п’ятницю на одній з інтернет-сторінок з’явилися натяки на те, що представники фірми “ЛНМ” дали величезного хабара одному з урядовців, котрий мав вирішальний вплив на ухвалення рішення, котре тільки оприлюднив міністр держмайна.
Друга версія політична – згідно з нею, віддання переваги британсько-індійському концернові в сумнівних обставинах було спрямоване на дискредитацію уряду Лешека Міллєра, позиції котрого сьогодні і так є найслабшими за всі два роки перебування при владі.
Володимир Павлів для радіо “Свобода”, Варшава.
Марія Щур
Українська влада прийняла близько до серця проблеми донецьких бізнесменів у Польщі.
Більше про те, що робить Київ для того, щоб захистити донеччан у Польщі, у п’ятницю моїй київській колезі Ганні Стеців розповів перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий.
Олександр Чалий
Ми отримали вчора лист міністра державного майна на ім’я нашого посла у Варшаві І.Харченка, в якому він пояснює мотиви. Одним із головних мотивів “є те, що пропозиція “ІСД” суперечить положенням Договору про приєднання, який забороняє нам (тут треба розуміти Польщі) збільшувати виробничі потужності за винятками, узгодженими у програмі реструктуризації польської металургії до 2006-го року”.
Ми дуже уважно вивчили відповідну програму, яка є однією із частин протоколу № 8, який додається до угоди про вступ Польщі в ЄС. Те, що ми там прочитали, якраз і ті консультації, які ми отримали в Брюсселі (я персонально був у Брюсселі) і отримали у Варшаві від польських юристів, показують, що “Гута Ченстохова” якраз і не була в списку тих підприємств, відносно яких треба обмежувати потужності, і вона не отримує дотації на реструктуризацію.
Тобто, якраз наш аналіз свідчить, що виключення “ІСД” із подальших переговорів з проведення тендеру не порушувало зобов’язань Польщі перед ЄС.
Ганна Стеців
Польська сторона висуває ще один аргумент, який я теж вичитала сьогодні у польській пресі. Вони пишуть: “Відмовившись від інвестицій “ІСД”, Польща в результаті не буде узалежнена від імпорту сировини з-за східного кордону, з чим після входження Польщі в ЄС може бути різне” (себто з тим імпортом сировини). Як Ви на такий аргумент можете відреагувати?
Олександр Чалий
Ви знаєте, і цей аргумент, як і перший, на наш погляд, є досить спірним, тому що Україна є і буде залишатися одним із головних європейських виробників сировини для металургійної промисловості.
І як приклад цього, що група “LMN”, яка зараз претендує на “Гуту Сталі Ченстохова”, вона активно працює і на Україні, щоб саме приватизувати підприємство, яке може робити сировину для металургійного комплексу.
Тобто “LMN” розуміє, що воно не зможе організувати ефективно виробництво сталі в Центральній і Східній Європі без залучення української сировини.
Тобто, це пояснення базується просто на професійному незнанні джерел сировини для головних металургійних комбінатів Центральної і Східної Європи.
ми вважаємо, що повинен бути створений на міждержавному рівні певний консультативний механізм, можливо, робоча група, яка проаналізує ситуацію і, можливо, порекомендує двом урядам вихід з неї.
Ми беремо до уваги те, що рішення зараз існує на рівні міністра державного майна Польщі, польський уряд з цього питання ще ніяких рішень не приймав.
І третій момент. Ми рекомендуємо “ІСД” (оскільки Ви правильно відмітили, що в умовах тендеру не було багато критеріїв, на які ми сьогодні знаходимо посилань в листі міністра) використати всі законні способи для захисту своїх інтересів як в Польщі, так і в Брюсселі, звертаючись за роз’ясненнями до ЄС.
Марія Щур
Це був Олександр Чалий, перший заступник міністра закордонних справ України, з яким розмовляла у Києві Ганна Стеців.
Далі у нашій програмі повідомлення пов’язане з іншою сусідкою України, Росією.
Взимку росіяни як правило дізнаються з закордонних джерел прізвища власних мільярдерів. Часопис “Форбс” у ці дні публікує перелік найбільш багатих осіб світу.
За даними журналу, Росія за кількістю мільярдерів входять до світової трійки лідерів, багата Росія і географією перебування своїх найзаможніших людей – від московської тюрми до ізраїльського вигнання, чи британської еміграції.
Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Росія знаходиться на третьому місці в світі після США і Німеччини за кількістю найбагатших людей світу. Аж 25 громадян РФ називає часопис “Форбс” серед найбагатших.
Найбільш багатим росіянином на даний момент є мешканець ізолятору Лефортова Михайло Ходорковський, колишній керівник компанії “ЮКОС”. У Ходорковського, на думку часопису “Форбс”, 15 мільярдів доларів.
Поруч із Ходорковським знаменитий мільярдер, губернатор Чукотки, володар футбольного клубу “Челсі” Роман Абрамович.
Як вважають спостерігачі, зараз Абрамович проводить справжню війну із Ходорковським та соратниками колишнього керівника “ЮКОСу” саме за контроль над російською нафтою за більші можливості для своєї компанії “Сібнафта”.
У Абрамовича – 10 мільярдів доларів. Але якщо він виграє свою війну у мешканця ізолятору Лефортова, саме він, а не Ходорковський, буде найбагатшою особою Росії.
Усі інші мільярдера зовсім не такі й багаті.
Можна поспівчувати керівникові “Альфа-груп”, банкіру Михайлу Фрідману – у нього 5,5 мільярдів доларів, однак і непогані взаємини з владою. Навряд чи найближчим часом Фрідман може опинитися у Лефортова.
Серед інших мільярдерів потрібно також назвати Олексія Мордашова, “сталевого короля” РФ, з 3,5 мільярдами доларів.
2 мільярди - у Леоніда Невзліна, колишнього ректора Російського державного гуманітарного університету і одного із акціонерів “ЮКОСу”.
“ЮКОСівський король” тепер мешкає в Ізраїлі, однак, за даними “Форбсу”, він також є представником московської гілки російських мільярдерів.
Однак варто нагадати про людей, у яких не такі погані взаємини із державою, як у Ходорковського або Невзліна.
На 4-му місці в переліку після Ходорковського, Абрамовича і Фрідмана – Володимир Потанін. У нього майже 5 мільярдів доларів. У Михайла Прохорова – 4,8 мільярди. Все це непогані гроші.
А от, скажімо, у Віктора Вексельберга, який нещодавно придбав для себе всі яйця Фаберже тільки 3,3 мільярди доларів. А ще ж треба вирахувати суму за яйця.
У Вагіта Алекперова, хазяїна “Лукойла”, нафтового господаря Росії – тільки 2,7 мільярди доларів.
Нафта, напевне, дає непогані прибутки тим, хто нею володіє, однак “Лукойл” пов’язаний із державою набагато більше, ніж “ЮКОС”. Це можна зрозуміти хоча б по розбіжностях у цифрах, які сьогодні є між грішми Алекперова та грішми Ходорковського.
З іншого боку, Алекперов рахує свої гроші на дачі, а Ходорковський у Лефортова. Теж є різниця.
Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марія Щур
Українські багатії також розкидані по всіх світах. Суд над одним із них, колишнім прем’єр міністром Павлом Лазаренком, за звинуваченням у відмиванні понад 100 мільйонів доларів, незабаром розпочнеться в американському штаті Каліфорнія.
Захисники Лазаренка кажуть, що свої капітали він заробив законно, поєднуючи успішну бізнесову діяльність та високі державні посади.
Приклади такого суміщення бували і в давнішій українській історії. Про один з них – київського губернатора промисловця та мецената, Івана Фундуклея, краще відомого як слідчого у справі Кирило-Мефодіївського братства, розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Наприкінці XVIII століття купець грецького походження Іван Фундуклей (що турецькою мовою означає “торговець горіхами”) переселився з Константинополя до Одеси. Там він швидко розбагатів на так званих “відкупах” в уряду прав на монопольне виробництво і продаж окремих видів товарів.
Фундуклей став власником кількох тисяч десятин землі, а також цукроварень і винокурень. 1804 року, вже у Петербурзі в нього народився син, теж названий Іваном.
Успадкувавши батьківські маєтності, Фундуклей-молодший придбав і нові, тож загальна площа його земельних володінь сягала двадцяти тисяч десятин.
У селі Мельниках неподалік Чигирина він купив завод з виробництва скла і паровий та водяний млини, а в селі Медведівці – велику цукроварню, яка тільки 1847 року виробила 78 тисяч пудів цукру.
У придбаному в графа Воронцова маєтку у Гурзуфі Фундуклей заклав виноградники, висадив там вивезені з Іспанії та Португалії сорти і виробляв 3 тисячі відер вина на рік. Тридцяти п’яти років цей, за словами Миколи Лєскова, “знаменитий у своєму роді багатій” був призначений київським цивільним губернатором.
Упродовж наступних тринадцяти років Фундуклей уславився серед киян не тільки тим, що відмовився від жалування, не брав хабарів та із своїх прибутків доплачував кожному чиновнику ще один оклад.
Він власним коштом звів фонтан на нинішній Європейській площі, замостив Андріївський узвіз, а 1845 року кілька місяців утримував незаможні родини Подолу, житло яких зруйнувала повінь.
Фундуклей був знайомий з Тарасом Шевченком та Миколою Костомаровим і мав з ними спільне зацікавлення історією, літературою та археологією.
За деякими свідченнями, губернатор навіть намагався попередити їх про небезпеку напередодні арешту, проте згодом став активним учасником слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства.
Він також виявився ретельним виконавцем царського наказу про заборону творів Шевченка, “з яких, – писав губернатор, – багато підбурливого та злочинного змісту”.
1852 року Фундуклей був переведений до Варшави. А через 7 років він подарував Києву 2 своїх будинки на теперішній вулиці Хмельницького для заснування першої в Російській імперії жіночої гімназії.
На її утримання Іван Фундуклей пожертвував гроші з розрахунку 1200 рублів золотом на рік. Серед випускниць Фундуклеївської гімназії були історик Наталя Полонська-Василенко та поет Анна Ахматова.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
На цьому ми завершуємо передачу “Економічний журнал”, що звучала на хвилях радіо “Свобода”. Я, Марія Щур, прощаюся з вами. А наші передачі продовжуються.
Залишайтеся на хвилях “Свободи”!
В ефірі українська програма радіо “Свобода”.
Марія Щур
Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.
Із рахунком “два-один” виступила цього тижня Україна на зовнішньоекономічній арені. Дві позитивні події – це виключенні України з “чорного списку” FATF, міжнародної організації, що бореться з відмиванням брудних грошей, і успішний випуск українських облігацій за кордоном.
Неприємною подією було те, що поляки відмовилися продавати металургійний завод донецьким інвесторам.
Але спершу про приємне.
Ще перед тим, як закінчилося Пленарне засідання Групи Фінансових Дій, чи як цю організацію називають за її англійською абревіатурою FATF, український президент поквапився поділитися доброю новиною зі засобами масової інформації.
Леонід Кучма
Я тут отримав записочку, готуюся до того, щоб попросити, щоб принесли шампанське. Пленум FATF одностайно прийняв рішення про виведення України з “чорного списку”. А де оплески?
Марія Щур
З поваги до глави держави міжнародна організація всупереч своїм правилам була змушена підтверджувати інформацію, яку вона мала оголошувати сама.
І лише через два дні після закінчення Пленарного Засідання Президент FATF Клаес Норман оголосив рішення FATF офіційно:
Клаес Норман (переклад)
Ми вирішили виключити дві країни зі списку країн, що не співпрацюють у справі відмивання брудних грошей - це Україна та Єгипет.
Ми проводили моніторинг цих країн, і на мою думку, той факт, що тепер ми можемо зняти ці дві країни зі списку, свідчить про те, що моніторинг працює.
Марія Щур
Генеральний секретар FATF Патрік Мулетт нагадав, що
Патрік Мулетт (переклад)
Україну було внесено до списку у вересні 2001 року, тому що вона не співпрацювала у багатьох пунктах щодо недопущення відмивання брудних грошей на своїй території. Її навіть було піддано санкціям наприкінці 2002 року.
Тоді у стосунках FATF та України панувало цілковите непорозуміння. В організації складалося враження, що Україна не сприймає серйозно свого ганебного статусу.
Марія Щур
В інтерв’ю Радіо Свобода Патрік Мулетт навіть говорив про брак комунікації, не те що співпраці.
Рухатися у напрямку співпраці Україна почала лише у 2003 році, коли було запроваджено і втілено нові закони. Минулого року FATF попросила Україну підготувати план втілення законодавства та інших заходів.
Патрік Мулетт (переклад)
Ми побачили звіт про підозрілі операції, ми побачили, що деякі випадки уже було передано до прокуратури - тобто практичне втілення законодавства.
І лише у січні місія FATF, яка відвідала Київ, дала рекомендацію про те, що Україну уже можна зняти зі списку.
Марія Щур
Сказав Патрік Мулетт.
Те, що у світі перестали показувати пальцями на Україну, хоча б з такого приводу, це, безперечно, добре. Але, на думку українських фахівців, не потрібно було чекати на це два з половиною роки, поки рішення FATF, за виразом президента, не піддасть “скипидару українським чиновникам”.
Про це, зокрема, в інтерв’ю моєму київському колезі Сергієві Кисельову сказав Президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко:
Олександр Сугоняко
Є тут два аспекти : один тактичний, один стратегічний. Банківська система є частиною української економіки. І України як такої.
“Лейба”, яка була на нас (що це країна, яка не бореться з відмиванням брудних коштів), природно, що це є суттєвий бар’єр для початку чи розгортання серйозних якихось інвестиційних проектів.
Щоб там хто не говорив, зняття, якщо воно, дасть Бог, буде, викреслення України з "чорного списку" є абсолютно позитивне явище для нас, для України як такої.
У зв’язку з цим і користь для банківської системи тут є стратегічна. Якщо говорити про тактичну. Не всі країни напряму дозволяють своїм банкам працювати з нашими банками, ми мусимо працювати через банки третіх країн.
А це додаткові витрати. Крім того, трансакції, які здійснюються через українські банки, підлягають додатковим перевіркам, що затримує платежі. І це теж має місце. І зняття санкцій, природно, нам у тактичному плані є корисним.
Сергій Кисельов
Представники влади неодноразово звинувачували опозицію в тому, що саме через байкотування нею деяких законопроектів Україна й опинилася під санкціями FATF.
Зокрема законопроекту “Про запобігання та протидію легалізації або “відмиванню” доходів, одержаних злочинним шляхом”.
Однак пан Сугоняко з подібним твердженням аж ніяк не погоджується, оскільки вважає, що...
Олександр Сугоняко
Відповідальність виключно лежить на діючій владі. І це просто смішно говорити про те, що тоді була гонитва з цим законопроектом.
Справа в тому, що темою FATF почали займатися із запізненням на два роки. І тут нема чого ні на кого списувати – це прорахунок був влади: недооцінили значення цього напрямку роботи.
Сергій Кисельов
До речі, як підкреслив президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко, після викреслення із “чорного списку” країн, що не протидіють відмиванню “брудних грошей”, Україна ще протягом одного року перебуватиме під пильним моніторинговим контролем FATF.
Сергій Кисельов, для радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
Ще одна позитивна подія, про яку ми згадали на початку, – це випуск українських єврооблігацій.
Україна цього тижня на зовнішньому ринку позичила 600 мільйонів доларів на 7 років під відносно низький відсоток – 6,875 %. Свої перші випуски облігацій Україна розпочинала з відсотків майже вдвічі більших.
Світові рейтингові агентства зауважують, що Україна досягла макроекономічної стабільності і має швидко зростаючу економіку.
Однак перейти з категорії країн, що випускають спекулятивні папери, до такої, що мають інвестиційну цінність, їй поки що заважає політична нестабільність, брак реформ, що мають на меті стабільну демократію та ринкову економіку, засилля політичного патронажу та занадто великий вплив бізнес-інтересів на політичні рішення.
Довгий список проблем, що на них не втомлюються вказувати аналітики, включає і неефективну податкову систему, винятки, привілеї за політичними міркуваннями, слабку правову систему та поширену корупцію, яка відлякує закордонних інвесторів і не дозволяє створити потужній приватний сектор.
А тепер про неприємну зовнішньоекономічну подію для України.
Представництво у Польщі української корпорації “Індустріального Союзу Донбасу” розповсюдило в понеділок 23 лютого заяву, у якій висловлює здивування рішенням польського міністра держмайна.
Йдеться про рішення, згідно з яким право на приватизацію металургійного заводу у місті Ченстохова отримала британсько-індійська корпорація, а не донецькі бізнесмени.
Здивування представників “Індустріального Союзу Донбасу” пояснюється тим, що ще десять днів тому конкурсна комісія, котра визначала майбутнього інвестора польського підприємства, одноголосно вказала “Індустріальну Спілку Донбасу”.
Детальніше про це розповідає наш варшавський кореспондент Володимир Павлів.
Володимир Павлів
Рішення міністра держмайна Польщі Збіґнєва Канєвського є не менш дивним, ніж і форма його оприлюднення.
Повідомлення про те, що переможцем приватизаційного конкурсу стає корпорація “ЛНМ”, потрапило до Польського Агентства Преси пізно увечері минулої п’ятниці.
Більш того, друга зацікавлена сторона, тобто “Індустріальний Союз Донбасу”, не отримала від міністра відповідного повідомлення навіть у понеділок, після письмового звернення з таким проханням.
Говорить представник “Індустріального Союзу Донбасу” у Польщі Костянтин Литвинов:
Костянтин Литвинов
Сьогодні ми вислали лист до міністра Державної скарбниці пана Канівського з проханням щодо того, щоб він нам надав офіційну інформацію.
Ми є стороною цього процесу, і взагалі-то мали б бути першими поінформованими про якесь офіційне рішення, якщо таке було прийнято.
Володимир Павлів
Костянтин Литвинов на зустрічі з польською пресою у понеділок висловив переконання, що рішення польського міністра держмайна, стало або наслідком непорозуміння, або наслідком порушення кимсь закону.
Найменше представникам донецького бізнесу хочеться вірити у те, що таке рішення було ухвалено з політичних міркувань.
Однак, повністю такого мотиву не виключають не тільки донеччани, але й представники торгово-економічної місії посольства України. Говорить керівник цієї місії Дмитро Завтур:
Дмитро Завтур
Якщо ми дійсно отримаємо від уряду Польщі те, що виграв “ЛНМ” напроти всіх тих заяв тендерної комісії, які були раніше 8 місяців тому, то, звісно, що ми можемо розглядати цю справу тільки як політичну.
І місія вважає, що амбасада українська повинна видати ноту від уряду України на уряд Польщі про те, що сталося.
Володимир Павлів
Якщо підтвердиться версія про політичне вмотивування відмови донецькій корпорації у праві приватизувати металургійний завод у Ченстоховій, то “Індустріальний Союз Донбасу” готовий припинити будь-які спроби інвестицій у польську економіку.
Приклад донеччан може стати пересторогою також і для інших українських бізнесменів, і таким чином, як вважає Костянтин Литвинов, двері для українсько-польської економічної співпраці можуть стати надовго зачиненими.
У самій же Польщі поки що неформально висувають дві версії цієї загадкової події.
Ще у п’ятницю на одній з інтернет-сторінок з’явилися натяки на те, що представники фірми “ЛНМ” дали величезного хабара одному з урядовців, котрий мав вирішальний вплив на ухвалення рішення, котре тільки оприлюднив міністр держмайна.
Друга версія політична – згідно з нею, віддання переваги британсько-індійському концернові в сумнівних обставинах було спрямоване на дискредитацію уряду Лешека Міллєра, позиції котрого сьогодні і так є найслабшими за всі два роки перебування при владі.
Володимир Павлів для радіо “Свобода”, Варшава.
Марія Щур
Українська влада прийняла близько до серця проблеми донецьких бізнесменів у Польщі.
Більше про те, що робить Київ для того, щоб захистити донеччан у Польщі, у п’ятницю моїй київській колезі Ганні Стеців розповів перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий.
Олександр Чалий
Ми отримали вчора лист міністра державного майна на ім’я нашого посла у Варшаві І.Харченка, в якому він пояснює мотиви. Одним із головних мотивів “є те, що пропозиція “ІСД” суперечить положенням Договору про приєднання, який забороняє нам (тут треба розуміти Польщі) збільшувати виробничі потужності за винятками, узгодженими у програмі реструктуризації польської металургії до 2006-го року”.
Ми дуже уважно вивчили відповідну програму, яка є однією із частин протоколу № 8, який додається до угоди про вступ Польщі в ЄС. Те, що ми там прочитали, якраз і ті консультації, які ми отримали в Брюсселі (я персонально був у Брюсселі) і отримали у Варшаві від польських юристів, показують, що “Гута Ченстохова” якраз і не була в списку тих підприємств, відносно яких треба обмежувати потужності, і вона не отримує дотації на реструктуризацію.
Тобто, якраз наш аналіз свідчить, що виключення “ІСД” із подальших переговорів з проведення тендеру не порушувало зобов’язань Польщі перед ЄС.
Ганна Стеців
Польська сторона висуває ще один аргумент, який я теж вичитала сьогодні у польській пресі. Вони пишуть: “Відмовившись від інвестицій “ІСД”, Польща в результаті не буде узалежнена від імпорту сировини з-за східного кордону, з чим після входження Польщі в ЄС може бути різне” (себто з тим імпортом сировини). Як Ви на такий аргумент можете відреагувати?
Олександр Чалий
Ви знаєте, і цей аргумент, як і перший, на наш погляд, є досить спірним, тому що Україна є і буде залишатися одним із головних європейських виробників сировини для металургійної промисловості.
І як приклад цього, що група “LMN”, яка зараз претендує на “Гуту Сталі Ченстохова”, вона активно працює і на Україні, щоб саме приватизувати підприємство, яке може робити сировину для металургійного комплексу.
Тобто “LMN” розуміє, що воно не зможе організувати ефективно виробництво сталі в Центральній і Східній Європі без залучення української сировини.
Тобто, це пояснення базується просто на професійному незнанні джерел сировини для головних металургійних комбінатів Центральної і Східної Європи.
ми вважаємо, що повинен бути створений на міждержавному рівні певний консультативний механізм, можливо, робоча група, яка проаналізує ситуацію і, можливо, порекомендує двом урядам вихід з неї.
Ми беремо до уваги те, що рішення зараз існує на рівні міністра державного майна Польщі, польський уряд з цього питання ще ніяких рішень не приймав.
І третій момент. Ми рекомендуємо “ІСД” (оскільки Ви правильно відмітили, що в умовах тендеру не було багато критеріїв, на які ми сьогодні знаходимо посилань в листі міністра) використати всі законні способи для захисту своїх інтересів як в Польщі, так і в Брюсселі, звертаючись за роз’ясненнями до ЄС.
Марія Щур
Це був Олександр Чалий, перший заступник міністра закордонних справ України, з яким розмовляла у Києві Ганна Стеців.
Далі у нашій програмі повідомлення пов’язане з іншою сусідкою України, Росією.
Взимку росіяни як правило дізнаються з закордонних джерел прізвища власних мільярдерів. Часопис “Форбс” у ці дні публікує перелік найбільш багатих осіб світу.
За даними журналу, Росія за кількістю мільярдерів входять до світової трійки лідерів, багата Росія і географією перебування своїх найзаможніших людей – від московської тюрми до ізраїльського вигнання, чи британської еміграції.
Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Росія знаходиться на третьому місці в світі після США і Німеччини за кількістю найбагатших людей світу. Аж 25 громадян РФ називає часопис “Форбс” серед найбагатших.
Найбільш багатим росіянином на даний момент є мешканець ізолятору Лефортова Михайло Ходорковський, колишній керівник компанії “ЮКОС”. У Ходорковського, на думку часопису “Форбс”, 15 мільярдів доларів.
Поруч із Ходорковським знаменитий мільярдер, губернатор Чукотки, володар футбольного клубу “Челсі” Роман Абрамович.
Як вважають спостерігачі, зараз Абрамович проводить справжню війну із Ходорковським та соратниками колишнього керівника “ЮКОСу” саме за контроль над російською нафтою за більші можливості для своєї компанії “Сібнафта”.
У Абрамовича – 10 мільярдів доларів. Але якщо він виграє свою війну у мешканця ізолятору Лефортова, саме він, а не Ходорковський, буде найбагатшою особою Росії.
Усі інші мільярдера зовсім не такі й багаті.
Можна поспівчувати керівникові “Альфа-груп”, банкіру Михайлу Фрідману – у нього 5,5 мільярдів доларів, однак і непогані взаємини з владою. Навряд чи найближчим часом Фрідман може опинитися у Лефортова.
Серед інших мільярдерів потрібно також назвати Олексія Мордашова, “сталевого короля” РФ, з 3,5 мільярдами доларів.
2 мільярди - у Леоніда Невзліна, колишнього ректора Російського державного гуманітарного університету і одного із акціонерів “ЮКОСу”.
“ЮКОСівський король” тепер мешкає в Ізраїлі, однак, за даними “Форбсу”, він також є представником московської гілки російських мільярдерів.
Однак варто нагадати про людей, у яких не такі погані взаємини із державою, як у Ходорковського або Невзліна.
На 4-му місці в переліку після Ходорковського, Абрамовича і Фрідмана – Володимир Потанін. У нього майже 5 мільярдів доларів. У Михайла Прохорова – 4,8 мільярди. Все це непогані гроші.
А от, скажімо, у Віктора Вексельберга, який нещодавно придбав для себе всі яйця Фаберже тільки 3,3 мільярди доларів. А ще ж треба вирахувати суму за яйця.
У Вагіта Алекперова, хазяїна “Лукойла”, нафтового господаря Росії – тільки 2,7 мільярди доларів.
Нафта, напевне, дає непогані прибутки тим, хто нею володіє, однак “Лукойл” пов’язаний із державою набагато більше, ніж “ЮКОС”. Це можна зрозуміти хоча б по розбіжностях у цифрах, які сьогодні є між грішми Алекперова та грішми Ходорковського.
З іншого боку, Алекперов рахує свої гроші на дачі, а Ходорковський у Лефортова. Теж є різниця.
Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марія Щур
Українські багатії також розкидані по всіх світах. Суд над одним із них, колишнім прем’єр міністром Павлом Лазаренком, за звинуваченням у відмиванні понад 100 мільйонів доларів, незабаром розпочнеться в американському штаті Каліфорнія.
Захисники Лазаренка кажуть, що свої капітали він заробив законно, поєднуючи успішну бізнесову діяльність та високі державні посади.
Приклади такого суміщення бували і в давнішій українській історії. Про один з них – київського губернатора промисловця та мецената, Івана Фундуклея, краще відомого як слідчого у справі Кирило-Мефодіївського братства, розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Наприкінці XVIII століття купець грецького походження Іван Фундуклей (що турецькою мовою означає “торговець горіхами”) переселився з Константинополя до Одеси. Там він швидко розбагатів на так званих “відкупах” в уряду прав на монопольне виробництво і продаж окремих видів товарів.
Фундуклей став власником кількох тисяч десятин землі, а також цукроварень і винокурень. 1804 року, вже у Петербурзі в нього народився син, теж названий Іваном.
Успадкувавши батьківські маєтності, Фундуклей-молодший придбав і нові, тож загальна площа його земельних володінь сягала двадцяти тисяч десятин.
У селі Мельниках неподалік Чигирина він купив завод з виробництва скла і паровий та водяний млини, а в селі Медведівці – велику цукроварню, яка тільки 1847 року виробила 78 тисяч пудів цукру.
У придбаному в графа Воронцова маєтку у Гурзуфі Фундуклей заклав виноградники, висадив там вивезені з Іспанії та Португалії сорти і виробляв 3 тисячі відер вина на рік. Тридцяти п’яти років цей, за словами Миколи Лєскова, “знаменитий у своєму роді багатій” був призначений київським цивільним губернатором.
Упродовж наступних тринадцяти років Фундуклей уславився серед киян не тільки тим, що відмовився від жалування, не брав хабарів та із своїх прибутків доплачував кожному чиновнику ще один оклад.
Він власним коштом звів фонтан на нинішній Європейській площі, замостив Андріївський узвіз, а 1845 року кілька місяців утримував незаможні родини Подолу, житло яких зруйнувала повінь.
Фундуклей був знайомий з Тарасом Шевченком та Миколою Костомаровим і мав з ними спільне зацікавлення історією, літературою та археологією.
За деякими свідченнями, губернатор навіть намагався попередити їх про небезпеку напередодні арешту, проте згодом став активним учасником слідства у справі Кирило-Мефодіївського братства.
Він також виявився ретельним виконавцем царського наказу про заборону творів Шевченка, “з яких, – писав губернатор, – багато підбурливого та злочинного змісту”.
1852 року Фундуклей був переведений до Варшави. А через 7 років він подарував Києву 2 своїх будинки на теперішній вулиці Хмельницького для заснування першої в Російській імперії жіночої гімназії.
На її утримання Іван Фундуклей пожертвував гроші з розрахунку 1200 рублів золотом на рік. Серед випускниць Фундуклеївської гімназії були історик Наталя Полонська-Василенко та поет Анна Ахматова.
Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.
Марія Щур
На цьому ми завершуємо передачу “Економічний журнал”, що звучала на хвилях радіо “Свобода”. Я, Марія Щур, прощаюся з вами. А наші передачі продовжуються.
Залишайтеся на хвилях “Свободи”!
