Доступність посилання

logo-print
07 грудня 2016, Київ 16:37

“VITA NOVA”


Павло Вольвач “VITA NOVA”

Київ, 3 березня 2004 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

В темпі кінохроніки миготять миттєвості буття, око, мов кінокамера, йде попасом по щоденних реаліях, і не дивно, що готуючи черговий сценарій програми, якось мимохіть ні-ні, а й налаштовуєшся на кінематографічну тональність.

Отже, кіно, дароване світові братами Люм’єрами, як щаслива нагода, окрім усього іншого, фіксувати на плівці події історії. І двадцяте століття пішло у минуле у відео- та аудіоформатах.

А сторіччя двадцять перше фіксує своє ЕГО і повсякденне буття на електронні носії.

Чи є у цьому історичному плині Україна? Безперечно! Від довженківських стрічок до DVD технологій Саніна... і нової моди, що прийшла з демократичного Заходу і назва якій “кіноклуби” або “клуби кіноманів” (так називають себе “модники”).

Потужна кіноіндустрія не збирається поступатися місцем на широкому екрані, але і не витісняє відеоклуби і центри прокату класики світового кіно.

Слово нашій кореспондентці Богдані Костюк.

Богдана Костюк

“Революція” і “Перевантаження” “Матриці”, тріумфальне повернення Термінатора і пригоди хоббітів та їхніх друзів заполонили кіноекрани в усьому світі.

І, спостерігаючи за масовими “розборками” і жахіттями кривавих боїв між людьми та не людьми, ледь не глухнучи від вибухів і войовничих криків, починаєш згадувати старі добрі фільми на кшталт “Іван Васильович змінює професію” чи “Діамантова рука”.

Ностальгія за старими фільмами спричинила появу у Франції, а по тому, в інших державах Західної Європи таких собі клубів прихильників кіно.

Люди збираються у кав’ярнях та ресторанчиках і за чашкою “капучіно” чи кухлем пива переглядають фільми класиків кіно двадцятого сторіччя, записані на відеокасетах або на електронних дисках.

Віднедавна такий “клуб кіноманів” з’явився у Києві, і його менеджер Степан Сидоренко розповів...

Степан Сидоренко

Я займаюся в клубі “Сільвер” організацією вечірок по якимось фільмах. В основному це будуть фільми, які люди не зможуть побачити по телебаченню або в кінотеатрах. Ухил буде приватними колекціями та деякими кіноархівами.

Богдана Костюк

Чи Ви знаєте свій контингент?

Степан Сидоренко

Мені здається, що це будуть в основному люди, які цінують кіно, яким буде цікаво подивитися це зі своїми товаришами в гарній компанії.

Богдана Костюк

За словами Степана Сидоренка, тенденція до перегляду улюблених фільмів і створення відповідної атмосфери – це один з напрямків руху кіномистецтва.

Створення відеофільмів – складова цього напрямку, яка здобуває популярності в усьому світі. “Й Україна не виняток,” – стверджує режисер Леонід Кантер.

Леонід Кантер

Про цю відеопродукцію зараз мало знають, тому що не налагоджений прокат цих відеострічок.

Я на власному прикладі можу сказати, що ми створили фільм і здійснили відеопрокат цього фільму. Тобто, ми привезли необхідне цифрове обладнання в кінотеатр і проекціювали на великий екран кінотеатру.

Ось таким чином можна здійснювати відеопрокат фільмів.

Богдана Костюк

Каже Леонід Кантер і пропонує не забувати, що, крім кінотеатрів з їхньою навалою західних блокбастерів, існує і маленький клубний або домашній відеоекран, на якому можна переглянути улюблений фільм і обговорити його з друзями.

Павло Вольвач

Винахід братів Люм’єрів - річ, звісно ж, важлива. Але у 21-у столітті, в добу комп’ютерів та Інтернету, демонструє гідну подиву живучість і пристосовуваність ще один технічний дарунок – винахід добродія Марконі. Мова про радіо.

Отже, хвилі ФМ – новітні ультракороткі, і хвилі короткі, на яких діди наші пізнавали світ за “залізною завісою”.

Як цим хвилям живеться сьогодні, і як вони співіснують? На цю тему – невелика радіозамальовка Володимира Ляшка.

Володимир Ляшко

Мій юний співрозмовник з широкорозкритими від подиву очима слухав мою розповідь про світ радіо на коротких хвилях. Не знаю, як він вивчав фізику, але для нього радіосвіт зводився до невеликого ФМ-івського приймача-мильнички, з якого лине здебільшого російська попса.

Юний радіоаматор не уявляв, що короткі радіохвилі можуть понести його у широкий, мінливий світ різних країн і континентів.

Звучить радіо “Пекін”

Володимир Ляшко

Угорською мовою радіо “Пекін” через кілька секунд буде розповідати про справи у Піднебесній.

Ледь ворухнеш ручкою настройки, і... Спів канарки – то позивні “Італійського радіо”.

В твою квартиру вриваються шалені пориви епохи, в якій живеш. Легені, ніби вдихають подих вулиць Вічного міста і неповторних кварталів Парижу.

Хоча армія короткохвильовиків з роками ніби-то рідшає, а деякі радіостанції потихеньку згортають передачі для “діексистів”, любителів дальнього прийому, радіо отримує все нових і нових неофітів.

Юний же співрозмовник розповів мені днями про своє нове захоплення.

Співрозмовник

Я почистив старий приймач і тепер слухаю короткі хвилі. Після ФМ-станції все це слухати якось несподівано.

Володимир Ляшко

Я його розумію. Ефір, ніби оживляє приймач, вдихає в нього душу, з’являється відчуття, якого не маєш, продираючись через “Павутину” Інтернету.

Нічний ефір, ніби зачаровує вогнями далеких велетенських міст. Незнані мелодії збуджують уяву. Фантастична подорож триває.

Якщо не знаєш іноземних, то радіоефір може звузитися до російськомовних станцій, бо української мови в нічному ефірі майже не почуєш.

Звучать російськомовні радіо

Володимир Ляшко

Звучали голоси журналістки Анастасії Сарвачової з “Німецької хвилі”, уривок з виступу президента Володимира Путіна перед студентами Красноярська, що передавався по радіо “Голос Росії” та проповідника з “Радіо Ватикан”.

Світова радіомембрана бринить людськими радощами і переживаннями.

Вночі “Коль Ісраел” (“Голос Ізраїлю”) часто радує мене мелодіями, які не почуєш на місцевих “ефемівках”. Не той “формат” чи не ті смаки у музичних редакторів?

А взагалі, викидати на історичний смітник техніки ваші ВЕФи та “Меридіани” і зарано, і необачливо. Вони вам подарують ще багато приємних хвилин.

Павло Вольвач

Скажімо, легкий оберт ручки настройки, і з динаміка линуть... Ну, хоча б сповнені потужної енергетики пісні гурту “Кому вниз”.

Втім, це скорше фантастика. Чому? Та тому, що гурт “Кому вниз” вперто вважається “неформатом” чи не на всіх українських Фм-станціях.

Якщо помислити над різницею понять “формат”-“неформат” – вона нескладна.

Перше – це щось легке у споживанні і, отже, прийнятне для мас. Інше ж, відповідно – щось значно складніше, щось таке, що не лигнеш як банку “пепсі”.

Одним словом, непрості, як сказав би сучасний український прозаїк, ці, “Кому Вниз”.

Тримаються на неправильному сприйнятті світу, як говорить лідер команди Андрій Середа (сам, до речі, втілення неформатності). Принаймні, так здалося моїй колезі Ірині Перешило, коли вони здибалися на каві неподалік Хрещатика.

Ірина Перешило

А.Середа – фактурний український козарлюга: високий, широкоплечий, з пронизливим поглядом.

Єдина перебивка до цілісності такого сприйняття – Андрієва борода. Бачила таку в “Енциклопедії мистецтва” у єгипетських фараонів, а потім по каналу “Дискавері” у фізика-ядерщика Курчатова.

А в усьому іншому в Андрієві просто волає козацьке начало. Але часи козацьких вольностей в Україні давно минули, і нині А.Середа з українським духом своєї творчості не вписується в обойму “общєпрінятих” музикальних норм. Тому запеленгувати його у вітчизняному ефірі чи на шоу-забавах трудно. “Неформат,” – кажуть музикоменеджери і вимагають грошей.

Андрій Середа

“Або ти платиш великі грошей, або просто тебе не візьмуть, щоб ти звучав.”

Музикант, крім того, що він сам придумує, сам записує за власні гроші, видає альбом, і все одно від нього вимагають, щоб він платив гроші.

Ірина Перешило

Зауважу, що гроші вимагають не від усіх. Ті, хто не пхається за межі “общєпрінятих” музикальних норм, звучать оптово, безперешкодно і безкоштовно. Але до запотребуваної у такому сенсі музичної маси рок-музиканти належать рідко.

Андрій Середа

Шоу-бізнес? Його просто не існує. Тому тут люди, музиканти не в силі заробляти гроші. А ті, хто заробляє (власне, попса), заробляє лише тому, що вертлява: подобається тобі те – вона зробить тобі те, подобається інше – зробить інше.

В той час як рок-музиканти (більшість відсотків) – це люди, які вийшли з вищих учбових закладів, тобто таких злиденних духом і розумом майже не існує в рок-музиці, а тому вони мають свої конкретні принципи і не продаються, не займаються цим відсмоктуванням.

Наприклад, “Скрябін”. Одна партія, друга, третя... І отаким чином.

Ірина Перешило

В Україні зась, а на Заході музичні фантазії “Кому вниз” сприймають запально. Нещодавно групу запросили на фестиваль до Німеччини, і там українські музиканти драйвували публікою по повній програмі, з одного боку, а з іншого, як то кажуть, вдивлялися від незвички, яким може бути ставлення до музикантів.

Андрій Середа

Це ж кайф! Повне місто забите людьми, які з’їхалися з усього світу в чорному, в сріблі, і з того чорного кольору можна було зробити веселку. Просто супер!

Ми навіть “Суботів” виконували, і німці під кінець почали підспівувати.

Подивилися на відношення до музикантів. Ми приїжджаємо сюди... І знаєш, як тут завжди кажуть? “Хлопці ви можете виступити? Тільки знаєте грошей немає, тому що ми заплатили за сцену, за світло, за звук.” Тобто, заради чого це робиться? Тобто, музиканти на останньому місці.

16 років поспіль нас безкінечно просили: “Це ж відродження України! Давайте, працюйте!”

На сьогоднішній день для того, щоб нам купити нові струни, ми мусимо подумати: струни купити чи палички до барабанів?

З іншого боку, чому я люблю людей “Кому вниз”, тому що нікого не поперло на якусь зраду, працювати на два фронти, робити якісь інші музичні штуки.

Ірина Перешило

Що вас об’єднує, як ти думаєш?

Андрій Середа

Це, власне, і об’єднує. Нас об’єднує якесь неправильне сприйняття цього світу.

Ірина Перешило

“Справжні творці завжди сприймають світ неправильно, – писав німецький філософ, - це підтверджує й історія, котра на своїх скрижалях фіксує лише таких.”

Навала, що розрахована на “всєобщую одобрямс”, нетривка у сенсі випробування часом, хоча, безумовно, комерційно поживна.

За 16 років існування групи комерційне начало так і не вписалося у шлях обраний гуртом. Зате поживною у сенсі енергетики була і залишається їхня творчість. Про це в один голос стверджують всі: від музикознавців до шанувальників.

Чому так? Тут, вочевидь, варто звернутися до принципів, котрі від початку визначила для себе група, - це Україна і музика і до того, що за 16 років музиканти їм не зраджували і їх не розмінювали.

Павло Вольвач

А, власне, для широкого загалу починався гурт саме з трагічного оптимізму Шевченкового “Суботова”...

У кожного – свій Шевченко. Ось уже впродовж майже півтораста років він залишається сучасником і співрозмовником для тих, хто його чує. Він не лише з’єднав пласти й потоки української минувшини в єдине ціле, а ще й окреслив напрямки історичного поступу нації.

Про це та про дещо інше – в розмові з відомим письменником, лауреатом Шевченківської премії Юрієм Мушкетиком.

Ширше ви її почуєте дещо пізніше, а напередодні Шевченкових роковин – своєрідний анонс.

Юрій Мушкетик

Справді, це пророк, пророк, який бачив минуле, сучасне йому, і який поглядом просвітив все майбутнє. Взагалі це дивовижна постать. Шевченко зводиться над людьми, як вершини над пасмами гір. І нам в наших оцінках всіх подій нашої історії треба йти за Шевченком і тільки за ним.

Павло Вольвач

Юрію Михайловичу, зараз дуже модно посилатися на Шевченка і, власне, так подавати ситуацію, наче ми Шевченка знаємо, знаємо все: від титлу до коми.

А чи не є це проекцією й на нинішні часи, те, що писав Шевченко: і дурний Самойлович...?

Юрій Мушкетик

Ситуація однозначна: яка була тоді, така вона і тепер. І це отаманство, яке засуджував таки ж Шевченко: те, що зібралося два українці, то там відразу з’являється три гетьмани, і про тих патріотів, про яких Шевченко говорить, оце запроданство, зараз є таке ж бігання по ярлики до московських владців і так далі.

Все воно повторилося. І так само Шевченко потрібен нам, як оцінка, як вищий присуд тоді був, такий самий і сьогодні.

Павло Вольвач

На цій високій ноті ми й завершуємо нашу передачу.

Це була “Віта Нова” і я, Павло Вольвач, ведучий радіожурналу. Допомагав мені, як завжди, звукорежисер Михайло Петренко, і, як завжди, ми чекаємо на вас наступної середи. Хай щастить!

Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG