Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 12:52

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Литовці в Україні.


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Литовці в Україні.

Київ-Прага, 5 березня 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.

Литовці в Україні – про них сьогодні наша розповідь. Формування литовського та українського етносів відбувалося за умов складних і багатовимірних взаємних впливів. Так стверджує доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв. Йому слово.

Ігор Лосєв

В основі етногенезу литовців – процеси розвитку древніх балтійських (летто-литовських) племен, аукштайтів (“литва” давньоруських літописів) і жемайтів (літописна “жмудь”), а також ятвяги, частина земгалів, куршів і селів. Жемайти і аукштайти ще й досі зберігаються як етнографічні групи литовців, що суттєво відрізняються мовою і культурою.

Литовська мова належить до балтійської групи європейської гілки індо арійської сім''ї мов, разом з латиською та нині мертвою мовою прусів. Лінгвісти стверджують, що з усіх європейських мов литовська є найближчою до прадавньої мови арійських племен – санскриту. Основою літературної литовської мови є так званий західно-аукштайтський діалект.

Приблизно 2500-3000 років тому існувала так звана балто-слов''янська мовна спільнота, вона мала дуже багато спільних рис у мові та культурі. Якщо, приміром, головним богом язичницького пантеону древніх слов''ян був Перун, то древніх балтів – Пярунас. І нині балтійські мови є найбільш близькими за своїми основними ознаками до слов''янських мов.

Всього в сучасному світі нараховується приблизно 4 млн. литовців. Литовці мають доволі велику діаспору в США, Канаді, Швеції, Англії, Німеччині. Мешкають литовці також в Україні.

Вони єдиний балтійський народ, якому судилося ще в ХІІІст. утворити свою державу, велику і потужну, що контролювала величезні території від Балтійського до Чорного моря. Східний кордон Великого князівства Литовського межував із західним кордоном сучасної Московської області. Ця держава врятувала більшість литовців на кілька століть від гіркої ролі латишів, що потрапили під владу Тевтонського ордену німецьких лицарів, та прусів, балтійського етносу, що до кінця ХУІст. був повністю винищений або германізований. Від прусів залишилися тільки назва їхньої батьківщини – Прусія. Прусія без прусів. Доля прусів є справді вельми повчальною.

До складу Литовської держави входили тривалий час українські і білоруські землі, та й з пануванням на цих теренах Золотої Орди було покінчено значною мірою зусиллями Великого князівства. Українська і білоруська мови того періоду мали де-факто офіційний статус у Литві.

Власна литовська писемність виникла лише в ХУІст. З часів білорусько-українського культурного домінування у великому князівстві Литовському зберігся значний державний архів документів, написаних мовами цих двох слов''янських народів, серед письмових пам''яток на особливу увагу заслуговують: Литовська метрика та Литовські Статути 1529, 1566 і 1588 років.

Литовське князівство успадкувало чимало елементів культури і державності стародавнього Києва, що дало підстави російському історикові Георгію Вернадському стверджувати, що рецепцію давньокиївської культурної і правничої спадщини радше варто шукати в Литовській Русі, ніж у Московській.

Олекса Боярко

Українські землі у складі Великого князівства Литовського мали автономний статус, який найдовше зберігався за Київським князівством. Про останній виступ київських князів проти центральної влади у Вільні розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

У другій половині ХV століття Велике князівство Литовське перетворилося із своєрідної федерації українських, білоруських та власне литовських князівств на централізовану державу. І тільки Київське князівство зберігало тоді автономний статус. У грудні 1470 року помер київський князь Семен Олелькович. Великий князь Литовський Казимир Четвертий Яґайлович не підтвердив права спадкоємців Семена на Київ, нагадавши, що дід Семена Володимир (цитата) “бігав на Москву і тим пробігав отчину свою Київ”. Казимир ліквідував Київське князівство і призначив київським воєводою литвина-католика Мартина Ґаштольда. Той двічі намагався в’їхати до Києва, проте обидва рази кияни зачиняли перед ним міську браму. Зрештою, 1471 року Ґаштольд узяв Київ силою, а вже через 4 роки, так і не порозумівшись з киянами, повернувся до Литви. 1481 року молодший брат Семена Михайло Олелькович домовився з князями Іваном Гольшанським та Федором Більським виступити проти Казимира. Сподіваючись на підтримку українських та білоруських князів і бояр, змовники збиралися вбити Казимира і посадити на престол Михайла. Він розпочав таємні переговори з Москвою про допомогу проти Вільна, обіцяючи їй, за деякими відомостями, східнобілоруські землі по Березину. Частина істориків вважає, що справжньою метою повстання було відновлення Київського та інших українських і білоруських удільних князівств.

Перед Великоднем хтось доніс Казимиру на князів-змовників. Федір Більський встиг просто з власного весілля втекти до Москви, де поступив на службу до московського князя Івана Третього Васильовича. Натомість Михайло Олелькович та Іван Гольшанський були заарештовані і 30 серпня таємно страчені у Вільні. Пізніше у Києві виникла леґенда про публічну страту князів під Замковою горою. Відтоді, за словами літописця, “на Києві князі перестали бути, а замість князів воєводи постали”.

Олекса Боярко

Говорить радіо “Свобода”. Ми повертаємося до розповіді про українсько-литовські стосунки та історію литовської громади на землях України. Перед мікрофоном Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Хрещення литовців відбулося аж у 1387 році, на 400 років пізніше за Україну. Напевно, це хрещення мало би відбутися значно раніше, якби носієм християнства на цих теренах був би хтось інший, а не лицарі Тевтонського ордену. Литовці не поспішали з хрещенням, але охрестившися, стали одним з найтвердіших у вірі християнських народів. Але й після хрещення ще майже 200 років у Литві існував відомий нам феномен двовір''я: офіційне католицтво співіснувало з масовим народним язичництвом. Тільки в ХУІІст. католицьке християнство остаточно перемагає язичницькі комплекси в свідомості литовських мас. Проте нині Литва є одним з бастіонів світового католіцизму, з надзвичайно і щиро побожним народом.

Унії з Польщею, що диктувалося необхідністю знайти союзників у боротьбі з німецькою експансією, призвели до доволі жорсткої полонізації литовців. Верхівка литовського суспільства досить швидко полонізувалося, вважаючи рідну мову ознакою низького соціального статуту.

Захисниками литовської мови в ХУІст. виступили протестанти, бо їм треба було поширювати свою релігійну літературу саме народною мовою.

Протестанти в 1547 році видали першу книгу литовською мовою: катехизис з букварем Мажвідаса. Для боротьби з протестантами представники ордена Ісуса (єзуїти) теж почали видавати полемічну літературу литовською мовою.

Під час визвольної війни в Україні під приводом Хмельницького Литву окупували російські та шведські війська, що призвело до загибелі майже половини її населення. Цікаво, що це стверджували совєтські автори в 1964 році у фундаментальному виданні АН СССР “Народы европейськой части СССР” М, 1964, т.2.

Під час північної війни часів Петра І в Литві загинуло 30% населення.

У 1795 році Литву було приєднано до Росії. Російські автори намагалися довести, що це мало для Литви прогресивне значення, але литовці дотримувалися щодо цього іншої думки, яку остаточно зреалізували в 1991 році.

Литовці брали участь у польських повстаннях 1832 та 1863 років.

Після придушення повстання 1863р. царський уряд заборонив литовцям користуватися латинською абеткою. Крім того “прогресивні” російські колонізатори заборонили навчати литовської мови у школах.

Литовці негайно створили таємні школи і перенесли свій книгодрук за кордон. У самій Литві ці заборонені книжки розповсюджувалися через цілу мережу конспіративних розповсюджувачів. У Петербурзі зрозуміли, що програли, і в 1905 р. заборону на литовський книгодрук було скасовано.

Литовська соціал-демократія намагалася захищити інтереси свого народу, за що була російськими колегами затаврована як націоналістична.

Після 1917р. владу в Литві захопили комуністи, але в серпні 1919р. у Литві перемогли національні сили, що створили незалежну Литовську державу.

Литовська республіка була єдиною державою, що надавала фінансову допомогу ОУН, вважаючи її союзником у боротьбі з Польщею.

У 1940 СССР окупував Литву. У 80-ті роки ХХст. литовці були авангардом боротьби за незалежність народів. На просторах величезної імперії всі знали литовське слово “Саюдіс” – так називався литовський рух за відновлення національної держави.

Олекса Боярко

Про участь українців у процесах національного відродження у Литві наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХХ століття розповідає мій колега Віктор Міняйло, котрий у ті часи мешкав у цій тоді ще радянській республіці.

Віктор Міняйло

Перше знайомство з литовським національним відродженням відбулося літом 88 року в центрі Вільнюса. Тоді під національним прапором збирали підписи на підтримку литовського солдата Артураса Сакалаускаса, який втік з Радянської армії, рятуючись від дідівщини. Я стояв і чекав коли прийдуть міліціонери і зірвуть цей символ литовської незалежності, але не дочекався.

За кілька місяців національний три колор вже замайорів над усім Вільнюсом. Під час установчого з''їзду литовського руху за перебудову "САЮДІС", Верховна Рада Литовської РСР ухвалила Закон про державну символіку. З сльозами на очах вся Литва спостерігала, як національний прапор піднімається над старовинною баштою Гідімінаса.

Свідомі українці гадали, коли ж щось подібне станеться в Києві: А щоб сприяти національному відродженню обох тоді ще радянських республік українці Литви об''єдналися в Громаду. Найактивніші відгукнулися на оголошення Василя Капкана в саюдістській пресі, і установчі збори Громади українців Литви відбулися десь в січні 89-го.

А наступного 16 лютого ГУЛ брав активну участь в багатотисячному мітингу з нагоди Дня незалежності Литви: Про цей день в радянські часи було заборонено навіть згадувати.

Хтось з нас пошив маленькій синьо-жовтий прапорець і ми по черзі його тримали. Регулярно доводилося відповідати на запитання допитливих литовців "Кієно піїта вєлява", Чий це прапор? Українєчю - український, гордо відповідали ми.

Потім було відновлення незалежності 11 березня 90 року, так звана енергетична блокада і введення у Вільнюс військ у січні 91 року. Тоді після захоплення вільнюського телецентру, коли загинули люди, прихильники незалежності збиралися біля Верховної Ради Литви, щоб живим кільцем захистити молоду державу від радянської агресії.

Усі під''їзди до парламенту були перекриті бетонними плитами, всередині люди палили багаття і співали патріотичних пісень. Охороняли литовський парламент також, як місцеві українці, так і українці власне з України.

Так і простояли бетонні перешкоди до серпня 91 року. Після провалу ГКЧП Радянський Союз почав виводити війська з Литви. А в грудні того ж року український народ на референдумі забив останній цвях в труну СРСР. Тоді один з лідерів національного відродження Литвми Вітаутас Ландсбергіс сказав крилату фразу: "Литва у березні 90 року почала розпад Радянського Союзу, а Україна у грудні 91 його закінчила".

Олекса Боярко

Говорить Радіо “Свобода”. На часі – коротка довідка про кількість і розселення литовців у сучасній Україні. Перед мікрофоном Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

За даними перепису 2001 року, в Україні визнали себе литовцями 7207 осіб. З них назвали своєю рідною мовою литовську – 1932 особи, українську – 1029 осіб, російську – 4182 особи. Компактних поселень литовців на українській території немає.

Олекса Боярко

Литовська громада в Україні має проблеми спільні з усіма іншими українськими громадянами. Але є і проблеми специфічні. Скажімо, досі Київська міська влада не виділила приміщення для Спілки литовців України, - каже голова Спілки Віолетта Янчук. З іншого боку, успішно працює недільна литовська школа. Розповідає організаторка і викладачка цієї школи Аушра Тараненко.

Аушра Тараненко

Литовська недільна школа існує в Києві з 1990-го року. Вона була створена в тому ж році, як і сама громада. Тоді вона проіснувала пару років, трималася на самому ентузіазмі викладачів і тих, хто створювали громаду, але не маючи належної підтримки, згасла.

Друге народження недільної школи пов’язане в першу чергу з створенням дипломатичної місії Литовської республіки в Україні, а по-друге, тим, що в самій Литві проблеми освіті литовців закордоном почали виділяти більше уваги. Ми просто вдячні керівництву школи №53 в Києві, яка надає нам приміщення.

Чогось більшого вимагати поки що ми навіть не маємо і юридичних підстав, тому що положення про недільну школу національних громад поки що і не розроблено.

В чому полягає унікальність існування нашої школи? В першу чергу, мабуть тому, що наші учні ходять в основному з інтернаціональних родин, змішаних родин, де один з батьків литовець, а інша половина – українець.

У нас немає зовсім маленьких учнів, а починають до школи ходити десь з 11-12 років, але верхня межа необмежена.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG