Прага, 8 березня 2004 – Критикувати владу, не давати їй розслаблятися, постійно відстежувати її дії та повідомляти про них громадськість – це засади діяльності вільних засобів масової інформації, на яких вони ґрунтуються в усьому світі. Однак відповідати цим вимогам нерідко буває складно не лише в Україні, але й у Сполучених Штатах, де дві найвпливовіші американські газети звинувачують у тому, що вони не захотіли поставитися критично до заяв адміністрації Джорджа Буша напередодні війни в Іраку. Автор критичної статті говорить, що газети "New York Times" та "Washington Post" з готовністю висвітлювали офіційну версію щодо необхідності війни в Іраку, займалися самоцензурою та просто побоялися кинути виклик популярному президентові.
Відомі й поважні американські газети підвели свого читача. Вони не захотіли підкопатися під заяви американської адміністрації про наявність в Іраку зброї масового знищення, вони відкидали інші голоси, які стверджували зворотнє, і воліли не псувати стосунки з адміністрацією. Іншими словами, журналіст Майкл Массінґ на сторінках впливового журналу "New York Books Review" звинувачує своїх колег з "New York Times" та "Washington Post" у тому, що вони не виконують своїх суспільних функцій.
Під час самої війни в Іраку багато оглядачів зазначали, що американські засоби масової інформації стають рупором адміністрації, особливо це стосувалося телеканалів. І навпаки, якщо хтось відважувався на незалежну і критичну позицію, то діставав ярлик «зрадника» та антиамериканіста, як це сталося з ВВС під час іракської кампанії. В інтерв’ю радіо «Свобода» критик та редактор журналу "Columbia Journalism Review" Майкл Массінґ говорить, що взятися за перо його змусила загальна мовчанка навколо цих засадничих для медіа питань:
«Чим більше я цим займався, тим більше я був вражений, як протягом місяців перед війною більшість провідних американських засобів масової інформації не виконували свою роботу, тобто не надавали американському народові незалежний аналіз щодо причин початку війни».
На думку Мессінґа, проблема полягає не стільки у цензурі чи самоцензурі, скільки у журналістській практиці. Американські журналісти піддалися «стадному інстинкту» і більше зацікавлені у тому, щоб їхня історія відповідала тому, про що повідомляють їхні колеги в інших виданнях, ніж у тому, щоб відкопати щось нове. Крім того, американський критик вважає, що деякі видання просто боялися виглядати «непатріотичними» після нападу на Америку 11 вересня.
«Гадаю, що це боягузтво походить від страху, що тебе звинуватять в упередженості та відсутності патріотизму. Я боюся, що ми опинилися у кліматі, коли політичну критику прирівнюють до непатріотизму і це, звичайно, змушує багатьох нервувати», - говорить Мессінґ.
Дискусія щодо цього триває. Журналісти, яких він критикує, відповідають, що їхня справа повідомляти про події, а не критикувати уряд.
Відомі й поважні американські газети підвели свого читача. Вони не захотіли підкопатися під заяви американської адміністрації про наявність в Іраку зброї масового знищення, вони відкидали інші голоси, які стверджували зворотнє, і воліли не псувати стосунки з адміністрацією. Іншими словами, журналіст Майкл Массінґ на сторінках впливового журналу "New York Books Review" звинувачує своїх колег з "New York Times" та "Washington Post" у тому, що вони не виконують своїх суспільних функцій.
Під час самої війни в Іраку багато оглядачів зазначали, що американські засоби масової інформації стають рупором адміністрації, особливо це стосувалося телеканалів. І навпаки, якщо хтось відважувався на незалежну і критичну позицію, то діставав ярлик «зрадника» та антиамериканіста, як це сталося з ВВС під час іракської кампанії. В інтерв’ю радіо «Свобода» критик та редактор журналу "Columbia Journalism Review" Майкл Массінґ говорить, що взятися за перо його змусила загальна мовчанка навколо цих засадничих для медіа питань:
«Чим більше я цим займався, тим більше я був вражений, як протягом місяців перед війною більшість провідних американських засобів масової інформації не виконували свою роботу, тобто не надавали американському народові незалежний аналіз щодо причин початку війни».
На думку Мессінґа, проблема полягає не стільки у цензурі чи самоцензурі, скільки у журналістській практиці. Американські журналісти піддалися «стадному інстинкту» і більше зацікавлені у тому, щоб їхня історія відповідала тому, про що повідомляють їхні колеги в інших виданнях, ніж у тому, щоб відкопати щось нове. Крім того, американський критик вважає, що деякі видання просто боялися виглядати «непатріотичними» після нападу на Америку 11 вересня.
«Гадаю, що це боягузтво походить від страху, що тебе звинуватять в упередженості та відсутності патріотизму. Я боюся, що ми опинилися у кліматі, коли політичну критику прирівнюють до непатріотизму і це, звичайно, змушує багатьох нервувати», - говорить Мессінґ.
Дискусія щодо цього триває. Журналісти, яких він критикує, відповідають, що їхня справа повідомляти про події, а не критикувати уряд.
