Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 00:20

Професор Григорій Грабович закликає менше хвалити Шевченка і більше читати його.


Сергій Куделя Професор Григорій Грабович закликає менше хвалити Шевченка і більше читати його.

Вашингтон, 10 березня, 2004 року. Відзначення Шевченківських днів перетворилося для українців на ритуал, який не супроводжується пізнанням змісту творчості Тараса Швеченка. Такої думки дотримується професор Гарвардського університету та літературознавець Григорій Грабович. Професор Грабович є автором книги “Шевченко як міфотворець”, у якій він пропонує зрозуміти творчий доробок поета, знайшовши за міфологізованою постаттю людину.

Професор Грабович розглядає Тараса Шевченка як особу, що стояла біля витоків новітнього українства. Тому його не дивує використання імені поета різними політичними силами упродовж останнього століття. Говорить Григорій Грабович:

“Його візія, його поезія, його віра у майбутнє України стали тим поштовхом, який створив українську націю. Вона тоді кристалізувалася. Вона була і до того, але як модерна нація кристалізувалася власне тоді. Він мав величезну роль в цьому. Тому зовсі не дивно, що це стало еталоном, символом, гаслом, навколо якого новітнє українство себе організувало, отожнювало себе з ним. А те, що потім це перейшло на різні політичні, часами кон”юнктурні самоідентифікації, то це вже є природа людська. Про це ще писав Драгоманов у другій половині ХІХ століття, що кожна фракція, кожна група - чи це клерикали, чи соціалісти, чи ті, які починали думати про незалежність,- себе ідентифікували з Шевченком та озброювали себе його іменем”.

Формування міфу Шевченка, за словами професора Грабовича, відбувалося за допомогою вибіркового використання його творів і їхньої тенденційної інтерпретації:

“Шевченка препарували. Це, очевидно, робила совєцька система. Тільки уривками, тільки тими чи іншими цитатами намагалися створити певний образ, певну концепцію Шевченка, якою потім годували дітей у школах. І тому для нас це є тепер особливим обов”язком – дійти до самого Шевченка, його текстів, цієї складності, багатогранності, а не тільки бути задоволеним цими вже давно спрепарованими цитатами”.

Водночас, на думку Грабовича, не зважаючи на традиційне щорічне відзначення Шевченківських днів на початку березня, для багатьох українців справжній Шевченко залишається невідомим:

“Біда у тому, що це є часто тільки ритуалом. Тобто, що це не йде до глибших коренів, не потягає за собою фундаментального нового бачення. Шевченко тепер є трохи забронзовлений, тобто перетворений у такого кумира, у таку статую, а це не те, що потрібно. Потрібно якесь живіше, пряміше і ретельніше спілкування з ним та його спадщиною, вміння це читати. А також вміти перетворити це натхнення, яке мало б приходити з нового пізнання його і його творчості у конкретніші дії, у якийсь дух реформи, дух переосмислення. Те, що дуже сильно відчував Пантелеймон Куліш, коли він казав, що найбільша шана, яку ми можемо віддати Шевченкові,- це не нові похвали, а збудувати нову сільську школу. Це ,може, звучить дуже приземно. Мовляв, що це таке, будувати нову школу, якщо ми маємо можливість дуже гучно і з помпою говорити про нашого генія, нашого пророка. Але цей заклик до конкретних дій, я думаю, є дуже потрібним. Особливо тепер, і ми бачимо це часто у політиці, такими чисто бутафорними жестами це питання збивається”.

Як приклад байдужості української влади до спадщини Шевченка, професор Грабович навів нещодавнє звільнення директора Шевченківського заповідника у Каневі Ігоря Лихового. За його словами, Лиховий віддано працював у музеї Шевченка, а його звільнення відбулося виключно з політичних причин. Отже, для професора Грабовича традиція вшанування Тараса Шевченка набуде особливого змісту лише тоді, коли з політичного чи культурного ритуалу вона стане справжнім покликом душі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG