Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:51

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”


Олекса Боярко “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”

Київ, 10 березня 2004 року.

Олекса Боярко

ВЕДУЧИЙ: Добрий вечір, шановні слухачі. Говорить радіо “Свобода”. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Шевченківські дні в Україні і пов‘язані із ними сюжети – цьому присвячена сьогоднішня наша передача.

Як відбувалося відзначення 190-ліття від народження Тараса Шевченка? Які події в культурному і політичному житті України пов’язані із цією подією? Розповідає мій колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Ранок 9 березня почався в Україні з трансльованого практично всіма електронними мас-медіа звернення президента Леоніда Кучми. Глава Української держави, який наразі перебуває з візитом на Далекому Сході, закликав українців пам’ятати заповіти Шевченка, а відтак перейнятися почуттями національної єдності та патріотизму.

“Нині, у нашій державі, нам потрібне його слово – як псалом національної віри, - наголосив Леонід Кучма. – Будемо вчитися в нього великої і святої науки – любити Україну, бути синами і дочками якої нам накреслено долею”.

У рамках офіціозу прем’єр України Віктор Янукович та голова Верховної Ради Володимир Литвин узяли участь у церемонії покладання квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку. Після цього Володимир Литвин рушив до Канева, щоб покласти квіти до могили Тараса Шевченка.

А прес-служба уряду розповсюдила заяву Віктора Януковича, де, зокрема, було зазначено: “Доки ми шануємо, слухаємо і чуємо свого пророка, доти ми усвідомлюємо себе як народ”.

По тому настав час опозиції. Мітинги опозиційних сил з нагоди Шевченківських свят під гаслами захисту свободи слова та прав народу пройшли майже у всіх значних містах України, крім хіба що Донецька.

Але головними подіями стали мітинг та урочиста хода під проводом лідерів опозиції Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко та Олександра Мороза у столиці, де зібралося понад 5 тисяч громадян.

Біля пам’ятника Тарасу Шевченку провів урочисту службу патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет; по тому виступали політики і митці. Крім правоцентристів та соціалістів, участь у мітингу взяв і комуніст Борис Олійник.

Як заявив лідер “Нашої України” Віктор Ющенко, досягнута домовленість про спільні дії на президентських виборах із Блоком Юлії Тимошенко, і єдність опозиційних сил – кращий подарунок до 190-ліття з дня народження Тараса Шевченка.

А депутат Микола Томенко зауважив, що президент Леонід Кучма “вирішив відзначити 190-ту річницю від дня народження Т.Шевченка у Брунеї з місцевим султаном. Хоча він не пропустив жодного ювілею акордеоніста Яна Табачника”.

Олекса Боярко

Говорить радіо “Свобода”. Тарас Шевченко як християнський мислитель і поет, як людина, в котрій органічно була присутня висока віра. На цю тему в нашій програмі розмірковує президент Українського ПЕН-клубу Євген Сверстюк.

Євген Сверстюк

Шевченко як поет релігійний. Що є релігійний, хто є атеїст, чи є люди зовсім не віруючі, які вони? Ці питання настільки глибокі, що в цю глибину і не зазирають, зате охоче перекидаються термінами.

В одній совєцькій аудиторії, яка звикла розуміти, що релігійність – це відсталість і неосвіченість, якось я зауважив, що всі американські президенти релігійні.

Мені відповіли зі сміхом, що це вони ж тільки перед виборцями, а виборці у них відсталі. На такому поверховому ґрунті розумового блуду не можна ставити питань, тим більше, про Шевченка з його уявною, начебто, простотою.

Але поставимо на серйознішому рівні про релігійність Шевченкову в порівнянні з іншими, про релігійність його натури, про народну християнську релігійність, про біблійні еталони.

Відомо, що українці в Росії вирізнялися релігійністю своєю: Сковорода був співцем божественних пісень, Квітка-Основ’яненко був релігійним моралізатором у своїх творах, Гоголь був проповідником з аскетичним ухилом, Куліш був перекладачем Біблії.

Шевченко посеред них вирізняється найглибшою і найбільш органічною релігійністю. Саме тому, багато хто не розуміє, бо не може зазирнути в глибину.

Але задумаймось над його епізодами з дитинства. “Мені тринадцятий минало, я пас ягнята за селом”. Про що думають сільські пастухи, уявити не важко.

А тому важко уявити собі такі картини: “А я собі у бур’яні молюся Богу”. Чи ви колись бачили щось подібне?

Мені так любо, любо стало, Неначе в бога ...... І не знаю, Чому маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє небо, і село...

Задумаймось, це ж містика, дитяча містична натура. Ні Гоголя, ні навіть Сковороду, уявити собі в тринадцять років у молитовному екстазі не можу.

Всі знають, що малий Тарас читав псалми над покійниками, але хіба то не причина, щоб відштовхнутися від них на все життя, к малий Антон Чехов відсахнувся після примусових утрєнніх. А Шевченко носив у собі ці псалми все життя.

Що таке християнська народна релігійність? У “Вечорах на хуторі...” Миколи Гоголя вона не відчувається, у Квітки-Основ’яненки вона персоніфікується, а у Шевченка вона дихає і співає, у кожній билинці у всьому живому він бачить Бога.

Митрополит Іларіон (Огієнко) виписує з “Кобзаря” рядки про святу землю, святу правду, святу волю, святу любов, святі муки, святий Дніпро, виписує слова про молитви, благословення і з подивом зазначає, що в жодного письменника в світовій літературі не зустрічаєш такої сакралізації божого світу.

Але найбільш дивує те, що все це мова душі, жодного штучного слововживання, усе це природна релігійність народна тих часів.

Звичайно, в душі холодній і самовідчужуваній ці слова не резонують. Крім того, вони сприймаються просто, як звичні проміжні слова, як у совєцькій аудиторії слова про віруючого американського президента. Саме так понаписували “дослідники” про Шевченків атеїзм і матеріалізм.

Марксист не міг повірити, що такий мудрий чоловік як Шевченко ще й релігійний. Але спирались вони на цитати. І в підтексті тих цитат лежить почуття розпуки, відчаю, зневіри.

Звичайно, це почуття на спаді духовному. Але Огієнко, сам перекладач Біблії зауважує, що такі почуття є в псалмах Давида і в книзі Йова, і в книгах пророків, там, де є високі злети, там є і низькі падіння духу. Вони характерні саме для глибоких мислителів і поетів духовних. А про що свідчать Ісусові слова на Христі: “Господи, на що Ти мене покинув?”

Шевченко – учитель життя, учитель закону, учитель любові. Власне, тому ми і тримаємось за нього свідомо і підсвідомо в кожному поколінні.

Але у світі беззаконня часто ми витрачаємо його смисловий код. І тоді розмінюємо на полову слово поставлене на сторожі. Так буває з глибоко і гаряче віруючими поетами. Слово теплих ми легко приймаємо на віру.

Олекса Боярко

Говорить радіо “Свобода”. Шевченківська тематика у ці тижні була у центрі уваги Українського культурного центру у Москві. Про поточну діяльність цього центру та про шевченківські мотиви у ній розповідає музикознавець Володимир Грабовський.

Володимир Грабовський

У контексті українсько-російських взаємин не завжди ясних чи привітних є й світлі сторінки. До них слід віднести плідну діяльність культурного центру України в Москві, що постав з ініціативи Об’єднання українців в Росії. Голова Олександр Руденко-Десняк - визначний літературознавець та перекладач.

Цей виразний острівець українства не загубився в багатомільйонній столиці РФ. Сюди тягнуться люди з тих тисяч, десятків, чи сотень тисяч українців, що пов’язали свою долю на довго чи назавше з цим краєм, шукають тих духовних сув’язей, які нагадували б їм Батьківщину.

Тут і книжки, виставки, перегляд відеопрограм, презентація книжкових видань, компакт-дисків, творчі зустрічі з відомими митцями та відзначення ювілейних знакових для українців дат.

Ось витяг з цьогорічної програми на лютий. На титулі зазначено: “9 березня 2004 року – 190 років від дня народження Тараса Шевченка”. Крім календаря пам’ятних дат, тут діапазон дуже широкий: від 170-ліття Анатолія Кралицького, чи до 200-тиліття Миколи Маркевича, і відзначення 60-тиліття Олександра Мороза.

Є хронологізований перелік заходів: книжкові виставки, серед них, наприклад, “Тесть Європи”, до 950-тиріччя від смерті Ярослава Мудрого, з “Минулого в майбутнє”, до 120-тиліття українського історика Наталії Полянської-Василенко, відеопрограми, а також творчі зустрічі та вечори, серед яких можна згадати, з поетами, композиторами, піснярами Геннадієм Дібровою з Черкащини, Олегом Отамановим з Одеси, композитором Валерією Беседіною, вихованкою композиторської школи Львова, нині мешкає у Москві.

Презентації теж є вагомою сферою діяльності центру. Недавно була презентована книжка генерального директора культурного центру України Володимира Мельниченка “Прапор України на Арбаті”, компакт-диску із записами творами Заслуженого артиста України Олександра Круша.

І монографії Миколи Зимомрі та Ольги Білоус “Опанування літературного досвіду: спадковість традицій, засвоєння творчості Тараса Шевченка”, вийшла у дрогобицькому виданні “Світколо” у 2003 році.

Презентація відбулася 3 лютого і, за словами одного з авторів, який був запрошений до Москви, доктора філологічних наук, професора, завідуючого кафедрою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, пана Миколи Зимомрі, пройшла успішно та з великим зацікавленням.

Вечір вів заступник директора культурного центру України Юрій Василенко, представив гостя і розповів про його творчий доробок Олександр Руденко-Десняк.

Серед присутніх - найбільш активні пропагандисти української культури в Росії, зокрема, доктор наук, професор Василь Антонів, племінник Олександра Довженка - Олег Дудко, Євгенія Дейч -дружина видатного шевченкознавця Олександра Дейча, Федір Кияшко, Володимир Ковбасюк та інші.

Наприкінці Микола Зимомрі представив присутнім краще з виробничого доробку дрогобицького видавництва “Коло”, зокрема, праці професорів Омеляна Вишневського, Віри Мовчан, Павла Головчука, Михайла Драгана, Валерія Скотного та інших.

Культурний центр України, як і Бібліотека української літератури у Москві, раді почути відгуки та побажання, прагнуть ширшої співпраці з особистостями та інституціями України.

Олекса Боярко

На завершення програми – ІСТОРИЧНИЙ КАЛЕНДАР. Як відомо, Тарас Шевченко перебував серед членів Кирило-Мефодіївського братства, одним з організаторів і лідерів якого був Василь Білозерський. Про Василя Білозерського, від смерті якого 4 березня виповнилося 105 років, розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Шляхтич Василь Білозерський народився 1825 року у родинному маєтку на хуторі Мотронівці на Чернігівщині. Наприкінці весни 1846 року він закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, згодом викладав історію та географію у Петровському кадетському корпусі у Полтаві. Ще студентом Білозерський став співзасновником таємного Кирило-Мефодіївського братства, політичним ідеалом якого була очолювана Україною федерація слов’ян із столицею у Києві. Як знак братства він носив перстень із написом “Святі Кирило і Мефодій, січень 1846 року”.

Білозерський належав до ліберально-реформістського крила братства. Він брав участь у створенні так званих “Статуту і правил Товариства” та написав “Записку” з поясненнями до Статуту. 11 квітня 1847 року Білозерський був заарештований у Варшаві у справі Кирило-Мефодіївського братства, перевезений до Санкт-Петербурґа і ув’язнений у Петропавлівській фортеці. По закінченні слідства він був висланий на 9 років до Петрозаводська у Карелії і працював там у канцелярії губернатора. Повернувшись із заслання, Білозерський оселився у Петербурзі, куди невдовзі переїхали і інші лідери братства: Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Будинок Білозерського став осередком української громади Петербурґа. У січні 1861 року вона розпочала випуск першого в Російській імперії українського щомісячного журналу “Основа”. Часопис видавався коштом Василя Тарновського та Григорія Ґалаґана, редактором був Василь Білозерський, секретарем – Олександр Кістяківський. Згодом Білозерський переїхав до Варшави, працював там директором канцелярії Комітету у селянських справах. Зустрівши його там 1879 року, Кістяківський записав про колишнього редактора “Основи” такі слова у своєму щоденнику: “Залишився незмінним: захисник прав людства, приятель пригноблених, ворог деспотизму”. Василь Білозерський помер на хуторі Мотронівці 4 березня 1899 року.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG