Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 18:26

“Споконвіку було Слово”


Василь Зілгалов “Споконвіку було Слово”

Прага, 6 березня 2004 року.

Василь Зілгалов

Говорить “Радіо Свобода”!

В ефірі – щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном – автор і укладач програми Василь Зілгалов, мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Вацлав Клоцберг.

На цьому тижні Cинод єпископів Києво-Галицької митрополії Української греко-католицької церкви оприлюднив “Звернення до духовенства, монашества і вірних Української греко-католицької церкви з приводу візиту до Москви кардинала Вальтера Каспера”. До цього звернення ми ще повернемося далі, але хочу сказати, що у візиті голови Папської ради з християнської єдності до російської столиці ще не поставлено останню крапку.

Давно вже церковні перемовини не викликали такої бурхливої дискусії, як це сталося внаслідок кардинальського візиту. І хоча Україна, скидається, вже звикла бути об’єктом, а не суб’єктом московсько-ватиканських чи московсько-царгородських переговорів, але давно вже їй не вказували на це із такою зневагою і навіть презирством, як вважає дехто із спостерігачів. Втім, дискусію далеко ще не завершено і чим далі, тим більше вона виходитиме за рамки міжцерковних відносин. Аналіз проблеми – у матеріалі нашого колеги Віктора Єленського.

Віктор Єленський

Підготовка візиту Вальтера Каспера до російської столиці відбувалася на тлі чи не найгірших за останні принаймні сорок років відносин між Ватиканом і Москвою. Саме такий стан давав надію багатьом українським греко-католикам, що заповітна мрія кардинала Йосифа Сліпого – проголошення патріархату Української греко-католицької церкви таки відбудеться. Відбудеться, тому, що Московська патріархія – найбільш вагомий партнер апостольської столиці в жаданому, але практично повністю замороженому православно-католицькому діалозі і, водночас, найбільш серйозний камінь спотикання на шляху до патріаршого статусу УГКЦ.

Отже, стан відносин між Першим і Третім Римом такий, що на цей камінь можна не зважати, а надати найбільшій з-поміж східних католицьких церков те, що їй належить згідно із рішенням ІІ Ватиканського собору. Нагадаю, що статус патріархату має 6 східних католицьких церков - Вірменська; Коптська; Сирійська; Мелкітська; Маронітська та Халдейська. Пояснити з точки зору канонічного права, чому такого статусу не має Українська греко-католицька церква, звісно, можна, але, боюся, таке пояснення не буде переконливим навіть для тих, хто заходиться це зробити.

Якщо говорити відверто, то патріархат для УГКЦ – то такий собі останній аргумент у величезній і складній конструкції, яка називається східною політикою Ватикану. Прямуючи до Москви з наміром надати цій політиці живого імпульсу, Каспер мав цей аргумент при собі, але витягати його навряд чи збирався. Дуже ймовірно, що це питання він навіть зовсім не мав наміру обговорювати. Але візитові передували дві події, які поставили питання патріархату в центр самих палких дискусій.

Перша – це заява Вселенського патріарха Варфоломія І проти греко-католицького патріархату в Україні, заява, до якої приєдналися також інші предстоятелі помісних православних церков.

Друга - це інтерв’ю ректора Папського орієнтального інституту Роберта Тафта. Інтерв’ю дуже відверте, де отець-ректор говорить вголос про те, що тільки думає багато хто з католицьких владик про православних. У цьому ж інтерв’ю Тафт радить греко-католикам просто проголосити патріархат і надалі вимагати від апостольської столиці його визнання.

Василь Зілгалов

Перериваючи на хвилину Віктора Єленського, я хочу процитувати звернення до наших братів і сестер у Христі від Світового конгресу українців, в якому, зокрема, йдеться (цитую): “Недавні події навколо створення українського католицького патріархату викликали велике занепокоєння саме тому, що Ватикан підготував та направив до Московського патріархату меморандум про проблему створення католицького патріархату в Україні. Представники Ватикану й Московського патріархату зустрілися й обговорили цю справу.

Тим часом Москва розповсюдила меморандум між православними автокефальними церквами. Патріархи та первоієрархи висловили негативну думку відносно цієї справи. Головне питання, яке ми ставимо, це – чому Ватикан звернувся з цією справою до Московського патріархату, пояснюється тим, що Ватикан в дусі християнського комунізму хоче знати думку Москви про створення католицького патріархату в Україні. Про це неофіційно згадують українські католицькі ієрархи після українського Синоду єпископів у 2002 році, коли було формально проголошено Український католицький патріархат для одобрення Ватиканом.

Світовий Конгрес українців вважає, що Московський патріархат є прямим ворогом українських християн та українського народу. “Ми не можемо прийняти спробу апостольської столиці, щоб задовольнити Московському патріархату ніби-то релігійну, однак, наскрізь політично вмотивовану структуру нехтуванням духовних потреб і заслужених прагнень Української католицької церкви. Виглядає, що підхід Ватикану до цієї справи є або наївним, або нещирим”, - мовиться у цьому зверненні Світового конгресу українців. І на завершення цього звернення заявляється: “Українці-християни повинні виявити свою солідарність у цій справі. Віками ми були поділені та пригноблені чужими режимами. Навіть сьогодні наші церкви оточені чужинцями та ворогами, які вирішують нашу долю. Заманіфестуємо свою відданість нашим братам і сестрам християнам рішуче і об’єднано. За Світовий конгрес українців – Аскольд Лозинський, президент; Віктор Пиденко, генеральний секретар.” І Віктор Єленський завершує свій аналіз цієї проблеми.

Віктор Єленський

Одним словом, від кардинала Каспера у Москві вимагали заяви, що він - проти патріархату Української греко-католицької церкви, і він таку заяву зробив. У Москві тріумфували, Львів упав у розпач. Між тим... Між тим, нічого нового не сталося. Кардинал прямо заявив, що він проти патріархату тому, що хоче розвивати діалог з православними. Це, до речі, його обов’язок як голови Папської ради з християнської єдності. Якби Еміненція обіймав іншу посаду і очолював, скажімо, Конгрегацію східних церков, його позиція могла б бути іншою. Каспер також звернув увагу на те, що останнє слово з українського, як і будь-якого іншого питання в Католицькій церкві, належить Папі Римському. Отже, дав зрозуміти, що патріархатом, як останнім аргументом, завжди можна брязкнути по столі в католицько-православних перемовинах, або, точніше, якщо Москва він них відмовлятиметься і надалі агресивно обстоюватиме свою монополію на пострадянському просторі.

Взагалі, і для Московської патріархії, і для Української греко-католицької церкви патріархальний статус УГКЦ має передовсім і головно емблематичне значення, причому не тільки для міжцерковних відносин. Його проголошення означає не тільки кінець ери упослідження та знущання над церквою, визнання її самтотожності й гідності.

Проголошення/непроголошення патріархату – це питання і про місце самої України у новому світі, один з символів якості, в якій вона готова брати участь у глобальному проекті – з Європою чи як периферія ліберальної газо-нафтової імперії, що цілком серйозно тішить себе ідеологією та стилістикою православного царства. Судячи з непримиренності сторін у ставленні до, здавалося б, непринципового питання, потужність символізму вони визнають рівною мірою. Віктор Єленський для “Радіо Свобода”.

Василь Зілгалов

Починаючи від 29 листопада до 23 грудня 2003 року Константинопольський патріарх Вартоломей І у справі щодо надання статусу патріархату Українській греко-католицькій церкві написав три послання. У них доволі різко мовиться і про греко-католиків, і про Західну Україну загалом.

Які висловлювання Константинопольського патріарха найбільш образили галичан, як загалом вони оцінюють ситуацію довкола суперечок щодо отримання статусу патріархату УГКЦ - про це детальніше ідеться у матеріалі нашої колеги зі Львова Галини Терещук.

Галина Терещук

“Присутність Унії в Західній Україні не стала б міцнішою внаслідок закладення Уніятського патріархату. Водночас подібне рішення може активізувати напружені стосунки недавнього минулого, і вони можуть загостритися до непередбачених масштабів, а своєчасне запобігання цьому може виявитися ціннішим від пізніших втручань терапевтичного характеру”, - ці слова, процитовані з листа Вартоломея І до Святішого Отця вірні УГКЦ у митрополії відразу ж розцінили як погрозу. Втім чи й раніше Константинопольський патріарх так різко і негативно висловлювався про надання статусу патріархату УГКЦ, про це запитую у глави - кардинала Любомира Гузара.

Любомир Гузар

Такого гострого не було, оскільки я знаю, виступу патріарха Вартоломея – він на загал взагалі не надавав справі греко-католиків особливого становища. Цим останнім листом він цікавився, наскільки мені відомо, долею наших православних співбратів в Україні.

Галина Терещук

У патріаршому посланні–відповіді Вартоломея І Російському патріархові Алєксію ІІ “У справі розгляду питання про створення підпорядкованої Ватиканові Уніятської патріархії (4 грудня 2003р.) сказано: ”Запевняємо ваше Блаженство в тому, що наша Скромність і Вселенська патріархія палко бажає співпрацювати у кожній іншій пропозиції, яка служить інтересам Святої Церкви в Росії.”

Відтак чи можна стверджувати, що між Константинополем і Москвою віднайдене порозуміння?

За словами доцента Львівського університету імені Івана Франка релігієзнавця Андрія Юраша, від початку 90-х позиція Вселенського православного патріарха була досить екуменічною і відкритою до контактів із західною церквою. Втім, пан Юраш каже, що визнавати реальне існування УГКЦ - це одне, а погоджуватися з її патріархальним статусом - цілком інше. Андрій Юраш зауважує:

Андрій Юраш

Я думаю, що це порозуміння – це просто гра на обидві сторони, в православному діалозі Московська патріархія і Константинопольська церква – вони просто натискають на один і той самий мозоль. Але в принципі, це не свідчить про те, що вони порозумілися між собою. Комплекс проблем, які були, - він, думаю, і залишається попри якісь робочі ділові контакти, наприклад, приїзд митрополита Милітона до Москви, який був нещодавно, інші контакти, - насправді, ніякого прориву дипломатичного і порозуміння немає. Дійсно, кожна із сторін формує своїх прихильників, шукаючи у православному світі підтримку саме для своєї позиції – в цьому відношенні одним з найяскравіших дипломатично-стратегічних напрямів діяльності Московської патріархії є спроби знайти порозуміння і зближення і з Еладською церквою.

Василь Зілгалов

Після матеріалу Віктора Єленського я хочу процитувати звернення Синоду єпископів Києво-Галицької митрополії до духовенства, монашества і вірних Української греко-католицької церкви з приводу візиту до Москви кардинала Вальтера Каспера.

Зокрема, у цьому зверненні ідеться: “На жаль, відповіді, які надійшли з Московського патріархату та від інших православних церков, містили часто вислови, які слід вважати неприпустимими у міжцерковному діалогові. І все ж стверджувати, що законний розвиток Української греко-католицької церкви не може бути предметом дипломатичних санкцій, – цього сьогодні замало. Нам треба спокійно і впевнено працювати над розвитком власної помісності, поглиблювати розуміння патріаршої структури, не зупиняючись виключно на зовнішніх її аспектах. Ми переконані, що патріархальний устрій корисний і для нас, і для інших православних церков та східних католицьких церков. Тільки будучи собою, тобто діючи як помісна церква, ми зможемо гідно виконувати своє служіння для блага Вселенської Церкви.

Патріарший статус Церкви – це не тільки декрет Синоду Єпископів, підтверджений визнанням Святішого Отця. Цей статус – це передусім преображене життя Божого Народу, який усвідомлює свої нові обов’язки та відповідальності. З якоїсь точки зору, нинішні дискусії довкола патріархату УГКЦ є знаком Святого Духа, що цей патріархат ми повинні утверджувати у житті усієї Церкви. Проте в той же час життя Церкви – це Божа справа. Тому попри всі наші роздуми та зусилля ми мусимо покладати нашу надію на Господа. Звертаємось до Вас із щирим проханням про молитви і піст у цьому наміренні,” – говориться у зверненні Синоду єпископів УГКЦ.

Ситуація, яка склалася після візиту кардинала Каспера в Москву і переговорів між першим і третім Римом, не залишила байдужими не тільки греко-католиків, що цілком природно, а й православні церкви, репрезентовані в Україні.

Своїми думками з нашим київським колегою Тарасом Марусиком поділився представник української православної церкви Київського патріархату, а також представник Української автокефальної православної церкви.

Про це детальніше - в матеріалі Тараса Марусика.

Тарас Марусик

Ось що сказав з приводу активізації розмов про можливе створення Патріархату української греко-католицької церкви архієпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви Ігор Ісіченко:

Ігор Ісіченко

Насамперед. необхідно чітко визначити канонічні засади цієї ситуації – чи вправі православна церква втручатися у внутрішнє життя католицької церкви?

Справа надання патріаршого устрою певній частині католицької церкви є справою апостольського престолу, який може (і я думаю, що православні церкви глибоко вдячні за це) консультуватися із православними церквами щодо ситуації в тій чи іншій країні, але компетентний приймати рішення в межах власного канонічного права і власної канонічної влади незалежно від будь-яких інших чинників.

І то мені здається, що ситуація із Українською греко-католицькою церквою повинна розв’язуватися не в Москві, навіть, на жаль, не в Києві, а у Римі, і будь-які спроби мотивувати відмову піднесення статусу церкви до патріархату посиланнями на позицію православних церков є, можливо, певною спробою применшення своєї відповідальності в цій, дійсно, дуже важливій ситуації.

Тарас Марусик

“Як Українська православна церква Київського патріархату розцінює ситуацію довкола розмов про можливе створення патріархату УГКЦ?” – запитав я прес-секретаря патріархії Української православної церкви Київського патріархату Ігумена Євстратія.

Ігумен Євстратій

Я не візьму на себе повноваження відповідати за всю церкву, але висловлю свою думку, яку я сформував на основі думки багатьох інших ієрархів і вірних нашої церкви. а саме, що ті події, які зараз розгортаються навколо питання створення патріархату УГКЦ, вони є як показовими, так і доволі неприємними.

Неприємними вони є тому, що, фактично, питання створення патріархату УГКЦ перетворилося на питання торгівлі між Ватиканською курією і Московською патріархією, питання налагодження їхніх взаємовідносин, і, як ми бачимо, питання патріархату УГКЦ стало такою “розмінною монетою”, за рахунок якої хочуть свої інтереси примирити Московська патріархія і Ватиканська курія.

Показовим є те, що вкотре долі віруючих в Україні вирішуються поза її межами і не враховуючи власне їх потреб, бажань і інтересів, і, якщо раніше ми бачили, що від цього страждала православна Церква, то тепер ми бачимо, що це є проблема не тільки для православної церкви, а й для інших церков. А саме підняття питання про патріархат свідчить про те, що в середовищі греко-католицької церкви є патріотичні прагнення і прагнення до повернення до української, до київської, до християнської традиції, тобто, це є потяг в сторону Києва, до центра нашої держави. А це свідчить, що це є не той потяг до якихось центрів релігійних, які є за кордоном, а є, дійсно, потяг до духовного серця своєї Батьківщини і прагнення бути в церковному відношенні теж пов’язаними з своєю Батьківщиною так само, як пов’язані з своєю Батьківщиною у відношенні громадянському.

Василь Зілгалов

Я нагадаю, що мій колега у Київському бюро Тарас Марусик розмовляє з представниками українських православних церков з приводу проблеми створення патріархату Української греко-католицької церкви. Тарас Марусик продовжує розмову на цю тему.

Тарас Марусик

На моє прохання висловити свою позицію щодо реальності створення патріархату УГКЦ Архієпископ Ігор відповів так:

Ігор Ісіченко

Насамперед для православної людини важливо усвідомити, що статус патріархату в межах католицької церкви є цілком відмінний від статусу помісної церкви з погляду православно-канонічного права. Архієрей, який має титул Патріарха, наприклад, єпископ Венеції в католицькій церкві, все одно лишається єпископом у юрисдикції глави католицької церкви.

Інша річ, що статус патріархату на сьогодні є, здається. закономірною відзнакою того страдницького шляху, який пройшла українська греко-католицька церква. Вона має свій помісний устрій, вона має свого власного главу, вона має право як східна церква розв’язувати проблеми життя в межах своєї повновлади без постійного і нав’язливого втручання зовнішніх чинників.

Інша річ, що затвердження глави церкви, затвердження єпископів згідно до канонічного права католицької церкви мусить передбачати, чи матиме, чи не матиме статус патріархату ця церква втручанням вищого церковного авторитету - Папи Римського. Мені здається, що для кардиналів Римської курії, які сьогодні обговорюють майбутнє УГКЦ у Римі чи в Москві, дуже важливо не втрачати відчуття реальності і повніше познайомитися із внутрішнім життям цієї церкви сьогодні. Дуже цікаво було б, якби кардинал Каспер приїхав не в Москву, а до Києва, чи ще краще – до Львова, і на прес-конференції перед журналістами пояснив свої позиції і відповів на ті питання, які йому ставитимуть.

Бо навіть на сьогодні УГКЦ виглядає однією з найбільш мобільних, динамічних частин католицької церкви в світі. Вона здобула неоціненні скарби історії мучеництва у 20 ст., вона пройшла важкий період випробувань у катакомбах, який для церкви є справжнім скарбом, і думаю, що дипломатична мудрість, якою в кращі часи своєї історії відзначалася завжди католицька церква, повинна врахувати саме цей чинник як визначальний, а не питання актуальної церковної політики, яка твориться десь між Москвою, Римом і Вашингтоном.

Василь Зілгалов

Перериваючи на хвилину Тараса Марусика, я хочу процитувати Звернення Синоду єпископів Української греко-католицької церкви з приводу згаданої проблеми: “В історії нашої Церкви було багато складних періодів, коли її бажали вигнати з рідної землі, коли заперечували право на її існування, коли хотіли фізично винищити чи так обмежити адміністративними заходами, щоб вона поступово зникала. Попри всі ці жорстокі заходи, ми вижили. Напевно, це Божа рука підтримувала нас у найгірші моменти історії і сьогодні дає нам можливість успішно розвиватися.”

І Тарас Марусик завершує розмову з представниками українських православних церков з приводу проблеми створення патріархату УГКЦ.

Тарас Марусик

Як УГКЦ Київського патріархату відноситься до самої можливості створення такого патріархату?

Ігумен Євстратій

Говорити про можливість створення патріархату тепер є, скажемо, дуже важко у світі останніх заяв, зроблених з боку Ватиканської курії, зокрема, як з боку голови Папської ради з питань християнської єдності кардинала Вальтера Каспера, так і з боку Московського патріархату і спровокованих цими подіями заяв з боку предстоятелів інших помісних православних церков. В світлі всіх цих заяв і подій говорити про те, що патріархат УГКЦ в ближчому реальному майбутньому може стати реальністю, є доволі проблематично. Тому, що, на мою думку, спеціально було спровоковано таку дискусію не для того, щоб вирішити це питання, а для того, щоб якраз показати вірним греко-католицької церкви їхнє підпорядковане місце і становище щодо Ватиканської курії і те, що вони можуть стати такою “розмінною монетою” у великій шаховій грі міжцерковних відносин.

І тому, зважаючи на цю обставину, я думаю, що немає, власне, такої великої потреби у тому, щоб висловлювати або негативне, або позитивне ставлення нашої церкви до створення патріархату. Власне, поки що не можна серйозно говорити про цей предмет як про той, щодо якого можна зараз висловити своє ставлення. А те, що саме бажання вірних УГКЦ створити патріархат можна оцінити як бажання в першу чергу патріотичне - і оце таке патріотичне прагнення Київський патріархат підтримує і буде завжди підтримувати.

Тарас Марусик

Говорив прес-секретар Патріархії Української греко-католицької церкви Київського патріархату Ігумен Євстратій. Насамкінець я запитав Архієпископа Ігоря: “Чи створення патріархату УГКЦ може становити якусь загрозу православній церкві?”

Ігор Ісіченко

Я знов повторюю, що внутрішні проблеми католицької церкви не повинні зачіпати православних церков в Україні. Ми повинні пам’ятати, що надання або ненадання патріаршого устрою УГКЦ абсолютно не знімає проблеми перспективи творення єдиної української православної помісної церкви і її майбутнього статусу. Це зовсім інші речі, і мені здається, зараз, занурюючись у дискусії навколо греко-католицького патріархату, ми, знов таки, із світу реальної церковної політики поринаємо кудись у світ політичної міфології.

Тарас Марусик

Це був Архієпископ Харківський і Полтавський Української автокефальної православної церкви Ігор Ісіченко. Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

Ведучи мову про ймовірне створення патріархату УГКЦ з центром у Києві, ми, звісно ж, не могли оминути позицію, яку займає стосовно цієї проблеми Українська православна церква Московського патріархату.

І не лише тому, що саме з її матірною церквою – Російською православною - папський посланець кардинал Каспер намагався започаткувати діалог щодо означеної проблеми. Позиція УПЦ МП цікава насамперед тому, що йдеться про церкву, котра об’єднує найбільшу в Україні кількість вірних. Та й, зрештою, у розмові мають прозвучати позиції всіх сторін.

Отже, позиції Української православної церкви Московського патріархату з’ясовував мій колега Павло Вольвач.

Павло Вольвач

Відразу скажу, що видобути якусь офіційну точку зору з надр ієрархії УПЦ Московського патріархату, чи – як наполягають її представники – Української православної церкви було непросто. Митрополит виглядав недосяжною вершиною, настоятель теж, інші благочинні отці ухилялись від розмови, архієпископ півдня ознайомлювався з питаннями, щоб, зрештою, відмовити в інтерв’ю. Перманентно на тому кінці дроту звучав голос диякона, сповнений щирими нотками: “Так-так, це не просте питання....”

В результаті складних багатоходових комбінацій, поговорити зголосився керівник прес-служби УПЦ МП Василь Анісімов.

Василь Анісімов

Річ ось у чому. По-перше, Українська греко-католицька, чи, історична її перша назва - Уніатська церква, – є частина Римського патріархату. Звичайно, як частина Римського патріархату, вона повинна виконувати всі настанови і всі домовленості, які існують між Римським престолом і православними церквами світу.

Якби греко-католицька церква була якоюсь маргінальною структурою, то, звичайно, ніякого конфлікту не було б. Але ж між апостольською столицею і православними церквами є стосунки, і ці стосунки освячені Другим Ватиканським Собором. Ми визнаємо Римського єпископа канонічним законним єпископом, в свою чергу Римська церква і папа визнає Блаженнішого Митрополита Владимира канонічним єпископом міста Києва. Коли один патріархат утворює якусь структуру на території іншого патріархату, то, звичайно, це є якесь визнання того, що ця церква, яка існує на цій території, не виконує своєї спасительної місії.

Павло Вольвач

Пане Анісімов, тобто, якщо я Вас правильно зрозумів, визнаючи Греко-Католицьку церкву, таким чином ставиться під сумнів діяльність Української православної церкви, так?

Василь Анісімов

Так. Пан архієпископ Микола Етерович надіслав листа і був на аудієнції у Блаженнішого митрополита Володимира, - то він підтвердив те, що завжди існувало – те, що Римська церква визнає єдиного канонічного єпископа в місті Києві – це Блаженніший митрополит Володимир, і єдину канонічну церкву в Україні – Українську православну церкву.

Все православ’я, не тільки Українська православна церква, але й предстоятелі всіх помісних церков так болюче відреагували на цю проблему... Константинопольський патріарх – він не тільки свої висновки по цьому приводу надіслав, але і звернувся із спеціальним посланням до Святішого отця Римського – Папи: “Питання створення Українського християнського патріархату буде вважатися украй ворожим актом для всього православ’я, таким, що протирічить рішенню Другого Ватиканського Собору”. Те ж ми можемо прочитати і в висновках Олександрійської церкви, Ієрусалимської церкви...

Павло Вольвач

Пане Анісімов, я зрозумів, що українська православна церква проти створення греко-католицького патріархату...

Василь Анісімов

Звичайно. Православ’я є єдиною церквою. Звичайно, ви не знайдете ніяких відмінностей між позицією константинопольської патріархії, Ієрусалимської, Болгарської, Сербської чи інших - румунської і так далі.

Павло Вольвач

Грузинської...

Василь Анісімов

Грузинської теж. Я можу вам зачитати її висновки теж.

Василь Зілгалов

На прикладі різних точок зору християн щодо християнської проблеми, можливості створення патріархату УГКЦ ми переконуємося, які складні земні суперечності і сумніви віруючих, ієрархів християнських церков. Чи не про ці сумніви говорив Григор Лужницький - український поет, у своїй поезії “Сумнів”, що його читає Ірина Халупа.

Ірина Халупа

Мабуть, до Тебе не дійду я, Христе, Такий важкий, такий болючий шлях! В далечині дрижить мереживо імлисте, А на шляху скрізь терня болотисте І жах.

Я сам один — а тут чужі, о равві, І чашу горя з власних рук я п’ю, Манять вершки у сонячній заграві, А я паду-паду щодня, о равві, Тут на шляху.

Яруги, скелі, рухи рук ловимі, Що спинюють мій хід і душу тягнуть вниз. І погляди очей жахливі, нездержимі І скарги, голоси, притишені, безримі, Без сліз.

І йду, бо мушу йти. Твій голос чую, Христе. На безпросвітньому далекому шляху, В очах дрижить мереживо імлисте... А я іду й паду й знова паду — о Христе, Чи я дійду??.

Чи я найдусь у Твоїх стіп, о равві, Немов навернений, блудний скиталець — син? Чи згину без сліду у світовій темряві — Хоч знаючи, що День Твій йде у славі. Я — сам один? —


Василь Зілгалов

І мій колега Павло Вольвач завершує розмову з представником Української православної церкви Московського Патріархату Василем Анісімовим.

Василь Анісімов

Я прочитав в Інтернеті те, що кардинал Гузар виступив з деякими заявами, де він пишається, що в зв’язку з тим, що дії Української греко-католицької церкви спричинили такий ось переполох, то це - якась його заслуга. Я хочу нагадати, що провокація... Першим вселенським провокатором в церкві вважається сам Сатана.

Павло Вольвач

Пане Анісімов. як Ви вважаєте, на Вашу думку, чи це не буде використано – оце от протистояння довкола цих релігійних проблем – як засіб... Не виллється це у якусь політичну дискусію? І, зрештою, чи народ не буде втягуватися в таку собі релігійно-політичну веремію?

Василь Анісімов

Ця акція є ще й приниженням України. Чому? В останньому інтерв’ю предстоятель Української православної церкви Блаженніший Володимир зазначив, що в історії утвердження греко-католицьких патріархатів відбувалося чи в зв’язку з тим, що ці держави були зруйновані - чи мусульманами, чи хрестовими походами. Слава Богу, що в Україні ще держава існує, і існує церква – їй тисяча років, і не зважати на це – це дійсно як провокація виглядає.

Павло Вольвач

Чи може це підняти градус протистояння релігійного в суспільстві, чи не може воно виплеснутися на вулиці, на майдани?

Василь Анісімов

Оце якраз – те, чого треба уникнути. Звичайно, будь-яку релігійну проблему можна роздути у протистояння політичне і інше.

Павло Вольвач

Гаразд, пане Анісімов, а як розв’язать проблему – отак, тезово, щоб ми вже закінчили... На Вашу думку, як проблему не роздувати, а розв’язати, вирішити?

Василь Анісімов

Спочатку треба налагодити хоч якісь відносини між самими уніатами і Українською православною церквою в Україні. Їх поки що зовсім немає. Треба починати все не з голови, а з низу. І як тільки якісь нормальні стосунки з’являться, то з’являться й можливості вирішувати всі інші проблеми.

Павло Вольвач

Приєднуємось до сподівань і нагадаємо, що це була думка керівника прес-служби Української православної церкви Василя Анісімова. Павло Вольвач, для “Радіо Свобода”, Київ.

Василь Зілгалов

А як ставиться до ідеї Українського греко-католицького патріархату ієрархія Української автокефальної православної церкви? Зокрема, чи має сьогодні сенс ідея Петра Могили про єдиний Український патріархат? Про це з предстоятелем Української автокефальної православної церкви митрополитом Мефодієм веде розмову мій колега Віталій Пономарьов.

Митрополит Мефодій

Думка Української православної автокефальної церкви щодо надання патріархату греко-католицькій церкві є такою: кожний патріарх – то є особа самодостатня, вона управляє церквою, і якщо є патріархія, як розуміється у православ’ї, - вона є сама собі голова.

Греко-католицька патріархія ніколи не може займати таке положення, тому, що вона підкоряється патріарху. І на мою думку, це зроблено для того, щоби ослабити авторитет православних патріархів, і, говорити по-чесному, - обманути православних віруючих, особливо в Україні, в якій національні відносини зараз стоять на позиціях автокефалії. От така наша думка.

Віталій Пономарьов

Владико. а історичний прецедент був? От перша третина 17-го сторіччя – ідея митрополита Греко-католицького Йосипа Рутського – він вів переговори з Київським православним митрополитом, потім ця ідея виношувалася і митрополитом православним Петром Могилою, ідея спільного патріархату – православного і греко-українського патріархату. Яке Ваше ставлення до цього?

Митрополит Мефодій

На мою тверду думку, то є вихід для України – щоби поєднатися і зробити один патріархат на Україні. Більшість населення - які сповідують греко-католицизм на Галичині, і православні – всі підтримали б цю ідею, і вона якраз і була б вирішенням всіх тих конфліктів, негараздів, які зараз і виникають по причині того, що нема у нас єдиного патріарха, єдиної патріархії.

Віталій Пономарьов

Владико, а що можна зробити зараз в цьому напрямку?

Митрополит Мефодій

На даний час ми ще не дозріли, знаєте. І не те, що віруючі, прості люди не дозріли, - ієрархія ще не дійшла до такого розуміння, кожний має свою нішу - заспокоївся, йому добре... Ніхто в основному з церковників і не хоче ніяких змін на краще.

Віталій Пономарьов

Дякую за розмову! Це був предстоятель Української православної автокефальної церкви Митрополит Мефодій. Вів розмову Віталій Пономарьов.

Василь Зілгалов

“Політики будуть боротися і робитимуть політику, але ми ідемо ясним шляхом церкви Христової”, - сказав з приводу дискутованої проблеми патріархату представник Української греко-католицької церкви єпископ Софрон Мудрий.

Про ситуацію в греко-католицькій церкві сьогодні і про позицію єпископа Софрона та перспективи розвитку обговорення проблеми патріархату Української греко-католицької церкви ідеться у матеріалі нашої львівської колеги Галини Терещук.

Галина Терещук

Ухвалення в документі уніятської концепції, згідно з якою “уніятські патріархати могли б сприйматися як рівноцінні з давніми східними (несторіянськими та антихалкидонськими) і православними патріярхатами – як такі, що засновані на якійсь еклезіологічній думці, відмінній від православної еклезіології, є на думку православних недопустимим, не лише тому, що воно хибне під всіма оглядами, а також через те, що воно виявляє очевидну недоцільність узаконення провокаційного неприпустимого наміру заснування Уніятського патріярхату в Україні”, - йдеться у листі Константинопольського патріарха Вартоломея І до Папи Римського Івана Павла ІІ.

Про те, чи можна говорити сьогодні, що між Константинополем і Москвою відтепер запанувало порозуміння, і як поведеться Ватикан далі? Ось, що з цього приводу відповів єпископ Софрон Мудрий: “Політики будуть боротися, і робитимуть політику. Але ми йдемо ясним шляхом Церкви Христової. Ми маємо своє місце у церкві Христовій, маємо свою ієрархію, свою інституцію і йдемо цим шляхом, без огляду на те, чи це комусь подобається - Москві, Константинополю чи кому іншому. Ми маємо повне право вибирати собі віру і обряд, і мати завершення своєї ієрархії. Чого ви гризетесь за нас? Ми знаємо, яку нам хату будувати. Рим нам дав правдивість віри, батьківський притулок в роки переслідування і кривди нам не зробив. Однак я вірю, що розум і віра переможе”.

Так заявив у інтерв’ю “Радіо Свобода” єпископ Івано-Франківської єпархії УГКЦ Софрон Мудрий. Відтак він зауважив, що екуменізм, який не має любові і правди - не є справжнім екуменізмом, це лише політика. І Святіший Отець ніколи, на думку єпископа Софрона Мудрого, не піде на угоду православним патріархам.

У травні єпископи Української греко-католицької церкви у справі надання статусу патріархату матимуть розмову із Іваном Павлом ІІ. Виглядає на те, що ця розмова буде досить конкретною і конструктивною. Адже на цей раз позиція Москви і Константинополя таки справді викликала обурення серед владик УГКЦ. Галина Терещук, “Радіо Свобода”, Львів.

Василь Зілгалов

В українській поезії є поетична молитва “Отче наш” українського філософа, поета Володимира Яніва, в якій йдеться про мрію побудови незалежної держави, про духовну єдність народу. Уривок з “Отче наш” Володимира Яніва читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

І ОСТАВИ НАМ ДОЛГИ НАША. ЯКОЖЕ І МИ ОСТАВЛЯЄМ ДОЛЖНИКАМ НАШИМ

Владико! Творче! Вислухай людину, Слова каять і сумніву й одчаю! Гріхи прости мені й усі провини, Як я виновникам простить стараюсь. Ти знаєш неміч нашої природи, Проте чоло схиляю я в покорі, Жертвую біль Тобі й образи сором. Та як простити страсті й біль народу?! За храм збезчещений, собор в руїні, За кров братів мордованих в підвалах, За смерти жах і голод в Україні, За тих святих, що на хрестах вмирали, Щоб діти вольними жили у славі, За підступ, поєне в отруті лезо, Сибір, Соловки, Казахстан, Березу Прости їм, Боже! Я не маю права! Або нехай покарані упадуть, Подолані мечами ляжуть в порох, Хай просять милостині і пощади! Хай кається й покутує наш ворог! То як в боях кривавих нашим трудом Підступне плем’я впаде та лукаве Й на згарищах збудуємо державу, Прощу їм, хоч ніколи не забуду!


Василь Зілгалов

І на цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було Слово”. Нагадаю, що її автор і укладач – Василь Зілгалов. Допомагав мені у празькій студії за режисерським пультом звукооператор Вацлав Клоцберг.

Прощаючись з вами, шановні радіослухачі, я ще раз нагадаю слова молитви “Отче наш”: “І остави нам долги наша, якоже і ми оставляєм должникам нашим, і не введи нас во іскушеніє...” – йдеться в головній молитві християн. Чи не є “іскушениєм” перспектива нових сварок і протистоянь між християнами в Україні? Думаймо.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG