Київ, 15 березня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Скидається на те, що карикатурна багатовекторність України відходить у минуле. Більшість провладних політиків “Неньки” відчула раптову і непереможну тягу до “русскіх бєрьозок”, московського квасу та “пєсєн матушкі”.
Величезна, подібна до сарани, армія “пєвцов”, “іздатєлєй”, політтехнологів та іншої білякультурної і псевдоінтелектуальної публіки завалила Україну собою та подібно пахнучою продукцією.
Вітчизняний політик нарешті зрозумів, що Росія в Україні має свій інтерес.
Щось подібне у прямому ефірі “5-го каналу” сказонув Леонід Кравчук, навівши при тому кульгавеньку паралель Штатів з Канадою. Мовляв, спільний кордон зобов’язує до більш тісних контактів. У них свій вектор розвитку, а нам без ЄЕП ні в зуб ногою.
Європейський вектор у тендітних мізках колишньої партноменклатури призводить до психічних деформацій. Лицьо прибирає почергово різної міміки. Від по-європейськи збацаної та дещо снобістської усмішки до євразійської а ля “рубаха парєнь” “либи”.
Від таких ось обіймів навсібіч українська політика дістає дещо розкарякуватого та бридкуватого вигляду. Така собі дама “пріятная во всєх отношеніях”. Тільки не відвідувачам форумів.
Ті в розкаряку стояти не люблять. Пацієнти “Палати № 6”, як правило, плюються в одному напрямку. Більшість проти вітру, інші – за вітром.
Вітер, тим часом, різко міняє напрямки. Через що у запльованій позиції опиняються всі, крім незмінного санітара рубрики Віктора Недоступа.
Віктор Недоступ
На форум видання “Фор.Ю-Ей” залетіло міркування такого собі громадянина України, який перебуває у Німеччині.
І от, роздивившись цю європейську країну на гроші фірми, де він працює, громадянин робить висновок, що в Європу нам “нє надо”. Мовляв, клімат німецький, а загалом і європейський, помірковано-лагідний, на відміну від клімату Росії та України, де влітку спека, а взимку жахливі морози. А отже, для опалювання Німеччини треба менше газу.
Тому європейські країни багаті, оскільки менше витрачають грошей на російський газ.
Меседж цей гуляв спочатку російськими форумами. Однак на українському “Фор.Ю-Ей” це викликало сміх. “В нас сибірські морози? Де Сибір, а де ми,” – означив внутрішньо-українську ситуацію якийсь відвідувач.
Персонаж на ім’я Небайдужий помітив і європейські нестиковочки: “А як на рахунок Норвегії, Фінляндії та Швеції, – цікавиться він, - адже там морози не гірше від російських?” І додає: “Та й щось не сказав би, що спекотні Португалія та Греція найбагатші країни Європи.”
Тим часом форумними просторами шелестить нова страшилка: “Привид бродить по СНД, привид оксамитової революції.”
Газета “Правда.ру” опублікувала міркування під назвою “Проект Революція”. Події у Тбілісі місцеві аналітики ставлять в один ряд з подіями у колишній Югославії та нинішнього... Гаїті. За цією неохайною логікою, українська опозиція також вписується в цей ряд.
“Висновок простий, – продовжують думку авторів спецдописувачі форуму “Правди”, – все це придумала Америка, як і розвал СРСР.”
Дописувач Міхаіл пише: “Оксамитова революція на Україні організована американськими спецслужбами. Пора виділити Кучмі справжню охорону і розігнати цих опозиційних покидьків. Опозиція загрожує не лише Україні, а й Росії, і пора застосувати найжорстокіші заходи проти цих ублюдків. Вони працюють на Вашингтон і їм глибоко плювати на український народ.”
На це відвідувач, що підписався двома крапками у дужках, зазначає: “Угу, а от Кремлю та “Газпрому” якраз не глибоко плювати на український народ.”
На форумах видання “Майдан.орг” відслідковують тиск на мас-медіа. По закритті “ефемів” окреслюється тенденція в напрямі паперових та електронних видань.
“Майдан-інформ” вже розповідав про закриття електронного видання ”Салун”. “Тепер, - повідомляють дописувачі, - настала черга офіційного друкованого органу Верховної Ради, газети “Голос України.”
“Майдан-інформ” відзначає дивні, як для офіційного органу ВР, речі: “Депутатський корпус у більшості своїй проігнорував загрозу знищення газети у зв’язку з судовим позовом від компанії “ТНК”. Небачена нахабність вимог позивачів сплатити 500 тис. гривень за моральні збитки від публікації, яка спирається на реальні документи, іншим, попереднім судом, документи визнані достовірними.”
Начитавшись такого, один з відвідувачів констатує: “Режим захищається, як собака в буді”.
Андрій Охрімович
Трапився мені оце в “Павутині” дуже показовий анекдот. Іде Ахмед по дорозі, а жінка його попереду. Друзі обурюються: "Гей, Ахмеде, як Аллах нас в “Корані” вчить! Жінка має йти після чоловіка." А Ахмед каже: “Коли писали “Коран”, ще не робили протипіхотних мін. Вперед, Фатімо, вперед.”
Наче не анекдот, а замальовка з гарячої точки. Яка може зненацька утворитися будь-де без огляду на етнічну, релігійну чи ще якусь іншу специфіку.
Рубрика “Екстрема в “Павутині”. Павло Вольвач.
Павло Вольвач
Як завжди, напружено на Кавказі: зачистки федералів, акції боївкарів, заложники і трупи. Трапляється і добровільний полон, як це сталося із міністром оборони Ічкерії, а також начальником повстанської служби безпеки.
Ще напруженіше на Близькому Сході, що теж традиційно. Кипить індійський казан – днями в штаті Джамму і Кашмір бойовики захопили в заручники понад 200 школярок.
Але всі ці події відійшли на задній план в порівнянні із серією вибухів на залізничному вокзалі “Аточа” в Мадриді, котрі забрали життя майже півтори сотні людей.
За цим наймасштабнішим в історії Іспанії терактом вбачають то баскський слід, то бороду “Аль-Каїди”, але зрозуміло одне: тероризм почувається привільно будь-де, навіть в благополучній Європі.
Може, ще й через це британська спецслужба МІ-5 планує збільшити свої лави на тисячу агентів. Щоправда, як повідомляє “NEWS ру.”, зріст претендентів не повинен перевищувати метр вісімдесят, аби не привертати зайвої уваги. Так що знаменитий Джеймс Бонд під нові стандарти не підходить і може спокійно стригти газони на пенсії.
Хоча спокою може не бути й після виходу у відставку. Скажімо, як повідомляє “Страна.Ру”, у колишнього шефа Моссаду, генерала запасу Меїра Догана зловмисники поцупили мобілку.
Грабіжники не дають спокою екс-спецслужбівцям, “специ” ж, натомість, докучають екс-грабіжникам. Наприклад, у слідчий ізолятор Петербурга відтепер не саджають без відкріпного талону для голосування за президента. Кого оберуть в Росії, в принципі, зрозуміло.
А от Павлу Івановичу Лазаренку поки що не до виборчих кампаній – 15-го березня в США розпочнеться суд присяжних справи “США проти Лазаренка”. Що ж скаже екс-прем’єр на суді, самому Богу відомо. Хоча це вже немало.
Адже, як повідомляє “МІГньюс.ком”, британські вчені за допомогою складних математичних формул довели, що ймовірність існування Бога є досить високою і складає 67%.
Непоганий, до речі, був би результат на будь-яких виборах.
Андрій Охрімович
Раніше базікали “по фєнє”, а тепер “по асі”. Раніше читали “Роман – газету”, а тепер “юзають” літературні сайти.
“Багато чого діялося раніше,” - іронізують інформаційні сайти ru.net BBC.com. І додають: “Нині всього того діється удвічі більше, бо життя сучасної людини розчахнулося на тривання у світі реальному та віртуальному.”
В реальному балакають про віртуальне, а у віртуальному про так зване реальне. А всі разом цвірінькають на жаргоні світової “Павутини”, ніякої уваги не звертаючи на граматичні та лексичні правила рідної мови.
Моя колега Богдана Костюк від усього того забалділа і тут же черконула матеріал.
Богдана Костюк
Виявляється, почувається лексика електронних комунікацій та базова комп’ютерна лексика в українській мові затишно, оскільки остання не має власних відповідників тому чи іншому термінові.
І програму Windows як “вікна” на українську перекладають хіба що необізнані з правилами “всесвітньої комп’ютерної гри” особи, яких знавці правил називають “чайниками”. “Вінда”, вона і є “вінда”, - стверджують професіонали.
Аніматор Олександр Жуков каже, що взагалі немає сенсу перекладати основні комп’ютерні програми на українську або російську мову, і про так звані “перекладацькі ризики” розповідає:
Олександр Жуков
По-перше, ті, хто працює на комп’ютері, знає базову термінологію в англійському варіанті. Повірте, якщо програміст не оперує технічною чи то комп’ютерною англійською лексикою, він навряд чи може вважатися хорошим спеціалістом. Він може не володіти розмовною англійською, але не знати термінів, команд і так далі ... no comment!
По-друге, іноді пропонують російські чи українські версії основних програм, але не завжди ці “перекладені” програми нормально працюють. Трапляються з ними збої або через неточність перекладу, або такі програми просто “глючить”. Адже базова мова PC’s – англійська. І це просто дурість, щось брати і переробляти.
От якби ми щось своє в Україні зробили, використовуючи як базову українську мову, тоді була б інша розмова щодо перекладів. А так то все одно, що брати поняття, які прийшли зі стародавніх мов, і перекладати їх, не маючи мовних відповідників.
По-третє, справді, у молодіжному середовищі активно використовується комп’ютерна лексика у якості сленгу. Мені здається, це нормальне явище: молодь - найбільш активні користувачі “персоналом”, інтернету, “асі” (ICQ).
Богдана Костюк
З ним згоден і звукорежисер Матвій Шумко.
Матвій Шумко
Як користувачеві русифікованих програм, мені кілька разів доводилося ставити звукові програми, перекладені на російську. Це було жахливо - кожного разу переклад був інакший! Незрозуміло було, що до чого.
У підсумку, я став використовувати оригінальні англомовні програми - там все зрозуміло і працювати з ними легше і швидше, адже вони всі мають єдиний interface, і всі програми та базові терміни називаються однаково.
А сталося все саме так, оскільки Захід швидко перевів у практичну площину результати науково-технічної революції, у першу чергу, в сфері електронних технологій. І від початку мова “електронного спілкування” була англійською.
Богдана Костюк
А отже, радять фахівці, варто вивчати англійську як мову міжнародного електронного спілкування.
Андрій Охрімович Що читають наші діти?
Таку ось гостру і актуальну тему запропонував хтось на Форумі сайту "Майдан". Один з учасників дискусії муркнув: “Наші діти читають SMS.”
Мені одразу пригадалась багатюща настінна лексика золотого та дорогого підрадянського дитинства. Магнітофон “Весна” з Висоцьким, “Діти капітана Гранта”, зачитані до дір “Дванадцять стільців”, ну і всяке таке інше у тому ж дусі.
Есемесами тоді не пахло навіть на сторінках тої ж таки підрадянської фантастики. У “таваріщей пісатєлєй” фантазії не вистачало. Тим більше ніхто не смів навіть мріяти про такі фантастичні речі, як незалежність України.
Тепер вона у нас є і діти наші мають стовідсоткову можливість читати не тільки есемеси, а й усе найкраще в найкращих українських перекладах, а в перервах між читанням слухати українську музику, якої у нас, дякуючи уже згаданій незалежності, більш, як досить.
Тільки не треба ото сміятись. Помріяти не мона, чи шо? Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Під час останнього Форуму видавців у Львові Центр рейтингових досліджень "Еліт-профі" провів анкетування відвідувачів, які стояли у черзі за квитками (явище, можливе лише на львівському Форумі!).
Було з’ясовано, що у молоді до 18 років серед пріоритетів на першому місці – пригоди і детективи, далі - фантастика і поезія.
Отже, не лише SMS-ки, підручники і літературу за програмою читають діти. Щоправда, це "просунуті" відвідувачі Форуму.
Зайве, мабуть, повторювати, що на загал читають діти дуже мало і це загальносвітова тенденція.
Феномен "Гаррі Поттера" в тому й полягає, що він пробудив у дітей інтерес до читання.
Батьки постійно стикаються з проблемою, що почитати дітям, або яку наступну книжечку запропонувати, аби підтримати інтерес до читання.
Втім, навіть побіжний перегляд поличок з дитячою літературою у книгарнях засвідчує, що книжок чимало. А от видань українською мовою вже значно менше. То, може, варто поставити питання вужче: що читають наші діти українською?
Почнемо з видань для найменших, тим більше, що ситуація тут видається цілком пристойною. Чудові книжки видає "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Згадаймо серію "Міні диво", "Улюблені вірші", "Алісу" і "Вінні-Пуха".
У цьому році всіх подивували надзвичайно вишукані "Казки Туманного Альбіону". Останнім часом з ним на рівних конкурує "Видавництво Старого Лева". З’явилось чимало гарних книжок для малечі сучасних українських авторів. От хоча б "Чи є у бабуїна бабуся?" Мар’яни Савки, "Гопки для Кракатунчика" Сергія Дзюби, несподівані дитячі "Пригоди пустомеликів" Куркова.
Набагато складніші справи з літературою для підлітків. Тут, крім знаменитого "Гаррі Поттера" і кількох серій дитячих енциклопедій, і назвати нічого.
Останнім часом з’являються українські переклади класиків світової дитячої літератури: Жюль Верна, Майн Ріда, Конан Дойля. Але сучасним підліткам традиційні твори видаються нудними.
Щоправда, одне харківське видавництво зробило спробу адаптувати Жюль Вернового "П’ятнадцятирічного капітана". Від канонічного тексту лишився лише короткий переказ пригод, а вся довідкова частина подана окремо у кінці розділів: хочеш - читай, а хочеш – ні.
Та чи вирішує це проблему?
Про сучасну українську літературу для тінейджерів, здається, і взагалі ніхто не чув. От і лишається підліткам читати або цілком "дорослі" книжки, або SMS-ки.
Можливий вихід із сумної ситуації запропонував ще один учасник дискусії на "Майдані": “Нова дитяча література чекає на своїх класиків.”
Може, хтось з "майданівців" спробує?
Андрій Охрімович
І на завершення трошки актуальної патетики від Василя Симоненка.
“Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: - Ми символ доби, - Хто не з нами, той проти Бога. - Хто не з нами, той проти всіх. - І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством їх. Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві в своїй ході. А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді. Вставали Коперники і Джорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло, І біля вічного їхнього трону Лакузи жодного не було. Бо щире високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем.”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Скидається на те, що карикатурна багатовекторність України відходить у минуле. Більшість провладних політиків “Неньки” відчула раптову і непереможну тягу до “русскіх бєрьозок”, московського квасу та “пєсєн матушкі”.
Величезна, подібна до сарани, армія “пєвцов”, “іздатєлєй”, політтехнологів та іншої білякультурної і псевдоінтелектуальної публіки завалила Україну собою та подібно пахнучою продукцією.
Вітчизняний політик нарешті зрозумів, що Росія в Україні має свій інтерес.
Щось подібне у прямому ефірі “5-го каналу” сказонув Леонід Кравчук, навівши при тому кульгавеньку паралель Штатів з Канадою. Мовляв, спільний кордон зобов’язує до більш тісних контактів. У них свій вектор розвитку, а нам без ЄЕП ні в зуб ногою.
Європейський вектор у тендітних мізках колишньої партноменклатури призводить до психічних деформацій. Лицьо прибирає почергово різної міміки. Від по-європейськи збацаної та дещо снобістської усмішки до євразійської а ля “рубаха парєнь” “либи”.
Від таких ось обіймів навсібіч українська політика дістає дещо розкарякуватого та бридкуватого вигляду. Така собі дама “пріятная во всєх отношеніях”. Тільки не відвідувачам форумів.
Ті в розкаряку стояти не люблять. Пацієнти “Палати № 6”, як правило, плюються в одному напрямку. Більшість проти вітру, інші – за вітром.
Вітер, тим часом, різко міняє напрямки. Через що у запльованій позиції опиняються всі, крім незмінного санітара рубрики Віктора Недоступа.
Віктор Недоступ
На форум видання “Фор.Ю-Ей” залетіло міркування такого собі громадянина України, який перебуває у Німеччині.
І от, роздивившись цю європейську країну на гроші фірми, де він працює, громадянин робить висновок, що в Європу нам “нє надо”. Мовляв, клімат німецький, а загалом і європейський, помірковано-лагідний, на відміну від клімату Росії та України, де влітку спека, а взимку жахливі морози. А отже, для опалювання Німеччини треба менше газу.
Тому європейські країни багаті, оскільки менше витрачають грошей на російський газ.
Меседж цей гуляв спочатку російськими форумами. Однак на українському “Фор.Ю-Ей” це викликало сміх. “В нас сибірські морози? Де Сибір, а де ми,” – означив внутрішньо-українську ситуацію якийсь відвідувач.
Персонаж на ім’я Небайдужий помітив і європейські нестиковочки: “А як на рахунок Норвегії, Фінляндії та Швеції, – цікавиться він, - адже там морози не гірше від російських?” І додає: “Та й щось не сказав би, що спекотні Португалія та Греція найбагатші країни Європи.”
Тим часом форумними просторами шелестить нова страшилка: “Привид бродить по СНД, привид оксамитової революції.”
Газета “Правда.ру” опублікувала міркування під назвою “Проект Революція”. Події у Тбілісі місцеві аналітики ставлять в один ряд з подіями у колишній Югославії та нинішнього... Гаїті. За цією неохайною логікою, українська опозиція також вписується в цей ряд.
“Висновок простий, – продовжують думку авторів спецдописувачі форуму “Правди”, – все це придумала Америка, як і розвал СРСР.”
Дописувач Міхаіл пише: “Оксамитова революція на Україні організована американськими спецслужбами. Пора виділити Кучмі справжню охорону і розігнати цих опозиційних покидьків. Опозиція загрожує не лише Україні, а й Росії, і пора застосувати найжорстокіші заходи проти цих ублюдків. Вони працюють на Вашингтон і їм глибоко плювати на український народ.”
На це відвідувач, що підписався двома крапками у дужках, зазначає: “Угу, а от Кремлю та “Газпрому” якраз не глибоко плювати на український народ.”
На форумах видання “Майдан.орг” відслідковують тиск на мас-медіа. По закритті “ефемів” окреслюється тенденція в напрямі паперових та електронних видань.
“Майдан-інформ” вже розповідав про закриття електронного видання ”Салун”. “Тепер, - повідомляють дописувачі, - настала черга офіційного друкованого органу Верховної Ради, газети “Голос України.”
“Майдан-інформ” відзначає дивні, як для офіційного органу ВР, речі: “Депутатський корпус у більшості своїй проігнорував загрозу знищення газети у зв’язку з судовим позовом від компанії “ТНК”. Небачена нахабність вимог позивачів сплатити 500 тис. гривень за моральні збитки від публікації, яка спирається на реальні документи, іншим, попереднім судом, документи визнані достовірними.”
Начитавшись такого, один з відвідувачів констатує: “Режим захищається, як собака в буді”.
Андрій Охрімович
Трапився мені оце в “Павутині” дуже показовий анекдот. Іде Ахмед по дорозі, а жінка його попереду. Друзі обурюються: "Гей, Ахмеде, як Аллах нас в “Корані” вчить! Жінка має йти після чоловіка." А Ахмед каже: “Коли писали “Коран”, ще не робили протипіхотних мін. Вперед, Фатімо, вперед.”
Наче не анекдот, а замальовка з гарячої точки. Яка може зненацька утворитися будь-де без огляду на етнічну, релігійну чи ще якусь іншу специфіку.
Рубрика “Екстрема в “Павутині”. Павло Вольвач.
Павло Вольвач
Як завжди, напружено на Кавказі: зачистки федералів, акції боївкарів, заложники і трупи. Трапляється і добровільний полон, як це сталося із міністром оборони Ічкерії, а також начальником повстанської служби безпеки.
Ще напруженіше на Близькому Сході, що теж традиційно. Кипить індійський казан – днями в штаті Джамму і Кашмір бойовики захопили в заручники понад 200 школярок.
Але всі ці події відійшли на задній план в порівнянні із серією вибухів на залізничному вокзалі “Аточа” в Мадриді, котрі забрали життя майже півтори сотні людей.
За цим наймасштабнішим в історії Іспанії терактом вбачають то баскський слід, то бороду “Аль-Каїди”, але зрозуміло одне: тероризм почувається привільно будь-де, навіть в благополучній Європі.
Може, ще й через це британська спецслужба МІ-5 планує збільшити свої лави на тисячу агентів. Щоправда, як повідомляє “NEWS ру.”, зріст претендентів не повинен перевищувати метр вісімдесят, аби не привертати зайвої уваги. Так що знаменитий Джеймс Бонд під нові стандарти не підходить і може спокійно стригти газони на пенсії.
Хоча спокою може не бути й після виходу у відставку. Скажімо, як повідомляє “Страна.Ру”, у колишнього шефа Моссаду, генерала запасу Меїра Догана зловмисники поцупили мобілку.
Грабіжники не дають спокою екс-спецслужбівцям, “специ” ж, натомість, докучають екс-грабіжникам. Наприклад, у слідчий ізолятор Петербурга відтепер не саджають без відкріпного талону для голосування за президента. Кого оберуть в Росії, в принципі, зрозуміло.
А от Павлу Івановичу Лазаренку поки що не до виборчих кампаній – 15-го березня в США розпочнеться суд присяжних справи “США проти Лазаренка”. Що ж скаже екс-прем’єр на суді, самому Богу відомо. Хоча це вже немало.
Адже, як повідомляє “МІГньюс.ком”, британські вчені за допомогою складних математичних формул довели, що ймовірність існування Бога є досить високою і складає 67%.
Непоганий, до речі, був би результат на будь-яких виборах.
Андрій Охрімович
Раніше базікали “по фєнє”, а тепер “по асі”. Раніше читали “Роман – газету”, а тепер “юзають” літературні сайти.
“Багато чого діялося раніше,” - іронізують інформаційні сайти ru.net BBC.com. І додають: “Нині всього того діється удвічі більше, бо життя сучасної людини розчахнулося на тривання у світі реальному та віртуальному.”
В реальному балакають про віртуальне, а у віртуальному про так зване реальне. А всі разом цвірінькають на жаргоні світової “Павутини”, ніякої уваги не звертаючи на граматичні та лексичні правила рідної мови.
Моя колега Богдана Костюк від усього того забалділа і тут же черконула матеріал.
Богдана Костюк
Виявляється, почувається лексика електронних комунікацій та базова комп’ютерна лексика в українській мові затишно, оскільки остання не має власних відповідників тому чи іншому термінові.
І програму Windows як “вікна” на українську перекладають хіба що необізнані з правилами “всесвітньої комп’ютерної гри” особи, яких знавці правил називають “чайниками”. “Вінда”, вона і є “вінда”, - стверджують професіонали.
Аніматор Олександр Жуков каже, що взагалі немає сенсу перекладати основні комп’ютерні програми на українську або російську мову, і про так звані “перекладацькі ризики” розповідає:
Олександр Жуков
По-перше, ті, хто працює на комп’ютері, знає базову термінологію в англійському варіанті. Повірте, якщо програміст не оперує технічною чи то комп’ютерною англійською лексикою, він навряд чи може вважатися хорошим спеціалістом. Він може не володіти розмовною англійською, але не знати термінів, команд і так далі ... no comment!
По-друге, іноді пропонують російські чи українські версії основних програм, але не завжди ці “перекладені” програми нормально працюють. Трапляються з ними збої або через неточність перекладу, або такі програми просто “глючить”. Адже базова мова PC’s – англійська. І це просто дурість, щось брати і переробляти.
От якби ми щось своє в Україні зробили, використовуючи як базову українську мову, тоді була б інша розмова щодо перекладів. А так то все одно, що брати поняття, які прийшли зі стародавніх мов, і перекладати їх, не маючи мовних відповідників.
По-третє, справді, у молодіжному середовищі активно використовується комп’ютерна лексика у якості сленгу. Мені здається, це нормальне явище: молодь - найбільш активні користувачі “персоналом”, інтернету, “асі” (ICQ).
Богдана Костюк
З ним згоден і звукорежисер Матвій Шумко.
Матвій Шумко
Як користувачеві русифікованих програм, мені кілька разів доводилося ставити звукові програми, перекладені на російську. Це було жахливо - кожного разу переклад був інакший! Незрозуміло було, що до чого.
У підсумку, я став використовувати оригінальні англомовні програми - там все зрозуміло і працювати з ними легше і швидше, адже вони всі мають єдиний interface, і всі програми та базові терміни називаються однаково.
А сталося все саме так, оскільки Захід швидко перевів у практичну площину результати науково-технічної революції, у першу чергу, в сфері електронних технологій. І від початку мова “електронного спілкування” була англійською.
Богдана Костюк
А отже, радять фахівці, варто вивчати англійську як мову міжнародного електронного спілкування.
Андрій Охрімович Що читають наші діти?
Таку ось гостру і актуальну тему запропонував хтось на Форумі сайту "Майдан". Один з учасників дискусії муркнув: “Наші діти читають SMS.”
Мені одразу пригадалась багатюща настінна лексика золотого та дорогого підрадянського дитинства. Магнітофон “Весна” з Висоцьким, “Діти капітана Гранта”, зачитані до дір “Дванадцять стільців”, ну і всяке таке інше у тому ж дусі.
Есемесами тоді не пахло навіть на сторінках тої ж таки підрадянської фантастики. У “таваріщей пісатєлєй” фантазії не вистачало. Тим більше ніхто не смів навіть мріяти про такі фантастичні речі, як незалежність України.
Тепер вона у нас є і діти наші мають стовідсоткову можливість читати не тільки есемеси, а й усе найкраще в найкращих українських перекладах, а в перервах між читанням слухати українську музику, якої у нас, дякуючи уже згаданій незалежності, більш, як досить.
Тільки не треба ото сміятись. Помріяти не мона, чи шо? Інна Набока. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Під час останнього Форуму видавців у Львові Центр рейтингових досліджень "Еліт-профі" провів анкетування відвідувачів, які стояли у черзі за квитками (явище, можливе лише на львівському Форумі!).
Було з’ясовано, що у молоді до 18 років серед пріоритетів на першому місці – пригоди і детективи, далі - фантастика і поезія.
Отже, не лише SMS-ки, підручники і літературу за програмою читають діти. Щоправда, це "просунуті" відвідувачі Форуму.
Зайве, мабуть, повторювати, що на загал читають діти дуже мало і це загальносвітова тенденція.
Феномен "Гаррі Поттера" в тому й полягає, що він пробудив у дітей інтерес до читання.
Батьки постійно стикаються з проблемою, що почитати дітям, або яку наступну книжечку запропонувати, аби підтримати інтерес до читання.
Втім, навіть побіжний перегляд поличок з дитячою літературою у книгарнях засвідчує, що книжок чимало. А от видань українською мовою вже значно менше. То, може, варто поставити питання вужче: що читають наші діти українською?
Почнемо з видань для найменших, тим більше, що ситуація тут видається цілком пристойною. Чудові книжки видає "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Згадаймо серію "Міні диво", "Улюблені вірші", "Алісу" і "Вінні-Пуха".
У цьому році всіх подивували надзвичайно вишукані "Казки Туманного Альбіону". Останнім часом з ним на рівних конкурує "Видавництво Старого Лева". З’явилось чимало гарних книжок для малечі сучасних українських авторів. От хоча б "Чи є у бабуїна бабуся?" Мар’яни Савки, "Гопки для Кракатунчика" Сергія Дзюби, несподівані дитячі "Пригоди пустомеликів" Куркова.
Набагато складніші справи з літературою для підлітків. Тут, крім знаменитого "Гаррі Поттера" і кількох серій дитячих енциклопедій, і назвати нічого.
Останнім часом з’являються українські переклади класиків світової дитячої літератури: Жюль Верна, Майн Ріда, Конан Дойля. Але сучасним підліткам традиційні твори видаються нудними.
Щоправда, одне харківське видавництво зробило спробу адаптувати Жюль Вернового "П’ятнадцятирічного капітана". Від канонічного тексту лишився лише короткий переказ пригод, а вся довідкова частина подана окремо у кінці розділів: хочеш - читай, а хочеш – ні.
Та чи вирішує це проблему?
Про сучасну українську літературу для тінейджерів, здається, і взагалі ніхто не чув. От і лишається підліткам читати або цілком "дорослі" книжки, або SMS-ки.
Можливий вихід із сумної ситуації запропонував ще один учасник дискусії на "Майдані": “Нова дитяча література чекає на своїх класиків.”
Може, хтось з "майданівців" спробує?
Андрій Охрімович
І на завершення трошки актуальної патетики від Василя Симоненка.
“Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби, Роззявляли пащі, мов кратери, І гукали: - Ми символ доби, - Хто не з нами, той проти Бога. - Хто не з нами, той проти всіх. - І сипались лаври убогі До куцих кривавих ніг. Нікчемна продажна челядь, Банда кривляк для втіх, Щоб мати що повечерять, Годувала холуйством їх. Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві в своїй ході. А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді. Вставали Коперники і Джорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло, І біля вічного їхнього трону Лакузи жодного не було. Бо щире високе небо Не підмалюєш квачем, Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем.”
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював Артем Мостовий.
Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
