Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 13:55

“7 днів Демократії”


Наталя Мусієнко “7 днів Демократії”

Прага, 13 березня 2004 року.

Наталя Мусієнко

Вітаємо всіх, хто в цей час із “Радіо Свобода”! В ефірі - програма “7 днів Демократії”. Перед мікрофоном - Наталя Мусієнко.

В Україні відзначення цього тижня Шевченківських днів перетворилося для українців на ритуал, який не супроводжується пізнанням змісту творчості поета. Такої думки дотримується професор Гарвардського університету, літературознавець Григорій Грабович. Професор Грабович є автором книги “Шевченко як міфотворець”. З ним розмовляв наш кореспондент у Вашингтоні Сергій Куделя.

Сергій Куделя

Професор Грабович розглядає Тараса Шевченка як особу, що стояла біля витоків новітнього українства. Тому його не дивує використання імені поета різними політичними силами упродовж останнього століття.

Григорій Грабович

Його візія, його поезія, його віра у майбутнє України стали тим поштовхом, який створив українську націю. Вона тоді кристалізувалася, й зовсім не дивно, що це стало еталоном, символом, гаслом, навколо якого новітнє українство себе організувало, ототожнювало себе з ним.

А те, що потім це перейшло на різні політичні, часами - кон’юнктурні самоідентифікації, то це вже є природа людська. Про це ще писав Драгоманов у другій половині ХІХ століття, що кожна фракція, кожна група себе ідентифікувала з Шевченком та озброювала себе його іменем.

Сергій Куделя

Формування міфу Шевченка, за словами професора Грабовича, відбувалося за допомогою вибіркового використання його творів і їхньої тенденційної інтерпретації.

Григорій Грабович

Шевченка препарували. Це, очевидно, робила совєцька система. Тільки уривками, тільки тими чи іншими цитатами намагалися створити певний образ, певну концепцію Шевченка, якою потім годували народ, дітей у школах. І тому для нас це є тепер особливим обов’язком – уміти дійти до самого Шевченка, його текстів, цієї складності, багатогранності, а не тільки бути задоволеним цими вже давно спрепарованими цитатами.

Сергій Куделя

Водночас, на думку Грабовича, незважаючи на традиційне щорічне відзначення Шевченківських днів на початку березня, для багатьох українців справжній Шевченко залишається невідомим.

Григорій Грабович

Біда у тому, що це дуже часто є тільки ритуалом. Тобто, що це не йде до глибших коренів, не потягає за собою якогось фундаментальнішого нового бачення.

Шевченко тепер є трохи забронзований, тобто, перетворений у такого кумира, у таку статую... А це не те, що потрібно. Потрібно якесь живіше, пряміше і ретельніше спілкування з ним та його спадщиною, вміння це читати, і також вміти перетворити це натхнення, яке мало би приходити з нового пізнання його і його творчості у конкретніші дії, у якийсь дух реформи, дух переосмислення. Те, що дуже сильно відчував Пантелеймон Куліш, коли він казав, що найбільша шана, яку ми можемо віддати Шевченкові - це не нові похвали, а, власне, збудувати нову сільську школу. Це, може, звучить дуже приземно, мовляв, що це таке - будувати нову школу, якщо ми маємо можливість дуже гучно і з помпою, з риторикою говорити про нашого генія, нашого пророка! Але цей заклик до конкретних дій, я думаю, є дуже потрібним. Особливо тепер (і ми бачимо це, зокрема, в плані політичному) такими чисто бутафорними жестами це питання збувається.

Сергій Куделя

Як приклад байдужості української влади до спадщини Тараса Шевченка професор Грабович навів нещодавнє звільнення директора Шевченківського заповідника у Каневі Ігоря Лихового. За його словами, Лиховий віддано працював у музеї Шевченка, а його звільнення відбулося виключно з політичних причин. Отже, для професора Григорія Грабовича традиція вшанування Тараса Шевченка набуде особливого змісту лише тоді, коли з політичного чи культурного ритуалу вона стане справжнім покликом душі.

Наталя Мусієнко

Свобода слова... Представникам української опозиції надається у чотири рази менше ефіру в новинах провідних українських телеканалів, ніж представникам більшості. Про це свідчать результати проекту “Моніторинг політичних новин”, котрий здійснювали асоціація “Спільний простір” із комітетом “Рівність можливостей”. Детальніше про це у рубриці “Соціум” розповідає Ірина Перешило.

Ірина Перешило

Дослідження відбувалось на основі шести новинних програм центральних телеканалів і десяти загальнонаціональних газет. Результати моніторингу за лютий свідчать, що, порівняно з попередніми місяцями, українські ЗМІ стали ще більш тенденційними. Так вважає голова комітету “Рівність можливостей” Олександр Чекмишев.

Олександр Чекмишев

Якщо проаналізувати дані моніторингу за грудень 2003 року, за січень нинішнього року, то головною тенденцією стала, передусім, однозначність телевізійних новин, інакше кажучи – практично ще менше у програмах новин стало представлень альтернативних точок зору, різних позицій – представлення цих позицій набуло ще більшої однозначності.

Ще одна тенденція на переважній більшості каналів – різко скоротилася сама кількість синхронів, інакше кажучи, безпосередньої можливості політику висловити, так би мовити, в форматі прямого ефіру чи хоча б в форматі синхрону власну точку зору. Обсяги такого ефірного часу скоротилися.

Ірина Перешило

За даними моніторингу, найбільш тенденційно подають новини на Національному каналі телебачення УТ-1, на “1+1” та “Інтері”. Саме на цих каналах представники парламентської опозиції з’являються незрівнянно менше, порівняно зі своїми колегами з більшості – говорить Олександр Чекмишев.

Хоча опозиціонерів не просто показують мало. Їхня рідкісна з’ява на екранах супроводжується ще й негативним контекстом, що працює на відповідне негативне сприйняття. А загалом, як стверджує Олександр Чекмишев, тенденційність у різних мас-медіа досягається у різний спосіб. На Першому національному – УТ-1, працюють за класичною радянською схемою: події подаються стерильно, а інакомислячі там просто не з’являються. А на каналі ICTV, приміром, опозиціонери можуть засвітитися, але лише у купі з відповідними акцентами, які щодо них виставляє ведучий.

Олександр Чекмишев

Найтенденційнішими саме в новинному форматі залишаються: державний УТ-1, тобто “Вісті тижня”, також “1+1” – “ТСН”, “Епіцентр”, на “Інтері” – “Інтер-подробиці”, “Інтер-подробиці тижня”. Хотів би відзначити, що і характер цієї тенденційності на різних каналах виглядає інакше. Ну, скажімо, коли на УТ-1 традиційно дещо використовується такий спадок навіть радянської школи журналістики, то, навіть подаючи тенденційні однозначні новини, значно професійніше це роблять “1+1”. Що стосується телеканалів ICTV та СТБ, ця тенденційність досягається самою роботою, скажімо, ведучих, їхнім акцентуванням і так далі. Для мене в цьому сенсі класичним прикладом, яким чином можна розставити акценти – програма “Факти” на ICTV і журналіст Дмитро Кисельов.

Ірина Перешило

Чим ближче до виборів, тим на основі більшої вибірки газет і телепрограм планують проводити моніторинг громадські організації: асоціація “Спільний простір” та комітет “Рівність можливостей”. Зокрема, з березня таке дослідження відбувається у всіх 24 областях України, на основі 93-х регіональних телеканалів і 126 газет.

Наталя Мусієнко

Останніми роками трансляція передач “Радіо Свобода» до держав, що постали на теренах колишнього СРСР, викликає відчутне незадоволення керівництва цих країн, яке, очевидно, воліло б мати лише свої регульовані державні засоби масової інформації.

Звичайно, переслідувань, утисків зазнають насамперед місцеві незалежні ЗМІ. Багато з них не витримують тиску влади і припиняють свою діяльність. А частину з них закривають за рішенням судів під різними приводами.

Робиться чимало перешкод і для роботи закордонних радіостанцій. Так, цілу дипломатичну війну затіяла офіційна Москва напередодні відкриття Північнокавказької редакції “Радіо Свобода” у 2002 році. Але вже майже два роки ця редакція успішно працює.

Утисків зазнає й “Радіо Свобода” у Білорусі. То за дивним збігом обставин мінський корпункт позбавляють приміщення, а його працівників, фактично, виставляють на вулицю. А вже тепер нове приміщення «Свободи» у Мінську часто відвідують різні інспектори. Востаннє перевірку влаштувала пожежна служба.

А в Україні, у рік президентських виборів, відчувається ціла кампанія наступу на незалежні мас-медіа. В опалу потрапили, зокрема, газета «Сільські вісті», радіо «Континент», «5 телевізійний канал». І формат передач української редакції “Радіо Свобода” після 5-річної співпраці з FM-радіостанцією «Довіра» несподівано став поперек горла новому керівництву цього радіо. Приводи різні, але причина очевидна.

Однак, навіть і такій ситуації можуть позаздрити наші колеги із Туркменської редакції. У Туркменістані усе в руках Туркменбаші - Сапармурата Ніязова, якого оголошено пожиттєвим президентом. І переслідувань зазнають усі, хто співпрацює з “Радіо Свобода”. Показовим став випадок із 78-річним письменником Рахімом Есеновим, якого днями звільнили з-під арешту після дипломатичного тиску на владу в Ашгабаті. Про це розповість мій колега Петро Кагуй.

Петро Кагуй

У Туркменистані взагалі немає корпункту «Радіо Свобода». У 1995 році Міністерство закордонних справ Туркменистану видало дозвіл на акредитацію «Радіо Свобода», але цей дозвіл залишився тільки на папері.

Роботу по збору інформації з місця подій координує лише одна особа – Сапармурат Овезбердиєв. 11 вересня його заарештували і тримали в ув’язненні три дні. Овезбердиєва жорстоко побили, ввели йому наркотичні препарати і погрожували 20-річним ув’язненням за нібито зраду Батьківщини тим, що він працює на “Радіо Свобода”. Через два місяці агенти служби безпеки Туркменистану знову захопили Овезбердиєва, відвезли на місцеве кладовище, побили і погрожували смертю.

Незважаючи на все, Сапармурат Овезбердиєв продовжує роботу на “Радіо Свобода”, і через нього передають інформацію інші туркменські кореспонденти, які змушені працювати фактично таємно і виступати лише під псевдонімами. Винятком є 78-річний письменник, історик Рахім Есенов, який виступає під своїм іменем.

23 лютого президент Туркменистану Сапармурат Ніязов на засіданні Кабінету Міністрів заявив: “Серед нас є погані люди, яких потрібно перевиховати”. Ніязов не назвав імен цих “поганих людей”, але цього ж дня Міністерство національної безпеки Туркменистану викликало на допит письменника, кореспондента “Радіо Свобода” Рахіма Есенова, проти якого порушили кримінальну справу, звинувативши його у контрабанді. Контрабандою виявились 800 примірників його ж історичного роману про Байрам-хана «Увінчаний блукач». Цей історичний опис вперше було видано в Росії у 2003 році після того, як його на початку 1990-их років заборонили видавати у Туркменистані на період десяти років. Свої претензії до ще неопублікованого роману висловив сам президент країни Сапармурат Ніязов, який заявив, що автор допустив «історичні помилки». Але письменник відмовився внести запропоновані Ніязовим правки.

Ще на початку лютого в Рахіма Есенова вилучили його туркменський і російський паспорти. А 26 лютого Есенова заарештували, забравши його з реанімаційного відділення, де він перебував після серцевого нападу. Лише після заяв Державного департаменту Сполучених Штатів, МЗС Великобританії, ОБСЄ та правозахисних інституцій, влада Туркменистану звільнила Рахіма Есенова з- під арешту.

В інтерв’ю “Радіо Свобода” Есенов сказав: «Думаю, що головною причиною мого арешту була співпраця з “Радіо Свобода”. Моєму звільненню допомогло втручання ОБСЄ, американського і британського посольств, а також підтримка “Радіо Свобода”.

Тим часом у туркменській в’язниці залишається ще один кореспондент “Радіо Свобода” Ашіркула Байрієв. 1 березня його викликали нібито на допит у справі письменника Есенова і заарештували. Наразі не відомо, у чому звинувачено Ашіркулу Байрієва.

Наталя Мусієнко

Інтернет-видання “Українська правда” опублікувало так званий “темник” для мас-медіа в Україні, із якого випливає, що лідер соціалістів Олександр Мороз тепер є бажаною особою на президентських телеканалах, на відміну від інших опозиційних лідерів, котрі мусять подаватися у негативному світлі. А 12 березня надійшла інформація, що на повторних виборах мера Мукачевого не зареєстрований жодний із 3-х кандидатів від блоку “Наша Україна”.

Чим пов’язані між собою ці дві події? І чим можна пояснити нову роль Олександра Мороза в українській політиці як активного союзника Президентської Адміністрації у реалізації політичної реформи? На цю тему мій київський колега Сергій Грабовський веде розмову з політологом Віктором Каспруком.

Сергій Грабовський

Чи правдивою, чи ні є публікація “Української правди” щодо офіційної вказівки для провладних мас-медіа терміново полюбити Олександра Мороза, але з самого початку лютого лідер соціалістів справді став завсідником так званих пропрезидентських каналів, і навіть позитивним героєм таких телекоментаторів як Дмитро Джангіров та Дмитро Корчинський, котрі доти не були помічені у симпатії до опозиціонерів. Ця зміна у ставленні до Олександра Мороза дивним чином збіглася із зустріччю між ним та главою Президентської Адміністрації Віктором Медведчуком і досягненням угоди між соціалістами та парламентською більшістю щодо політичної реформи. Офіційно така домовленість мотивується нагальною необхідністю впровадження нового розподілу повноважень між гілками влади і переходом України до парламентсько-президентської республіки.

Але, Вікторе, – чи насправді тільки це було тактичною і стратегічною метою Олександра Мороза?

Віктор Каспрук

Дуже схоже, що всі ці чотири роки його демократичного вибору були націлені тактично на одне – щоб нівелювати в очах виборців справжню сутність його партії, яка по суті далеко не відійшла від комуністів, але тоді, коли він декларував ці демократичні цінності, частина електорату перекинулася до самого Олександра Олександровича.

Як виглядає, оці чотири останні демократичні роки Мороза були великою тактичною обманкою, яка мала на меті великі стратегічні цілі: президентські вибори 2004 року. Всі коаліції, починаючи від “Канівської четвірки”, і ті коаліції опозиційної трійки, які ми бачили в останній час, були тактично та стратегічно налаштовані на те, щоб приспати увагу пропрезидентських сил і водночас приспати увагу опозиційних сил, і самому, як Колобок в російській казці, утекти від всіх і виграти свою тактичну і стратегічну ціль – президентські перегони. На разі виглядає так, що хтось дуже настирливо доводить йому з його оточення, що він – єдиний кандидат, який може перемогти на цих виборах.

Сергій Грабовський

Вікторе, після зміни у ставленні Мороза до влади і влади до Мороза, деякі аналітики висловили припущення щодо існування такого собі пакту “Медведчук - Мороз” щодо перерозподілу політичної мапи України, у результаті реалізації якого восени 2004 року Україна, начебто, матиме президента Мороза і прем’єра Медведчука.

Віктор Каспрук

Я думаю, що це не виключено, якщо взяти до уваги, що електорально ці дві сили дуже близькі одна до другої і взаємне поборювання лише призводить до втрати і тією, і іншою стороною свого електорального наповнення.

В цьому сенсі можна сказати, що український політик в більшості – це та людина, яка більше думає про своє майбутнє, аніж про майбутнє демократичної України. В цьому сенсі сам Мороз який переорієнтувався буквально за один місяць, виглядає дуже незрозуміло для більшості українців - тому, що, все-таки, він, як людина інтелігентна, людина, яка добре володіє державною мовою, яка добре вміє себе поводити на публіці – має багато прихильників, навіть серед тих, хто не сповідує соціалістичні ідеї. І він не врахував такий момент – ймовірно, якщо такий пакт, як Ви сказали, існує, значна частина навіть тих прихильників, які в нього були раніше, у Соціалістичної партії – вона просто відійде, тому, що мова йшла про зміну влади, а наразі виглядає так, що Мороз не переймається саме зміною влади.

Парламентсько-президентська республіка є великою обманкою для того, щоб залишити систему влади. яка існує у нас, практично, ще з радянського часу.

Сергій Грабовський

Але, все ж таки, якщо виборці на майбутніх президентських виборах будуть поставлені перед такою дилемою - залишаться тільки дві серйозні постаті: Янукович і Мороз – кого вони оберуть? Я розумію, такий розклад видається малоймовірним, але - на виборах мера Мукачева не зареєстровано жодної з трьох кандидатур від “Нашої України”.

Віктор Каспрук

Не виключено, що в самий останній момент може бути, що від імени Віктора Ющенка, коли вже буде заборонено передвиборчу агітацію, будуть кинуті якісь листівки чи звернення, які грубо порушують закон про вибори, і в зв’язку з цим ЦВК може легітимно просто зняти Віктора Ющенка з президентських перегонів – як людину, яка не дотримується цих принципів. І Мукачеве, можливо, дійсно є полігоном, тому, що стільки беззаконь, що діються в Мукачевому, навряд чи могли відбуватися без санкцій з Банкової.

Якщо гіпотетично сказати, що є домовленість, що Мороз буде президентом без повноважень, а, наприклад, Янукович чи Медведчук, чи, навіть, той же Кучма – прем’єр-міністром, - можливо, саме Мороза могла б влаштувати така ситуація, тому, що все життя його було побудоване таким чином – він дуже прагнув саме до цієї посади. Не виключено, що він погодиться на роль президента без повноважень, а країною буде керувати хтось інший. Він же буде роз’їжджати по світу і представляти Україну, не представляючи практично нікого. І, можливо, саме на цьому ґрунтується найбільший компроміс Олександра Олександровича Мороза із Адміністрацією Президента.

Сергій Грабовський

Нагадаю слухачам. що такого нестандартного погляду на події дотримується київський політолог Віктор Каспрук.

Наталя Мусієнко

Критикувати владу, не давати їй розслаблятися, постійно відстежувати її дії та повідомляти про них громадськість – це засади діяльності вільних засобів масової інформації, на яких вони ґрунтуються в усьому світі. Однак відповідати цим вимогам нерідко буває складно не лише в Україні, але й у Сполучених Штатах, де дві найвпливовіші американські газети звинувачують у тому, що вони не захотіли поставитися критично до заяв адміністрації Джорджа Буша напередодні війни в Іраку. Про це далі розповідає Марія Щур.

Марія Щур

Відомі й поважні американські газети підвели свого читача. Вони не захотіли підкопатися під заяви американської адміністрації про наявність в Іраку зброї масового знищення, вони відкидали інші голоси, які стверджували зворотнє, і воліли не псувати стосунки з адміністрацією Буша. Іншими словами, журналіст Майкл Мессінґ на сторінках впливового журналу "New York Books Review" звинувачує своїх колег з "New York Times" та "Washington Post" у тому, що вони не виконують своїх суспільних функцій.

Під час самої війни в Іраку багато оглядачів зазначали, що американські засоби масової інформації стають рупором адміністрації, особливо це стосувалося телеканалів. І навпаки, якщо хтось відважувався на незалежну і критичну позицію, то діставав ярлик «зрадника» та антиамериканіста, як це сталося з ВВС під час іракської кампанії. В інтерв’ю «Радіо Свобода» медіальний критик та редактор журналу "Columbia Journalism Review" Майкл Мессінґ говорить, що взятися за перо його змусила загальна мовчанка навколо цих засадничих для медіа питань.

Майкл Мессінґ

Чим більше я цим займався, тим більше я був вражений, як протягом місяців перед війною більшість провідних американських засобів масової інформації не виконували свою роботу, тобто, не надавали американському народові незалежний аналіз щодо причин початку війни.

Марія Щур

На думку Мессінґа, проблема полягає не стільки у цензурі чи самоцензурі, скільки у журналістській практиці. На його думку, американські журналісти піддалися «стадному інстинкту» і більше зацікавлені у тому, щоб їхня історія відповідала тому, про що повідомляють їхні колеги в інших виданнях, ніж у тому, щоб відкопати щось нове. Крім того, американський медіальний критик вважає, що деякі видання просто злякалися виглядати «непатріотичними» після нападу на Америку 11 вересня.

Майкл Мессінґ

Гадаю, що це боягузтво походить від страху, що тебе звинуватять в упередженості та відсутності патріотизму. Я боюся, що ми опинилися у кліматі, коли політичну критику прирівнюють до непатріотизму і це, звичайно, змушує багатьох нервувати.

Марія Щур

Дискусія щодо цього триває. Журналісти, яких він критикує, відповідають, що їхня справа - повідомляти про події, а не критикувати уряд.

Наталя Мусієнко

Двадцять п’ять членів іракської Урядової ради на початку тижня поставили свої підписи під документом, який протягом наступних півтора року буде основним законом для нового Іраку. Минулого тижня уже два рази відкладали офіційне підписання цієї тимчасової Конституції: спершу з огляду на криваві теракти проти іракських шиїтів та оголошені три дні жалоби у країні, а відтак в результаті намагань представників іракських шиїтів уточнити деякі положення цього документа.

Перехідна іракська Конституція буде чинною до ухвалення нового основного закону на всенародному референдумі, який планується провести наприкінці 2005 року. Перед мікрофоном Михайло Мигалисько.

Михайло Мигалисько

Перед підписанням тимчасової Конституції потужний вибух пролунав у центрі Багдада неподалік від Центру зборів, де зібралися на офіційну церемонію представники іракської Урядової ради та коаліційних сил. Спостерігачі інтерпретують це, як чергову спробу іноземних бойовиків та прихильників колишнього режиму зірвати процес політичних перетворень в Іраку.

Перехідний адміністративний закон, так офіційно називають тимчасову Конституцію, є ключовим аспектом американського плану формування рамок передачі владних уповноважень та суверенітету іракському народові, що має відбутися тридцятого червня. Тимчасовий уряд виконуватиме свої обов’язки до проведення загальних виборів наступного року та обрання нової іракської влади.

Молитвою розпочато церемонію підписання документа й під оплески присутніх завершено, як вважають спостерігачі, важливий крок на шляху формування нового Іраку. Про значення нового закону міністр закордонних справ іракської Урядової ради Гошяр Зебарі зокрема заявив: «Це новий початок для Іраку. Це початок відбудови іракської держави на новій базі – як правової держави з демократичними інституціями, з хартією прав та рівноправності громадян».

Массуд Барзані - представник курдів в Урядовій раді, звернув увагу на інший аспект вагомості підписаного документа: «Немає сумніву, що цей закон зміцнить єдність Іраку та надасть усім сторонам: арабам, курдам, туркменам, ассірійцям та іншим - можливість братського співжиття та співпраці».

Джек Стро, міністр закордонних справ Великобританії, найближчого союзника США у воєнній кампанії проти режиму Саддама Хусейна, у понеділок з приводу підписання іракської хартії заявив: «Ця домовленість є досі найчіткішим виявом сильного бажання в Іраку побудувати вільне, стабільне й демократичне суспільство, й це - попри насильство терористів, які намагаються зірвати майбутні плани іракців».

Слід зауважити, що тимчасова іракська Конституція розпочинається словами: «Народ Іраку прагне поновлення свободи, і народ Іраку усвідомлює, що досягнення минулого року є початком відновлення свободи після років тиранії Саддама».

Згідно з повідомленнями, тимчасова іракська Конституція дає також згоду на американську військову присутність на іракській території, а в окремому положенні мовиться, що американські командири матимуть контроль над міжнародними та іракськими збройними силами в країні на досі ще не визначений час.

Наталя Мусієнко

Президент Російської Федерації Володимир Путін оголосив склад нового уряду країни. З подробицями про те, хто став новими міністрами в Кабінеті, який тепер очолює висуванець Путіна Михайло Фрадков, - наш московський кореспондент Віталій Портников.

Віталій Портников

Президент Росії Володимир Путін підкреслив: у разі, якщо його оберуть новим керівником РФ, процедура відставки уряду буде суто технічною. В перемозі В.Путіна на президентських виборах практично ніхто не має сумнівів. Так що вже зараз можна говорити про новий склад російського уряду, що його очолив прем’єр-міністр Михайло Фрадков.

А тепер про найбільш цікаві відставки і призначення. Сенсаційним стало призначення нового керівника апарату уряду. Це перший заступник керівника Адміністрації Президента Дмитро Козак. До цього часу керівник апарату уряду, як правило, був креатурою прем’єр-міністра, а не президента. Ситуація, можна сказати, змінилася, хоча разом із цим спостерігачі підкреслюють: адміністрація, з якої піде Дмитро Козак, буде значно послабленою - в ній може посилитися крило так званих силовиків.

Також є досить цікавим те, що призначено нового міністра закордонних справ Російської Федерації. Це колишній представник РФ при ООН Сергій Лавров. А от міністр закордонних справ Ігор Іванов став секретарем Ради безпеки Росії. Цього портфелю позбувся Володимир Рушайло, колишній міністр внутрішніх справ РФ.

Віце-прем’єри, які не увійшли до уряду, відігравали досить серйозну роль в попередньому Кабінеті, Кабінеті Михайла Касьянова. Насамперед треба сказати про колишнього губернатора Санкт-Петербурга Володимира Яковлєва, а також про автора адміністративної реформи Бориса Альошина, який ще кілька днів тому був впевнений, що він продовжить займатися адміністративною реформою.

Однак інші ключові міністри свої портфелі зберегли. Це, насамперед, міністр внутрішніх справ Рашид Нургалієв, який вже був виконуючим обов’язки міністра після відставки Бориса Гризлова, міністр оборони Російської Федерації Сергій Іванов, міністр економічного розвитку Герман Греф, міністр з надзвичайних ситуацій Сергій Шойгу, а також міністр фінансів Олексій Кудрін. Виконуючий обов’язки прем’єр-міністра після відставки Михайла Касьянова Віктор Христенко став міністром величезного тепер Міністерства промисловості і енергетики.

Ось такими є головні призначення у новому Кабінеті Михайла Фрадкова. Деякі посади ще залишися вакантними. Можливо, нових міністрів призначать вже після виборів президента Росії.

Наталя Мусієнко

Наразі все. У програмі “Сім днів Демократії” з вами прощається Наталя Мусієнко. Весняного вам настрою!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG