Київ, 20 березня 2004 року.
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”! В ефірі – щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті.
У празькій студії перед мікрофоном – автор і укладач програми Василь Зілгалов, мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Айна Халиєва.
“І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне”.
Ця перша заповідь блаженства, заповідь, яку дав Ісус людству, ставала каменем спотикання для християн різних часів, культур і поглядів. Ця заповідь вражала видатних богословів й мислителів, примушуючи їх перегортати раз за разом євангельські переклади різними мовами, звертатися до апокрифів і думати, думати, подеколи ціле життя - чому саме вбогим у дусі заповідано Царство Бога?
Раціоналісти усіх ґатунків глузували над Христовою заповіддю, а у добу радянського агітпропу лектори ілюстрували нею відсталість, обскурантизм і реакційність християнства. А комусь ця заповідь давалася і дається легко, без жодних інтелектуальних зусиль, природно, як дихання – тому, певно, що вірять простим серцем, вірять як діти.
Тему продовжує Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Блаженними, тобто найщасливішими, повністю примиреними зі своєю власною душею, ближніми й цілим світом проголошує Ісус вбогих духом і саме їм обіцяє Царство Небесне. А, може, “блаженні” - означає щось інакше, ніж “щасливі”, хай навіть щасливі найвищою мірою? Нам про це не довідатися, щастя – це категорія світу цього, блаженство належить вічності. Безліч тлумачень, стоси апологетичних видань, полум’яні проповіді й серйозні наукові розвідки... Але Христос на горі сказав вичерпно і гранично зрозуміло: їм, їм - вбогим духом належатимуть небеса.
Вбогі духом, повчав Іван Золотоустий, це ті, хто постійно тримають в голові власне недостоїнство, приборкують дух і гордість у собі. Вбогі духом, за словами Макарія Єгипетського, сумують і побиваються через свою ницість. Вбогі нічого не мають, вони цілковито залежать від інших, вбогі ж духом впевнені, що вони є духовно потребуючими, і все своє духовне багатство вони одержують від Всевишнього, який є Єдиним, хто розподіляє блага. Вбогі духом як немовлята, душа їхня – чистий аркуш паперу, на якому креслить Господь величні істини любові й миру, милосердя й віри. Так, або приблизно так пояснюють першу Заповідь блаженства в багатьох християнських церквах. Ні, говорять в інших церквах. Подивімося на наступні заповіді блаженства: “Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені; Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть”. Якщо засмучені блаженні тому, що будуть утішені, голодні – тому, що їх нагодують, виходить, вбогі духом блаженні тому, що їхню вбогість буде компенсовано на небесах. Занадто просто, що бути близьким до істини, проголошеної Спасителем, говорять про це ще інші. Так, дійсно, блаженство вбогого саме у Царстві Небесному, але тому, що для сильного духом сутність життя – у любові, а для вбогого – у ненависті, й лише через смерть він очищується від ненависті, переходить у Царство Небесне і його відтоді порожня душа зустрічається із духом і виповнюється животворною любов’ю.
А можливо, ми просто не зрозуміли Спасителя? Можливо, правий був світлої пам’яті покійний Сергій Аверінцев, і треба читати не “вбогі духом”, але “вбогі за волею духа”? Можливо...
Можливо, мають рацію ті, хто вважає, що нам слід сприймати слова Ісуса не як старозавітні заповіді, а саме як Євангеліє, добру, вражаючу новину. Новину про те, що є збавлення і від вбогості, і від сліз, і від голоду... І що є збавлення від усього лихого, від спустошення, і від мороку небуття.
А, можливо, - це зовсім не рація, а те, що плекає сама душа, коли зустрічається з Євангелієм. З тим Євангелієм, де, за словами Честертона, є все – і вбивчі парадокси, і непроникні складнощі, і вражаючі гіперболи, словом - все. Немає тільки банальностей і звичних, заяложених істин.
Василь Зілгалов
“Незнання Святого Письма є незнанням Христа”, - застерігав Святий Ієронім. А наш сучасник, професор богослов’я Католицького університету в Варшаві отець Тадеуш Дайчер вважає, що читання Святого Письма – це провідний фактор зростання людини у вірі, а тим самим - її участі у житті Бога, споглядання себе й реальності довкола себе очима Бога. Бог об’являється нам через слово, веде нас через пізнання до любові. Він об’являється для того, щоб ми, вірячи у Його Слово, могли пригорнутися до Нього й повірити Йому. Кожне слово Нового Заповіту , кожний жест Ісуса є виразом таємниці Присутності. Такі думки висловив отець Тадеуш Дайчер у своїй книзі “Роздуми про віру”.
Про ставлення християн до Слова Божого, про значення Ісусової Нагірної проповіді для нинішнього українського духовенства та людей Галина Терещук розпитувала єпископа Львівсько-Сокальської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, митрополита Андрія Горака.
Галина Терещук
Отці Церкви неодноразово повторюють своїм вірним, що Святе Письмо потрібно брати у руки не як звичайну книгу, а з особливою пошаною.
Там міститься основне християнське вчення Ісуса - Нагірна проповідь, яку ще називають скороченням Євангелія. Єпископ Української Православної Церкви Київського патріархату Андрій Горак каже, що Нагірна проповідь була актуальною і у час, коли Ісус Христос її проповідував, і у наш. Адже там є усі вартості життя людини, у ній вкладені усі християнські чесноти, щоб людське життя проходило у християнському руслі. Говорить Владика Андрій Горак.
Андрій Горак
Христос сказав: “Що Ви зробили одному з менших, зробили й мені”. Христос – як свята людина, йому від нас нічого не потрібно. І від нас вимагають тільки служіння тим людям, які нас оточують. Це як сказано в Євангелії: “Я був голодний, і мене не нагодували, я був спраглий, Ви мене не напоїли, я був нагий, Ви мене не одягнули, я був хворий, Ви в темниці і не відвідали мене ... Тим, які є хворі, не допомагаєте, які є голодні, ви їх не нагодуєте...”
Оця Нагорна проповідь дуже важлива для нашого розуміння сучасних, як ми їх називаємо, “нових українців”, які мають дуже багато, і які не діляться з потребуючими. Бо кожна людина, яка має багато матеріальних благ, вона повинна знати, що це не заслуга її, це Господь дає, і Господь дає чому йому? – щоб він ним користувався і допомагав. Мудро треба розпорядитися своїми матеріальними благами, а мудро розпоряджатися – це значить бачити тих, які потребують, і допомагати. Тому, що так створений світ – тим, які не мають, повинні давати ті, які мають ... І це дуже важливо! От якби влада і всі бізнесмени, якби вони були віруючими, не по зовнішній, а по внутрішній сутності, якби вони це робили - то можна було б тоді гори перевернути!
Галина Терещук
Навчаючи своїх учнів, Ісус говорив: “А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; ні землею, бо це підніжок стіп його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя. Та й головою твоєю теж не клянися, бо ти не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним.
Митрополит Андрій Горак пояснює значення цих Ісусових слів.
Андрій Горак
Клястися: це я зроблю, чи це, – не можна, це Церква відкидає. Ми повинні робити те, що ми можемо, що ми встигнемо зробити, бо іноді людина в якихось таких афектних ситуаціях, вона клянеться Богом, а Богом - це гріхом, бо то, дійсно, не небом, не землею, бо то дійсно все є Боже, ми не можемо це робити, Господь це забороняє. Це є великим гріхом християнським.
Християнин повинен жити тріадою таких речей: Віра, Надія і Любов. Цим як ми будемо керуватися в своєму житті, то завжди все буде у нас добре. Єдине, коли ми щось просимо, говоримо, ми повинні зрозуміти – чи ми можемо це зробити, чи ми так зробимо? Ми будемо зачинати оце словоблуддя, людину будемо обнадіювати, що ми це зробимо - і не зробимо... Тому Господь говорить – ти повинен визначитися – так-так, ні –ні.
Василь Зілгалов
“Залізну силу, що немає меж, дихання Боже в сльози перетопить”,- писала українська поетеса Олена Теліга, котра загинула в Бабиному Яру від фашистської кулі, як інші борці за Україну. ÏÏ вірш про Боже провидіння читає Ірина Халупа.
Ірина Халупа
Незнаний нам початок і кінець, Не розуміємо таємну міру, Коли життя сплітає у вінець В незнаній черзі — віру і зневіру.
На світлий день спадає чорна тінь Зловіщих хмар, мов жалібний серпанок, А зимну ніч, безсилу від тремтінь, Бере в обійми полум''яний ранок.
Залізну силу, що не має меж, Дихання Боже в сльози перетопить І скрутить бич безжалісних пожеж З маленьких іскор, схованих у попіл. Так кроки, нами зв''язані навік, У Божих меж назавжди розминулись Без теплих слів, без дрогнення повік Ми попрощались десь на розі вулиць.
Але, буває, крізь вогонь межі Минулі дні вертаються як спогад. Ми завтра знов не будемо чужі, Цей світлий дар приймаючи від Бога.
Василь Зілгалов
І Галина Терещук завершує розмову з митрополитом УП Київського Патріархату Андрієм Гораком.
Галина Терещук
Іноді говорити комусь у житті “Так” чи “Ні” є доволі складно і далеко не кожен може навчитися говорити “так – ні” навіть упродовж усього свого життя. Тому часто людині обіцяють, аби її не образити, втім, знаючи наперед, що з цього нічого не вийде.
Андрій Горак
Для чого ми повинні давати надію? Не можна! Не маю на це ніяких, припустимо, матеріальних певних ресурсів, але є інші, які б могли Вам позитивно цю справу зробити. Навіщо обіцяти? Треба завжди обіцяти те, що ти можеш, як кажуть в народі: краще гірка правда, ніж солодка брехня.
Галина Терещук
Нагадаємо, що люди наші дуже втомлені від наших політиків, їхніми обіцянками, їхніми словами – наскільки вони чинять злочини?
Андрій Горак
То є великий гріх, особливо тоді, коли ідуть передвиборні баталії, і вони всі такі в обіцянках, щедрі, а як сідають на місце, не все можуть зробити.
То краще обіцяй мало, але знай, що ти це виконаєш! І кожен можновладець, який добирається до різних рівнів, повинен знати, що він іде на службу людям, а у нас навпаки – спочатку служать собі.
Треба брати приклад із Христа Спасителя, який народився, він був Бог, і як він сказав? “Я прийшов для того, щоб послужити багатьом, а не для того, щоб мені служили”. Це – дуже важливі речі, які треба застосовувати політикам в своєму житті, бо вони зараз будуть обранцями народу, а самі про цей народ...
Галина Терещук
Ми говорили із владикою Андрієм про те, чому українці, котрих так часто обманюють обіцянками на краще життя у державі, і далі залишаються довірливими. На що мені православний єпископ зауважив, що в українців закладена віра у добро, що є божественним началом і є дуже гарною рисою людини. Втім, це аж ніяк не означає, що людей має право хтось роками обманювати. Бо якщо люди цього не усвідомлюють, то тих, хто обманює народ, каратиме уже Господь.
“Хай буде ваше слово так-так, ні-ні. А що більше цього, то від лихого”, - проповідував Ісус Христос.
Василь Зілгалов
Сучасний російський мислитель Сергій Аверінцев, який нещодавно пішов з життя, у своєму “Словнику”, виданому в Києві у 1999 році, так характеризував притчу: “...її художні можливості лежать не в повноті зображення, а в безпосередності вираження, не в стрункості форм, а в зворушливості інтонацій”. Аверінцев вважав притчу дидактико-алегоричним жанром, в основних рисах близьким до байки.
Про притчі і заповіді блаженства, які зустрічаються в Біблії, а також про їхнє тлумачення – розмова нашого київського кореспондента Тараса Марусика з доктором богослов’я, професором Київської духовної академії Української православної церкви Київського патріархату Дмитром Степовиком.
Тарас Марусик
Біблія наповнена метафорами, алегоричними текстами. Зокрема, у Книзі Книг багато притч. У чому їхній сенс, пане Степовик?
Дмитро Степовик
Тому, що Господь різними способами звертався до людей і наділив цих людей різноманітними талантами, способами сприйняття, то прямий текст, який часто носить абстрактний характер, Бог інтерпретує через різні метафоричні засоби.
Одним з найпоширеніших засобів, який нам дає Біблія, особливо, Новий заповіт, Євангеліє, є притчі Господні. Також є Заповіді блаженства, де вказуються норми поведінки. Це якоюсь мірою повторення Декалогу, тобто, десяти Заповідей Божих із Старого Заповіту, але вже в новій інтерпретації, і на основі не закону, а благодаті, яку приніс Ісус Христос. Ці образні засоби дані для того, щоб навіть прості люди розуміли, що хоче сказати їм, що велить їм для розуміння Бог. Ці образні засоби поширені, як відомо, у фольклорі, і навіть у художній літературі.
Багато образних засобів – метафор, іносказань, порівнянь і так далі – іде із фольклору, і тому народ виробляє ці образні засоби. Господь знає це, бо він уклав у сотворених ним людей такі засоби, - що вони найкраще його зрозуміють за допомогою от, зокрема, притч.
Тарас Марусик
Щоб було зрозуміло одразу нашим слухачам, Ви не могли б навести приклад притчі і приклад однієї Заповіді благодаті?
Дмитро Степовик
Найпоширеніша притча, яка якраз читається і інтерпретується Церквою на початку Великого посту, а зараз саме іде Великий пост – це притча про блудного сина. Вона досить відома, до речі, Шевченко інтерпретував її на основі тієї дійсності, яка була в першій половині 19 ст., але використав сюжет притчі про блудного сина.
А суть є в тому, що у батька було два сини: один, старший, був слухняний, а другий – гульвіса. Він пішов у світи, забрав свою дещицю добра, яку батько йому успадкував, пішов і прогуляв все до того, що їв із свинями, а потім згадав – у батька стільки добра, що вистачить на багатьох! Він повернувся, і старший син, який працював на батька, не покладаючи рук, сподіваючись, що все батькове майно перейде до нього, позаздрив, і почав навіть дорікати батькові – навіщо він дає цьому синові-гульвісі таке добро? А той влаштував йому банкет, дав йому добру одежу і навіть кільце йому золоте на руку надів...
Це – чиста бувальщина житейська, а суть її така – багато людей залишають Бога, думаючи, що життя дано їм для того, щоб бути гедоністично налаштованими, тобто, жити у своє задоволення. Це і сьогодні є, і тоді було, коли ця притча писалася, але Господь приймає, якщо людина кається і усвідомлює, що вона нагрішила, повертається до Бога, - милосердний Бог їй прощає все. Таким чином, житейська історія, яка трапляється і сьогодні, може, навіть, більше сьогодні, ніж у ті часи - 2000 років тому, коли писалося Священне писання, вона є актуальна, але вона переноситься на зовсім інший зміст – на конкретний сюжет науки Божої.
Щодо Заповідей блаженства, це – відомі заповіді, коли Ісус Христос зібрав на горі (тому вона ще називається Нагірна проповідь), біля Галилейського озера і навчав людей. Він взяв за основу оці десять заповідей Мойсея, але інтерпретував вже їх на основі психології благодаті.
Наприклад: “Блаженні нищиє духом, бо їх є Царство небесне”. Чому це раптом дається царство небесне тому, хто нищий духом? А розуміти його треба так (і тут треба слухатися того, що говорить церква, а не те, що так звані “вуличні” богослови: бабці, які по–своєму це розуміють): ті, хто вічно є спраглий духовного життя, і бачить, наскільки навколишня дійсність бездуховна – вони є спраглі, так як людина, яка хоче пити, а води немає. Вона шукає цієї води – так вона і шукає Духа. Ці люди обов’язково цей Дух знайдуть, і тому для них є Царство Небесне.
І так – усі притчі. Тут є такий закон, розумієте, альтернативи – що можна так і так розуміти. А треба розуміти так, як навчає Церква.
Василь Зілгалов
Перериваючи на хвилину розмову Тараса Марусика з професором богослов’я Дмитром Степовиком, згадаємо, як писав про Біблію і притчу Григорій Сковорода: “До наявної історії, понад бабські байки і окрім смертоносних крапель, відкриває нам друге, чисте, нетлінне, рятівне вслід за отрутою, захребетне, останнє, вічне, БОЖЕ; Та не на лик дивлячись, судимо, але випробовуємо завісою втаємничене і дверима закрите, та ще якщо смертельне вип’ємо, не ушкодить вірне серце наше. Де нині твоє, смерте, жало? Де нині твоя вікторія, о пекельний велете? Пройдемо крізь вогонь і воду. “Відкрию заднє твоє до лиця твого і покажу язИкам сором твій і царствам безчестя твоє. Покладу тебе на притчу. Зрину на тебе гидотність за нечистоти твої” - так писав Григорій Сковорода. І Тарас Марусик завершує розмову з професором богослов’я Дмитром Степовиком про біблійну мову притч.
Тарас Марусик
От ми якраз підступили до теми тлумачення цих метафор в широкому сенсі слова. Ви згадали про те, що треба так, як Церква про це говорить. Біблія вважається, скажемо так, книжкою не тільки релігійною, а й одним із первісних зразків літератури. І тому людина, яка не є постійним відвідувачем церкви, тільки ходить туди по великих святах, вона, очевидно ж, не є підготовлена до сприйняття Біблії у сенсі церковному, як мені здається. І така людина як буде читати притчі ці чи Заповіді блаженства, про які Ви згадували, очевидно ж, вона натикається на труднощі розуміння й сприйняття.
Я думаю, що це питання – непросте і так само для богословів. Я б хотів, щоб Ви сказали – от як розуміти ті чи інші тексти Біблії, які насичені метафорами? Скажімо: “Око – за око” чи “Зуб – за зуб”, про скалку в оці, Ви згадували “Блаженні вбогі духом”, чи там притча про зерно... Як їх тлумачити?
Дмитро Степовик
По-перше, ми всі приучені з дитинства, оскільки метафора і притча є жанрами фольклору. Тобто, – багато чого не треба нам навіть пояснювати. Але коли маються спеціальні духовні речі, ми зобов’язані запитати, якщо нема можливості піти в церкву або підійти до священика, просто людину, яка вже знає від когось, просто досвідчену християнську людину. І вона вам розкаже, як правильно це розуміти.
Для цього і існує Церква як суспільний організм, коли одна людина може навчити іншу. Тобто, дещо ми самі розуміємо, внаслідок того, що нам даний розум і духовне відчуття – у кожної людини це є, навіть коли вона декларує, що вона невіруюча! Елементи духовності є в кожного, бо вони вкладені у нас, коли ми були сотворені, і передаються через гени, через батьків, від покоління до покоління. А є речі... Як ми учимося в школі певних речей – арифметики, алгебри, мови, літератури, так і тут потрібна певна наука.
Тарас Марусик
Чому, з Вашого погляду, має право на існування тільки тлумачення Церкви? І в цьому контексті – наскільки є важливим її відвідування?
Дмитро Степовик
Це - складне питання, але якраз досвід атеїстичного життя у нашій Радянській Україні, та й в Радянському Союзі 70 років, дає нам дуже важливий ключ для цього розуміння. От таку фразу атеїсти використовували, щоб скомпрометувати Біблію, вчення і Церкву, яка це інтерпретує: “Я приніс на Землю не мир, а меч”. От, дивіться, кажуть, всі війни – це від релігії! Розумієте, таких прикладів багато – неправильного, злостивого, умисного, викривленого тлумачення! Для цього існує Церква – відсікти мечем гріх від праведності. Ось що він мав на увазі! Якщо Церква це не пояснить і не обґрунтує іншими місцями у Біблії, тоді так воно і залишиться. Кажуть: “Що в цій Біблії читати, навіщо нам шанувати Ісуса Христа, коли він приніс нам не мир, а меч?”
Або – інші речі. “Не перелюбствуй”. Що, людина повинна жити як кілок, якийсь неживий предмет, коли у нас у серці закладена любов? Але одне діло – любити, бо саме християнство якраз є релігією любові, а перелюбствувати – це коли один день любиш, а потім плюнув на предмет своєї любові і йдеш до іншого! І в результаті приходиш у глухий кут, тому – любити треба, але любити постійно те, що для тебе призначено! Це є різні предмети! Тому тлумачення ці може дати тільки освічена людина, а в Церкві є освічені духовно люди. Тому так важливо, щоб Церква тлумачила, тому, що є умисні, неправильні тлумачення, а є помилкові – від надумування або недостатньої освіченості.
Що таке Церква? Це є конкретна людина, до якої ми звертаємось – чи це єпископ, чи це священик, чи диякон, чи просто семінарист, який вже має певну суму знань. І тому Церква вважається авторитетом у тлумаченні Священного писання.
Тарас Марусик
А от такий фрагмент, уривок з Біблії: “Блаженні лагідні, бо Землю успадкують вони”.
Дмитро Степовик
Так, це дуже важливо. Прямий вказується текст: у світі дуже багато зла. І світові бракує лагідності, так, як тому нищому духом бракує духовності, так і в цьому жорстокому світі (а сьогодні нема навіть сенсу доводити, чому цей світ жорстокий – подивіться, що навколо робиться у нас). Тому саме лагідні люди успадкують Землю. Та Земля, на яку прийде Ісус Христос, буде наповнена тільки лагідними людьми, тому що зло на ній буде знищене. В який спосіб це буде зроблено – ми до кінця не знаємо, тому, що ми не знаємо, коли вдруге прийде Ісус Христос. Але він уже постарається, як Бог, який сотворив цей Всесвіт, і цю Землю, і людство, - постарається, щоб тут-таки були лагідні люди.
Тарас Марусик
Дякую! Це був професор Київської духовної академії, доктор богословських наук Дмитро Степовик. Розмовляв з ним Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Василь Зілгалов
“Він писав як чоловік не від світу цього. Рідкісну Людину Бог послав, може, як притчу про силу слабкості і нагадування про вічну потребу смиренномудрости у світі, оглушеному рекламою”. Це український філософ, письменник, редактор часопису “НАША ВІРА” Євген Сверстюк так висловився про Сергія Аверінцева. Послухайте роздуми Євген Сверстюка про людину-притчу Сергія Аверінцева.
Євген Сверстюк
Як виправити брехню в алфавітному порядку? На Прощальну неділю відійшов Сергій Аверінцев. Він був тихим і не дуже частим гостем у святому давньому Києві. То було місто його душі і його далекого роду. Але зараз хочеться сказати – він був нашим сучасником, якого хотіли послухати у всіх університетах Європи, як хочуть послухати голос без найменшого фальшу і відчути ауру його особи. Він писав на релігійні теми тоді, коли допускалися тільки атеїстичні. Це викликало здивування – як ця тиха і скромна справжність проникає скрізь мури? Але як сенсаційно звучало тихе і коректне слово Аверінцева з приводу біблійних мотивів у “Майстрі і Маргариті” Булгакова і в “Пласі” Айтматова. Адже тоді майже не було людей, які тонко розуміли і розрізняли прості євангельські істини.
Він писав як чоловік не від світу цього. Як чоловік, який все знає, але тримається як смиренний інок. І в гамірному світі його прозору мову слухають. Рідкісну людину Бог послав, може, як притчу про силу слабкости і нагадування про вічну потребу смиренномудрости в світі, оглушеному рекламою.
Говорить “Радіо Свобода”!
Василь Зілгалов
Говорить “Радіо Свобода”! В ефірі – щотижнева передача “Споконвіку було Слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті.
У празькій студії перед мікрофоном – автор і укладач програми Василь Зілгалов, мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Айна Халиєва.
“І, побачивши натовп, Він вийшов на гору. А як сів, підійшли Його учні до Нього. І, відкривши уста Свої, Він навчати їх став, промовляючи: Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне”.
Ця перша заповідь блаженства, заповідь, яку дав Ісус людству, ставала каменем спотикання для християн різних часів, культур і поглядів. Ця заповідь вражала видатних богословів й мислителів, примушуючи їх перегортати раз за разом євангельські переклади різними мовами, звертатися до апокрифів і думати, думати, подеколи ціле життя - чому саме вбогим у дусі заповідано Царство Бога?
Раціоналісти усіх ґатунків глузували над Христовою заповіддю, а у добу радянського агітпропу лектори ілюстрували нею відсталість, обскурантизм і реакційність християнства. А комусь ця заповідь давалася і дається легко, без жодних інтелектуальних зусиль, природно, як дихання – тому, певно, що вірять простим серцем, вірять як діти.
Тему продовжує Віктор Єленський.
Віктор Єленський
Блаженними, тобто найщасливішими, повністю примиреними зі своєю власною душею, ближніми й цілим світом проголошує Ісус вбогих духом і саме їм обіцяє Царство Небесне. А, може, “блаженні” - означає щось інакше, ніж “щасливі”, хай навіть щасливі найвищою мірою? Нам про це не довідатися, щастя – це категорія світу цього, блаженство належить вічності. Безліч тлумачень, стоси апологетичних видань, полум’яні проповіді й серйозні наукові розвідки... Але Христос на горі сказав вичерпно і гранично зрозуміло: їм, їм - вбогим духом належатимуть небеса.
Вбогі духом, повчав Іван Золотоустий, це ті, хто постійно тримають в голові власне недостоїнство, приборкують дух і гордість у собі. Вбогі духом, за словами Макарія Єгипетського, сумують і побиваються через свою ницість. Вбогі нічого не мають, вони цілковито залежать від інших, вбогі ж духом впевнені, що вони є духовно потребуючими, і все своє духовне багатство вони одержують від Всевишнього, який є Єдиним, хто розподіляє блага. Вбогі духом як немовлята, душа їхня – чистий аркуш паперу, на якому креслить Господь величні істини любові й миру, милосердя й віри. Так, або приблизно так пояснюють першу Заповідь блаженства в багатьох християнських церквах. Ні, говорять в інших церквах. Подивімося на наступні заповіді блаженства: “Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені; Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть”. Якщо засмучені блаженні тому, що будуть утішені, голодні – тому, що їх нагодують, виходить, вбогі духом блаженні тому, що їхню вбогість буде компенсовано на небесах. Занадто просто, що бути близьким до істини, проголошеної Спасителем, говорять про це ще інші. Так, дійсно, блаженство вбогого саме у Царстві Небесному, але тому, що для сильного духом сутність життя – у любові, а для вбогого – у ненависті, й лише через смерть він очищується від ненависті, переходить у Царство Небесне і його відтоді порожня душа зустрічається із духом і виповнюється животворною любов’ю.
А можливо, ми просто не зрозуміли Спасителя? Можливо, правий був світлої пам’яті покійний Сергій Аверінцев, і треба читати не “вбогі духом”, але “вбогі за волею духа”? Можливо...
Можливо, мають рацію ті, хто вважає, що нам слід сприймати слова Ісуса не як старозавітні заповіді, а саме як Євангеліє, добру, вражаючу новину. Новину про те, що є збавлення і від вбогості, і від сліз, і від голоду... І що є збавлення від усього лихого, від спустошення, і від мороку небуття.
А, можливо, - це зовсім не рація, а те, що плекає сама душа, коли зустрічається з Євангелієм. З тим Євангелієм, де, за словами Честертона, є все – і вбивчі парадокси, і непроникні складнощі, і вражаючі гіперболи, словом - все. Немає тільки банальностей і звичних, заяложених істин.
Василь Зілгалов
“Незнання Святого Письма є незнанням Христа”, - застерігав Святий Ієронім. А наш сучасник, професор богослов’я Католицького університету в Варшаві отець Тадеуш Дайчер вважає, що читання Святого Письма – це провідний фактор зростання людини у вірі, а тим самим - її участі у житті Бога, споглядання себе й реальності довкола себе очима Бога. Бог об’являється нам через слово, веде нас через пізнання до любові. Він об’являється для того, щоб ми, вірячи у Його Слово, могли пригорнутися до Нього й повірити Йому. Кожне слово Нового Заповіту , кожний жест Ісуса є виразом таємниці Присутності. Такі думки висловив отець Тадеуш Дайчер у своїй книзі “Роздуми про віру”.
Про ставлення християн до Слова Божого, про значення Ісусової Нагірної проповіді для нинішнього українського духовенства та людей Галина Терещук розпитувала єпископа Львівсько-Сокальської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, митрополита Андрія Горака.
Галина Терещук
Отці Церкви неодноразово повторюють своїм вірним, що Святе Письмо потрібно брати у руки не як звичайну книгу, а з особливою пошаною.
Там міститься основне християнське вчення Ісуса - Нагірна проповідь, яку ще називають скороченням Євангелія. Єпископ Української Православної Церкви Київського патріархату Андрій Горак каже, що Нагірна проповідь була актуальною і у час, коли Ісус Христос її проповідував, і у наш. Адже там є усі вартості життя людини, у ній вкладені усі християнські чесноти, щоб людське життя проходило у християнському руслі. Говорить Владика Андрій Горак.
Андрій Горак
Христос сказав: “Що Ви зробили одному з менших, зробили й мені”. Христос – як свята людина, йому від нас нічого не потрібно. І від нас вимагають тільки служіння тим людям, які нас оточують. Це як сказано в Євангелії: “Я був голодний, і мене не нагодували, я був спраглий, Ви мене не напоїли, я був нагий, Ви мене не одягнули, я був хворий, Ви в темниці і не відвідали мене ... Тим, які є хворі, не допомагаєте, які є голодні, ви їх не нагодуєте...”
Оця Нагорна проповідь дуже важлива для нашого розуміння сучасних, як ми їх називаємо, “нових українців”, які мають дуже багато, і які не діляться з потребуючими. Бо кожна людина, яка має багато матеріальних благ, вона повинна знати, що це не заслуга її, це Господь дає, і Господь дає чому йому? – щоб він ним користувався і допомагав. Мудро треба розпорядитися своїми матеріальними благами, а мудро розпоряджатися – це значить бачити тих, які потребують, і допомагати. Тому, що так створений світ – тим, які не мають, повинні давати ті, які мають ... І це дуже важливо! От якби влада і всі бізнесмени, якби вони були віруючими, не по зовнішній, а по внутрішній сутності, якби вони це робили - то можна було б тоді гори перевернути!
Галина Терещук
Навчаючи своїх учнів, Ісус говорив: “А я кажу вам не клястися зовсім: ні небом, бо це престол Бога; ні землею, бо це підніжок стіп його; ні Єрусалимом, бо це місто великого царя. Та й головою твоєю теж не клянися, бо ти не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним.
Митрополит Андрій Горак пояснює значення цих Ісусових слів.
Андрій Горак
Клястися: це я зроблю, чи це, – не можна, це Церква відкидає. Ми повинні робити те, що ми можемо, що ми встигнемо зробити, бо іноді людина в якихось таких афектних ситуаціях, вона клянеться Богом, а Богом - це гріхом, бо то, дійсно, не небом, не землею, бо то дійсно все є Боже, ми не можемо це робити, Господь це забороняє. Це є великим гріхом християнським.
Християнин повинен жити тріадою таких речей: Віра, Надія і Любов. Цим як ми будемо керуватися в своєму житті, то завжди все буде у нас добре. Єдине, коли ми щось просимо, говоримо, ми повинні зрозуміти – чи ми можемо це зробити, чи ми так зробимо? Ми будемо зачинати оце словоблуддя, людину будемо обнадіювати, що ми це зробимо - і не зробимо... Тому Господь говорить – ти повинен визначитися – так-так, ні –ні.
Василь Зілгалов
“Залізну силу, що немає меж, дихання Боже в сльози перетопить”,- писала українська поетеса Олена Теліга, котра загинула в Бабиному Яру від фашистської кулі, як інші борці за Україну. ÏÏ вірш про Боже провидіння читає Ірина Халупа.
Ірина Халупа
Незнаний нам початок і кінець, Не розуміємо таємну міру, Коли життя сплітає у вінець В незнаній черзі — віру і зневіру.
На світлий день спадає чорна тінь Зловіщих хмар, мов жалібний серпанок, А зимну ніч, безсилу від тремтінь, Бере в обійми полум''яний ранок.
Залізну силу, що не має меж, Дихання Боже в сльози перетопить І скрутить бич безжалісних пожеж З маленьких іскор, схованих у попіл. Так кроки, нами зв''язані навік, У Божих меж назавжди розминулись Без теплих слів, без дрогнення повік Ми попрощались десь на розі вулиць.
Але, буває, крізь вогонь межі Минулі дні вертаються як спогад. Ми завтра знов не будемо чужі, Цей світлий дар приймаючи від Бога.
Василь Зілгалов
І Галина Терещук завершує розмову з митрополитом УП Київського Патріархату Андрієм Гораком.
Галина Терещук
Іноді говорити комусь у житті “Так” чи “Ні” є доволі складно і далеко не кожен може навчитися говорити “так – ні” навіть упродовж усього свого життя. Тому часто людині обіцяють, аби її не образити, втім, знаючи наперед, що з цього нічого не вийде.
Андрій Горак
Для чого ми повинні давати надію? Не можна! Не маю на це ніяких, припустимо, матеріальних певних ресурсів, але є інші, які б могли Вам позитивно цю справу зробити. Навіщо обіцяти? Треба завжди обіцяти те, що ти можеш, як кажуть в народі: краще гірка правда, ніж солодка брехня.
Галина Терещук
Нагадаємо, що люди наші дуже втомлені від наших політиків, їхніми обіцянками, їхніми словами – наскільки вони чинять злочини?
Андрій Горак
То є великий гріх, особливо тоді, коли ідуть передвиборні баталії, і вони всі такі в обіцянках, щедрі, а як сідають на місце, не все можуть зробити.
То краще обіцяй мало, але знай, що ти це виконаєш! І кожен можновладець, який добирається до різних рівнів, повинен знати, що він іде на службу людям, а у нас навпаки – спочатку служать собі.
Треба брати приклад із Христа Спасителя, який народився, він був Бог, і як він сказав? “Я прийшов для того, щоб послужити багатьом, а не для того, щоб мені служили”. Це – дуже важливі речі, які треба застосовувати політикам в своєму житті, бо вони зараз будуть обранцями народу, а самі про цей народ...
Галина Терещук
Ми говорили із владикою Андрієм про те, чому українці, котрих так часто обманюють обіцянками на краще життя у державі, і далі залишаються довірливими. На що мені православний єпископ зауважив, що в українців закладена віра у добро, що є божественним началом і є дуже гарною рисою людини. Втім, це аж ніяк не означає, що людей має право хтось роками обманювати. Бо якщо люди цього не усвідомлюють, то тих, хто обманює народ, каратиме уже Господь.
“Хай буде ваше слово так-так, ні-ні. А що більше цього, то від лихого”, - проповідував Ісус Христос.
Василь Зілгалов
Сучасний російський мислитель Сергій Аверінцев, який нещодавно пішов з життя, у своєму “Словнику”, виданому в Києві у 1999 році, так характеризував притчу: “...її художні можливості лежать не в повноті зображення, а в безпосередності вираження, не в стрункості форм, а в зворушливості інтонацій”. Аверінцев вважав притчу дидактико-алегоричним жанром, в основних рисах близьким до байки.
Про притчі і заповіді блаженства, які зустрічаються в Біблії, а також про їхнє тлумачення – розмова нашого київського кореспондента Тараса Марусика з доктором богослов’я, професором Київської духовної академії Української православної церкви Київського патріархату Дмитром Степовиком.
Тарас Марусик
Біблія наповнена метафорами, алегоричними текстами. Зокрема, у Книзі Книг багато притч. У чому їхній сенс, пане Степовик?
Дмитро Степовик
Тому, що Господь різними способами звертався до людей і наділив цих людей різноманітними талантами, способами сприйняття, то прямий текст, який часто носить абстрактний характер, Бог інтерпретує через різні метафоричні засоби.
Одним з найпоширеніших засобів, який нам дає Біблія, особливо, Новий заповіт, Євангеліє, є притчі Господні. Також є Заповіді блаженства, де вказуються норми поведінки. Це якоюсь мірою повторення Декалогу, тобто, десяти Заповідей Божих із Старого Заповіту, але вже в новій інтерпретації, і на основі не закону, а благодаті, яку приніс Ісус Христос. Ці образні засоби дані для того, щоб навіть прості люди розуміли, що хоче сказати їм, що велить їм для розуміння Бог. Ці образні засоби поширені, як відомо, у фольклорі, і навіть у художній літературі.
Багато образних засобів – метафор, іносказань, порівнянь і так далі – іде із фольклору, і тому народ виробляє ці образні засоби. Господь знає це, бо він уклав у сотворених ним людей такі засоби, - що вони найкраще його зрозуміють за допомогою от, зокрема, притч.
Тарас Марусик
Щоб було зрозуміло одразу нашим слухачам, Ви не могли б навести приклад притчі і приклад однієї Заповіді благодаті?
Дмитро Степовик
Найпоширеніша притча, яка якраз читається і інтерпретується Церквою на початку Великого посту, а зараз саме іде Великий пост – це притча про блудного сина. Вона досить відома, до речі, Шевченко інтерпретував її на основі тієї дійсності, яка була в першій половині 19 ст., але використав сюжет притчі про блудного сина.
А суть є в тому, що у батька було два сини: один, старший, був слухняний, а другий – гульвіса. Він пішов у світи, забрав свою дещицю добра, яку батько йому успадкував, пішов і прогуляв все до того, що їв із свинями, а потім згадав – у батька стільки добра, що вистачить на багатьох! Він повернувся, і старший син, який працював на батька, не покладаючи рук, сподіваючись, що все батькове майно перейде до нього, позаздрив, і почав навіть дорікати батькові – навіщо він дає цьому синові-гульвісі таке добро? А той влаштував йому банкет, дав йому добру одежу і навіть кільце йому золоте на руку надів...
Це – чиста бувальщина житейська, а суть її така – багато людей залишають Бога, думаючи, що життя дано їм для того, щоб бути гедоністично налаштованими, тобто, жити у своє задоволення. Це і сьогодні є, і тоді було, коли ця притча писалася, але Господь приймає, якщо людина кається і усвідомлює, що вона нагрішила, повертається до Бога, - милосердний Бог їй прощає все. Таким чином, житейська історія, яка трапляється і сьогодні, може, навіть, більше сьогодні, ніж у ті часи - 2000 років тому, коли писалося Священне писання, вона є актуальна, але вона переноситься на зовсім інший зміст – на конкретний сюжет науки Божої.
Щодо Заповідей блаженства, це – відомі заповіді, коли Ісус Христос зібрав на горі (тому вона ще називається Нагірна проповідь), біля Галилейського озера і навчав людей. Він взяв за основу оці десять заповідей Мойсея, але інтерпретував вже їх на основі психології благодаті.
Наприклад: “Блаженні нищиє духом, бо їх є Царство небесне”. Чому це раптом дається царство небесне тому, хто нищий духом? А розуміти його треба так (і тут треба слухатися того, що говорить церква, а не те, що так звані “вуличні” богослови: бабці, які по–своєму це розуміють): ті, хто вічно є спраглий духовного життя, і бачить, наскільки навколишня дійсність бездуховна – вони є спраглі, так як людина, яка хоче пити, а води немає. Вона шукає цієї води – так вона і шукає Духа. Ці люди обов’язково цей Дух знайдуть, і тому для них є Царство Небесне.
І так – усі притчі. Тут є такий закон, розумієте, альтернативи – що можна так і так розуміти. А треба розуміти так, як навчає Церква.
Василь Зілгалов
Перериваючи на хвилину розмову Тараса Марусика з професором богослов’я Дмитром Степовиком, згадаємо, як писав про Біблію і притчу Григорій Сковорода: “До наявної історії, понад бабські байки і окрім смертоносних крапель, відкриває нам друге, чисте, нетлінне, рятівне вслід за отрутою, захребетне, останнє, вічне, БОЖЕ; Та не на лик дивлячись, судимо, але випробовуємо завісою втаємничене і дверима закрите, та ще якщо смертельне вип’ємо, не ушкодить вірне серце наше. Де нині твоє, смерте, жало? Де нині твоя вікторія, о пекельний велете? Пройдемо крізь вогонь і воду. “Відкрию заднє твоє до лиця твого і покажу язИкам сором твій і царствам безчестя твоє. Покладу тебе на притчу. Зрину на тебе гидотність за нечистоти твої” - так писав Григорій Сковорода. І Тарас Марусик завершує розмову з професором богослов’я Дмитром Степовиком про біблійну мову притч.
Тарас Марусик
От ми якраз підступили до теми тлумачення цих метафор в широкому сенсі слова. Ви згадали про те, що треба так, як Церква про це говорить. Біблія вважається, скажемо так, книжкою не тільки релігійною, а й одним із первісних зразків літератури. І тому людина, яка не є постійним відвідувачем церкви, тільки ходить туди по великих святах, вона, очевидно ж, не є підготовлена до сприйняття Біблії у сенсі церковному, як мені здається. І така людина як буде читати притчі ці чи Заповіді блаженства, про які Ви згадували, очевидно ж, вона натикається на труднощі розуміння й сприйняття.
Я думаю, що це питання – непросте і так само для богословів. Я б хотів, щоб Ви сказали – от як розуміти ті чи інші тексти Біблії, які насичені метафорами? Скажімо: “Око – за око” чи “Зуб – за зуб”, про скалку в оці, Ви згадували “Блаженні вбогі духом”, чи там притча про зерно... Як їх тлумачити?
Дмитро Степовик
По-перше, ми всі приучені з дитинства, оскільки метафора і притча є жанрами фольклору. Тобто, – багато чого не треба нам навіть пояснювати. Але коли маються спеціальні духовні речі, ми зобов’язані запитати, якщо нема можливості піти в церкву або підійти до священика, просто людину, яка вже знає від когось, просто досвідчену християнську людину. І вона вам розкаже, як правильно це розуміти.
Для цього і існує Церква як суспільний організм, коли одна людина може навчити іншу. Тобто, дещо ми самі розуміємо, внаслідок того, що нам даний розум і духовне відчуття – у кожної людини це є, навіть коли вона декларує, що вона невіруюча! Елементи духовності є в кожного, бо вони вкладені у нас, коли ми були сотворені, і передаються через гени, через батьків, від покоління до покоління. А є речі... Як ми учимося в школі певних речей – арифметики, алгебри, мови, літератури, так і тут потрібна певна наука.
Тарас Марусик
Чому, з Вашого погляду, має право на існування тільки тлумачення Церкви? І в цьому контексті – наскільки є важливим її відвідування?
Дмитро Степовик
Це - складне питання, але якраз досвід атеїстичного життя у нашій Радянській Україні, та й в Радянському Союзі 70 років, дає нам дуже важливий ключ для цього розуміння. От таку фразу атеїсти використовували, щоб скомпрометувати Біблію, вчення і Церкву, яка це інтерпретує: “Я приніс на Землю не мир, а меч”. От, дивіться, кажуть, всі війни – це від релігії! Розумієте, таких прикладів багато – неправильного, злостивого, умисного, викривленого тлумачення! Для цього існує Церква – відсікти мечем гріх від праведності. Ось що він мав на увазі! Якщо Церква це не пояснить і не обґрунтує іншими місцями у Біблії, тоді так воно і залишиться. Кажуть: “Що в цій Біблії читати, навіщо нам шанувати Ісуса Христа, коли він приніс нам не мир, а меч?”
Або – інші речі. “Не перелюбствуй”. Що, людина повинна жити як кілок, якийсь неживий предмет, коли у нас у серці закладена любов? Але одне діло – любити, бо саме християнство якраз є релігією любові, а перелюбствувати – це коли один день любиш, а потім плюнув на предмет своєї любові і йдеш до іншого! І в результаті приходиш у глухий кут, тому – любити треба, але любити постійно те, що для тебе призначено! Це є різні предмети! Тому тлумачення ці може дати тільки освічена людина, а в Церкві є освічені духовно люди. Тому так важливо, щоб Церква тлумачила, тому, що є умисні, неправильні тлумачення, а є помилкові – від надумування або недостатньої освіченості.
Що таке Церква? Це є конкретна людина, до якої ми звертаємось – чи це єпископ, чи це священик, чи диякон, чи просто семінарист, який вже має певну суму знань. І тому Церква вважається авторитетом у тлумаченні Священного писання.
Тарас Марусик
А от такий фрагмент, уривок з Біблії: “Блаженні лагідні, бо Землю успадкують вони”.
Дмитро Степовик
Так, це дуже важливо. Прямий вказується текст: у світі дуже багато зла. І світові бракує лагідності, так, як тому нищому духом бракує духовності, так і в цьому жорстокому світі (а сьогодні нема навіть сенсу доводити, чому цей світ жорстокий – подивіться, що навколо робиться у нас). Тому саме лагідні люди успадкують Землю. Та Земля, на яку прийде Ісус Христос, буде наповнена тільки лагідними людьми, тому що зло на ній буде знищене. В який спосіб це буде зроблено – ми до кінця не знаємо, тому, що ми не знаємо, коли вдруге прийде Ісус Христос. Але він уже постарається, як Бог, який сотворив цей Всесвіт, і цю Землю, і людство, - постарається, щоб тут-таки були лагідні люди.
Тарас Марусик
Дякую! Це був професор Київської духовної академії, доктор богословських наук Дмитро Степовик. Розмовляв з ним Тарас Марусик, “Радіо Свобода”, Київ.
Василь Зілгалов
“Він писав як чоловік не від світу цього. Рідкісну Людину Бог послав, може, як притчу про силу слабкості і нагадування про вічну потребу смиренномудрости у світі, оглушеному рекламою”. Це український філософ, письменник, редактор часопису “НАША ВІРА” Євген Сверстюк так висловився про Сергія Аверінцева. Послухайте роздуми Євген Сверстюка про людину-притчу Сергія Аверінцева.
Євген Сверстюк
Як виправити брехню в алфавітному порядку? На Прощальну неділю відійшов Сергій Аверінцев. Він був тихим і не дуже частим гостем у святому давньому Києві. То було місто його душі і його далекого роду. Але зараз хочеться сказати – він був нашим сучасником, якого хотіли послухати у всіх університетах Європи, як хочуть послухати голос без найменшого фальшу і відчути ауру його особи. Він писав на релігійні теми тоді, коли допускалися тільки атеїстичні. Це викликало здивування – як ця тиха і скромна справжність проникає скрізь мури? Але як сенсаційно звучало тихе і коректне слово Аверінцева з приводу біблійних мотивів у “Майстрі і Маргариті” Булгакова і в “Пласі” Айтматова. Адже тоді майже не було людей, які тонко розуміли і розрізняли прості євангельські істини.
Він писав як чоловік не від світу цього. Як чоловік, який все знає, але тримається як смиренний інок. І в гамірному світі його прозору мову слухають. Рідкісну людину Бог послав, може, як притчу про силу слабкости і нагадування про вічну потребу смиренномудрости в світі, оглушеному рекламою.
Говорить “Радіо Свобода”!
