Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 16:36

“Сюжети”


Надія Степула “Сюжети”

Київ, 26 березня 2004 року.

Надія Степула

На хвилях радіо “Свобода” – новий випуск радіожурналу СЮЖЕТИ. – Події, інтриги, явища світу культури.

Дорогі слухачі! З вами – автор і ведуча, - я, Надія Степула. Вітаю вас і запрошую до СЮЖЕТІВ.

“Література – це тільки фрагмент фрагменту, бо записується лише крихта того, що відбулося й було сказаним, а зберігається лише крихта записаного...” – ці слова Йоганна В.Гете можна б поставити епіграфом і до нової книги Володимира Яворівського “День переможених”.

“Фрагменти”, вихоплені автором із сучасного життя, творять своєрідну літературну фреску . Де прозора банальність сюжетів є тою губкою, просякнутою оцтом, якою читач мав би зволожити пересохлі від почуття трагічного реалізму вуста... - У “крихті записаного” те, що відбулося, відбивається не як у дзеркалі, а – мов у сльозі. Це – перша книга Володимира Яворівського, яка видана у Львові. У місті Лева вона й презентована. Сюжет розвиває Галя Терещук.

Галина Терещук

У книгу увійшли повість та 6 новел письменника. Їхня тематика зачерпнута із щоденного життя Яворівського як народного депутата. Його герої - колоритні і яскраві.

Сюжети творів аж просякнуті буденною реальністю, з якою ми маємо справи чи не щодня. Ось втомлені життям і зажурені селяни, що сидять без грошей і шукають праці, молоді жінки, які торгують своїм тілом, а ще - лжепатріоти.

“ Пятирічна онучка швиденько завчала літери, придумувала їм прізвиська , домальовувала їм руки, ріжки, очі. Вуха, хвостики. Про кожну з них Леся вигадувала якусь історійку, котру вона розповідала дідові. Літера “о” котилася з горба, наскочила на камінчик від неї відкололось шматочок і загубився в траві. Літера зупинилась, поплакала і почала шукати втрачений шматочок. Довго шукала і знайшла і вигукнула Є“, - це фрагмент із новели “Кривавий танець”.

Володимир Яворівський зауважив, що надруковані твори інші за стилем:

“Це інша книжка, інший стиль, жорсткіший. Я був весь такий, Іваничук це називав “яворівщина”. Я позавчора був у Загребельного, провів з ним цілісінький день, він нагадав, що колись, коли він мене перший раз зустрів сказав, що я починаю речення, але знаєш чим його закінчиш.

То ця книжка жорстка, може, навіть жорстока. Я багато листів, на якісь ті речі, які друкувалися в періодиці отримував, багато хто не впізнає.

Мені здається, що це дуже нормально. Письменник повинен видозмінюватись, бо видозмінюється світ навколо нього і він сам”.

Справді, читаєш новели Яворівського і на душі стає сумно і навіть страшно, адже усвідомлюєш, що усі ці люди, змальовані Яворівським, живуть нині у кожному українському селі і кожен волочить на собі своє важке життя.

Але ким є сьогодні більше Яворівський - політик чи письменник? На це запитання намагався знайти відповідь відомий український прозаїк Роман Іваничук:

“Письменник і політик або політик і письменник. Я вже так за цим дуже не слідкую, маю більше часу, ніж колись. Я читаю все, я не кажу, що все, але маю все, що виходить друкованим, тим більше Яворівського.

І справді, є в мене таке відчуття, що він іноді є політик більший, ніж письменник, а іноді він є письменник більший, ніж політик. І добре, що він вміє це поєднувати. Бо, наприклад, я цього поєднувати не вмію, а тому пішов з ВР, бо я поєднувати не міг цього, а дехто із багатьох, із 13, яких ще є не можуть уже писати, бо їх заїла політика. Слава Богу, що з собою це не сталося.

Я тільки хотів би сказати і я вже собі уявляю, що це є негатив, і негатив, і негатив. Володя, і всі прозаїки, і всі поети, ми дочекалися того, чого не дочекалися наші діди і прадіди на протязі багатьох століть. Ми дочекалися незалежності і вона є в нас і ми боремося за неї. І не говоріть тільки про негатив.

Я вже 10 років викладаю в Університеті і я бачу перед собою завжди кожного разу, кожного року 100 студентів, з яких щонайменше 15 є дуже цікаві люди і виростуть з них. Багато вже повиростали з моїх студентів вчені, які викладають на кафедрі і вони більше знають, ніж я і всі ми разом взяті”.

На думку Романа Іваничука, сьогодні створений новий літературний штамп - про Україну, життя у ній намагаються писати лише негативне. “Я не кличу до окозамилювання але до того що потрібно говорити і про позитивне. Ще є ми, є люди, які можуть творити, і ми можемо трішки всміхнутися до сонця”, - сказав Роман Іваничук, звертаючись не лише до Яворівського, хоча у першу чергу до нього.

Надія Степула

Прозу Олеся Уляненка – зокрема, його романи “Сталінка”, “Дофін Сатани”, “Знак Саваофа”, “Син тіні” сучасна критика встигла охрестити “культовими”, як і постать самого автора.

Останнім часом письменник працює і в царині кіно та телебачення. Про це – в сюжеті від Павла Вольвач.

Олесь Уляненко

В останній час ми з Андрієм Дончиком, такий є головний режисер каналу “1+1”, розпрацювали українську версію сценарію над “Украденим щастям” Івана Франка.

Праця була напружена, але плідна. Вона сподобалася і Олександру Роднянському і головному продюсеру Оселедчику.

Павло Вольвач

А що значить українську версію “Украденого щастя”, що є російська?

Олесь Уляненко

Мені говорили, що є ще сценарій російською мовою.

Можу сказати в двох словах, що це осучаснена версія “Украденого щастя”. Тут все перекинене в сучасний простір: бандити розмовляють бандитською мовою, і ми над цим довго билися.

Павло Вольвач

Я думаю, що ти підійшов саме до цього зі знанням справи.

Олесь Уляненко

До всього там ми підходили зі знанням справи, там нема халтури. Що Андрій Дончик – це самий талановитий режисер, якого зустрів за скільки років моєї співпраці з режисурою взагалі.

Тому що от “Сталінка” товчеться другий рік і не знаємо, чи ми вийдемо з того кола.

Павло Вольвач

А в що виллється оця ваша співпраця “Украдене щастя”? Де його можна буде побачити?

Олесь Уляненко

Десь восени. На каналі “1+1”.

Павло Вольвач

Олесю, ти вже мимохідь сам торкнувся цієї теми, якої я хотів заторкнуть: що з твоєю багатостраждальною “Сталінкою”? Я знаю були спроби її екранізувати.

Олесь Уляненко

Якщо буде так справа тягнутися довго, то я боюся, що це знову вийде мильна булька.

Павло Вольвач

Але спроби були, так?

Олесь Уляненко

Не спроби, а уже були 4 версії сценарію написані. Але щось сценарист вічно передумував, пішли вже всі спонсори. Пішла навіть Ганна Павлівна Чміль, яка обіцяла підтримку. Я не знаю, як воно буде далі.

Павло Вольвач

Зараз з книжками проблема, з кіно, з телевізією теж. Якщо так піде й далі, що буде з нами?

Олесь Уляненко

В мене була така версія брати валізи і їхати звідси.

Павло Вольвач

Кинеш писати, підеш в бізнес, банду чи ні?

Олесь Уляненко

Розумієш, це уже як хвороба. Не видаються книжки. Власне, що держава повинна була підтримати пару людей, які тут є. Багато літераторів не пише. Пишуть здебільшого халтуру і лободу.

Я думаю, що якби дали навіть зараз старт для книговидавництва, то друкувати нема нічого. Люди, може, хто хотів, хто нехотя, влізли в таку лободу, що це далеко називається не література.

Павло Вольвач

Гаразд. Олесь, останнє питання: а все ж таки, я знаю, аби дали старт, не дали, в тебе щось є, що буде найближчим часом?

Олесь Уляненко

Я майже рік нічого не писав, крім там якихось есеїв. Зараз я почав писати повість, може таке мелодраматичне, але не буду говорити, як це називається. Її можна назвати “Хрест на Сатурні”. Я думаю, що це буде така оригінальна річ, яку я ще ніколи не писав.

Надія Степула

Нинішній культурний простір України виглядає барвисто. Додає самобутніх барв і те, що народжується, наприклад, у Криму.

Ізет Аблязов – перший виконавець, він же – автор, - пісень у стилі “реггі” серед кримських татар. Лауреат міжнародних фестивалів розповідає про музику і співи кримських татар та - про себе:

“Мусульманські кадіси (судді) стверджують, що щирість – це релігія, яка дозволяє бути зрозумілим для оточення. Без щирості неможливо уявити наш народ.

Золота Орда кілька разів захоплювала Феодосію і Судак у тринадцятому – чотирнадцятому сторіччях, а потім її представники назавжди залишились у Криму.

І наш етнос почав рахувати своє буття з кінця чотирнадцятого століття. Золота Орда не була варварським утворенням – мала свою культуру, традиції.

Звідти наші народні звичаї – обряди, пісні, перекази. У середні віки і пізніше колишні кочовики – нинішні кримські татари охоче вивчали і переймали те, чим пишалась Європа, і не лише Європа.

Процес взаємного пізнання і збагачення був інтенсивним ще і через те, що через Судак і Феодосію пролягала частина “Великого шовкового шляху”, тут було перехрестя мусульманського і християнського світів.

Власне, музика і співи кримських татар – це своєрідний носій інформації про історію становлення і розвитку нашого народу, про його існування у широкому світі.

Я лише використовую музичні ритми, які “лягають” під ці мистецькі інформаційні носії. Я співаю про Крим. Адже для кримських татар – моїх одноліток, які вже народились у Середній Азії та на Уралі, - Крим став казкою.

Ми тепер ходимо по цій землі, дихаємо цим повітрям, купаємось у цьому морі – і досі відчуваємо, наскільки складно тут жити. Але це – Батьківщина”.

Надія Степула

Медові світанки та полинові вечори поетів оспівані давно. Ось тільки пошанованою праця поета буває не так часто, як йому, поетові, того б хотілося. Тому й триває в літературі та біля неї така гостросюжетна боротьба – за читача, за визнання, за тиражі, за премії. Або й за посади, як показує тривала інтрига навколо Спілки письменників...

Та є письменники, котрі просто пишуть і видають нові книги, встигаючи при цьому виконувати й іншу, рутинну роботу, корисну не так для себе, як для інших.

Скажімо, - Марія Людкевич – поетеса і прозаїк, головний редактор газети “Галицьке юнацтво”, керівник різних літературних студій, член журі кількох відомих конкурсів. Виняток це, чи ні, але сталося так, що Марія Людкевич пошанована аж кількома літературними преміями – “Благовіст”, імені Лесі Українки, імені Маркіяна Шашкевича, імені Дмитра Нитченка...

Пропоную діалог із Марією Людкевич.

Я вітаю тебе з новою літературною премією імені Дмитра Нитченка! Скажи, будь ласка, за що ти її отримала?

Марія Людкевич

Це дуже така гарна премія, тому що ця премія за пропаганду українського слова, за пропаганду української літератури.

Надія Степула

В мене в руках такий гарний акуратний томик віршів “Привітання життя”. Власне, підсумки конкурсу Богдана Вікторовича Антонича і тут твоя передмова “Цей світ, як айстра повен див”. Де той критерій? Чим керується журі, коли відбирає твори?

Марія Людкевич

10 років уже проводиться конкурс “Привітання життя”. Це все український конкурс, так що приходять рукописи з різних куточків України і до 28 років.

Надія Степула

А чому до 28 років? Тому що Антонич прожив стільки?

Марія Людкевич

Так. Члени журі, читаємо рукописи і що цікаво? Також в журі є люди різних поколінь: це Ігор Калинець, який голова журі, це я, це, наприклад, Галина Крук, молодий науковець і поетеса, Микола Ільницький, дуже видатний чоловік, критик відомий.

Різні члени журі, але коли ми сходимось потім і підбиваємо підсумки, кажемо свої оцінки, то дуже часто у нас є розбіжність в 1-2 бали.

Надія Степула

А все решта збігається?

Марія Людкевич

Все решта збігається і це дуже дивно і цікаво.

Надія Степула

А кого б ти могла визначити серед них одного? От хто найбільше тобі запав тобі в душу?

Марія Людкевич

Це якраз була Ніна Галан (Пішаківська), це її псевдонім. Це оригінальна поезія, поезія дуже пристрасна, метафорична, емоційна і вона пізнається, коли її читати, внутрішня молода енергія. І саме тому ми їй перше місце дали.

Надія Степула

Одностайно, чи хтось був проти?

Марія Людкевич

Одностайно. І ще приємно, що вона зі Львова.

Надія Степула

Тепер розкажи про свою поезію. Ось у мене у тепер руках нова твоя книжка “Хто сміявся з страхопуда?” Писано: торба-вірші для найменших.

Ось цей аспект твоєї творчості. Наші шановні радіослухачі знають про те, що ти автор багатьох поезій, прози і дитячих віршів. Чим ця книжечка тобі поклалася на серце оця найновіша?

Марія Людкевич

Напевне, ця книжка “Хто сміявся з страхопуда?” вийшла в видавництві “Каменяр”, вийшла за державною підтримкою.

Надія Степула

Це так рідкісно зараз.

Марія Людкевич

Це рідкісно, так. Довелось трошки почекати, але приємно, що вона вийшла і вона піде в бібліотеки України для дітей. І тут є від найменших, до дітей 10-12 років. Тут є і казки.

Надія Степула

Дякую, Маріє. Будемо сподіватися на те, що будуть нові книжки і будуть нові читачі, а я нагадую нашим шановним радіослухачам, що це була розмова з поеткою Марією Людкевич.

Радіожурнал СЮЖЕТИ відзвучав, дорогі слухачі. З вами була автор і ведуча – Надія Степула. У студії працювала також звукорежисер Наталя Антонеко.

Дякуємо за увагу. І хай буденні та святкові сюжети дарують Вам добру енергію.

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG