Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 06:37

“Інтернет-майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”

Київ, 29 березня 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Ніколи не мав замилування до політики. “Діло свиняче, - думав я, - але, тим не менше, око заповзає в ту чи іншу газету і, наштрикнувшись на заголовки, починає вилазити з орбіт”.

Заголовки, як правило, інтригують. Якісь дурістю, інші ледь помітною відсутністю оної. Почуваєш себе у театрі. “Автора!” – Гукає хтось. “Дайте мені його за горло потримати!” – Каже інший. А все чому? А тому! Бо вкраїнець. Бо жаба давить. Бо автор–аналітик.

За місяць до офіційного початку президентської виборчої кампанії він каже, що одним із головних претендентів на булаву буде чинний прем‘єр Віктор Янукович. Звідси висновок: добре було б звернутися до результатів діяльності уряду і поглянуть, що доброго дав той Україні? А тут на підхваті маємо урядовий портал з усіма офіційними тельбухами.

Сергій Грабовський. “Офіційна Павутина”.

Сергій Грабовський

Якщо хтось впав у песимізм, якщо когось дістає апатія, чи, більше того, депресія - слід лише завітати на український урядовий портал /www.kmu.gov.ua/ або на сайт газети “Урядовий кур‘єр” на тому ж порталі. І ви дізнаєтеся, що українська економіка під омофором уряду Віктора Януковича робить нечувані кроки вперед. За жоден попередній рік незалежна українська держава не мала таких високих показників зростання.

Справді, уряд відрапортував про торішні здобутки: зростання валового внутрішнього продукту на 8,5%, промислового виробництва на 16%, будівництва на 23%, випуску товарів народного споживання на 20,4%, темпи приросту українського експорту аж 28%. І так далі. Росія з Польщею та Білоруссю – за кормою. Хоч записуйся до книги рекордів Гіннеса.

Але при тому незрозумілим залишається те, про що говорив Віктор Ющенко у день парламентського звіту Кабінету Міністрів: яким чином, маючи удвічі вищі темпи зростання, ніж у Росії, Україна має вдвічі менші зарплати? Чому у лукашенківській Білорусі вони вищі у півтора рази? І у випадку, якщо план бюджетних доходів торік був перевиконаний на 3,2%, куди пішли ці гроші? І куди підуть заховані у цьогорічний бюджет, за авторитетним свідченням одного з кращих фінансистів світу Ющенка, восьмимільярдні додаткові прибутки?

Але не варто перейматися, адже торік зарплата в Україні зросла майже на 23%. Цього року має зрости ще на чверть. Плани уряду під гаслами “Послідовність. Ефективність. Відповідальність” неухильно здійснюються. Тим більше, що на країну чекає добрий врожай. А щодо того, що за півроку м‘ясо і хліб подорожчали майже удвічі, то це, найшвидше, підступи ворогів. А на ворожі підступи урядовий портал уваги не звертає і не коментує їх.

Олег Газманов (співає)

Путана, путана, путана. Огни отелей так заманчиво горят...

Андрій Охрімович

“Минають дні, минають ночі, І ми минаємо потроху, Як передбачення пророчі, Як стріхи в атомну епоху”.

Писав колись андеграундний поет-шістдесятник. Ота епоха (часи так званого “розвинутого соціалізму”, холодних воєн та “гонок озброєнь”) і справді проминула. А ось із пророчими передбаченнями не все так просто. Принаймні знамення і екстремальні осяяння трапляються понині.

Зокрема, для сусідньої з нами Росії вони вже стали чимось традиційним, чим пояснюють будь-які історичні явища: від Ходинки до плям на лисині. Традиція триває і міцніє. Словом, “Екстрема в Павутині” з Павлом Вольвачем на чолі.

Павло Вольвач

За Путіна проголосувало 70% російських виборців. Показник майже на рівні колишнього совка і нинішнього Туркменбаші. Тому одній частині опозиції залишається хіба посипати голови дорогим сигарним попелом, а іншій, котра називає себе опозицією духовною, тій в самий раз вишукувати усілякі “знамєнія”. Що вона й робить.

Так ще напередодні виборів інтернет-версія газети “Завтра” на повному серйозі наводила пророцтва завсідника московської пивниці “Друге дихання”, напівбожевільного Клімушкі. Сей фігурант стверджував, що після виборів “Росію живцем замурують”, чим здорово спантеличував пивну паству. І навіть відмовлявся від ста грамів, що вже зовсім наганяло на публіку священний трепет.

Клімушкіни політологічні прогнози підтверджували кожен у свій спосіб ще ціла низка прогресивних політологів від ріллі і стакана: подольська юродива баба Марфа, віщий старий Аким з-під Липецька, інші самородки.

Після виборів за справу взялися вже й високочолі інтелектуали. Багрову “путіконєчную” зірку побачив над російськими пагорбами головний редактор “Завтра” Олександр Проханов. А цими пагорбами йдуть... Ні-ні, не волхви, а плентають “мертвотні піарщики”, “довгоязикі облесники”, довгохвості правозахисники, а в їхніх утробах дрімають зародки з різними копитцями і точеними ріжками.

Ось така босхівська картина, яку вінчає пожар в центрі Москви, коли “Кремль оповила заграва погибелі, а Царь-дзвін застогнав, наче жива людина”.

Ці всі страхи з пожежі Манежу, де побував ще один автор “Завтра”: такий собі пан Бєлковський. В самій пожежі він, звісно ж, вбачає ще одне знамення, а постать Лужкова в світлі вогняних відблисків нагадала автору спочатку Наполеона, а потім і Нерона.

Начитавшись всього цього, я відчув, як хисткі марива видив хитнулись вкруг мене. Рушили, замигтіли, сплелись в жаскому хороводі. Протопоп Аввакум, Стєнька Разін, Ванька-Каїн... Стєнька кидає у воду княжну, яка чому схожа на Хакамаду. Санний слід у снігу, брязк “вєріг” і бояриня Морозова, яка, наблизившись, раптом виявилась Олександром Ісайовичем Солженіциним з брошурою “Як нам облаштувати Росію” у високо піднятій руці...

“Цур тобі пек!” – Сказав я. І вдарив по клавіші “Enter”.

Андрій Охрімович

"З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно," - проголосив колись вождь світового пролетаріату. Старше покоління, мабуть, добре пам’ятає плакати з цим епохальним висловом чи не у всіх кінозалах Совєтської імперії.

І кіно справді відігравало визначну роль у формуванні так званої "нової історичної спільноти". А от творці позаідеологічного Національного кінопорталу "Кіноколо" (Kinokolo.ua) рекомендують українським кінематографістам до користування інше гасло: "Творення є акт волі".

Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

Національний кінопортал "Кіноколо" свою мету вбачає у тому, щоби "стати правдивим інформатором про події в українському кінопросторі в ретроспективі, сьогоденні і перспективі".

Тут можна дізнатися про останні кіноновини в Україні й світі, познайомитися з новими фільмами, прочитати статті на актуальні кінотеми й інтерв’ю з кінематографістами, поритися в енциклопедії та поспілкуватися на Форумі. Портал має стильний дизайн, зручний у користуванні та справді цікавий і інформаційно насичений.

Але про події саме в українському кіно матеріалів не густо. І не тому, що творці "Кінокола" не приділяють йому уваги. Навпаки, вони якраз "прагнуть інформувати про загальнонаціональну кіноситуацію в різних виявах і проявах". От лишень самих цих "проявів" спостерігається якось малувато.

Деякі скептики навіть часом задаються питанням: а чи існує воно, сучасне українське кіно? Фахівці можуть заперечити: фільми, хай і небагато, але знімаються, люди працюють, процес іде. Іноді навіть у пресі чи в тому ж таки Інтернеті можна зустріти полеміку з приводу нових вітчизняних фільмів.

Справді, дуже цікаво було познайомитися з дискусіями довкола, скажімо, "Мамая" Олеся Саніна чи "Молитви за гетьмана Мазепу" Юрія Іллєнка.

Та, як відомо, життя кінофільму починається зі зустрічі з глядачами. А де ці фільми може подивитися пересічний глядач? Хіба що на перегляді для втаємничених у київському Будинку кіно.

От і складається сумна ситуація, коли ми знаємо все про номінантів на "Оскара" та страждання "бідних насть", а про власні, часом талановиті фільми не завжди й чуємо.

Втім для тих поодиноких диваків, які все ще цікавляться такою непопулярною річчю, як український кінематограф, хочу порадити ґрунтовну книжку Лариси Брюховецької "Приховані фільми. Українське кіно 1990-х". Не можна подивитися, то хоч почитаємо.

Книжка вийшла минулого року у видавництві "АртЕк" у серії "Бібліотека журналу "Кіно-Театр". У ній відомий кінокритик аналізує драматичну ситуацію, в якій опинилося українське кіно у 90-х, нові тенденції і творчі пошуки, розповідає про десятки художніх і документальних фільмів. Деякі стрічки видаються авторці вдалими, щось слабіше, але це явище цілком нормальне.

Загальний висновок: українське сучасне кіно не лише існує, але й пропонує цікаві, талановиті фільми. Якби ще мати змогу їх подивитися, тоді можна було б і подискутувати. Можливо, навіть в Інтернеті на Форумі "Кінокола".

Андрій Охрімович

Нещодавно з “Павутини” на світ Божий виринуло повідомлення, що відома американська “поп-зірка” грецького походження Джордж Майкл переводить свою музичну діяльність в Інтернет. Точніше, “лабає” пісні і зразу переносить їх до глобальної “Павутини” з глобальною ж метою “заінтригувати фанів у всесвітньому масштабі”.

“Звуки. Ру” нагадують, що вже давненько кожна порядна поп-зірка, з Мадонни починаючи та “Екс–Президентами” закінчуючи, має власний сайт, на якому можна надибати на відповідні музичні файлики.

Але, як з’ясувала моя колега Богдана Костюк, українські виконавці пішли далі: для них інформація з Інтернету стала джерелом натхнення і матеріалом для створення пісень.

Богдана Костюк

Сумський гурт “ХАММЕРМАН знищує віруси” справді займається санітарно-епідеміологічною справою ліквідації вірусів байдужості та соціальної апатії методом музичної терапії. “Хіт групи – “Україна – це ми” народився завдяки “гарячим новинам” з інформаційних сайтів,” - розповідає лідер “Хаммерманів” Володимир Пахалюк.

Володимир Пахалюк

“На найбільш ранній стадії знайомства з Інтернетом ми зрозуміли, що там інформацію можна отримувати дуже швидко і будь-якого роду.

Оскільки “жовті теми”, як ви самі знаєте, людей цікавлять надзвичайно (кров, секс, убивства), то тема суїциду не могла оминути таких хлопців, як ми. Адже нас хвилює розвиток цивілізації, а не її самогубство.

І от з’явилася така опозиційна до суїцидних нахилів пісня: хтось отруївся, хтось утопився, а Україна живе.

Потім в Інтернеті ми надибали відповідний історичний список, і вже в остаточному варіанті виникла пісня “Україна – це ми”. У цілому ми над нею працювали близько року.

Богдана Костюк

Каже Володимир Пахалюк.

За його словами, найважче було знайти раціональний варіант приспіву, адже кількість “жовтих” і “гарячих” новин у “Павутині” просто “зашкалює”.

І “Хаммермани” зупинилися на історичних особах і діячах світової науки та культури. “На жаль, - стверджують музиканти, - сучасні наука і культура мають деструктивний характер і додають Інтернет–новинам песимістично-самогубчого присмаку”. А це з українською ментальністю ну ніяк “ не стикується”.

Андрій Охрімович

І на завершення ще один Симоненко. Пара слів про способи “паходкі...”:

“Як він ішов! Струменіла дорога, Далеч у жадібні очі текла, Не просто ступали – співали ноги, І тиша музику берегла, Як він ішов! Зачарований світом, Натхненно і мудро творив ходу – Так нові планети грядуть на орбіти З шаленою радістю на виду! З шаленим щастям і сміхом гарячим, З гімном вулканним без музики й слів! Як він ішов! І ніхто не бачив, І ніхто від краси не зомлів. В землю полускану втюпився кожен, Очі в пилюці бездумно волік... Раптом – шепіт поміж перехожих: - Що там? – Спіткнувсь чоловік... Одні співчували йому убого, Інші не втримались докорять: - Треба дивитись ото під ноги, Так можна голову потерять... Трохи в футболу пограли словами, обсмакували чужу біду. А він знову йшов. І дивився прямо. І знову натхненно творив ходу!”

На цьому все. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімочич. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG