Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 00:53

“VITA NOVA”


Павло Вольвач “VITA NOVA”

Київ, 31 березня 2004 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

“Життя – театр, і люди в ньому актори,” – стверджував свого часу Вільям, котрий же одночасно ще й Шекспір. Щоправда, театр театру не рівня, адже на реалії можна дивитися крізь колихку призму буденної суєти, а можна озирати її з висоти сяючих і прохолодних висот античної драми. Краще, знаєте, видно.

Нещодавно в Державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса відбулася прем’єра. “Давали”, як то кажуть, “Медею” Еврипіда.

Проект реалізовано під керівництвом доктора мистецтвознавства, член-кора Академії мистецтв України, пані Неллі Корнієнко, постановка та сценічна редакція заслуженого артиста України Олександра Балабана. Проект знаменує офіційне відкриття центру.

Сцена центру – така собі утаємничена лабораторія для викомпоновування нових та свіжих концептів перед тим, як вистава піде у автономну від центру подорож. Але то вже подальші шоу-бізнесові технології. А ми ж про театр.

Наш колега Віктор Недоступ ділиться враженнями після прем’єри.

Віктор Недоступ

Нинішня перенасичена інформацією психіка обивателя уникає високих та глибоких переживань. Подібно до того, як собаки лякаються духових оркестрів, обиватель сахається трагедії. Адже і там, і там звучать сурми Господні. Душа сучасника дрібнішає, і життя проминає у моторошній суєті.

На думку режисера постановника “Медеї” Олександра Балабана, нинішній театр існує за рахунок інстинкту самозбереження людства. Тут не йдеться про місіонерство, модну театральну хворобу, тут прагматика.

Деякі почуття людина воліла б втратити назавжди, оскільки лінива, нецікава і боїться горя. Однак на рівні спільного розуму людство не дозволяє собі заснути, і трагічні містерії так чи інакше, у тому чи іншому вигляді неминучі. Іноді у реальному житті, іноді випадково, іноді цілком окреслено.

Мистецтво тим часом зав’язло у актуальності і більше стурбоване виживанням. Дуже важко у такій ситуації знайти шлях до серця. Однак у нашому випадку, здається, вдалося.

Трупа обрала просте і несподіване вирішення: замість поступового розвитку інтриги дія з самої першої секунди являє собою оголений нерв. Таке враження, що дистанція між акторами та публікою і не передбачалася.

Напруження у виставі не є динамікою, напруження тут – мовчазна і нерухома музична фактура, на тлі якої розгортається безжальна поліфонія пристрастей.

Все це разом доволі грубо хапає глядача, і важко згадати, у який саме момент ти загубив відчуття умовності.

Тим парадоксальніше, бо вистава, насправді мінімалістична. Мінімум декорацій, майже нуль, мінімум реквізиту, отже, кожна річ працює як знак. Мінімалістично прості костюми. Ніщо не має затьмарювати палаючого нерву. Рухи акторів скупі, підкреслено буденні і, водночас, шокуюче жорстокі, іноді на межі садистичного.

Не забуваймо, дія відбувається в античні часи, тож жодного натяку на зманіженість, жодних рефлексій, жодного самокопання. Почуття прямі та безжалісні як Зевсові блискавки.

Замість класичного хору – німі зашморги, замість барв – мінімалістичний грузинський спів (натяк на Колхідське походження Медеї), замість класичних масок – живі обличчя героїв. Жодного пафосу, жодної банальності, жодної випадковості.

Вся вистава настільки парадоксально конкретна, що у деякі моменти почуваєшся осиротілим.

Медея у виконанні Ганни Александрович - поза мистецькими алюзіями. Це вже не гра, а небезпечне переживання. Слабких у певні моменти починає трусити.

Язон (його роль виконує Дмитро Лук’янов) також поза професійними оцінками, їм не лишається місця.

Креонт, цар Коринфу у виконанні Володимира Левицького, дивовижним чином старіє протягом дії, і це у незбагненний спосіб відбивається на його голосі.

Коли я поцікавився у Володимира, як він це робить, він чесно признався, що сам до кінця не розуміє, - все на таємному інтуїтивному рівні.

Це свідчить, що відбулася справжня сакральна містерія. Масштаб не важливий, важлива глибина занурення. Виринаєш з глибини іншим, пробудженим.

Мені ж, глядачеві, пригадалися слава Мігеля Ангеля Астуріоса: “Ось – Жінка. І я, той, що спить.”

Павло Вольвач

Від крижаної прохолоди застиглих скульптур античності перейдімо до іншого театру. Рок-н-рол, він, як знати, теж свого роду дійство, яке, на кшталт античних театральних чаш, піниться пристрастями і емоціями, котрі на новітній лад називаються драйвом.

Втім, це явище вже теж історія. 50 років тому, у квітні 1954-го року, народився музичний стиль, який пізніше перетворився на стиль життя для мільйонів, котрий подолав державні кордони і міжетнічне розмаїття, який був ковтком свіжого повітря для держав з тоталітарними режимами. Так, йдеться про рок-н-рол.

Можна лише припускати, скільки мільйонів людськості у різних куточках Земної кулі гордо називають себе “рок-фанами”. Але і в Україні, де нині демографічна ситуація не краща, пара–трійка мільйонів громадян демонструють приналежність до рок-н-рольного табору. І, щоб гідно відзначити піввіковий ювілей улюбленої музики і відповідного навколо музичного життя, відкривають у Києві рок-клуб “Ок. Рок”.

Своїми міркуваннями вони поділилися з нашою кореспонденткою Богданою Костюк.

Богдана Костюк

Рок-н-рол – це драйв, інтрига пісенного сюжету, спроба подолати визнані умовності й створити музичну легенду про життя і смерть, про війну і мир, про кохання і ненависть.

Рок-н-рол – це пристрасть, вичавлювання напруги та оголення нервів, притаманні молоді. Джон Леннон стверджував, що людина залишається молодою, доки слухає (грає) рок-н-рол.

І Київ давно вже потребує місця, де могли би зустрічатися і рок-музиканти, і їхні фани. Такої думки дотримуються й ініціатори створення рок-клубу “Ок. Рок”, гурт “Кам’яний гість”.

Лідер гурту “Кам’яний гість”

В наших планах є відкриття концертного майданчику, на якому зможуть виступати музиканти різних рівнів, де наша молодь зможе приємно проводити час, якщо вона зацікавлена в альтернативній рок-музиці, фольк-музиці.

Відкриття всього цього ми плануємо провести в академії водного транспорту.

Богдана Костюк

Менеджер проекту Мар’яна Ніколаєва роботу рок-клубу уявляє наступним чином:

Мар’яна Ніколаєва

Київський рок-клуб – це об’єднання, потреба в якому існувала вже дуже давно. Це об’єднання для музикантів, яким потрібна сцена, тому що київські гурти не мали сцени, де це могло б відбуватися регулярно.

Богдана Костюк

Поняття “рок-клуб”, як з’ясувалося, не до душі одному з ветеранів української рок-музики, лідерові групи “Вій”. Дмитро Добрий Вечір вважає, що місце, де гратимуть для своїх прихильників рок-музиканти, совковим поняттям рок-клуб називатися не повинно.

Дмитро Добрий Вечір

Мені видається, що назва “рок-клуб” вже сама себе, як кажуть росіяни, “ізжила”, тому що в Києві рок-клуб вже був, і не один раз. Самоназва сама по собі радянська, якась ущербна.

Богдана Костюк

Щоправда, після дискусій організатори рок-клубу “Ок. Рок” дійшли висновку, що не назва головне, а головне, щоб місце було гарним для усіх тих, хто не уявляє свого життя без рок-н-ролу. Павло Вольвач

Це чудово: не уявляти свого життя без рок-н-ролу. Але багато хто з гуру рок-альтернативи свій пантеон вибудовує із значно ширшого джентльменського набору.

Наприклад, лідер легендарного гурту “ВВ” Олег Скрипка, з котрим зустрілася моя колега. Без драйву і саунду у спілкуванні не обійшлося, проте тема музики і творчості становила дрібну дещицю у цій розмові. Значно більше йшлося про демократію і про вигоди, які мають від неї громадяни.

Чому раптом Олега Скрипку потягнуло на такі розмови, розповідає Ірина Перешило.

Ірина Перешило

“Ех, благодать жити в країні, де при владі патріоти,” - так каже лідер гурту “ВВ” Олег Скрипка. І пояснює, чому йому, як музиканту, заздрісно споглядати на народи, які спромоглися обрати собі таких правителів.

От, Франція, приміром. І молодь там процвітає, і пенсіонери, як вареники у сметані купаються. Але найбільш заздрісно Олегу Скрипці, по-доброму, звичайно ж, французьким музикантам. Бо на радіо і телебаченні у Франції визначено квоту для франкомовної продукції: 60%. І коли перший національний канал Франції недобрав цю квоту на один відсоток - довелося заплатити штраф, котрий обчислювався мільйонами доларів. І котрі, до слова, були успішно потім витрачені на розвиток французької культури.

В Україні, для порівняння, присутність україномовної продукції на радіо і телебаченні обмежується скромнішою цифрою: 2 %.

Олег Скрипка

Є враження, що Україною керують не українці або не патріоти, а в гіршому – це навіть не громадяни України керують Україною. Відсутність інтелігентності, відсутність смаку, відсутність патріотизму і залежність наших керуючих діячів не від українських сил.

Ірина Перешило

“Якби при владі були патріоти, - зауважує Олег Скрипка, - вирішити цю проблему можна б елементарно”. Приміром, Філіп Кіркоров має крутитися в українському ефірі не на шару: за оренду інформаційного простору іноземної держави він має платити високі податки. Це називається політикою сприяння вітчизняному виробникові, але цю політику сьогодні в Україні ніхто не проводить.

Олег Скрипка

Нас не було рік в ефірах, але все одно ми відомі. У “ВВ” тисячі фанів. Але катастрофічна ситуація з молодими колективами, тому що ми не маємо на сьогоднішній день альтернативної молодіжної культури.

Ірина Перешило

Так каже Олег Скрипка.

Але сам він не налаштований, склавши руки, чекати такої сумної перспективи. Лідер “ВВ” віднедавна став членом клубу етнічної музики. Він їздить в експедиції по Україні у пошуках цікавих народних мелодій. І поєднання рок-музики з етнічними українськими мотивами - це його найближчі творчі плани.

А ще проведення влітку у Києві грандіозного фестивалю народної музики. “Хочу, щоб Україна стала “Країною мрій”, - каже Олег Скрипка, - українцям для цього потрібно більше самоповаги. Спочатку. А потім трохи більше при владі патріотів”.

Павло Вольвач

Насамкінець, про зовсім несподіване. Хоча, зрештою, тема таки дотична до акустики. А, найголовніше, до наскрізної теми нашої програми про новації як складовий сегмент сучасності у всіх її вимірах, які сягають навіть таких глибин, як скажімо, підкиївське село Горенка, де живе колишній інженер Іван Сененков.

Віднедавна він став фермером і почав нове, зовсім незвичне життя. Але нова справа виявилася настільки цікавою, що його підтримала вся рідня.

Репортаж Володимира Ляшка.

Володимир Ляшко

Так співають перепели, перепели пташиної ферми Івана Сененкова. Це незвичайна птиця.

З досвіду повоєнної Японії Сененков знає, що перепелине яйце - це саме те, що потрібно зараз українським дітям з ослабленою імунною системою.

Саме японські вчені після атомних бомбардувань Хіросіми і Нагасакі переконали уряд вжити негайних заходів, і невдовзі кожен школяр почав одержувати на сніданок по 2 перепелині яєчка.

І ось результат: за післявоєнні роки японці оздоровили націю і стали вищими на 18 сантиметрів!

На фермі Сененкова більше 10 тисяч перепелів різного віку. І цей чоловік з доброю душею мецената, став в одній особі інженером, зоотехніком, ветеринаром.

Іван Сененков

Взявся за цю справу, то треба ж тягнути. Я сам за спеціальністю енергетик, але це, мабуть, мені Богом дано. Багато літератури читаю. Вже пишу свою літературу. Написав вже одну, котра так і називається: “Перепелина ферма”.

Володимир Ляшко

Попит на перепелині яйця високий. Одержують їх і школярі Горенської школи. “Однак до японської цілеспрямованості, організованості нам ще далеко,” - каже Іван Сененков.

Бачу акуратні коробочки, в яких пакується по 20 яєчок, світленьких, з темно-коричневими цяточками і плямами. Незабаром їх повезуть у торгову мережу.

Іван Сененков продовжує:

Іван Сененков

Перепелині яйця дають організмові те, чого йому не вистачає. Тут багато вітамінів, особливо допомагають при діабеті, виводять радіонукліди.

Володимир Ляшко

Дивна птиця перепел. У природі вона кладе кладку з 15-17 яєць, висиджує пташенят і збирається на зимівлю в теплих краях. Іван Сененков

Вони добираються Чорного моря своїм ходом, а там їх перевозять на турецький беріг дикі гуси, по 8 перепеличок на кожного гуся. А весною вже назад.

Володимир Ляшко

Так відбувається в природі.

У фермера ж одомашнені перепели, які втратили інстинкт висиджування, - тут допомагає інкубатор, зате кожна птаха дарує людині майже по 300 яєць на рік. Павло Вольвач

Ще нагадаємо, що “кролікі”, як стверджували відомі гумористи, - це не тільки “ценний мєх, но і три, чотири кілограма...” І далі за текстом.

Насолоджуйтесь делікатесами, слухайте перепеляче падьпадьомкання і бережіть себе, пам’ятаючи - один грам нікотину вбиває будь-якого Пегаса. Наповал.

Зустрінемось!

Це була “Віта Нова”, Павло Вольвач, автор та ведучий, Михайло Петренко, звукооператор.

Хай щастить!

Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG