Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:13

“Листи на Свободу”


Петро Кагуй “Листи на Свободу”

Прага, 27 березня 2004 року.

Петро Кагуй

В ефірі передача “Листи на Свободу”. Перед мікрофоном у празькій студії Петро Кагуй. Вітаю Вас, Шановні слухачі!

“Здається мені, що вони і не думають повертати мені гроші і тому я вирішила у свої 101 рік оголосити від 23 березня голодовку”.

“Для чого було рекламувати якусь там реформу, якщо багатьом пенсіонерам додали лише по кілька гривень. Адже і раніше додавали по 5-7 гривень і без цієї нещасної, розрекламованої реформи”.

“Дуже часто у Ваших передачах чи то від Вас, чи то від слухачів пропагується Ющенко у шапці Мономаха. Але ж, йому довіряє лише чверть українців і за ним стоять теж не зовсім чисті політики... А хрін від редьки не є солодшим”.

“І якщо Ющенко усіх їх не влаштовує, значить, він влаштує простий народ”.


Це були окремі фрагменти із озвучених листів, які, серед іншого, прозвучать у сьогоднішній передачі.

Виплата компенсацій, грошей із колишніх вкладів до Ощадного банку – це одна з болючих тем, яку досить часто порушують наші слухачі. Але, лист, якого ми отримали цими днями – особливий. До нас звернулася Агафія Жак зі села Ліпляве Канівського району Черкаської області, якій наступного місяця виповнюється 101 рік.

Вражає заповзятість авторки листа. В такому поважному віці пані Жак настирливо домагається від влади повернення своїх та її сина грошей. Подумалося, що якби в Україні було побільше таких активних людей як Агафія Жак, то, напевне, було б набагато менше проблем, що їх нині має Україна.

Агафія Жак:

“22 квітня цього року мені виповниться 101 рік, від дня мого народження. Учасниця війни, пережила дві дуже складні операції, пережила 4 голодомори і особливо в 1933 році під час комуністичного терору. Виховала 4 дітей. Все життя я чесно, майже за безплатно працювала у, богом проклятому, колгоспі аж до виходу на пенсію. Усе життя разом з чоловіком чесно працювали, а зароблені гроші клали синові на ощадну книжку з тим, щоб він нас доглянув до смерті. І собі відклала трохи на ощадну книжку на випадок смерті. Син чесно доглядає, але тільки аптека щомісяця вигрібає багато грошей, а крім цього паливо, харчі, одяг і так далі. На все потрібно гроші. Я зверталася до ощадного банку України, щоб вони повернули мені чесно зароблені гроші. Але відповідь одна – немає постанови парламенту, немає грошей. Я зверталася до президента, до спікера, прем’єр-міністра, але відповіді не отримала. Звернулася і до Конституційного суду, на що мені відповіли: “таке питання ми не вирішуємо”.

Здається мені, що вони і не думають повертати мені гроші і тому я вирішила у свої 101 рік оголосити від 23 березня голодовку. І дуже прошу Радіо “Свобода”, донести до людей усього світу, яка у нас держава і яка влада. Я голодуватиму доти, доки не повернуть мені гроші, до голоду мені не звикати.

З повагою, Агафія Данилівна”.


Ось такого листа ми отримали від Агафії Жак зі села Ліпляве Канівського району Черкаської області.

Шановна пані Жак, можливо, що Ви слухаєте зараз цю передачу. Ще раз зауважу, що приємно вражає Ваша наполегливість та активність у відстоюванні своїх інтересів та прав. У Вас можна повчитися багатьом українським громадянам. Але, занепокоює Ваше рішення – голодувати. Це одна з крайніх форм протесту, яка небезпечна для здоров’я. І з огляду на Ваш поважний вік, очевидно, не варто цього робити. Може спробуйте ще раз повторно звернутися до тих установ та осіб, яких Ви перерахували у своєму листі, а також і до представників місцевої влади. Можливо, Ви все-таки змусите їх піти Вам на зустріч. І якщо Вам не зможуть компенсувати найближчим часом Ваші заощадження, то можливо нададуть певну матеріальну допомогу.

Коли я прочитав Вашого листа, пані Жак, то згадалася історична постать довгожителя Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорізької січі. У 85-річному віці він потрапив у заслання на Соловки. Звільнили Петра Калнишевського із в’язниці, коли йому було вже 111 років. Він залишився у Соловецькому монастирі, де й помер у віці 113 років.

Не подумайте, шановна пані Жак, що на прикладі Петра Калнишевського, я Вас лякаю в’язницею. Згадую його саме як довгожителя, щоб побажати і Вам прожити якомога довше і, звичайно, забрати у держави свої гроші. Будьте прикладом для інших: і своєю заповзятістю, і довголіттям, але ні в якому разі не голодуйте на знак протесту. Всього найкращого Вам і Вашій родині!

Ще однією болючою темою залишається проблема пенсій – її мізерні розміри і так звана “зрівнялівка”. Спершу, в деяких наших слухачів відчувалася певна надія на пенсійну реформу, про яку так багато мовилося в Україні. Але, після її проведення на початку року, ми отримали чимало листів із розчаруваннями та обуреннями такою реформою.

Пропоную послухати лише одного листа – від Віктора Щура із Вінниці, який вже не вперше ділиться своїми міркуваннями щодо проведеної реформи:

“За Радянського Союзу, під час правління Брежнєва було схвалено так звану “продовольчу програму”. Один мешканець Києва, пенсіонер, тоді зауважив: “людям потрібні продукти, а не програма!”. І справді ця програма виявилася лише декларацією. Щось подібне сталося і цього року в Україні із так званою пенсійною реформою.

Виникає риторичне запитання, а для чого було рекламувати якусь там реформу, якщо багатьом пенсіонерам додали лише по кілька гривень. Адже і раніше додавали по 5-7 гривень і без цієї нещасної, розрекламованої реформи. А навколо цієї реформи так багато галасували, говорили, що вже не буде зрівнялівки. А вона як була, так і залишилася.

Якщо ті особи, що на горі при владі – не знають, що можна купити за 6 гривень і 30 копійок, то кажу їм: “1 кілограм тюльки і буханку хліба”.


А зараз прозвучить послання від Ярослава Мельниченка із Києва:

“Пишу цей лист 25 березня, в річницю холоднокровного вбивства В''ячеслава Чорновола.

Після телевізійної передачі “Подвійний доказ”, яку було посвячено цій трагедії, напевне вже не залишилось людей, які б вірили у трагічний збіг обставин і випадковість цієї аварії.

І дуже насторожує, що провладний канал випустив таку програму, і надав слово керівникові слідчої комісії Верховної Ради. Напевне влада щось задумала...

Впевнений, що про це вбивство можна говорити не лише на слідчих доказах і фактах. Глибоко переконаний, що випадковість це прерогатива Бога, і трагічна випадковість теж.

Я вважаю, що трагічний випадок може трапитись тільки з нечесною і аморальною людиною. А чесну і високодуховну людину, яким був В''ячеслав Чорновіл, можна тільки вбити. Так було і з Георгієм Гонгадзе, який мав сміливість назвати владу - злочинною.

Також переконаний, що будь-яка аморальна влада , яка наважилась на вбивство хоча б однієї чесної людини, не зможе проіснувати довго.

Не забуваймо, що усі наші вчинки оцінюються з морального погляду, і нам, і нашим дітям доведеться відповідати за них.

З повагою до Вас, Ярослав Мельниченко. м. Київ”.


Чимало болючих тем порушує у своїх листах наш постійний слухач із Харкова, який підписується лише іменем Дмитро. До Вашої уваги кілька рядків із його останнього листа:

“Режим в Україні запропонував Заходові відвертий хабар: ми посилаємо своїх військових до Іраку, а Ви, зі свого боку, не помічаєте, що в Україні відновлюється авторитарний режим, де “все мовчить, бо благоденствує”.

А хто не мовчить, той зникає або гине в автокатастрофі чи за інших “нещасних випадків”, або кінчає життя самогубством і таке подібне.

Замість демократії - так звана “керована демократія”. Для придушення опору все частіше використовують катів, виплеканих у “силових структурах”, які при демократії існувати не можуть, бо хто їм дозволить катувати заарештованих, вибивати зізнання у нескоєних злочинах. А кишенькові суди підтримують сфальсифіковані карні справи.

Тим часом підпорядковані владі засоби масової інформації дезінформують суспільство, що “все добре”. Мовляв, йдемо “під мудрим проводом до світлого майбутнього”.

Якщо не допомогти опозиції й не припинити інформаційний тиск на суспільство, то Україна піде шляхом Росії, а Ющенка чекає доля Явлінського або інших російських демократів, тобто - “голос волаючого у пустелі”...

Мадлен Олбрайт чітко вказала засіб тиску на владний режим в Україні – арешт майна та рахунків діячів режиму та олігархів...”.


Із Харкова ми також отримали листа за підписом Володимир Іванович. На конверті подано прізвище і конкретну адресу, але можливо, автор цього послання не захотів, щоб ми подавали до ефіру його повне ім’я:

“Усі навколо лають президента... А я хочу стати на його захист. Як бачу його дитячі очі на екрані телевізора, то так і хочеться погладити його по голівці і цьомкнути в руду маківочку. Такий він у нас якийсь жалюгідний.

От і звертаюся до тих олігархів – нащадків “комбідівців”, котрі розкуркулювали село, до валютних депутатів, до Януковича... – відпустіть вже цю людину, досить знущатися... і був би він ще щасливою людиною.

І хто тільки оте придумав: “Кто был ничем, тот станет всем!”. До всього треба йти еволюційним шляхом як Терещенко, Ханенко. Бути президентом, це зовсім не те, що бути парторгом.

Володимир Іванович, місто Харків”.








Переходимо до листа Юрія Нестеренка з Києва:

“Незважаючи на те, що чинять перешкоди Радіо “Свобода”... ми все одно Вас слухаємо і пишемо Вам листи.

Мені смішно і сумно було дивитися на “цирк” у Верховній Раді з нагоди “дня уряду”, коли клоунами була пропрезидентська більшість разом із комуністами під патронатом Віктора Януковича та диригуванням Володимира Литвина”,
- зауважує пан Нестеренко.

“Як виборець, - продовжує він, - я дивився на цей фарс і було огидно та жаль виборців, котрі голосували за цих горе-депутатів.

А такі як “гавриші”, “кравчуки” та “гапочки”, так хвалили Янокувича, що залишається лише присвоїти йому звання Героя України.

А так звані “щирі захисники громадян” комуністи, робили вигляд, що все так як треба. Тоді як ціни на продукти зросли на 30-50 відсотків, розвалений агропромисловий комплекс, пограбовано село. А надбавка до пенсій лише 2-4 відсотки. Жаль простих комуністів, котрі підтримують своє, так би мовити, політбюро у Верховній Раді. Бо цьому політбюро чим гірше у суспільстві, тим краще для нього.

Мене хвилює, що частина депутатів, котрих обрав народ, продали свої душі і совість – одному Януковичу. Й тому прошу громадян - не вірте лицемірам пропрезидентської більшості та комуністам. А краще подивіться, як живете Ви і Ваші сусіди.

Гадаю, що здійснюється піар напередодні виборів президента, що його підготувала більшість у Верховній Раді. А на народ їм начхати. Головне – щоб залишався цей режим і можна було надалі грабувати народ.

З повагою, Юрій Несторенко. м. Київ”.


На черзі невелике поетичне послання від Христини Бондаренко з міста Києва, пенсіонерки, ветерана праці.

Повстань, Україна!

Якщо ти хочеш, Україно, У світі грати роль значну, То годі спать, зігнувши спину Твій сон страшніший за війну.

Повстань, народе мужній, сильний! Не загуби, важливу мить! В борні своїй будь мудрим, пильним, Бо лютий ворог твій не спить:

Плете зрадливу павутину, Аби народ наш роз’єднать, І Україну, мов дитину, В своїх тенетах спеленать.

І знову ллються кров і сльози Та найстрашніше всіх огид, Що вже маячить на порозі Голодомор і етноцид.

Повстань, народе український, Тенета рви, вперед іди, Як йшли на ворога у вік свій Твої уславлені діди!

Змети гнобителів з дороги, Згадай про свій козацький рід, І хай тебе до перемоги Веде Шевченків заповіт!

“Шановні добродії! Звертаюся до Вас, як до останнього острівця демократії з присутніми їй характеристиками. Шкода, що мої попередні листи залишилися поза увагою. Але це Ваше право... Сподіваюся, що це мій лист щодо політичної реформи почує широка українська аудиторія...”,
– такими словами починається лист Анатолія Малашевського зі села Меньківка Житомирської області.

“Україна вимирає, вона втрачає мудрих, геніальних людей, які опиняються закордоном... На політичному олімпі є посередні політики – зі слабкостями і гріхами. На той об’єм повноважень, якими володіє нині президент – цього замало. Ми оберемо “кота в мішку”, а імператорами будуть інші. А тому пропоную обмежити повноваження президента, поділити їх із парламентом у пропорції 40 до 60. І обирати президента Верховною Радою для економії державних коштів.

Дуже часто у Ваших передачах чи то від Вас, чи то від слухачів пропагується Ющенко у шапці Мономаха. Але ж, йому довіряє лише чверть українців і за ним стоять теж не зовсім чисті політики... А хрін від редьки не є солодшим”.


Ось таке критичне зауваження на адресу Віктора Ющенка та його оточення висловлює Анатолій Малашевський зі села Меньківка, що на житомирщині. При цьому автор листа зауважив, що Ющенку довіряють близько 25 відсотків громадян України. Наразі і вже довший час - Віктор Ющенко має найвищий рейтинг серед українських політиків. І не дивно, що в нашій редакційній пошті переважають листи на підтримку та захист цього політика.

Ось, скажімо, що пише Анатолій Башинський зі селища міського типу Великодолинське Овідіопольського району Одеської області:

“Мене здивував лист одного слухача “Свободи” - він поділився своїми сумнівами стосовно Віктора Ющенка!

Я порадив би тому слухачеві подумати: чи буде усім нам гірше, якщо Ющенко стане президентом? Куди вже далі, та чи може бути ще щось гірше, ніж маємо сьогодні в Україні?

І чи не довів Ющенко своїм коротким прем’єрством, що він здатний плідно працювати? Тим більше, що працював він не в найкращих умовах, м’яко кажучи. Мені взагалі здається, що Віктор Ющенко зробив тоді для України більше, ніж усі прем’єри до нього і після нього разом узяті.

Ще слід звернути увагу на те, що влада своєю незграбною поведінкою сама підказує, що обрати президентом ми повинні саме його.

Так що, нехай той слухач не впадає у відчай, а робить усе, що від нього ще залежить, щоб наша Україна перетворилася на заможну та демократичну державу.

Бажаю Вам усього найкращого!

З повагою, Анатолій Башинський”.


Наша слухачка із Донецька у листі подала своє повне ім’я та адресу, але попросила не називати її імені до ефіру. Після гострої критики на адресу нинішнього керівника української держави, вона пише, (подаємо у перекладі з російської):

“Люди, український народе! Пробудіться, відкрийте очі, подумайте! Якщо опозиція все-таки зможе відстояти всенародні вибори президента, то зрозумійте, що недаремно котиться лавина на Ющенка.

Нинішні так звані “слуги народу” про Вас і не думають. Вони думають лише про себе. І якщо Ющенко усіх їх не влаштовує, значить, він влаштує простий народ. Згадайте скільки змін відбулося на краще, коли він був прем’єром. Тож виберіть людину, яка справді думає за державу, за людей, і яка достойна цієї посади”.




Попередню передачу “Листи на Свободу” ми розпочинали дзвінком до нашої київського корпункту Антоніни Спільної зі села Кути Івано-Франківської області. А цими днями вона знову зателефонувала до нас. Цього разу подаємо її монолог зі значними скороченнями.

Антоніна Спільна

Слава Ісусу Христу, слава Україні! Спочатку було слово і слово було в Бога, і слово було Бог. І хай мені Бог простить мою сміливість, що я просто гуцулка, я хочу сказати своє слово.

Я є вірна Греко-Католицької Церкви, я зовсім не хочу всіх обертати в свою віру, хоча і пишаюсь нею. Ми всі є божі діти і нам всім Бог дав 10 заповідей. Але чи пам’ятають про Божі заповіді ті, які в більшості зараз в парламенті? Чи знають найголовнішу заповідь Нового завіту наш уряд на чолі з паном Януковичем, яка голосить: “Люби ближнього свого, так, як самого себе”.

Чи пан Президент наш, який вже двічі присягав на святій Євангелії, чи знає він, принаймні, хоча б деякі заповіді. Не хочу вказувати на всі 10 Божих заповідей, які Ви порушуєте, пане Президент. Я не є Вам суддя, я просто гуцулка.

Кожному Бог дав свобідну волю, кожний вільний робити те, що вважає за розумне. Але, коли присягають, то беруть зобов’язання перед кимсь. Бо Вас на цей пост поставив нарід, з надією, що Ви їм прислужитесь і довіряючи, що Ви вбережете їх від злого. Заповідь мені хочеться нагадати Вам, пане Президент, восьму.

Ця заповідь Божа порушується у нас в глобальному масштабі. Коли восьма заповідь: “Не свідчи ложного на ближнього свого”, йде масовим тиражем, користується гарним публіцистичним стилем, має ідейних натхненників, виконується на високому професійному рівні, підтримується офіційною владою і знаходиться під її охороною.

Коли всякі там “джангірови”, “корчинські”, “піховшеки” і все інше політичне сміття намагається очорнити найвагоміше представництво українського народу в парламенті і його лідера Віктора Ющенка.

Чи це не уриває честі того великого відсотка українців, які виявили довіру “НУ”? Чи це не є гріх влади проти нас, українців, коли хочуть залякати всіх і все “нашизмом”?

А Ви знаєте, пане Президент, мені здається, що хто вже вижив під ССКП в тоталітарному режимі “республік свободних” вже не лякаються нічим. Загартовані і, думаю, що кращої реклами для блоку “НУ” і не може бути, як ту, що роблять можновладці разом з “комуняками”, виливаючи всіляки помиї на “НУ”.

Бо, якщо пан Ющенко для них злий, недобрий, бо якщо вони його бояться, бо якщо вони його не хочуть бачити при владі, то по логіці речей, для нас він добрий. Значить, будемо боротись за те, щоб він очолив Україну.

І моя така думка, що складати присягу пан Ющенко буде з думкою про Бога і його заповідь, і з думкою про Бога збереже український народ, він вже довів це один раз на ділі.

І на останок хочу звернутися до вас, мої любі краяни, ідіть в нарід своїм словом, донесіть слово правди до кожного простого співвітчизника. Не дають нам користуватися офіційними ЗМІ, не чуємо ми голосу правди з екранів телевізора, на хвилях радіо, не читаємо про дійсний стан речей на шпальтах газет, діємо по народному – з вуст в вуста.

Говоримо наші слова, які нам дав Бог за нашу Україну, зо об’єднання, за Ющенка і доказуємо всім нашим супротивникам, що ми гідний нарід, гідної країни і тому хочемо мати гідних керівників нашої країни над нами, які знають, осягають, виконують і бережуть всі 10 Божих заповідей.

Слава Ісусу Христу, Слава Україні!

Антоніна, просто гуцулка з Карпат, дочка Рози і Петра. Селище Кути, що на Косівщині.

Петро Кагуй

На цьому, шановні слухачі, передача “Листи на Свободу” завершується.

З Вами був Петро Кагуй.

Дякуємо Вам за вашу увагу і за ваші листи!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG