Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:54

“Альтернатива”


Андрій Охрімович "Алтернатива"

Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...

Андрій Охрімович

“У сімнадцятому столітті ми зникли в череві Московії, яка відібрала у нас ім’я “Русь”, назвавшись “Русью-Росієй”. І тільки недавно ми почали вичленятися з Росії.

Вичленував нас вибух четвертого блоку Чорнобильської АЕС, яку Кремль устромив під саме серце Київської Русі”.

(Юрій Саєнко, доктор економічних наук. Стаття “Планетарний Чорнобиль: проблеми свідомості і ментальності”.)

Ганна Стеців

Стаття пана Саєнка, який довгі роки веде моніторинг соціально-психологічних наслідків Чорнобильської катастрофи, підказала нам тему чергової “Альтернативи” у творенні якої взяли участь: моя колега Ірина Перешило, журналіст Віктор Недоступ, етнограф Олекса Доля та голова Народної партії, екс-міністр екології Юрій Костенко.

Модерує Ганна Стеців. Звук Михайла Петренка. Автор Андрій Охрімович.

Ірина Перешило

У зоні сьогодні буяє весна: прилетіли лелеки, чорні чаплі, квітне котиками верба і з’являються потроху вужі та гадюки. За пару тижнів вони розповзуться всією зоною і заходити в напівзруйновані помешкання буде вже небезпечно.

Місцеві поліщуки: ті, які 86-го відмовилися звідси виїжджати, до будь-якої сподіваної і несподіваної біди вже давно звикли. Спочатку до радіації, потім до мародерів, ще пізніше до первісних умов виживання, а тепер до гадюк та вовків.

Не звикають за стільки років лише до одного: до самотності.

Офіційно села чорнобильської зони поділяють на кількалюдні, однолюдні і безлюдні. Світлана Петрівна живе в кількалюдному селі Домінському, де до аварії було 200 дворів, нині залишилося 25 людей.

Світлана Петрівна тримає 4 вулики. А ще в її господарстві – старий кінь, корова і надійний охоронець пес Барс.

Світлана Петрівна пише вірші. Придумує, але не записує. Все тримає в голові. Вони завжди були сумні, але нині пішли найсумніші – півроку тому помер чоловік Світлани Петрівни Мартин, з яким вони прожили в парі 47 років.

Світлана Петрівна

Вже 6 місяців минає, а його все немає, А він не йде, а він не питає. А серце не вірить, а очі не вірять. А очі шукають, а очі питають, А очі ридають... І стежки його сльозами обливають. А стежки його стали заростати, Бо не йде вже до родної хати...

Ірина Перешило

1986-го року Світлана Петрівна не змогла виїхати тому, що, каже, “земля не пустила”. Але пару місяців тому, вже після смерті чоловіка, погодилася поїхати до сина в Нікополь.

Планувала побути певний час. І не склалося...

Світлана Петрівна

Поїхала, думала, що місяць у відпустці побуду. Побула два тижні, і як висипала в мене висипка, як почала я блювати... Син каже, щоб йти у лікарню. Я заперечила: “Сину, бери мені квиток, я поїду додому”. До Києва приїхала, то висипка зійшла, а до Домінська все те й ділося.

Важко. Ви знаєте, як звідси виїхати, чи не знаєте?

Ірина Перешило

Односелець Світлани Петрівни Микола Михайлович сьогодні теж змушений думати про переїзд. Але не далі, як до Овруча. І тільки на зиму.

Микола Михайлович

Якби було з ким жити, то ж немає. Сам один і собака.

Ірина Перешило

Думалося: ну чим ці люди завинили, що на землі, де д кінця 20-го століття залишалися живими тисячолітні традиції, де попри нещадний 70-літній атеїзм вірили в Бога, ходили до церкви, де споконвіку шанували працю і жили лише з неї? Чому саме на цій землі сталася ця трагедія?

Я маю на увазі не просто аварію на ЧАЕС. Сьогодні вже достеменно відомо, що чинити такі масові переселення людей із зони було абсолютно недоречно.

Ганна Стеців

“Чорнобиль породив ще один феномен - синдром рідних коренів, рідної картини світу: рідні стіни, рідні могили. У тридцяти кілометровій зоні, де заборонено поселення людей, дотепер мешкають сотні самоселів не в силах відірватися від усього рідного. “Радіацією даремно лякали, тут можна жити,” – кажуть люди. Та й більшість жителів другої та третьої забруднених зон уже не хочуть переселятися, тому що на це і грошей немає і сенсу”.

(Юрій Саєнко. “Планетарний Чорнобиль: проблеми свідомості і ментальності”.)

Олекса Доля

Полісся – це була унікальна земля в Україні, де збереглася найбільша архаїка. Це, мабуть, Київська Русь, це до Київської Русі. Там всі звичаї, обряди в матеріальній, в духовній культурі законсервувалися.

Дивно те, що коли їдеш вже в 20-му столітті по тих селах і бачиш, як люди живуть, - це те ж саме, як вони жили і тисячу років тому.

С.П.Целко розповідає, як вона до цього часу щодня робить те, що робила її бабуся. Вона від Різдва до старого Нового року сміття з хати не виносить, попіл не виносить, тому що це перед Старим Новим роком треба вийти в сад, попіл посипати під кожне дерево, а потім примовити: “Я тебе підсипаю, промовляю, щоб ти родило і дітей кормило”. Вона каже: “Мої предки так робили, і я так роблю”. Збереглося все.

От коли стара сільська жінка каже: “Ви розумієте, що таке родна земля? Як я її можу кинути? Мене хіба зв’яжуть за руки і ноги, винесуть з хати. Я не можу! Мені ця береза, ця вільха, ця річка, цей ліс – воно все моє. А там все мені чуже. Я не можу там жити”.

Андрій Охрімович

Чи можна було без цього обійтися? Тобто, чи можна було не виселяти?

Олекса Доля

Моя думка така, що можна було не виселяти. Я не кажу, що всіх, а тільки з епіцентру всього цього. Виселяли людей на десятки кілометрів.

Ми приїжджаємо на Житомирщину в село Домінське, туди ж приїжджали і радіологи, які казали, що там земля чиста. А люди робили просто на цьому гроші. Виділялися великі кошти на переселення. Сотні сіл виселено тільки тому, що хтось на тому робив гроші. А жити там можна. Там нормальна чиста земля.

Зараз хати звідти продають. Є постанова Кабінету Міністрів, що із другої зони можна продавати в третю, з третьої можна продавати в четверту, з четвертої в п’яту, тобто, людей виселили...

Одна жінка сказала: “Я виходжу з двору і бачу, що до хати моїх сусідів, які ще не встигли від’їхати, під’їжджає машина і починають розбирати ту оселю, і вже її комусь продадуть”.

Це роблять не власники, а це робить влада.

Одна бабуся дуже просто сказала, коли у неї запитали, як вона живе з радіацією: “Що таке радіація? Мені кожна рослинка, кожна травинка, мені Бог допомагає”. По вірі їхній. Вони там живуть, вони вірять, що їхня земля їм допомагає. Вони кажуть, що ті, хто виїхав, то їх не те, що половини, а й 90% немає, вони повмирали.

Андрій Охрімович

“Складна картина переселенця в чужорідних реаліях - старий світ зруйнований, а в новий так і не вжилися, особливо старше покоління. Так і живуть у дихотомії між старим, якого немає, і новим, у котрому “все не так”.

Виявилося, а цього ми точно не очікували, що своїм песимістичним і патерналістськи-безініціативним настроєм переселенці заражають ще й місцевих жителів! Найвищій рівень соціального самопочуття в самоселів. Найнижчий – у переселенців і місцевих жителів. Психологічна інфекція безвихідності”.

(Юрій Саєнко. “Планетарний Чорнобиль: проблеми свідомості і ментальності”.)

Олекса Доля

Ми були, знову ж таки, в одному селі, де лишилася жити тільки одна сім’я, а потім туди повернулися люди з Криму: молоді чоловік і жінка. Вони там народили дитину. І от вона, розповідаючи про своє життя, сказала, що не порівнюється, як вони там себе почували і як тут. В них народилася здорова дитина. Говорять, що тут набагато краще себе почувають. Проходячи вагітність тут, вона поїхала народжувати все ж таки до Криму - і єдина, хто без ускладнень народила. Повернулася назад сюди жити.

Насильство, яке творилося над людьми, це ламання людських доль, людської психіки, мені здається, - це найстрашніше.

Андрій Охрімович

Тут в аналогію напрошується щось подібне зі сталінським часом або з гітлерівсько-сталінським часом: маніпуляція народами, переселення цілих етносів...

Олекса Доля

Однозначно. Вже один той факт, що там все будувалося на брехні, і тут будувалося на брехні; коли людям говорилося, що, мовляв, ви на два дні, нічого з собою не беріть... Так і тоді казали: “Ми вас вивеземо, а потім ви повернетеся”. Так само і тут. Все будувалося на брехні. Це найстрашніше.

Андрій Охрімович

Що вивезено звідти? Що вкрадено?

Олекса Доля

Все: і церкви вивозилися, і хати вивозяться, і ікони вивозяться, і все те, що було в хатах.

Після відселення людей, згідно технології, треба було село захоронювати. Як це влада вирішувала? Просто із гелікоптера кидали пляшку з запалювальною сумішшю, підпалювали село, і село згоряло. Коли вони пояснюють, що це люди самі з горя підпалювали, то я ніколи не повірю, що людина, котра народилася в тій хаті, де народилися її батьки, діди і прадіди, для якої така дорога ця хата, що вона взяла і підпалила з горя її.

Ганна Стеців

“Сформувалася певна “чорнобильська свідомість”. Вона не розмивається. Не розмиває її держава, не включаючи людей у активне життя. І вони в атмосфері бідності і безнадії ніколи не відмовляються від копійчаної допомоги.

Люди замкнулися в колі “ближнього світу” родичів та друзів. Виходити за це коло небезпечно, бо там потрібно будувати зв’язки не на відкритих, легітимних принципах соціального партнерства, а на основі соціальної змови. Потрібно уміти “домовитися” з чиновниками, мафією, міліцією, податківцями, пожежниками, санепідемслужбою та іншою корумпованою компанією.”

(Юрій Саєнко. “Планетарний Чорнобиль: проблеми свідомості і ментальності”.)

Віктор Недоступ

Пане Юрію, навколо самої Чорнобильської аварії в суспільстві накручено дуже багато міфів. Один з них - що це була диверсія, інший - що це таємний акт геноциду.

Юрій Костенко

Я в 1990-му році брав участь в роботі спеціальної депутатської комісії. Саме ця комісія, детально проаналізувавши всі аспекти Чорнобильської катастрофи, дійшла висновку, що вибух було спричинено конструктивними вадами реактору РБМК.

До цього колишній СРСР вустами своїх фахівців стверджував, що вибух був спричинений помилками оперативного персоналу, які проводили експеримент. Детальне ознайомлення із висновками багатьох комісій дозволило нам зробити висновок, який потім було практично підтверджено і відповідними резолюціями МАГАТЕ. Наше дослідження засвідчило, що ці реактори є вибухонебезпечними, і до тих пір, поки вони будуть функціонувати, людство може мати повторення цієї самої трагедії.

Віктор Недоступ

Нинішнє інформаційне висвітлення є правдивим, чи щось тримається в секреті?

Юрій Костенко

Більшість матеріалів і щодо причин Чорнобильської катастрофи, і щодо дій посадових осіб, які намагалися приховати масштаби трагедії, посадовці нехтували вимогами фахівців щодо необхідності евакуації і щодо заборони проведення масових демонстрацій першотравневих, ці посадовці до відповідальності не притягалися попри наші висновки і попри спрямування всіх цих матеріалів до прокуратури.

Інша річ, що на мінімізацію наслідків Чорнобильської аварії потрібні обсяги фінансування, які перевищують прибутки державного бюджету в декілька разів.

Ми не можемо дати відповідь на багато проблемних питань, пов’язаних із тим, як захистити майбутні покоління від негативними впливами, пов’язаними із величезними викидами радіоактивних речовин і в атмосферне повітря, і у воду, і в ґрунти.

Віктор Недоступ

Чи готова українська держава, якщо, не дай Боже, виникне такого роду якась проблема, вирішувати її в повній мірі?

Юрій Костенко

Це був один із найбільш вагомих аргументів, що Україна не переживе другого чорнобильського вибуху, коли ухвалював уряд рішення зупинити всі блоки ЧАЕС до 2000-го року.

Сьогоднішній розвиток української ядерної енергетики не убезпечує нас від можливості повторення широкомасштабної аварії.

Попри такий величезний негативний досвід, який ми маємо, я не можу сказати, що Україна зробила все, щоб уникнути повторення будь-якої: чи ядерної, чи радіаційної аварії на атомних станціях.

Андрій Охрімович

“Постчорнобильська і постсовєтська ситуація дуже схожі. Вони однаково посилюють негативи і послаблюють позитиви. Обидва тривалою стагнацією деструктурують суспільну свідомість, звертаючи думки людей у минуле совєцької стабільності, - за ці роки їм не показали нічого кращого”.

(Юрій Саєнко. “Планетарний Чорнобиль: проблеми свідомості і ментальності”.) Ганна Стеців

“Чорнобильців ми підгодовуємо убогою соціальною допомогою, не показуючи їм ні вудки, ні озера. А решті люду не даємо взяти у руки вудки та підійти до озера вільного підприємництва. А тих, кому вдається, боляче б’ємо по руках, відбираємо улов, відбиваємо не тільки нутрощі, але й охоту до самостійності.

Однім тільки дозволено ловити рибку в каламутній воді – наближеним до влади олігархам. Але – не об’єднуватися ж усім навколо “керманичів народу” в ім’я нового “світлого майбутнього!” – пише Юрій Саєнко у своїй статті “Планетарний Чорнобиль: проблеми свідомості і ментальності”.

Ну, а ми з вами маємо пригадати, що над нинішнім випуском “Альтернативи” працювали: моя колега Ірина Перешило, журналіст Віктор Недоступ, етнограф Олекса Доля та голова Народної партії, екс-міністр екології Юрій Костенко.

Модерувала Ганна Стеців. Звук Михайла Петренка. Автор програми Андрій Охрімович.

Всього вам дорого. Зустрінемось через тиждень.

Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG