Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 19:19

“30 хвилин у різних вимірах”


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”

Київ, 27 березня 2004 року.

Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогий слухачу. З вами українська “Свобода” – передача “30 хвилин у різних вимірах”. Перед мікрофоном Ірина Халупа. Сьогодні ця передача присвячена трьом музеям Тараса Шевченка.

В історії кожного народу є свої святині, свої національні герої, видатні історичні постаті, знакові події. Для українців все це уособлює постать Тараса Шевченка. В оцінках українських інтелектуалів зустрічається ще одне визначення – Пророк. Одним з перших, хто побачив Пророка в постаті Тараса Шевченка був Пантелеймон Куліш.

Небагато людей, в тому числі і мешканців столиці України, знають, що в Києві – три музеї Тараса Шевченка. Якщо два з них розташовані в самому серці міста, то третій – на його околиці. Саме там прожив два тижні під час свого останнього перебування в Україні великий поет. Із цього маловідомого музею ми розпочнемо свою мандрівку.

Власне тут, в цій хаті, господинею якої була Варвара Пашковська, 1859-го року прожив два тижні Тарас Шевченко. В цьому музею можна побачити Шевченка-людину, на тлі Києва того часу, дядька Тараса, який дуже любив дітей, розказував їм казочки, дарував цукерки, пряники, бублики та горіхи. Тарас Марусик дуже добре знає це місце. Свого часу він мешкав майже рік за кількасот метрів від історичного будинку – “Хата на Пріорці”. Послухайте його розмову з науковим керівником відділу Національного музею Тараса Шевченка “Хата на Пріорці” Надією Наумовою.

Надія Наумова

Наш музей називається “Хата на Пріорці”. Коли в 1859 році Тарас Шевченко приїхав в Україну, це була третя і остання зустріч його з рідним краєм, не побажавши чомусь оселитися в центрі міста, як пише перший бігораф Тараса Шевченка Михайло Корнійович Чалий, він прийшов на околицю Києва, в Пріорку, і зняв там квартиру.

Пріорка взагалі – це історична місцевість в Києві, яка відома і згадується в документрах київського магістрату і в описі міста Києва Миколи Закревського. Походить ця назва від слова “пріор” – настоятель домініканського монастиря, якому колись належали всі ці землі. Це були землі католицького монастиря і люди, які жили тут, звичайно, в такій околиці, яка була схожа зовсім на село (дубові хати з вишневими садочками), займалися в основному городництвом і садівництвом, продавали свою продукцію на базарах Києва. І вже в 1834 році Пріорка стає містом, а люди, які живуть тут, називаються міщанами, але так само продовжують займатися своєю справою.

Отже, може бути, що Шевченка привабила ця місцевість своєю такою мальовничістю – своїми садами, городами. А, може, тому, що просто не хотілось йому бути на очах, ось він і прийшов на Пріорку. Як згадує господиня цієї хати тоді, Варвара Матвіївна Пашковська, він дуже оригінально попросився на квартиру, сказавши їй так: “Йшов-йшов, бачу – хатка стоїть, не то панська, не то мужицька, біла-біла, як сметана, ще й садочком обросла. А на дворі дитячі сороченятка сушаться, рукавчатами махають – мене кличуть. От я й зайшов. Чи не взяли б мене на квартиру і не погодували в борг, бо у мене немає грошей? Я з вами розрахуюся – мені пришлють гроші з Петербурга.” В цій хаті Шевченко прожив 2 тижні.

Тарас Марусик

Пані Надіє, а цікаво, чи господиня, про яку згадали, знала, хто перед нею?

Надія Наумова

Ви знаєте, вона знала Шевченка як такого. Мало того, вона напам’ять знала поему “Наймичка”. Але уявіть собі – на той час в Києві ніхто ззовні Тараса Шевченка не міг впізнавати (хоча він ходив вулицями цього Києва), тому що люди не бачили ні його фотографій, ні його потретів, котрі сьогодні нам відомі. І тому коли він до неї прийшов (він бу одягнений в білий полотняний костюм, це був серпень, літо), вона просто його запитала: “А хто Ви будете?” І він не сказав, що він поет або художник з Петербурга. А він так сказав: “Як бачите, чоловік.” І далі оті слова – “Йшов-йшов...”

Тарас Марусик

Цікаво. А хто спогади ці записав?

Надія Наумова

Ці спогади записала від Варвари Матвіївни її рідна сестра – Стефанія Матвіївна. Вона писала у петербурзьких газетах, в журналах, друкувалася, була дитячою письменницею. За чоловіком прізвище її було Лобода. І ось в 1875 році (вже нема давно Тарас Шевченка) в газеті “Пчєла – руская ілюстрація” з’являється така стаття – “Декілька слів про Тараса Григоровича Шевченка”. Ця стаття і була тим матеріалом, який ліг в основу концепції нашого музею – Тарас Шевченко на Пріорці.

Тарас Марусик

Я хотів би ще повернутися до тієї місцевості, до Пріорки, і до того часу, коли ці землі належали католицькому монастиреві. Я хотів би, щоб Ви трошки історичний аспект подали цього.

Надія Наумова

Ця територія належала домініканському монастирю, миколаївському, який знаходився на Подолі. Взагалі доміканці з’явилися у Києві ще за київських часів. Це орден проповідників, які оселилися в Києві, і спокійно собі жили разом із православними. Вони займалися проповідництвом. І уже пізніше, коли Богдан Хмельницький визволив від поляків Україну, ці території були передані київському магістрату. Але взагалі тут існувало таке село, яке називалось Ясківка. Коли орди хана Батия прийшли до Києва, то католики, як і інші, тікали із Києва. І ось існував такий культ Святого Яска, який переправився через Дніпро з Києва, забравши з собою фігуру Божої Матері. І з тих пір ця місцевість називалась Ясківка, а пізніше вона отримала назву Пріорка.

Тарас Марусик

Пані Надіє, повертаючись до створення самого музею, чим на сьогодні є цей музей?

Надія Наумова

Взагалі це теж така історія ціла створення цього музею. Ви знаєте, що приватний сектор отут на Пріорці, оці всі хати (в описі Закревського говориться, що булоа на Пріорці буля 200-т дубових хат), був знесений в 70-х роках. Забудовувались нові масиви навколо церкви Покрови Божої Матері на Пріорці. До речі, там було велике кладовище. Всі ці будинки зносились.

Тільки один будинок залишився (йому зараз вже 150 років), тому що на ньому вже стояла меморіальна дошка: “Тут жив Тарас Шевченко”. Ця меморіальна дошка була поставлена в 1964 році, коли в будинку ще просто мешкали люди. Але всі жителі Пріорки, старожили, згадували, називали цю хату... До речі, наша адреса – Вишгородська, 5 – так і залишилась сьогодні. Хоча багато будинків знесено: немає 1-го, 3-го, 7-го, 9-го номерів. Їх просто немає. А ця хата залишилася. Потім вона довго була занедбана.

Але жителі Пріорки, громадськість міста ставлять питання, і в 1989 році (це було 175 років від дня народження Тараса Шевченка) був відкритий новий відділ Національного музею Тарама Шевченка – “Хата на Пріорці”.

Тарас Марусик

Отже, що там, у цьому музеї?

Надія Наумова

Ви знаєте, ми коли створювали музейну таку експозицію, ми подумали про те, що в Києві є вже два музеї Шевченка. Є Національний музей, де експонуються його твори художника, книги, видання. Є будиночок на майдані Незалежності сьогоднішньому, на Козиному болоті, де Тарас Шевченко жив в молоді роки. І тому наша Хата, може, навіть більше етнографічна. Ми показуємо Шевченка на тлі Києва того часу і зокрема отієї околиці. І коли сьогодні ми говоримо такі високі пафосні слова, знаєте, “Шевченко і народ”, то ми кажемо: “Ось він, цей народ.”

Ось до нашого часу на цій території ще на вулиці Білецькій, яка не піддалась урбанізації, на вулиці Мостицькій, на Западенській. Ті люди – нащадки отих людей, які колись зустрічалися з Тарасом Шевченком, отих дітей, яких він пригощав цукерками. Ми бачимо Шевченка, може, не так геніальним поетом і великим художником, як людиною. Людиною щирою, безпосередньою, таким сентиментальним, часом аж до сліз, людиною, яка любила дітей. Відомі слова Шевченка: “Кого люблять діти, той ще не зовсім поганий чоловік...” То слова із спогадів Варвари Матвіївни Пашковської.

Перед своїм від’їздом до Петербурга (а це було останнє перебування Шевченка у Києві), він влаштував бенкет для навколишньої дітвори – накупив цукерок, пряників, бубликів і горіхів. Пригощав дітей і веселився сам, так, що люди, дивлячись на нього, казали: “Подивіться на нього – він сам радіє, як дитина!” І ось ця дитинність, ця щирість, безпосередність – це все в спогадах Варвари Матвіївни Пашковської. Ми намагалися передати оцей образ Шевченка-людини, показати той Київ, те, що оточувало його тоді, його друзів, знайомих, його розповіді, пісні які він співав дітям, і які ходили за Тарасом і просто казали: “Дядьку Тарасе, розкажи нам ще хоч одну казочку!”

Тарас Марусик

Дякую Вам, пані Надіє.

Ірина Халупа

А тепер – про інший музей Шевченка. Йдеться про той музей, який усі знають як музей на Козиному болоті. Вже 14 років його директором є Ольга Шевченко. Хто опиняється на майдані Незалежності і раптом заблукає на провулок Тараса Шевченка, здивується, бо побачить там маленький дерев’яний будинок з дерев’яним парканом.

Побачивши таку майже селянську ідилію в центрі понад три мільйонної столиці, може, захочете туди зайти. Переступивши цей дерев’яний паркан, відкривши цю фіртку, ви попадаєте в середину ХІХ-го століття. Будинок цей збудований давно, ще 1835-го року і в ньому жив колись Тарас Шевченко. 1928-го року будинок став музеєм. Ідею створення музею в тому будинку подав художник Василь Кричевський. З директором музею Ольгою Шевченко розмовляє Віктор Березанець.

Віктор Березанець

Ваш музей є філією центрального музею Тараса Шевченка?

Ольга Шевченко

Наш музей – філія Національного музею Тараса Шевченка з 1966 року. А спочатку він був самостійним музеєм, бо він був перший літературно-меморіальний музей Тарас Шевченка. Йому на сьогодні 75 років.

Віктор Березанець

Його оця статусна невизначеність чи двозначність не заважає вести свою культурницьку діяльність?

Ольга Шевченко

Ми займаємось... У нас своя програма, свої традиції, складені вже давно, в нас цікаве життя в нашій філії, як Ви називаєте наш літературно-меморіальний музей. Нам не заважають, ні. Ми абсолютно самостійні.

Віктор Березанець

Чи не могли б Ви трошки подробиць додати до цього? Тобто, якою науковою роботою займається ваш музей, які громадські контакти він розвиває і підтримує? Власне, що сьогодні складає життя вашого музею?

Ольга Шевченко

Життя нашого музею, як і кожного, складає, по-перше, збереження тих цікавих матеріалів, які в нас є, а в нас надзвичайно цікаві фонди. В нас є такі речі, яких немає в жодному шевченківському музеї, зокрема одяг Тараса Шевченка, його речі, які йому належали, “Кобзарі” з його автографами, пера й ручки, якими він писав. Можна дуже багато перераховувати таких цікавих речей. Отже, ми зберігаємо.

Але в завдання музею входить і розповідати про те, що ми маємо, розповідати про Шевченка і про наш музей. До нас приходять дуже багато людей. Особливо в березні. Надзвичайно цікаво було спостерігати, які різні люди до нас приходять.

Віктор Березанець

Як давно Ви працюєте в цьому музеї?

Ольга Шевченко

В цьому будиночку-музеї я працюю десь 14 років.

Віктор Березанець

За Вашими спостереженнями, коли більше ходило людей до вашого музею – цього року чи 14 років тому?

Ольга Шевченко

14 років тому було більше людей.

Віктор Березанець

А як Ви це поясните?

Ольга Шевченко

Тоді, я думаю, було осередків культурних українських набагато менше, як зараз. І через те люди ходили, я так думаю, саме для того, щоб від душі відчути оту українську атмосферу. Було з еміграції більше, багато туристів було з Росії, з соціалістичних країн.

Віктор Березанець

Ви ще не сказали про свої міжнародні зв’язки і про наукову роботу. Чи беруть працівники вашого музею участь у підготовці якихось статей, меморіальних видань, у дослідженні невідомих сторінок з життєпису Тараса Григоровича?

Ольга Шевченко

Спільно з Національним музеєм Тараса Шевченка, із Академією наук, Інститутом літератури і мистецтвознавства видається зараз академічне видання – повне зібрання творів Тараса Шевченка, поетичних і малярських. І ми беремо участь – зокрема, пишем коментарі до малярських творів Тараса Шевченка. Мені випало щастя тримати в руках оригінали Шевченка, досліджувати їх, і писати отакі коментарі.

На сьогодні хочу сказати: Шевченко як художник зовсім не вивчений. Як про художника не написано достойної монографії. Ми не знаємо ще Тараса Шевченка-художника. Ми про нього пишемо потроху, друкуємо його, але дослідження наукового гарного, такого, щоб порівняти Шевченка в контексті світовому на сьогодні немає, але ми намагаємося досліджувати все-таки Шевченка-художника.

Віктор Березанець

Як Ви ставитесь до такого явища (чи це вже тенденцією можна назвати), що в останні кілька місяців в ЗМІ (на телебаченні, на радіо, в пресі) з’явилось намагання “заземлити” постать Тараса Григоровича Шевченка під виглядом, що не треба ось міфологізувати цю постать? Навіть таку круглу дату, як 190-літній ювілей, Україна цього року відзначила надзвичайно скромно. Що відбувається? Ваш коментар.

Ольга Шевченко

Мені здається, відбувається велика боротьба за Тараса Шевченка. Тарас Шевченко – це надзвичайно потужний стрижень української нації. І багатьом це не подобається. Я, наприклад, читала деякі публікації, мені навіть смішно було. Одна журналістка пише, що вона би хотіла побачити тих дітей, які читають “Кобзаря”. Вона говорить, що нема таких дітей. А я цих дітей щодня бачу в музеї. Талановиті діти, розумні. І коли вони оглядають наш музей, у них з’являється бажання, перебуваючи в цій дивовижній шевченківській атмосфері, що панує в нашому будиночку, розказати ще й вірші Тараса Шевченка.

Вони декламують ці вірші. Так що я думаю, що намагання заземлити Тараса Шевченка, “заплямувати” його – це дуже жалюгідні такі спроби. Мені здається, що найкраще про Тараса Шевченка сказав Куліш от тоді одразу, хоч і намагалися його якось одірвати від Шевченка, протиставити йому, заплямувати того Куліша. Але Пантелеймон Куліш, прочитавши твори Шевченка, сказав, що Шевченко вже не національний поет, а це пророк України. Так воно і зараз є, я так думаю.

Віктор Березанець

Хто є Шевченко для Вас? Ви 14 років досліджуєте його творчість. Як Ви бачите постать Шевченка?

Ольга Шевченко

Для мене Тарас Шевченко – це велика загадка. Мені здається, що це така постать, яка ніколи не буде розгадана. Вона притягує багатьох людей, дослідників, хороших і не дуже хороших. Але розгадати Шевченка неможливо нікому.

Віктор Березанець

В чому загадка?

Ольга Шевченко

Напевно, в тому, що у кожного є свій Тарас Шевченко. Якщо говорити про його поезію, то він ніби розкриває оті чари української мови, стукає нам у душу й серце. Якщо ми говоримо про художника, ми дивуємося отому другому таланту. Але той самий Куліш сказав, що він іще мав третій талант – він співав дуже гарно, знав українську народну пісню й виконував. Тобто, Шевченко був троїстий. І ще ніхто над цим не працював.

Віктор Березанець

Дякую за розмову.

Ірина Халупа

І на останок – Національний музей Тараса Шевченка. Працює він в своєму приміщенні на бульварі Шевченка з 1949-го року. Найбільші групи екскурсантів приходять в березневі дні у травневі дні, коли діти вивчають творчість Шевченка в школі, приходить багато студентів з різних вузів.

Відтоді, коли Міністерство оборони очолював Костянтин Морозов, студенти військових училищ приходять до музею. Багато іноземців відвідує музей, їх зокрема вражає Шевченко-художник. Іноземець, який спокушений багатьма знаменитими музеями, який орієнтується в світовому мистецькому процесі вражений Шевченковими малюнками.

“Краще один раз побачити, як декілька разів почути. Не можна переказати те, що повинно побачити око,” – стверджує науковий співробітник музею Наталя Клименко. Людина, яка приходить до музею і почує поезію, яка лунає під час екскурсії, захоче прочитати цю поезію. Шевченко – це поет, який додає енергії людині, якщо вона читає його поезію серцем. Шевченко – це людина, яка дає відповіді на багато проблем і питань, які сьогодні стоять перед Україною.

Народжений в кріпацтві, жив в чужомовному середовищі, Шевченко збагнув, що Україна – це його держава і потугу цієї держави він відтворював на сторінках свого “Кобзаря”. Хто хоче себе відчути українцем, йому обов’язково допоможе Шевченко.

Залами головного музею Тараса Шевченка в Києві (а їх аж 22) ходила Ірина Перешило. Ïї проводжала науковий співробітник, екскурсовод музею Наталя Клименко. Розпочинаємо з першого залу...

Наталія Клименко

Перший зал представляє книгу, в якій зафіксовано народження Тараса Шевченка. Ось вона, ця книга, де зафіксовано, що 25 лютого за старим стилем в 1814 році в селі Моринцях народився Тарас Григорович Шевченко.

Ірина Перешило

Тут вказано, хто його батьки?

Наталія Клименко

Так. Батьки – Григорій Шевченко і Катерина Бойко. Тут представлений також портрет батька, який був виконаний Шевченком 29-го року.

Ірина Перешило

Подібні...

Наталія Клименко

Так. батька він малював, правда, тоді, коли його в живих уже не було, бо він залишається сиротою в 11 років, а перед тим, за 2 роки, помирає його мати.

Ірина Перешило

Це більше малюнок з уяви?

Наталія Клименко

Так, це малюнок з уяви. А портрет діда Шевченко малює в 43-ому році, коли вже студентом Академії прибуває до України. Ось такий цей чоловік, який багато своєму онукові оповідав про минуле України.

Це – друга зала, де представлена робота Тараса Шевченка, виконана 30-го року. Це, власне, одна з найцікавіших його робіт, бо вона рання. Це погруддя жінки, яка якраз демонструє природний нахил Шевченка до малювання, тому що він на цей час не мав спеціальної освіти малярської, але ця робота, яка була виконана у Вільно, куди Шевченко 29-го року приїхав з Енгельгардом, засвідчує і схильність, і хист до малювання. Домінантою цього залу є знаменитий портрет Василя Андрійовича Жуковського, який був створений Карлом Брюлловим. Причиною написання цього портрету було те, що Енгельгард, до якого звернувся Брюллов з тим, щоб він звільнив свого кріпака і дав йому волю, назначив ціну – 2, 5 тисячі карбованців.

І ось Брюллов як великий гуманіст, людинолюб і взагалі людина такого демократичного спрямування вирішує цю проблему мистецьким чином, створюючи цей прекрасний поет Василя Жуковського, який буде розіграно в лотерею, і будуть отримані ті необхідні кошти, за які Шевченкові 22 квітня 1838 року буде підписана відпускна.

Ірина Перешило

А як цей портрет потрапив до музею? Як давно він тут?

Наталія Клименко

Музей працює з 1949 року в цьому приміщенні. Коли організовувався музей, було дано вказівку речам, які знаходилися, скажімо, в Петербурзі (тодішньому Ленінграді), Москві, були всі звезені до Києва і на ґрунті всього цього, всіх цих матеріалів формувалася збірка.

Ірина Перешило

Третя зала?

Наталія Клименко

Ми бачимо, що Шевченко – вже студент Академії, де він починає навчання в класі гіпсових фігур. Це так званий четвертий клас Академії, тому що фахова підготовка було достатньо високою. Ми бачимо його роботи, виконані в натурному класі. Ось, зокрема, одна з них...

Листи до брата Шевченко писав, і тут ми бачимо на стіні ці слова: “Живу, вчусь, нікому не кланяюсь, крім Бога. Велике щастя бути вольним чоловіком.”

Ірина Перешило

Що тут?

Наталія Клименко

Це п’ята зала музею. Тут ми бачимо першу збірку Тараса Шевченка “Кобзар”, яка 40-го року в квітні виходить у друкарні Фішера, яка мала такий невеличкий розмір – всього 8 творів. Але це була потужна книга, яка спричинила собою певну сенсацію в Петербурзі, оскільки до того були відомі, скажімо, байки Євгена Гребінки, твори Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Гулака-Артемовського. До української літератури було таке поблажливе дещо ставлення. Раптом тут з’являється “Кобзар”, який абсолютно мав іншу мову, це був інший стиль, інша якість поетичного тексту.

Всім стало зрозуміло, що з’явився поет, якого Україна і література ця не знала. Тому що Шевченку, скажімо, пропоновано було перейти на мову метрополії і писати російською мовою. Бо українська вважалася, на думку тодішніх діячів російської, так би мовити, еліти мистецької, неперспективною, на що Шевченко вже тут дає однозначну відповідь про те, що він є поетом українським і його завданням було якраз відтворити ту Україну, яку він вже знав. Бо він перед тим перечитає все, що можна було збагнути і прочитати в Петербурзі про Україну. “Смійся, лютий враже, та не дуже, бо все гине! Слава не поляже, не поляже, а розкаже, що діялось в світі – чия права, чия кривда і чиї ми діти. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине! От де, люди, наша слава – слава України!”

Ірина Перешило

Пані Наталю, у цій залі багато жіночих портретів. Це з часу перебування поета в Україні, чи це петербурзькі пані?

Наталія Клименко

Це перша подорож Шевченка до України. Ми бачимо надзвичайно цікавий портрет Ганни Закревської – жінки, якою захоплений був Шевченко, якій він присвятить 2 поезії на засланні, де він пише: “Як обступлять тебе, доле, діточки, дівчата й заговорять по-своєму доброю звичаю, може, й мене, моя доле, вони згадають...”

Ірина Халупа

Це була науковий співробітник екскурсовод Національного Музею Тараса Шевченка Наталя Клименко. Завітайте туди... Це була передача “30 хвилин у різних вимірах”. Наступний випуск – через тиждень. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступної суботи і бажаю Вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові! Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG