Київ, 09 квітня 2004
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.
Гагаузи. Цей народ в історичному масштабі оселився на землях Молдови й Південної України порівняно недавно. Проте він устиг тут обжитися й укорінитися, а також розвинути своєрідну культуру. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Етнонім, самоназва цього народу – гаг, гагауз. Цей етнос живе в Молдові, на півдні цієї держави, в Буджацькому степу, концентруючись навколо адміністративного і національного центру міста Комрат. Там зосереджено основну частину цього етносу. На теренах України (це Одещина і Запорізька область) мешкає не більше 20% гагаузького народу.
Переважна більшість українських гагаузів – мешканці кількох районів Одеської області, що межують з молдавською Гагаузією.
У Молдові в період міжетнічних конфліктів 90-х років за прикладом і за підтримки Приднестров''я, і не лише цієї невизнаної республіки, місцеві гагаузи утворили власну державну автономію, Республіку Гагаузію зі столицею в місті Комрат. Гагаузію теж поки що ніхто не визнав.
У плані врегулювання придністровського конфлікту, що запропоновано Російською Федерацією, керівництву Молдови радять офіційно визнати Республіку Гагаузію, як національно-територіальну автономію цього народу.
Але гагаузи не є корінним, споконвічним населенням ані Молдови, ані України. Це нащадки переселенців з Болгарії, які тікали під час російсько-турецьких воєн з території тодішньої Османської імперії в кінці ХУІІІ, на початку ХІХ століття, рятуючись від переслідувань внаслідок їх конфесійних особливостей. Втікачі колонізували Буджацький степ на півдні сучасної Молдови і окремі повіти південно-західної Одещини.
Через те, претензії на національну-територіальну автономію, спровоковані далеко з-за меж цього району, видаються перебільшеними. Йтися може лише про національно-культурну автономію, яку мають, приміром, в Україні угорці, румуни, молдовани та інші національні меншини.
Олекса Боярко
Як щойно наголосив Ігор ЛОСЄВ, гагаузи є народом-переселенцем. Переселення гагаузів до України відбувалося кількома хвилями упродовж ХVIII–ХІХ століття. Про події того часу розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Гагаузи переселялися із захопленої Османською імперією Болгарії переважно до Буджацького степу у пониззі Дністра, Пруту і Дунаю. Перші 2 тисячі переселенців з’явилися там після російсько-турецьких війн 1768–74 та 1787–91 років. Друга хвиля втікачів прибула під час російсько-турецької війни 1806–12 років. Із встановленням за Бухарестським миром кордону по Пруту більшість гагаузьких біженців опинилися у межах Російської імперії. 1819 року російський уряд надав центральному Буджаку статус іноземної колонії з особливим управлінням, а самим переселенцям – права вільних селян. Найбільш масове переселення гагаузів відбувалося упродовж 1828–34 років. Тоді у Буджацькому степу виникло 26 нових гагаузьких та болгарських сіл. Кожна родина безкоштовно отримала від російської влади земельну ділянку та грошову позику на 10 років. Поселенці звільнялися від податків на 7 років, а від військової повинності – на 50 років. Велике психологічне значення для переселенців у незвичних умовах посушливого Буджаку мав багатий врожай 1835 року. Проте після кількох поспіль неврожайних років частина з них повернулася до Болгарії. Ще одна хвиля гагаузів-переселенців переїхала до Буджаку після Кримської війни. Коли ж за Паризьким миром 1856 року землі у пониззі Пруту і навколо Болграда були повернуті Молдові, частина гагаузів переселилася в околиці Бердянська на березі Азовського моря. Остання хвиля гагаузів прибула з Болгарії 1878 року, коли в результаті російсько-турецької війни Росія знову заволоділа Буджаком. Натомість у 1908–14 роках деяка кількість гагаузів переселилася з Буджаку до Центральної Азії. У Буджаку гагаузи оселялися компактно і переважно у сільській місцевості. У ХІХ столітті дослідники відзначали притаманні гагаузам високу ступінь етнічної солідарності та відданість своїм традиціям і рідній мові «тюркче”. Одним із свідчень адаптації переселенців на новій батьківщині стало видання 1907 року гагаузькою мовою Старого Заповіту, перекладеного протоієреєм Михайлом Чакіром.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. Мова і культура гагаузів – на цих темах зосереджується у продовженні свого виступу у нашій програмі доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Гагаузька мова належить до огузької групи тюркських мов. У релігійному відношенні гагаузи – православні християни. Є різні гіпотези про походження гагаузів. За одними твердженнями вони є нащадками кипчаків (половців давньокиївських літописців), які в середні віки пересилилися до Болгарії з північного Причорномор''я.
Є версія, що гагаузи є нащадками печенігів. Деякі науковці наполягають на тому, що гагаузи є болгарами, але не слов''янами, а нащадками тюркських племен булгар, що власно й заснували державу, що згодом стане слов''янською Болгарією.
Принаймні, гагаузи дуже багато запозичили у слов''ян-болгар щодо побутової культури, звичаїв і традицій. Тому господарська діяльність, побут, культура, традиції гагаузів мало відрізняються від болгарських.
Пересічна людина, не фахівець-етнограф, може елементарно переплутати, де болгарське село, а де гагаузьке. Мова гагаузів зазнала величезного лексичного і синтаксичного впливу з боку болгарської і російської.
Гагаузька мова поступово зникає і зберігається переважно серед людей старшого покоління, хоча офіційно переважна більшість називає рідною мовою гагаузьку. За підсумками всеукраїнського перепису 2001 року, майже 70% гагаузів назвали рідною мову свого етносу, в абсолютних цифрах: із 32000 осіб – гагаузьку визнали рідною 22 тисячі 822 особи; 7232 – російську, 1102 особи – українську, 253 – молдавську. На жаль, ми не знаємо, як це співвідноситься з віковим розподілом гагаузького етносу. Основними традиційними заняттями гагаузів були – вівчарство, землеробство, виноградарство. З народних ремесел дуже розвинутим було килимарство, а також виготовлення вовняних і шовкових тканин.
Гагаузькі села історично мали регулярне планування, хати будувалися фасадом до вулиці. На дворі розтошовувалися спеціальні парадні хати для гостей, те, що молдавани і румуни називають “КАСА МАРЕ”, а гагаузи – бююклар, або євлар. За ними будувалися осінні й літні кухні та інші господарські будівлі.
Для житлового будинку гагаузів є типовою “присба” (російські автори етнографічного довідника “Народы европейской части СССР” (Москва, 1964р. видання), переклали російське слово “завалінка” суто гагаузьким, як їм здалося, словом “присба”.
Причому воно дається в загальній низці тюркських слів, що вживають гагаузи. Хоча тут відчувається явний вплив українських сусідів цього тюркського народу.
Напевно сусідським впливом можна пояснити й таку неодмінну деталь гагаузької хати як стріха, що підтримується стовпами.
Хати гагаузів мало відрізняються від хат їх найближчого етнічного оточення: молдован у Молдові, болгар у Болгарії, українців на українських теренах.
Серед гагаузів побутує чимало сюжетів і елементів власне українського фольклору, дуже популярні оповідання про русалок і домових. Гагаузи мають чимало спільних з іншими православними релігійних традицій. Конфесійна приналежність гагаузів є вельми нетрадиційною для тюркських народів, крім них християнство сповідують лише чуваші і якути, та невеличка група волзьких татар, так званих “крященів”.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. Як і всі православні християни, гагаузи готуються відзначити Великдень. У нашій програмі етнограф Тудорка Арнаут розповідає про Великдень і національні свята гагаузів.
Тудорка Арнаут
Перш за все хочу привітати усіх гагаузів із великим святом, що наближається до нас – із Великоднем, - і сказати “Христос Воскрес!”. Для гагаузів, представників тюркомовних народів, які сповідують православ’я, Великдень – одне з найголовніших свят. Вони святкують його разом з українцями. І назва цього чудового свята – Паскеллє. У ньому поєднались язичницькі уявлення про початок року і християнська віра у силу Духу, що переміг смерть. Напередодні свята гагаузи ідуть на могили родичів, прибирають їх.
Зранку у Великодній день гагаузки виставляють миски з водою, кладуть поруч червоні і білі крашанки: члени родини мають протерти обличчя мокрими яйцями. А незаміжні дівчата обов’язково повинні червоними крашанками обмазати щічки, щоб були червоними, здоровими...
Гагаузи цього дня стрибають через вогнище, сподіваючись, що у вогні назавжди загине зло і нещастя, а для нового року вогонь народить Добро.
Крім Великодня, гагаузи відзначають усі свята, що є у православному календарі. Але існує чимало своїх національних свят, котрі залишили нам у спадок попередні покоління. Одне з найулюбленіших – ДЖАНАВАРІУР ТУЛАРИ – Свято Вовків, яке відзначається щорічно 7-го листопада. Цього дня гагаузи намагаються не користуватися вовняними виробами і ховають вироби із заліза, не використовуючи їх у господарстві.
За давніми легендами, вовк – це оберіг гагаузів, один з предків гагаузького роду, і не можна у Свято Вовків лякати цих тварин. Також легенди переповідають, що цього дня люди можуть порозумітися з вовками, налагодивши – нехай навіть тимчасово - давно загублені психологічні зв’язки з довколишнім світом.
Олекса Боярко
І наостанок – про сучасні етнополітичні проблеми гагаузького народу в Україні. Цим закінчує свій виступ у нашій програмі Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Кількість гагаузів на теренах України в порівнянні з переписом 1989 року, практично не змінилася, 32 тисячі осіб.
Причому етнічну самобутність зберігають, головним чином, мешканці Одещини, гагаузи Запоріжжя, майже повністю асимільовані у формі русифікації. Рішенням верховної Ради МРСР від 1957р. гагаузька мова стала літературною на основі кирилиці.
Нині серед гагаузів південно-західного району Одеської області спостерігаються певні тенденції до відродження національної мови, культури і традицій.
Проте є і спроби деяких політичних сил (не лише в середині України) політизувати ці процеси і створити Україні гагаузьку проблему.
В цьому контексті реальну загрозу для Української держави становить миротворчий план Російської Федерації щодо Молдови, що передбачає легітимацію гагаузької державності на території західного сусіда України, що може активізувати етнополітичні вправи іноземних політичних технологів на українських теренах.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.
Гагаузи. Цей народ в історичному масштабі оселився на землях Молдови й Південної України порівняно недавно. Проте він устиг тут обжитися й укорінитися, а також розвинути своєрідну культуру. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Етнонім, самоназва цього народу – гаг, гагауз. Цей етнос живе в Молдові, на півдні цієї держави, в Буджацькому степу, концентруючись навколо адміністративного і національного центру міста Комрат. Там зосереджено основну частину цього етносу. На теренах України (це Одещина і Запорізька область) мешкає не більше 20% гагаузького народу.
Переважна більшість українських гагаузів – мешканці кількох районів Одеської області, що межують з молдавською Гагаузією.
У Молдові в період міжетнічних конфліктів 90-х років за прикладом і за підтримки Приднестров''я, і не лише цієї невизнаної республіки, місцеві гагаузи утворили власну державну автономію, Республіку Гагаузію зі столицею в місті Комрат. Гагаузію теж поки що ніхто не визнав.
У плані врегулювання придністровського конфлікту, що запропоновано Російською Федерацією, керівництву Молдови радять офіційно визнати Республіку Гагаузію, як національно-територіальну автономію цього народу.
Але гагаузи не є корінним, споконвічним населенням ані Молдови, ані України. Це нащадки переселенців з Болгарії, які тікали під час російсько-турецьких воєн з території тодішньої Османської імперії в кінці ХУІІІ, на початку ХІХ століття, рятуючись від переслідувань внаслідок їх конфесійних особливостей. Втікачі колонізували Буджацький степ на півдні сучасної Молдови і окремі повіти південно-західної Одещини.
Через те, претензії на національну-територіальну автономію, спровоковані далеко з-за меж цього району, видаються перебільшеними. Йтися може лише про національно-культурну автономію, яку мають, приміром, в Україні угорці, румуни, молдовани та інші національні меншини.
Олекса Боярко
Як щойно наголосив Ігор ЛОСЄВ, гагаузи є народом-переселенцем. Переселення гагаузів до України відбувалося кількома хвилями упродовж ХVIII–ХІХ століття. Про події того часу розповідає Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Гагаузи переселялися із захопленої Османською імперією Болгарії переважно до Буджацького степу у пониззі Дністра, Пруту і Дунаю. Перші 2 тисячі переселенців з’явилися там після російсько-турецьких війн 1768–74 та 1787–91 років. Друга хвиля втікачів прибула під час російсько-турецької війни 1806–12 років. Із встановленням за Бухарестським миром кордону по Пруту більшість гагаузьких біженців опинилися у межах Російської імперії. 1819 року російський уряд надав центральному Буджаку статус іноземної колонії з особливим управлінням, а самим переселенцям – права вільних селян. Найбільш масове переселення гагаузів відбувалося упродовж 1828–34 років. Тоді у Буджацькому степу виникло 26 нових гагаузьких та болгарських сіл. Кожна родина безкоштовно отримала від російської влади земельну ділянку та грошову позику на 10 років. Поселенці звільнялися від податків на 7 років, а від військової повинності – на 50 років. Велике психологічне значення для переселенців у незвичних умовах посушливого Буджаку мав багатий врожай 1835 року. Проте після кількох поспіль неврожайних років частина з них повернулася до Болгарії. Ще одна хвиля гагаузів-переселенців переїхала до Буджаку після Кримської війни. Коли ж за Паризьким миром 1856 року землі у пониззі Пруту і навколо Болграда були повернуті Молдові, частина гагаузів переселилася в околиці Бердянська на березі Азовського моря. Остання хвиля гагаузів прибула з Болгарії 1878 року, коли в результаті російсько-турецької війни Росія знову заволоділа Буджаком. Натомість у 1908–14 роках деяка кількість гагаузів переселилася з Буджаку до Центральної Азії. У Буджаку гагаузи оселялися компактно і переважно у сільській місцевості. У ХІХ столітті дослідники відзначали притаманні гагаузам високу ступінь етнічної солідарності та відданість своїм традиціям і рідній мові «тюркче”. Одним із свідчень адаптації переселенців на новій батьківщині стало видання 1907 року гагаузькою мовою Старого Заповіту, перекладеного протоієреєм Михайлом Чакіром.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. Мова і культура гагаузів – на цих темах зосереджується у продовженні свого виступу у нашій програмі доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Гагаузька мова належить до огузької групи тюркських мов. У релігійному відношенні гагаузи – православні християни. Є різні гіпотези про походження гагаузів. За одними твердженнями вони є нащадками кипчаків (половців давньокиївських літописців), які в середні віки пересилилися до Болгарії з північного Причорномор''я.
Є версія, що гагаузи є нащадками печенігів. Деякі науковці наполягають на тому, що гагаузи є болгарами, але не слов''янами, а нащадками тюркських племен булгар, що власно й заснували державу, що згодом стане слов''янською Болгарією.
Принаймні, гагаузи дуже багато запозичили у слов''ян-болгар щодо побутової культури, звичаїв і традицій. Тому господарська діяльність, побут, культура, традиції гагаузів мало відрізняються від болгарських.
Пересічна людина, не фахівець-етнограф, може елементарно переплутати, де болгарське село, а де гагаузьке. Мова гагаузів зазнала величезного лексичного і синтаксичного впливу з боку болгарської і російської.
Гагаузька мова поступово зникає і зберігається переважно серед людей старшого покоління, хоча офіційно переважна більшість називає рідною мовою гагаузьку. За підсумками всеукраїнського перепису 2001 року, майже 70% гагаузів назвали рідною мову свого етносу, в абсолютних цифрах: із 32000 осіб – гагаузьку визнали рідною 22 тисячі 822 особи; 7232 – російську, 1102 особи – українську, 253 – молдавську. На жаль, ми не знаємо, як це співвідноситься з віковим розподілом гагаузького етносу. Основними традиційними заняттями гагаузів були – вівчарство, землеробство, виноградарство. З народних ремесел дуже розвинутим було килимарство, а також виготовлення вовняних і шовкових тканин.
Гагаузькі села історично мали регулярне планування, хати будувалися фасадом до вулиці. На дворі розтошовувалися спеціальні парадні хати для гостей, те, що молдавани і румуни називають “КАСА МАРЕ”, а гагаузи – бююклар, або євлар. За ними будувалися осінні й літні кухні та інші господарські будівлі.
Для житлового будинку гагаузів є типовою “присба” (російські автори етнографічного довідника “Народы европейской части СССР” (Москва, 1964р. видання), переклали російське слово “завалінка” суто гагаузьким, як їм здалося, словом “присба”.
Причому воно дається в загальній низці тюркських слів, що вживають гагаузи. Хоча тут відчувається явний вплив українських сусідів цього тюркського народу.
Напевно сусідським впливом можна пояснити й таку неодмінну деталь гагаузької хати як стріха, що підтримується стовпами.
Хати гагаузів мало відрізняються від хат їх найближчого етнічного оточення: молдован у Молдові, болгар у Болгарії, українців на українських теренах.
Серед гагаузів побутує чимало сюжетів і елементів власне українського фольклору, дуже популярні оповідання про русалок і домових. Гагаузи мають чимало спільних з іншими православними релігійних традицій. Конфесійна приналежність гагаузів є вельми нетрадиційною для тюркських народів, крім них християнство сповідують лише чуваші і якути, та невеличка група волзьких татар, так званих “крященів”.
Олекса Боярко
Говорить Радіо “Свобода”. Як і всі православні християни, гагаузи готуються відзначити Великдень. У нашій програмі етнограф Тудорка Арнаут розповідає про Великдень і національні свята гагаузів.
Тудорка Арнаут
Перш за все хочу привітати усіх гагаузів із великим святом, що наближається до нас – із Великоднем, - і сказати “Христос Воскрес!”. Для гагаузів, представників тюркомовних народів, які сповідують православ’я, Великдень – одне з найголовніших свят. Вони святкують його разом з українцями. І назва цього чудового свята – Паскеллє. У ньому поєднались язичницькі уявлення про початок року і християнська віра у силу Духу, що переміг смерть. Напередодні свята гагаузи ідуть на могили родичів, прибирають їх.
Зранку у Великодній день гагаузки виставляють миски з водою, кладуть поруч червоні і білі крашанки: члени родини мають протерти обличчя мокрими яйцями. А незаміжні дівчата обов’язково повинні червоними крашанками обмазати щічки, щоб були червоними, здоровими...
Гагаузи цього дня стрибають через вогнище, сподіваючись, що у вогні назавжди загине зло і нещастя, а для нового року вогонь народить Добро.
Крім Великодня, гагаузи відзначають усі свята, що є у православному календарі. Але існує чимало своїх національних свят, котрі залишили нам у спадок попередні покоління. Одне з найулюбленіших – ДЖАНАВАРІУР ТУЛАРИ – Свято Вовків, яке відзначається щорічно 7-го листопада. Цього дня гагаузи намагаються не користуватися вовняними виробами і ховають вироби із заліза, не використовуючи їх у господарстві.
За давніми легендами, вовк – це оберіг гагаузів, один з предків гагаузького роду, і не можна у Свято Вовків лякати цих тварин. Також легенди переповідають, що цього дня люди можуть порозумітися з вовками, налагодивши – нехай навіть тимчасово - давно загублені психологічні зв’язки з довколишнім світом.
Олекса Боярко
І наостанок – про сучасні етнополітичні проблеми гагаузького народу в Україні. Цим закінчує свій виступ у нашій програмі Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Кількість гагаузів на теренах України в порівнянні з переписом 1989 року, практично не змінилася, 32 тисячі осіб.
Причому етнічну самобутність зберігають, головним чином, мешканці Одещини, гагаузи Запоріжжя, майже повністю асимільовані у формі русифікації. Рішенням верховної Ради МРСР від 1957р. гагаузька мова стала літературною на основі кирилиці.
Нині серед гагаузів південно-західного району Одеської області спостерігаються певні тенденції до відродження національної мови, культури і традицій.
Проте є і спроби деяких політичних сил (не лише в середині України) політизувати ці процеси і створити Україні гагаузьку проблему.
В цьому контексті реальну загрозу для Української держави становить миротворчий план Російської Федерації щодо Молдови, що передбачає легітимацію гагаузької державності на території західного сусіда України, що може активізувати етнополітичні вправи іноземних політичних технологів на українських теренах.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
