Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 07:56

Підпільна нація: інтерв’ю з Юрієм Бадзьом.


Тарас Марусик

Київ, 12 квітня 2004.

Тарас Марусик

Відомий український публіцист, науковий співробітник Інституту філософії Національної академії наук України і довголітній політв’язень Юрій Бадзьо нещодавно випустив книжку “Підпільна нація. Нове завоювання України” (Київ, видавництво Міжрегіональної академії управління персоналом).

Вже тринадцятий рік Україна незалежна. Але чомусь сьогоднішня мовно-національна ситуація нагадує колишню радянську, і не тільки. З повним правом стан українського суспільства можна охарактеризувати словом “лукашизм”. Це не натяк на президента сусідньої з Україною держави, а на поручика Лукаша з “Пригод бравого вояка Швейка”.

Саме цитату з безсмертного твору Ярослава Гашека вибрав Юрій Бадзьо за епіграф до своєї книжки: “Він дивився на чеську національність, як на якусь таємну організацію, яку найкраще обходити здалеку. А поза тим був доброю людиною... На людях говорив по-німецькому, писав по-німецькому, але книжки читав чеські, а коли вчився в школі добровольців, що складалася з самих чехів, казав їм на вухо: “Будьмо чехами, але про це ніхто не повинен знати. Я – теж чех”.

Пане Бадзьо, чому така незвична, я б сказав, навіть дивна назва Вашої останньої книжки “Підпільна нація. Нове завоювання України”?

Юрій Бадзьо

Коли Україна стала незалежною етнонім, тобто національне ім’я українців, “українець”, відповідне значення “український” набули загального громадянського значення. Але вийшов величезний парадокс. Український народ як самодостатня історично-культурна спільнота, начебто випала з історії. І проблеми культурні, етнічні, говориться про всі етнічні групи України, але не про українське становище як народу. При чому про становище, яке склалося внаслідок тривалої окупації України в ХХ столітті з боку Росії.

Суттєвий момент у тому, що про історичні права, про становище і перспективи українського народу, відповідно, на цій основі і консолідації суспільства, питання не ставиться ні на рівні державної влади, ні, що дуже дивно, на рівні просто політичної громадськості.

І через те, український народ, начебто опиняється в підпіллі історії. В мене таке формулювання. І звідси така дефініція незвична “підпільна нація”.

Тарас Марусик

Тобто, Ви стверджуєте, що українська нація як була підпільною за совєцьких часів, так залишається вона сьогодні і в Україні, яка проголосила свою незалежність в 1991-му році?

Юрій Бадзьо

Так, я вважаю, що український народ, як національна група не вийшла ще на, сказати б, легітимний політичний рівень. Ця обставина стверджує те несправедливе окупаційне минуле, з яким Україна прийшла до своєї незалежності в 1991-му році.

Тарас Марусик

Ви згадали тут про окупацію, зокрема, про російську окупацію України. Чому, з Вашого погляду, нинішня влада України, навіть під час відзначення 70-річчя голодомору, боїться виразно висловити цю думку, навіть якщо йдеться про історичне минуле?

Юрій Бадзьо

В мене такий погляд на історію української незалежності, тобто на останню епоху, що у 1991-му році влада цілком логічно опинилася в українських руках. Тоді ідея українського відродження мала зміст саме український передусім, бо незалежність уособлювалася з незалежністю народу.

Але конфлікт у суспільстві на цьому ґрунті був досить серйозний, і, на жаль, українські сили не зуміли сконсолідуватися протягом перших 2-3 років і в 1994-му році внаслідок дострокових виборів Президента і чергових виборів ВР до влади прийшли сили, які виховані не в українській культурі, свідомість яких вирішальною мірою космополітична, якщо не нейтральна, то навіть упереджене ставлення до української долі, до української перспективи.

І це історична ситуація, що справа не в окремих помилках, а в тому, що політику творили і політику творять. І відповідно ідеологія твориться такого космополітичного забарвлення, яке фактично утверджує окупаційний статус України.

Адже парадоксально, ідея українського національного відродження ні в політиці держави, ні в програмах партій не стоїть як ідея визначальна, фундаментальна ідея, тобто, та ідея, без якої не може бути України як держави, не може бути країни, бо суспільство розпадається на непримиренні сегменти, частин, які ворогують між собою.

Влада пристосовується до них чи політики пристосовуються до них, щоб голоси отримати. Але страждає все суспільство, а передовсім українці як історична культурна спільнота, тобто, як національна самодостатня спільність людей.

Тарас Марусик

У Вашій книжці є такий розділ “За крок до катастрофи і координати порятунку”. З Вашого погляду, що треба зробити, щоб цю ситуацію виправити?

Юрій Бадзьо

Я переконаний, що Україна як держава, як країна не стане повноцінною, і ми не вийдемо з такої стабільної кризи, нестабільності і політичної, і економічної, поки публічно не поставимо питання те, що завжди називалося “українське національне питання”. Тобто питання про історичні права українців, про те, що демократія не може давати легітимні права ворожої діяльності проти нас.

А саме так сталося внаслідок механічного застосування демократичних принципів. Тоді, скажімо, КПУ, яка була заборонена цілком обґрунтовано і справедливо, стала раптом, не помінявши ідеології і своєї політики, законною організацією з законною діяльністю. Це узаконення такого стану я називаю “новим завоюванням України”.

Розумієте, раніше було відомо, що більшовицький тоталітаризм ліквідував повністю автономію якусь політично-культурну, яка в теорії була Української республіки, а зараз ці сили, які не приймають нашу незалежність (КПУ про це говорить, відверто називаючи проголошення незалежності в 1991-му році “контрреволюційним актом”), вони раптом стають цілком законною організацією і навіть більше: влада вважає їх респектабельною опозицією, мало не єдиною справжньою опозицією (так часто декларується). Це страшний парадокс.

Поки питання не буде поставлене публічно, і поки українські політичні, громадські сили не сконсолідуються, не згортуються навколо цієї проблеми, проблеми українського національного відродження і демократичного впорядкування України на основі українських прав, з якими будуть узгодженні права національних меншин, доти виходу в нас не буде перспективного.

Тарас Марусик

Це була думка відомого публіциста, співробітника Інституту філософії НАНУ, колишнього дисидента і багатолітнього політв’язня совєцьких тюрем Юрія Бадзя. Розмовляв з ним Тарас Марусик.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG