Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:27

"Cюжети"


Надія Степула



Київ, 09 квітня 2004 року.

Надія Степула

Вітаю вас, дорогі слухачі!

На хвилях радіо “Свобода” – СЮЖЕТИ, - радіожурнал, який дарує вам “трохи сонця в холодній воді”, як сказала б Франсуаза Саган...

З вами – автор і ведуча, - я, Надія Степула.

Світло і тепло перемагає холодні води буття, весна ось-ось запалить свічки каштанів. І сюжети наших життів можуть стати, - сподіваймося, - кращими.

Сьогодні ви почуєте про вікову традицію святити вербу квітної неділі і про таїнство народження пісень, довідаєтесь про цікаіві події у світі культури та в культурі світу.

Спочатку – СЮЖЕТИКИ.

Тривають дні французької культури в Україні – “Французька весна”. Із найпримітнішими подіями цих днів ми будемо мати нагоду знайомитись у ретроспективі. Сьогодні послухаймо, як ретроспективу кінострічок за своєю участю відкрила у столиці України відома французька актриса Фанні Ардан.

Фанні Ардан розповідає про кіно і життя: “Я відчула глибокі переживання, опинившись у Києві, стоячи на сцені Національної опери України, відкриваючи для себе новий світ. Я – актриса, мені подобається, коли у тій чи іншій ролі я розповідаю маленьку історію і потім кіномитець ту історію закорковує у пляшку і кидає її у відкрите море життя.

Усвідомлення того, що та історія у тій пляшці опиняться на якомусь березі і будуть відкриті і переглянуті, наповнює моє серце глибокими почуттями, переживаннями. Адже актриса завжди сповнена сумнівів і завше пересувається у темряві, разом з тією закоркованою історією.

І найголовніше для нас, акторів, - отримати відгук від тих, хто із нашими кіно- історіями та кіно-життями познайомився – і я почуваюся щасливою, опиняючись поруч з вами, моїми глядачами”.

До Великодніх свят відкрилася виставка рушників, про яку розповідає директор музею імені Павла Тичини Тетяна Сосновська.

Тетяна Сосновська

Зараз у музеї Тичини експонується виставка старовинних українських святкових рушників. Виставка присвячена Великоднім святам і ми вирішили зосередити увагу саме на святкових рушниках, тому що коли закінчувався піст господині знімали з образів скоромні рушники і вішали святкові рушники, в яких переважали червоні кольори і життєрадісний малюнок.

І готуючись до Великодня ми би хотіли, щоб як можна більше людей прийшли і подивилися ці рушники, а у нас представлені всі регіони України, згадали свою молодість, дитинство, мам, бабусь, які своїми руками вишивали ткали ці рушники і прикрашали хату до Великодня.

Ці рушники, які у нас представлені, їм всім близька 100 років і кожен з них має закодовану, інформацію про родину, про майстриню, яка його робила. Кожен рушник сам по собі неповторний. Як не має двох однакових людей, так і немає двох однакових рушників.

І взагалі рушник, це щось особисте, родинне, я би сказала. Що в якійсь мірі важливо інтимне і потаємне, яке зберігається в сім’ї, передається з покоління в покоління і несе оту інформацію про весь наш рід.

І я також сподіваюся, що молодь з часом зрозуміє, наскільки важливо зберегти бабусин вишитий рушник, бабусину сорочку, якісь родинні речі, які зараз не можна повторити, не можна відтворити.

Надія Степула

У Севастополі завершені реставраційні роботи верхнього ярусу Володимирського собору древнього Херсонесу. Свято-Володимирський собор буде освячений та відкритий для віруючих у перший день Великодня

Дві тисячі літ тому, за кілька днів до страждань і смерті, Господь – Ісус Христос увійшов у святе місто - Єрусалим.Люди зустрічали його вигуками “Осанна” – “благословен” і встеляли дорогу Месії пальмовим віттям.

За ті віки, що минули, зелена пальмова гілка, - в Україні вона замінена вербовими гілочками, - символізує вербну неділю, яка розпочинається ще з Лазаревої суботи. Освячена у квітну, або ж вербну, неділю верба – символ настання через тиждень свята Світлого Христового Воскресіння.

Про корені традицій вербної неділі – в сюжеті від Ірини Булої, яка записала монолог етнолога, кандидата психологічних наук, провідного наукового співробітника Інституту психології імені Костюка Академії педагогічних наук України Володимира Куєвду:

“Вербна неділя є своєрідною предтечею Великому дню, який переміг холод, мороз, ніч, і дає імпульс до відродження, тому і воскресіння, власне, природи. Потім вже стало воскресіння Ісуса Христа з християнством і т.д.

Як воно оформляється і яка символіка його? В центрі верба. Верба – річ дуже не проста у українській народній культурі. Це символ народження. “Без верби і калини нема України” – приповідка народна.

Верба має унікальні властивості лікувальні і бактерицидні. У корі верби є дуже в великій кількості хімічні елементи бактерицидного характеру. Справжній аспірин виробляють із верхньої кори верби.

І от перед початком оцього річного циклу передбачене це обрядодійство, освячення верби, як оце його могутнього символу народження і творення. А друге, захисту можливостями верби всього святого і живого, що має народитись в цьому році.

Як це відбувається, освятивши вербу, люди йдуть радісні і веселі і б’ються вербою, при тому приповідаючи: “Не я б’ю, а верба б’є”, “Через тиждень недалечко червоне яєчко”.

Це нормальний звичай, коди обливають зверху до п’яток водою, наприклад, поливаний понеділок, поливаний вівторок, коли у понеділок хлопці поливають дівчат, і молодиць, і жінок, а в вівторок навпаки, дівчата хлопців. Це єднання двох стихій космогонічних. Це дуже цікаве коріння”.

Звучить фрагмент народної пісні-гаївки “Верба”

Володимир Куєвда продовжує:

“Так само і тут. Це здається, на перший погляд неприємно, а насправді, що відбувається. Методом масажу, бо ясно, що б’ють так, помірковано б’ючи, ми масажуємо шкіру, пори шкіри відкриваються і оці унікальні лікувальні речовини із кори верби всмоктуються в організм, розливаються з кров’ю і таким чином оздоровлюють людей, захищають від можливих всяких неприємностей.

В тому то святість верби. І навіть бачите, що ціле свято перед великоднє зветься по імені верби. І оця верба, як відомо, вона кладеться на покуті за образами і зберігається до наступного року, викидати не можна. Ото є свята сакраментальна річ.

Вербна неділя супроводжувалася великою кількістю веснянок-гаївок. Одна з них тому і присвячена прямо вербі.

Великдень знаходиться між двох семисятмитиць, як у народі називають. Вербна неділя є результатом, чи вінцем оцих вольових зусиль на очищення, на належний спосіб життя, скажемо так, на кристалізацію духу”.

Надія Степула

Свято Великодня – одне з найбільш трепетних, оспіваних у фольклорі та літературі християнських свят. Саме в ці Великордні дні серця і душі людей прагнуть очищення у сповіді, ствердження у вірі, просвітління від Причастя.

Перед Великоднем багато прочан ідуть хресним ходом до Зарваниці – святого місця над тихоплинною Стрипою на Тернопіллі. Сьогодні тут – відроджуваний всесвітній святий марійський відпустовий центр, місце паломництва прочан не лише з україни, а з цілого світу. Слухаємо сюжет про Зарваницю від Галі Терещук.

Галина Терещук

За легендою, ще у 13 столітті у цей чудовий і мальовничий куток Тернопільщини доля привела монаха із Києва. Якось у сні йому об’явилась Богородиця з Ісусом на руках. Монах від слова зарвав, тобто похилив сон, і назвав те святе місце Зарваниця. Згодом він там збудував капличку і розмістив у ній образ Божої Матері. Вістка про чудо Зарваниці швидко облетіла людей і вони почали туди прибувати і там оселятись. Почув про неї і теребовлянський князь, який був хворий. За порадою монаха він сам прийшов до Зарваниці і молився біля ікони Богородиці з дитям Ісусом. Як оповідає легенда князь одужав і на знак своєї вдячності збудував в Зарваниці церкву, сюди й перенесли чудотворну ікону.

Як свідчить історія, церква і монастир були спалені татарами, але ікона чудом уціліла. Її перенесли в нову дерев‘яну церкву в центрі села Зарваниця. Але й ця церква згоріла, від неї зберігся лише кам‘яний хрест.

У другій половині 18 століття власник села граф Мйончинський спорудив четвертий з часів заснування Зарваниці храм. У нього перенесли чудотворну ікону Матері Божої з Ісусом на руках.

У 1867 р. папа Пій ІХ надав іконі Зарваницької богоматері відпустового значення. Відтак щороку в Зарваниці проводять відпустові дні. Біля святого джерела селяни вимурували каплицю.

Втім, осквернення церква і монастир зазнали у совєтський період. Аби прочани не мали доступу до джерела, його обгородили колючим дротом. У відпустові дні виставляли охорону, щоб не впустити людей до Святого місця. Але це не завадило проводити Богослужіння підпільно у хатах чи в лісі.

Лише на початку дев’ятоностих років уже 20 століття до Зарваниці потягнулись тисячі й тисячі людей. Була відновлена капличка біля джерела, церква, хресна дорога.

В новозбудованому архітектурному комплексі є скляна капличка, у якій монах навколішки молиться до образу Богородиці. Власне на цьому місці у 13 столітті і об’явилась київському монахові Матір Божа з Дитям на руках.

Сучасні паломники через невеличикий отвір у дверях пропихають у капличку папірці зі своїми проханнями до Богородиці. Зарваницька чудотворна ікона належить до найдавніших в Україні – 13 століття. ЇЇ було короновано Папою у другій половині 19 століття.

У ці передвелокодні дні щодня до Зарваниці приходять прочани. До Святого місця вони йдуть пішки, хресним ходом. Уздовж дороги до Зарваниці встановлені хрести і біля них паломники моляться. Цікаво, що серед них переважають молоді люди.

Звучить фрагмент пісні Лесі Горової Великий День”

Надія Степула

Як народжуються пісні? – Здебільшого це таємниця композитора, яка рідко буває розгаданою. Маємо нагоду довідатися про те, як це часом стається .

Із композитором і співачкою Лесею Горовою, лауреатом багатьох конкурсів, викладачкою дитячої академії мистецтв розмовляє Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Леся Горова родом зі Львова, виростала в діда й баби в селі Богути Золочівського району, тому традиції для неї не порожній звук.

Леся Горова

Для мене взагалі Великдень – це подвійне свято. Перш за все, це воскресіння Ісуса Христа, а друге, це пробудження і оновлення природи. Це свято весни.

От якщо Різдво я сприймаю, як таке світле радісне свято без тіні смутку, то Великдень – це свято, якому передує смерть, страждання, розп’яття, муки.

І мені здається, що в перед великодній час кожному з нас треба трішки задуматись над своїм життям, можливо, щось переосмислити, можливо, щось змінити. Просто нам дається шанс, щоб через піст, через каяття, через молитву якось очистити свою душу. Я думаю, що цей шанс обов’язково треба використати.

Тарас Марусик

В Лесі Горової – яскраві спогади з дитинства. В її родині до Великодня готувалися задовго, дотримувалися посту, пекли паски.

Леся Горова

Мені пам’ятається оцей запах в баби в селі з кожного двору копченими ковбасами, шинками і потім розмаїття цих кошичків з пасками, крашанками, писанками, і потім на другий день, це гаївки.

У нас в селі у баби виводили гаївки з різними забавами, танцями. Гуртувалися хлопці і дівчата, дуже весело було. А потім через декілька років, коли ми навчались в консерваторії, я їздила в фольклорні експедиції. Я знаю багато гаївок і приємно, що наш народ такий багатий на ці пісні.

Тарас Марусик

Леся Горова розповіла також про другий день свята – обливаний понеділок.

Леся Горова

У Львові це свято, я не знаю, як зараз, я живу в Києва тепер, але святкували у нас настільки сильно, у нас просто всі ходили, було небезпечно входити на вулицю.

Тарас Марусик

Мрією Лесі Горової було завжди написати сучасну великодню пісню.

Леся Горова

Якось так склалося, що різдвяних пісень колядок є більше, а ось пісень пасхальних менше. От мені вдалось написати таку пісню – це пісня “Великий день”.

Надія Степула

Шановні слухачі, радіожурнал СЮЖЕТИ завершує своє звучання. Запалюйте і в свята, і в будні свічки надій і завжди йдіть за зіркою – як співає про це Юрко Покальчук

Звучить фрагмент із пісні Юрка Покальчука “Ти є”

З вами були – автор і ведуча радіожурналу СЮЖЕТИ Надія Степула та звукорежисер Наталя Антоненко.

До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG