Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:28

“30 хвилин у різних вимірах”. Великдень в Україні. Веснянки і писанки.


Ірина Халупа

Аудіозапис програми:

Прага, 10 квітня 2004 року.

Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогий слухачу! До вас завітала українська “Свобода”, передача “30 хвилин у різних вимірах”, і я, її господиня, Ірина Халупа. Сьогодні наша програма веснянково-писанково-великодня. Великдень – це моє улюблене свято. З ним до нас повертається надія, світло, весна.

Звучить пісня “Благослови мати...”

Обрядові весняні пісні та хороводи на Наддніпрянській Україні називаються веснянками, а в Галичині – гагілками. Веснянки співають від Благовіщення аж до Зелених Свят. Співають їх скрізь: на майдані під церквою, на вулицях села, в лісі, в полі, а найчастіше, стверджує етнограф Олекса Воропай, на зелених луках понад річкою або ставком.

Веснянки та гаївки – це переважно пісні дівочі. Коли і де вони виникли, коли почали під гаївки вродити хороводи, сказати важко. Так як в одній із веснянок, “А в кривому танцю, та в кривому танцю, та не виведеш кінця...”, і тут до самого початку не дійдеш. Ці звичаї належать до глибокої старовини, вони були частиною язичницьких звичаїв ще до приходу християнства.

Переважна більшість веснянок та гаївок – це драматизована гра з розподілом роль і формою діалогу. Пісенні тексти завжди змістовні. Вони розповідають про якусь конкретну подію. Але за формою вони прості й короткі.

Пісня у весняних хороводах має своє значення, а ритм і танці мають своїм завданням підняти настрій, розбудити енергію і передати її навколишньому світові, щоб розбудити природні сили до нового життя, дії, руху, піднесення. Отож не диво, що більшість гаївок та веснянок має веселий, оптимістичний характер. Бо святкують вони усі перемогу весни над зимою, добра над злом. Над містичним змістом веснянок і гаївок розмірковує Олексій Починок.

Олекса Починок

Ластівки-ластівочки Прилетіть до нас Принесіть нам Весну красну Літечко тепле Нам зима набридла Увесь хліб поїла Усю худобу побила!

Весело співали танцюючи і закликаючи весну дівчатка із товариства Лева на святі у львівському музеї архітектури і побуту. Наші предки вважали: аби весна прийшла – її треба запросити, закликати. Це був своєрідний речитатив, наповнений певним внутрішнім ритмом. Веснянки звучали як заклинання і викликали якесь містичне почуття. Це було вже років 15 тому. Дівчата були в українських строях , молоді і завзяті. І тоді справді вірилось у щасливе майбутнє, у те, що весна перемогла навіки. Життя перемогло смерть.

Сьогоднішньою весною такі ж самі українські дівчата 13-15 років на телевізійному конкурсі на загальнонаціональному каналі “Інтері” показують груди і сідниці, аби потрапити у привілейований бордель.

Здається, що змій, скупий охоронець скарбів, небезпечний ворог роду людського, так нікуди й не дівся. А енергія життя, наша язичницька Богиня Жива, все ще потребує звільнення.

Весняні свята від давніх часів не лише в українців, але в усіх народів сповнені символікою перемоги життя над смертю і символізували відродження природи. Це містерії Ісіди у Єгипті, Вакхічні у Еладі, Адоніса у Римі. В сутності, містеріями були і давні, що проходили ще в катакомбах, служби Божі перших християн. Таїнство причастя кров’ю і плоттю Спасителя так само впливало на уяву своєю містичною таїною, як і містерії єгиптян та греків.

В усіх святах у різних народів присутні ті ж самі символи чоловічого начала, фалічні символи – паски і яйця. А ще – зайці, як символ плодючості. І так само у різному варіанті існує легенда про героя, який вбиває змія і визволяє жіноче начало природи, богиню життя. Лише тоді живильні сили природи торкнуться і людей, і тварин.

Богиня, про яку Плутарх говорив, що вона наповнює наш світ усім прекрасним, що стосується народження, все, що може сказати людина про Божество – поєднується у цьому материнському образі. У нашому фольклорі цей образ трансформувався в Олену Прекрасну, яку змій, який ще виступає в образі Кощея Безсмертного, тримає у полоні. І герою недостатньо бути просто сильним, аби перемогти Змія-Сатану і визволити життя. Сила героя сакральна. Він протистоїть матеріальним спокусам Сатани і має мужність спуститися у пекельне царство. Тобто, не боїться смерті.

У Ніцше є образ мосту, як переходу між світами, не перейшовши який, неможливо відродитися. У християнстві замість матері богів, жіночого начала поклонялися Богородиці, а свято весни, свято богині, що несе життя, перетворилося на Пасху з її атрибутами – фалічними пирогами та яйцями. Певно, що і цього року українські чоловіки з’їдять ці язичницько-християнські символи, випечені їхніми дружинами. Але якщо з’їдять, начебто нічого не відбулось, і знову нічого у них не ворухнеться (я маю на увазі в душі), якщо вони як один не повстануть проти змія, цього ворога людського, тоді вони не чоловіки. Я сказав би – баби у штанях.

Звучить пісня “Вийди, вийди Іваночку”

Ірина Халупа

Веснянки, гаїлки, ягілки, гагілки, гаївки – різні назви, але все це один давній обряд, складений з пісень, танців, ігор, забав, ритуалів. Іноді цей обряд нагадує драматизовану гру з перегуком двох хорів, де головна роль відведена пісні, а танець і ритм створюють настрій. Веснянки мають свої відмінності в різних частинах України. Якщо на Наддніпрянщині хороводи починають водити від Благовіщення, 7 квітня, і так триває до Зелених свят, то на Галичині гаїлки більше прив’язані до Великоднього тижня.

Про це й інше у розмові з Тарасом Марусиком розповідає відомий дослідник-народознавець, член Національної спілки письменників України, головний редактор журналу “Берегиня”

Тарас Марусик

Пане Скуратівський, як відомо, побутує кілька назв для обрядових пісень весняного циклу. На більшій частині України їх називають веснянками, а на Західній Україні – гаївками, ягілками чи гагілками. Чому такі відмінності у назвах і яка є різниця між, скажімо, веснянками і гаїлками?

Василь Скуратівський

Справа у тім, що територія України була поділена. Веснянки – це цикл тоді, коли вже приходила весна, пагорби очищалися, виходили дівчата та парубки і водили хороводи. Власне, вони не пов’язані безпосередньо з Великоднем. Їх назва відповідає весні. А гаїлки, гаївки, як Ви їх сказали, це вже на західному терені України, який безпосередньо розпочинався тільки з приходом Великодня. На перший день збиралися біля церкви.

Спочатку хлопці грали в “Козака”, брали м’яч, розподілялися і тричі обходили церкву, а потім дівчата бралися за руки по дві дівчини, і зверху проходила маленька дівчинка. В цей час співали. Це вже по обіді, коли вже служба відбулася. Від цього часу на західному терені вже можна було збиратися на сільські гулі, співати, бо закінчився піст. От така приблизно різниця між веснянками і гаївками.

Тарас Марусик

Тобто гаївки більше, скажімо, пов’язані уже з релігійною традицією?

Василь Скуратівський

Так. Вони більш навантажені вже релігійним елементом і відповідали суворішим канонам. А веснянки були довільними відколи була весна.

Тарас Марусик

А взагалі в чому полягає сенс цих весняних гаївок? Очевидно, це дуже давня традиція.

Василь Скуратівський

Так, це дохристиянська традиція. Звичайно, християнство взяло чимало гарних обрядів, в тому числі і ці. Це зустріч весни, по-перше, і приліт птахів. Вже земля могла дихати на повні груди, вже можна було вінки з перших квітів робити, і це, власне, так і робилося. Тобто, зустріч весни. А ми знаємо, що от наші пращури до прийняття християнства відзначали Новий Рік з березня, з Явдохи, ну і пізніше.

Але якраз на цей період припадає весняне рівнодення, отже – зустріч весни, радості, благополуччя, розквітає душа, і пісні продовжуються, і танки. От ми знаємо, коли Великий піст закінчувався, не танцювали, не співали, і, я би сказав, мовчали трошки люди. Хоч на Центральній Україні такого табу не було. Більше воно все-таки пов’язане із заборонами на західному терені.

Тарас Марусик

Ви згадали, говорячи про гаївки, що починали їх хлопці. Вважається, що весняні пісні, ось ці ігри й хороводи є здебільшого дівочими. Чим це пояснює наука?

Василь Скуратівський

Справа в тім, що веснянки хлопці не розпочинали. Це тільки на західному терені, коли вже всенощна пройшла, вони грали. Але далеко не у всіх навіть областях чи районах Західної України. Розпочинали тільки дівчата. Хлопці стояли з боку, дивилися, спостерігали. Ніякої участі у веснянках і гагілках хлопці не брали.

Тарас Марусик

А от ті “борюкання” чи будування цих “живих пірамід”?

Василь Скуратівський

Тільки дівчата робили. Дві дівчини схрещували руки, а невеличку дівчинку зі стрічками підіймали, вона йшла по плетиву цих рук, задні перебігали на перед. І в такий спосіб цільно обходили церкву. Так, власне, і веснянки... Навіть не біля церкви вже на основному терені України. Тобто безперервність руху під супровід пісень коротких таких, але поетичних, які оспівували весну, красу, любов.

Звучить пісня “Прийшла весни з квітами”

Тарас Марусик

Повертаюсь до запитання: чому здебільшого дівочі пісні?

Василь Скуратівський

По-перше, в Україні жінка – це символ родючості, плодючості, продовження життя. Якщо ми на сьогодні глянемо, то у нас збереглося чимало елементів матріархату. І це прекрасно. Коли козаки йшли в бій, захищати, залишалися жінки. Вони виховували дітей, і тому роль жінки в нашого народу стояла на дуже високому рівні. На жаль, це ще питання науковці до кінця не дослідили. Але ж і весна жіночого роду, і веснянки, і берегиня... Роль жінки була значущою. Її відводилася провідна роль навіть у цих весняних обрядах.

Тарас Марусик

Ви згадали тут про безперервний рух, коли водять ці хороводи і так далі. Що головне в цьому обряді – пісні, чи танці, чи хороводи?

Василь Скуратівський

Тут все поєднано. Взагалі, один з основних веснянкових танків – це “Безкінечник”. Водили коло, воно весь час рухалося. Тобто щоб заплутати нечисту силу, яка би не ввійшла в дім, до обійстя. З цього танку, власне, розпочинали на більшому терені Україні, і ним закінчували. Безкінечне замкнуте коло. А ми знаємо, що навіть вишивка чи віночок – це коло. Коло – оберіг, коралі, вінки...

І навіть якщо людина йшла в поле весною і хотіла перепочити, вона навколо себе робила такий оберіг-коло, і вважалося, що нечиста сила (гадюка чи інший плазун) не може залізти. Обійстя також обгороджували колом. Навіть давній звичай – коли кошеси нападали, то село оборювали плугом-колом. І плуг цей якраз тягли не чоловіки, а жінки, його символічно обтягували, робили таку борозну довкола. Це пов’язано із весняними іграми.

Тарас Марусик

Вважають, що веснянки й гаївки несуть радість і веселощі, оскільки пробуджується природа. А як у такому разі поєднати те, що їх часто водять біля церкви і вони пов’язані з померлими, з предками?

Василь Скуратівський

Справа в тім, що, скажімо, за тиждень, у суботу, день поминання тих, хто відійшов у потойбіч. І потім, після Великодня, також поминальний. Але на загал, це пробудження і закликання навіть душ, які прийшли і разом відзначили цей світлий і радісний день для людей і для України.

Ірина Халупа

Ганна Стеців пам’ятає гаївки та хороводи з дитинства. Вона ж львів’янка, а у Львові збереглося багато українських традицій. Кожного Великодня у Шевченківському гаю дівчата виводять хороводи, співають веселі безтурботні гаївки. Мені там одного року пощастило бути. Хоча було досить холодно, світило сонце і на кожному обличчі рясніла посмішка. Так як у Великоднях дитинства Ганни Стеців, коли завжди світило сонце....

Ганна Стеців

“А наш жучок невеличкий Купив собі черевички Грай, жучку, грай, небоже, Хай же Пан Біг допоможе...”

На роль Жучка (так досі і не знаю, що це за мітичний такий персонаж був, і як би він мав виглядати в уяві, може якась така Чебурашка) вибирали найменшу дитинку, яка була на ігрищах і яка вже вміла ходити. Бо, власне, Жучок мав ступати ніжками по сув’язі рук. Хлопці й дівчата сплітали долоні в такий живий ланцюг, який продовжувався, задні переходили вперед і вся процесія рухалася навколо церкви.

Отже, Жучок ступав голими ніжками по живій сув’язі рук, а за це йому обіцяли купити черевички. Хочете вірте, а хочете ні, а я й досі пам’ятаю цей дотик босих дитячих ніжок, які ступають по молодих сплетених долонях, бо я колись давним-давно була вибрана на роль пасхального Жучка.

“А наш Жучок невеличкий, Купим йому черевички. Грай Жучку, Грай, небоже, Нехай Пан Біг допоможе...”

Звучить пісенька “Ходить жучок”

Як задзвонять великодні дзвони, як запахне паскою на столі, то та нехитра пісенька дзвенить і дзвенить в уяві ось уже четвертий десяток літ. Не знаю, чи це просто пам’ять має лише добрий смак, але справді не можу пригадати жодного Великодня захмареного. У Великдень мого дитинства завжди світило сонце.

Отож після “Жучка” грали в “Марусеньку”. Вибирали найгарнішу дівчину ( і тут мені ніколи не щастило, бо мене не вибрали жодного разу), і навколо неї робили коло. Знову бралися за руки, водили хоровод і співали про Марусеньку, яка ходила по лузі і носила мале дитя на руці. Сама Марусенька була всередині кола. І грала свою роль.

А історія така, що мале дитя на руці у Марусеньки, мабуть, було позашлюбне. Бо вона радилася то з батьком, то з матір’ю, то з братом: що б їй з тим дитям зробити. Жорстока була пісенька, до речі. Бо і батько, і мати, і брат радили дитя кудись подіти, а потім заплести косу, що була в Марусеньки уже розплетена і без вінка. Врешті-решт Марусенька прийшла до милого радитися. І він сказав: “Дитя приголуб, прийде неділя після Великодня – візьмемо шлюб.”

Така була гаїлка. І ще було багато-багато гаїлок у сонячні дні Світлого дня Воскресіння Христового. Але про них я розповім уже наступних Свят – дай Боже, їх щасливо дочекати.

Звучить “Подоляночка”

Ірина Халупа

В Україні виявом симпатії до людини вважається подарувати їй у Великодні свята писанку. Дітям дарують у яскравих кольорах із зображенням тварин, а дорослим – то тут уже вибір великий, але обов’язково має бути християнська символіка.

Яйце, як символ життя, має магічну силу. А у великодній містерії, як писанка, воно відіграє особливу роль. Ніхто не знає, коли в Україні вперше почали писати писанки. Але знаємо, що дуже давно. До нашого часу зберігся виріб, який датується IX століттям. Писанку з поетичною назвою “Берегиня” виготовлену з фарфору київські ремісники.

У колекції Львівського національного музею зібрано 3 з половиною тисячі писанок із різних регіонів України. Перші експонати в музеї з’явились майже 100років тому, у час його заснування митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. Та й перші експонати – це ті писанки, які люди дарували улюбленому митрополитові на Великодні свята. Усю цю красу у національному музеї оглядала Галина Терещук.

Галина Терещук

На “Великодній виставці” представлені 350 писанок, більшість яких XIX-XX століття. Серед них найдавніша писанка з Сокальщини, її розписала у 1892 році Анна Мельничук. Писанки із Львівщини дивують вишуканістю візерунків, композиційністю; мініатюрним розписом вражають писанки із Гуцульщини; вишнево-малиновий колорит уже писанок із Покуття; фантазійний розпис належить умільцям з Тернопільщини. А ось писанки Буковини вирізняються сміливими композиціями, можливо, на перший погляд, навіть дещо незвичними.

Але кожен символ на писанці передає погляди українців, що жили кілька століть тому, їхні відчуття і бажання. Яйце немов символізує перехід людини зі світу матеріального у світ духовний, є символом Христового Воскресіння, а ще – дарує людям радість у Великодні свята.

Представлені на виставці писанки, розписані народними умільцями восковою технікою. А писальцем їм служили і соломинка, і гусяче перо, і шпилька. Хоча чимало майстрів виготовляли свої писачки самі. Він може мати вигляд лійки, що закріплюється на дерев’яному держаку. Найкращим є те писальце, яким можна зробити найдовшу лінію на яйці.

Як розповіла директор Львівського національного музею Тетяна Лупій, вони організовують “Великодню виставку писанок” щороку, але намагаються представити щоразу інші давні писанки. Я запитала у пані Тетяни, чи вона розписує писанки до свят.

Тетяна Лупій

Я особисто пробувала малювати писанки. Це настільки захоплюючий процес, що дуже важко взагалі від нього відірватися. Це насправді якась магія самого процесу, це страшенно захоплююче.

Галина Терещук

Чимало давніх традиційних узорів на писанках, які представлені в Національному музеї, я побачила у гуцулів, які щороку привозять на продаж у Львів свої різнокольорові творіння. Парасковію Марцабюк з села Космач Косівського району навчила розписувати писанки її мама, а останню її мама І так з покоління в покоління передається у родині ця майстерність. Однак для гуцулів, яких я щороку зустрічаю напередодні Великодніх свят біля церкви Святого Андрея і купую у них писанки, розписувати їх – це можливість заробити на життя.

“Втім після Різдва, коли гуцули починають розписувати писанки, курячі яйця одразу на базарах зростають у ціні,” – журилась у розмові жінка. Кожен рік пані Парасковія привозить до Львова окрім традиційних гуцульських, розписані писанки по-новому, так би мовити, на вимогу покупця.

Хтозна, чи якась писанка, можливо, розписана бабунею чи прабабунею Парасковії Марцабюк десь на початку минулого століття не є серед тих 3 з половиною тисяч, які налічує колекція Національного музею.

Звучить пісня “Куди їдеш, Романочку”

Ірина Халупа

Старший науковий співробітник Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара” Наталя Кошова родом з Київщини. Вже кілька років розписує писанки. І виходить це неї дуже гарно. Дві Наталчині писанки висять у мене з квітки у вазоні цілий рік. Наталя є старшим науковим співробітником Українського центру народної культури “Музей Івана Гончара”, в колекції якого є багато чого прекрасного й цікавого, в тому числі й писанок.

Ну що ж, пора прощатися. Це була передача “30 хвилин у різних вимірах”. Бажаю вам світлого Великодня і смачної паски. Подаруйте комусь писанку, заспівайте веснянку. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG