Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:04

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Караїми в Україні.


Олекса Боярко

Аудіозапис програми:

Київ - Прага, 16 квітня 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України

Караїми належать до корінних народів України. Цей етнос наразі поступово зникає внаслідок асиміляційних процесів і караїми докладають усіх можливих зусиль для збереження своїх культурних набутків. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Караїми – етнонім, самоназва – карай. Це реліктовий корінний етнос Криму, що мешкав також на Галичині, Волині і Поділлі, а також у Литві, куди великий литовський князь Вітаутас привів караїмів після свого кримського походу наприкінці ХІУ століття і поселив у містечку Тракай, що було резиденцією литовських князів. Там і нині зберігається невеличка караїмська громада. Караїми разом з кримчаками є автохтонами Криму.

Але караїмський етнос поступово зникає, внаслідок асиміляції, зараз вже важко знайти суто караїмські родини і живих носіїв караїмської мови. Переписи населення 1959, 1989, 2001 років демонструють неухильне зменшення кількості караїмів.

За останнім всеукраїнським переписом населення в Україні визнали себе караїмами 1196 осіб, з них визнали караїмську мову рідною лише 72 особи, 931 особа – російську, 160 осіб – українську і 23 особи – кримськотатарську. Переважна більшість караїмів є мешканцями Криму.

Спочатку караїмами називали тих людей, які сповідували специфічне релігійне вчення “караїмізм”, особливий напрямок в юдаїзмі, що відкидає Талмуд, основу всього життя релігійного єврея. Єдина свята книга караїмів – Старий заповіт. У цьому сенсі караїмів можна вважати своєрідними протестантами юдаїзму.

Караїми як етнос походять від древніх тюркських племен, що входили до складу Хазарського каганату в УІІІ-Х століттях. Після розгрому Хазарії київським князем Святославом Завойовником, вони поселилисья в Криму, переважно в районі фортеці Чуфут-Кале, поблизу майбутнього Бахчисараю. У ХІ столітті караїми поселилися в районі Галича і Луцька. Після захоплення Криму Російською імперією в 1783 році, караїми посунули на узбережжя Кримського півострова.

Вони були переважно ремісниками, виноградарями, землеробами. Культура караїмів та їхня мова перебувала під помітним впливом кримських татар. Караїми, практично втративши рідну мову, зберигають багатий фольклор і спогади про хазарське минуле. Молоде покоління визнає за краще ототожнювати себе з євреями, зрекаючись караїмської самобутності.

Мова караїмів належить до кипчацької групи тюркських мов. Караїмська мова поділяється на три діалекти: тракайський, галицький і кримський.

Олекса Боярко

Від історії – до сьогодення. Караїми Криму, попри свою нечисленність, активно обстоюють свої інтереси і відроджують традиції. Минулого тижня вони відзначили свято прісного коржа Тишбил-Хиджи, більш відоме у Криму як „караїмська пасха”. Перед мікрофоном Володимир Притула.

Володимир Притула

За словами голови Кримської асоціації караїмів “Крим-карайлар” Володимира Ормелі, Тишбил-Хиджи – найбільше і найулюбленіше свято цього корінного народу Криму. Воно знаменує початок весняних польових робіт. За традицією, під час святкування Тишбил-Хиджи їдять прісний хліб, баранину і зелень та запивають все це червоним вином. З 5 по 11 квітня в Євпаторійській кенасі і в родовому гнізді караїмів – стародавньому місті Чуфут-кале пройшли святкові молебні. За даними Асоціації “Крим-карайлар”, зараз в автономії мешкає близько 600 караїмів, які активно лобіюють інтереси своєї громади.

Торік караїми домоглися ухвалення аж двох важливих для них документів. У вересні Кабінет міністрів України затвердив "Заходи для державної підтримки збереження культурної спадщини кримських караїмів і кримчаків на період до 2005 року", якими визначене створення умов для розвитку духовних цінностей караїмів і кримчаків. Запропонований комплекс заходів передбачає видання підручників, словників караїмської і кримчацької мов. У сфері історії культури цих народів планується провести цілу низку додаткових досліджень, у тому числі архівно-документальної спадщини з наступним створенням банку даних про наявність у державних архівах і книгосховищах України документів і літератури про кримчаків і караїмів. Виділяються кошти на реставрацію комплексу кенаса в Євпаторії, тощо.

А в грудні вже Верховна Рада АРК затвердила заходи щодо збереження культурної спадщини кримських караїмів і кримчаків на 2004 рік. Заходами, зокрема, передбачене видання підручника караїмської мови і створення в Євпаторії етнокультурного комплексу кримських караїмів. Крім того, запланована передача Духовному управлінню караїмів України будинку Олександрівського духовного училища в Євпаторії. У грудні ж голова Ради міністрів Криму Сергій Куницин доручив профільним відомствам розв’язати питання передачі будівлі кенаси в Симферополі караїмській громаді автономії. Зараз там розміщена редакція радіо ДТРК "Крим" і це фактично унеможливлює повернення кенафи чи, щонайменше, дуже утруднює, - каже член правління Кримської асоціації караїмів “Крим-карайлар” Юрій Полканов.

Але більше кримських караїмів турбує інша проблема – загроза, що нависла над їхнім родовим гніздом – Чуфут-кале. Там одна комерційна структура за підтримки влади планує збудувати канатну дорогу на плато, де розташоване це стародавнє місто. Каже Юрій Полканов: „Це буде руйнування культурної спадщини, причому, не тільки кримських караїмів, але й кримських татар і православних, оскільки ущелина Мер’єм-дере є своєрідним перехрестям культур, місцем давніх релігійних центрі – християнських і мусульманських. Поруч православна святиня – Свято-Успенський монастир, тут же мусульманська святиня – Зинджирли-Медресе, а також усипальниці перших кримськотатарських ханів. І, звичайно, караїмські святині – древня фортеця Джуфт-кале та священне кладовище Балта-Тиймез. Буде повністю порушене давньоісторичне середовище, ландшафт, який зберігся тут приблизно у тому ж вигляді, як і за часів становлення Кримського ханства”, - вважає Юрій Полканов. За його словами, це абсолютно бездуховний проект, проти якого виступили не тільки караїми, але й православні і мусульмани, але його і далі підтримує місцева влада.

Олекса Боярко

Говорить радіо “Свобода”. Інший регіон, де в Україні традиційно жили караїми, – це Прикарпаття. Про минуле і сучасне життя караїмів на цій землі розповідає Іван Костюк.

Іван Костюк

Хто ж такі галицькі караїми? Варто насамперед сказати, що вздовж правого берега Дністра від ринкової площі в нинішньому Галичі попри церкву Різдва Христвого пролягла вулиця Караїмська, яка дістала назву на честь її корінних мешканців – караїмів. Колись тут знаходилась також кенаса – караїмська божниця. Історію караїмів у Галичі детально почали фіксувати з початку 18-го століття. Особливою пам’яткою цього народу в Галичі стала кенаса, у якій до Другої світової війни караїми зберігали старовинну Біблію, текст якої був написаний латинською та гебрейською мовами. Цю книгу подарував галицьким караїмам польський король Стефан Баторій. Гончарі, ковалі, крамарі, військові і навіть поети. У Галичі постійно їх проживало не більше 2-3-ох сотень. Вони говорили своїм окремим діалектом, який зберегли дотепер, і мають надзвичайно багатий фольклор, традиції і культуру. На жаль, кенаса в радянські часи була зруйнована. Однак зберігся давній караїмський цвинтар, на якому похований, зокрема, видатний караїмський поет Захарія Абрагамович. Прожив він усього 25 років. І, можливо, вічну проблему існування свого незвичайного народу виклав у таких рядках:

Що людям дав за цей короткий вік? Що ти зробив? Котра твоя дорога? Чи, може, й ти з’явивсь на світ і втік, Чи подимів лиш так – за слава Богу.

Доля караїмів і справді подібна до диму, який розвіюється над усім світом. Зараз караїмів у Галичі проживає всього п”ятеро, це жінки яким по вісімдесят років. Однак вони впродовж усієї своєї історії ведуть літопис громади, і ця історія дотепер детально не вивчена науковцями і лише чекає своїх дослідників. За спогадами всіх тих, хто зустрічав караїмів, це надзвичайно привітний і мужній народ. Недаремно караїми входили до складу реєстрового запорізького війська. Такими вони залишились і дотепер, примандрувавши на Галичину з глибини століть.

Олекса Боярко

І знову до історії. Про діяльність караїмського просвітителя Фірковича і його зусилля задля відродження народу караїмів веде розповідь у нашій програмі Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Караїми використовували в своїй писемності давньоєврейську, латинську і кириличну абетку.

Нині представники цього народу, відчуваючи незворотність його зникнення, намагаються зберегти для історії пам''ятки своєї культури, мови, релігійної традиції. З цією метою було видано в Москві в 1996 році Караїмську народну енциклопедію.

Доля караїмів є типовою для багатьох маленьких і недержавних народів, яким надзвичайно важко зберегти свою ідентичність. Значних втрат караїми зазнали й під час Другої світової війни, хоча й не в такій мірі як їхні земляки кримчаки.

Тим, що караїми не зникли ще на початку минулого століття, вони завдячують невтомній діяльності просвітителя Абрахама бен-Самуїла Фірковича, виходця з караїмської громади міста Луцька.

За караїмськими переказами, на Україну вони дісталися 1246 року внаслідок угоди між Данилом Галицьким і ханом Батиєм про переселення 80 караїмських родин з Криму до Галичини для розгортання торгівлі зі Сходом. Литовські і західноукраїнські караїми протягом століть підтримували досить активні економічні і культурні контакти з кримськими караїмами.

Фіркович, який дуже хотів дослідити історію свого маленького народу, пересилився з Луцька до Криму, до духовної столиці караїмів – Чуфут-Кале. По дорозі в місті Бердичеві він переміг у диспуті з представниками юдаїзму, зокрема з хасидами. Це принесло йому славу в колах юдейських теологів і водночас заздрість і ворожнечу.

Фіркович зрозумів, що необхідно докласти величезних зусиль, щоб протистояти процесу денаціоналізації караїмів. З цією метою Фіркович намагався врятувати духовну спадщину свого народу.

На території Туреччини Фіркович видав караїмський переклад П''ятикнижжя в 1832 році. У місті Євпаторії він заснував видавництво для публікації книжок караїмських середньовічних авторів.

Фіркович писав і власні тексти, де відстоював етно-релігійну і культурну окремішність і своєрідність караїмів. Проте, деякі його книги через загострену полемічність викликали невдоволення навіть в караїмському середовищі і були спалені.

Серед найбільш важливих книжок, що видав Фіркович єврейською і караїмською мовами варто назвати караїмську богословську енциклопедію Єгуди Хадассі, коментар до Біблії Аарона бен Йосифа.

У 1827р. Крим відвідав імператор Микола І. Після цих відвідин уряд Росії вирішив розібратися з караїмами, що справляли на нього враження дивного народу: з одного боку начебто євреї, з іншого боку нібито ні. У 1839р. від імені імператора караїмам поставили багато запитань, щоб зрештою визначитися, хто ж такі караїми. Від відповіді на ці запитання залежало, чи торкнуться караїмів дискримінаційні антиєврейські правила Російської імперії, чи не торкнуться.

У 1863 році Уряд Російської імперії підтвердив рівноправність караїмів з іншими підданими держави і дозволив їм не називати себе євреями, що значно полегшувало життя у порівнянні з равіністами.

Фіркович після Кримської війни відвідав імператора Австрії Франца-Йосипа, де на авдієнції порушив низку питань щодо становища галицьких караїмів.

Нині науковці можуть сперечатися з приводу того, скільки ще збережеться караїмський етнос та його етно-релігійна і культурна традиція: 30-40 чи 50 років? Але разом з цим етносом піде в небуття чимало важливих духовних надбань людства.

Олекса Боярко

Говорить радіо “Свобода”. Наприкінці ХІХ століття у Києві існувала караїмська громада, очолювана родиною тютюнових фабрикантів Когенів. Про її главу Соломона Когена нагадує караїмська кенаса, що вже 102 роки прикрашає центр столиці України. Розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

В останній третині ХІХ століття лідерами київської громади караїмів стали вихідці з Євпаторії брати Соломон та Мойсей Когени. Кожний з них мав тут свою тютюнову фабрику, сировину для яких постачали караїми Криму, Греції, Македонії, Абхазії та Молдови. А вітрину магазину “Тютюн” на розі Хрещатика і нинішньої вулиці Городецького, що належав Соломонові, прикрашали зображення караїма та караїмки у національному одязі. За обсягами виробництва фабрики Когенів залишили позаду інші 6 тютюнових підприємств Києва, а за величиною чистого прибутку Соломон випередив навіть Терещенка та Бродського. Значну частину своїх прибутків Когени витрачали на добродійність. Соломон виділив 150 тисяч рублів на заснування ремісничого училища в Євпаторії, ще стільки ж його дружина Естер пожертвувала на школу для караїмських дівчат. Придбавши садибу на нинішній вулиці Ярославів Вал, Соломон призначив половину ділянки для кенаси (тобто, храму), другу – для прибуткового будинку, який мав приносити кошти караїмській громаді. Зведена за проектом Владислава Городецького і на кошти Соломона, кенаса була освячена вже по його смерті. Він заповів гроші на її оздоблення, 6 тисяч для Маріїнської лікарні і 25 тисяч – для видачі щорічно по тисячі караїмкам-нареченим у посаг. Соломон Коген був похований на Звіринецькому караїмському цвинтарі, за радянської влади знищеному разом із сусідніми єврейським та турецьким кладовищами. У конфіскованих більшовиками виробничих корпусах біля теперішньої площі Перемоги і сьогодні виготовляються цигарки. А кенаса досі нагадує про свого будівничого та про інших караїмів Києва.

Олекса Боярко

І на закінчення – слово представнику народу караїмів. Перед мікрофоном – голова караїмської громади Криму Борис Сінані.

Борис Сінані

Говорити про те, в якому становищі нині перебувають караїми в Україні, не важко, оскільки всі народи в Україні мають однакові права. На жаль, доводиться констатувати, що розрив між культурною спадщиною, що залишили караїми, та сьогоденням, не дає нашому народові можливості швидко відродитися. Наприклад, в Україні нині лише одна кінасса – в Євпаторії – передана караїмській громаді.

Нам вдалося спільними зусиллями громади відновити храм, а наступного року ми відзначатиме двісті років від першого богослужіння у цій кінассі.

Ми сподіваємося, що уряд України зверне увагу на проблему відродження караїмів, допоможе відреставрувати історичні та культурні пам’ятки, що належать караїмському народові. Адже досі караїмські кінасси у Києві та Харкові, Бахчисараї, Севастополі та Сімферополі не передані громаді, відповідні питання розглядаються по кілька років. І храми використовуються не за призначенням. Адже їхнє справжнє призначення – об’єднувати караїмський народ.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG