Аудіозапис:
Київ, 15 квітня 2004 року.
Надія Шерстюк
Шановні слухачі, вітаємо вас!
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Сергій Балабанов.
Сьогодні у програмі такі теми:
- “Львівська газета” і обласна податкова адміністрація: конфлікт триває;
- Інтерв’ю з Лесею Гонгадзе про подробиці справи зникнення її племінника Миколи Стасишина;
- СНІД і порушення права на інформацію;
- Житлові проблеми на Луганщині у рубриці “Голоси скривджених”.
12 судових позовів щодо часопису “Львівська газета” розглядають сьогодні суди міста. В основному позивачами виступають обласна податкова адміністрація, а також особисто податківці, зокрема, заступник голови Державної податкової адміністрації, колишній керівник львівських податківців Сергій Медведчук.
Інтереси позивачів представляють у суді лише їхні юристи.
Про нові подробиці цієї справи вам розповість наша львівська колега Галина Терещук.
Галина Терещук
Як тільки-но з’являється у “Львівській газеті” якась публікація про податкову адміністрацію Львівщини, одразу кількість позовів щодо редакції збільшується. Доходить навіть до кумедних ситуацій. Так газетярі передрукували реліз пресової служби ДПА області і знову черговий позов.
Є ще одна цікава судова справа. 6-го січня на шпальтах газети вийшов матеріал “ Новорічна казка”, у якій Олесь Старовойт описав перебіг подій довкола затримання одного із співзасновників газети, директора мистецького об’єднання “Дзига” Маркіяна Іващишина.
Податківці висловили претензію до автора, що Маркіян Іващишин, мовляв, не був затриманий, а його просто запросили на розмову.
Говорить заступник головного редактора Олесь Старовойт.
Олесь Старовойт
Аргумент про те, що вже 30-го грудня були радіоповідомлення, де вживали слово “затримання”. 3-го січня вже вийшла газета, де було теж слово “затримали”. Мало того, прес-секретар податкової, пан О.В.Зуєвський сам вживав це слово. Я написав про це 6-го січня. Ні до кого немає жодних претензій, а ми слово “затримати” вжили неправильно і маємо за це вибачитися.
Дуже цікавий момент, що в ході самого судового слухання (напевне, зараз не можемо все розголошувати, бо це є таємниця слідства) з’ясовуються додаткові обставини, які далеко не в найкращому світлі говорять про роботу певних чиновників податкової.
Очевидно, це стане потім основою досить серйозних публікацій. Причому, це є зафіксовано на аудіо в самому суді, тобто, тут буде дуже важко їм від цього відпиратися. Але насправді ми ще дуже м’яко описали саму ситуацію з податковою.
Галина Терещук
Тобто, свідки у суді самі розповідають про численні порушення з боку податківців.
Усі судові справи, окрім однієї, розглядає Личаківський суд Львова за головування Анатолія Горецького, який свого часу ухвалив абсурдне рішення щодо газети “Експрес”, і Апеляційний Суд скасував його. Тоді це вилилось в журналістський протест.
Власне, суддя Горецький спершу відмовив “Львівській газеті” в апеляційній заяві у справі за позовом начальника Західної регіональної митниці Тараса Козака, депутата облради, котрий звинувачує часопис в розповсюдженні неправдивої інформації.
Газета дослівно переклала і передрукувала статтю із польського щоденника “Rzeczpospolita” “Податками по опозиції”, де польським журналістом було згадано прикрий випадок із паном Козаком в одному із львівських ресторанів. Однак зараз ця справа таки на розгляді в Апеляційному Суді.
Двоє із позивачів: керівник ДПА Львівщини Мирослав Хом’як та заступник голови ДПА України Сергій Медведчук на судові засідання не з’являлись і не були ще жодного разу.
Я запитала в Олеся Старовойта, як взагалі він сприймає такі численні позови щодо газети і стосовно себе?
Олесь Старовойт
Ми дивимося на це, як на якийсь фарс, тому що вже немає чим займатися податковій. Насправді до нас можуть бути претензії. Я розумію, що ми люди, ми журналісти, ми можемо помилитися, і, мабуть, можуть бути якісь публікації, де можна, скажімо, з’ясовувати певні моменти.
Ми, до речі, готові, якщо до нас буде аргументоване звернення, що ми щось написали і перекрутили, то ми вибачимося без будь-яких судів. Це наше право. Але це просто зачіпки.
При чому я бачу, що самі виконавці досить неохоче роблять. Всі судові позови практично написані під копірку. Я сам бачу речі, за які можна було б десь, може, інакше поставити питання, і, може, воно було більше на користь податкової, але це просто є відписки.
Тобто, якщо з’являються публікації, в яких згадана податкова, то вони практично розглядаються як мотив для того, щоб підготувати до нас позов.
Галина Терещук
Так зазначив в інтерв’ю радіо “Свобода” заступник головного редактора “Львівської газети” Олесь Старовойт.
Надія Шерстюк
Генеральна прокуратура зволікає з розслідуванням справи внучатого племінника Лесі Гонгадзе Миколи Стасишина.
Про це радіо “Свобода” розповіла пані Гонгадзе.
Нагадаю, що 17-річний Микола зник 6-го грудня 2002-го року на Львівщині за загадкових обставин. Жидачівська районна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом зникнення.
Пошуки хлопця були безрезультатними, а через п’ять місяців поблизу села Сидорівка Львівської області знайшли скелет, який, як вважають, належить Миколі Стасишину. Проте справа гальмується.
Говорить Леся Гонгадзе.
Леся Гонгадзе
По сьогоднішній день не похований племінника син Стасишин, який пропав в грудні 2002-го року. В 2003-му році в травні знайшли на полі скелет. І до цього часу він не є ідентифікований і не є похований. В Генеральній прокуратурі я на це звернула увагу і просила, щоб цю справу закінчили з моїм родичем.
Перед тим, як пропав Стасишин, мого племінника син, мене попереджували: візит, який був до мене на роботу, я розцінила як попередження моїй родині.
Надія Шерстюк
Тобто, перед зникненням Вашого племінника до Вас приходили якісь люди?
Леся Гонгадзе
Так.
Надія Шерстюк
І що вони Вам казали?
Леся Гонгадзе
Казали, що його брат (той, який представився) дав якісь документи моєму синові про те, що Львівська обласна прокуратура є пов’язана з наркосправами. Я розцінила цей прихід як погрозу для моєї родини. І через місяць, як результат, пропадає родич. Через півроку його знаходять на пасовиську. І вже рік як він не похований.
Надія Шерстюк
Чому не похований?
Леся Гонгадзе
От відповіді немає. ДНК ще до цього часу не зробили. Одяг його, ключі його, ботаси його, а тільки один скелет.
Справа вся в тому, що якраз в той день, коли я була в родичів своїх...
Надія Шерстюк
У момент зникнення?
Леся Гонгадзе
Ні-ні. В ту ніч, коли я ночувала (це була неділя), на полі знайшли цей скелет. На другий день, коли вже мій племінник пішов знову туди (а там міліція залишилася), то до того скелету неможливо було підійти – так він смердів.
В мене є газета (журналісти своє дослідження зробили), в якій доводять до того, що труп був підкинутий, тому що куртка лежала окремо, шапка окремо, футболка окремо, а він собі так ліг і на морозі замерз. Значить, цей труп був підкинутий.
І, власне, в той день, коли я була там. Це таке дивне співпадіння. Після цього забрали цей труп і по сьогоднішній день не дають поховати.
Я зверталася до Генеральної прокуратури. Пан Григорій Омельченко ту справу знає і слідча комісія. Він писав листи від мене і від пана Омельченка – нічого не вирішується.
Надія Шерстюк
Чверть століття тому людство вперше виявило, що таємнича хвороба під назвою “СНІД” загрожує не окремим категоріям населення, не лише окремим континентам, а цілому світові.
Відтоді шістдесят мільйонів ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД живуть поміж нас. І про порушення їхніх прав найчастіше згадують правозахисники і журналісти.
Але є інша точка зору, якої дотримується американський режисер Роберт Білхаймер, автор документальної стрічки “Наближення”, яка оповідає про долі уражених небезпечним вірусом.
Слово нашій кореспондентці Богдані Костюк.
Богдана Костюк
Роберт Білхаймер стверджує:
Роберт Білхаймер
Фундаментальна проблема полягає не в тому, що особа, хвора на СНІД, відчуває дискримінацію, в якому б суспільстві вона не проживала, і не в тому, що це суспільство порушує людські права конкретної особи. Проблема в тому, що свого часу суспільство не отримало необхідної інформації про ВІЛ та СНІД, про загрозу епідемії тощо.
Свого часу уряди багатьох держав: і таких, що називають себе демократичними, і тих, які відносились до “радянського табору” порушили право своїх громадян на отримання правдивої інформації.
Богдана Костюк
Каже американський режисер.
У підсумку порушення свободи слова стало однією з причин швидкої “глобалізації” СНІДу.
Щодо України, то тут, на думку пана Білхаймера, нині ситуація покращується завдяки об’єднанню зусиль урядових і громадських організацій у боротьбі з розповсюдженням хвороби.
Слово міністрові України у справах сім’ї Валентині Довженко.
Валентина Довженко
Україна має законодавство, яке передбачає захист ВІЛ-інфікованих людей та людей, які хворіють на СНІД. На превеликий жаль, станом на перше січня цього року в нас більше 63 тисяч ВІЛ-інфікованих людей, і серед них практично кожна десята – це дитина.
Ви знаєте, що ця хвороба, ця епідемія дуже швидко поширюється в Україні. В нас є урядова комісія на чолі з віце-прем’єр-міністром України Д.В.Табачником, яка організовує реалізацію заходів затвердженої урядом національної програми.
Одним із найбільших наших досягнень ми вважаємо значне поширення інформації про цю страшну хворобу. Ми впевнені в тому, що чим більший рівень поінформованості, тим ми краще зможемо дати можливість, в першу чергу, молодим людям запобігти цій хворобі.
Богдана Костюк
Провідний експерт міжнародного благодійного фонду “Альянс із ВІЛ - СНІДу” Лайма Гейдар тим не менше стверджує, що Україні самотужки загальмувати епідемію не вдасться. Українські урядовці, лікарі, соціальні працівники та представники громадських організацій мають ознайомитися з міжнародним досвідом та відповідними програмами.
Надія Шерстюк
Вже рік луганець Олександр Тепляков намагається повернути у власність свою ж квартиру.
Як встановило слідство, документи на житло незаконним шляхом одержав у пана Теплякова дільничний міліціонер, який швидко встиг приватизувати і продати помешкання. Лише втручання журналістів у цю справу застерегло шахраїв примусово виселити Олександра Теплякова з квартири. Проте досі потерпілий не може документально повернути собі своє ж житло.
Причини з’ясовував Василь Соколенко.
Василь Соколенко
Як з’ясувала прокуратура, рік тому дільничний інспектор, старший лейтенант міліції Сергій Береговий одержав обманним шляхом від 50-річного О.Теплякова паспорт нібито для обміну на новий. Але цей паспорт чомусь опинився у приватного нотаріуса, який без особистої участі Теплякова виготовив документ на видачу ідентифікаційного коду в податковій інспекції і на приватизацію його квартири.
Цікаво, що вся ця махінація з документами була виконана дуже швидко, буквально за лічені дні.
Одержавши документи на продаж квартири Теплякова, дільничний міліціонер відразу звільнився з органів внутрішніх справ.
Примусове виселення Теплякова з квартири призупинили публікації у пресі.
Обласна прокуратура ініціювала порушення кримінальної справи. Слідчі підтвердили факт підробки документів. А далі справа не просунулася ні на крок. Правда, Тепляков через суд намагався повернути квартиру.
Ось як про це розповідає його захисник на громадських засадах Валерій Жаровний:
Валерій Жаровний
Восени минулого року потерпілий Тепляков звернувся до суду з цивільним позовом про визнання приватизації державної квартири недійсною.
Але в березні цього року суддя Ленінського районного суду Наталія Авелян зробила визначення вважати позовну заяву Теплякова такою, що неподана.
Основною причиною цього рішення стало те, що, як вважає суддя, не сплачене державне мито у сумі 2 тисячі гривень від вартості морального позову. Але справа в тому, що про моральне відшкодування за своїм позовом Тепляков і не заявляв загалі.
Таким чином ні в кримінальному, ні в цивільному порядку потерпілий Тепляков не може відновити державний статус квартири, в якій він прожив все своє життя.
Василь Соколенко
А Ленінська районна прокуратура міста Луганська, яка розслідує цю справу, і досі безрезультатно намагається затримати працівника міліції, що займався шахрайством.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Над випуском працювала укладач та ведуча Надія Шерстюк і звукооператор Сергій Балабанов.
Ми з вами прощаємося, шановні слухачі! На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 15 квітня 2004 року.
Надія Шерстюк
Шановні слухачі, вітаємо вас!
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Сергій Балабанов.
Сьогодні у програмі такі теми:
- “Львівська газета” і обласна податкова адміністрація: конфлікт триває;
- Інтерв’ю з Лесею Гонгадзе про подробиці справи зникнення її племінника Миколи Стасишина;
- СНІД і порушення права на інформацію;
- Житлові проблеми на Луганщині у рубриці “Голоси скривджених”.
12 судових позовів щодо часопису “Львівська газета” розглядають сьогодні суди міста. В основному позивачами виступають обласна податкова адміністрація, а також особисто податківці, зокрема, заступник голови Державної податкової адміністрації, колишній керівник львівських податківців Сергій Медведчук.
Інтереси позивачів представляють у суді лише їхні юристи.
Про нові подробиці цієї справи вам розповість наша львівська колега Галина Терещук.
Галина Терещук
Як тільки-но з’являється у “Львівській газеті” якась публікація про податкову адміністрацію Львівщини, одразу кількість позовів щодо редакції збільшується. Доходить навіть до кумедних ситуацій. Так газетярі передрукували реліз пресової служби ДПА області і знову черговий позов.
Є ще одна цікава судова справа. 6-го січня на шпальтах газети вийшов матеріал “ Новорічна казка”, у якій Олесь Старовойт описав перебіг подій довкола затримання одного із співзасновників газети, директора мистецького об’єднання “Дзига” Маркіяна Іващишина.
Податківці висловили претензію до автора, що Маркіян Іващишин, мовляв, не був затриманий, а його просто запросили на розмову.
Говорить заступник головного редактора Олесь Старовойт.
Олесь Старовойт
Аргумент про те, що вже 30-го грудня були радіоповідомлення, де вживали слово “затримання”. 3-го січня вже вийшла газета, де було теж слово “затримали”. Мало того, прес-секретар податкової, пан О.В.Зуєвський сам вживав це слово. Я написав про це 6-го січня. Ні до кого немає жодних претензій, а ми слово “затримати” вжили неправильно і маємо за це вибачитися.
Дуже цікавий момент, що в ході самого судового слухання (напевне, зараз не можемо все розголошувати, бо це є таємниця слідства) з’ясовуються додаткові обставини, які далеко не в найкращому світлі говорять про роботу певних чиновників податкової.
Очевидно, це стане потім основою досить серйозних публікацій. Причому, це є зафіксовано на аудіо в самому суді, тобто, тут буде дуже важко їм від цього відпиратися. Але насправді ми ще дуже м’яко описали саму ситуацію з податковою.
Галина Терещук
Тобто, свідки у суді самі розповідають про численні порушення з боку податківців.
Усі судові справи, окрім однієї, розглядає Личаківський суд Львова за головування Анатолія Горецького, який свого часу ухвалив абсурдне рішення щодо газети “Експрес”, і Апеляційний Суд скасував його. Тоді це вилилось в журналістський протест.
Власне, суддя Горецький спершу відмовив “Львівській газеті” в апеляційній заяві у справі за позовом начальника Західної регіональної митниці Тараса Козака, депутата облради, котрий звинувачує часопис в розповсюдженні неправдивої інформації.
Газета дослівно переклала і передрукувала статтю із польського щоденника “Rzeczpospolita” “Податками по опозиції”, де польським журналістом було згадано прикрий випадок із паном Козаком в одному із львівських ресторанів. Однак зараз ця справа таки на розгляді в Апеляційному Суді.
Двоє із позивачів: керівник ДПА Львівщини Мирослав Хом’як та заступник голови ДПА України Сергій Медведчук на судові засідання не з’являлись і не були ще жодного разу.
Я запитала в Олеся Старовойта, як взагалі він сприймає такі численні позови щодо газети і стосовно себе?
Олесь Старовойт
Ми дивимося на це, як на якийсь фарс, тому що вже немає чим займатися податковій. Насправді до нас можуть бути претензії. Я розумію, що ми люди, ми журналісти, ми можемо помилитися, і, мабуть, можуть бути якісь публікації, де можна, скажімо, з’ясовувати певні моменти.
Ми, до речі, готові, якщо до нас буде аргументоване звернення, що ми щось написали і перекрутили, то ми вибачимося без будь-яких судів. Це наше право. Але це просто зачіпки.
При чому я бачу, що самі виконавці досить неохоче роблять. Всі судові позови практично написані під копірку. Я сам бачу речі, за які можна було б десь, може, інакше поставити питання, і, може, воно було більше на користь податкової, але це просто є відписки.
Тобто, якщо з’являються публікації, в яких згадана податкова, то вони практично розглядаються як мотив для того, щоб підготувати до нас позов.
Галина Терещук
Так зазначив в інтерв’ю радіо “Свобода” заступник головного редактора “Львівської газети” Олесь Старовойт.
Надія Шерстюк
Генеральна прокуратура зволікає з розслідуванням справи внучатого племінника Лесі Гонгадзе Миколи Стасишина.
Про це радіо “Свобода” розповіла пані Гонгадзе.
Нагадаю, що 17-річний Микола зник 6-го грудня 2002-го року на Львівщині за загадкових обставин. Жидачівська районна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом зникнення.
Пошуки хлопця були безрезультатними, а через п’ять місяців поблизу села Сидорівка Львівської області знайшли скелет, який, як вважають, належить Миколі Стасишину. Проте справа гальмується.
Говорить Леся Гонгадзе.
Леся Гонгадзе
По сьогоднішній день не похований племінника син Стасишин, який пропав в грудні 2002-го року. В 2003-му році в травні знайшли на полі скелет. І до цього часу він не є ідентифікований і не є похований. В Генеральній прокуратурі я на це звернула увагу і просила, щоб цю справу закінчили з моїм родичем.
Перед тим, як пропав Стасишин, мого племінника син, мене попереджували: візит, який був до мене на роботу, я розцінила як попередження моїй родині.
Надія Шерстюк
Тобто, перед зникненням Вашого племінника до Вас приходили якісь люди?
Леся Гонгадзе
Так.
Надія Шерстюк
І що вони Вам казали?
Леся Гонгадзе
Казали, що його брат (той, який представився) дав якісь документи моєму синові про те, що Львівська обласна прокуратура є пов’язана з наркосправами. Я розцінила цей прихід як погрозу для моєї родини. І через місяць, як результат, пропадає родич. Через півроку його знаходять на пасовиську. І вже рік як він не похований.
Надія Шерстюк
Чому не похований?
Леся Гонгадзе
От відповіді немає. ДНК ще до цього часу не зробили. Одяг його, ключі його, ботаси його, а тільки один скелет.
Справа вся в тому, що якраз в той день, коли я була в родичів своїх...
Надія Шерстюк
У момент зникнення?
Леся Гонгадзе
Ні-ні. В ту ніч, коли я ночувала (це була неділя), на полі знайшли цей скелет. На другий день, коли вже мій племінник пішов знову туди (а там міліція залишилася), то до того скелету неможливо було підійти – так він смердів.
В мене є газета (журналісти своє дослідження зробили), в якій доводять до того, що труп був підкинутий, тому що куртка лежала окремо, шапка окремо, футболка окремо, а він собі так ліг і на морозі замерз. Значить, цей труп був підкинутий.
І, власне, в той день, коли я була там. Це таке дивне співпадіння. Після цього забрали цей труп і по сьогоднішній день не дають поховати.
Я зверталася до Генеральної прокуратури. Пан Григорій Омельченко ту справу знає і слідча комісія. Він писав листи від мене і від пана Омельченка – нічого не вирішується.
Надія Шерстюк
Чверть століття тому людство вперше виявило, що таємнича хвороба під назвою “СНІД” загрожує не окремим категоріям населення, не лише окремим континентам, а цілому світові.
Відтоді шістдесят мільйонів ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД живуть поміж нас. І про порушення їхніх прав найчастіше згадують правозахисники і журналісти.
Але є інша точка зору, якої дотримується американський режисер Роберт Білхаймер, автор документальної стрічки “Наближення”, яка оповідає про долі уражених небезпечним вірусом.
Слово нашій кореспондентці Богдані Костюк.
Богдана Костюк
Роберт Білхаймер стверджує:
Роберт Білхаймер
Фундаментальна проблема полягає не в тому, що особа, хвора на СНІД, відчуває дискримінацію, в якому б суспільстві вона не проживала, і не в тому, що це суспільство порушує людські права конкретної особи. Проблема в тому, що свого часу суспільство не отримало необхідної інформації про ВІЛ та СНІД, про загрозу епідемії тощо.
Свого часу уряди багатьох держав: і таких, що називають себе демократичними, і тих, які відносились до “радянського табору” порушили право своїх громадян на отримання правдивої інформації.
Богдана Костюк
Каже американський режисер.
У підсумку порушення свободи слова стало однією з причин швидкої “глобалізації” СНІДу.
Щодо України, то тут, на думку пана Білхаймера, нині ситуація покращується завдяки об’єднанню зусиль урядових і громадських організацій у боротьбі з розповсюдженням хвороби.
Слово міністрові України у справах сім’ї Валентині Довженко.
Валентина Довженко
Україна має законодавство, яке передбачає захист ВІЛ-інфікованих людей та людей, які хворіють на СНІД. На превеликий жаль, станом на перше січня цього року в нас більше 63 тисяч ВІЛ-інфікованих людей, і серед них практично кожна десята – це дитина.
Ви знаєте, що ця хвороба, ця епідемія дуже швидко поширюється в Україні. В нас є урядова комісія на чолі з віце-прем’єр-міністром України Д.В.Табачником, яка організовує реалізацію заходів затвердженої урядом національної програми.
Одним із найбільших наших досягнень ми вважаємо значне поширення інформації про цю страшну хворобу. Ми впевнені в тому, що чим більший рівень поінформованості, тим ми краще зможемо дати можливість, в першу чергу, молодим людям запобігти цій хворобі.
Богдана Костюк
Провідний експерт міжнародного благодійного фонду “Альянс із ВІЛ - СНІДу” Лайма Гейдар тим не менше стверджує, що Україні самотужки загальмувати епідемію не вдасться. Українські урядовці, лікарі, соціальні працівники та представники громадських організацій мають ознайомитися з міжнародним досвідом та відповідними програмами.
Надія Шерстюк
Вже рік луганець Олександр Тепляков намагається повернути у власність свою ж квартиру.
Як встановило слідство, документи на житло незаконним шляхом одержав у пана Теплякова дільничний міліціонер, який швидко встиг приватизувати і продати помешкання. Лише втручання журналістів у цю справу застерегло шахраїв примусово виселити Олександра Теплякова з квартири. Проте досі потерпілий не може документально повернути собі своє ж житло.
Причини з’ясовував Василь Соколенко.
Василь Соколенко
Як з’ясувала прокуратура, рік тому дільничний інспектор, старший лейтенант міліції Сергій Береговий одержав обманним шляхом від 50-річного О.Теплякова паспорт нібито для обміну на новий. Але цей паспорт чомусь опинився у приватного нотаріуса, який без особистої участі Теплякова виготовив документ на видачу ідентифікаційного коду в податковій інспекції і на приватизацію його квартири.
Цікаво, що вся ця махінація з документами була виконана дуже швидко, буквально за лічені дні.
Одержавши документи на продаж квартири Теплякова, дільничний міліціонер відразу звільнився з органів внутрішніх справ.
Примусове виселення Теплякова з квартири призупинили публікації у пресі.
Обласна прокуратура ініціювала порушення кримінальної справи. Слідчі підтвердили факт підробки документів. А далі справа не просунулася ні на крок. Правда, Тепляков через суд намагався повернути квартиру.
Ось як про це розповідає його захисник на громадських засадах Валерій Жаровний:
Валерій Жаровний
Восени минулого року потерпілий Тепляков звернувся до суду з цивільним позовом про визнання приватизації державної квартири недійсною.
Але в березні цього року суддя Ленінського районного суду Наталія Авелян зробила визначення вважати позовну заяву Теплякова такою, що неподана.
Основною причиною цього рішення стало те, що, як вважає суддя, не сплачене державне мито у сумі 2 тисячі гривень від вартості морального позову. Але справа в тому, що про моральне відшкодування за своїм позовом Тепляков і не заявляв загалі.
Таким чином ні в кримінальному, ні в цивільному порядку потерпілий Тепляков не може відновити державний статус квартири, в якій він прожив все своє життя.
Василь Соколенко
А Ленінська районна прокуратура міста Луганська, яка розслідує цю справу, і досі безрезультатно намагається затримати працівника міліції, що займався шахрайством.
Надія Шерстюк
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Над випуском працювала укладач та ведуча Надія Шерстюк і звукооператор Сергій Балабанов.
Ми з вами прощаємося, шановні слухачі! На все добре!
Говорить радіо “Свобода”!
