Вашингтон, 22 квітня 2004 - Відносини України із Європою та США у стані кризи, яку найближчим часом не можна буде подолати. Про це в інтерв’ю радіо “Свобода” сказав професор політології Пітсбурзького університету Ілля Прицель. Він вважає, що не лише владні еліти, але й українське суспільство загалом розчарувалися у США та Європі.
Якщо у державах Східної Європи антизахідні настрої викликані конкретними політичними кроками Адміністрації Буша, то в Україні, на думку професора Іллі Прицеля, вони відображають невдоволення громадян перш за все власним добробутом.
“Незалежність в Україні прийшла із великими очікуваннями про покращення рівня життя. І вони не справдилися. В результаті люди відчули себе одуреними Заходом. Інший аспект – президент Кучма довгий час мав підтримку у США. У часи президенства Клінтона Україна була третьою державою за обсягами американської допомоги. Українці також не можуть зрозуміти, чому судовий процес над Лазаренком у США триває вже роками, а той продовжує перебувати у своій золотій клітці. І багато проблем, що виникли після розпаду Радянського Союзу, зараз пов”язують із “вестернізацією” загалом. Наприклад, українські війська використовуються Америкою, як дешеве м”ясо. А українська еліта заробляє на цьому багато грошей, у той час як чиїхось дітей надсилають до Іраку”.
За словами професора Прицеля, більшість українців досі віддають перевагу вступу до ЄС перед інтеграцією із Росією:
“Чим далі ви перебуваєте від Європи, тим більше вона схожа на “землю обетовану”. У Польщі п’ять - шість років тому переважна більшість поляків підтримували вступ до ЄС, очікуючи, що швидко отримають шведський рівень життя. Безперечно, союз з Росією такого рівня життя не обіцяє. Водночас існує відчуття, що до України ставлять в Європі, як до немитої падчерки. Адже, коли в Європі обговорюють можливість вступу до ЄС навіть Молдови, яка є ще в гіршому стані, ніж Україна, виникають підозри щодо расистського компоненту політики Євросоюзу”.
За висновками професора Прицеля, наслідком такого нехтування Україною з боку Євросоюзу може стати орієнтація Києва на Москву:
“Головне занепокоєння в мене викликає те, що двері до Європи перед Україною були зачинені. Інтереси США в Україні значно знизилися. І Україна починає усвідомлювати, що вона перебуває у русо-центричному світі. Було цікаво порівняти, як десять років в Україні говорили про річницю Переяслава, і цього року, коли про неї згадували, як про одну з найкращих подій української історії. І зараз ідеться про тіснішу економічну інтеграцію із Росією. А навіть у Західній Україні виникає консенсус, що усі мрії повернутися до Європи не реалізувалися. І буде дуже важко переконати українців, що це сталося лише через погане здійснення економічних реформ. Адже реформи просувалися повільно і у Болгарії, і у Румунії. Тому, швидше за все, можна очікувати більш російську орієнтацію України, але я навіть не припускаю, що це призведе до втрати Україною незалежності”.
Оптимізму західним спостерігачам, на думку Пріцеля, може додавати лише той факт, що близько 80% українців хочуть, щоб їхні діти володіли англійською мовою.
Якщо у державах Східної Європи антизахідні настрої викликані конкретними політичними кроками Адміністрації Буша, то в Україні, на думку професора Іллі Прицеля, вони відображають невдоволення громадян перш за все власним добробутом.
“Незалежність в Україні прийшла із великими очікуваннями про покращення рівня життя. І вони не справдилися. В результаті люди відчули себе одуреними Заходом. Інший аспект – президент Кучма довгий час мав підтримку у США. У часи президенства Клінтона Україна була третьою державою за обсягами американської допомоги. Українці також не можуть зрозуміти, чому судовий процес над Лазаренком у США триває вже роками, а той продовжує перебувати у своій золотій клітці. І багато проблем, що виникли після розпаду Радянського Союзу, зараз пов”язують із “вестернізацією” загалом. Наприклад, українські війська використовуються Америкою, як дешеве м”ясо. А українська еліта заробляє на цьому багато грошей, у той час як чиїхось дітей надсилають до Іраку”.
За словами професора Прицеля, більшість українців досі віддають перевагу вступу до ЄС перед інтеграцією із Росією:
“Чим далі ви перебуваєте від Європи, тим більше вона схожа на “землю обетовану”. У Польщі п’ять - шість років тому переважна більшість поляків підтримували вступ до ЄС, очікуючи, що швидко отримають шведський рівень життя. Безперечно, союз з Росією такого рівня життя не обіцяє. Водночас існує відчуття, що до України ставлять в Європі, як до немитої падчерки. Адже, коли в Європі обговорюють можливість вступу до ЄС навіть Молдови, яка є ще в гіршому стані, ніж Україна, виникають підозри щодо расистського компоненту політики Євросоюзу”.
За висновками професора Прицеля, наслідком такого нехтування Україною з боку Євросоюзу може стати орієнтація Києва на Москву:
“Головне занепокоєння в мене викликає те, що двері до Європи перед Україною були зачинені. Інтереси США в Україні значно знизилися. І Україна починає усвідомлювати, що вона перебуває у русо-центричному світі. Було цікаво порівняти, як десять років в Україні говорили про річницю Переяслава, і цього року, коли про неї згадували, як про одну з найкращих подій української історії. І зараз ідеться про тіснішу економічну інтеграцію із Росією. А навіть у Західній Україні виникає консенсус, що усі мрії повернутися до Європи не реалізувалися. І буде дуже важко переконати українців, що це сталося лише через погане здійснення економічних реформ. Адже реформи просувалися повільно і у Болгарії, і у Румунії. Тому, швидше за все, можна очікувати більш російську орієнтацію України, але я навіть не припускаю, що це призведе до втрати Україною незалежності”.
Оптимізму західним спостерігачам, на думку Пріцеля, може додавати лише той факт, що близько 80% українців хочуть, щоб їхні діти володіли англійською мовою.
