Аудіозапис програми. Перша частина:
Аудіозапис програми. Друга частина:
Прага, 17 квітня 2004 року.
Ірина Халупа
Доброго здоров’я, дорогі слухачі. До вас завітала українська “Свобода”, передача “30 хвилин у різних вимірах”, і я, Ірина Халупа.
17 квітня минає 110 років від дня народження Микити Хрущова. В історії він залишається як той, хто розвінчав культ Сталіна. Що про нього пам’ятають люди? Що це була за людина? Що доброго чи поганого він зробив для України? Про все це, в сьогоднішній передачі “30 хвилин у різних вимірах”. Залишайтесь з нами!
Постать Хрущова в історичному просторі не є однозначною. Навіть після багатьох років по його смерті ще залишилося достатньо “білих плям” як у його біографії, так і у висвітленні його історичної місії та ролі в колишньому суспільстві “радянських людей”. Майже два десятки років свого часу про Хрущова було повністю заборонено писати чи говорити, та навіть і згадувати його опальне тоді ім’я. Після тривалої такої “мовчанки” аж у 1982 році з’явилася одна з перших великих публікацій про Хрущова.
Це була стаття Федора Бурлацького, колишнього партфункціонера та “соратника” кількох радянських вождів, у тому числі – Сталіна й Хрущова.
З того часу з’явилося немало різних спогадів про цікаву й нерозпізнану до кінця постать Хрущова. Не все в тих спогадах, певна річ, є істинним, бо спогади і взагалі мемуарна література часто грішить на елементи фантазійних уявлень автора про себе і тих, кого він описує. Та все ж історичний туман над іменем Хрущова поволі розсіювався. Вийшли і його власні спогади. Багато фактів оприлюднив у деяких інтерв’ю син Хрущова, який свого часу виїхав до США.
Чим закарбувалася епоха Хрущова в пам’яті українській? Що вважається його найбільшим досягненням? Таке запитання Віктор Березанець поставив перед Іваном Боким, народним депутатом, журналістом, заступником редактора газети “Сільські Вісті”.
Іван Бокий
Епоха Хрущова, незважаючи на всю складність і суперечливість цієї фігури, запам’яталася тим, що вона принесла у тодішнє радянське суспільство певний елемент свободи. Ми могли спокійно обговорювати свого лідера, навіть говорити про нього анекдоти. Це, звичайно, мало що змінювало в житті. Але все ж таки воно дозволяло тримати, скажімо, язики наші вільними і голови наші вільними. Микита Сергійович Хрущов приніс у тодішнє радянське суспільство ті зміни, які в кінці кінців завершилися і його падінням. І це теж треба пам’ятати.
Я думаю, що найвизначнішим для цієї епохи було засудження культу особи Сталіна. Це було, по суті, і судилище над тоталітаризмом, хоча сам тоталітаризм тоді не впав. Микита Сергійович залишався його адептом, але він був проти крайніх форм тоталітаризму. Все ж таки хто б що не говорив, Микита Сергійович наблизив наше суспільство до того, що ми називаємо сьогодні людською свободою, і до того, що ми називаємо демократією.
Віктор Березанець
Те, що на олімпі влади такої велетенської імперії, як Радянський Союз, виявився такий чоловік, як Микита Хрущов, це випадковість чи закономірність часу?
Іван Бокий
Я не думаю, що це випадковість. Випадковостей в таких речах не буває. Просто Партія опинилася перед такими проблемами, коли керувати тими методами, якими вона керувала до цього, вже було неможливо. А потрібна була людина, яка хоча б в певній мірі зрозуміла, що послаблення репресивних методів уже на часі. І Микита Сергійович тут виявився, думаю, на своєму місці і у свій час.
А те, що він не міг вискочити із самого тоталітарного єства, це його трагедія. Але те, що він все-таки пішов на прощання із сталінщиною, із репресіями, я думаю, це те, що робить його до певної міри (я говорю тільки до певної міри) позитивним персонажем ХХ століття.
Ірина Халупа
Сьогодні зацікавленість постаттю Хрущова не згасає. Не тільки тому, що надходить чергова дата і, як ведеться в цілому світі, згадується відповідно все до цієї дати. А й тому, що постать ця так і не виявилася однозначно висвітленою.
Досі незрозуміло, яким насправді був Хрущов – лідером, який різко відрізнявся від усіх попередників та наступників (тепер і це можна проаналізувати)? Недалекоглядним політиком чи навпаки, прозірливим, гнучким і хитрим керівником, що умів використати ситуацію? Які властивості та якості сприяли тому, що він вийшов на трибуну і відважився розвінчати культ Сталіна?
Чому сам Сталін називав його словом “народник”, але, як пригадують очевидці, зробив він це зневажливо? Що змінилося у сприйнятті Хрущова народом після того, як він сам потрапив в опалу? Чому про Хрущова існує безліч анекдотів, але не створені пісні чи поезії, як про Лєніна чи Сталіна?
Ці та інші питання стоять, як і стояли. На них нема остаточних відповідей, але, принаймні, ці відповіді можна шукати. Що ми й робимо, в нинішній передачі “30 хвилин у різних вимірах”.
Надія Степула продовжує тему.
Надія Степула
Пригадуючи те, що Микиті Хрущову цієї весни минає 110 років від дня народження, слід згадати і ще одну дату. Нинішнього року минає також 40 літ з того печально відомого жовтневого пленуму ЦК КПРС, на якому Хрущова було звільнено з усіх можливих постів та фактично виселено на безвиїзне проживання на підмосковну дачу.
Саме відтоді майже на два десятки років про нього цілком “забули” – себто, не згадували ні в пресі, ні будь-де. Тільки в “народних оповіданнях” – як називають анекдоти – Хрущов ще жив. Причому в цих анекдотах, які складалися як за його буття всесоюзним лідером, так і в час опального проживання на дачі, тональність мало змінилася. Все так само Хрущова висміювали – від побутового рівня до всіх інших. Стійкий образ “дурника” закріпився за ним у всіх тих анекдотах, не дуже то й злобливих, та все ж дошкульних.
Слід зауважити, що й опального Хрущова не надто шкодували. Та надійшли часи, коли анекдоти про Хрущова стали все скупішими й більше схожими на коментарі до його життя. Наприклад, такий анекдот: “Після доповіді Хрущова на ХХ з’їзді хтось крикнув із зали:
- А чому ви досі мовчали?
Хрущов сказав:
- Хто це запитав?
Мовчання в залі.
- Хто запитав? – повторює Хрущов.
Мовчання в залі.
- Мовчите? – каже Хрущов. – Ось і ми так мовчали” А зрештою з’явився і такий анекдот: “У 1965 році мешканці Одеси звернулися до ЦК з проханням повернути Хрущова: бо краще десять років жити без хліба, ніж без анекдотів.”
У своїй книзі “Легенди та міфи Радянського Союзу” Ольга Едельман з’ясовує, чим відрізнявся Хрущов від інших партійних лідерів колишнього часу та чим він найбільше не імпонував народові. Власне, чому над його зовнішністю насміхалися, порівнювали найчастіше зі свинею, обзивали п’яницею і дурником (по-російськи “шутом гороховим”), висміювали його численні закордонні вояжі та прийоми в Кремлі і тому подібне.
Ольга Едельман зауважує, що навіть все те добре, що намагався зробити Хрущов для народу, здавалося б, чомусь оберталося для нього новою хвилею нерозуміння, ненависті, кпинів та нарікань. Вона пише: “Загалом у міфі Хрущов виявився цілком не на своєму місці. Як фігура паяцівська, висміювана в численних анекдотах і той, хто часто їздить закордон, він відігравав роль міфологічного трікстера, придуркуватого і шкодливого варіята, як трікстер, створюючи речі шкідливі або даремні. На кшталт посадок кукурудзи у середній смузі. Верховним вождем трікстер бути не може. Тому Хрущова прозорливо називали ще й “самозванцем””.
Не відбираючи у Хрущова історичної заслуги в тому, що він розвінчав культ Сталіна, йому однак ставили на карб і його активні намагання реформувати та демократизувати суспільство й народне господарство, його зацікавленість соціальними проблемами і спроби їх розв’язати.
Він залишався породженням адміністративно-командної системи і був наділений усіма рисами епохи, яка його сформувала. Справді, однією ногою ступивши на стежечку реформ, другою він наміцно зав’яз у трясовині догматизму й суб’єктивізму. Його пошуки шляхів реорганізації політичної системи не опиралися на колективну підтримку суспільства і опору Партії.
Хрущов, напевно, був утопістом ХХ століття. Він щиро вірив, що тодішнє “покоління радянських людей житиме при комунізмі”. Це гасло ще довго прикрашало стіни клубів і таєнь по безмежних совєтських просторах...
Анекдот про це теж залишився: “Їде Хрущов автострадою. За ним женуться гангстери. Він написав записку й викинув її у вікно. Гангстери повтікали.
- Що ви таке написали? – запитує водій.
- Написав, що ця дорога веде до комунізму, - відповів Хрущов.”
Та чи не найвлучніше постать Хрущова відбивається в одній із фраз Уїльяма Черчілля, названій “пророчою” і цитованій Федором Бурлацьким. “Це було під час візиту Хрущова і Булганіна до Англії у 1956 році. Ось що сказав старий британський “Лев”: “Пане Хрущов, ви затіваєте великі реформи, і це добре! Хотів би тільки порадити вам не дуже поспішати. Нелегко подолати прірву двома стрибками. Можна в неї упасти”.
Відомо, що Хрущов не вмів слухати, багато чого він пропускав повз вуха. Здалеку нині видно, що й цю слушну пораду він, мабуть, не дослухав...
Ірина Халупа
Ви слухаєте передачу “30 хвилин у різних вимірах”. Наша тема – “Микита Хрущов, в 110-ту річницю народження”. Далі в програмі:
про нову біографію Хрущову, яку опублікував відомий американський історик та політолог
розмова з українським істориком Станіславом Кульчицьким.
Залишайтесь з нами!
Онук кріпака, син шахтаря з освітою четвертого класу... Сиділи в тюрмі в одній камері троє чоловіків: соціал демократ, анархіст та бідний неосвічений єврей Піня. Вирішили обрати головного по камері, щоб він пильнував розподіл харчів, чаю, тютюну. Анархіст, великий кремезний мужик, противився – він був проти обрання будь якої влади. Щоб показати свою зневагу до закону та порядку, він запропонував, щоб головним камерником був Піня. Отож обрали Піню.
Пройшов шмат часу, в’язні вирішили втекти. Але хто першим поповзе через виритий тунель? В нього ж першого і стрілятиме охорона. Камерники звернулися до великого відважного анархіста, але він не хотів іти першим. Раптом маленький Піня витягнувся на весь свій невеликий зріст і сказав: “Товариші, ви демократично обрали мене своїм лідером. Отож я піду першим!”
Урок цієї історії полягає ось у чому: якими убогими не були б людські початки, сила волі змушує нас дорости до авторитету своєї посади. “Малий Піня – це я!” – гордо заявив західним дипломатам на прийомі однієї листопадової ночі 1957-го року Микита Хрущов. “А Піня – це персонаж твору Володимира Винниченка “Талісман”.”
Хрущов піднявся з убогих низів до самої радянської верхівки. Він не лише добився до найближчого кола Сталіна, він перебував в цьому колі 20 років. Він перехитрив суперників, які стояли головами вище нього в кожному розумінні цього слова.
Хрущов хотів модернізувати та гуманізувати радянську систему. Служивши Сталіну майже 30 років, Хрущов його засуджує та денонсує на закритому ХХ-му з’їзді КПРС. Сталін започаткував холодну війну, а Хрущов намагався наладнати зв’язки з Заходом. Він пробував відживити те, що за часів Сталіна завмерло: сільське господарство, промисловість, культуру.
Хрущова багато хто пам’ятає, як реформатора. Інші вважають його трагічно двоїстою фігурою. Навіть такі банальні деталі його біографії, як, наприклад, чи грюкотів він своїм черевиком по столу в ООН чи ні, залишаються без відповіді. Одні кажуть “Так”, а інші, такі як історик, професор Станіслав Кульчицький, стверджують, що це легенда.
Багато таких міфів роз’яснює нова книга американського професора історії та політології Вільяма Таубмана “Хрущов. Людина та його епоха”. 13 жовтня 1960-го року американські газети “Нью Йорк Таймс” (“New York Times”) та Вашингтон Пост (“Washington Post”) опублікували статті, про те, що Хрущов таки гримів об стіл черевиком 12-го жовтня. Інші джерела також це підтверджують.
Проте, деякі очевидці стверджують, що Хрущов зняв черевика, помахав ним завзято й демонстративно над головою та поклав його на стіл. Але не грюкав. Існують фотографії де Хрущов махає черевиком, де черевик стоїть на столі.
Книга Вільяма Таубмана – це не перша англомовна біографія Хрущова, що вийшла на Заході. Наприкінці 60-их років Марк Франкланд (Mark Frankland) та Едуард Кранкшо (Edward Crankshaw) опублікували вагомі книги про Хрущова. Ці дві томи побачили світ ще за часів холодної війни, коли всі архіви та офіційні папери були недоступними іноземним науковцям. Натомість Таубман не лише мав доступ до розсекречених архівів в Москві та Києві, він зміг провести інтерв’ю та зустрічі не лише з нащадками Хрущова, а й з багатьма його колишніми соратниками та супротивниками.
“Як це пояснити, що така імпульсивна та непрогнозована людина змогла піднятися аж до самої верхівки радянської піраміди?” – запитує Таубман. “Змогла, – констатує Таубман, – навчившись використовувати свої слабкості як ширму.” Хрущова вважали грубим, обмеженим, але енергійним апаратчиком, він був готовий виконувати найбрутальніші накази.
Його вважали обмеженим, отож, він не становив жодної загрози. Сталін жартував з нього – “мій маленький Ленін”. І стукав по скроні –мовляв, в Хрущова там повна порожнеча. Саме така репутація дурника була для Хрущова найкращою охороною. Насправді він був хитрим та дуже амбітним. Ті, хто вважали його наївним та некультурним, дорого розплачувалися за цю помилку.
Хрущов був поруч з Сталіним під час найгіршого терору. Він відповідав, іноді сам безпосередньо, за знищення мільйонів. За часів московського партійного панування Микити Хрущова лише троє із тридцяти восьми міських партійних лідерів вижили, 10 із ста сорока шести партійних секретарів врятувалися, а з шістдесяти трьох членів московського партійного комітету вісім лишилися живими.
1937-го року Хрущов отримав квоту від Політбюро: заарештувати 35,000 “ворогів народу”, 5,000 з них були призначені на страту. Хрущов перестарався, було заарештовано 41,000 осіб, 8,500 було розстріляно. Хрущов навіть вимагав додати до списку 2,000 куркулів, що повтікали з Москви.
Тут немає жодної моральної загадки. Засуджуючи сталінські злочини, Хрущов сам їх здійснював. Він засудив Сталіна, але не себе самого. Партійна верхівка прекрасно розуміла, що Хрущов був активним співучасником сталінського терору, колективізації в Україні та голодомору, він підписав тисячі й тисячі документів-вироків смерті. Але їхні руки також були покриті кров’ю, отже відповідальність за злочини була колективною. Перемога Хрущова – це була чиста боротьба за владу. Денонсувавши Сталіна, той, хто зумів сконсолідувати своїх союзників та ефективно усунути супротивників, переміг. Саме це і зробив спритний і хитрий Микита Хрущов.
Але чи був Хрущов чесний з собою? Як він пояснював чи оправдував свої вчинки? Вільям Таубман стверджує, що Хрущов – це така своєрідна психологічна комбінація: обмани і самообмани. Він ніколи не признався, що боявся Сталіна, але не боятися він не міг. Сам Хрущов признався, що він вірив у Сталіна.
Таубман стверджує що десь під час Другої Світової Війни Хрущов таки втратив цю віру. Він бачив трагічні наслідки ірраціональних воєнних рішень Сталіна, зрозумів, що сотні тисяч солдатських життів було безглуздо витрачені. Коли після закінчення війни Хрущов взявся відбудовувати Україну, він зі щирим жахом зрозумів, що молодше партійне покоління, яке мало б здійснювати цю відбудову, його просто не стало, воно було знищене сталінським терором. Але Хрущов повинен був це знати. Він же командував Україною в 1930-их роках, коли шалів ненаситний терор. Але знати це він не хотів...
Микита Хрущов народився ще в позаминулому столітті. Досі існують сумніви щодо остаточної дати його народження. За більшістю енциклопедій і довідкових видань, він побачив світ, якщо перевести дату народження на новий стиль, 17 квітня 1894 року. Однак український історик Юрій Шаповал, на підставі метрики Хрущова, називає іншу дату – 15 квітня. Цей нюанс, хоч і важливий, але не головний в оцінці діяльності одного з найвідоміших державних і партійних діячів колишнього Радянського Союзу.
Послухайте розмову Тараса Марусика із заступником директора Інституту історії України Національної академії наук, професором Станіславом Кульчицьким.
Тарас Марусик
Пане Кульчицький, коли вперше Хрущов опинився на роботі в Україні і чим характеризувався початок його діяльності тут?
Станіслав Кульчицький
Вперше на роботі він опинився в якості шахтаря. Він дуже багато років, починаючи з юності, працював в Донбасі на шахті. З Донбасу він поїхав вчитися в Москву. Там була промислова академія. Він вчився нормально, добре. А головне – він виділявся своїм політичним наступом. Його зробили секретарем партійної організації цієї промакадемії. Оскільки в промакадемії працювала дружина Сталіна, то він одержав якийсь такий доступ до Сталіна. Він навіть не встиг і закінчити тієї академії – кар’єра почалася у нього в Москві. І з часом, будучи під началом Кагановича, він очолив партійну організацію Москви.
Тарас Марусик
А коли він ступив на українську землю вже як державно-партійний діяч?
Станіслав Кульчицький
Це пов’язано з репресіями ’37-38 років, які Україну зачепили надзвичайно сильно. Репресії всюди були – ’37 рік всім відомий. Але в Україні була знищена вся партійна верхівка. Практично крім Петровського, всі члени Політбюро ЦК Компартії України були знищені. Сталін розпорядився надіслати в Україну нову людину, свіжу людину. І якраз привели сюди в січні 1938 року Хрущова.
Тарас Марусик
Чим можна схарактеризувати початок його роботи тут?
Станіслав Кульчицький
Він горів ентузіазмом, щоб виконати всі вказівки “вождя”. Ті репресії, які в ’38 році почали затухати в інших регіонах країни, в Україні практично не затихли. Навпаки – вже від Хрущова пішло додаткові 50 тисяч, тому що потрібна була санкція Центру на нові арешти. Ці арешти були зроблені. Тобто Хрущов постарався дуже таки сильно.
Потім так вийшло, що він свій архів возив з собою під час Великої Вітчизняної війни. Він по фронтах кочував, а архів довоєнний возив з собою – там, де він розписувався, там, де йшли різноманітні підписи санкцій арештованих.
Тарас Марусик
Тобто йдеться про архів арештів?
Станіслав Кульчицький
Йдеться про архів Політбюро ЦК КПУ. Не весь, звичайно, а тільки ті документи, які б стосувалися особисто його.
Тарас Марусик
Це прецедент, чи ні?
Станіслав Кульчицький
Це він тільки робив, ніхто інший не турбувався так про своє майбутнє. І досі в нашому центральному архіві (там, де є фонд центрального комітету Компартії України) не вистачає багатьох документів, які він вилучив.
Тарас Марусик
А як стало відомо, що він возив цей архів?
Станіслав Кульчицький
Стало відомо хоча б тому, що потім Шелест звертався в Москву, щоб повернути ті справи, які Хрущов забрав, будучи тут.
Тарас Марусик
Це дуже цікавий факт з історії перебування Хрущова в Україні, який багато про що говорить. Але все-таки мені здається, тут є певний парадокс між ’38 роком, про що Ви згадали тепер, і 1956 роком. З цим роком, з ХХ з’їздом Партії пов’язують розвінчання культу особи Сталіна і приписують це, власне, Хрущову.
Станіслав Кульчицький
В принципі, це все так, але правду треба роздивитися на всі боки. Справді, треба пов’язувати з ’56 роком десталінізацію, тому що це вже була санкція з’їзду партійного, ХХ з’їзду. Але десталінізація почалася в березні ’53-го року одразу після смерті Сталіна. І почала її ота “десятка”, яка залишилася після Сталіна “на господарстві”, так би мовити. Тобто це було колективне керівництво, члени президії (тобто Політбюро ЦК Компартії радянської).
Найпершими в цій “десятці” були троє – Малєнков, Берія і Хрущов. Всі троє так негласно починали десталінізацію, перш за все, з реабілітації, з випуску з тюрем людей, які там сиділи не сотнями тисяч, а навіть мільйонами. А головне інше – зі смертю Сталіна припинився масовий терор. Терор залишався, як елемент диктатури, до кінця існування Партії практично, до конституційної реформи Горбачова. Але масовий терор як засіб управління державою зник в ’53-ому році. Ті нові люди, які прийшли на зміну Сталіну, вже не могли здійснювати масовий терор.
Ірина Халупа
Ми завершуємо нашу сьогоднішню передачу. З вам була Ірина Халупа. Щасти вам! Говорить радіо “Свобода”.
Прага, 17 квітня 2004 року.
Ірина Халупа
Доброго здоров’я, дорогі слухачі. До вас завітала українська “Свобода”, передача “30 хвилин у різних вимірах”, і я, Ірина Халупа.
17 квітня минає 110 років від дня народження Микити Хрущова. В історії він залишається як той, хто розвінчав культ Сталіна. Що про нього пам’ятають люди? Що це була за людина? Що доброго чи поганого він зробив для України? Про все це, в сьогоднішній передачі “30 хвилин у різних вимірах”. Залишайтесь з нами!
Постать Хрущова в історичному просторі не є однозначною. Навіть після багатьох років по його смерті ще залишилося достатньо “білих плям” як у його біографії, так і у висвітленні його історичної місії та ролі в колишньому суспільстві “радянських людей”. Майже два десятки років свого часу про Хрущова було повністю заборонено писати чи говорити, та навіть і згадувати його опальне тоді ім’я. Після тривалої такої “мовчанки” аж у 1982 році з’явилася одна з перших великих публікацій про Хрущова.
Це була стаття Федора Бурлацького, колишнього партфункціонера та “соратника” кількох радянських вождів, у тому числі – Сталіна й Хрущова.
З того часу з’явилося немало різних спогадів про цікаву й нерозпізнану до кінця постать Хрущова. Не все в тих спогадах, певна річ, є істинним, бо спогади і взагалі мемуарна література часто грішить на елементи фантазійних уявлень автора про себе і тих, кого він описує. Та все ж історичний туман над іменем Хрущова поволі розсіювався. Вийшли і його власні спогади. Багато фактів оприлюднив у деяких інтерв’ю син Хрущова, який свого часу виїхав до США.
Чим закарбувалася епоха Хрущова в пам’яті українській? Що вважається його найбільшим досягненням? Таке запитання Віктор Березанець поставив перед Іваном Боким, народним депутатом, журналістом, заступником редактора газети “Сільські Вісті”.
Іван Бокий
Епоха Хрущова, незважаючи на всю складність і суперечливість цієї фігури, запам’яталася тим, що вона принесла у тодішнє радянське суспільство певний елемент свободи. Ми могли спокійно обговорювати свого лідера, навіть говорити про нього анекдоти. Це, звичайно, мало що змінювало в житті. Але все ж таки воно дозволяло тримати, скажімо, язики наші вільними і голови наші вільними. Микита Сергійович Хрущов приніс у тодішнє радянське суспільство ті зміни, які в кінці кінців завершилися і його падінням. І це теж треба пам’ятати.
Я думаю, що найвизначнішим для цієї епохи було засудження культу особи Сталіна. Це було, по суті, і судилище над тоталітаризмом, хоча сам тоталітаризм тоді не впав. Микита Сергійович залишався його адептом, але він був проти крайніх форм тоталітаризму. Все ж таки хто б що не говорив, Микита Сергійович наблизив наше суспільство до того, що ми називаємо сьогодні людською свободою, і до того, що ми називаємо демократією.
Віктор Березанець
Те, що на олімпі влади такої велетенської імперії, як Радянський Союз, виявився такий чоловік, як Микита Хрущов, це випадковість чи закономірність часу?
Іван Бокий
Я не думаю, що це випадковість. Випадковостей в таких речах не буває. Просто Партія опинилася перед такими проблемами, коли керувати тими методами, якими вона керувала до цього, вже було неможливо. А потрібна була людина, яка хоча б в певній мірі зрозуміла, що послаблення репресивних методів уже на часі. І Микита Сергійович тут виявився, думаю, на своєму місці і у свій час.
А те, що він не міг вискочити із самого тоталітарного єства, це його трагедія. Але те, що він все-таки пішов на прощання із сталінщиною, із репресіями, я думаю, це те, що робить його до певної міри (я говорю тільки до певної міри) позитивним персонажем ХХ століття.
Ірина Халупа
Сьогодні зацікавленість постаттю Хрущова не згасає. Не тільки тому, що надходить чергова дата і, як ведеться в цілому світі, згадується відповідно все до цієї дати. А й тому, що постать ця так і не виявилася однозначно висвітленою.
Досі незрозуміло, яким насправді був Хрущов – лідером, який різко відрізнявся від усіх попередників та наступників (тепер і це можна проаналізувати)? Недалекоглядним політиком чи навпаки, прозірливим, гнучким і хитрим керівником, що умів використати ситуацію? Які властивості та якості сприяли тому, що він вийшов на трибуну і відважився розвінчати культ Сталіна?
Чому сам Сталін називав його словом “народник”, але, як пригадують очевидці, зробив він це зневажливо? Що змінилося у сприйнятті Хрущова народом після того, як він сам потрапив в опалу? Чому про Хрущова існує безліч анекдотів, але не створені пісні чи поезії, як про Лєніна чи Сталіна?
Ці та інші питання стоять, як і стояли. На них нема остаточних відповідей, але, принаймні, ці відповіді можна шукати. Що ми й робимо, в нинішній передачі “30 хвилин у різних вимірах”.
Надія Степула продовжує тему.
Надія Степула
Пригадуючи те, що Микиті Хрущову цієї весни минає 110 років від дня народження, слід згадати і ще одну дату. Нинішнього року минає також 40 літ з того печально відомого жовтневого пленуму ЦК КПРС, на якому Хрущова було звільнено з усіх можливих постів та фактично виселено на безвиїзне проживання на підмосковну дачу.
Саме відтоді майже на два десятки років про нього цілком “забули” – себто, не згадували ні в пресі, ні будь-де. Тільки в “народних оповіданнях” – як називають анекдоти – Хрущов ще жив. Причому в цих анекдотах, які складалися як за його буття всесоюзним лідером, так і в час опального проживання на дачі, тональність мало змінилася. Все так само Хрущова висміювали – від побутового рівня до всіх інших. Стійкий образ “дурника” закріпився за ним у всіх тих анекдотах, не дуже то й злобливих, та все ж дошкульних.
Слід зауважити, що й опального Хрущова не надто шкодували. Та надійшли часи, коли анекдоти про Хрущова стали все скупішими й більше схожими на коментарі до його життя. Наприклад, такий анекдот: “Після доповіді Хрущова на ХХ з’їзді хтось крикнув із зали:
- А чому ви досі мовчали?
Хрущов сказав:
- Хто це запитав?
Мовчання в залі.
- Хто запитав? – повторює Хрущов.
Мовчання в залі.
- Мовчите? – каже Хрущов. – Ось і ми так мовчали” А зрештою з’явився і такий анекдот: “У 1965 році мешканці Одеси звернулися до ЦК з проханням повернути Хрущова: бо краще десять років жити без хліба, ніж без анекдотів.”
У своїй книзі “Легенди та міфи Радянського Союзу” Ольга Едельман з’ясовує, чим відрізнявся Хрущов від інших партійних лідерів колишнього часу та чим він найбільше не імпонував народові. Власне, чому над його зовнішністю насміхалися, порівнювали найчастіше зі свинею, обзивали п’яницею і дурником (по-російськи “шутом гороховим”), висміювали його численні закордонні вояжі та прийоми в Кремлі і тому подібне.
Ольга Едельман зауважує, що навіть все те добре, що намагався зробити Хрущов для народу, здавалося б, чомусь оберталося для нього новою хвилею нерозуміння, ненависті, кпинів та нарікань. Вона пише: “Загалом у міфі Хрущов виявився цілком не на своєму місці. Як фігура паяцівська, висміювана в численних анекдотах і той, хто часто їздить закордон, він відігравав роль міфологічного трікстера, придуркуватого і шкодливого варіята, як трікстер, створюючи речі шкідливі або даремні. На кшталт посадок кукурудзи у середній смузі. Верховним вождем трікстер бути не може. Тому Хрущова прозорливо називали ще й “самозванцем””.
Не відбираючи у Хрущова історичної заслуги в тому, що він розвінчав культ Сталіна, йому однак ставили на карб і його активні намагання реформувати та демократизувати суспільство й народне господарство, його зацікавленість соціальними проблемами і спроби їх розв’язати.
Він залишався породженням адміністративно-командної системи і був наділений усіма рисами епохи, яка його сформувала. Справді, однією ногою ступивши на стежечку реформ, другою він наміцно зав’яз у трясовині догматизму й суб’єктивізму. Його пошуки шляхів реорганізації політичної системи не опиралися на колективну підтримку суспільства і опору Партії.
Хрущов, напевно, був утопістом ХХ століття. Він щиро вірив, що тодішнє “покоління радянських людей житиме при комунізмі”. Це гасло ще довго прикрашало стіни клубів і таєнь по безмежних совєтських просторах...
Анекдот про це теж залишився: “Їде Хрущов автострадою. За ним женуться гангстери. Він написав записку й викинув її у вікно. Гангстери повтікали.
- Що ви таке написали? – запитує водій.
- Написав, що ця дорога веде до комунізму, - відповів Хрущов.”
Та чи не найвлучніше постать Хрущова відбивається в одній із фраз Уїльяма Черчілля, названій “пророчою” і цитованій Федором Бурлацьким. “Це було під час візиту Хрущова і Булганіна до Англії у 1956 році. Ось що сказав старий британський “Лев”: “Пане Хрущов, ви затіваєте великі реформи, і це добре! Хотів би тільки порадити вам не дуже поспішати. Нелегко подолати прірву двома стрибками. Можна в неї упасти”.
Відомо, що Хрущов не вмів слухати, багато чого він пропускав повз вуха. Здалеку нині видно, що й цю слушну пораду він, мабуть, не дослухав...
Ірина Халупа
Ви слухаєте передачу “30 хвилин у різних вимірах”. Наша тема – “Микита Хрущов, в 110-ту річницю народження”. Далі в програмі:
про нову біографію Хрущову, яку опублікував відомий американський історик та політолог
розмова з українським істориком Станіславом Кульчицьким.
Залишайтесь з нами!
Онук кріпака, син шахтаря з освітою четвертого класу... Сиділи в тюрмі в одній камері троє чоловіків: соціал демократ, анархіст та бідний неосвічений єврей Піня. Вирішили обрати головного по камері, щоб він пильнував розподіл харчів, чаю, тютюну. Анархіст, великий кремезний мужик, противився – він був проти обрання будь якої влади. Щоб показати свою зневагу до закону та порядку, він запропонував, щоб головним камерником був Піня. Отож обрали Піню.
Пройшов шмат часу, в’язні вирішили втекти. Але хто першим поповзе через виритий тунель? В нього ж першого і стрілятиме охорона. Камерники звернулися до великого відважного анархіста, але він не хотів іти першим. Раптом маленький Піня витягнувся на весь свій невеликий зріст і сказав: “Товариші, ви демократично обрали мене своїм лідером. Отож я піду першим!”
Урок цієї історії полягає ось у чому: якими убогими не були б людські початки, сила волі змушує нас дорости до авторитету своєї посади. “Малий Піня – це я!” – гордо заявив західним дипломатам на прийомі однієї листопадової ночі 1957-го року Микита Хрущов. “А Піня – це персонаж твору Володимира Винниченка “Талісман”.”
Хрущов піднявся з убогих низів до самої радянської верхівки. Він не лише добився до найближчого кола Сталіна, він перебував в цьому колі 20 років. Він перехитрив суперників, які стояли головами вище нього в кожному розумінні цього слова.
Хрущов хотів модернізувати та гуманізувати радянську систему. Служивши Сталіну майже 30 років, Хрущов його засуджує та денонсує на закритому ХХ-му з’їзді КПРС. Сталін започаткував холодну війну, а Хрущов намагався наладнати зв’язки з Заходом. Він пробував відживити те, що за часів Сталіна завмерло: сільське господарство, промисловість, культуру.
Хрущова багато хто пам’ятає, як реформатора. Інші вважають його трагічно двоїстою фігурою. Навіть такі банальні деталі його біографії, як, наприклад, чи грюкотів він своїм черевиком по столу в ООН чи ні, залишаються без відповіді. Одні кажуть “Так”, а інші, такі як історик, професор Станіслав Кульчицький, стверджують, що це легенда.
Багато таких міфів роз’яснює нова книга американського професора історії та політології Вільяма Таубмана “Хрущов. Людина та його епоха”. 13 жовтня 1960-го року американські газети “Нью Йорк Таймс” (“New York Times”) та Вашингтон Пост (“Washington Post”) опублікували статті, про те, що Хрущов таки гримів об стіл черевиком 12-го жовтня. Інші джерела також це підтверджують.
Проте, деякі очевидці стверджують, що Хрущов зняв черевика, помахав ним завзято й демонстративно над головою та поклав його на стіл. Але не грюкав. Існують фотографії де Хрущов махає черевиком, де черевик стоїть на столі.
Книга Вільяма Таубмана – це не перша англомовна біографія Хрущова, що вийшла на Заході. Наприкінці 60-их років Марк Франкланд (Mark Frankland) та Едуард Кранкшо (Edward Crankshaw) опублікували вагомі книги про Хрущова. Ці дві томи побачили світ ще за часів холодної війни, коли всі архіви та офіційні папери були недоступними іноземним науковцям. Натомість Таубман не лише мав доступ до розсекречених архівів в Москві та Києві, він зміг провести інтерв’ю та зустрічі не лише з нащадками Хрущова, а й з багатьма його колишніми соратниками та супротивниками.
“Як це пояснити, що така імпульсивна та непрогнозована людина змогла піднятися аж до самої верхівки радянської піраміди?” – запитує Таубман. “Змогла, – констатує Таубман, – навчившись використовувати свої слабкості як ширму.” Хрущова вважали грубим, обмеженим, але енергійним апаратчиком, він був готовий виконувати найбрутальніші накази.
Його вважали обмеженим, отож, він не становив жодної загрози. Сталін жартував з нього – “мій маленький Ленін”. І стукав по скроні –мовляв, в Хрущова там повна порожнеча. Саме така репутація дурника була для Хрущова найкращою охороною. Насправді він був хитрим та дуже амбітним. Ті, хто вважали його наївним та некультурним, дорого розплачувалися за цю помилку.
Хрущов був поруч з Сталіним під час найгіршого терору. Він відповідав, іноді сам безпосередньо, за знищення мільйонів. За часів московського партійного панування Микити Хрущова лише троє із тридцяти восьми міських партійних лідерів вижили, 10 із ста сорока шести партійних секретарів врятувалися, а з шістдесяти трьох членів московського партійного комітету вісім лишилися живими.
1937-го року Хрущов отримав квоту від Політбюро: заарештувати 35,000 “ворогів народу”, 5,000 з них були призначені на страту. Хрущов перестарався, було заарештовано 41,000 осіб, 8,500 було розстріляно. Хрущов навіть вимагав додати до списку 2,000 куркулів, що повтікали з Москви.
Тут немає жодної моральної загадки. Засуджуючи сталінські злочини, Хрущов сам їх здійснював. Він засудив Сталіна, але не себе самого. Партійна верхівка прекрасно розуміла, що Хрущов був активним співучасником сталінського терору, колективізації в Україні та голодомору, він підписав тисячі й тисячі документів-вироків смерті. Але їхні руки також були покриті кров’ю, отже відповідальність за злочини була колективною. Перемога Хрущова – це була чиста боротьба за владу. Денонсувавши Сталіна, той, хто зумів сконсолідувати своїх союзників та ефективно усунути супротивників, переміг. Саме це і зробив спритний і хитрий Микита Хрущов.
Але чи був Хрущов чесний з собою? Як він пояснював чи оправдував свої вчинки? Вільям Таубман стверджує, що Хрущов – це така своєрідна психологічна комбінація: обмани і самообмани. Він ніколи не признався, що боявся Сталіна, але не боятися він не міг. Сам Хрущов признався, що він вірив у Сталіна.
Таубман стверджує що десь під час Другої Світової Війни Хрущов таки втратив цю віру. Він бачив трагічні наслідки ірраціональних воєнних рішень Сталіна, зрозумів, що сотні тисяч солдатських життів було безглуздо витрачені. Коли після закінчення війни Хрущов взявся відбудовувати Україну, він зі щирим жахом зрозумів, що молодше партійне покоління, яке мало б здійснювати цю відбудову, його просто не стало, воно було знищене сталінським терором. Але Хрущов повинен був це знати. Він же командував Україною в 1930-их роках, коли шалів ненаситний терор. Але знати це він не хотів...
Микита Хрущов народився ще в позаминулому столітті. Досі існують сумніви щодо остаточної дати його народження. За більшістю енциклопедій і довідкових видань, він побачив світ, якщо перевести дату народження на новий стиль, 17 квітня 1894 року. Однак український історик Юрій Шаповал, на підставі метрики Хрущова, називає іншу дату – 15 квітня. Цей нюанс, хоч і важливий, але не головний в оцінці діяльності одного з найвідоміших державних і партійних діячів колишнього Радянського Союзу.
Послухайте розмову Тараса Марусика із заступником директора Інституту історії України Національної академії наук, професором Станіславом Кульчицьким.
Тарас Марусик
Пане Кульчицький, коли вперше Хрущов опинився на роботі в Україні і чим характеризувався початок його діяльності тут?
Станіслав Кульчицький
Вперше на роботі він опинився в якості шахтаря. Він дуже багато років, починаючи з юності, працював в Донбасі на шахті. З Донбасу він поїхав вчитися в Москву. Там була промислова академія. Він вчився нормально, добре. А головне – він виділявся своїм політичним наступом. Його зробили секретарем партійної організації цієї промакадемії. Оскільки в промакадемії працювала дружина Сталіна, то він одержав якийсь такий доступ до Сталіна. Він навіть не встиг і закінчити тієї академії – кар’єра почалася у нього в Москві. І з часом, будучи під началом Кагановича, він очолив партійну організацію Москви.
Тарас Марусик
А коли він ступив на українську землю вже як державно-партійний діяч?
Станіслав Кульчицький
Це пов’язано з репресіями ’37-38 років, які Україну зачепили надзвичайно сильно. Репресії всюди були – ’37 рік всім відомий. Але в Україні була знищена вся партійна верхівка. Практично крім Петровського, всі члени Політбюро ЦК Компартії України були знищені. Сталін розпорядився надіслати в Україну нову людину, свіжу людину. І якраз привели сюди в січні 1938 року Хрущова.
Тарас Марусик
Чим можна схарактеризувати початок його роботи тут?
Станіслав Кульчицький
Він горів ентузіазмом, щоб виконати всі вказівки “вождя”. Ті репресії, які в ’38 році почали затухати в інших регіонах країни, в Україні практично не затихли. Навпаки – вже від Хрущова пішло додаткові 50 тисяч, тому що потрібна була санкція Центру на нові арешти. Ці арешти були зроблені. Тобто Хрущов постарався дуже таки сильно.
Потім так вийшло, що він свій архів возив з собою під час Великої Вітчизняної війни. Він по фронтах кочував, а архів довоєнний возив з собою – там, де він розписувався, там, де йшли різноманітні підписи санкцій арештованих.
Тарас Марусик
Тобто йдеться про архів арештів?
Станіслав Кульчицький
Йдеться про архів Політбюро ЦК КПУ. Не весь, звичайно, а тільки ті документи, які б стосувалися особисто його.
Тарас Марусик
Це прецедент, чи ні?
Станіслав Кульчицький
Це він тільки робив, ніхто інший не турбувався так про своє майбутнє. І досі в нашому центральному архіві (там, де є фонд центрального комітету Компартії України) не вистачає багатьох документів, які він вилучив.
Тарас Марусик
А як стало відомо, що він возив цей архів?
Станіслав Кульчицький
Стало відомо хоча б тому, що потім Шелест звертався в Москву, щоб повернути ті справи, які Хрущов забрав, будучи тут.
Тарас Марусик
Це дуже цікавий факт з історії перебування Хрущова в Україні, який багато про що говорить. Але все-таки мені здається, тут є певний парадокс між ’38 роком, про що Ви згадали тепер, і 1956 роком. З цим роком, з ХХ з’їздом Партії пов’язують розвінчання культу особи Сталіна і приписують це, власне, Хрущову.
Станіслав Кульчицький
В принципі, це все так, але правду треба роздивитися на всі боки. Справді, треба пов’язувати з ’56 роком десталінізацію, тому що це вже була санкція з’їзду партійного, ХХ з’їзду. Але десталінізація почалася в березні ’53-го року одразу після смерті Сталіна. І почала її ота “десятка”, яка залишилася після Сталіна “на господарстві”, так би мовити. Тобто це було колективне керівництво, члени президії (тобто Політбюро ЦК Компартії радянської).
Найпершими в цій “десятці” були троє – Малєнков, Берія і Хрущов. Всі троє так негласно починали десталінізацію, перш за все, з реабілітації, з випуску з тюрем людей, які там сиділи не сотнями тисяч, а навіть мільйонами. А головне інше – зі смертю Сталіна припинився масовий терор. Терор залишався, як елемент диктатури, до кінця існування Партії практично, до конституційної реформи Горбачова. Але масовий терор як засіб управління державою зник в ’53-ому році. Ті нові люди, які прийшли на зміну Сталіну, вже не могли здійснювати масовий терор.
Ірина Халупа
Ми завершуємо нашу сьогоднішню передачу. З вам була Ірина Халупа. Щасти вам! Говорить радіо “Свобода”.
