Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 06:31

Українська бандура: історія і сучасність.


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 22 квітня 2004 року.

Олекса Боярко

Ми чуєм звуки музики нетлінні Світів людських і далей незбагненних. На свято чисте ми скликаєм тіні Святих часів, часів благословенних.

І таємниця формул тих магічних Чарує душі, мерехтить у слові І вічний світ у втіленнях невічних Перекладає в символи чудові.

Вони бринять так ніжно і мінливо, Звертають нас до істини обличчям. І з цього кола випасти можливо Лише у центр найглибших втаємничень.


Ганна Стеців

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”, експеримент в мистецтві, науці, політиці і просто у житті...

На початку було Слово і Слово було у Бога і слово було “Бог”. Деякі філософи припускають, що все матеріальне, живе та діюче є подальшою інтерпретацією цього єдиного Слова.

Відштовхнувшись од цих любомудрів, ми, у свою чергу, наважимось зробити власне припущення: кожен, хто живе та мислить, є інтерпретатором Слова.

Творчі люди вважають себе найбільш наближеними до чистої невкаламученої версії життєдайних джерел. Звідси ілюзія про право на інтерпретацію.

Разом з тим, людина, яка перебуває у творчому процесі, часто не може виборсатись за межі власних уявлень про світ, тим більше, зануритись у чужий спосіб буття.

На думку спадає дивна фантазія: інтерпретуючи, людина перетворюється на інструмент у руках Всевишнього, який через дотик божественних пальців дістає безсмертну душу. Після чого людину душить питання: “Хто на кому грає, майстер на інструменті, чи інструмент маніпулює майстром?”

Про таємну суть української бандури, інструмента багатого, глибокого та загадкового, розмовляють журналіст Віктор Недоступ та бандурист Роман Гриньків. Модерує Ганна Стеців. Про звук дбає Михайло Петренко. Автор програми Андрій Охрімович.

Віктор Недоступ

Довкола бандури склався певний стереотип. За його межі вийти, очевидно, важкувато. Як правило, люди обирають запропоновані траєкторії, навіть не відчуваючи, що це їм просто запропонована траєкторія. Ти відчуваєш ці стереотипи?

Роман Гриньків

Я відчуваю тільки ту любов. Це інструмент чесний, служив тільки тим подіям, які заслуговували на увагу. Порівняти той самий час, ту добу князівства на Україні, становлення держави, ті твори, які писалися, літописи, вони прикрашали трохи події або навпаки: мали релігійні канони, які заставляли тільки в такому ракурсі все розуміти.

Якщо подивитися на епос, на думи і вникнути не тільки через призму “подобається-не подобається”, а вникнути в сюжетність того, як воно було подано, то вже відразу можна сказати, що не було ніякого прилизування подій. Тому, дійсно, інструмент серйозний тим, що собою має глибоку історію. І відповідальність саме за це я відчуваю.

Віктор Недоступ

Дійсно, у бандури чиста історія. Бандура ніколи не обслуговувала колективні страти, бандура ніколи не обслуговувала оргії, як деякі інші інструменти. В цьому сенсі склалися певні напрями впливу бандури. Якраз в цій ситуації твоя співпраця з Енвером Ізмайловим, Елом ді Меолою не була ризиком втратити ту сакральність?

Роман Гриньків

Не було, тому що тут не причепиться цей інструмент до “попси”, навіть якщо хтось і захоче. Хоча були такі спроби і пропозиції. Воно виглядає настільки примітивно. Воно не приживається.

Я колись зробив записи з Елом ді Меолою і привіз на ФМ-радіо. Я вибрав самі римовані куски, але щоб бандуру було чутно домінуючою. Прослухали ті люди, які робили естетику програми, і сказали, що там забагато динаміки, забагато всього, що реклама, яка йде після цього, втрачає свою масивність.

Віктор Недоступ

Це свідчить, що інструмент вони все ж таки відчули.

Роман Гриньків

Але до чого я веду? До того, що настільки сила в ньому є, що не прилипає воно.

Олекса Боярко

Те що було ще вчора над усе, Найвищий досвід, наймудріша теза, - Тьмяніє, раптом і втрачає сенс, Як партитура без ключа й дієза.

І побудова гарна і струнка, Що в ній було доцільне все і вічне, Безладно розпадається, зника, Мов губить враз ядро своє магічне.

Так і обличчя, любі нам колись, Такі прекрасні, юні і відверті, В печалі зморщок тінями взялись І визрівають, блякнучи, для смерті.

Так у душі і захват і порив, Ледь спалахнувши, гасне, і натомість Приходить жаль, що все ж це до пори, Як щось одвіку вкладене в свідомість.

Та над цією прірвою розрух, В долинах смерті, де сама трагічність, В кромішній тьмі пручається наш дух, Долає смерть і світиться крізь вічність.


Віктор Недоступ

Ти вважаєш, що сакральну суть інструмента змінити не можна?

Роман Гриньків

Не можна. Я ж кажу, що якщо намагаєшся щось змінити, облегшити нібито, вона відразу перетискається натягом струн, і вся конструкція коситься. Не вийде такого інструменту, який би далеко зайшов.

Конструкція гітари змінилася, лишилися тільки латки і стрій інструмента, а все начиння, грубо кажучи, воно помінялося на тепер. А в бандурі кожна деталька одна з другою пов’язана, викинеш одну – не буде тримати інша.

Віктор Недоступ

Твоя співпраця з такими музикантами, як Ел ді Меола, Енвер Ізмайлов, вони все ж таки грають на модифікований і дещо асимільованих інструментах. Я знаю, що вони відчувають сакральну суть. Не було якихось ускладнень, конфліктів сакрального і модифікованого?

Роман Гриньків

Я посперечався б навіть стосовно того, що асимільовані інструменти. Візьмемо Андреаса Воленвейдера, то все, що він зробив, - це добудував до інструмента.

Він як арфіст на арфі може виразити основу своєї думки, а все решта він вживає в автентичні інструменти: кельтські арфочки, які по 5 струн мають. Також вживає купу духових інструментів, які сам колекціонує, їздячи по цілому світові і відкуповуючи в монахів, отримуючи в подарунок. Пришлють якогось дрючка з отвором, і він намагається навчитися грати на ньому, намагаючись тим тембром наситити.

Можливо, буде цікаве трішки інше: там, де ми дотичні?

Віктор Недоступ

Про дотичність. Де саме ці стики?

Роман Гриньків

Я почав би з Ела ді Меоли. Його концепція творчості така: якщо доля звела з кимсь цікавим для нього, то він намагається взяти те, що в тобі є такого особливого, чого немає в ньому, в його творчості. І він тягнув з бандури не те, що його Гриньків цікавив, ні, його цікавила бандура і саме те, що я на ній творю нового.

Коли він послухав фрагменти веснянки, хоча веснянка – це для нас весняна пора року, але він захотів і втулив таки її в зимовий компакт-диск, хоча я казав, що українці, слухаючи цю фразку, будуть сміятися, чому у зимові обрядові мелодії втулилася весняна. На це він відповів, що готовий навіть поміняти концепцію альбому, щоб це був “Every season”, тільки задля того, щоб втулити цю мелодію.

Але ще раз: його цікавила не мелодія, а головним була акустика плюс манера виконання. Так, як я виконую на бандурі, йому сподобалося.

Я йому грав твори наших бандурних класиків, своїх вчителів, а також нашу традиційну музику українську, ту, що з нот взята. І він зазначив: “Це чудово, але це не піде. Мене те не цікавить аж так сильно. Ти зіграй щось такого, що тобі подобається”.

Андреас Воленвейдер діаметрально протилежний. З ним вийшло навпаки: навіть мене навчив трохи, тому що я настільки був захоплений потребою у своїй творчості, я вважав, що те, що приходить у мою голову, і те, що я можу руками відтворити музичну ідею, - це найцінніше в бандурі, а не те, що ти взяв старе, забуте, запилене і ніби відтворив без всяких змін, без заглиблення.

Він, вислухавши всі мої композиції, сказав: “Це чудово! А зіграй щось простеньке”. І я почав грати “Йшли корови з діброви...”, традиційно, з варіаціями, які для нас вже нафталіном пахнуть, а він аж підскочив: “Це те, що мені треба!”

Олекса Боярко

Правічна тиша і правічний сон... І враз крізь пітьму, як сліпучий зонд. Пробився промінь. Пронизав безмежність. Із хаосу вихоплює світи. І розтинає прірву чорноти На день і ніч, життя і протилежність. Вдихає душу Божому рабу, Снагою зел запліднює природу, Бажанням дії, боротьби і плоду. Вливає небо в чашу голубу. І творить світ живий і неповторний, І славить все той промінь животворний.

А потім він у безмір лине знову, Шукаючи свою першооснову, Крізь ті світи, які він сам створив, - Молінням рук простягнутих угору, Любов’ю, гнівом, обрисом собору, - Це боротьба, це щастя, це порив!


Віктор Недоступ

Ближче до експерименту. Ел ді Меола взяв те, що він вважав йому потрібним, те, що його цікавило, те, що здавалося йому абсолютно новим. А що ти взяв від такого роду контактів, не тільки з Елом ді Меолою?

Роман Гриньків

Дуже важливим для музиканта бути потрібним. Гроші балують. Щойно з’являється достаток – інформаційний простір відключається від тебе. І навіть пишеш так, як треба, але воно не стає для тебе вагомим. Десь глибоко в душі це розумієш, але багато хто змиряється з таким станом.

Не варто шукати чогось іншого, все вже під руками є, тільки треба його подати розумно. Якщо вже берешся за обрядовість, то вивчи той обряд досконально, відчуй його, походи, подивися, поїдь в село і подивися, як бабусі це роблять сьогодні.

Віктор Недоступ

В Середньовіччі обрядовість була іншою, людські контакти були іншими, відстані були іншими, і, зрозуміло, що інформаційне тло, інформаційне поле було іншим. Нині ж інформаційне поле побудоване так, що, грубо кажучи, людина сидить і тільки встигає хапати імпульси. Як в цьому сенсі діяти музикантові?

Роман Гриньків

Є два рецепти. Один рецепт вже повірений роками: не перенасичувати себе особисто інформативно, тому що в свій час теж, коли відстані були неподоланно великими, вистачало думок на заглиблення.

Треба подивитися там, де час відбиток свій не наклав: скажімо, в селі, де вся молодь виїхала в столицю заробляти, а традиції лишилися як необхідність життя.

Люди знову, по суті, в такий спосіб вертаються до свого коріння і з землі їдять, і землю бережуть, тому що вона, по суті, їх втримує собою. Розуміючи ту простоту, яка звідти йде, ти вже можеш це відтворити.

А інший рецепт – це світ, бо світ тебе навчить. Тут більшість проблем творчих: криз або макроідей. Вони всі хороняться через свою громіздкість. Якщо світ в тобі відкрити, якщо твоя ідея здатна тебе утримувати, то служи їй.

Віктор Недоступ

Ми якось так рухаємося в Європу. Ти паралельно з цим процесом. Зробив свій контакт. Хто кого збагачував в цьому?

Роман Гриньків

Мене більш цікавить той варіант, що “світ за мною бігав, але не впіймав”. Воно більше, воно цікавіше, аніж та вовтузня соціальна. Ми там не потрібні. Там цікаво, але жити там я не можу. В Україні цікавіше.

Олекса Боярко









Ми чуєм звуки музики нетлінні Світів людських і далей незбагненних. На свято чисте ми скликаєм тіні Святих часів, часів благословенних.

І таємниця формул тих магічних Чарує душі, мерехтить у слові І вічний світ у втіленнях невічних Перекладає в символи чудові.

Вони бринять так ніжно і мінливо, Звертають нас до істини обличчям. І з цього кола випасти можливо Лише у центр найглибших втаємничень.


Ганна Стеців

На цьому непроминальному слові Германа Гессе ми завершуємо цей випуск “Альтернативи”.

Нагадаю, що творили його: журналіст Віктор Недоступ та бандурист Роман Гриньків. Модерувала Ганна Стеців. Звуком опікувався Михайло Петренко. Автор програми Андрій Охрімович.

Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG