Лондон, 27 квітня 2004 року - Цього тижня Європейський Союз збільшиться на 10 країн і стане безпосереднім сусідом України. У Великій Британії цю подію сприймають дуже неоднозначно. Бульварна преса, яка є найбільш читабельною у цій державі, лякає британців приходом великої орди неосвічених бідняків зі сходу, аби відібрати їхні соціальні блага. Від нових сусідів-українців теж добра не жди. Проте тон серйозніших видань більш розважливий.
Від нової сусідки України британцям слід сподіватися напливу представників секс-індустрії, інфекційних хвороб і бандитів. Це, якщо вірити публікаціям у британській пресі лише в останні кілька тижнів.
Зокрема, зі шпальт газет британські медики пояснювали, що в Україні і кількох інших країнах колишнього СРСР – найшвидші темпи росту захворювань на СНІД, а також високий рівень туберкульозу. З 1-го травня цим хворобам начебто буде значно легше потрапити до Великої Британії.
Регулярно розповідає британська преса і про арешти українських нелегальних працівників, яких тепер, очевидно, стане ще більше, а також українських злочинців, які експлуатують у Великій Британії своїх співгромадян. Загалом про Східну Європу в обивателя формується імідж, як до якоїсь окупаційної армії, що вже вишикувалася на кордоні і чекає на постріл зі стартового пістолета, аби окупувати “рай на Землі”, тобто Велику Британію.
Публікація у газеті “Гардіен” (“The Guardian”), яка щойно потрапила мені до рук, виглядає, як один з небагатьох тверезих голосів серед цих панічних настроїв. Газета провела розмови зі східними європейцями, що уже працюють у Великій Британії і відокремила реальність від мітів.
Отже, чи дійсно 50-тисячна армія здійснить інвазію для експлуатації британської системи соціальної допомоги? Чи дійсно це будуть головним чином неосвічені люди, що не знають англійської мови? Дослідження Єврокомісії показує протилежне. Типовий емігрант із країн-вступників – це молода людина, добре освічена або така, що студіює, неодружена. Зростає число жінок. Звіт також вказує, що подібна істерика була у пресі, коли до європейської унії приєдналися Іспанія і Португалія.
А як же українці? “Гардіен” розмовляла з 39-річним Володимиром Сидоренком, що був учителем в Україні, а тепер викладає у школі в англійському містечку Бромлі. Володимир каже, що до приїзду готувався дуже довго. Після 18-ти років роботи в Україні він поїхав до Москви, де працював викладачем. Він пояснив, що потрібен високий рівень англійської мови, щоб працювати вчителем у Великій Британії.
У Москві він відвідував семінари британської агенції з найму “Ем.Ес.Ем”, яка працює в Росії. Він справив враження, і в січні 2003 року приїхав до Лондона, де агенція знайшла йому місце у дуже непростій школі для бідних. Володимир каже: “Неможливо порівнювати дві освітні системи. У порівнянні до України, в цій країні не існує жодного потягу дітей до знань”.
Перший рік був надзвичайно важким. Але тепер йому вже легше. Сидоренко каже: “Якщо ви не є оптимістом, здатним долати перепони, то краще сюди не їхати.” “Гардіен” рекомендує прислухатися до його слів усім, хто розмірковує про еміграцію.
Від нової сусідки України британцям слід сподіватися напливу представників секс-індустрії, інфекційних хвороб і бандитів. Це, якщо вірити публікаціям у британській пресі лише в останні кілька тижнів.
Зокрема, зі шпальт газет британські медики пояснювали, що в Україні і кількох інших країнах колишнього СРСР – найшвидші темпи росту захворювань на СНІД, а також високий рівень туберкульозу. З 1-го травня цим хворобам начебто буде значно легше потрапити до Великої Британії.
Регулярно розповідає британська преса і про арешти українських нелегальних працівників, яких тепер, очевидно, стане ще більше, а також українських злочинців, які експлуатують у Великій Британії своїх співгромадян. Загалом про Східну Європу в обивателя формується імідж, як до якоїсь окупаційної армії, що вже вишикувалася на кордоні і чекає на постріл зі стартового пістолета, аби окупувати “рай на Землі”, тобто Велику Британію.
Публікація у газеті “Гардіен” (“The Guardian”), яка щойно потрапила мені до рук, виглядає, як один з небагатьох тверезих голосів серед цих панічних настроїв. Газета провела розмови зі східними європейцями, що уже працюють у Великій Британії і відокремила реальність від мітів.
Отже, чи дійсно 50-тисячна армія здійснить інвазію для експлуатації британської системи соціальної допомоги? Чи дійсно це будуть головним чином неосвічені люди, що не знають англійської мови? Дослідження Єврокомісії показує протилежне. Типовий емігрант із країн-вступників – це молода людина, добре освічена або така, що студіює, неодружена. Зростає число жінок. Звіт також вказує, що подібна істерика була у пресі, коли до європейської унії приєдналися Іспанія і Португалія.
А як же українці? “Гардіен” розмовляла з 39-річним Володимиром Сидоренком, що був учителем в Україні, а тепер викладає у школі в англійському містечку Бромлі. Володимир каже, що до приїзду готувався дуже довго. Після 18-ти років роботи в Україні він поїхав до Москви, де працював викладачем. Він пояснив, що потрібен високий рівень англійської мови, щоб працювати вчителем у Великій Британії.
У Москві він відвідував семінари британської агенції з найму “Ем.Ес.Ем”, яка працює в Росії. Він справив враження, і в січні 2003 року приїхав до Лондона, де агенція знайшла йому місце у дуже непростій школі для бідних. Володимир каже: “Неможливо порівнювати дві освітні системи. У порівнянні до України, в цій країні не існує жодного потягу дітей до знань”.
Перший рік був надзвичайно важким. Але тепер йому вже легше. Сидоренко каже: “Якщо ви не є оптимістом, здатним долати перепони, то краще сюди не їхати.” “Гардіен” рекомендує прислухатися до його слів усім, хто розмірковує про еміграцію.
