Аудіозапис програми:
Київ-Прага, 27 квітня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”. Вітаємо вас, шановні слухачі! Чи добре знає широкий загал творчість тих письменників, яких вивчає у школі? З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Фрагмент із “Двох зайців” з діалогом
Толстохвостий
Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви,— без мила голите.
Проня
Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись —- необразованність одна! От тольки з вами і маєш приятность!
Толстохвостий
Натирально, куди їм усєм до вас?
Проня
Мерси.
Толстохвостий
А в тіятрі любите?
Проня
Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Толстохвостий
Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
Проня
Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, ка-кой оказії не вийшло... ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
Максим Стріха
Іскрометні “За двома зайцями”. І хто їх не ставив, і на який копил не перекручував. Але Михайло Старицький – не тільки і не стільки автор цієї, поза сумнівом, незабутньої в нашому театральному репертуарі комедії.
Сергій Грабовський
Максиме, перш, ніж вести мову про “невідомого Старицького”, давай нагадаємо слухачам про “відомого”, тобто основні пункти його біографії. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Шляхтич Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 року у селі Кліщинцях на Черкащині, рано осиротів і виховувався у родині Лисенків. Він навчався у Полтавській гімназії та Харківському і Київському університетах, працював у Київському історичному архіві та Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. 1872 року Старицький разом з Миколою Лисенком організував у Києві аматорський театральний гурток. Згодом упродовж чотирнадцяти років він очолював професійні театральні трупи Кропивницького та Садовського. Щоб здобути кошти для роботи трупи Кропивницького, Старицький навіть продав свій маєток у селі Карпівці на Поділлі. Свої перші вірші поет опублікував двадцяти п’яти років у львівських часописах “Нива” та “Правда” під псевдонімом “Гетьманець”. Старицький також перекладав твори інших поетів, а деякі з його власних поезій стали народними піснями, приміром, “Ніч яка, Господи”, “Ох, і де ти, зіронько”, “Туман хвилями лягає”. Письменник написав близько сімдесяти оповідань, повістей і романів, зокрема, “Молодість Мазепи”, “Руїна”, “Розбійник Кармелюк”, “Облога Буші”, “Богдан Хмельницький”. Він писав лібрето до опер Лисенка, переробляв п’єси Мирного, Кухаренка, Ожешко, Крашевського. За сюжетами Гоголя Старицький створив п’єси “Різдвяна ніч”, “Сорочинський ярмарок”, “Тарас Бульба”. Найвідомішими з його п’єс є “Ой, не ходи, Грицю...” і “Маруся Богуславка”, проте справжню славу драматургу принесла перероблена ним п’єса Нечуя-Левицького “На Кожум’яках” під назвою “За двома зайцями”. Михайло Старицький помер у Києві 27 квітня 1904 року.
Жити чи не жити? Ось в чім річ. Бо що є благородніш, - Од лихиї навісної долі Чи повстати на те море туги
Й тим повстанням покінчить все разом? Вмерти — сном заснути, й більш нічого, І сказать, що отой сон одразу Нам урве усі душевні болі, Силу мук, що спались — нашій плоті,— То такий кінець це прехороший, Що його повинні ми жадати. Вмерти — спати... спати? Може, снити? Ось в чім клопіт? Бо які сни можуть. Завітать до нас в спанні тім мертвім, їй ми тісне це тіло скинем? Ось, що мусить зупинити руку. Так! Ця думка, ця непевність тільки Нам і чинить довговічним горе!
Максим Стріха
Як оригінальний поет, Старицький починався ще за доби навчання в полтавській гімназії, де як він сам згадував поза лекціями ще цілковито панувала українська мова.
Але серйозним поетом він виступив саме в іпостасі перекладача. І виступив тоді, коли Валуєвським циркуляром було майже заборонено українську белетристику.
А от український переклад було заборонено цілковито і друкувати його дозволялося лишень на Галичині без права ввозу в імперію. Причина дуже проста, бо белетристика може бути і на наріччі. А от Гамлета, якого Старицький переклав і видрукував через якийсь недогляд цензури в Києві 1872 року. На наріччя не перекладають. Гамлета можуть перекладати лишень на самостійну мову.
Не випадково цей переклад був із захватом зустрінутий українською тодішньої громадою і не випадково чорносотенна громада Києва відразу ж відгукнулася на цей переклад з навчальними рецензіями під промовистою назвою “Прінц Гамлет в постолах”.
Старицький перекладав цілком свідомо для того, щоб збагачувати рідну культуру, щоб збагачувати рідну мову, щоб підносити свою літературу на всеєвропейські обшири.
І до одного свого перекладу він зробив дуже характерну посвяту дружині, де розкрив сенс своєї праці. Йдеться про знамениту посвяту до перекладу байронової поеми “Мазепа”.
Тобі, незрадная дружина, Моя кохана і єдина, Британця пісню голосну Я переклав на рідну мову, Щоб неокриленому слову Добути силу чарівну.
Я не пестив, не клав надії, Що барви надто молодії І неозброєна рука Одіб''ють слід величних думок; Я знаю, буде мій малюнок Убогим одслідом зразка... То й не шукай тут чарівливих Тих голосів, привабно-милих, Що ти б у Байрона знайшла, Але шукай тут іно серця, Що незупинно, чуло б''ється На користь рідного села. Доспіє й наш на ниві колос, І розітнеться дужчий голос У пісні вільній та дзвінкій; І скрізь розкотяться акорди, Неначе хвилі пишні, горді, На синій обширі морській. Долине всюди рідне слово, Розбурка нас, і ми_ наново Життям людським заживемо; Свої розправим руки мляві І у вінок братерній слави Дарунки добрі вплетемо! А поки другий, красномовний Співець, чуттям високим повний, У ріднім з''явиться краю, Надію буду пестувати, В скарбницю мови буду дбати Убогу лепту я свою!
Максим Стріха
Ще сучасники закидали Старицькому кування слів, що, мовляв, він спотворює живу народну мову, вигадуючи ці слова і вирази, які народові незрозумілі і геть непотрібні.
Навіть такий апологет українофільства, як Костомаров писав, що чи не краще лишити цих “байронів” і “міцкевичів”, не кувати слів і виразів і не перекладати творів, які простолюду поки не потрібні. Старицький вважав, що час на це надійде.
А простори мовні слід розширювати і робив він це дуже вправно. Скажімо, з дієслова “мріяти” він викував іменник “мрія”, без якого сьогодні годі уявити народної мови.
Чи навпаки з іменника “дурман”, який означав зілля, він вигадав дієслово “дурманити”, яке так само ввійшло і в живу мову і в мову українських письменників.
І разом з тим він робив мову своїх перекладів інтелігентною, дуже органічною, так, що Віктор Гюго у нього виглядав справді французьким романтиком, а не українським дідичем з-понад річки Сули.
БОРВА НА МОРІ
Море гра; по хмурім лоні, Мов розпуджені ті коні, Скачать буруни, - Навіжені, в білих гривах, - Борва їх несе на крилах З північ-сторони.
Оповито обрій млою, І зміястою стягою Мріє він здаля; У безладді хижім море Б''ється з буйним, необоре, Стогне та буя.
Хвиля хвилю наганяє, То зроста, то опадає, То тіка в пітьму; То, мов дзвін той на дзвіниці, Грюка молотом із криці Об скалу німу...
Ох ти, велетню-ковалю! Що ковадло б''єш без жалю, Під густий туман? Чи на люд готує пута, А чи землю проглинути Має океан?
Мов якась потвора блима Зеленастими очима. Вся із черенків, Та в скаженому нестямі Виверта з безодні-ями Кістяки мерців.
Наче звір, рикає море; А плавці вже бачать горе, Збіглись на чердак, - Бо вже теча... ненароком Блимнув їм підсліпим оком Здалеку маяк.
Сергій Грабовський
Максиме, і повертаючись від Старицького-перекладача, який справді мало знаний і мало поцінований, до автора відомої комедії “За двома зайцями”, хочу запитати: а чи вірно читається ця комедія її постановниками й особливо – екранізаторами? Ось, як на мене, показовий фрагмент з монологу Голохвостого:
“Дурні хахли! Ідіть здоровії Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой де-лікатной хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому— образованний чоловек. Да што. впрочем. про них?.. Годі,”
Максим Стріха
Старицький, який володів бездоганно літературною українською мовою, як мало хто тоді володів, однак в своїй комедії знайшов неповторні лексичні шари для характеристики кожного героя.
Пам’ятаємо, як Шевченко нищівно глузував з того Кирпи Гнучкошиєнкова, який свою благородну фамілію не може поставити серед сабскербентів гайдамаків. Чи того Землячка з циновими ґудзиками, який відразу запитує: та що, ти й говорить не вмієш “по-здєшнєму”?
Старицький, безумовно, переживав в становищі, в якому опинилася українська мова після царських заборон, боляче відчував відступництво від цієї мови дуже багатьох, може, й більшості тодішніх українських інтелігентів зроду.
Не випадково садиби Лисенка і Старицького поруч Косачів і творили той невеличкий україномовний острівець тодішнього Києва, де як відомо по-українському в побуті говорили 8 інтелігентних родин.
І не випадково, здається, саме цей фрагмент “Голохвастова” вирізався в дуже багатьох театральних постановках Старицького.
Сергій Грабовський
Максиме, а тепер сакраментальне запитання: а що, якби справді був створений мюзикл за Старицьким, який би відповідав духу і букві його твору, хай у модернізованому вигляді, а не той тільки дотичний до змісту оригіналу мюзикл з Пугачовою, Сєрдючкою, Галкіним, який крутило українське телебачення не так давно? Чи не підуть після того ноти протесту від Російської Федерації?
Максим Стріха
Мені важко передбачити, що вчинить в цьому випадкові Віктор Чорномирдін, але боюся, що в тому мюзиклові, якщо він буде по-справжньому талановитий і сьогоднішнє українське суспільство, гірше того, його верхівка, побачить дошкульну пародію на самих себе, побачать безжальне відображення самих себе у дзеркалі талановитого письменника.
Відтак, то це ще раз свідчить, що Старицький живий, живий своїми монументальними полотнами історичними, мало хто з нас згадує, співаючи “Ніч яка місячна”, що це теж Старицький живий своїми перекладами і, безумовно, живий своїми невмирущими “За двома зайцями”.
Звучить пісня “Ніч яка місячна”
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Вірші Михайла Старицького читав Олекса Починок. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
Київ-Прага, 27 квітня 2004 року.
Олекса Боярко
Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Говорить радіо “Свобода”. Вітаємо вас, шановні слухачі! Чи добре знає широкий загал творчість тих письменників, яких вивчає у школі? З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Фрагмент із “Двох зайців” з діалогом
Толстохвостий
Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви,— без мила голите.
Проня
Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись —- необразованність одна! От тольки з вами і маєш приятность!
Толстохвостий
Натирально, куди їм усєм до вас?
Проня
Мерси.
Толстохвостий
А в тіятрі любите?
Проня
Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Толстохвостий
Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться проходкою!
Проня
Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, ка-кой оказії не вийшло... ви мущина, а я баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
Максим Стріха
Іскрометні “За двома зайцями”. І хто їх не ставив, і на який копил не перекручував. Але Михайло Старицький – не тільки і не стільки автор цієї, поза сумнівом, незабутньої в нашому театральному репертуарі комедії.
Сергій Грабовський
Максиме, перш, ніж вести мову про “невідомого Старицького”, давай нагадаємо слухачам про “відомого”, тобто основні пункти його біографії. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Шляхтич Михайло Старицький народився 14 грудня 1840 року у селі Кліщинцях на Черкащині, рано осиротів і виховувався у родині Лисенків. Він навчався у Полтавській гімназії та Харківському і Київському університетах, працював у Київському історичному архіві та Південно-Західному відділенні Російського географічного товариства. 1872 року Старицький разом з Миколою Лисенком організував у Києві аматорський театральний гурток. Згодом упродовж чотирнадцяти років він очолював професійні театральні трупи Кропивницького та Садовського. Щоб здобути кошти для роботи трупи Кропивницького, Старицький навіть продав свій маєток у селі Карпівці на Поділлі. Свої перші вірші поет опублікував двадцяти п’яти років у львівських часописах “Нива” та “Правда” під псевдонімом “Гетьманець”. Старицький також перекладав твори інших поетів, а деякі з його власних поезій стали народними піснями, приміром, “Ніч яка, Господи”, “Ох, і де ти, зіронько”, “Туман хвилями лягає”. Письменник написав близько сімдесяти оповідань, повістей і романів, зокрема, “Молодість Мазепи”, “Руїна”, “Розбійник Кармелюк”, “Облога Буші”, “Богдан Хмельницький”. Він писав лібрето до опер Лисенка, переробляв п’єси Мирного, Кухаренка, Ожешко, Крашевського. За сюжетами Гоголя Старицький створив п’єси “Різдвяна ніч”, “Сорочинський ярмарок”, “Тарас Бульба”. Найвідомішими з його п’єс є “Ой, не ходи, Грицю...” і “Маруся Богуславка”, проте справжню славу драматургу принесла перероблена ним п’єса Нечуя-Левицького “На Кожум’яках” під назвою “За двома зайцями”. Михайло Старицький помер у Києві 27 квітня 1904 року.
Жити чи не жити? Ось в чім річ. Бо що є благородніш, - Од лихиї навісної долі Чи повстати на те море туги
Й тим повстанням покінчить все разом? Вмерти — сном заснути, й більш нічого, І сказать, що отой сон одразу Нам урве усі душевні болі, Силу мук, що спались — нашій плоті,— То такий кінець це прехороший, Що його повинні ми жадати. Вмерти — спати... спати? Може, снити? Ось в чім клопіт? Бо які сни можуть. Завітать до нас в спанні тім мертвім, їй ми тісне це тіло скинем? Ось, що мусить зупинити руку. Так! Ця думка, ця непевність тільки Нам і чинить довговічним горе!
Максим Стріха
Як оригінальний поет, Старицький починався ще за доби навчання в полтавській гімназії, де як він сам згадував поза лекціями ще цілковито панувала українська мова.
Але серйозним поетом він виступив саме в іпостасі перекладача. І виступив тоді, коли Валуєвським циркуляром було майже заборонено українську белетристику.
А от український переклад було заборонено цілковито і друкувати його дозволялося лишень на Галичині без права ввозу в імперію. Причина дуже проста, бо белетристика може бути і на наріччі. А от Гамлета, якого Старицький переклав і видрукував через якийсь недогляд цензури в Києві 1872 року. На наріччя не перекладають. Гамлета можуть перекладати лишень на самостійну мову.
Не випадково цей переклад був із захватом зустрінутий українською тодішньої громадою і не випадково чорносотенна громада Києва відразу ж відгукнулася на цей переклад з навчальними рецензіями під промовистою назвою “Прінц Гамлет в постолах”.
Старицький перекладав цілком свідомо для того, щоб збагачувати рідну культуру, щоб збагачувати рідну мову, щоб підносити свою літературу на всеєвропейські обшири.
І до одного свого перекладу він зробив дуже характерну посвяту дружині, де розкрив сенс своєї праці. Йдеться про знамениту посвяту до перекладу байронової поеми “Мазепа”.
Тобі, незрадная дружина, Моя кохана і єдина, Британця пісню голосну Я переклав на рідну мову, Щоб неокриленому слову Добути силу чарівну.
Я не пестив, не клав надії, Що барви надто молодії І неозброєна рука Одіб''ють слід величних думок; Я знаю, буде мій малюнок Убогим одслідом зразка... То й не шукай тут чарівливих Тих голосів, привабно-милих, Що ти б у Байрона знайшла, Але шукай тут іно серця, Що незупинно, чуло б''ється На користь рідного села. Доспіє й наш на ниві колос, І розітнеться дужчий голос У пісні вільній та дзвінкій; І скрізь розкотяться акорди, Неначе хвилі пишні, горді, На синій обширі морській. Долине всюди рідне слово, Розбурка нас, і ми_ наново Життям людським заживемо; Свої розправим руки мляві І у вінок братерній слави Дарунки добрі вплетемо! А поки другий, красномовний Співець, чуттям високим повний, У ріднім з''явиться краю, Надію буду пестувати, В скарбницю мови буду дбати Убогу лепту я свою!
Максим Стріха
Ще сучасники закидали Старицькому кування слів, що, мовляв, він спотворює живу народну мову, вигадуючи ці слова і вирази, які народові незрозумілі і геть непотрібні.
Навіть такий апологет українофільства, як Костомаров писав, що чи не краще лишити цих “байронів” і “міцкевичів”, не кувати слів і виразів і не перекладати творів, які простолюду поки не потрібні. Старицький вважав, що час на це надійде.
А простори мовні слід розширювати і робив він це дуже вправно. Скажімо, з дієслова “мріяти” він викував іменник “мрія”, без якого сьогодні годі уявити народної мови.
Чи навпаки з іменника “дурман”, який означав зілля, він вигадав дієслово “дурманити”, яке так само ввійшло і в живу мову і в мову українських письменників.
І разом з тим він робив мову своїх перекладів інтелігентною, дуже органічною, так, що Віктор Гюго у нього виглядав справді французьким романтиком, а не українським дідичем з-понад річки Сули.
БОРВА НА МОРІ
Море гра; по хмурім лоні, Мов розпуджені ті коні, Скачать буруни, - Навіжені, в білих гривах, - Борва їх несе на крилах З північ-сторони.
Оповито обрій млою, І зміястою стягою Мріє він здаля; У безладді хижім море Б''ється з буйним, необоре, Стогне та буя.
Хвиля хвилю наганяє, То зроста, то опадає, То тіка в пітьму; То, мов дзвін той на дзвіниці, Грюка молотом із криці Об скалу німу...
Ох ти, велетню-ковалю! Що ковадло б''єш без жалю, Під густий туман? Чи на люд готує пута, А чи землю проглинути Має океан?
Мов якась потвора блима Зеленастими очима. Вся із черенків, Та в скаженому нестямі Виверта з безодні-ями Кістяки мерців.
Наче звір, рикає море; А плавці вже бачать горе, Збіглись на чердак, - Бо вже теча... ненароком Блимнув їм підсліпим оком Здалеку маяк.
Сергій Грабовський
Максиме, і повертаючись від Старицького-перекладача, який справді мало знаний і мало поцінований, до автора відомої комедії “За двома зайцями”, хочу запитати: а чи вірно читається ця комедія її постановниками й особливо – екранізаторами? Ось, як на мене, показовий фрагмент з монологу Голохвостого:
“Дурні хахли! Ідіть здоровії Што значить проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякой де-лікатной хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий водеволь, што только мерсі, потому— образованний чоловек. Да што. впрочем. про них?.. Годі,”
Максим Стріха
Старицький, який володів бездоганно літературною українською мовою, як мало хто тоді володів, однак в своїй комедії знайшов неповторні лексичні шари для характеристики кожного героя.
Пам’ятаємо, як Шевченко нищівно глузував з того Кирпи Гнучкошиєнкова, який свою благородну фамілію не може поставити серед сабскербентів гайдамаків. Чи того Землячка з циновими ґудзиками, який відразу запитує: та що, ти й говорить не вмієш “по-здєшнєму”?
Старицький, безумовно, переживав в становищі, в якому опинилася українська мова після царських заборон, боляче відчував відступництво від цієї мови дуже багатьох, може, й більшості тодішніх українських інтелігентів зроду.
Не випадково садиби Лисенка і Старицького поруч Косачів і творили той невеличкий україномовний острівець тодішнього Києва, де як відомо по-українському в побуті говорили 8 інтелігентних родин.
І не випадково, здається, саме цей фрагмент “Голохвастова” вирізався в дуже багатьох театральних постановках Старицького.
Сергій Грабовський
Максиме, а тепер сакраментальне запитання: а що, якби справді був створений мюзикл за Старицьким, який би відповідав духу і букві його твору, хай у модернізованому вигляді, а не той тільки дотичний до змісту оригіналу мюзикл з Пугачовою, Сєрдючкою, Галкіним, який крутило українське телебачення не так давно? Чи не підуть після того ноти протесту від Російської Федерації?
Максим Стріха
Мені важко передбачити, що вчинить в цьому випадкові Віктор Чорномирдін, але боюся, що в тому мюзиклові, якщо він буде по-справжньому талановитий і сьогоднішнє українське суспільство, гірше того, його верхівка, побачить дошкульну пародію на самих себе, побачать безжальне відображення самих себе у дзеркалі талановитого письменника.
Відтак, то це ще раз свідчить, що Старицький живий, живий своїми монументальними полотнами історичними, мало хто з нас згадує, співаючи “Ніч яка місячна”, що це теж Старицький живий своїми перекладами і, безумовно, живий своїми невмирущими “За двома зайцями”.
Звучить пісня “Ніч яка місячна”
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Вірші Михайла Старицького читав Олекса Починок. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.
