Київ, 26 квітня 2004 року.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас! В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Мені дуже подобається слово “культура”. Воно таке багатовимірне. Передбачає усі сфери. Культура сімейного життя. Культура побуту. Деякі нюанси блатної культури, тіпа: де живуть, там не гадять.
Останнє вартувало б закинути будь-кому із політиків вкраїнських. Кожен з них нагадив предостатньо. Прямо під ноги. Контраргументом могла би буть хіба що нароня мудрість. А вона каже: “Не так пани, як підпанки...”
Про підпанків окрема казочка. Ото перед “Майданом...” дивився я “Епіцентр” пана Піховшека. Думаю, що цим усе сказано. Коментарі зайві. Такий собі антижурналізм ув одні ворота. Знову ж таки тіпа: сам п’ю, сам гуляю, сам будуюсь, сам вміраю... Тільки от за чиї гроші і як “вміраю”?
Проблема тут в єдиному: до могили якось не хочуть тиснутись, ані дачі, ані сауни, ані ще якесь барахло. Приміщення те розраховане виключно на єдиновірне тіло. (Не плутати з духовним...)
Але то так собі, байда, розрахована виключно на Київ. Бо саме там відбувається усе оригінальне і непроминальне. Столиця! Не більша і не менша, аніж Харків, Львів, Глеваха або ж Кацапєтовка. Такий собі натяк на провінційність. Останнє руйнує Інтернет. Усім провінціям провінція.
“Павутина” якраз і натякає, що сайт Кіровоградської обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського (www.library.kr.ua) аж ніяк не можна назвати провінційним. Приємний дизайн, солідне інформаційне наповнення, біжуча стрічка новин, постійне оновлення. Далеко не кожен столичний заклад культури може похвалитися чимось подібним, а бібліотеки і поготів.
Далі ніхто, крім Інни Набоки, не зможе розжувати суть питання. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Крім суто бібліотечної інформації, на сайті можна познайомитися з історією і сьогоденням, хронікою культурного життя міста й регіону. Можна навіть відвідати віртуальну фотовиставку або персональні виставки відомих місцевих художників.
Бере бібліотека участь і в міжнародних Інтернет-проектах. Зокрема, в проекті посольства США в Україні “Вікно в Америку”.
Ще одна незвичайна ініціатива Кіровоградської обласної бібліотеки - “Електронний музей книги”. У списку літературних сайтів від львівського Літературного клубу музей визначено як “оригінальний ресурс, присвячений книжкам і текстам”.
Не полишаючи улюбленого фотелю і рідного ПК, ви можете роздивитися буквиці й заставки рукописного “Євангелія” кінця чотирнадцятого століття або гравюри першого видання “Патерика Печерського” чи переглянути “Похвалу глупоті” Еразма Роттердамського.
А от “Старинная архитектура Галиции в очерках и рисунках Г.К.Лукомского” побачила світ у 1915-му році в Санкт-Петербурзі. Але містить вона унікальні малюнки та описи.
Цікаво, що малюнки обкладинки, титульної сторінки, фронтиспису та обгортки виконані видатним українським художником Георгієм Нарбутом, який у той час жив у Петербурзі і також належав до кола “Мира искусств”.
Ці та інші раритети потрапили до обласної бібліотеки з колекції знаменитого кіровоградського “збирача старовини”, як він себе називав, Олександра Ільїна. Про цю загадкову особистість і його унікальне зібрання книжок, предметів мистецтва і антикваріату також можна дізнатися в електронному музеї книги.
У голлівудському блокбастері “Мумія” головна героїня з гордістю проголошує: “Я - бібліотекар!”
Працівники Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки також мають всі підстави пишатися своїм фахом. От лишень наше суспільство не надто поспішає поцінувати їхню працю...
Андрій Охрімович
Телевізор, якщо його увімкнути, іноді вибулькує щось неймовірне. Показують, якщо не серіал про Хуана, то щось з українського життя завернуть, тіпа, документальні кадри.
Але брешуть. Бо хіба може бути так, що народ обирає, а начальнік заперечує. Тіпа, Мукачеве. Тіпа, треба брать приклад з французьких королів, тіпа, “государство – це я”.
Тут ще треба розібратись, що за “государство” і хто ти? Тіпа, все це скидається на непроминальну карикатуру. А карикатура – це мистецтво. А про мистецтво митцям і балакать.
Отже, слово грузинському письменнику Гурамові Петріашвілі. Про українську політику він має свою думку, але не каже. А ось про карикатуру на загал, тим більше відкопану у “Павутині”, мовить одкритим текстом. І, як на мене, доволі непогано.
Гурам Петріашвілі
Правду кажучи, цим графічним роботам назва “карикатура” підходить не зовсім. Річ у тому, що у минулій третині минулого століття народився новий вид мистецтва, який ще не має свого точного та у світі визнаного визначення. Мистецтво це вбирає вишуканість малюнку, гумор, філософський погляд на речі та поетичне сприйняття світу. Спробую словами описати дві роботи.
Ось малюнок польського метра Шимона Кобилинського. З моря стирчить багато рук потопаючих людей. На березі людина з рятувальним колом. Від рятувального кола вона одрізає по маленькому шматочку і жбурляє потопаючим.
Смішно? Звичайно. Але разом з тим і сумно. Крім того, картинка ця заставляє нас задуматись над дуже непростими сторонами буття.
А ось ще один шедевр. Він належить українцеві Олексію Кохану.
Рухається танк. Стріляє гармата. Горять будинки, довкола трупи людей. За танком волочиться причеп з написом “Гуманітарна допомога”.
Ми сміємось над танком, сумуємо над людьми та задаємо собі питання: “Що ж відбувається з мораллю всього людства?”
Ще одна особливість цього мистецтва. Воно лаконічне. Іноді дуже складну проблему, для означення якої треба було б писати книгу, художник вкладає в один малюнок.
Було б добре, якби люди на товстих посадах зацікавились цим мистецтвом.
Знаю, що у них мало часу на читання книг. Тож нехай їх секретарі зайдуть на “Яндекс” і для початку скачають рубрику “Всі майстри”.
Я оптиміст. Впевнений, що, ознайомившись з цим видом мистецтва, усілякі шефи та боси хутко розберуться з вічними та поточними проблемами.
Є тут, щоправда, одне зауваження. Цей різновид графіки благотворно впливає тільки на тих, у кого є почуття гумору. Але то вже інша проблема.
Андрій Охрімович
ЄЕПівські передвиборчі перверзії відгукнулися в палаті характерним для жанру “дурдому” відлунням: “На вас чекають російські психушки!”
Така собі Зайка з форуму “Кореспондент-нет” розмовляє сама з собою і надсилає відповідь: “Не дзюрай, Адольфівна, усі вони в нашу дурку не залізуть. В нас она елітарна, з Інтернетом”.
Цій Зайці відповідає ще якесь таке, тіпа, Зайка: “Ні, подруга, я на один гектар з тобою не сяду. Ти давай у російську дурбецалку півником ричать”.
Загадковий цей діалог натякає на псюку Павлова, піонерку російського імперського впливу на рефлекси колишніх партноменклатурників плюс комсомольські робітники колишнього СеРеСеРу.
Умовний рефлекс у декого й досі лишився у формі неконтрольованого “одобрямсу” на телепатичні імпульси з Кремля.
Тим часом переважна більшість інтернетчиків звільняється од впливу вчення про умовні рефлекси. А одна користувачка так званого “Живого Журналу” взагалі поставила під сумнів авторитет Собаки Павлова. “Собака Павлова – сука чи кобель? Як її звали? Чи були після неї цуценята?” – запитує респондентка.
Деякі форумчани підозрюють, що були, судячи з останніх подій у Верховній Раді, Мукачевому та Криму.
Санітар Віктор Недоступ запідозрив перетренування психіки пацієнтів “Палати № 6” і з турботою, прихопивши клізму та вареники, біжить робить роботу.
Віктор Недоступ
На форумах “Української правди” пролунало: “Нас продали!”
Такий собі Козак пише: “256 запроданців віддали Україну в колгосп, де головує комісар Путін”.
Відвідувач на ім’я Нострадамус дивиться на речі інакше: “Проект ЄЕП швидше політична спецоперація Росії, ніж економічна угода. З боку Росії мета операції очевидна: залишити Україну в зоні імперського впливу, пригальмувати європейську інтеграцію в умовах, коли ЄС та НАТО фактично виводять Україну з тіні Росії; створити дійовий інституційний механізм для реалізації економічних інтересів на території України. Наші ж двістіп’ятдесятшістки намагаються забезпечити політичну підтримку з боку Кремля нинішньому керівництву, яке невпинно слабне; а також спробувати виторгувати зниження цін на енергоносії в обмін на демонстративне загравання з імперськими амбіціями”.
При обговоренні цієї ж теми на форумах російського видання “Комерсант” такий собі Владімір зітхає: “Україна та Росія можуть жити разом, але... український уряд брехливий та продажний”.
Відвідувач на ім’я Толік на це припускає, що Росії за 20-30 років може взагалі не стати”.
На форумах видання “Фор-Ю-Ей” персонаж на ім’я Варяг чухає макітру: “Дожилися імперці, Кучма Путіна викликав в Ялту “на ковьор”.
Дописувач з Росії Юрій колупає сірником в зубах: “Нє-ее... Указ президента РФ від двадцятого квітня є, за яким такий собі громадянин Кучма отримує орден “За заслуги перед Атєчєством” першого ступеню”.
Тим часом на сайті “Майдан.орг” народ роздивляється ситуацію у Мукачевому. Переважає думка про репетицію оркестру. Оркестр має виступити по всій Україні в день виборів президента.
Насторожує форумчан фактор бритоголовості. На форумах вібрує дискусія:”Що робити з бандитами?”
“Що-що, – відповідають на це форумчани тієї ж таки “Української правди”, обговорюючи тему під назвою “ СДПУ(О) - звичайний фашизм”, – завезти до лісу та віддухопелити до червоних сопель. Не вбивати, зрозуміло, але телефони повідбирати і провести роз’яснювальну бесіду про патріотизм”.
Андрій Охрімович
“З того дня, як Мукачеве обирало собі міського голову, минув тиждень. Проте до цього часу ніхто до тями не може відповісти на просте, здавалося б, запитання: “Що трапилося у містечку над Латорицею 18-го квітня?” - так пише “Українська правда у матеріалі “Лабораторія для піддослідних кроликів”.
Деталі проблеми у скрипті Павла Вольвача. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
Звучить биття скла, бійка і викрики “Хлопці, це школа! Не дурійте! Хлопці, та це ж школа!”
Павло Вольвач
Якщо ви, шановний слухачу, думаєте що це якась кримінальна розборка в пивниці, ви помиляєтесь. Саме так відбувається процес народного волевиявлення в країні, яка проголосила європейський вектор пріоритетним, вже не кажучи про декларовану відданість принципам демократії.
Диктофон моєї колеги Ірини Перешило зафіксував один з моментів цього процесу, котрий мусив би називатися російським словом “бєспрєдєл”, але чомусь іменується таким благопристойним словосполученням, як “вибори міського голови Мукачевого”.
Правда ж, цікаві вибори, коли підрахунки голосів корегує бритоголова братва, вломлюючись вночі до виборчих дільниць? Чия вона? Хто спустив піт-булів із цепу? А хто зна. Про це на всіх сайтах є лише туманні натяки.
Головне полягає в іншому: в Мукачевому запрацювало українське політичне ноу-хау, а саме: масштабне використання криміналітету на виборах.
Зазначу, криміналітету не старорежимного, базованого на “понятіях” і на не співпраці з будь-якою владою, а новітнього, “комсомольського”, якому примарну кримінальну “ідею” успішно заміняє банкнота.
Опозиційні політики вважають події у Мукачевому репетицією майбутніх президентських виборів. Там теж боротьба точитиметься між кандидатом від влади і представником опозиції. І теж, згідно опитувань, опозиційний кандидат має істотно вищий рейтинг.
Але все це, може виявитись повним нулем проти бейсбольної біти і кованого ботинка.
Звучить биття скла, бійка
Андрій Охрімович
Песиміст робить висновок: “Все. Гаплик. Пропала весна...” Оптиміст всміхається: “Стало ще цікавіше!” Ну, а реаліст думає: “Тримайся правди, а там побачимо”.
Ми, тим часом, так і не визначившись, до якої категорії долучитися, маємо згадати вірш поета Позаяка у виконанні Віктора Недоступа.
Звучить биття скла, бійка і викрики “Хлопці, це школа! Не дурійте! Хлопці, та це ж школа!”
Віктор Недоступ
Приходьте до мене завтра! Я розкажу вам правду!
Приходьте до мене автра Я розкажу вам равду!
Пи одьте о мее авра Я оза жу ам аву!
Пи о те о мее ава Я ао жу а ау! И о е о ее аа! Я оа у а ау!
Звучить биття скла, бійка
Андрій Охрімович
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював звукооператор Сергій Балабанов.
Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
Андрій Охрімович
Шановні слухачі, вітаю вас! В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.
Мені дуже подобається слово “культура”. Воно таке багатовимірне. Передбачає усі сфери. Культура сімейного життя. Культура побуту. Деякі нюанси блатної культури, тіпа: де живуть, там не гадять.
Останнє вартувало б закинути будь-кому із політиків вкраїнських. Кожен з них нагадив предостатньо. Прямо під ноги. Контраргументом могла би буть хіба що нароня мудрість. А вона каже: “Не так пани, як підпанки...”
Про підпанків окрема казочка. Ото перед “Майданом...” дивився я “Епіцентр” пана Піховшека. Думаю, що цим усе сказано. Коментарі зайві. Такий собі антижурналізм ув одні ворота. Знову ж таки тіпа: сам п’ю, сам гуляю, сам будуюсь, сам вміраю... Тільки от за чиї гроші і як “вміраю”?
Проблема тут в єдиному: до могили якось не хочуть тиснутись, ані дачі, ані сауни, ані ще якесь барахло. Приміщення те розраховане виключно на єдиновірне тіло. (Не плутати з духовним...)
Але то так собі, байда, розрахована виключно на Київ. Бо саме там відбувається усе оригінальне і непроминальне. Столиця! Не більша і не менша, аніж Харків, Львів, Глеваха або ж Кацапєтовка. Такий собі натяк на провінційність. Останнє руйнує Інтернет. Усім провінціям провінція.
“Павутина” якраз і натякає, що сайт Кіровоградської обласної наукової бібліотеки імені Дмитра Чижевського (www.library.kr.ua) аж ніяк не можна назвати провінційним. Приємний дизайн, солідне інформаційне наповнення, біжуча стрічка новин, постійне оновлення. Далеко не кожен столичний заклад культури може похвалитися чимось подібним, а бібліотеки і поготів.
Далі ніхто, крім Інни Набоки, не зможе розжувати суть питання. Рубрика “Букініст”.
Інна Набока
Крім суто бібліотечної інформації, на сайті можна познайомитися з історією і сьогоденням, хронікою культурного життя міста й регіону. Можна навіть відвідати віртуальну фотовиставку або персональні виставки відомих місцевих художників.
Бере бібліотека участь і в міжнародних Інтернет-проектах. Зокрема, в проекті посольства США в Україні “Вікно в Америку”.
Ще одна незвичайна ініціатива Кіровоградської обласної бібліотеки - “Електронний музей книги”. У списку літературних сайтів від львівського Літературного клубу музей визначено як “оригінальний ресурс, присвячений книжкам і текстам”.
Не полишаючи улюбленого фотелю і рідного ПК, ви можете роздивитися буквиці й заставки рукописного “Євангелія” кінця чотирнадцятого століття або гравюри першого видання “Патерика Печерського” чи переглянути “Похвалу глупоті” Еразма Роттердамського.
А от “Старинная архитектура Галиции в очерках и рисунках Г.К.Лукомского” побачила світ у 1915-му році в Санкт-Петербурзі. Але містить вона унікальні малюнки та описи.
Цікаво, що малюнки обкладинки, титульної сторінки, фронтиспису та обгортки виконані видатним українським художником Георгієм Нарбутом, який у той час жив у Петербурзі і також належав до кола “Мира искусств”.
Ці та інші раритети потрапили до обласної бібліотеки з колекції знаменитого кіровоградського “збирача старовини”, як він себе називав, Олександра Ільїна. Про цю загадкову особистість і його унікальне зібрання книжок, предметів мистецтва і антикваріату також можна дізнатися в електронному музеї книги.
У голлівудському блокбастері “Мумія” головна героїня з гордістю проголошує: “Я - бібліотекар!”
Працівники Кіровоградської обласної універсальної наукової бібліотеки також мають всі підстави пишатися своїм фахом. От лишень наше суспільство не надто поспішає поцінувати їхню працю...
Андрій Охрімович
Телевізор, якщо його увімкнути, іноді вибулькує щось неймовірне. Показують, якщо не серіал про Хуана, то щось з українського життя завернуть, тіпа, документальні кадри.
Але брешуть. Бо хіба може бути так, що народ обирає, а начальнік заперечує. Тіпа, Мукачеве. Тіпа, треба брать приклад з французьких королів, тіпа, “государство – це я”.
Тут ще треба розібратись, що за “государство” і хто ти? Тіпа, все це скидається на непроминальну карикатуру. А карикатура – це мистецтво. А про мистецтво митцям і балакать.
Отже, слово грузинському письменнику Гурамові Петріашвілі. Про українську політику він має свою думку, але не каже. А ось про карикатуру на загал, тим більше відкопану у “Павутині”, мовить одкритим текстом. І, як на мене, доволі непогано.
Гурам Петріашвілі
Правду кажучи, цим графічним роботам назва “карикатура” підходить не зовсім. Річ у тому, що у минулій третині минулого століття народився новий вид мистецтва, який ще не має свого точного та у світі визнаного визначення. Мистецтво це вбирає вишуканість малюнку, гумор, філософський погляд на речі та поетичне сприйняття світу. Спробую словами описати дві роботи.
Ось малюнок польського метра Шимона Кобилинського. З моря стирчить багато рук потопаючих людей. На березі людина з рятувальним колом. Від рятувального кола вона одрізає по маленькому шматочку і жбурляє потопаючим.
Смішно? Звичайно. Але разом з тим і сумно. Крім того, картинка ця заставляє нас задуматись над дуже непростими сторонами буття.
А ось ще один шедевр. Він належить українцеві Олексію Кохану.
Рухається танк. Стріляє гармата. Горять будинки, довкола трупи людей. За танком волочиться причеп з написом “Гуманітарна допомога”.
Ми сміємось над танком, сумуємо над людьми та задаємо собі питання: “Що ж відбувається з мораллю всього людства?”
Ще одна особливість цього мистецтва. Воно лаконічне. Іноді дуже складну проблему, для означення якої треба було б писати книгу, художник вкладає в один малюнок.
Було б добре, якби люди на товстих посадах зацікавились цим мистецтвом.
Знаю, що у них мало часу на читання книг. Тож нехай їх секретарі зайдуть на “Яндекс” і для початку скачають рубрику “Всі майстри”.
Я оптиміст. Впевнений, що, ознайомившись з цим видом мистецтва, усілякі шефи та боси хутко розберуться з вічними та поточними проблемами.
Є тут, щоправда, одне зауваження. Цей різновид графіки благотворно впливає тільки на тих, у кого є почуття гумору. Але то вже інша проблема.
Андрій Охрімович
ЄЕПівські передвиборчі перверзії відгукнулися в палаті характерним для жанру “дурдому” відлунням: “На вас чекають російські психушки!”
Така собі Зайка з форуму “Кореспондент-нет” розмовляє сама з собою і надсилає відповідь: “Не дзюрай, Адольфівна, усі вони в нашу дурку не залізуть. В нас она елітарна, з Інтернетом”.
Цій Зайці відповідає ще якесь таке, тіпа, Зайка: “Ні, подруга, я на один гектар з тобою не сяду. Ти давай у російську дурбецалку півником ричать”.
Загадковий цей діалог натякає на псюку Павлова, піонерку російського імперського впливу на рефлекси колишніх партноменклатурників плюс комсомольські робітники колишнього СеРеСеРу.
Умовний рефлекс у декого й досі лишився у формі неконтрольованого “одобрямсу” на телепатичні імпульси з Кремля.
Тим часом переважна більшість інтернетчиків звільняється од впливу вчення про умовні рефлекси. А одна користувачка так званого “Живого Журналу” взагалі поставила під сумнів авторитет Собаки Павлова. “Собака Павлова – сука чи кобель? Як її звали? Чи були після неї цуценята?” – запитує респондентка.
Деякі форумчани підозрюють, що були, судячи з останніх подій у Верховній Раді, Мукачевому та Криму.
Санітар Віктор Недоступ запідозрив перетренування психіки пацієнтів “Палати № 6” і з турботою, прихопивши клізму та вареники, біжить робить роботу.
Віктор Недоступ
На форумах “Української правди” пролунало: “Нас продали!”
Такий собі Козак пише: “256 запроданців віддали Україну в колгосп, де головує комісар Путін”.
Відвідувач на ім’я Нострадамус дивиться на речі інакше: “Проект ЄЕП швидше політична спецоперація Росії, ніж економічна угода. З боку Росії мета операції очевидна: залишити Україну в зоні імперського впливу, пригальмувати європейську інтеграцію в умовах, коли ЄС та НАТО фактично виводять Україну з тіні Росії; створити дійовий інституційний механізм для реалізації економічних інтересів на території України. Наші ж двістіп’ятдесятшістки намагаються забезпечити політичну підтримку з боку Кремля нинішньому керівництву, яке невпинно слабне; а також спробувати виторгувати зниження цін на енергоносії в обмін на демонстративне загравання з імперськими амбіціями”.
При обговоренні цієї ж теми на форумах російського видання “Комерсант” такий собі Владімір зітхає: “Україна та Росія можуть жити разом, але... український уряд брехливий та продажний”.
Відвідувач на ім’я Толік на це припускає, що Росії за 20-30 років може взагалі не стати”.
На форумах видання “Фор-Ю-Ей” персонаж на ім’я Варяг чухає макітру: “Дожилися імперці, Кучма Путіна викликав в Ялту “на ковьор”.
Дописувач з Росії Юрій колупає сірником в зубах: “Нє-ее... Указ президента РФ від двадцятого квітня є, за яким такий собі громадянин Кучма отримує орден “За заслуги перед Атєчєством” першого ступеню”.
Тим часом на сайті “Майдан.орг” народ роздивляється ситуацію у Мукачевому. Переважає думка про репетицію оркестру. Оркестр має виступити по всій Україні в день виборів президента.
Насторожує форумчан фактор бритоголовості. На форумах вібрує дискусія:”Що робити з бандитами?”
“Що-що, – відповідають на це форумчани тієї ж таки “Української правди”, обговорюючи тему під назвою “ СДПУ(О) - звичайний фашизм”, – завезти до лісу та віддухопелити до червоних сопель. Не вбивати, зрозуміло, але телефони повідбирати і провести роз’яснювальну бесіду про патріотизм”.
Андрій Охрімович
“З того дня, як Мукачеве обирало собі міського голову, минув тиждень. Проте до цього часу ніхто до тями не може відповісти на просте, здавалося б, запитання: “Що трапилося у містечку над Латорицею 18-го квітня?” - так пише “Українська правда у матеріалі “Лабораторія для піддослідних кроликів”.
Деталі проблеми у скрипті Павла Вольвача. Рубрика “Екстрема в Павутині”.
Звучить биття скла, бійка і викрики “Хлопці, це школа! Не дурійте! Хлопці, та це ж школа!”
Павло Вольвач
Якщо ви, шановний слухачу, думаєте що це якась кримінальна розборка в пивниці, ви помиляєтесь. Саме так відбувається процес народного волевиявлення в країні, яка проголосила європейський вектор пріоритетним, вже не кажучи про декларовану відданість принципам демократії.
Диктофон моєї колеги Ірини Перешило зафіксував один з моментів цього процесу, котрий мусив би називатися російським словом “бєспрєдєл”, але чомусь іменується таким благопристойним словосполученням, як “вибори міського голови Мукачевого”.
Правда ж, цікаві вибори, коли підрахунки голосів корегує бритоголова братва, вломлюючись вночі до виборчих дільниць? Чия вона? Хто спустив піт-булів із цепу? А хто зна. Про це на всіх сайтах є лише туманні натяки.
Головне полягає в іншому: в Мукачевому запрацювало українське політичне ноу-хау, а саме: масштабне використання криміналітету на виборах.
Зазначу, криміналітету не старорежимного, базованого на “понятіях” і на не співпраці з будь-якою владою, а новітнього, “комсомольського”, якому примарну кримінальну “ідею” успішно заміняє банкнота.
Опозиційні політики вважають події у Мукачевому репетицією майбутніх президентських виборів. Там теж боротьба точитиметься між кандидатом від влади і представником опозиції. І теж, згідно опитувань, опозиційний кандидат має істотно вищий рейтинг.
Але все це, може виявитись повним нулем проти бейсбольної біти і кованого ботинка.
Звучить биття скла, бійка
Андрій Охрімович
Песиміст робить висновок: “Все. Гаплик. Пропала весна...” Оптиміст всміхається: “Стало ще цікавіше!” Ну, а реаліст думає: “Тримайся правди, а там побачимо”.
Ми, тим часом, так і не визначившись, до якої категорії долучитися, маємо згадати вірш поета Позаяка у виконанні Віктора Недоступа.
Звучить биття скла, бійка і викрики “Хлопці, це школа! Не дурійте! Хлопці, та це ж школа!”
Віктор Недоступ
Приходьте до мене завтра! Я розкажу вам правду!
Приходьте до мене автра Я розкажу вам равду!
Пи одьте о мее авра Я оза жу ам аву!
Пи о те о мее ава Я ао жу а ау! И о е о ее аа! Я оа у а ау!
Звучить биття скла, бійка
Андрій Охрімович
На цьому все. В київській студії разом зі мною працював звукооператор Сергій Балабанов.
Всього вам доброго! Зустрінемось через тиждень!
Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.
