Київ, 30 квітня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України
Сьогодні мова піде про представників фінно-угорських народів Поволжя і російської Півночі в Україні. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв, який починає свою розповідь нарисом про мордовський народ.
Ігор Лосєв
Мордва – найбільший на пострадянському просторі фіноугорський народ. Ще й досі етнографи сперечаються, чи йдеться про один народ, що розмовляє двома мовами, чи все ж таки про два: мокша і ерьзя.
Вони зберігають свої етноніми, особливості мови, матеріальної культури, народної творчості. Значна частина була асимільована росіянами. Російські дослідники стверджують, що мова ерьзя в фонетичному відношенні близька до російської системи, а мова мокша відрізняється більше. Нині обидві ці мови є літературними.
За інформацією російських етнографів між собою мордвини-мокша і мордвини-ерьзя спілкуються російською, бо погано розуміють один одного, коли говорять своїми мовами. Мокша і ерьзя належать до найбільш зрусифікованих етносів Росії.
Вперше мордву згадує під іменем “марденс” готський історик Іордан в УІст. Мордва є автохтоном середнього Поволжжя. Власне фіно-угри є споконвічним корінним населенням Центральної Росії (про це писали відомі російські історики Ключевський, Покровський, Кавєлін, Любавський, Пресняков). А Сергій Єсенін, уродженець мещерського краю на Рязанщині, названого так в пам''ять про фіно-угорський народ мещера, сказав про роль фіно-угрів у етногенезі росіян так: “затерялась Русь в мордве и чуди”. Цікаво, що у відомому вірші Єсеніна “Лист до матері”, що став романсом, є фраза: “Ты одна выходишь на дорогу в старомодном ветхом шушуне”, Шушун – це верхній одяг народу ерьзя.
Місто Рязань виникло на місці мордовського городища. Російський академік – мовознавець Шахматов вважав безсумнівною спорідненість слів “Рязань” і “ерьзянь”. Приблизно в Хст. ерьзя була на цих теренах піддана слов''янській асиміляції. Процес цієї асиміляції надзвичайно глибоко простежено українським дослідником Володимиром Білинським у книжці “Страна Моксель”.
На думку російських етнографів сліди мордовської культури й дотепер зберігаються в культурі російського населення в межиріччі Оки і Верхньої Волги. Культурно-господарський тип мордви (методи аграрного господарювання, житло, побут, звичаї) практично не відрізняється від російського. Мокшанці, на відміну від ерьзян, відчули на собі значний татарський вплив.
У ХІVст. форпостом російської асиміляції ерьзян став Нижній Новгород. Верхівка мордви хрестилася, входила до складу російського дворянства і щиро вважала себе росіянами.
Російська влада забороняла мордві мешкати в містах, у селах мордву позбавляли землі, не вивільнені від них території привозили російських селян-кріпаків. Російські поміщики поводилися з мордвою найбрутальнішим чином: відбирали худобу, захоплювали поля, забороняли полювання на спадкових угіддях. Мордва тікала у глиб лісової місцевості, за Волгу і навіть до Сибіру. Їх піддавали примусовому наверненню у православ''я, хрестили цілими селами і повітами. Крім насильства використовували й підкуп: новохрещені інколи отримували гроші й одяг. Але хрещена мордва зберігала язичницькі традиції, своїх богів.
Деякі історики стверджують, що й патріарх Никін і протопоп Аввакум, лідери російського церковного розколу в ХVІІст. були етнічними мордвинами.
Мордвини дали російській культурі історика Ключевського, математика Стеклова, архітектора Варенцова, скульптора Ерьзю та багатьох інших.
Мордовський селянський національний одяг лише фаховий етнограф може відрізнити від російського, як і мордовський фольклор, насамперед його так звані "скази" і пісні.
За українським переписом 2001 року в Україні визнали себе мордвинами 9331 особа, з них визнали рідною мордовську мову (щоправда не ясно яку: мокша чи ерьзя) – 1473 особи, російську – 7168 осіб, українську – 646 осіб.
Олекса Боярко
А зараз про знаних представників угро-фінських етносів в Україні вестиме мову Ростислав Мартинюк, член Київського товариства культур і народів фінно-карельської групи.
Ростислав Мартинюк
Серед таких от прикметних осіб діаспор фіно-угорських народів в Україні можна назвати Олену Петрову олімпійську чемпіонку з України, бесермянка з міста Глазова. Або ерзяни, то це от, наприклад, Кериндясов головний редактор газети “Хрещатик”. Сергій Іванов оператор “1+1”. Олена Притула, “Українська правда”, вона ерзяно-марійського походження, як ми з нею з’ясували.
Навіть сама дружина Президента України сама родом з Удмуртії. Прізвище Ятуманова і в принципі перекладається, один із варіантів, як “тумо”, то це означає дуб. Традиційне прізвище фіно-угорське Туманова.
А серед відомих фіно-угрів минулого, то це, звичайно, історик Костомаров. Він мокрянського походження. Ще можна сказати про мера Харкова Володимира Шумілкіна, ерзя, або родина Олександра Кетіка, заступника мера Києва, вона вся суціль комі. Вони говорять в родині комі-мовою.
Олекса Боярко
І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв, який продовжує розповідь про фінно-угорські народи та їхні діаспори в України.
Ігор Лосєв
Марійці
Самоназва – марі, марій, мар (людина). Раніше їх називали “черемісами”. Марійська мова належить до східної гілки фіно-угорських мов. Марійці також пережили російську асиміляцію. Вони мають дві літературні мови: лугову і гірську. Марійська писемність існує на російській графіці. Марійці є автохтонним, тобто корінним населенням Волго-Вятського межиріччя. Після захоплення Казані росіянами, марійську територію приєднали до Росії. Марійська соціальна верхівка злилася з російським дворянством.
З кінця ХVІ до ХVІІІст. марійців охрестили, але то була дуже своєрідна форма християнського язичництва. Тиск з боку російської православної церкви провокував опір марійців.
У 70-х роках ХІХст. виникла секта кугу-сорта (Велика свічка), що намагалася відродити марійську віру і була, за переконанням радянських дослідників дуже націоналістичною і реакційною, бо після Жовтневого перевороту активно виступала проти колгоспів. Першу книгу марійською мовою було надруковано в 1821р. російськими літерами, то було Євангелія. За 100 років, з 1821 до 1921 було видано лише 112 назв книжок марійською мовою.
Улюбленим народним музичним інструментом марійців є гуслі. Російські композитори Балакирєв, Глазунов, Афанасьєв використовували марійський мелос у своїй творчості.
За переписом 2001 року в Україні визнали себе марійцями 4130 осіб, з них визнали рідною марійську мову – 1059 осіб, українську – 264 особи, а російську – 2758 осіб.
Удмурти
Самоназва – удморт. У царській Росії їх називали “вотяками”. Мова належить до фіно-угорських і має свій літературний варіант. Перші звістки про удмуртів у російських летописах позначені ХV століттями, коли удмурти, як і нині, жили між ріками Кама і Вятка.
Тривалий час удмурти перебували під впливом тюркської Булгарської держави. З ХІІст. удмурти сплачували данину Золотій Орді.
У кінці ХVст. відбувся розпад родового ладу удмуртів. З 1489р. удмуртські землі переходять під владу Москви. Удмуртів змусили сплачувати данину-ясак-Москві. Всі свої судові суперечки вони повинні були вирішувати безпосередньо в Москві, куди мали приходити на суд один раз на рік -–2 лютого. Ці особливості управління удмуртами зберігалися аж до реформи Петра І.
Особливо важким обов''язком удмуртів було так зване “лашманство” – себто постачання Росії корабельної деревини. Удмуртів приписали до металургійних заводів, лісових господарств, вугільних шахт. У цьому імператорському ГУЛАЗі їх використовували на найважчих та найнебезпечніших роботах.
Навіть після примусового хрещення вони залишилися вельми формальними християнами. З удмуртами пов''язана одна судова справа, не менш знаменита і скандальна, ніж справа Бейліса. Це так зване мултанське розслідування 1892-1896 років. 10 удмуртів звинуватили в убивстві російського жебрака Матюніна з ритуальною метою для жертвоприношенння. Але як і Бейліса удмуртів виправдали. У їхньому порятунку брали участь письменник Короленко, етнографи Кузнєцов і Верещагін.
За даними перепису 2001 року в Україні визнали себе удмуртами 4712 осіб, із них назвали рідною мовою удмуртську – 729 осіб, українську – 380, російську – 3515 осіб.
Олекса Боярко
Якою мірою присутні літератури угро-фінських народів в українській літературі? Знову слово має Ростислав Мартинюк.
Ростислав Мартинюк
Перші граматики марійської та удмуртської мови були укладено у XVII столітті відомим українським енциклопедистом випускником Києво-Могилянської академії Митрополитом Веніаміном Пуцек-Григоровичем. Відтоді, власне, і починаються історія фіно-угорських і фіно-волзьких літератур.
Але перші переклади з цих літератур на українську з’являється лише в ХХ столітті. Це переважно оповідання та поезія Еркая, Павла Любайла у перекладі Михайла Лотюка, це ерзянська література. Переклади Марійці Тюміркаєва та Матюковського. А сумський поет, до речі, Микола Данько дав нашій літературі чудові переклади з удмуртської літератури.
Тим не менше можемо сказати, що багаті фіно-вользькі літератури для українського читача є практично невідомі. Ще більш герметичним є комі література дуже багата і, яка цінується в світі. Чого не скажеш про самих марі, ерзян, комі і решту народів. Вони переклали практично всю українську класику. Це окрема сторінка їхньої літератури. Тільки Шевченковий “Заповіт” має 4 редакції перекладів в ерзянській літературі. Він входить у шкільні підручники.
Головне досягнення українців, то це переклади епічних творів фіно-угрів. Це карельська “Калевала” та естонський “Калевіпоях”. Мало хто знає, що от перше в світі окремі руни “Калевали” переклав український поет Гнітич ще на початку ХІХ століття. 1905 року повний переклад “Калевали” здійснив Євген Тимченко, паралельно фактично з перекладами інших всіх європейських націй. При чому окремо від Тимченка окремо над перекладом “Калевали” працював поет-неокласик Михайло Драй-Хмара.
Далі українська літературна еліта виявляє дуже великий інтерес з фіно-угорськими літературами, але він чомусь не реалізувався саме в мас-культурі. Тобто, це елітарний смак, як вистояне таке гарне вино.
Олекса Боярко
І на закінчення програми – про представників малих фінно-угорських народів в Україні. Перед мікрофоном Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Крім основного масиву фіно-угорських народів, таких як фіни, угорці, естонці, мордва, марійці, удмурти, є ще кілька етносів доволі нечисленних з тенденцією до реликтовості. Це комі і комі-пермяки, карели, вепси, інжорці, водь. Перед цими етносами вимальовується реальна перспектива остаточної асиміляції у найближчі 50-70 років. Причому не тільки в діаспорі, але й на своїх споконвічних етнічних землях. Ці народи представлено і в матеріалах всеукраїнського перепису населення 2001 року.
Комі
Самоназва – комі-морт (комі-людина) і комі-войтир (комі-народ). У царській Росії їх називали “зирянами”. Разом з мовою комі-пермяків і удмуртів мова комі належить до пермської групи фіно-угорських мов. Комі мають складний антропотип, де є як європеоїдні, так і монголоїдні риси.
Першими серед чужинців на землях комі з''явилися новгородці, які шукали хутра. Але незабаром вплив Новгорода поступився місцем впливові Москви. У другій половині ХІVст. Уродженець міста Устюга монах Стефан за згоди московської влади розпочав християнізацію комі. Незважаючи на ці зусилля серед комі й дотепер зберігається культ ведмедя, качки і щуки, а також розвинутий культ предків. Вшановують і головного бога на ім''я – Йон.
Згаданий монах Стефан очолив Пермську епархію, що була напівнезалежним феодальним володінням. Православне духовенство не перешкоджало охрещеним комі зберігати старі вірування і приносити в жертву тварин. Поступово йшов процес утворення сінкретичного релігійного комплексу комі, де християнські мотиви співіснували з національно-язичницькими. Після приєднання Новгорода до Москви землі комі остаточно переходять під її владу. Розпочалася посилена російська колонізація краю. Посунули, ховаючись від ціря і партіарха, старообрядці. Деякі комі вважають себе їхніми нащадками. Тільки у ХVІІІст. комі об''єдналися в єдиний народ.
Зловживання колоніальної адміністрації породжували розбійництво як своєрідну форму протесту. В соціальному аспекті комі в Російській імперії отримали статус державних селян, себто кріпаків держави.
Комі пережили процес російської акультурації, але й самі вельми суттєво вплинули на російських селян сусідніх губерній. Зокрема, багато звичаїв комі та росіян Вологодської губернії не відрізняються.
Дуже поширені мішані комі - російські шлюби. Але етнічна ідентичність дітей в таких шлюбах, як правило, російська. За царату навчання комі велося виключно російською мовою. У 1918 році було створено писемність комі на основі кирилиці.
Але в давнину існувала ще давня пермська абетка, створена в ХІVст. монахом Стефаном. У 1920р. мовою комі було видано перший буквар. Комі мають багатющий фольклор, насамперед величезну кількість казок. Цікаво, що одним з найпопулярніших героїв цих казок є Ілля Муромець, що можна пояснити старовинним новгородським впливом. Серед комі збереглися деякі билини часів Київської Русі, принаймні їх ще пам''ятали старі на початку ХХ століття.
За переписом 2001 року в Україні мешкають 1545 комі, з них 1046 вважають рідною мовою російську, 330 – мову комі, 127 осіб – українську. До цього народу належав знаменитий вчений-соціолог Пітірім Сорокін.
Комі-перм’яки
За мовою і культурою вони близькі до своїх північних сусідів – зирян. Але вони мають власну літературну мову. До 2003 року вони мали й власну адміністративну одиницю в Російській Федерації, комі-перм''яцький автономний округ із столицею в місті Кудимкар. Проте за ініціативою президента Володимира Путіна його було скасовано шляхом приєднання до Пермської області. Основою цього етносу було місцеве населення басейну Ками.
Комі-перм''яки відчували культурний вплив як тюрків – булгар, так і слов''ян. У російських письмових джерелах перша згадка про Пермь припадає на кінець ХІІст. Никінівський літопис описує похід 1472 року на Пермь московського загону під проводом князя Федора Пьострого. Князь народу комі внаслідок цього походу стає васалом Москви. Після цього великі групи московсььких колоністів приходять на території комі. У ХVІст. російські промисловці Строганови сприяють закріпаченню корінного населення на берегах Ками. Виступаючи в Кудимкарі з приводу припинення існування Комі-перм''ятського автономного округу, Володимир Путін закликав зберегти мову, культуру і традиції комі-перм''яків. Напевно, без власної автономії їм це зробити буде лише…
В Україні нараховується 1165 комі-перм''яків, з них 898 назвали рідною мовою російську, 160 мову комі, 78 – українську.
Карели
Самоназва – “карьяла”, “карьялат”. У російських литописах вони відомі як “корела”. Мова карелів належить до прибалтійсько-фінської гілки фіно-угорської групи.
Карельська мова поділяється на три діалекти: власне карельський, лівіковський і людіковський. Відмінності між ними настільки суттєві, що це стало перешкодою на шляху створення літературної карельської мови. У Карельській автономії Росії як офіційна використовувалися російська і фінська мови. У цьому адміністративному утворенні карели становлять абсолютну меншість населення, приблизно 16%.
Колишню Корело-Фінську ССР довелося понизити в статуті до автономії через певні делікатні обставини: спочатку вона перестала бути фінською внасолідок утечі фінів до Фінляндії, а потім туди чкурнула й більшість корелів, що не побоялися жахів буржуазного світу. Нині в РФ корели мають реальні перспективи остаточної асиміляції, та етнічного зникнення. Майже всі карели в Карелії двомовні, з явною перевагою російської мови.
Цей маленький народ зробив великий внесок у світову культуру. Йдеться про знаменитий епос “Калевала”. Його провідна ідея – боротьба народу за свободу:
Будьте тверді немов скелі Немов башти із заліза І невтомно щит свободи На руці своїй тримайте…
Гарний заклик, в тому числі й для громадян України, над усе в доленосному 2004 році. А карелів на теренах України: 1522 особи, 1244 з них вважають рідною російську, 145 – українську і 96 осіб – карельську.
Вепси і іжорці
Самоназва – “вепся”. Росіяни називали іх чуддю. Мова належить до фіно-угорських і не має власної писемності. Більшість вепсів асимілювалися і взяла участь в етногенезі росіян. Поступово асиміляція вепсів, іжорців, воді з росіянами відбувалась через зближення звичаїв, обрядів, матеріальної культури, що сприяло глибокому зросійщенню. Самі представники цих народів вважали себе росіянами і казали: ми росіяни, лише мова інша. Сказати б, фіно-угромовні росіяни. Ці процеси, що відбувалися в ХІХ і навіть ХХ столітті дають чимало цікавого матеріалу для розуміння всього етногенезу росіян.
За переписом 2001 року в Україні є 281 вепс (вепську мову визнали рідною 11 осіб, російську 63, а українську аж 186), та 812 іжорців. А воді вже немає зовсім. І не лише в Україні, а взагалі.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.
