Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 00:10

"30 хвилин у різних вимірах": 1 Травня - Свято Праці.


Ірина Халупа

Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:

Київ, 1 травня 2004 року.

Ірина Халупа

Говорить радіо “Свобода”. Здоровенькі були, дорогий слухачу. Вас вітає Ірина Халупа з передачею “30 хвилин у різних вимірах”. Тема сьогоднішньої програми – 1 травня, свято праці.

Міжнародне свято трудящих має своє коріння в традиціях язичницької Європи. З самого початку травень був торжественним святом весни, прокидалася родюча земля, нагрівалося заспане зимове сонце, природа пульсувала життям та безмежними можливостями. Травневі свята вплелися в канву християнських свят попри те, що церква завзято з ними боролася.

Оскільки травень супроводжував весняні польові роботи, праця стала невід‘ємною частиною травневих свят. В добу Середньовіччя торговельні гільдії та спілки відзначали свята своїх патронів у травні. Згодом гільдії перетворилися в товариства та профспілки і в ХІХ столітті травень остаточно увінчався з трудом у боротьбі за восьмигодинний робочий день.

Що це за свято сьогодні, це 1 травня? Чим сьогодні може пишатися український робітник? Що він здобув за весь цей довгий час? Що його захищає сьогодні? Закон? Держава, міжнародне право, профспілка чи, скоріше всього, власна сила, рішучість і воля? Про все це ми й поговоримо сьогодні.

“Міжнародний день солідарності трудящих” в незалежній Україні залишається державним святом, як і декотрі інші, “успадковані” із недавнього минулого. Останнім часом змістовне наповнення цього свята значно, правда, змінилося. З нього майже вивітрився “червонопрапорний пафос”, розмах і помпезність у крокуванні колон, єдинодушність гасел та транспарантів...

Але це свято й надалі залишається зручним приводом для різних політичних сил використати його саме зі своєю метою. Тому в цей день маніфестації, мітинги чи інші способи “святкування” відбуваються окремо в комуністів, соціалістів та інших сил.

Навіть опозиція вирішила не втрачати нагоди – саме на першотравневі свята, як повідомила нещодавно прес-служба блоку “Нашої України”, заплановані “національні акції протесту”. А в інших куточках світу 1 травня собі перебрали ще й антиглобалісти, вони використовують цей день, щоб виступити проти світового бізнесу, проти капіталізму, проти великих міжнародних компаній, які, вони вважають, з‘їдають маленьку людину, збагачують багатих, а бідних роблять ще біднішими.

Щодо переважної більшості українського населення, то вже давненько це свято сприймається як ще один вихідний день, який можна провести чи на городі, при грядках, чи в лісі, при шашликах... Не винятком буде й цьогорічне святкування.

Яким же бачиться нині це свято, про яке середнє покоління українців навіть віршика не забуло: “Перше травня славим здавна – свято праці і весни, а за ним – 9 травня, Перемоги день ясний”? Чи несе воно в собі якусь ознаку сьогодення? Чи еволюціонує в бік простого вихідного дня. Яких в Україні, як відомо, більше, ніж у будь-якій країні?

Щоб відповісти на ці та інші питання, слід згадати насамперед, як усе було від початків, як було ще недавно, а тоді порівняти з тим, що є тепер.

Над тим розмірковує Надія Степула.

Надія Степула

Не зайвим було б згадати, що на світанку нової ери у Римській імперії день 1 травня святкувався як “День капусти”. Це тривало дві сотні літ. А сталося завдяки добрій пам‘яті імператора Діоклетіана. Саме 1 травня 305 року він добровільно відмовився від влади, а правив перед тим два десятки років. Решту свого життя він відбув у чудовому палацику в Салоні, вирощуючи нові сорти капусти...

Ще деякі з народів Європи пов’язують свято Першотравня з іменем римської богині Майї. Є інші версії святкування перших днів травня, не пов’язані з міжнародною солідарністю трудящих і ґрунтовно забуті...

А “Міжнародний день солідарності трудящих” справді ще недавно символізував солідарність “совєтського народа” з революційною боротьбою пролетаріату в країнах капіталізму. На пострадянських просторах однією з перших країн, яка “викреслила” це свято зі свого календаря, була Литва. Це сталося в 1990 році. Відтоді день Першотравня в цій та інших пострадянських країнах найчастіше є причиною політичних диспутів чи навіть зіткнень правих і лівих сил.

Свято це впродовж багатьох десятиліть – уже понад століття - набуло певних традицій. Вони сягають своїми початками часу Другого Інтернаціоналу, який і ухвалив постанову святкувати першотравень. У тому Інтернаціоналі брав участь львівський друкар Йосиф Данилюк. Саме у Львові вперше в Україні відбувся і першотравневий мітинг робітників – у 1890 році. Відтоді з’явилися традиційні вже гасла боротьби за демократію.

Через рік 1 травня відзначили і в Чернівцях, ще через рік – у Станіславі (тепер це Івано-Франківськ). У Харкові першотравнева масштабна демонстрація відбулася вперше у 1900 році. А вже з 1905 у багатьох містах України маївки, мітинги, страйки та інші ознаки цього свята стали традицією. Та наймогутнішого розмаху це свято сягнуло вже після Жовтневої революції 1917 року.

Першотравень “крокував” неосяжними просторами, набуваючи рис іноді фантасмагоричних. Ось як описано одне зі “святкувань” в Гуляйполі – у спогадах Нестора Махна: “...міліція, яка за весь час свого існування ще нікого не заарештувала, розбіглася із Гуляйполя. Анархісти зробили доповідь для маси демонстрантів про чикагських мучеників-анархістів. Демонстранти вшанували їх пам’ять колінкуванням і попросили анархістів вести їх негайно на бій проти уряду, всіх агентів буржуазії. Але день минув без ексцесів...”.

Рік від року на колишніх радянських просторах святкування Першотравня ставало все гучнішим, величнішим, до нього приурочувалися якісь нові досягнення в розвитку господарства; до цього дня достроково виконували і перевиконували плани, щось там “здавали в експлуатацію”, зводили нові будинки й видавали напередодні ключі від квартир “передовикам соціалістичного виробництва”.

З-поміж багатьох інших встановлених уже радянською владою свят – “День Паризької комуни”, “День Червоної Армії”, “Жовтнева річниця”, “День липневих днів” і т.п., свято Першотравня було не тільки примусово масовим, а й направду любленим масами. Процесії з оркестрами, прапорами, співами, урочистими врученнями премій та нагород заполонювали вулиці міст і містечок.

Особливо екзальтовані учасники таких процесій втілювали в життя ідеї Першотравня ще в один оригінальний спосіб – називали своїх новонароджених доньок Даздрапермами. Це означало “Да здравствуєт Первоє Мая!”... Ще трохи тих Даздраперм доживає віку в новітніх країнах, які постали з колишнього СРСР. Ще разом з іншими спадкоємцями імен та ідейних засад виходять на першотравневі мітинги чи маніфестації, і йдуть вулицями й майданами, яких давно немає – бо перейменовані.

Багато з них ідуть за привидом свого свята, самі схожі до привидів з іншої епохи... Всі інші учасники таких святкувань прагматично використовують цей день – кому як вдасться. Наповнюючи його хто новітніми політичними гаслами, хто – шашликами, а хто – просто биттям байдиків.

Ірина Халупа

Львів належить до числа тих міст в Україні, де 1 травня святкують ще від 1890 року. Львівська бруківка пам’ятає і мирні демонстрації та віча з нагоди міжнародного свята солідарності, і запеклі бійки з поліціянтами та міліціонерами.

Пам‘ятає Львів примусові радянські паради і вимушено щасливі обличчя демонстрантів, які біля трибун змушені були вигукувати: “Ура!”. Тодішні місцеві комуністичні вожді дивилися на простих людей, так би мовити, згори, з трибуни.

Але прийшов травень 1990 року і тоді ті ж самі боси від партії тихенько сиділи і боялися показати носа на вулицю. Бо 1 травня нині покійний лідер Народного руху України, голова Львівської облради В‘ячеслав Чорновіл вивів на вулиці сотню тисяч галичан на масовий похід, аби продемонструвати Україні кінець совєтської імперії. Львів’яни і день солідарності трудящих – тему продовжує Галина Терещук.

Галина Терещук

За останні роки незалежності львів’яни уже втомилися слухати заяви політиків про якісь провокації, що, мовляв, плануються на 1 травня. Я поцікавилась у кількох львівських інтелектуалів, а що то для них означає 1 травня. Вони лише вибухнули сміхом, кажучи, що то звичайний день і не захотіли мені щось коментувати у мікрофон: “Мовляв, ми за 70 років совєтів ситі по горло їхніми “празднічками”.”

Мої співрозмовники вважають, що цього дня усілякі акції потрібно просто ігнорувати. Бо в іншому випадку львів’яни вкотре упіймаються на гачок, і їм в чергове припишуть антиросійські настрої.

Побоювалася місцева влада різноманітних сутичок на 1 травня і понад століття тому. І тоді цей день був вихідним, працювали хіба деякі робітники. Так, наприклад, друкарі. Тому про ранкові події 1 травня уже можна було дізнатися по обіді, за кавою.

Львівські часописи писали: “Між львівськими робітниками не було і сліду якогось грізного настрою, а власті, може, і без потреби заводили незвичайні міри осторожности й полохали людей з околиці Львова, мовляв, не приходьте завтра до міста, бо буде біда. То спричинило переполох, ніхто не наважився приходити до міста. На торговицях було пусто – ні хліба, ні городини, навіть м’яса годі було роздобути… Ще звечора ходили містом поліційні патрулі з насадженими багнетами. Тим часом, нині скрізь спокійно...”

Таку інформацію подавала про 1 травня уже по обіді львівська преса кінця ХІХ століття. У львівському архіві зберігся звіт комісара поліції Шехтеля про перебіг першої маївки у Львові, у якій взяли участь понад 2 тисячі осіб. З нього довідуємося, що центром урочистостей 1 травня у Львові стала міська ратуша, яку організаційному комітетові надав президент міста пан Мохнацький.

1 травня, як звично, робітники не зібрались на Краківській площі для зголошення праці, а поспішали до ратуші з метою взяти участь у зібранні, яке, завдяки чудовій погоді відбувалось на подвір’ї міської ратуші. Серед основних вимог, які сформували робітники, було запровадження 8-годинного робочого дня для дорослих і 6-годинного для тих, кому 14-18 років; ліквідація нічної праці жінок, ліквідація акордної праці, яка знижує ціну й надмірно висилює робітників; збільшення промислових інспекторів, яких мають обирати самі робітники.

День 1 травня 1890 року у Львові завершився триразовим “Віват!” на адресу президента міста, який надав приміщення Ратуші для проведення зібрання.

А ще із старих львівських газет можна довідатися, що у другій половині ХІХ століття створювались чисельні робітничі об’єднання. А ними доволі вміло маніпулювали тодішні політики. Зрештою, за більше, аніж століття нічого не змінилося. Хіба що в Україні поменшало робітників, які мандрують чужиною у пошуках праці. І для них, дітей Совєтського Союзу, 1 травня асоціюється не із днем, коли відстоюють свої права і об’єднуються, а лише залишилося примусовим святом, яке нічого не значить.

А ще 1 травня чимало моїх знайомих іронічно звертатимуться один до одного “С празднічком таваріщі!”. Бо, кажуть, лише з гумором можуть ставитися до дня, яке спотворила радянська система.

Ірина Халупа

Якщо справедливе твердження, що курка вилупилася із яйця, то справедливе й інше: більшовизм вилупився з учення Карла Маркса. Після цієї процедури, звісна річ, він розвинув те, що містилося в ембріоні, і додав до цього деякі набуті практикою риси. Сказане стосується і центральних моментів марксистської ідеології – ролі праці та її носіїв (себто пролетарів), від імені яких, за задумом, мали виступати марксисти-ленінці.

Насправді ж у теорії марксизму з самого початку містився хибний пункт – апологетика фізичної праці. Тим часом праця розумова, наукова та праця організаційна, менеджерська має не менше значення.

Отож сталося так, як і мало статися: владу в Росії 1917 року захопили більшовики, які виступали у ролі таких собі менеджерів людей фізичної праці. А далі покотилося... І ці менеджери для кращого комуністичного виховання пролетарів почали їх розстрілювати та кидати їх до ҐУЛАҐу. Слово – Сергієві Грабовському

Сергій Грабовський

У класичному марксизмі феномен праці посідає центральне місце. Адже саме праця, за Марксом, є джерелом усіх багатств, що їх має людство, і так само праця формує людину і суспільство, зумовлює їхній розвиток від нижчих щаблів до вищих. Звідси і логічний висновок політичної філософії марксизму: “вся влада має належати людям праці, бо вони є сіль землі та творці історії.”

Як же розглядав сам Маркс працю? Ось фрагмент із першого тому “Капіталу”: “Праця є насамперед процес, що відбувається між людиною і природою, процес, в якому людина своєю власною діяльністю опосереднює, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою... Для того щоб привласнити речовину природи у формі, придатній для її власного життя, вона приводить у рух належні її тілові природні сили: руки і ноги, голову, пальці. Діючи з допомогою цього руху на зовнішню природу і змінюючи її, вона в той же час змінює свою власну природу.”

Як бачимо, у “Капіталі” йдеться тільки про фізичну працю. Звідси й така декларативна шана пролетарю як її носію, засвідчена багатьма текстами так званих “класиків марксизму-ленінізму”.

Проте як поєднувалася у більшовиків теорія з практикою? Ця партія прийшла до влади, маючи у своїй програмі, зокрема, 8-годинний робочий день та ліквідацію всіх форм примусової праці. Проте вже 1918 року більшовики впровадили трудову повинність у містах та реквізицію збіжжя у селян.

1920 року другий за рангом персонаж партійного керівництва Троцький почав формувати трудові армії, а теоретик та улюбленець партії Бухарін оголосив примусову працю обов‘язковою умовою переходу до комунізму, а розстріли – ефективною формою впровадження трудової дисципліни. Ленін же схвалив як оновлену марксистську теорію, так і практику.

Відтак Сталін тільки творчо продовжив справу Леніна, Троцького і Бухаріна. 1933 була скасована видача паспортів колгоспникам, тобто відбулося фактичне нове закріпачення села. 1940 року робітники та службовці втратили право зі своєї волі переходити з підприємства на підприємство. Заробітної ж плати чи натуроплати трудоднів навіть у мирний та врожайний час ледь вистачало на відтворення фізичної сили “найвільніших у світі” совєтських трудящих. Саме так були розраховані норми споживання у плановому господарстві СССР. Що вже казати про воєнну добу чи про багатомільйонний ҐУЛАҐ.

Утім, більшовизм породив ще одну категорію “трудящих”, про яку мовчав “Капітал”. Ідеться про партійну номенклатуру, фізичний бік праці якої полягав хіба що у візуванні розстрільних списків. Саме вона, всупереч ідеологічним настановам марксизму, стала панівним класом у “пролетарському” суспільстві. Хоча, з іншого боку, сам Карл Маркс також не працював на верстаті і не рвався до цього.

Ірина Халупа

Велика частина працездатного українського населення ще не забула першотравневих свят з обов’язковою, як у якомусь містичному ритуалі, “демонстрацією трудящих”. І всі ці трудящі “демонстрували” свою солідарність з “трудящими” інших країн, особливо “капіталістичних”, оскільки на всіх радянських просторах панувало, як відомо, “соціальне благоденство”. Весь цей фальшивий набір ритуалів і гасел вже давно девальвований, а нової якості свята на його місці створити в сучасній Україні, здається, не вдалося.

Послухайте розмову мого колеги Тараса Марусика з головою Конфедерації вільних профспілок України, народним депутатом, членом фракції Блоку Юлії Тимошенко Михайлом Волинцем.

Тарас Марусик

Пане Волинець, скажіть, будь ласка, чим, з Вашого погляду, є день 1 травня? Чи це повноцінне свято, чи порожнє воно? Що є міф і що є реальність сьогодні, в сьогоднішній Україні?

Михайло Волинець

Сьогодні про традицію залишається мало що говорити. Тому що від цього свята одні відмежовуються по тій причині, що його перехопили комуністи, і намагаються провести це свято під червоними прапорами.

Демократичні сили на це свято якось дивляться трошки скоса. Інші дивляться на це свято як на період пробудження весни, якогось відродження. Треті ностальгують, що це свято було завжди всенародним, на нього підбивали якісь підсумки, до нього готувалися, готувалися всі вийти разом проявити в той же час свою солідарність як святковість настроїв.

А що торкається конкретно сьогоднішнього дня, то з одного боку, якось роздроблені ми. Роздроблені не тільки по політичним якимось поглядам, ми роздроблені на соціальні групи. Влада на свято дивиться по-своєму, а робітники, які сьогодні невчасно отримують зарплату, які сьогодні знедолені владою олігархами, відчувають себе покинутими, на жаль, в нашій державі.

Профспілки також розділені на різні групи. Тому такого масового виявлення солідарності в нашій державі 1 травня не буде. Масового виходу на вулиці, по вище сказаним мною причинам, теж не буде. Але я думаю, що це свято відродиться через профспілки як день солідарності профспілок і боротьби за свої права. Я думаю, що це буде в найближчі роки.

Тарас Марусик

З Вашого погляду як голови однієї з великих профспілкових організацій України, наскільки реально сьогодні боротися в ситуації соціального розшарування в Україні, про яке Ви сказали, за свої конкретні права на кожному підприємстві, в кожній галузі кожній людині?

Михайло Волинець

Актуальність і мотивація боротьби існує як ніколи сьогодні в Україні. А реальність боротьби сьогодні зовсім звужена, тому що незалежні профспілки, які реально намагаються представляти інтереси людей найманої праці, вони сьогодні під тиском влади, під тиском олігархів, корумпованих елементів.

І вони не можуть активно поводити свою діяльність і активно брати участь у боротьбі. Тому що, в першу чергу, зайняті боротьбою за своє виживання за право на існування незалежних профспілок в нашій державі як демократичному елементу розвитку суспільства.

Тарас Марусик

Чи може це означати, що інші профспілки не є під пресом влади і працюють “на руку” влади?

Михайло Волинець

Інші профспілки, такі, як, наприклад, Федерація профспілок України, є “кишеньковою” федерацією. Вони працюють, в першу чергу, на обслуговування влади. Що торкається ще одного типу профспілок, це “жовті профспілки”, які створюються Суркісом, Пінчуком, Медведчуком і таке інше. Вони працюють на обслуговування, на замовлення, конкретне замовлення певних завдань цих олігархічних груп. На жаль, таке відбувається.

Тарас Марусик

Чи Ви маєте якісь конкретні приклади того, що Ви сказали про “жовті профспілки”?

Михайло Волинець

Наприклад, Профспілка працівників, підприємців і роботодавців. Це – нонсенс, парадокс для загального суспільства і для нашої держави.

Тому що ця профспілка, з одного боку, ніби-то представляє інтереси людей найманої праці, з другого боку, представляє інтереси роботодавців. Це – порушення Конвенції №87: “Право на свободу асоціацій”, де чітко сказано, що роботодавці не можуть бути членами профспілки людей найманої праці. Це різні інтереси і різні групи, об’єднані в одну профспілку. Це є характерна ознака “жовтої профспілки”.

В той же час проходить підміна діяльності профспілок, тому що ця профспілка підписує генеральну угоду. І зрозуміло, який зміст цієї генеральної угоди може бути. Це угодницька і узгоджувальна позиція, в першу чергу, а не принципіальна позиція сторони.

Що торкається старих профспілок, то зрозуміло, що більше 60% голів центральних комітетів, верхівка старих профспілок була призначена на високі профспілкові посади ще за радянських часів, 15-20 років назад, які прийшли з партійних органів, з партійних структур і ті, які не проявили себе активно, як перспективні працівники на партійній роботі.

Ще за радянських часів профспілки називали “кладовищем для партійних робітників”. Це ті, які не справилися з роботою, не проявили себе як перспективні люди. А зараз вони вже всі постаріли – їм всім за 65 років, під 70 і більше. Вони просто відсиджують на цих посадах, вони паразитують на профспілкових членських внесках. І знову ж, вони паразитують на тому майні, яке вони отримали у спадок після розвалу Радянського Союзу.

А таке майно складало суму 3,5 млрд. доларів. Частину вони вкрали цього майна, частину продали. Залишилося на 1,5 млрд. Є, на чому паразитувати. Вони займаються також комерційною діяльністю, також отримують гроші. А якщо займаються профспілки комерційною діяльністю, основна складова поступлення коштів є від цієї діяльності, а не від членських внесків, то вони, в першу чергу, бізнесмени, ніж профспілковці. Вони не підзвітні перед членами профспілок, поскільки звіти отримують мало внесків, і не основна частина доходів це.

Ірина Халупа

Андрій Охрімович не працює в поті чола. Він не оре нивки. Не копає картоплі. Не косить трави. Він працює словом, хоча іноді змушений підняти чи то книжку, а то ручку а, може, й келих. Але свято трудящих навіює в нього певні асоціації, а то й навіть сни. Причому, не завжди приємні. Андрій Охрімович.

Андрій Охрімович

Іноді мені сняться кошмари. За тло їм правлять червоні кумачі першотравневих демонстрацій часів Микити та Брєжнєва. На Микиту припадає дитинство, на “броватого” – юність та служба у війську. Потім з цековських шпар вигулькнув вірний наступник “вусатого” – Андропов “сотоваріщі”.

Перевірка документів у кінотеатрах та кабаках плюс швидка смерть гебівського одоробала ще раз нагадала про хрестоматійну розбіжність між бажаннями та можливостями. Не дав Бог свині роги, а то б усіх переколола. Був ще один кошмар – першотравнева демонстрація у ’86-ому. Чорнобиль густо приправлений брехнею червоної влади. В риторику бавились не тільки комуністи. Поети складали поеми, прозаїки гострили нюх на переміни. Дехто, між затишними пуфиками спілчанської “кватері” тренував перед дзеркалом гнівну шевченківську зморшку. Переміни не забарились. Географічна пляма на генеральній голівці перетворилась на знак часів непересічних. Саперні лопатки загрузли у рваних ранах тбіліського натовпу, шмагонули “трасери” у прибалтійських столицях. У Стокгольмі, тим часом, беззахисним ембріоном здригнулась “мислішка” про нобелівську премію миру для “главного пєрєстройщіка”. Далі Фарос, тремтячі п”ястуки “спасатєлєй отєчєства” і... незалежність. Кошмар, або ж карикатура починається саме звідси. Все, про що мріяв заяложений радянськими “учілками” Шевченко, збулося. Українського радіоефіру де-факто не стало, та ж хріновина “постігла” й телебачення. Гострі газетні язики, в кращому випадку, роздвоїлись. Решта Кирп Гнучкошиєнкових задзякали та виключно заакали. У Москві од того всього аж розвиднилось. “Тіпа” – “пашутілі і хватіт”. “Сказалі же ваши в Пэрэяславлэ” навіки разом, “ну і ладно”. А то “нєзалєжность, нєзалєжность”, - вєрно Лєонід Даніловіч.”

Лєонід Данилович, канєшно же нє протів. Він за мир і “празнік трудящіхся во всєм мірє”. Через те ми маємо точну інформацію про те, що вкраїнські робочі 1 травня таки вийдуть на Хрещатик і обов’язково вип’ють їм положене, і не буде їх у день той хапать за барки рідна міліція, і буде їм “харашо і тепло”. І гратиме над усім тим безсмертний твір Чубинського “Ще не вмерла Україна”.

Ірина Халупа

Ностальгія, зайвий вихідний, кожна працююча людина повинна відпочивати... Такими словами кияни описують 1 травня. Їх розпитувала Марина Пирожук.

Марина Пирожук

Що, власне, для Вас означає 1 травня? Чи має він якесь наповнення, чи це просто звичайний вихідний день для Вас?

Респондент 1

Так. Це дуже гарне питання. В дитинстві це свято для нас було дуже гарним святом. Святкували його і наші батьки, і діди, і всі одноразово. Була демонстрація, після демонстрації йшли додому, був святковий стіл.

Марина Пирожук

А зараз?

Респондент 1

Я вже людина пенсійного віку і зараз ми з жінкою це обов’язково відсвятковуємо, готуємо святковий стіл, берем бутилочку. І, звичайно, може, до ідеологічного значення цього питання ми не влазимо. Воно в нас має ностальгію. У нас навіть трошки бажання, щоб воно було так, як раніше.

Респондент 2

Це залишилося із радянських часів, коли було 1 травня святом. І тому для мене є святковим днем, але ж не головним днем в моєму житті. Тому для мене це вихідний день, святковий день.

Марина Пирожук

А як Ви розумієте цей день? Ви сказали, що для Вас це святковий день. Як Ви його тлумачите?

Респондент 2

Тому що 1 травня – це більш менш День трудящих. Кожна людина працююча повинна відпочивати, так? Тому для мене це якби відзнака того, що людина працює, робить свої починання. І тому це свято є святом для кожної людини.

Респондент 3 (переклад з російської)

Звичайний вихідний день та й все. Символу ніякого немає.

Респондент 4

Не замислююся так...

Респондент 5

Ну, звичайний вихідний день, і все. А що тут, як тут воно? Для мене значення немає воно.

Марина Пирожук

Пані, скажіть, будьте ласкаві, що цей день для Вас означає? Чи має він якесь наповнення?

Респондентка 6

Немає ніякого наповнення. Але це зайвий вихідний. Ми з друзями збираємося добре відсвяткувати цей день, і відвідати батьків.

Респондентка 7 (переклад з російської)

Ви знаєте, я приїхала з Росії. І 1 травня для мене – це свято, квіти, тюльпани і така духовна рівновага.

Респондентка 8

Мотивацій щодо цього дня я не маю. Просто це, дійсно, зайвий вихідний. Просто можна погуляти, відпочити і нормально провести час з друзями.

Респондентка 9

Він для мене нічого не означає.

Респондентка 10

Цей день для мене нічого не означає.

Респондент 11 (переклад з російської)

В нас буде це свято і в нас буде вечірка!

Респондент 12

Цей для нас святкується заради наших там прадідів, дідів і так далі. І ще ми б хотіли цей день відзначити як день перемоги над ворогами.

Марина Пирожук

Над якими ворогами?

Респондент 12

Над усіми. Ворогами, які бувають у житті. І цей день може дати нам славу і перемогу над усім цим. І Кучму геть!

Ірина Халупа

Це була передача “30 хвилин у різних вимірах”. Десь колись я прочитала, що коли праця є приємною, то й життя стає радісним, а от коли праця стає обов‘язком, то життя перетворюється на неволю. На цій ноті – до наступного тижня. Я, Ірина Халупа, бажаю вам ясної погоди на душі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG