Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 19:05

“Країна Інкогніта”: Визволення Криму.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 4 травня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта”– це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Говорить радіо “Свобода”. Вітаємо вас, шановні слухачі!

Історія Другої світової війни й Україна – ця тема містить стільки таємниць і неоднозначних моментів, що їх вистачило б на десятки наших передач. Одному такому наче й відомому, але насправді досі мало осмисленому моменту цієї війни присвячений наш сьогоднішній радіожурнал.

З вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Звучить пісня

Ленинград и Севастополь – неприступный для врагов, Севастополь – гордость русских моряков

Максим Стріха

Визволення Криму навесні 1944 року, отже 60 років тому, традиційно подається як свідчення героїзму червоних бійців і командирів, а також переваги радянського стратегічного мистецтва і суспільного ладу.

Якщо з першим твердженням можна хоч почасти погодитися – слухачі передачі зрозуміють, чому лише почасти, - то друге твердження спростовується фактами історії. На жаль, історії трагічної і вельми кривавої.

Сергій Грабовський

Спершу кілька слів про те, як Крим був завойований Вермахтом при підтримці румунських військ. Восени 1941 року 11-а армія Манштейна, в якій не було жодного танка, скориставшись тим, що чисельно більші червоні війська були розтягнені по Кримському півострову для відсічі міфічному німецькому десанту, розгромила їх й оволоділа майже всім Кримом, за винятком Севастополя. Тут німецькі війська були спинені вогнем потужної корабельної і берегової артилерії Чорноморського флоту і частинами Приморської армії.

На зламі 1941-42 років радянське командування висадило у Криму цілих три армії, які відвоювали Керченський півострів. Але у травні 1942 року, попри потрійну перевагу Кримського фронту у людській силі, танках та артилерії, 11-а армія Манштейна вщент розгромила цей фронт; через півтора місяці німці оволоділи Севастополем, полонивши 95 тисяч бійців і командирів.

До осені 1943 року ситуація докорінно змінилася. Червона армія вийшла на підступи до Криму з півночі і зі сходу, з боку Керченської протоки. У перші дні листопада 1943 року в районі селища Ельтиген південніше Керчі був висаджений морський десант, загалом понад 9 тисяч бійців під командуванням полковника Гладкова.

У середині ж листопада потужний десант висадився північніше Керчі: на ньому діяла ціла армія: спершу вона звалася 56-ю, потім – окремою Приморською. Одночасно Крим був заблокований з півночі. Але тут наступ радянських військ спинився.

Максим Стріха

І тут сталося те, що неодноразово відбувалося під час радянсько-німецької війни, починаючи з 22 червня 1941 року і до 8 травня 1945 року.

Сергій Грабовський

Загальні сили Приморської армії на північному плацдармі під Керчю перевищували шість дивізій із сотнею танків. Але всі наступи цієї армії мали наслідками тільки нові тисячі жертв.

Ельтигенський же десант був, як то кажуть, списаний командуванням, у ньому залишилося менше двох тисяч боєздатних багнетів і його місією стало відволікати німецькі війська.

До речі: всі ворожі сили під Керчю, які зупинили наступ двох десантів, складалися з 98-ї піхотної дивізії Вермахту за підтримки двох рот румунських танків. Отож, коли всі заплановані командуванням наступи не вдалися, ельтигенському десантові дозволили діяти на власний розсуд.

Зачитують спогади: В ніч на 7 грудня 1943 року загін полковника Гладкова у складі 1500 бійців убрід форсував Чурбаське озеро і пройшовши без жодного пострілу 20 кілометрів тилами противника вранці, діючи в основному холодною зброєю, захопив ключову позицію – гору Митридат, яка височіла над Керчю і південну околицю міста. А загін майора Григоряна пройшов місто наскрізь, перетнув передній край і без втрат вийшов у розташування Приморської армії.

Оборона німецької дивізії кілька годин була паралізована; один удар – і вона впала б, і Приморська армія вільно рушила б через Керч на Феодосію і далі вглиб Криму – бо ж інші 9 ворожих дивізій були задіяні на обороні Перекопу і південного берегу Сиваша.

Але сталося незбагненне. Приморська армія провела слабеньку артпідготовку, потім з‘явився ріденький ланцюжок піхоти у супроводі шести танків, постріляв і відступив на висхідну позицію.

Ельтигенські десантники ще три дні трималися в Керчі. Коли закінчилися боєприпаси, вони евакуювалися морем до своїх. А група прикриття вийшла до своїх через бойові порядки ворога.


Максим Стріха

Так згадують про ті бої учасники Ельтигенського десанту і флотські командири. Улітку минулого року ми розповідали про єдиний успішний танковий удар літа 1941 року, який поставив під загрозу весь німецький наступ на Півдні. То був єдиний такий удар, коли самі танкові командири планували і проводили його, без детально розписаних наказів армії, фронту чи Ставки.

Так само і під Керчю: ушестеро потужніші радянські війська нічого не могли вдіяти з ворогом; але як тільки змучена місячними боями група десантників одержала можливість діяти на власний розсуд – вона одразу ж похитнула всю стратегічну ситуацію в Криму. Бо ж якби її успіхом скористалася Приморська армія, то вона змогла б розпочати швидкий наступ, який неминуче змусив би німців перекинути кілька дивізій з-під Перекопу – і тоді звідти одержали б змогу ударити радянські стрілецькі і танкові корпуси, і все закінчилося, найшвидше, тоді ж, у грудні 1943 року.

Я не кажу вже про те, що тоді Кримський півострів було б звільнено, очевидно, незміренно меншою кров’ю радянських солдатів і офіцерів, серед яких значну частину становили нашвидкуруч мобілізовані, майже не вдягнені і дуже погано озброєні хлопці і дядьки з визволених українських сіл і містечок Лівобережжя. Чия кров, здається, була для радянського командування справді дешевшою від води.

Сергій Грабовський

Всього на той час у Криму було тільки 10 німецьких і румунських піхотних та кавалерійських дивізій. Радянські війська мали над ними кількаразову чисельну перевагу, але, як бачимо, не було переваги в оперативному та тактичному мистецтві.

Так само навесні 1944 року, коли розпочався генеральний наступ радянських військ у Криму, перемога була здобута за рахунок великої чисельної переваги і великою кров‘ю.

Тільки втрати сухопутних військ в ході Кримської операції перевищили, за офіційними даними, 85 тисяч, а за підрахунками сучасних істориків – понад 100 тисяч.

Тим часом абсолютна більшість німецьких і румунський військ із Криму була майже без перешкод евакуйована. Тим часом участь Чорноморського флоту у Кримській операції могла б дозволити уникнути десятків тисяч даремних жертв.

Перед мікрофоном науковий редактор журналу “Морська держава” Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Радянський Союз воював так же, як і будував. Тобто, максимально нераціонально, з величезними невиправданими втратами людей і матеріальних ресурсів.

Це яскраво проявилося під час визволення Криму від німецько і румунських військ навесні 1944 року. На початку цієї операції радянський Чорноморський флот мав у своєму складі 1 лінкор, 4 крейсери, есмінци, канонерські човни, підводні човни, торпедні катери. Але весь цей потенціал не використовувався під час боїв у Криму.

Значною мірою це спричинилося до великих втрат сухопутних військ. Слід зазначити, що корабельна артилерія відіграла без перебільшення велику роль в усіх прибережних операціях.

Танкові групи Гудеріана, Гьопнера, Гота зупинялися щойно входили до зони дій морських гармат. Так було у Франції під Дюнкерком, де танкісти Рейху не ризикнули підставитися під 400-міліметрові гармати британських лінкорів. Так було під Талліном, де саме морська артилерія стала основою оборони міста.

Під час оборони Севастополя палубна артилерія використовувалася епізодично, кораблі флоту виконували функції головним чином транспортного засобу для перевезення військ та боєзапасу.

Можна, до речі, дуже довго перераховувати всі прорахунки армійського і флотського командування на кримській дільниці фронту.

Зокрема, радянські адмірали абсолютно не розуміли, як скористатися своєю гегемонією на Чорному морі, де Німеччина та її союзники Румунія і Болгарія мали суто символічні морські сили.

Адмірали чекали армад супротивника, яких не було і не могло бути. Саме проти цих армад було поставлено дуже багато мін, на яких вибухали власні кораблі.

Особливо вражають суто соціалістичні зустрічні перевезення, коли кораблі Чорноморського флоту наприкінці 1941 року вивезли із Севастополя 15 тисяч тон боєзапасу, а на початку 1942 року привезли до Севастополя 17 тисяч тон боєзапасу.

Це призвело до того, що захисники Севастополя на початку червня 1942 року опинилися практично без набоїв. Зате причали міст Поті і Батумі на Кавказі було завалено боєзапасом.

Водночас радянське командування панічно боялося ризикувати кораблями через що і було кинуто напризволяще на мисі Херсонес 70 тисяч солдатів і матросів.

Дії Чорноморського флоту були надзвичайно невдалими. Через те Сталін боявся його майже цілковитою загибелі за зразком Кримської війни чи суїциду 1918 року під Новоросійськом.

Таким яскравим свідченням військового непрофесіоналізму, неохайності та недбальства в підготовці операцій може бути напад 26 червня 1941 року на румунський порт Констанся есмінців “Москва”, “Харьков”, “Сообразітєльний” та крейсера “Ворошилов”. “Ворошилов” і “Сообразітєльний” не брали участь у боротьбі з береговими батареями супротивника.

Результат: радянський підводний човен Щ-206 торпедував есмінець “Москву”, а сам загинув від глибинних бомб есмінця “Сообразітельний”.

Саме для приховування цієї правди видаються монументальні грубезі томи про героїчний морський шлях Чорноморського флоту у роки Великої Вітчизняної війни.

За цілу цю війну лінкор і крейсери Чорноморського флоту потопили лише один корабель – власний буксир в порту міста Поті через невдале маневрування лінкора “Паризька Комуна”.

Отже, фактичний провал Чорноморського флоту під час визволення боїв за визволення Криму не був випадковим. Незважаючи на багаторічну саморекламу радянських адміралів і генералів, німецькому командуванню вдалося евакуювати з Криму переважну більшість своїх військ всупереч тотальній гегемонії на морі Чорноморського флоту, а в повітрі – радянської авіації.

Максим Стріха

Історія не має умовного способу, і ми це повторювали в нашій передачі безліч разів. Але військове мистецтво умовний спосіб якраз має.

Тут усе багаторазово планується, вивчається перед операцією, а так само і після неї, часом через десятки років.

Висновок з усього, що ми почули однозначний – масове використання флоту істотно змінило б ситуацію під час боїв за Кримський півострів наприкінці 1943 – на початку 1944 років.

Але адмірали Чорноморського флоту більше боялись сталінського гніву у разі втрати якогось із великих кораблів флоту, аніж думали про збереження десятків тисяч життів.

А й справді, навіщо їм було думати про це, коли й досі однією з чільних фігур пострадянської міфології лишається маршал Жуков, весь військовий хист якого полягав у засипанні ворожих позицій тисячами, десятками тисяч і сотнями тисяч трупів росіян, українців, білорусів та інших підневільних мобілізованих підданців сталінської імперії.

Сергій Грабовський

І наостанок. Переможні радянські війська, які у першій половині травня 1944 року зайняли Крим, за кілька днів були використані при депортації кримськотатарського народу. Героїв війни радянський режим зробив співучасниками геноциду.

Вели радіожурнал Країна Інкоґніта Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG