Доступність посилання

ТОП новини

20 років з часу смерти автора мовного бестселера “Як ми говоримо”.


Тарас Марусик

11 травня 2004 року.

Наталя Мусієнко

На черзі – наша постійна рубрика “А мова – як море!”. Сьогоднішня передача присвячена видатному українському письменникові і неперевершеному знавцеві української мови Борисові Антоненку-Давидовичу, 20 років з часу смерти якого минуло 8 травня. Далі – ведучий рубрики Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Борис Антоненко-Давидович став відомим ще в 20-і роки минулого століття. Одначе всередині 30-их років сталінська “косарка”, маховик якої особливо сильно розкрутився в Україні, забрала його в свої жорна на 23 роки.

Повернення письменника з таборів збіглося з “відлигою”. У нього відкрилося “друге творче дихання”. Крім прози, він опублікував кілька книжок статей і спогадів про літературне життя, літературу й мову.

Знаковим став збірник спостережень над українською літературною мовою “Як ми говоримо”, який вийшов у 1970 році. За дивним збігом обставин, ця книжка виявилася останньою, надрукованою до його смерти в 1984 році.

В одному приватному листі від 6 січня 1971 року Антоненко-Давидович зазначив, що офіційно його не звинуватили за відмову давати свідчення на суді у справі Валентина Мороза, але неофіційні санкції почалися: “...знято в журналі “Україна” вже ухвалену до друку мою повість “Завищені оцінки”, не друкуються в “Літературній Україні” мої дальші мовні нотатки “Ваговиті дрібниці” й, нарешті, не буде видано додаткового тиражу “Як ми говоримо”.

Отож навряд чи зможу я наступного 1971 року “порадувати читачів новими творами”, як Ви того мені бажаєте... Ну, що ж – доведеться писати “для вічности”, відкладаючи написане в папку “Як умру, то поховайте...”.

Професор Інституту журналістики Київського Національного університету ім. Т.Шевченка, доктор філологічних наук, заслужений журналіст України Олександр Пономарів був особисто знайомий з видатним письменником, бував у нього вдома. З ним він часто консультувався.

Олександр Пономарів

Короче кажучи, він був моїм порадником у галузі культури мови і взагалі в багатьох галузях.

Тарас Марусик

Чому, будучи першокласним прозаїком, Антоненко-Давидович зайнявся проблемами культури української мови, - запитав я Олександра Пономарева.

Олександр Пономарів

Бо він був письменник, перекладач, який дуже дбав про високий рівень своїх оригінальних і перекладних творів. А одним із показників високого рівня є саме культура мови.

Їх нам тепер багатьох не вистачає: і Максима Рильського, і Антоненка-Давидовича, зокрема, для того, щоб підносити на належний рівень культуру мови.

Антоненко-Давидович був дуже великим авторитетом у цій галузі. До нього зверталися і укладачі словників. Якщо російсько-український словник 1968 року тритомний – це великий крок уперед, у порівнянні з російсько-українським словником 1948 року, то, зокрема, і завдяки Антоненкові-Давидовичу.

Він був одним з ретельних, уважних рецензентів цього словника і давав слушні поради.

Тарас Марусик

Професор Олександр Пономарів вважає, що особливої великої ваги книжка “Як ми говоримо” набуває тепер – і не лише через запропоновані там найкращі мовні варіянти, але й через категоричне неприйняття суржику.

Олександр Пономарів

Коли вийшла ця книжка, перше її видання в 1970-му році, Антоненка-Давидовича звинувачували в націоналізмі, бо він йшов проти течії, а течія тоді була спрямована на створення нової історичної спільноти радянського народу з єдиною російською мовою, течія на зближення мов.

А суржик це і є одним із наслідків зближення мов, тому Антоненко-Давидович виступав категорично проти нього, він виступав за українську мову в її найкращих зразках.

Тарас Марусик

Гостем рубрики “А мова – як море!” був відомий український мовознавець Олександр Пономарів. На сьогодні – все. Тарас Марусик, радіо “Свобода”, Київ.
XS
SM
MD
LG