Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 21:12

"30 хвилин у різних вимірах": День Матері.


Ірина Халупа

Київ, 8 травня 2004 року.

Аудіозапис програми. Перша частина:

Аудіозапис програми. Друга частина:

Ірина Халупа

Говорить радіо “Свобода”. До вас завітала Ірина Халупа з передачею “30 хвилин у різних вимірах”.

Здоровенькі були, дорогий слухачу!

Щороку другої неділі травня, коли в Україні цвітуть сади, святкуємо День Матері. З 1995 року це свято стало офіційним.

“День Матері” – це тема нашої передачі. Хоча наші сьогоднішні героїні – це матері з серйозним стажем, тобто бабусі. Залишайтесь з нами.

День Матері в Галичині пам‘ятали ще з дорадянських часів. В інших країнах Заходу святкують це свято майже 100 років. Точна дата змінюється, але День Матері завжди відзначають у травні, і завжди в неділю.

Культ вшанування богинь має прадавні коріння у наших предків. Зокрема, вшанування матері-Землі та оспівування весняного її пробудження – звичай, який розпочався ще VI-IV тис. до н.е., у Добу Великої Богині Матері. Це епоха кам’яного віку, панівної ролі жінки, культу Матері-Землі. Отже, історична основа звичаю Дня Матері вже лежала на поверхні.

Вперше в світі День Матері було вшановано у США в 1910 році у штаті Філадельфія. А в 1914 році на клопотання американки Анни Джарвіс (яка рано втратила матір і дуже за нею тужила), звернулася вона до влади, запропонувавши вшановувати в один день матерів, Матір-Землю, і Матір-Божу.

Серед української громади День матері вперше влаштував Союз українок Канади у 1928 році. Канадські українки звернулися у його трактуванні до прадавньої української традиції та звичаю, а тому й вирішено було його вшановувати у другу неділю травня.

В українській народній традиції, ще в прадавніх звичаях закладалася психологія глибокої шани до матері, яка була напряму пов’язана з вірою у сили природи, у все те, що оточувало людину, доки вона долала свій життєвий шлях на Землі-Матері. Здавна наші предки вшановували головне жіноче божество в пантеоні прадавніх божеств – Мокош. Інші боги були чоловічими. Мокош була покровителькою породіль та жіночих ремесел – прядіння та ткацтва.

У слов’янських казках розповідається про Матір Сонця, як про “віщу прялю”. Прядіння – це магічний мотив, пов’язаний з жіноцтвом, джерелом життя і смерті, долі і родючості. Мокош була богинею-матір’ю, її шанували, як дарувальницю життя, першопричиною життя і смерті. Збереглися її символічні зображення у вишивках: жіноча фігурка у вигляді деревця.

Отже, вшановуючи День Матері, вшановуємо цілий духовний шар образів прадавнього звичаю, який гармонійно поєднує людину з природою, як її мислячу часточку, яку, до всього, наділено здатністю любити... Але вже в новітньому розумінні, коли всі ці прадавні образи втілюються в одну особу, рідну матір, бабусю, прабабусю, прапрабабусю...

Звучить “Пісня про рушник”, написана Андрієм Малишком.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала, Ти водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов''їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші твої. І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої. Я візьму той рушник, простелю, наче долю, В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, і вірна любов. І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю: І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Я виростала без бабусь. Мамина мати молодо померла, а батькова жила дуже далеко і бачила я її в дитинстві один раз. Мені завжди здавалося, що мене життя таким чином трохи обдурило – ось усі мої ровесники мали бабусь до яких вони їздили, які їх любили, розповідали їм про світи, які живуть лише у пам‘яті... А ось у мене цього не було...

В Україні виростають мільйони дітей. Їх виховують дуже часто не самі батьки, а бабусі. Бо мами працюють, якщо їм пощастило то в Україні, якщо пощастило менше, то десь далеко – в Італії, Чехії, Іспанії...

Однак те, що більшість із нас завдячує своїм вихованням не батькам, а саме бабусям, на думку вчених, має великий сенс. Бо так було запрограмовано самою природою. Ба більше, саме виховання внуків продовжує життя жінок. Марія Щур пояснить детальніше.

Марія Щур

Вчені довго не могли відповісти на запитання, чому жінки живуть довше, ніж чоловіки. Адже з точки зору природи, ми повинні дати потомство, підготувати його до самостійного життя, а потім поступитися місцем новому поколінню.

Насправді ж, жінки продовжують жити ще довго після того, як їхні діти стають дорослими, а вони самі втрачають можливість народжувати дітей. Чоловіки ж, незважаючи, на спроможність до розмноження у літньому віці, помирають раніше.

Нещодавно фінським вченим, здається, вдалося розлущити цю загадку природи. І їхня відповідь полягає у тому, що жінки живуть довше, бо вони потрібні для виховання внуків.

Міркка Ладенпера та її колеги з фінського університету міста Турку на величезному статистичному матеріалі, зібраному впродовж двох століть у Фінляндії та Канаді, показали, що природа діє цілком раціонально: за кожен десяток років після 50 жінка сприяє появі двох додаткових внуків, тобто продовжує свій рід не лише у першому поколінні, а закріплює успіх ще і у другому.

Як же вона “сприяє” появі внуків? – запитаєте ви. “Багатьма різними способами!” – відповідають вчені, які опублікували своє дослідження у журналі "Nature". Наприклад, коли бабуся жива, і навіть коли вона не живе поруч, її діти мають більшу кількість дітей, які мають більше шансів досягти дорослого віку. Також наявність бабусі означає, що діти заводять власних дітей раніше і проміжок між народженнями дітей є менший. Тобто йдеться не про генетичний ефект, а про цілком конкретну допомогу – фізичну і моральну.

У своєму дослідженні фінські вчені доводять, що з усіх живих істот “феномен бабусі” притаманний лише людям. Він розвивався еволюційно і типовий для всіх без винятку суспільств. При цьому, не важливо, чи жінка походить з багатої, чи з бідної родини, скільки дітей вона має сама, і чи вона має синів, або доньок. Головне, що сама її присутність допомагає її дітям справлятися з їхніми батьківськими функціями.

Дослідження, по суті, підтвердили те, що ми і так давно знали: незалежно від того, як складаються стосунки між батьками і дітьми, бабуся для внуків життєво необхідна. Проте, завдяки фінським вченим ми точно знаємо ще одну річ – що і внуки потрібні бабусі, бо вони продовжують її життя у самому буквальному сенсі.

Сумний момент настає тоді, коли виростають внуки, і дітям вже не потрібна допомога із їхнім вихованням. Втішає хіба те, що цей момент настає чимдалі пізніше, бо жінки пізніше народжують і їхня тривалість життя зростає щороку на кілька місяців. Тож цілком можливо, що покоління нинішніх тридцятилітніх ще сповиватиме своїх онуків у столітньому віці.

Ірина Халупа

Марія Щур розповідала про те, як виховання внуків продовжує життя жінок.

Хто краще може сказати про свою бабуся, як не самі онуки – ті, для кого й живуть бабусі, приховують щось смачненьке і здійснюють бажання своїх коханих онуків. Бабуся завжди має час для онуків, знає, про що вони мріють і ніколи не сварить. Хіба інколи, трішки і то після цього поцілує.

“Моя бабуся найкраща, вона смачно готує.”

“У мене усі чотири бабусі дуже смачно печуть.”

“Я через день приїжджаю до своєї бабусі, роблю з нею уроки, але вона мене так смачно годує!!!”

“Мене дуже любить бабуся. Вона мені завжди робить щось добре. Навіть, коли я її не прошу.”

Так розповідали про своїх бабусь моїй колезі Галині Терещук учні 2-Б класу Львівської середньої школи №28.

Галина Терещук

Підніміть руки, хто має бабусь!

Учень 1

Я маю прабабусю. Їй вже десь 96 років.

Галина Терещук

А ти буваєш в неї в гостях?

Учень 1

Був.

Галина Терещук

Але що ти любиш в своєї бабусі?

Учень 1

Вона така, як Вам сказати, мила просто.

Галина Терещук

А як ти її кличеш, як ти звертаєшся до неї?

Учень 1

Люда.

Галина Терещук

Просто “Люда”?

Учень 1

Це того що вона мені заборонила казати “бабця”, бо вона каже, що вона ще не стара. І ще є бабця Таня. Вони добрі, вони приймають в гості і помагають в німецькій.

Галина Терещук

А що вона для тебе готує, коли ти приходиш?

Учень 1

Ну, печення, чай завжди дає.

Галина Терещук

А ти маєш бабусь?

Учениця 2

Маю. Мою бабусю звуть Віра Тимофіївна.

Галина Терещук

А як ти звертаєшся до неї?

Учениця 2

Просто “Віра”.

Галина Терещук

Також просто “Віра”?

Учениця 2

Ага.

Галина Терещук

А яка в тебе бабуся? Розкажи про неї.

Учениця 2

Добра, вона завжди ходить з нами гуляти, нам все купує.

Галина Терещук

А ти про свою бабусю можеш щось сказати?

Учень 3

В мене є бабці Ніна і Тамара. Тамара, вона теж добра, ходить зі мною гуляти. А Ніна живе далеко. Але вона моя рідна бабуся теж. А коли я до неї приїжджаю, то вона зі мною ходить теж гуляти.

Галина Терещук

А ви щось бабусям приготували на свято? Буде День Матері.

Дітлахи

Так!

Галина Терещук

Що ви приготували?

Учениця 4

Я приготувала для своєї бабусі гарну відкритку. Вона дуже велика.

Учениця 5

А я приготувала для бабусі малюнок дуже гарний.

Учень 6

А я приготував для бабусі теж відкритку гарну.

Галина Терещук

Кажуть, що в бабусях такі дітки, як ви, люблять те, що вони не заставляють щось робити в хаті, уроки писати... Це правда чи ні?

Учениця 7

Вони нас дуже жаліють! Мама, наприклад, мене сварить, що я щось загубила, а бабуся “Ну не свари Яну! Не свари!”

Галина Терещук

А ти розкажи про свою бабусю.

Учениця 7

Моя бабуся є добра. Вона ходить теж зі мною гуляти.

Галина Терещук

Когось бабуся приводить до школи?

Учениця 8

Мене бабуся не дуже часто приводить до школи. Деколи – мама, а деколи – бабуся. І моя бабуся ще є така добра.

Галина Терещук

Тебе теж бабуся приводить до школи?

Учень 9

Ні, вона має забирає. Бабуся мене любить, готує їсти...

Галина Терещук

А бабуся взагалі сварить коли-небудь? Чи то тільки роблять батьки?

Учень 10

Ні, мене сварить бабуся.

Учениця 11

Мене сварить бабуся. Коли я не з’їла зупи трошки, або щось...

Галина Терещук

Ну так за зупу переважно, а за оцінки?

Учениця 11

А за оцінки теж деколи.

Учень 12

Мене – ні, тому що моя бабуся трошки хвора, і вона навіть не знає, що таке оцінка. А друга – в Росії, вона не чує мене...

Учень 13

Мамина не сварить. Ну деколи сварить, але більше вона хвалить за добрі оцінки.

Учень 14

А моя бабуся – 90-річна. Вона стара, але вона дуже добре ходить.

Галина Терещук

А бабусі вам взагалі показують якісь фотографії?

Учень 15

Показують! Про мого діда...

Учень 16

І мені показує! Про брата мого...

Учень 15

Бо мій дід вже давно помер, а вона мені весь час показує фотографії.

Учень 17

А мені показує фотографії мого прадіда, бо я його не бачив.

Учень 18

А моя – про мого брата, який поїхав в Канаду, двоюрідного.

Учень 19

А моя бабуся, якщо в мене гарна оцінка, вона мене завжди похвалить. А якщо щось погано зробив, або деколи теж мене насварять, а вона мене заставить написати гарно.

Учень 20

Моя бабуся мене забирає завжди зі школи.

Галина Терещук

Тобто, ваші бабусі – найкращі?

Дітлахи

Так!

Учень 21

А моя бабуся в селі.

Галина Терещук

І ти любиш до неї приїжджати?

Учень 21

Та. Вона робить пироги...

Учень 22

А моя прабабуся, її звати баба Галя, вона дуже хороша.

Учень 23

Мою бабусю також звати баба Галя, прабабусю.

Учень 24

І мою баба Галя звати.

Галина Терещук

Ну привітайте! Маєте нагоду привітати своїх бабусь – таке привітання. От що ти хочеш побажати бабусі?

Учень 24

Щоб вона не померла, щоб вона довго жила, була гарна.

Учениця 25

У мене дві баби – Катя і Марія. Я хочу їм побажати здоров’я, щастя, щоб їм завжди було добре і ніколи не було погано.

Учениця 26

В мене баба Галя і баба Слава. Бабі Славі я зроблю такий сюрприз, що десь 3-4 дні я зовсім не буду її нервувати. А бабі Галі (вона – вчителька) я скажу, щоб її не нервували діти...

Учениця 27

А я хочу побажати своїй бабусі, щоб вона була здорова, щоб вона не хворіла, і їй було добре.

Учень 28

Я теж бажаю своїй бабусі багато щастя для того, щоб вона була ще здоровішою і щоб вона вже дійшла до ста років.

Звучить пісня “Пісня про матір”, написана Василем Симоненком.

Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу. - Куди ж це ви, мамо?! - сполохано кинулись діти. - Куди ви, бабусю? - онуки біжать до воріт. - Та я недалечко, де сонце лягає спочити. Пора мені, діти, а ви вже без мене ростіть… - Та як же без вас ми, та що ви намислили, мамо? - А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? - А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на травах , і золото на колосках. - Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і злота, Аби тільки ви нас чекали завжди у воріт. Та ми переробимо всю вашу вічну роботу,- Лишайтесь, матусю, навіки лишайтесь, не йдіть. Вона посміхнулась, красива і сива, як доля, Махнула рукою - злетіли у вись рушники. - Лишайтесь щасливі,- і стала замисленим полем На цілу планету. На всі покоління й віки.

Ірина Халупа

“Історична роль” українських бабусь у вихованні внуків-правнуків переконливо доведена. Не так філософськими трактатами чи дисертаціями, як зафіксована у віковому бутті української літератури.

Бабусі – то передусім берегині домашніх вогнищ та національних святинь; бабусі – то перші, а часом і єдині – знавці сімейних і життєвих таємниць.

В усі часи бабусі тримали у своїх скринях (тепер – у шафах) багато чого такого, що вабило, дивувало, захоплювало і непокоїло – старі сукні та древні вишивки, мальовані портрети чи образки, перев’язані стрічками світлини та листи... А в серцях своїх бабусі мали так багато любові, тепла і доброти, що зігрівали цілі покоління.

Бабусі знають напам’ять безліч смішних і страшних історій, вміють співати колискові та інші пісні, у них завжди можна попросити поради чи підтримки. І в літературі, і в спогадах багатьох історичних діячів згадується мудрість бабусиних приповідок і святість молитов, яких навчають українських дітей справіку бабусі.

У різних літературах світу – в кожній по-своєму – образ бабусі присутній. Та в українській літературі він відтворений особливо тепло й ніжно. Цей образ має свою символіку і часто наділений рисами ідеальними. Пов’язаний із невловним відблиском світла Богородиці в очах, одухотворений та овіяний легендами.

Є й образи бабусь, наділені смішними чи сатиричними рисами (пригадаймо твори Олександра Довженка), але завжди теплі. Навіть коли бабусі за щось сварять своїх онуків, то є за що...

Продовжує тему Надія Степула.

Надія Степула

Образ бабусі асоціюється з пухнастими котами, які присутні завжди десь поруч; із м’якими клубками вовни, з якої бабусі плетуть шкарпетки чи светрики; з вогнем у каміні, печі або кухонній плиті; з призабутою мелодією колискової чи влучною приповідкою.

У великого українського поета Василя Симоненка рідна бабуся згадується із любов”ю і турботливістю. У поезії “Баба Онися” змальовано долю іншої бабусю – чужої – але так само трепетно овіяної любов”ю.

Французький письменник Марсель Пруст у циклі романів “У пошуках втраченого часу” змальовує образ своєї бабусі – так само з любов”ю і ніжністю.

Гортаючи сторінки різних книг, можна натрапити на образи бабусь, і будуть вони не те що однакові – звичайно ж, дуже різні – але будуть завжди позначені всепроникним людським теплом. Чи то в документальній повісті “Біла ворона” Миколи Горбатюка, чи в історичній прозі білоруського письменника Уладзімера Арлова – спадкоємця принципів письма Василя Бикова, чи в поезії Любові Голоти, чи у клинописі глиняних табличок – скрізь є образ бабусі. Невмирущий образ жінки, яка беззастережно любить, здатна на самопожертву й ніколи нічого не просить взамін...

Бабусь у людини завжди дві. Рідко поети, художники, композитори, політики згадують обох. Чому в пам’яті вирізьблюється одна з них найвиразніше? Мабуть, відповідь на це запитання ховається не тільки в соціокультурному плетиві, а й просто в життєвих збігах.

Як правило, діти не часто мешкають із двома бабусями, переважно з однією – в одній сім’ї. Саме та бабуся, яка присутня поруч, яка розповідає казки чи ліпить вареники ось тут, поряд – вона й усвідомлюється як невіддільна від усього світу...

Обділені, напевно, ті, у кого бабусі не дожили до появи внуків. Обділені й ті, чиї бабусі з різних причин не брали участі у вихованні своїх онучат. Усе це – на рівні кожного окремого випадку. Загальним залишається те, що без бабусиної присутності світ дитини збіднений на той один сонячний промінь, від якого іноді насправді розвиднюється...

Я мала щастя мати двох дорогих бабусь – одну поряд, другу – далеко. Одна вміла пекти пиріжки з яблуками і черешнями, інша – з калиною і квасолею.

Одна співала мені про вербовую дощечку, по якій “ходить Настечка”, про котика біленького та про козака у житі, друга – розповідала історію свого – а вже й мого – роду та навчала, як смажити карасів у сметані.

Одна бабуся була завжди поряд – і вчила, як вишивати хрестиком, а як – “стебельком”, як розрізнити романок від рум’янку і як лікувати травами. Рятувала теплими літніми вечорами від літаючих леликів, яких чомусь дуже приваблювало моє довге волосся, заплітала коси і втирала сльози завжди чистеньким фартушком.

До другої бабусі я їхала, як на свято, бо то була довга дорога, з автобусами, поїздами, вокзалами і лимонадом, з передчуттям радісних зустрічей і нових вражень.

Мої обидві бабусі залишили мені в спадок найдорожче – світло любові. То світло струменить від полотняних вишитих сорочок, рушників і скатертин, на яких все ще цвіте їхня калина і літають їхні ластівки; червоні коралі та срібні перстеники зберігають тепло працьовитих рук; потьманілі від часу підсвічники приймають у свої долоньки віск нових свічок.

На старих фотографіях усміхнені бабусі – молоді і красиві. Їхні очі дивляться на мене з тією ж далекою ніжністю, любов”ю і мудрістю. Так, ніби вже тоді вони знали, що їхня ніжність, любов і мудрість, дарована маленькому дитячому серцю, допоможе мені переступати в житті найвищі пороги болю...

Ірина Халупа

До Дня Матері Тарас Марусик розпитував двох київських школярів про їхніх бабусь. Вони – рідні брати. Одному – 13, другому невдовзі сповниться 15 років.

Тарас Марусик

Розповідає старший з них, учень однієї з київських гімназій Микола.

Микола

В мене є дві бабусі і один дідусь. Одна бабуся живе під Києвом, а друга з дідусем живе в Карпатах. Мені дуже подобається приїжджати до них влітку. Я кожне літо приїжджаю до них.

Там мене, можна сказати, відгодовують, бо після навчального року я приїжджаю до них худий. В Карпатах я кожен день їм домашній сир, сметану і п’ю козине молоко, їм фрукти. А в іншої бабусі я теж їм фрукти, коров’яче і козине молоко.

Тарас Марусик

А ось як про своїх бабусь розповідає менший брат Миколи Павло, якому 13 років.

Павло

Я дуже люблю їздити до своїх бабусь. Вони дуже добрі. Частіше їжджу до бабусі, яка по материній лінії. А до бабусі, яка по батьковій лінії, я їжджу трошки рідше, тому що відстань велика між Києвом і Яремчею.

Тарас Марусик

Ти сказав, що вони дуже добрі. Тільки через це ти їздиш?

Павло

Ні. Не тільки через це. А й тому, що я дуже люблю своїх бабусь. Вони до мене гарно ставляться, я їх поважаю, і поважаю своїх батьків.

Тарас Марусик

Обом хлопцям поталанило, адже частину літніх канікул вони можуть провести під Києвом, а частину – в Карпатах. Оскільки в бабусі під Києвом великий город, то, як розповів Микола, він допомагає садити і копати картоплю. Він каже також, що бабусі прищепили йому любов до домашніх тварин і птиці, і йому подобається їх годувати.

Їздити до бабусь Миколі подобається і через можливість купатися: в однієї – в річці Пруті, а в іншої – в ставку.

Павло згадує, як ще до школи він цілий рік прожив у бабусі під Києвом.

Павло

Ще коли був маленьким, я цілий рік був у бабусі по материній лінії. Я багато навчився, дуже багато чого я там усвідомлював. І мені дуже запам’яталося те, де я був.

Ми з бабусею часто працювали на городі, копали. Бабуся мені пояснювала, як садити, вона мені показувала багато цікавих і нових для мене на той час речей.

Тарас Марусик

А тепер – про Карпати, де живе інша бабуся.

Павло

В Яремчі я більше люблю бути біля бджіл, хоч вони і кусаються...

Тарас Марусик

На запитання, чи достатньо часу він буває у своїх бабусь, Павло відповів так.

Павло

Я не вважаю, що достатньо того, що я в Яремчі. Я буваю не дуже й рідко так, але я хотів би більше часу проводити з обома моїми бабусями.

Тарас Марусик

Не забув Павло і про маму.

Павло

Я б ще хотів сказати про свою маму. Вона нас виховує, багато працює і чесно – так само, як і тато. Мама виховує нас так, що ми виросли і мали добру освіту.

Тарас Марусик

А ось що бажає своїм бабусям і мамі старший брат Микола.

Микола

Я хотів би їм побажати здоров’я і довголіття.

Ірина Халупа

Описати своє емоційне прив‘язання до матері чи бабусі, не кожному по перу та й не по пам‘яті, бо не кожному пощастило виростати з бабусею.

Але іноді, може в пам‘яті закарбуватися одне однісіньке слово, якась фраза, що стане дороговказом або стрижнем життя. Саме таку фразу змалювала в пам‘яті Павла Вольвача на завжди його бабуся...

Павло Вольвач

Коли я був юним і світлим, парадна вантажівка соціалізму, прикрашена пінопластовим Іллічем і бутафорними пролетарями з колгоспницями, ще бадьоренько котилася вперед. Щоправда, справжні пролетарі в затінку тої парадності жили своїм, трохи іншим життям.

Ні, проти влади не виступали, просто стиха матюкали парторга і розповідали анекдоти про генсека. Над ними світило сонце, витали пахощі заводського мастила і легкі алкогольні випари і, як то і буває в реальному житті, мерехтіли і переливались одне в одне Добро і Зло.

От в реальне життя я і вірив. На все ж решту дивився скептичним маргінальним поглядом, мружачись під уявним козирком пролетарсько-вуркаганської кепки. І таких, як я, було багато.

Єдине, де мій інтерес виходив за межі зацікавлень ровесників – це так зване “національне питання”. І тут я не був загадкою сам для себе, бо в мене був батько. Всі мої “ізми”, вся “контра” – від нього.

А от як він таким получився, звідки в нього влилась ця затята – до тремтіння посірілих безкровних губів – чи переконаність, чи любов, чи що – це вже питання. Не був і його батько, мій тобто дід, якимось особливим у цьому плані. І баба не була. Хоч тут я, можливо, й помиляюся...

Ще й тепер в пам’яті зринає уривок розмови. Не розмови навіть, бо я мовчу, баба говорить щось про минуле, про батька свого, Оксентія, вбитого в громадянську якимось харцизами – кажуть, везли його вночі на бричці і кололи шаблями, і невідь-де дівся потім, навіть могили немає...

Так ось, баба щось говорить, скрушно киваючи головою, коричневі вузлуваті пальці лузають квасолю в пелену, а губи раптом видихають чітко й осудливо: “Завладіли, руснаки...”

Зігрітий чорнозем городу, надвечір’я, тіні від кожної грудки і бадилини, розлущені сухі квасоляні стрючки на землі... І фраза, така кров”янисто-крамольна і така справжня (слова “органічна” я тоді ще не чув), що мені аж серце починає пришвидчуватись, а у вухах дзвенить тиша, і баби я вже наче й не чую...

Ото й була правда. Не ксенофобія, не якийсь шаблезубий “ізм”, а здоровий народний глузд, до кінця не витолочений ні післяпереяславськими підступами, програними революціями, ні колективізаціями, ні голодоморами... І здатність називати речі своїми іменами, без облудних тоталітарних і ліберальних евфемізмів.

І хай потім чекають на тебе шкільні політінформації і програма “Врємя”, армійські ленінські кімнати і суворе пасемце цехового парторга. “Ну-ну!” – шептатимеш ти собі, і посміхатимешся подумки. Бо в пам’яті стримітимуть зовсім інші слова...

Ірина Халупа Це була передача “30 хвилин у різних вимірах”, присвячена усім нашим милим бабусі та матері. Тим хто її почує, та й тим, хто не зможе її почути, шлю найсердечніші бажання з святом Дня Матері... Здоров‘я, щастя, багато внуків, радості та ясної погоди на душі! З вами була Ірина Халупа. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG