Доступність посилання

02 грудня 2016, Київ 21:55

“Інтернет-майдан”: пожежа на військових складах у Запорізькій області; президентські перегони. "Палата №6": ЄЕП чи ЄС; вибухи на військових складах під Мелітополем. "Екстрема в Павутині": інавгурація президента Росії В.Путіна; 9-те Травня у Чечні. Нове у літературному житті: видання книги "Українські традиції".


Андрій Охрімович

Аудіозапис програми:

Київ, 10 травня 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

“Україна між ЄС та ЄЕП: від зіткнення інтеграцій до їх сумісності”. Таким є заголовок статті президента Центру Разумкова Анатолія Гриценка, розміщеної на сайті “Аналітик.орг.юей”. І сам заголовок, і поданий фактаж дихають звичним для української політичної думки абсурдом і нічого доброго у найближчій перспективі не обіцяють.

Далі серія заголовків на сайті “Української правди” в унісон вищенаведеному: “Генсек Ради Європи закликає не повторювати Мукачевого на виборах президента”, “У Мукачевому діють принципи Йосипа Віссаріоновича”, “Тимошенко, Костенко та ще 47 депутатів вимагають від Васильєва заборонити СДПУ(О)”.

Все це, так би мовити, ріже цвяхом по честолюбству правовірного українця і настрою аж ніяк не піднімає.

Ну, а потішити його мала би інформація про те, що українська мова є третьою за поширеністю у Євросоюзі. Популярність рідномови пояснюється чисельною діаспорою насамперед у країнах Балтії, Польщі, Угорщині, Словаччині та Чехії.

Беручи до уваги відсутність України у цьому перфектному товаристві, втіха од такої популярності є максимально малою.

І ще одна невтішна інформація. Перестало битись серце Джеймса Мейса, американця, який своє життя віддав Україні.

Ще у 82-му році на міжнародній конференції про Голокост і Геноцид він заявив: “Щоб централізувати повну владу в руках Сталіна, потрібно було вигубити українське селянство, українську інтелігенцію, українську мову, українську історію, знищити Україну як таку...”

Детальніше про це на сайті “Української правди” в матеріалі Вахтанга Кіпіані “Американське серце віддане Україні”.

Далі Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.

Надія Шерстюк “Пожежа на військових складах у Запорізькій області” - тема № 1 українських віртуальних часописів.

“Вибухи снарядів відбуваються з частотою один-два на хвилину. Число жертв катастрофи досягло п’яти осіб,” - повідомляє “Українська правда”.

Ситуація ускладнюється тим, що поблизу складів з боєприпасами, в 70 км, розташована Запорізька атомна станція.

“Проблема надлишкових боєприпасів, які залишилися для Збройних сил України від збройних сил Радянського Союзу є однією з найболючіших, - веде далі “Укрправда”, - на жаль, треба сказати, що усвідомлення деяких гострих проблем Збройних сил, які треба терміново вирішувати, інколи сприймаються, як ніби-то якісь там капризи нового міністра оборони і треба, щоб трапився чи то Артемівськ, чи отаке ЧП, щоб зрозуміти, що кардинальне реформування Збройних Сил – це перезріла проблема”.

Сайт “Версії” відзначають, що час від часу українські політики і військові експерти порушують питання про дотримання техніки безпеки під час зберігання боєприпасів. Однак недостатнє фінансування української армії не дозволяє гарантувати цю саму безпеку.

У Віктора Януковича як єдиного кандидата від влади на президентських виборах, з’явилися одразу три конкуренти: Сергій Тигіпко, Анатолій Кінах і Валерій Пустовойтенко.

Останньому присвячує свою статтю “Контекст”. На думку видання, шанси у лідера НДП невисокі, можливо, це політичний хід для того, щоб зайняти одне з основних місць у команді Януковича, але як би там не було, сам факт активності Пустовойтенка є “інтригуючим”.

Інший кандидат на президентську посаду, Олександр Мороз, вже не приховує своїх амбіцій. Він різко критикує своїх колишніх соратників по опозиційній трійці, якої, вочевидь, вже більше не існує.

Минулого тижня пішов з життя Джим Мейс, відомий дослідник Голодомору 32-33-го. “Американець, - пише “Телекритика”, - який присвятив своє життя історії України, не маючи жодного українського кореня, переїхав до України і прожив тут 12 років”. Саме завдяки пану Мейсу світ дізнався про страшну трагедію українського народу.

Андрій Охрімович

На одному з Інтернет-форумів вчитали думку, що наївно претендує на концепцію: “Як грізно все виглядало! Брежнєв: “Ми нашу Польщу, нашу братню Польщу, у біді не залишимо і нікому не віддамо”. 1999 – те ж саме про Мілошевича. 2003 – те ж саме про Ірак. 2004 – те саме про Аджарію та Прибалтику.

Аналітики в Кремлі міняються, а пенсне те саме. Крізь нього видно “чотко”, кого треба підтримувати.

Завдання на осінь: українські вибори. Ця аналітична мініатюра має засвідчити неабиякі знання в галузі політичної анатомії. Себто звідки ноги ростуть.

На загал “Палата № 6” настільки далеко просунулася вперед в галузі розуміння “Як Воно Насправді”, що пацієнти не встигають передати все, що осягнули.

Спілкування дедалі більше перетворюється на змагання енцефалограм. Це, як детектор брехні: людина складає присягу, а енцефалограма показує: “Е, ні, бреше!” Такі енцефалограми, про всяк випадок, непогано було б замалювати. Для нащадків.

Санітар Віктор Недоступ, озброївшись клізмами, олівцями та ватманом поринає у творчий екстаз і разом з аборигенами до болю знайомої палати пише етюди.

Віктор Недоступ

Українськими форумами прокотилася “луна гаєм” – було закинуто тему під назвою “Кінець свідомих ілюзій - Україна ніколи не стане членом ЄС”.

Відвідувачі видання “Фор-Ю-Ей” хто поохкав, хто посьорбав, але надто вбиватися не стали.

Такий собі персонаж Гайди до Байди плутаним українським дистилятом пояснив, що Європа нами не цікавиться, оскільки правлять Україною зайди.

Такий собі Адвокат вважає, що “спочатку треба скинути братську руку, а з Європейським Союзом ми самі розберемось”.

Підсумовує настрої меседж від такого собі Влада: “Та хрін з ним, з Проді та Європою... Вони вже самі з Європи Азію роблять...”

На форумах “Української правди” до теми поставилися ще спокійніше.

Дописувач за підписом Ден полемізує з таким собі Джо, котрий обурився вимогами Ради Європи стосовно мукачівських подій. “Проді не представник Ради Європи, до якої ми, начебто, входимо. Типова підміна понять”.

Відвідувач за підписом Том радить уважніше дивитися телевізор: “Там показують, що рада Європи знаходиться у Страсбурзі (Франція), а Проді з ЄС-ом – у Брюсселі (це Бельгія)”.

Однак цю тему швидко посунуло вбік повідомлення про вибухи на військових складах під Мелітополем.

Влад Хед з форумів “Українського порталу” пише: “Дуже добре, що Україна відмовилася від ядерної зброї, інакше радіус поразки був би не сімдесят кілометрів, а значно більше”.

Такий собі Будулай цікавиться: “Кому це в голову прийшла думка розміщувати сховища боєприпасів неподалік від газопроводу, нафтобази, залізничного вузлу, АЕС, не кажучи вже про десятки населених пунктів?”

Дописувачка на прізвисько Хохлушка бачить у вибухах певну суспільну технологію: “От, наприклад, Бровари. Потрапила болванка в будинок, розвалила з гори до низу. Що ви думаєте? Всіх швиденько розселили, далеко-далеко, на окраїни. На “вбиті” квартири. Дім, зрозуміло, відремонтували, але попередніх мешканців туди не пустили, а квартири тупо роздали місцевим військовим товстопузикам. А тут яке поле для відмивання грошей! Скільки спишуть... А скільки під реконструкцію відмиють...”

На сайті “Майдан.Орг” одразу запідозрили, що після минулорічних вибухів у Артемівську Нацбезпека та оборона нічим не поворушила – для “майданівців” є очевидним, що ніяких інспекцій не було.

Персонаж на ім’я Слово дивується, як це українські телеканали не дотумкали повісити це на Ющенка, мовляв, чому він, будучи прем’єром, ще в 2001-му не виділив кошти на пожежну безпеку?

Іншім відвідувачам не до іронії. Центральним питанням стало: “Хто торгує українською зброєю, і хто цю торгівлю прикриває?”

А на “Фор.Ю-Ей” з’явилася звістка: “Слава Богові! Мелітопольщину вкрили дощі і допомагають гасити пожежу”.

Андрій Охрімович

Є такі дати і такі події, за якими прочитується ціла епоха. Щось значуще та знакове. І до них намагаються підладнати плин нового життя. Зазвичай це виглядає досить урочисто: із міддю оркестрів і лопотінням промов.

Але іноді в ситуацію втручається фатум. Тоді червоні дати і річниці оповиває містичний морок. А ще сутінь небезпеки і запах гарива. Саме такий присмак мали події, що рясно миготіли минулого тижня.

Далі Павло Вольвач. Рубрика “Екстрема в Павутині”.

Павло Вольвач

В одній з бостонських клінік помер Гаетано Бадаламенті, капо ді тутті капі, бос “Коза ностри”. Дону Гаетано пішов, йому був дев’ятий десяток, над ним легкою хмаркою світились часи “сухого закону”, капелюхів-канотьє і автоматів “Томпсон”. Тож я хотів порозмірковувати про відхід цілої епохи. Але не вийшло – приспіли події помасштабніші і ще більш знакові.

Насамперед, інавгурація президента Росії Путіна. Вона відбувалася 7-го травня і, думаю, не варто пояснювати вибір дати: переможні сальви з далекого 45-го, вусата тінь генералісимуса, тост “за вєлікій русскій народ” тощо.

Щоправда, урочистості трохи підпсували нацболи, котрі, захопивши сцену Большого театру, протестували проти “самодержавця Путіна” і, за їхнім висловом, “відновлення самодержавства”. Виставу лимонівці вибрали теж символічну – “Мазепа”.

До інавгурації президента всєя Русі готувалися і в Чечні. Тамтешінй президент Кадиров планував до врочистої дати взяти в полон іншого татешнього президента Масхадова.

Російські сайти переможно сурмили про стиснення кільця довкола бунтівного Аслана, а також довірливо повідомляли про крайній занепад бойового духу повстанців.

Дух продовжував занепадати, але в акурат 9-го травня вибухнув кілограмом тротилу під час параду на грозненському стадіоні. Загинув і сам Кадиров, і кілька його найближчих сподвижників. Командуючому російськими військами в Чечні вибухом відірвало ногу.

Насамкінець, про Україну, де теж без містики не обійшлося. 6-го травня на артилерійських складах під Мелітополем розпочалася потужна пожежа. Понад 4 тисячі умовних вагонів з артснарядами вибухають і по сьогодні, і під цю канонаду Україна відзначає святкові дні.

Андрій Охрімович

У мене, грішного, складається враження, що зверхники українські з Україною знайомі по радянським військовим фільмам, де на басовиті пафосні слова короткорослих комісарів здоровезний позитивний хохол додає догідливим тоненьким голоском: “Несе Галя воду...”

Аналогічним чином політики поінформовані про народ український. Їм здається, що той ніяких рис, крім менталітету, не має, а глибина людських переживань вимірюється соцопитуваннями та передвиборчими рейтингами. Ну, а традиції, фольклор зводяться до хліба на рушнику, коли на підприємство приїздить якийсь папік.

Принаймні, таке мало привабливе та не надто осмислене лице має українська культура, яку декларують на популярно-офіційних рівнях впродовж останніх років.

Результатом такої “просвіти” можна вважати спроби освятити горілку та цигарки на Великдень, про що розповідали деякі київські газети.

Куди нормальній людині податися? Де знайти інформацію про свої традиції? Далі Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

Наприкінці минулого року Харківське видавництво “Фоліо” у серії “Перлини української культури” видало досить солідну за обсягом книжку “Українські традиції”. Упорядники зазначають, що зібрані в ній матеріали “формують цілісну картину духовної і культурної діяльності українців у різні часи та епохи”.

Що ж входить до антології? Геродотова “Скіфія” і “Велесова книга”, “Виклади давньослов’янських легенд” Якова Головацького і уривки з “Дохристиянських вірувань українського народу” митрополита Іларіона.

У розділі, присвяченому історії, фрагменти з “Історії Запорізьких козаків” Яворницького, “Вивід прав України” Пилипа Орлика, “Книги Битія Українського народу” Костомарова, а на додачу Четвертий універсал Центральної Ради.

Духовну, так би мовити, частину збірки складають апокрифи, житія деяких перших руських святих, невеличкі підбірки народних переказів, дум, найвідоміших пісень.

На особливу увагу заслуговує змістовна праця Артура Ярещенка “Етнографічні особливості України”, що показує широкий спектр духовно-культурних традицій нашого народу. Завершується збірка описом змісту свят православної церкви, витягом з грецько-католицького катихизму та народним хліборобським календарем.

Якщо ж говорити про загальне враження від книжки, то воно двоїсте. Кожен текст, матеріал, розвідка самі по собі цінні та цікаві. Хіба що таке сумнівне джерело, як “Велесову книгу”, не варто було вміщувати без певних застережень.

А от все разом викликає відчуття якогось вінегрету. Схоже, видавці намагалися зібрати “всякої тварі по парі”, охопити все, дотичне до теми. Навряд чи виправданий такий підхід.

Втім, на загал, книжка може бути корисною і школяреві, і вчителю, і всім шанувальникам народних традицій.

Ну, а для тих, хто серйозно цікавиться етнографією, а до того ж віддає перевагу мандрам у Мережі, можу порадити зазирнути на сайт “Українська етнографія” (http://etno.iatp.org.ua). Сайт, попри скромний дизайн, досить інформативний, містить численні матеріали: курси лекцій, розвідки, довідники, статті, і не лише тексти, а й фотоальбоми, мапи, довідки про проекти й Інтернет ресурси, пов’язані з українською етнографією.

Може, саме новітні технології допоможуть нам повернутися до предковічних традицій. Або, принаймні, дізнатися про них трохи більше...

Андрій Охрімович

“Може, навіть ти докотишся до того, що в тридцять років невилазно сидітимеш у якомусь барі і ненавидітимеш кожного, хто скидатиметься на колишнього футболіста з університетської команди. А, може, навпаки, станеш вельми освіченим і ненавидітимеш людей, які неправильно розмовляють. Чи, може, осядеш у якійсь канторі і жбурлятимеш скріпками в стенографістку, що сидітиме навпроти...”

Такий ось кавалок для роздумів од пана Селінджера під зав’язку цього випуску “Інтернет-майдану”.

В київській студії разом зі мною працював Михайло Петренко. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень.

Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG