Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:15

“Права людини: українська реальність”: У Харкові звільнили з-під варти учасників першотравневої акції опозиції; Редакцію дитячого видавництва “Соняшник” виганяють на вулицю; Чи безпечно їздити дорогами Львова?


Надія Шерстюк

Аудіозапис програми:

Київ, 11 травня 2004 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. У київській студії перед мікрофоном Надія Шерстюк, звукооператор Сергій Балабанов.

Ми вітаємо вас, шановні слухачі!

-

У Харкові звільнили з-під варти учасників першотравневої акції опозиції;

-

Редакцію дитячого видавництва “Соняшник” виганяють на вулицю;

-

Чи безпечно їздити дорогами Львова?

Такі, серед іншого, теми цього випуску.

Після трьох діб адміністративного арешту з Харківського слідчого ізолятора звільнили Івана Варченка та Євгена Золотарьова, учасників акції “Остання сорочка українського народу для Януковича”.

Першого травня після завершення мітингу на центральній площі міста його учасники вирушили до Харківської облдержадміністрації. Там вони символічно зняли з себе сорочки.

Правоохоронці затримали двох учасників акції, а суд покарав їх на відповідно 10 та 15 діб адміністративного арешту, кваліфікувавши їхні дії як образу честі і гідності прем’єра.

Одразу після рішення суду відбулися мітинги з вимогою звільнити з-під варти Івана Варченка та Євгена Золотарьова.

Члени Харківської правозахисної групи назвали цей арешт незаконним, таким, що порушує Європейську конвенцію з прав людини у частині, що стосується свободи мирних зібрань.

Хронологію подій відстежувала наша харківська кореспондентка Вікторія Маренич.

Вікторія Маренич

Першого травня цього року Євген Золотарьов та Іван Варченко, молоді харківські політики, брали участь в акції “Останню сорочку народу України для Януковича”, а 5-го травня їх було заарештовано.

Правоохоронці склали адмінпротокол про правопорушення, яке начебто мало місце першого травня, і за кілька годин поспіхом Київський районний суд міста Харкова виніс постанову про адміністративний арешт Є.Золотарьова та І.Варченка на 15 та 10 діб.

За словами їх адвоката Павла Прокопова, харківські правоохоронці та суддя Плітньов припустилися серйозних помилок у процедурі затримання та винесення судового рішення.

Павло Прокопов

Питання, пов’язане з тим, чому не було складено адмінпротокол про правопорушення в момент його скоєння за думками правоохоронців, а це було зроблено лише за чотири дні, тобто п’ятого числа, залишається відкритим.

Вікторія Маренич

Адвокат розповів, що за цим правопорушенням було складено два томи справи, проте часу для ознайомлення з ним надано не було.

Павло Прокопов

На жаль, суддя Київського районного суду міста Харкова Плітньов таку можливість не надав, обмеживши нас 30 хвилинами для ознайомлення з матеріалами справи. Самі розумієте, що подивитися два великих томи за 30 хвилин було проблематично.

Вікторія Маренич

Крім того, під час судового засідання, за словами адвоката, було порушено процедуру захисту. Суд вислухав Є.Золотарьова та І.Варченка, а свідків просто “забули” запросити до суду.

Ось думка Б.Захарова, члена Харківської правозахисної групи щодо цієї події:

Борис Захаров

Порушена Європейська конвенція з прав людини: ст. 11 стовідсотково і, напевне, ст. 6 і 10 (це свобода зборів і доступ до справедливого правосуддя). Результатом цього може стати виключно дискредитація влади.

Вікторія Маренич

Після незаконного арешту та позбавлення волі Є.Золотарьов та І.Варченко оголосили голодування, а в Харкові розпочалася хвиля акцій протесту проти свавілля працівників міліції та суду.

У суботу, 8-го травня, Є.Золотарьова та І.Варченка з харківського ізолятору було звільнено. За їх словами, ставилися до них, як до звичайних порушників закону.

Іван Варченко

З самого початку ця справа була сфабрикована, і ця справа була політичною. Тобто, оскільки політичним рішенням нас посадили у в’язницю, то політичним рішенням слід було очікувати, що політичні рішення будуть і далі.

Я розцінюю це як певні неузгодження між цими структурами, які були зацікавлені у тому, щоб ми опинилися за гратами. Розцінюю наше ув’язнення знову ж як випробування певного елементу боротьби з політичними силами.

Надія Шерстюк

Сказав Іван Варченко, учасник першотравневої харківської акції “Останню сорочку прем’єру”.

На дорогах Львова склалась небезпечна тенденція: останнім часом деяким водіям можна їздити на дорогих автомобілях без дотримання правил дорожнього руху. Для них просто вони не існують. І як кажуть самі львів’яни, до таких “обраних” належать народні депутати України, високі посадовці і так звані “круті”.

Нещодавно на очах у свідків і народного депутата України Петра Писарчука його охоронці–беркутівці побили львів’янина Арама Каракого, відомого львівського перукаря.

Про цей інцидент розповідає Галина Терещук.

Галина Терещук

Цей випадок трапився близько 19-ї години 5-го травня на одній з львівських доріг у центрі міста на очах десятка львів’ян.

Арам Караков припарковував свою машину, назустріч їхали “Жигулі” і “Мерседес”. За словами Арама, машини могли спокійно проїхати повз його авто.

Втім, “Мерседес” зупинився поруч, і перукар попросив зачекати водія, мовляв, зараз поступлюсь місцем. Але з авто вийшов агресивний молодий чоловік і почав вимагати документи в Арама, хоча сам не представився. За ним вийшов ще один чоловік.

Розповідає Арам Караков.

Арам Караков

Я вирішив, що це бандити, бо на їхніх обличчях була агресія. Так, як це описано у протоколі райвідділу міліції, що я нібито вийшов з машини, є неможливим. Моя машина після аварії і двері біля місця водія не відчиняються. До того ж, поруч зі мною була жінка, і якщо б я мав вийти, то мусів би лише це зробити через двері, що біля неї.

Я не дав цим людям свої документи, бо й вони мені не представились. І раптом, через якусь хвилину, я побачив, як з “Мерседесу” вийшов старший поважний чоловік. Лише тоді я зрозумів, що переді мною його охорона.

Я не знав, що це народний депутат України Петро Писарчук, власник найбільшого львівського базару. Я з ним ще привітався, а молоді хлопці врешті сказали, що вони з органів.

Я приніс свої вибачення старшому чоловіку, але той несподівано витягнув мою руку з машини, викрутив і вдарив кілька разів. Тоді зірвались, немов з ланцюга, його охоронці. Може вони й не збирались мене бити, але цей старший чоловік спонукав їх до таких дій.

Галина Терещук

Охоронці Петра Писарчука таки вирвали дверцята машини і витягли Арама на дорогу, почали його бити. За цим спостерігали люди.

Арам Караков

Кажуть, що я почав перший бити. Які мої мотиви нападати? Перукарю, одному, який, окрім ножиць, нічого важкого не тримає в руках. Я був один, поруч зі мною їхала старша жінка. І якби я напав, і побив здорових охоронців? Та, втім, чи личить народному депутатові, поважній людині спостерігати за тим, як двоє б’ють одну людину?

Галина Терещук

Арама посадили на заднє сидіння його ж машини і привезли у Галицький районний відділ міліції. Охоронці нардепа забрали документи, мобільний телефон перукаря.

Лише над ранок правоохоронці викликали швидку допомогу до Арама, який двічі втрачав свідомість. Його одразу госпіталізували у міський шпиталь швидкої допомоги зі струсом мозку і побоями, гематомою печінки.

Але, як недивно, уже зранку гематоми печінки і побоїв лікарі нейрохірургічного відділення не виявили.

Доктор потерпілого Григорій Цицик повідомив кореспондентові радіо “Свобода”, що він не може показати медичну картку пацієнта, оскільки це не він госпіталізував хворого, і відмовився від жодних коментарів.

За конфіденційною інформацією, на керівників лікарні чиниться шалений тиск з боку їхнього керівництва: міського управління охорони здоров’я, яким керує пан Сагач, прихильник СДПУ(О). А лікарі просто бояться втратити своє місце.

Натомість народний депутат України, член СДПУ(О) Петро Писарчук в інтерв’ю газеті “Поступ” заявив, що він не нападав на перукаря, а, навпаки, Арам порушив правила дорожнього руху, вживав нецензурні слова до нардепа і його охоронців, і ніхто його не бив.

Прокуратура Галицького району Львова з’ясовує цю ситуацію. Щодо Арама Каракова порушена кримінальна.

Арам звернуся із заявами у різні інстанції, оскільки побоюється за своє життя і своїх рідних.

Втім, такий випадок непоодинокий у Львові. Торік “круті” на джипі побили інженера регіонального телебачення серед білого дня у самісінькому центрі міста лише за те, що не мали місця припаркувати своє авто.

Власники простих машин вимушені доволі часто поступатися місцями на дорогах Львова дорогим авто, господарі яких ігнорують правилами дорожнього руху, а працівників ДАІ годують зі своїх гаманців.

Надія Шерстюк

Луганський правозахисний комітет завершив роботу над проектом “Інформування та консультування селян з питань аграрної реформи за допомогою районних газет”.

Виконавцям проекту так і не вдалося залучити до цього проекту сільських журналістів. Редакції районних газет відмовились від відкритого діалогу з приводу проблем аграрної реформи.

Розповідає Василь Соколенко.

Василь Соколенко

Керівник Луганського правозахисного комітету М.Козирєв заявив, що головна ідеологія проекту полягала у підвищенні правозахисної ролі районних газет під час аграрної реформи і одночасно у розширенні свободи журналістів цих видань.

Але голови обласних адміністрацій, по суті, заборонили журналістам районних газет співпрацювати з активістами комітету, хоча в обласних структурах влади чиновники обіцяли допомогу у реалізації проекту.

Ось як про це розповідає М.Козирєв:

Микола Козирєв

Районні адміністрації просто заборонили таку роботу. Це було прямо сказано, наприклад, головою Новоайдарської районної адміністрації Михайлівським.

Я у нього був на прийомі, і він заявив: “Я вам не дозволяю працювати з газетою”. На це я йому зазначив, що “ваш дозвіл нам і не потрібен, і у нас громадська організація, а тому ми й самі можемо працювати. Я тільки хочу узгодити, щоб це було коректно, щоб ми не діяли, як партизани”. На що він зазначив: “Можете на вулиці з людьми зустрічатися , а в газеті я не дозволяю”.

Василь Соколенко

Цікаво, що при цьому згаданий Михайлівський і разом зі своїм заступником буквально вчинили допит Козирєву, прагнучи дізнатися про джерела фінансування проекту і наголошуючи на тому, що правозахисник нібито виступає на боці опозиції.

З подібним, правда дещо замаскованим супротивом, активісти Правозахисного комітету зіштовхнулися і в Антрацитівській районній адміністрації.

Зрозумівши, що при редакціях районних газет громадські приймальні створити не вдасться, правозахисники організували так звані виїзні засідання, яких було проведено близько ста на рік.

Редакції районних газет спочатку друкували консультативні матеріали, а коли активісти комітету почали пропонувати критичні кореспонденції на цю тему, основані на місцевих фактах, “районки” взагалі припинили будь-яку співпрацю з проектом.

Микола Козирєв

Газети опиняються у такій ситуації не з своєї вини, тому що повністю залежні від районних адміністрацій, вони просто у них на службі і вимушені уникати конфліктних, гострих соціальних проблем. Це взагалі-то ганебне явище, воно характеризує загальну ситуацію в Україні, і в нашій області особливо.

Надія Шерстюк

Редакція єдиного в Україні журналу для дітей молодшого віку “Соняшник” може опинитися на вулиці. Просто неба на вулиці Воровського, де нині редакція винаймає невелике приміщення.

З’ясувати і прокоментувати ситуацію наша кореспондентка Богдана Костюк попросила головного редактора “Соняшника” Лесю Воронину.

Богдана Костюк

Пані Лесю, з чого почалася епопея з виселенням з приміщення?

Леся Воронина

Занадто гарне місце, де розташований журнал “Соняшник”, це самісінький центр Києва. Зараз йде шалена боротьба за приміщення по всьому Києві. Згадати хоча б історію, майже фантастичну, яка, на жаль, стає на наших очах реальністю, з виселенням зі Спілки письменників на вулиці Банковій 2.

Якщо говорити про те, що тут є якісь зазіхання на український дитячий журнал, патріотичний, сучасний, який видається вже 13 років, чи це є просто боротьба наших нових з гарним апетитом капіталістів за все більші і більші кількості грошей і приміщень, я можу сказати, що, напевне, те і те.

Власником приміщення було місто Київ. В нас ще півтора роки має силу договір укладений між Житлоспейексплуатацією і журналом “Соняшник”, але там є такий впливовий чоловік, який очолює організацію, яка зветься “Зовнішекспобізнес”, і йому хочеться, як ми довідалися, зробити там ресторан. На його думку, журнал “Соняшник” зовсім не потрібен поруч з рестораном, і тому бореться з нами будь-якими способами.

Оцей прекрасний новий малорос, який час від часу кидає репліки щодо того, що треба буде “замочіть етот “Соняшнік”...

Богдана Костюк

Пані Лесю, якщо “Соняшник” не буде мати змоги нормально працювати, українські діти не зможуть читати те, що їм цікаво. А отже, ми маємо до певної міри порушення прав дитини.

Леся Воронина

Я думаю, що, напевне, це так. Уявіть собі, що якщо ми зберемо всіх наших читачів з усієї України, навіть з Австралії, з Канади, з Америки, і всі вони буду своїми тоненькими гарними голосками казати дяді Соколовському, щоб він не забирав їхнього журнальчику, боюся, що цей дядя не послухається діточок українських, а все-таки зробить свій ресторанчик.

Є тепер нова хвороба, яка називається “дуже грошей хочеться”. Розумієте, коли на це немає жодної управи, жодного закону, то люди ці розперізуються.

Богдана Костюк

Заступник міністра культури Леонід Новохатько вважає, що місцева влада повинна захищати права виробників культурного продукту: чи це стосується видавництва, чи майстерні народної творчості, чи концертного залу.

А отже, в одній з найближчих програм ви почуєте точку зору представників Київської міської держадмінітсрації.

Надія Шерстюк

Це була програма “Права людини: українська реальність”, яку уклала і провела Надія Шерстюк. Звукооператор Сергій Балабанов.

На все добре, шановні слухачі!

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG