Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:54

“Ми український народ національно-етрнічна мозаїка”: Цигани в Україні.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 14 травня 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач радіо “Свобода”, присвячений етнонаціональному портрету України.

Нині мова піде про народ, оповитий міфами і легендами – про ромів, або ж циган. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв, який починає свою розповідь про історію цього етносу.

Ігор Лосєв

Цей етнос має кілька самоназв, що пов’язане з його розселенням у різних країнах. В кожній країні, де мешкають цигани, вони переживають більшу чи меншу акультурацію з місцевим корінним населенням. Найбільш поширені етноніми – ром, лом, мануш (що перекладається як – людина), кале чи мільєль. (що перекладається як чорний).

Походження цього народу було предметом тривалих наукових дискусій і суперечок, проте зараз більшість науковців погоджується з тим, що цигани є вихідцями з Північної Індії, де вірогідно належали до однієї з нижчих каст і були жертвами кастового поділу суспільства. Що саме спонукало циган до виходу з історичної батьківщини, ми не знаємо. Напевно, це назавжди лишиться загадкою історії.

Мова ромів пов’язана з ново індійськими, себто постсанскритськими мовами, але відрізняється від них більш архаїчними формами.

Вона поділяється на два діалекти : північний і південний, хоча відомий мовознавець Миклошич нарахував 13 діалектів європейських циган. Мова українських циган як раз й репрезентує південний діалект

У 30-ті роки ХХ ст. радянські дослідники стверджували, що до релігії цигани ставляться з цілковитою байдужістю, але зберігають певні давні релігійні вірування, наприклад у верховного бога “девла”, що створив усе і живе на небі. Водночас зберігається дуже багато язичницьких архаїзмів, віра в демонів, чудовиськ. Фей, відьом і чаклунів. Як правило, цигани навертаються до віри свого найближчого етнічного оточення, себто серед православних вони православні, серед католиків – католики, серед мусульман – мусульмани, але бувають винятки, щоправда поодинокі, з цього правила. Інша річ, що напевно й сирий малось радянськими дослідниками як байдужість до релігії, історія цього народу справді не зафіксувала випадків релігійного фанатизму.

Не створивши цілісної етнічної культури, що було пов’язано з особливостями кочового побуту, відсутністю розвинутих соціальних структур та інститутів, цигани зробили величезний внесок у світову культуру. Йдеться про унікальну музичну традицію ромів. Практично в усіх країнах свого перебування цигани дуже помітно вплинули на музичну культуру автохтонних народів: іспанців, угорців, росіян, румунів та й українців. Принаймні такий музичний жанр як романс є значною мірою циганським витвором.

Надзвичайно своєрідний спосіб життя і загадкове походження цього етносу викликали не завжди доброзичливе ставлення до циган з блоку європейських народів. Вистачало всіляких фантазій і упередження.

Тривалий час циган вважали вихідцями з Єгипту, що відбилося в багатьох європейських мовах: англійці називали їх gipsies, іспанці – gitanos (єгиптяни), до речі так називали роми самі себе, коли прийшли до Іспанії. В Угорщині їх називають “pharao перек» – народ фараона, в Росії зневажливо називали “фараоново плємя”, в Афганістані їх називають “джат” (від давньосірійського “дзат”) – що вказує на індійське походження циган. Вважають , що з Індії вони вирушили в 10 ст. нашої ери.

В Європі вони з’являються вперше в 14 ст. Циган не любили . Їх звинувачували в людожерстві, чаклунстві. Тисячі циган загинули на багаттях інквізиції. Були періоди, коли циган полювали як диких звірів. Більш менш приязно до циган ставилися в Польщі, деспотично керували циганами.

Олекса Боярко

Виконавчий секретар Асоціації ромів України Валерій Сухомлинів розповідає про життя ромів за нинішньої доби.

Валерій Сухомлинів

Живеться, ви знаєте, що дуже по-різному. Чому? Тому, що всім народам живеться по-різному і так само ромам. А оскільки роми мають походження з Індії, то розшарування на різні такі соціальні рівні дуже велике. Воно збереглося донині. І тому дуже різноманітний спосіб життя. Одні живуть добре, можливо дехто, навіть дуже добре, інші живуть погано і навіть дуже погано, але більшість живе, скажімо так, посередньо.

В багатьох областях України є організації ромські, в тому числі і наша київська. Але справа в тім, що найбільше досягнення можна досягти тільки там, де сприяють влади. Хоча, звичайно, в основному наші діячі отримують допомогу через Фонд “Відродження” і від інших закордонних організацій, це не секрет.

Але все-таки, де місцева влада якось по-людські ставиться, то там легше. І, звичайно, що найбільше можна досягти там, де компактне проживання. Найбільше таке місце скупчення наших мешканців Закарпатська область і південь Одещини так званий Буджак, це придунайські райони.

Саме в тих містах є найбільші досягнення: там є школи, дитячі садки, благодійні різні організації. Роми фактично є в кожній області, в кожному районі, але дуже дисперсно і розсіяно проживають. Звичайно, там важче і працювати нашим організаціям, нашим лідерам. І там, де влада не хоче цього бачити за принципом “нема народу – нема й проблеми”, то, звичайно, там важче.

Олекса Боярко

І знову перед мікрофоном Ігор Лосєв, який продовжує розповідь про ромів.

Ігор Лосєв

Лише в 18 ст. становище циган починає покращуватися, але не скрізь. У Румунії навіть ще в 1845 р. були зафіксовані випадки продажу циган у рабство . Спосіб життя циган сприймався навколишнім населенням як виклик і загроза.

В Україні цигани з’являються в 16 ст. У Росії цигани також викликали до себе вороже ставлення. В 1759 р. указ імператриці Лізавети вимагав: “циганов в Санкт-Петербург и близ оного отнюдь не пускать и вьезд им не дозволять”. У 1803 р. у Росії наказують примусово переводити циган на осілість. За указом 1838 р. у Росії формують циганські роти для виконання найтяжчих робіт, а з “невиправних” – “каторжні роти”.

У 1861 р було створено урядову комісію Російської імперії для вирішення циганської проблеми. Але вона нічого не вирішила, бо її члени знали про циган лише зі свого ресторанного досвіду.

Деякі укази російських володарів нагадують накази окремих сучасних екстрасенсів особам, схильним до певних вад, негайно припинити поводитись таким чином. Микола II, російський цар уважав вадою кочовий спосіб життя і в 1903 р. “безумовно заборонив циганам кочувати”.

Комуністи теж намагалися розв’язати цю проблему.

Було чимало постанов Центрального Виконавчого комітету і Раднаркому СССР та союзних республік про переведення циган на осілість та створення циганських колгоспів та майстерень

Звичайно, якщо сьогодні почитати всі ці документи. то вони викликають усмішку: Головним чином, там йдеться про скарги більшовицького начальства на протидію комуністичній політиці в циганському питанні з боку циганської контрреволюції та нарікання на недостатню політичну активність циганського пролетаріату. Циганська контрреволюція – це звучить сильно.

Разом з тим, у 1926 р. було створено циганську абетку, а в 1927 р. виходить друком перший в світі журнал циганською мовою “Романі зоря” – “Циганська зоря”, а в 1930 журнал “Нево дром” – “Новий шлях”. У 1928 р видали перший підручник циганською мовою – буквар для дорослих.

Цигани – 13 –та за чисельністю національна меншина України, за переписом 2001 року в Україні нараховується 47 тисяч 600 циган. Але враховуючи. Що за переписом 1970 року в УССР нараховувалось 30000 осіб циганської національності, є підстави вважати, що циган в Україні значно більше, ніж це подає перепис, враховуючи бодай динаміку природного збільшення цього етносу, не кажучи вже про специфіку обліку етнічних циган.

Рідною мовою визнали циганську менше половини – 21266 осіб, українську – 10039 осіб, російську – 6378 осіб, угорську – 9004 особи. На великій Україні за релігійною ознакою цигани, як правило, православні, на Галичині і Закарпатті – греко-католики.

Цигани мешкають по всій Україні, але найбільше їх на Закарпатті – 14 тисяч і Одеській області – 4 тисячі.

Олекса Боярко

Одна з найбільших циганських громад мешкає на Закарпатті, про їхнє життя розповідає наша кореспондентка Анастасія Осадчук.

Анастасія Осадчук

За даними лідерів ромських організацій краю в Закарпатській області нараховується близько 25 тисяч ромів. Однак у статистиці це не відзеркалено. Дається взнаки, зокрема, та обставина, що в радянські часи багато ромів приховували від влади свою національну приналежність.

За статистикою цифра кількості ромів завжди коливається. Пояснити її можна тим, що частина угромовних ромів, котрі минулого перепису вносилися циганами тепер записалися угорцями.

У зв’язку з дуже високою народжуваністю у циганських сім’ях можна говорити про явний недобір, який і пояснює зміну частини ромської національності.

Циганська громада продовжує жити ізольовано. Жалюгідними є житлово-побутові умови місцевих ромів. Наявний житловий фонд сімей ромської національності позбавлений елементарних зручностей. Не в усіх будинках є навіть електричне освітлювання, центральне опалення, каналізація, холодна та гаряча вода.

Більшість серед ромів є безробітними. Низький освітній рівень національної меншини не дозволяє працевлаштуватися на новому ринку праці. Так за офіційною інформацією із 25 тисяч ромів Закарпаття мають роботу тільки 700 осіб і всі вони зайняті некваліфікованою працею.

В Закарпатті зареєстровано близько 10 громадських організацій ромської національності. Найбільшою громадською організацією вважається товариство ромів Закарпаття “Рома”. Очолює товариство Йосип Адам, який на сьогодні є депутатом Узренської міської ради.

Товариство ще на початку 2000 року стало одним із засновників конгресу ромів Закарпаття, який має назву “Ралі Пен”, що об’єднав 6 обласних ромських організацій краю.

Лідери ромських громадських намагаються разом покращити становище ромів в Закарпатті. У 2002 році в Ужгороді проходив міжнародний семінар-практикум “Інституційна підтримка ромських громад Закарпаття” за фінансової підтримки Фонду сприяння демократії посольства США і фонду “Відродження”.

Тоді ж був започаткований проект для надання юридичної допомоги окремим жертвам національних переслідувань фінансово-підтриманий Міжнародною організацією міграції, створено базу жертв, які пережили Голокост і проживають нині в Закарпатті.

В Ужгороді дії національна школа, в якій діти вивчають ромську мову і літературу, українську мову, законодавство України, займаються музикою, вивчають фольклор. Звичайно однієї національної ромської школи для Ужгорода замало. Мріють в Закарпатті і про свій театр і про більшу підтримку місцевої влади.

А як сьогодні закарпатська влада готова співпрацювати з національними меншинами і, зокрема, з ромськими організаціями краю. Розповідає голова Закарпатської облдержадміністрації Іван Різак: “По національним меншинам, ви знаєте, що у нас відбудеться семінар під егідою Ради Європи. Ми будемо аналізувати питання роботи в області, питання роботи в Україні і відповідності чинного законодавства до Хартії європейської, тому що дуже багато питань. Як обговоримо, проаналізуємо, критично глянемо на ті речі, які ми зробимо.

Що стосується ромських меншин, то сьогодні є така система “Співпраця” в Управлінні національностей і міграції нашого. Єдине питання, яке ми до сих пір, що називається вирішили, то це приміщення для театру, яким заслужений представник культури керує, зайняли. Я думаю, що за декілька днів в це приміщення зайдемо і це питання вирішимо”.

Отож, я надіюсь, що і місцева влада допоможе цьому самобутньому народові Закарпаття міцно стати на ноги і відродитися. А зі свого боку, роми збагачуватимуть етнічну палітру Закарпаття і зроблять свій внесок у розвиток регіону загалом.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.

Ви слухали програму “Ми український народ національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG