Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:49

Батьки і діти – тема вічна і завжди актуальна. Бо всі ми діти, і багато хто , нині чи в майбутньому ,- батьки.


Звернутися до теми взаємин батьків і дітей мене змусила розмова з приятелькою. Її розповіді нагадують телевізійний серіал. Головний герой фільму – син моєї знайомої. То хлопець не хоче вступати до вузу, обраного для нього дбайливими батьками. То ( наступна серія ) збирається одружитися з жінкою, яка має дитину. То працює не там, де треба.

Останнього разу приятелька трагічним голосом сповістила, що син відмовляється поїхати за кордон. Чудову можливість для цього знайшла, звичайно ж, мама, але дурненька тридцятирічна дитина сама не розуміє свого щастя. Мовляв, мені й тут добре. Мати була в розпачі. На мої обережні спроби пояснити, що її син – доросла людина і сам здатний розібратися зі своїм життям, вона ще більше розпалилася. Тоді я вдалася до останнього аргументу: аби заспокоїти, зауважила, що з її здоров”ям не можна так нервувати.

„Так, я маю бути здорова. Заради... сина”, - несподівано погодилася жінка. Та ні, будьте здорові заради себе самої, заперечила я. Адже ви маєте і власне життя. Та вона вже, здається, мене не слухала. Коли дитина зовсім маленька, мати все своє життя підпорядковує її інтересам. І це цілком природньо. Та з часом діти все менше потребують нашої турботи. Вони підростають, дорослішають і потроху відходять від батьків. Таким є закон життя. І за всієї любові до дітей – не в наших силах його змінити. Але часом матусі вперто намагаються і далі керувати кожним кроком своїх нащадків. Бо ж переконані, що знають, як саме „краще” для улюбленого чада. Не будемо картати материнську любов за це переконання. Але подумаємо про інше. Надмірне зосередження на дітях, надмірна батьківська опіка лише шкодить становленню особистості, позбавляє її самостійності, ініціативи, привчає розраховувати не на власні сили, а на допомогу старших. До речі, та ж патерналістська модель помітна і у ставленні нашої держави до своїх громадян, які, в свою чергу, очікують вирішення всіх проблем від мудрого царя, президента, прем”єра. І чи не є таке виховання однією з причин нашої залежницької психології, постійних пошуків „старшої сестри”, „великого брата”?

Втім, це вже дещо інша тема. А у взаєминах батьків і дітей, гадаю, дуже важливо усвідомити, що кожен має прожити своє життя, зазнати власних успіхів і невдач, зробити особистий вибір. Тож, якби ми не переживали за долю дітей, настає момент, коли потрібно наважитися відпустити їх у власне, автономне плавання у „бурхливім житейськім морі”. Заради них самих. Але також і заради себе.

Інна Набока, для радіо "Свобода"
XS
SM
MD
LG