Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 02:20

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: 60-ліття депортації кримськотатарського народу.


Олекса Боярко

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.

Перед мікрофоном Олекса Боярко. Сьогодні наша передача присвячена 60-літтю депортації кримськотатарського народу.

Депортацію кримських татар 1944 року радянське керівництво у службовому листуванні іменувало “етнічним розвантаженням Криму”. Про саму акцію та наступну боротьбу кримських татар за повернення на свою землю розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

12 травня 1944 року радянська армія зайняла Крим, а напередодні Сталін підписав постанову Державного комітету оборони під назвою “Про кримських татар”. Документ звинувачував їх у “зраді Батьківщини”, вступі до “добровільних татарських військових частин”, створенні “татарських національних комітетів”. Постановою передбачалася депортація усіх кримських татар до Узбекистану, Казахстану, Марійської автономної республіки та шести областей Росії. Від 18 травня до 1 червня війська НКВД під час так званої “спецоперації” примусово переселили 191 тисячу осіб, з них 150 тисяч – до Узбекистану. Перевезення людей залізницею у товарних вагонах супроводжувалося масовою загибеллю дітей, хворих та старих. У місцях висилки депортовані отримали статус “спецпереселенців” і працювали на будівництві та рудниках, у колгоспах і радгоспах. Від малярії та інших хвороб у перший рік тільки в Узбекистані померло 15% кримських татар, а загалом загинули від сорока двох до п’ятдесяти відсотків усіх депортованих. 18 серпня Державний комітет оборони ухвалив рішення переселити на звільнені від татар кримські землі (цитата) “сумлінних та працелюбних колгоспників”. І вже до 1 грудня до Криму прибули 64 тисячі осіб з Росії, України та Білорусі. Ще у вересні нарком держбезпеки Криму Сергеєнко поставив своєму відомству завдання зробити півострів (цитата) “новим Кримом із своїм російським укладом”. Розпочата невдовзі так звана “детатаризація” Криму призвела до нищення історичних та культурних пам’яток і тотального перейменування міст і сіл. Рух кримських татар за повернення додому зародився у середині 50-х років. Звернення до влади з проханням дозволити повернення збирали десятки тисяч підписів, одночасно в Узбекистані діяла нелеґальна організація “Союз молоді кримських татар” на чолі з Мустафою Джемілєвим. 66-го року кримські татари перейшли до масових виступів у місцях висилки і в Москві. Вони встановили зв’язки з українськими та російськими дисидентами і через них звернулися до світової спільноти за підтримкою. Проте тільки 1989 року Верховна Рада СРСР засудила депортацію, і відтоді почалося масове повернення кримських татар на свою землю.

Олекса Боярко

Якою ж була аргументація, що нею мотивувало радянське керівництво депортацію кримських татар та інших народів Кримського півострову? Перед мікрофоном Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

У доповідній записці члена Державного комітету оборони, наркома внутрішніх справ Лаврентія Берії Сталіну від 10 травня 1944 року наведена статистика, яка мала на меті обґрунтувати репресії проти кримськотатарського народу. Перша цифра: під час визволення Криму арештовані за різні види ворожої діяльності 5381 осіб. Але це не надто багато на більш, аніж 300-тисячний Крим, і Берія додає другу цифру: 20 тисяч кримських татар начебто дезертирували з радянського війська. Насправді ідеться про тих військовополонених, котрі, як місцеві жителі, були відпущені нацистами додому. Відомо, що тільки під Севастополем улітку 1942 року до німецького полону потрапили 95 тисяч радянських бійців і командирів. А ще були десятки тисяч полонених на Перекопі, під Керчю, під Феодосією. Лиха доля кримських татар з-поміж числа цих полонених була поставлена на карб усьому народові.

А ось інші докази “ворожості” кримськотатарського народу. При обшуках було знайдено: мінометів – 10, кулеметів – 173, автоматів – 192, гвинтівок – 2650. Найшвидше, більшу частину зброї притягли додому підлітки, як це водилося у ті часи; в українських селах того часу статистика, очевидно, була б ідентичною. Але потрібно було задокументувати “страшні злочини” цілого народу.

Після депортації кримських татар знайшлися гріхи й у інших народів, які жили на півострові. У доповідній Сталіну від 29 травня 1944 року Берія писав: кримські болгари нерідко брали участь у заготівлі продовольства для німецької армії; серед болгарського населення проводилося вербування для виїзду на роботу до Німеччини. “Провина” кримських греків в очах радянського керівництва була ще страшнішою (цитую доповідну): “Значна частина греків, особливо у приморських містах, з приходом окупантів зайнялася торгівлею і дрібною промисловістю” КЦ. Рішення про виселення вірмен, греків та болгар Криму було ухвалене 2 червня 1944 року, 5 червня – виконане.

У згаданій доповідній Берії від 10 травня 1944 року, крім міфічної “зради” кримськими татарами радянської влади, ідеться і про інше (цитую) – про “небажаність подальшого проживання кримських татар на прикордонній околиці Радянського Союзу” КЦ. У цей же час Сталін порушує перед Черчіллем і Рузвельтом необхідність передачі Радянському Союзові контролю за протоками між Чорним і Середземним морями, отже, про приєднання до СРСР значного шматка турецької території. Сучасні історики висловлюють гіпотезу, що Сталін планував узяти ці території військовою силою, отож провадив “зачистку” оперативного тилу. Відтак кримські татари й інші народи Криму стали жертвою геополітичних амбіцій кремлівського диктатора.

Олекса Боярко

Шістдесят років тому Сталін, депортуючи кримських татар, спробував поставити крапку у справі знищення цього народу. А розпочалося все за доби Російської імперії – стверджує народний депутат України, заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу татар Рефат Чубаров.

Рефат Чубаров

60 років тому 18 травня 1944 року на кримську землю і на голову кримськотатарського народу прийшла така страшна біда. Саме в цей день у всі дома, де жили кримські татари увірвалися озброєні радянські солдати, НКВДисти і силою, зброєю вони виганяли всіх тих людей, тількищонароджених і тих, хто був прикутий до ліжка, бо був хворий, старих людей. Всіх погнали до залізничних станцій, посадили в товарні вагони і повезли за 3000 кілометрів.

Сьогодні дуже багато можна говорити про мотиви, якими користувалася та влада. Хоча відомі, якщо виходити з доповідної Берії, яку він написав 30 травня Сталіну, то в нього було 2 мотивації.

Перше – це те, що, мовляв, кримські татари співпрацювали з німецькими окупантами. І друге, я на це звертаю увагу, із-за небажаності проживання кримських татар в такій прикордонній окраїні Радянського Союзу.

Історики, які займаються Кримом, історією кримськотатарського народу знають і висвітлюють такі моменти, що взагалі з моменту завоювання Криму Російською імперію, тобто з 1783 року кримськотатарське населення (бо кримській півострів був у переважній більшості за етнічною ознакою населений татарами) Кримській півострів зазнавав декілька хвиль таких вимушених переселень, відходів населення з півострову.

Я приведу тільки одну цифру. Після поразки Російської імперії у Кримській війні 1855 році, за офіційними російськими даних, за 2 роки (1855-1857 рр..) Крим покинули 181 тисяча душ зареєстрованих кримських татар.

І тоді та влада (царський уряд) провину за свою поразку поклав на кримських татар, які, за їхньою точкою зору допомагали союзникам, які штурмували в той час Севастополь на території Кримського півострову.

Я думаю, що радянська влада за часи Сталіна намагалася поставити останню крапку щодо реалізації цієї великодержавної ідеї щодо “визволення” Криму від його корінного населення.

Олекса Боярко

У Криму до роковин депортації кримські татари вирішили висадити 60 тисяч дерев. Акцію “Єшиль ярим ада – Зелений півострів”, ініціював Меджліс кримськотатарського народу. Вона має символізувати відродження народу і пам’ять про співвітчизників, які загинули від холоду, голоду, в тюрмах і катівнях, які впали у боротьбі за повернення на історичну Батьківщину. Перед мікрофоном Володимир Притула.

Володимир Притула

Кожна кримськотатарська родина пережила жахи депортації, кожна родина втратила свій будинок, своє майно, своїх рідних. У кожної – свій рахунок Радянській владі та особисто Сталіну. Але родина відомого діяча кримськотатарської культури Айдера Емірові зазнала особливих гонінь.

Айдер Еміров розповідає про свою маму Лютфіє-ханум, родину якої комуністи депортували тричі: „Вперше її депортували влітку 31 року у двомісячному віці, коли розкуркулили мого діда Оказа Абдуль-Ваапа. Їх вислали до Херсонської області. І після цього все життя мама використовує під час розмови кілька українських слів. Згодом наша сім’я повернулася до Криму, але у 1944 році, коли мамі було 13 років, разом з усім народом вона знову була депортована. І втретє, коли їй було 48 років і наприкінці сімдесятих наша родина самостійно повернулася до Криму нас вислали знову. Ми прожили в Криму два роки, звідти мене забрали до армії, а всіх рідних і маму в тому числі – силою вивезли за межі Криму. Зараз мама знову повернулася, на околиці Симферополя ми за свої кошти збудували їй маленький будиночок, але як компенсацію вона іржавого гвіздка не отримала”, - розповідає Айдер Еміров.

На його думку, люди, які зазнали жахів депортації мали б отримати хоча б невелику компенсацію від держави, наприклад, у вигляді невеликої доплати до пенсії. Але це лише одна, хоч і болюча, але невелика проблема.

Айдер Еміров продовжує: „Сьогодні найбільш гостра проблема, проблема номер 1, це, звичайно ж, повернення тих, хто залишився в депортації, а таких – понад 100 тисяч осіб. Я 4 роки тому був в Узбекистані, поїздив його регіонами – люди хочуть повернутися. Але не можуть – там дуже впали ціни на житло, двокімнатна квартира в середньому містечку коштує не більше 200 доларів. Ще одна дуже серйозна проблема, це справедливий розподіл компенсації і розв’язання питання повернення людей у ті місця, звідки були вислані вони, або їхні предки. Не може людини, якщо її рідні з Ускута чи з Корбека, жити в іншому місці. На серці буде постійна біль. Тому під час розпаювання земель слід враховувати й проблеми цих людей. Цього ніколи не буде – щоб у нас забрали можливість повертатися туди, звідки ми були депортовані”, - заявив Айдер Еміров.

Водночас, він вважає, що не менш гостра і не менш важлива проблема кримським татар – це проблема відродження рідної мови. Айдер Еміров: „Будь-який народ у першу чергу характеризує і визначає його мова. Сьогодні для відродження нашої мови в Криму місцевим властям можна було б зробити набагато більше, аніж робилося досі. Ми, наприклад, сьогодні не почуємо, щоб на вокзалі для старих людей, якфі практично не знають російської, оголосили кримськотатарською мовою, що поїзд Джанкой-Симферополь прибуває на таку-там колію. Чому б це не дублювати кримськотатарською мовою? І люди відчули б себе вдома, одразу ж”, - вважає Айдер Еміров.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену 60-річчю депортації кримськотатарського народу.

Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG