Аудіозапис програми
Київ, 24 травня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
“Спершу було Слово,” - стверджували давні мудреці, яким Слово підкорювалось і які у Слові кодували і зберігали Знання. І від тих прадавніх часів Слово і Знання стали синонімами та надбанням людства. І поєднались у книзі.
Книга несе Слово, Знання, Досвід, Історію. Без книги важко уявити життя сучасного суспільства. Тому унікальний проект британського уряду “Бібліотека тисячоліття” є не просто дарунком для України, а й своєрідною передачею знань, досвіду, історії, культури цивілізації поколінням нинішньому і прийдешнім.
Богдана Костюк зустрілася з координатором по зв’язках з громадськістю Британської Ради в Україні Василем Губарецем, котрий розповів таке:
Василь Губарець
“Бібліотека тисячоліття” – проект британського уряду, який адмініструвався Британською Радою в усьому світі, в тому числі і в Україні.
Практично всі 110 країн світу, де представлена Британська Рада, отримали унікальну колекцію, яка називається “Бібліотека тисячоліття”. Це світова класика англійською мовою: як оригінальні англомовні твори, так і перекладні. Тут не лише художня література, а є такі речі, як робота Адама Сміта з економіки або “Військова стратегія” Клаузовіца. Тобто, доволі цікавий підхід.
Знову ж таки 250 томів в цій колекції.
Східноєвропейська література представлена, в першу чергу, російською літературою: Л.Толстой, Б.Пастернак, М.Булгаков.
Українська, на жаль, поки що не представлена.
Що стосується України, то на разі ця “Бібліотека тисячоліття” є у фондах 64-х українських бібліотек. Це обласні універсальні наукові бібліотеки, перш за все, це провідні київські бібліотеки і це бібліотеки вищих навчальних закладів у кожному обласному центрі, а також у Симферополі і Севастополі.
Україна була країною № 1 серед тих 110 країн світу, які отримали цю бібліотеку; найбільше комплектів було поставлено саме сюди.
Цікаво те, що ця колекція книг є високоякісною не лише з точки зору змісту, а й навіть з точки зору форми: там використаний екологічно чистий папір, який може слугувати сотні років.
Богдана Костюк
Це був Василь Губарець, який розповів про унікальний проект британського уряду “Бібліотека тисячоліття”.
Павло Вольвач
Як тут не згадати оте, класикове: “Любіть книгу – джерело знання”. Останнім часом джерел, до яких можна припасти спраглому читачеві, значно побільшало. Про що й свідчить наш попередній сюжет.
Але ж, якщо кажуть, що, мовляв, не хлібом єдиним, то, напевно ж, можна висловитись і навпаки. В тому сенсі, що існує не лише висока духовність, інтелектуальні осяяння, творчі злети і таке інше. Є ще й повсякденне життя: грубе, матеріальне, зриме. Тобто згадуваний “хліб”. Або, скажімо, “вода”, на яку перебиваються з хліба, коли стає дуже сутужно.
В сучасній Україні до цього, Богу дякувати, ще не дійшло. Але от саме з ковтком чистої простої води, схоже, виникають проблеми. Вартує він дедалі більше і більше, бо запаси її і на планеті, і в Україні катастрофічно зменшуються. А доводити воду до “питних стандартів” стає дедалі важче. Тому поблизу міст виростають велетенські комплекси з її очистки: воду пропускають через всілякі хитромудрі фільтри, її обеззаражують, освітлюють.
Проте, подолавши кілометри труб на шляху до вашої квартири, вода знову втрачає усе набуте благородство.
Що ж робити? Про це й розмірковує наш практичний і метикований колега Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Сьогодні думки спеціалістів зійшлися на одному: у кожній квартирі треба мати надійний очищувач води.
У різних країнах цю проблему вирішують по-своєму. А в Україні дедалі більшою популярністю користуються апарати електроактивації води, де вона розділяється на дві фракції, котрі в народі звуть “живою” і “мертвою”.
Такі очищувачі мають суттєву перевагу - у них немає фільтрів, котрі самі, вичерпавши ресурс, стають джерелом забруднення води. І цей момент важко вловити, бо в різних регіонах ступінь забруднення води різний.
Спеціалісти Київської науково-виробничої фірми “Ековод” першими в країні після чорнобильського лиха згадали про давні розробки вчених по електроактивації води. Але сьогодні вони пішли далі: нові очисні апарати набули ще й неабиякої оздоровлювальної властивості - вода після очистки насичується кремнієм.
Виявляється, що у постчорнобильську пору він надзвичайно корисний, навіть необхідний усім нам. Саме кремній робить наші судини гнучкими, а суглоби міцними і ковзкими! І тоді кальцій, його одвічний супутник і конкурент, не осідає на стінках судин. Отже, інсультів буде набагато менше!
Нестача кремнію в нашому організмі породила безліч проблем, перш за все з хребтом, суглобами, розвитком кісткової системи дітей.
“Що таке інсульти, інфаркти? - запитує один з авторів новинки Борис Косинов. - Це пошкодження кровоносних судин головного мозку. Чому судина лопнула? Тому, що замість пружного кремнію її стінки містять твердий і крихкий кальцій”. Сьогодні проблемою кремнію у нашому раціоні мали б займатися дієтологи, харчовики, медики. На жаль, цього не трапилося. А саме вони мали б порадити людям більше вживати висівкового хліба, пити польовий хвощ, що є справжнім рекордсменом за вмістом кремнію у рослинному світі, а також навчитися збагачувати наш повсякденний раціон топінамбуром або, як його ще називають, земляною грушею. У цьому овочі теж багато кремнію.
Що ж до збагачення ним води, то новий апарат українських винахідників просто незамінний. Кремнієвмістний анод, найдорожча частина апарату, служитиме років 6-7, а ціна 1 літра води обійдеться десь у 3,6 копійки.
“Подібні апарати, - вважають спеціалісти санітарної служби, - незамінні на півдні України, де щоліта лютує гепатит”.
Павло Вольвач
Споживацький підхід, за яким похмурим видивом проступають висохлі русла і знівечені чорноземи, на жаль, чи не найприкметніша ознака новітньої доби. Одна з найприкметніших, але не єдина. Особливо, якщо йдеться не так про природу, як про її вінець – людину. Так, здається, любили називати “хомо сапієнсів” за часів триклятого тоталітаризму.
Як вважає Гурам Петріашвілі, одним з характерних явищ нашого часу є бездумне ставлення дорослих до виховання нового покоління.
Створюється враження, що більшість нинішніх людей любить дітей дивною любов’ю. Ця любов чисто біологічна і схожа на тваринний інстинкт, а не на любов людського індивіда, що готує собі зміну для суспільства.
Отож, біля мікрофона Батоно Гурам.
Гурам Петріашвілі
Ось що я бачив на днях.
Зайшли у вагон метро старша жінка і хлопчик літ на дванадцять. Хлопчик швидко вмостився в єдине вільне місце. “Ось молодець, – подумав я, - зайняв місце бабусі”.
Але не тут то було. Бабуся стояла перед онуком, тримаючи доволі велику сумку. А онук сидів і слухав музику в навушниках. Це була вдоволена, байдужа істота. А виросте з нього егоїст, хам і, можливо, хтось ще гірший.
Хто буде в цьому винуватий? Сама бабуся, котра із замилуванням дивилася на улюбленого онучка замість того, щоби сказати йому: “Встань і поступися мені місцем. Я втомилася від важкого життя, я літня і ледве стою на ногах”.
І в сім’ї, і в школі в наш час головною проблемою залишається те, як навчається дитина. Але знання без моралі нічого не варті і навіть небезпечні для суспільства.
Вчитель спочатку повинен бути вихователем, а вже потім викладачем певного шкільного предмета. А виховання має починатися з того, щоб навчити дітей співчувати людям.
Для цього спочатку треба навчити дітей бачити. Не дивитися байдуже із башточки власного “я”, а саме бачити.
Бачити людей, явища і речі дитина навчиться тільки тоді, якщо ми зможемо пов’язати його з довкіллям емоційно.
Ось, наприклад, ми хочемо навчити школяра якоїсь формули Галуа. І сама формула, і слово “Галуа” для школяра просто звуки, і по всьому.
Що треба зробити?
Треба йому розповісти, що за цією формулою і за екзотичним прізвищем стоїть прекрасна особистість французького математика Евариста Галуа, котрим був не занудним “очкариком”, яким зазвичай уявляють школярі вчених, а життєрадісним юнаком, який боровся за добро і справедливість і двадцятиоднорічним помер за кохану жінку на дуелі.
А наостанок скажу, що діти виховуються безперервно, а не лише там і тоді, як ми того бажаємо. Кожним своїм словом і дією ми їх виховуємо, тобто штовхаємо до добра чи до зла.
Тому дуже всіх прошу. Давайте будемо дуже обережні з ними. І для початку заборонимо собі вимовляти при дітях жахливі слова: “Це ваші проблеми”.
Виховання – це передача моральних законів, а основа моралі – це співчуття до ближнього.
Павло Вольвач
Ну що тут скажеш? Важко, панове. І без води важко, і без правильно вихованого підростаючого покоління.
А чи не найважче без “чистого” мистецтва. Бо лише мистецтво осяває і ошляхетнює похмурості життя. Бо, як писав російський поет-авангардист, “щаслів тот, кто сочіняєт”. Тож митці є частими гостями “Віта Нова”.
Сьогодні до нас завітав Олег Мінгальов. Хто такий пан Мінгальов? Ну, як я розумію, він не має регалій на кшталт заслужений, народний, секретар, членкор і ще щось подібне. Натомість є інший ряд: літінститут, московська художньо-письменницька богема, Захід, Париж, галерея Сохо, перформенс...
Мінгальов-художник і Мінгальов-поет, який, політавши хіпповою хмаркою по закордоннях, вернувся і осів в рідній Полтаві. Завис богемною байкою між Києвом і Хоролом.
Так як воно Вам велося й ведеться, пане Мінгальов?
Олег Мінгальов
На хвилі перебудови я опинився у Парижі в 1989-му році. Я там зустрічався з такими письменниками, як Ю.Мамлєєв, Е.Лімонов та з іншими.
Павло Вольвач
Ну, а Париж? Оскільки ми розуміємо, що Париж – це пристанище митців з усього світу, всі мріють потрапити туди і покорить його. Як тебе Париж сприйняв: ти там розгубився, розчинився чи, зрештою, ти там був помітний як митець?
Олег Мінгальов
Я зустрів всіх світил, всіх зірок еміграції, я з ними товаришував. З цієї точки зору мені там було дуже добре. Але дуже хотілося б потрапити на “Білу пляму” (це Великобританія). Вона мене заінтригувала, починаючи з поп-музики. Я опинився в Лондоні. І дуже динамічно, через місяць, у 1989-му році я зробив в галереї Сохо виставку персонально. Потім я працював деякий час на “Бі-Бі-Сі”. Потім я зробив кілька персональних виставок у центрі Лондона. Особливо хотілося б відзначити у “Mall Gallery”. Мене після цього занесли у енциклопедію “Who is who in art”. Одночасно я виставлявся в Парижі і в Італії. Але, коли я повернувся до України...
Павло Вольвач
А чому повернувся? Ти є успішний митець, якого прийняли на Заході.
Олег Мінгальов
Я ніколи не полишав контакти з Заходом. Щороку я десь 3-4 місяці перебуваю чи в Лондоні, чи в Парижі. Я думаю, що ми всі українці належимо до Європи, нам належить місце у цивілізації Європи, достойне місце, про яке ми, до речі, забуваємо іноді.
Де більш цікаві зараз художники? Я скажу так, що не тільки художникам, а й політикам, геополітикам, соціологам дуже цікаво все те, що зараз ми спостерігаємо в Україні.
Павло Вольвач
Зрозумів. Це, як говорив один радикальний політик: “Ми тільки любимо Україну, а живемо в усьому світі”. Гаразд. А яке нове життя митця Мінгальова в Україні?
Олег Мінгальов
В Полтаві, моєму рідному місті, я зробив виставку, яка носила характер містерії, були задіяні красуні Полтави, яким я пошив такі сукні, і вони були, як жриці. Я на закритих віках намалював нові очі. Тобто, те, що має місце до містерії, до древньої культури, яку ми забули, надихає мене на якісь нові ідеї і стимулює.
Павло Вольвач
Дякую. А слухачам нагадаю, що гостем нашої студії був художник-концептуаліст Олег Мінгальов.
Олег Мінгальов
Досить правильно, але, скоріше, той, який працює в течії містерії.
Павло Вольвач
А містерія сьогоднішнього випуску “Віта нова” добігає кінця. Сподіваємось, що добрий сон в кріслі вас обминув, а якщо й трапилось таке, то ми до цього не маємо жодного стосунку.
З надією на це розкланюємось. Це була “Віта Нова”. Її підготував і провів я, Павло Вольвач, спільно із звукооператором Михайлом Петренком.
Хай щастить!
Говорить радіо “Свобода”!
Київ, 24 травня 2004 року.
Павло Вольвач
Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.
“Спершу було Слово,” - стверджували давні мудреці, яким Слово підкорювалось і які у Слові кодували і зберігали Знання. І від тих прадавніх часів Слово і Знання стали синонімами та надбанням людства. І поєднались у книзі.
Книга несе Слово, Знання, Досвід, Історію. Без книги важко уявити життя сучасного суспільства. Тому унікальний проект британського уряду “Бібліотека тисячоліття” є не просто дарунком для України, а й своєрідною передачею знань, досвіду, історії, культури цивілізації поколінням нинішньому і прийдешнім.
Богдана Костюк зустрілася з координатором по зв’язках з громадськістю Британської Ради в Україні Василем Губарецем, котрий розповів таке:
Василь Губарець
“Бібліотека тисячоліття” – проект британського уряду, який адмініструвався Британською Радою в усьому світі, в тому числі і в Україні.
Практично всі 110 країн світу, де представлена Британська Рада, отримали унікальну колекцію, яка називається “Бібліотека тисячоліття”. Це світова класика англійською мовою: як оригінальні англомовні твори, так і перекладні. Тут не лише художня література, а є такі речі, як робота Адама Сміта з економіки або “Військова стратегія” Клаузовіца. Тобто, доволі цікавий підхід.
Знову ж таки 250 томів в цій колекції.
Східноєвропейська література представлена, в першу чергу, російською літературою: Л.Толстой, Б.Пастернак, М.Булгаков.
Українська, на жаль, поки що не представлена.
Що стосується України, то на разі ця “Бібліотека тисячоліття” є у фондах 64-х українських бібліотек. Це обласні універсальні наукові бібліотеки, перш за все, це провідні київські бібліотеки і це бібліотеки вищих навчальних закладів у кожному обласному центрі, а також у Симферополі і Севастополі.
Україна була країною № 1 серед тих 110 країн світу, які отримали цю бібліотеку; найбільше комплектів було поставлено саме сюди.
Цікаво те, що ця колекція книг є високоякісною не лише з точки зору змісту, а й навіть з точки зору форми: там використаний екологічно чистий папір, який може слугувати сотні років.
Богдана Костюк
Це був Василь Губарець, який розповів про унікальний проект британського уряду “Бібліотека тисячоліття”.
Павло Вольвач
Як тут не згадати оте, класикове: “Любіть книгу – джерело знання”. Останнім часом джерел, до яких можна припасти спраглому читачеві, значно побільшало. Про що й свідчить наш попередній сюжет.
Але ж, якщо кажуть, що, мовляв, не хлібом єдиним, то, напевно ж, можна висловитись і навпаки. В тому сенсі, що існує не лише висока духовність, інтелектуальні осяяння, творчі злети і таке інше. Є ще й повсякденне життя: грубе, матеріальне, зриме. Тобто згадуваний “хліб”. Або, скажімо, “вода”, на яку перебиваються з хліба, коли стає дуже сутужно.
В сучасній Україні до цього, Богу дякувати, ще не дійшло. Але от саме з ковтком чистої простої води, схоже, виникають проблеми. Вартує він дедалі більше і більше, бо запаси її і на планеті, і в Україні катастрофічно зменшуються. А доводити воду до “питних стандартів” стає дедалі важче. Тому поблизу міст виростають велетенські комплекси з її очистки: воду пропускають через всілякі хитромудрі фільтри, її обеззаражують, освітлюють.
Проте, подолавши кілометри труб на шляху до вашої квартири, вода знову втрачає усе набуте благородство.
Що ж робити? Про це й розмірковує наш практичний і метикований колега Володимир Ляшко.
Володимир Ляшко
Сьогодні думки спеціалістів зійшлися на одному: у кожній квартирі треба мати надійний очищувач води.
У різних країнах цю проблему вирішують по-своєму. А в Україні дедалі більшою популярністю користуються апарати електроактивації води, де вона розділяється на дві фракції, котрі в народі звуть “живою” і “мертвою”.
Такі очищувачі мають суттєву перевагу - у них немає фільтрів, котрі самі, вичерпавши ресурс, стають джерелом забруднення води. І цей момент важко вловити, бо в різних регіонах ступінь забруднення води різний.
Спеціалісти Київської науково-виробничої фірми “Ековод” першими в країні після чорнобильського лиха згадали про давні розробки вчених по електроактивації води. Але сьогодні вони пішли далі: нові очисні апарати набули ще й неабиякої оздоровлювальної властивості - вода після очистки насичується кремнієм.
Виявляється, що у постчорнобильську пору він надзвичайно корисний, навіть необхідний усім нам. Саме кремній робить наші судини гнучкими, а суглоби міцними і ковзкими! І тоді кальцій, його одвічний супутник і конкурент, не осідає на стінках судин. Отже, інсультів буде набагато менше!
Нестача кремнію в нашому організмі породила безліч проблем, перш за все з хребтом, суглобами, розвитком кісткової системи дітей.
“Що таке інсульти, інфаркти? - запитує один з авторів новинки Борис Косинов. - Це пошкодження кровоносних судин головного мозку. Чому судина лопнула? Тому, що замість пружного кремнію її стінки містять твердий і крихкий кальцій”. Сьогодні проблемою кремнію у нашому раціоні мали б займатися дієтологи, харчовики, медики. На жаль, цього не трапилося. А саме вони мали б порадити людям більше вживати висівкового хліба, пити польовий хвощ, що є справжнім рекордсменом за вмістом кремнію у рослинному світі, а також навчитися збагачувати наш повсякденний раціон топінамбуром або, як його ще називають, земляною грушею. У цьому овочі теж багато кремнію.
Що ж до збагачення ним води, то новий апарат українських винахідників просто незамінний. Кремнієвмістний анод, найдорожча частина апарату, служитиме років 6-7, а ціна 1 літра води обійдеться десь у 3,6 копійки.
“Подібні апарати, - вважають спеціалісти санітарної служби, - незамінні на півдні України, де щоліта лютує гепатит”.
Павло Вольвач
Споживацький підхід, за яким похмурим видивом проступають висохлі русла і знівечені чорноземи, на жаль, чи не найприкметніша ознака новітньої доби. Одна з найприкметніших, але не єдина. Особливо, якщо йдеться не так про природу, як про її вінець – людину. Так, здається, любили називати “хомо сапієнсів” за часів триклятого тоталітаризму.
Як вважає Гурам Петріашвілі, одним з характерних явищ нашого часу є бездумне ставлення дорослих до виховання нового покоління.
Створюється враження, що більшість нинішніх людей любить дітей дивною любов’ю. Ця любов чисто біологічна і схожа на тваринний інстинкт, а не на любов людського індивіда, що готує собі зміну для суспільства.
Отож, біля мікрофона Батоно Гурам.
Гурам Петріашвілі
Ось що я бачив на днях.
Зайшли у вагон метро старша жінка і хлопчик літ на дванадцять. Хлопчик швидко вмостився в єдине вільне місце. “Ось молодець, – подумав я, - зайняв місце бабусі”.
Але не тут то було. Бабуся стояла перед онуком, тримаючи доволі велику сумку. А онук сидів і слухав музику в навушниках. Це була вдоволена, байдужа істота. А виросте з нього егоїст, хам і, можливо, хтось ще гірший.
Хто буде в цьому винуватий? Сама бабуся, котра із замилуванням дивилася на улюбленого онучка замість того, щоби сказати йому: “Встань і поступися мені місцем. Я втомилася від важкого життя, я літня і ледве стою на ногах”.
І в сім’ї, і в школі в наш час головною проблемою залишається те, як навчається дитина. Але знання без моралі нічого не варті і навіть небезпечні для суспільства.
Вчитель спочатку повинен бути вихователем, а вже потім викладачем певного шкільного предмета. А виховання має починатися з того, щоб навчити дітей співчувати людям.
Для цього спочатку треба навчити дітей бачити. Не дивитися байдуже із башточки власного “я”, а саме бачити.
Бачити людей, явища і речі дитина навчиться тільки тоді, якщо ми зможемо пов’язати його з довкіллям емоційно.
Ось, наприклад, ми хочемо навчити школяра якоїсь формули Галуа. І сама формула, і слово “Галуа” для школяра просто звуки, і по всьому.
Що треба зробити?
Треба йому розповісти, що за цією формулою і за екзотичним прізвищем стоїть прекрасна особистість французького математика Евариста Галуа, котрим був не занудним “очкариком”, яким зазвичай уявляють школярі вчених, а життєрадісним юнаком, який боровся за добро і справедливість і двадцятиоднорічним помер за кохану жінку на дуелі.
А наостанок скажу, що діти виховуються безперервно, а не лише там і тоді, як ми того бажаємо. Кожним своїм словом і дією ми їх виховуємо, тобто штовхаємо до добра чи до зла.
Тому дуже всіх прошу. Давайте будемо дуже обережні з ними. І для початку заборонимо собі вимовляти при дітях жахливі слова: “Це ваші проблеми”.
Виховання – це передача моральних законів, а основа моралі – це співчуття до ближнього.
Павло Вольвач
Ну що тут скажеш? Важко, панове. І без води важко, і без правильно вихованого підростаючого покоління.
А чи не найважче без “чистого” мистецтва. Бо лише мистецтво осяває і ошляхетнює похмурості життя. Бо, як писав російський поет-авангардист, “щаслів тот, кто сочіняєт”. Тож митці є частими гостями “Віта Нова”.
Сьогодні до нас завітав Олег Мінгальов. Хто такий пан Мінгальов? Ну, як я розумію, він не має регалій на кшталт заслужений, народний, секретар, членкор і ще щось подібне. Натомість є інший ряд: літінститут, московська художньо-письменницька богема, Захід, Париж, галерея Сохо, перформенс...
Мінгальов-художник і Мінгальов-поет, який, політавши хіпповою хмаркою по закордоннях, вернувся і осів в рідній Полтаві. Завис богемною байкою між Києвом і Хоролом.
Так як воно Вам велося й ведеться, пане Мінгальов?
Олег Мінгальов
На хвилі перебудови я опинився у Парижі в 1989-му році. Я там зустрічався з такими письменниками, як Ю.Мамлєєв, Е.Лімонов та з іншими.
Павло Вольвач
Ну, а Париж? Оскільки ми розуміємо, що Париж – це пристанище митців з усього світу, всі мріють потрапити туди і покорить його. Як тебе Париж сприйняв: ти там розгубився, розчинився чи, зрештою, ти там був помітний як митець?
Олег Мінгальов
Я зустрів всіх світил, всіх зірок еміграції, я з ними товаришував. З цієї точки зору мені там було дуже добре. Але дуже хотілося б потрапити на “Білу пляму” (це Великобританія). Вона мене заінтригувала, починаючи з поп-музики. Я опинився в Лондоні. І дуже динамічно, через місяць, у 1989-му році я зробив в галереї Сохо виставку персонально. Потім я працював деякий час на “Бі-Бі-Сі”. Потім я зробив кілька персональних виставок у центрі Лондона. Особливо хотілося б відзначити у “Mall Gallery”. Мене після цього занесли у енциклопедію “Who is who in art”. Одночасно я виставлявся в Парижі і в Італії. Але, коли я повернувся до України...
Павло Вольвач
А чому повернувся? Ти є успішний митець, якого прийняли на Заході.
Олег Мінгальов
Я ніколи не полишав контакти з Заходом. Щороку я десь 3-4 місяці перебуваю чи в Лондоні, чи в Парижі. Я думаю, що ми всі українці належимо до Європи, нам належить місце у цивілізації Європи, достойне місце, про яке ми, до речі, забуваємо іноді.
Де більш цікаві зараз художники? Я скажу так, що не тільки художникам, а й політикам, геополітикам, соціологам дуже цікаво все те, що зараз ми спостерігаємо в Україні.
Павло Вольвач
Зрозумів. Це, як говорив один радикальний політик: “Ми тільки любимо Україну, а живемо в усьому світі”. Гаразд. А яке нове життя митця Мінгальова в Україні?
Олег Мінгальов
В Полтаві, моєму рідному місті, я зробив виставку, яка носила характер містерії, були задіяні красуні Полтави, яким я пошив такі сукні, і вони були, як жриці. Я на закритих віках намалював нові очі. Тобто, те, що має місце до містерії, до древньої культури, яку ми забули, надихає мене на якісь нові ідеї і стимулює.
Павло Вольвач
Дякую. А слухачам нагадаю, що гостем нашої студії був художник-концептуаліст Олег Мінгальов.
Олег Мінгальов
Досить правильно, але, скоріше, той, який працює в течії містерії.
Павло Вольвач
А містерія сьогоднішнього випуску “Віта нова” добігає кінця. Сподіваємось, що добрий сон в кріслі вас обминув, а якщо й трапилось таке, то ми до цього не маємо жодного стосунку.
З надією на це розкланюємось. Це була “Віта Нова”. Її підготував і провів я, Павло Вольвач, спільно із звукооператором Михайлом Петренком.
Хай щастить!
Говорить радіо “Свобода”!
