Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 12:31

Історія французького подружжя, яке всиновило двох українських дітей.


Тарас Марусик

Ліон, 21 травня 2004 року.

Тарас Марусик

Маріель і Рене Матево одружені понад 20 років. Обоє – архітектори. Коли вони остаточно зрозуміли, що власних дітей не матимуть, вирішили усиновити чужих. Усиновити дітей у Франції практично неможливо.

Але чому була обрана Україна? З цього запитання розпочалася наша розмова з Маріель:

Маріель Матево (переклад)

Передовсім, не лише я вибирала, бо нас було двоє: я і мій чоловік Рене. Як кажуть, нічого випадкового не буває. Як тільки ми одержали дозвіл на усиновлення, наші погляди інстинктивно звернулися на схід Європи.

Далі випадковостей не меншало. В той самий день, коли ми відправили всі необхідні документи у відповідний орган французької влади, який цим займається, мій співробітник познайомив мене зі своєю подругою. Вона була українкою.

Тарас Марусик

Відтак Маріель познайомилася з низкою місцевих українців, і ця дорога довела подружжя Матево до України. Але шлях до дітей був дуже довгим. У серпні 1999 року, під час своєї відпустки, Маріель і Рене вирішили поїхати власною машиною в Україну, щоб зрозуміти, що це за країна.

Перші труднощі і пригоди розпочалися вже на українському кордоні. Вони їх витримали, але відразу зрозуміли, що ця країна – не для туризму. Далі були нові труднощі – наприклад, міліція, яка зупиняла машину щоп’ятнадцять хвилин, повна відсутність кемпінгів, де можна було б переночувати, бодай би в машині.

Тому кожен день подружжя Матево думало, де буде спати наступної ночі. Такий спосіб, незважаючи на труднощі, вони пізнавали країну:

Маріель Матево (переклад)

Ми відкрили для себе надзвичайно гостинних людей. І хоча кажуть, що французи ввічливі і гостинні, не думаю, що таку гостинність, як в Україні, ми можемо знайти у Франції.

Тарас Марусик

Ще більше труднощів чекало на подружжя Матево під час наступних поїздок в Україну, безпосередньо за дітьми.

Артема, якому 6 років, вони знайшли в сиротинці Кіровограда. Перша зустріч з Артемом відбулася – і це теж випадок, хоча Маріель переконана, що то знак з небес – у день його хрещення.

Марічку, якій 7 років, знайшли на Закарпатті, у місті Виноградові. І всюди прості люди допомагали, хоча і Рене, і Маріель розмовляли тільки французькою. Опинившись в мерії Виноградова, Маріель почала згадувати ті кілька українських слів, які вона знала, коли побачила на сходах одну жінку: “Добридень, пані!”

І ця жінка взяла її за руку, повела до колишньої вчительки французької мови. Через кілька місяців і Марічка, і Артем стали дітьми Маріель та Рене Матево:

Маріель Матево (переклад)

Було дуже важко від самого початку, але для мене і Рене це ніколи не забудеться. Україна – справді чудова країна.

Тарас Марусик

Маріель Матево сказала, що Артем для них – маленький Принц, а Марічка – Троянда. Марічка й Артем мають подвійне українсько-французьке громадянство до одержання паспорта. Їхні нові батьки вже читають їм геніальний твір уродженця Ліона Антуана де Сент-Екзюпері і вони дякують їм: “Дякую. Дякую” (по-українськи). А так Артем вітається з Україною: “Добрий день!” (по-українськи).

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG