Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:27

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”: Друга хвиля депортації народів Криму.


Сергій Грабовський

Аудіозапис програми:

Київ, 2 червня 2004 року.

Олекса Боярко

Вітаю вас, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. 60 років тому Сталін ухвалив рішення про другу хвилю депортації народів Криму.

Почнемо з історичної довідки. Про перебіг депортації у 1944 році з Криму місцевих болгар, вірмен та греків розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

20 травня 1944 року Берія доповів Сталіну про завершення депортації кримських татар. А вже 2 червня Державний комітет оборони СРСР ухвалив постанову №5984сс про примусове виселення з Криму болгар, вірмен та греків за звинуваченням у пособництві німецькій владі. Так звана “спецоперація” частин НКВД розпочалася на світанку 27 червня. Депортовані перевозилися залізницею у товарних вагонах до Башкирської та Марійської автономних республік, Узбекістану, Казахстану та чотирьох областей Росії. Тоді з Криму було вивезено близько п’ятнадцяти тисяч греків, десяти тисяч вірмен, дванадцяти з половиною тисяч болгар та всіх кримських циган.

Депортації були піддані також 3652 мешканця Криму турецького, австрійського, грецького, іранського, італійського, румунського громадянства з простроченими паспортами. 4 липня Берія доповів Сталіну про завершення виселення з Криму загалом двохсот двадцяти п’яти тисяч осіб. У місцях висилки депортовані отримали статус “спецпереселенців” і працювали на лісозаготівлі і на будівництві, у колгоспах та радгоспах. Коли по закінченню Другої світової війни демобілізовані військовослужбовці Радянської армії поверталися до своїх депортованих родин, вони теж ставали “спецпереселенцями”.

Депортовані перебували на обліку у “спецкомендатурах”, а їхній виїзд за межі “спецпоселення” без дозволу влади вважався втечею і карався двадцятьма роками каторги. Від хвороб, виснажливої праці, поганого харчування та неякісної питної води у перші роки висилки загинуло від сорока двох до п’ятдесяти відсотків депортованих. Через депортації та мобілізацію до Червоної армії чисельність населення Криму восени 44-го року скоротилася до трьохсот сімдесяти тисяч осіб, і наступного року Кримська автономна республіка була перетворена на область. Щоб затерти саму пам’ять про депортовані народи, у Криму було перейменовано 1115 населених пунктів, з них понад 900 татарських, близько сорока грецьких та п’ятдесяти німецьких. У березні 1956 року депортовані були відновлені у правах, однак без права повернення до Криму. Попри це, болгари, вірмени та греки почали напівлеґально повертатися до Криму і облаштовуватися там. Наприкінці вісімдесятих років під впливом кримськотатарського руху почалося широке повернення до Криму болгар, вірмен, греків, а також німців.

Олекса Боярко

Кримські депортації 1944 року стали одночасно уособленням як нелюдськості, так і абсурдності сталінського режиму і більшовизму на загал. Так вважає культуролог професор Вадим Скуратівський. Йому слово.

Вадим Скуратівський

Чому виселяли греків? Сталін, очевидно, передбачав, що Греція залишиться в ситуації поділеного світу у зоні, сказати би, західних інтересів. І він не хотів, щоб грецька діаспора в Криму, хай скромна, але от старовинна із своїми, брала участь в цих самих процесах.

Те ж саме відбувалося у зв’язку з Болгарією. А чому Сталін вислав вірмен, то я думаю, що це якась ненависть стифлітського міщанина до вірменства.

За цим стоїть неймовірна трагедія. Йдеться про те, що греки тут жили можна сказати завжди. Вслід за тим вони з’являються в немалій кількості в Криму в ХVІІ-ХХ столітті. Так само як і болгари.

І ці люди зробили для кримського господарства надзвичайно багато. Багато зробили для кримського народного господарства плюс для тамтешньої комерції вірмени.

І раптом буквально в кілька годин НКГБ так зване під керівництвом Кобулова і його банди відселяють цих людей не просто за межі Криму, а глибоко на схід в Євразію.

Ця доля обійшла так званих азовських греків, які жили тут зовсім поряд. Чому їх Сталін пощадив, це справді історична загадка. Найголовніше інше. Йдеться про те, що ми маємо трагедію оцих самих маленьких народів.

Маємо пам’ятати, що у них була своя маленька індустрія, свої ремесла, своя комерція, своя інтелігенція, зрештою, своя історія, свій світогляд. І раптом їх виселяють, приміром, з Балаклави. Балаклавські греки, які взагалі вважали це місто своїм, тому що вони вибудували його своїми руками.

Були трагедію великих народів, але були й трагедії зовсім маленьких етносів. І Україна в нинішній ситуації повинна зробити все, щоб принаймні, хоча б ретроспективно загоїти неймовірні рани ХХ століття, рани оцих самих малих народів, які водночас заслуговують щонайглибшого і щирого співчуття з боку нашого народу.

Олекса Боярко

А тепер – слово учаснику і свідку тих трагічних подій. Правник Степан Маврешко, болгарин за походженням, згадує депортацію своєї родини з Криму у 1944 році.

Степан Маврешко

27-го червня 1944 року о четвертій годині ранку – стук у двері будинку. Відкриваємо – стоять солдати: “ Вас висиляють, на збори - тридцять хвилин. Потім вийдете на вулицю, ми вас завантажуємо на підводи”.

Потім нас вивезли за річку, де під скелею причаїлися “студебеккери” – ними нас довезли до потягу у селищі Кіровському. Завантажили у вагони для худоби – і повезли кудись. Часто потяг зупинявся – витягали з вагонів померлих, і їхали далі.

Набагато пізніше я з’ясував, що офіційно на кожного депортованого виділялося по сім карбованців для харчування, але нікому цих грошей не дали. А я, доки їхали, весь час ховав біля серця лист від батька з фронту – боявся, що його у мене вирвуть і знищать... Привезли нас до Кірова десь наприкінці липня. Там кілька вагонів відчепили. А інші відправили до міста, яке тоді називалося Молотов – нині Пермь, і до Свердловська.

Після короткого перебування у Кірові, нас знову завантажили у вагони і привезли на станцію Гірсове, а звідки вузькоколійною залізницею довезли до селища Муригіне. Там мама працювала на паперовій фабриці. А я ходив до села Медяне, яке було центром Медянського району.

У Муригіні ми жили у свинарнику, кілька родин: я з мамою, її сестра з чоловіком і сином. Від тих часів лишилися у спогадах дерев’яні стіни з щілинами і клопи. Пізніше нас переселили до бараків.

Нам – ворогам народу – забороняли виходити за межі селища без дозволу коменданта. Я, щоб допомогти родині виживати, розвантажував баржі з сіллю, які курсували по річці В’ятці. І намагався зрозуміти, що такого зробили ми, болгари, що перетворилися на “ворогів народу”?

І, до речі, досі ними лишаємося. На жаль, моя родина втратила листа, з яким у 1953-му році зверталася до радянських правоохоронних органів з проханням дозволити повернутися до Криму. Але я маю інші документи, згвдно з якими у листопаді того ж року за розпорядженням Ворошилова нас з мамою-інвалідом випустили зі спецпоселення.

Жили ми на Ставропіллі, потім мешкали у місті Таганрог. Тато перевіз родину до Токмака Запорізької області, куди я і повернувся після армійської служби. Працював, вступив на юридичний факультет Харківського університету, - але нікому не казав, що був репресований.

1989-го року Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію, яка засудила геноцид сталінського режиму проти окремих народів. Пізніше було прийнято і відповідну постанову, а Верховна Рада УРСР у квітні 1990-го року ухвалила закон “Про реабілітацію жертв політичних репресій”.

Але – згідно закону, реабілітація не розповсюджується на репресовані народи, оскільки цим питанням займаються відповідні союзні органи. Але – радянського союзу більше не існує. У Російській Федерації всі депортовані користуються тими ж пільгами, що й учасники війни, а у нас – ні.

Олекса Боярко

В Криму річниця депортації болгар, вірмен і греків, як і депортації німців, відзначається у значно менших масштабах, аніж річниця депортації кримськотатарського народу. Причина не в тому, що болгари, вірмени, греки чи німці постраждали менше, аніж кримські татари.

Втрати згаданих етнічних груп настільки серйозні, що за, великим рахунком, просто нікому проводити масштабні жалобні акції. Перед мікрофоном Володимир Притула.

Володимир Притула

За офіційними даними, до Криму повернулася лише дуже незначна частина раніше депортованих болгар, вірмен і греків та їхніх нащадків. І хоча, наприклад, вірменська громада автономії нараховує понад 10 тисяч осіб, власне раніше депортованих кримських вірмен та їхніх нащадків на півострів повернулося лише кілька сотень.

Голова Кримської вірменської громади Олег Габріелян пояснює це тим, що депортовані вірмени, на відміну від кримських татар до Криму поверталися лише організовано і за погодженням з відповідними кримськими владними структурами. Олег Габріелян: „Зважаючи на те, що протягом усіх років повернення вірмен, болгар, греків і німців, держава дотримувалася принципу регульованого і планового повернення, але не підкріплювала його матеріально, то це призвело до того, що депортовані і місцях вислання – в Узбекистані, Казахстані, Росії – так і не дочекалися від Української держави офіційного запрошення. Необхідно це питання піднімати, ставити перед урядом і знаходити прийнятні форми повернення, щоб це було не дуже обтяжливо державі і воно було реальним”, - сказав Олег Габріелян.

Він повідомив, що за кошти з Державного бюджету України у передмісті Симферополя збудоване вірменське селище Айвакан. Кримська влада передала Вірменській апостольській церкві в Україні культові споруди в Симферополі, Феодосії, Керчі, а також найбільший відомий релігійний комплекс Сурб-Хач (Святий Хрест) неподалік Старого Криму.

Відкриті вірменські недільні школи у багатьох населених пунктах півострова. За словами Олега Габріеляна, життя вірменської громади Криму на підйомі, за останні два роки вона зросла майже удвічі. Проте, більшість членів громади – пізні економічні мігранти з Вірменії або біженці із зон конфліктів на території колишнього Союзу. Власне кримських вірмен із своєрідною мовою і культурою - серед них дуже мало.

Олег Габріелян продовжує: „Безумовне, це важка історична доля вірмен закинула їх на Кримський півострів. Але Крим став для них батьківщиною. До війни тут існували вірменські райони, сільські ради, які були вірменськими. Були вірменські села і колгоспи з вірменськими школами, класами, бібліотеками, газетами. Нажаль, у 1944 році вірмени слідом за кримськими татарами і німцями, разом з болгарами і греками були депортовані сталінським режимом з Криму”, - сказав Олег Габріелян.

Але, якщо вірменська громада в Криму поволі відроджується, хоч це вже дещо інша субетнічна група, з іншою мовою та іншими традиціями, то перешкод на шляху відродження кримських болгар і греків – набагато більше.

Найголовніша – раніше депортовані співвітчизники або ж з різних причин не поспішають повертатися до Криму, або ж воліють повертатися на праісторичну батьківщину – до Греції чи Болгарії. Чи не тому кількість нових репатріантів з-поміж болгар і греків наближається до нуля, а кількість тих, хто що вже переїхав до Криму – почала зменшуватися.

Олекса Боярко

Справедливість щодо депортованих з Криму народів має бути відновлена повністю й остаточно; зволікати з цим просто злочинно. Такої думки дотримується голова комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Геннадій Удовенко.

Геннадій Удовенко

18 травня у Сімферополі відбувся величезний жалібний мітинг. І дуже прикро, що в цей день ВР, знаючи про ці події, які присвячені 60-річчю насильницькій депортації провалила закон про депортовані народи за національною ознакою.

Тобто незалежна демократична Україна засуджувала цю акцію. А друге, йшла мова про юридичні заходи, пов’язані з поверненням конфіскованого майна. Тобто мова йшла про реституцію, про невеликі пільги для пенсіонерів, про те, щоб вирішити земельне питання. Але це фактично не торкалося тих людей, які живуть протягом 60 років чи в квартирах, в хатах, які були в свій час конфісковані. Так що цей закон сприяв би подальшій злагоді.

Але ще хочу звернути Вашу увагу. Напередодні прем’єр-міністр Віктор Янукович виступав і сказав, що от завтра ВР буде приймати закон і прийме цей закон під оплески присутніх. ВР провалила. Фракція “Регіони України”, яка налічує у ВР 63 чоловік, то тільки 6 чоловік проголосувало за цей законопроект.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”, присвячену 60-річчю початку другої хвилі депортації народів Криму.

Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG