Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 11:52

“Економічний журнал”


Марія Щур

Аудіозапис програми:

Київ, 30 травня 2004 року.

Марія Щур

Вітаю вас, шановні слухачі на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном – Марія Щур.

Побудова Єдиного економічного простору була в центрі переговорів у Криму президентів України, Росії, Білорусі та Казахстану. Та їм у черговий раз довелося констатувати, що політичні проекти винятково складно втілити у життя. Тему продовжує Марина Пирожук.

Марина Пирожук

Підготовкою міжнародних документів, які визначатимуть правовий режим роботи спільного ринку, займається група високого рівня. Україну у цій групі представляє перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров.

До кінця поточного року група має розробити низку документів, які будуть узгоджуватися між сторонами і подаватися на підписання. Виступаючи на засіданні глав держав-учасниць ЄЕП, Президент України Леонід Кучма зазначив, що позиція України залишається незмінною.

“Завершення процесу утворення повномасштабної зони вільної торгівлі без обмежень – це першочергове завдання в контексті формуванні ЄЕП”, - сказав Кучма, додавши, що для створення зони вільної торгівлі потрібно лише 13 угод між країнами.

Кучма наголосив, що наразі треба усунути перешкоди на шляху вільного пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили, а тоді поступово переходити від простих форм торгівлі до виробничої кооперації та інтеграції фінансових ресурсів.

Кучма закликав виявляти більше наполегливості у реалізації спільних проектів, зокрема, у створенні транспортного літака АН-70, казахстансько-російсько-українського підприємства з виробництва палива для атомних станцій та інших ініціатив у рамках “четвірки”.

Про необхідність вільного пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили говорив і президент РФ Владімір Путін. Він наголосив, що економічна інтеграція, вільне пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили сприятиме модернізації національних економік, підвищить їх конкурентноздатність на глобальних ринках та підвищить якість життя громадян.

Білоруський президент Александр Лукашенка між тим відзначив, що формування зони вільної торгівлі, вільне пересування товарів та робочої сили не є самоціллю, а лише засобом для зміцнення інтеграції.

Говорячи про перспективи вступу країн-учасниць ЄЕПу в СОТ, він відзначив, що формування ЄЕП має здійснюватися з урахуванням норм і правил СОТ.

“Вирішення питання про вступ до СОТ вже зараз змушує нас остаточно визначитися з умовами, на яких ми будемо відкривати свій економічний простір зовнішньому світові”, - сказав він, закликавши партнерів по ЄЕП діяти в цьому напрямку разом, а не поодинці.

В свою чергу Владімір Путін заявив, що створення ЄЕП не буде протидіяти прагненню учасниць ЄЕП вступити до СОТ. Він також відзначив, що між членством у СОТ і регіональних інтеграційних організаціях не має жодних протиріч.

Кожна країна може або сама врегульовувати свої питання із СОТ, а потім погоджувати їх із партнерами, або ж вся організація може розробити загальні принципи, на яких всі її члени вступлять до СОТ, - сказав Путін.

В той же час президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв висловлює переконання, що країни-учасниці ЄЕП мають вступати до СОТ разом і на спільних умовах.

Він вважає, що в разі якщо учасниці угоди про ЄЕП спочатку вступлять до СОТ на різних умовах, то створити митний союз в рамках ЄЕП буде дуже складно.

“Якщо ми зуміємо домовитися і швидко створити митний союз всередині “четвірки”, а потім всі разом запропонувати умови СОТ, тоді в нас гарний початок”, - сказав президент Казахстану і додав, що паралельно з цим необхідно сформувати транспортний союз із забезпеченням взаємного доступу до транспортних інфраструктур сторін у національному режимі.

Назарбаєв також висловився за те, аби організаційна група ЄЕП виділила першочергові завдання і закликав не допустити тих помилок, які були зроблені раніше при створенні інтеграційних об’єднань.

Марина Пирожук, радіо “Свобода”, Ялта.

Марія Щур

Першим подарунком від ЄЕП називають в Україні стрімке подорожчання пального. За останній тиждень у столиці бензин подорожчав більш, ніж на третину – з 2 гривень 30 копійок до 3 гривень 30 копійок за літр, дещо нижчі ціни в інших регіонах України.

У чому причини такої ситуації, які прогнози на найближче майбутнє? На ці запитання спробує відповісти мій колега Сергій Собуцький.

Сергій Собуцький

Спочатку – кілька штрихів, які можна об’єднати під назвою “Ліричний відступ”.

Перше - левову частку пального Україна отримує з Росії або ж з українських нафтопереробних заводів, більшість з яких належить російським компаніям.

По-друге, нещодавно Росія ухвалила рішення про підвищення експортного мита на нафту на 30% з 1 червня.

І по-третє, російський Президент, коментуючи це питання, заявив, що збільшення експортного мита на нафту є вимушеним кроком, який має зупинити вивіз дешевого російського пального у період сільськогосподарських робіт.

Саме ці фактори експерти називають головною причиною стрімкого подорожчання бензину в Україні. Загальносвітове зростання цін на нафту та збільшення сезонного попиту теж згадуються, але відходять на задній план.

Це підтвердив і міністр палива та енергетики. Сергій Тулуб заявив, що оскільки всі українські нафтопереробні заводи тепер є приватними і належать російським компаніям, уряд не може напряму диктувати їм ціни на бензин.

Але вихід потрібно шукати. Інакше ситуація може стати просто неконтрольованою.

Після численних нарад, узгоджень, уточнень на даний момент маємо таке. Компанії, що працюють на українському ринку нафтопродуктів погодилися знизити на місяць рентабельність роботи власних АЗС з нинішніх 18-20% до 13% з метою зниження цін на нафтопродукти в Україні.

Крім того, досягнуто домовленості обмежити до 7% рентабельність компаній, що торгують нафтопродуктами оптом, а також призупинити на деякий час експорт нафтопродуктів з України.

Про це повідомив віце-прем''єр міністр України Андрій Клюєв. За його словами, внаслідок заходів, що вживатимуть нафтові компанії в рамках досягнутих домовленостей, уже в найближчі дні ціни на нафтопродукти знизяться на 10 %.

На стабілізацію цінової ситуації, як очікується, також вплине запуск після ремонту, 31 травня, Лисичанського НПЗ, найбільшого в Україні.

До речі, одночасний ремонт на кількох українських нафтопереробних заводах, що належать російським компаніям, теж, як кажуть, момент цікавий. Українські оглядачі вбачають за цим політику.

На думку Олени Вітер, представниці Громадської ради з питань енергетичної безпеки, ситуація, яка зараз склалася в Україні, спланована з боку Росії в рамках просування ідеї ЄЕП.

Росія, таким чином, показує, що станеться, якщо Україна не йтиме на поступки у важливих для північного сусіда питаннях. Це - залежність від енергоносіїв і можливість впливу на внутрішні українські ціни.

Завданням номер один має стати здобуття енергетичної незалежності, підсумувала Олена Вітер.

Обіцяв свій коментар для радіо “Свобода” і заступник міністра палива та енергетики Богдан Клюк. Але чергова нарада з цієї теми не дозволила нам поспілкуватися до початку ефіру. Щиро сподіваюсь на це завтра.

Сергій Собуцький, радіо “Свобода”, Київ.

Марія Щур

Однак і на другий день високий міністерський чиновник не знайшов часу для того, щоб прокоментувати найгарячішу проблему тижня.

На думку іноземний експертів, державне втручання у врегулювання цін на нафтопродукти, є рецидивами радянської системи господарювання.

Як вважає експерт німецького інституту економічних досліджень Ульріх Тіссен, існують інші рішення. Слово нашому німецькому кореспонденту Надії Кадибі.

Надія Кандиба

На думку Ульріха Тіссена, державне втручання на ринку нафтопродуктів може принести тільки короткочасний ефект, вдаватися до таких методів треба лише у виняткових випадках.

Ульріх Тіссен (переклад)

Особливість планової економіки полягала, власне, у державному регулюванні цін, які не віддзеркалювали попит на той чи інший товар.

Це не вирішувало проблеми, а призводило тільки до утворення довжелезних черг.

Надія Кандиба

Німецький експерт звернув увагу на те, що різке зростання цін на нафтопродукти, в тому числі і на пальне, спостерігається також і у Західній Європі.

Це пов’язано передусім із зростанням цін на нафту на світовому ринку, що у свою чергу викликано політичними подіями на Близькому Сході, економічним піднесенням у світі та бурхливим економічним розвитком у країнах Південно-Східної Азії, і передусім у Китаї.

Ульріх Тіссен прогнозує, що процес зростання цін на нафту навряд чи вдасться зупинити, оскільки запаси цього енергоносія поступово вичерпуються.

Він зауважив, що вплинути на цей процес не зможуть ані західноєвропейські уряди, ані уряд України. Натомість експерт пропонує розвивати екологічні технології та інші джерела енергії, що допомогло б зменшити використання нафтопродуктів.

Високі ціни на пальне мають підштовхнути саме до такого кроку, зауважив Ульріх Тіссен.

Ульріх Тіссен (переклад)

У Німеччині, наприклад, майже 70 % цін на бензин та дизельне пальне – це різні відрахування. Таким чином, уряд утримує ціну на цей енергоносій на високому рівні, аби сприяти розвиткові нових економічних та екологічних технологій.

Крім того, це допоможе зменшити залежність від імпорту енергії.

Надія Кандиба

Надія Кандиба, з Німеччини, для радіо “Свобода”.

Марія Щур

Наприкінці минулого тижня в Москві відбулася подія, яка може мати великий вплив на економічне життя України. Росія та Європейський Союз підписали угоду про умови вступу Росії до Світової Організації Торгівлі.

На другий день після цього у Ялті Росія продовжувала наполягати на тому, що вступ до СОТ має відбуватися скоординовано між усіма державами-членами ЄЕП, хоча сама думками сусідів не цікавилася.

Оглядачі у Києві вважають, що таким чином Росія намагається випередити Україну у вступі до СОТ з тим, щоб не дати їй ані найменшого шансу обстоювати свої торговельні інтереси у межах світової організації, в разі, якби Україна вступила до СОТ раніше.

А тепер про саму угоду.

Росія зробила великий крок на шляху у приєднанні України до СОТ. У п’ятниці на саміті у Москві Росія та ЄС, один з найбільший торговельних партнерів Москви, досягли згоди щодо умов, на яких Росія приєднається до СОТ.

Головною умовою ЄС була демонополізація російського ринку газу, головним споживачем якого є ЄС. Однак в результаті компромісу Росія пообіцяла лише подвоїти ціни на газ для своїх промислових споживачів до 2010 року.

Прихильники економічної інтеграції з Росією називають низькі ціни на російські енергоносії однією із найбільших вигод ЄЕП для України. Проте, згідно із домовленістю із ЄС, Росія має підняти ціну до 45-57 доларів за кубічний метр, тобто навіть більше, ніж країна сплачує за російський газ сьогодні.

Росія є єдиною економікою в світі, яка залишається поза СОТ, її переговори про вступ тривають понад 10 років. Але на запитання про конкретні терміни її вступу російські чиновники уникають давати прямі відповіді.

На переговорах у Москві міністр економіки Росії Герман Греф виключив, що Росія зможе стати членом СОТ ще цього року. Попереду у неї переговори із найбільшими країнами-членами СОТ: США, Китаєм та Японією.

На думку експертів, вони потривають щонайменше два роки. Україна ж, нагадаємо, досі збиралася стати членом СОТ ще до кінця поточного року.

Повертаючись до ключового питання у переговорах із ЄС, Росія пообіцяла відкрити доступ закордонним компаніям на свій ринок газу, тобто надати їм можливість використання газогонів, які тепер належать “Газпрому”.

Однак, при цьому Росія залишила за “Газпромом” монопольне право експорту газу. Також згідно із домовленостями з ЄС, Росія поступово усуватиме газові субсидії своїм промисловим підприємствам.

Проте, оглядачі вважають, що ці домовленості ще не створять вільного ринку на газ в Росії.

У вересні відбудеться чергове, тринадцяте, засідання робочої групи із розгляду заявки України про вступ до Світової організації торгівлі. Головна тема дискусії - допустимий розмір державної підтримки вітчизняного сільського господарства.

Досі вона була мінімальною та неефективною, як вважають самі українські фермери. В гостях в одного з них пробувала моя колега Ірина Біла, ведуча рубрики “Власна справа”.

Ірина Біла

Брати Гордієнки – одні з перших створили фермерське господарство в Бориспільському районі на Київщині.

Всі троє: Олександр, Валерій та Віталій свого часу закінчили Академію сільськогосподарських наук, тож до вирощування овочів, а саме це їхня головна спеціалізація, взялися зі знанням справи.

Здебільшого у фермерському господарстві, що простяглося на території понад 75 гектарів землі, вирощується цибуля, капуста, картопля.

За прибутковістю це далеко не найвигідніші види сільгоспкультур, але оскільки брати Гордієнки впевнені, що господарюватимуть на цій землі не один рік, то й не прагнуть в гонитві за “швидкою копійкою” знесилити землю.

Говорить найстарший з братів – Олександр Гордієнко:

Олександр Гордієнко

Ви подивіться, що зараз робиться на полях: вирощується пшениця, соняшник, в цьому році вже трошки сіють буряк цукровий. Земля виснажується, заражується хворобами, добрив в достатній кількості не вноситься, тому що грошей немає.

Останній резерв землі, які є поживні речовини, вона віддає. І цей соняшник, а ми знаємо, що після соняшника нічого не росте, там треба добре удобрювати землю.

Тому фермер намагається: “Ага, зараз ця культура вигідна – давай ми її будемо вирощувати”. І вся Україна вирощує одну культуру.

Ірина Біла

Якщо й надалі спостерігатиметься подібна практика безгосподарювання, то вже найближчим часом добрі урожаї на українських землях будуть рідкістю.

До ситуації, що змушує фермерів, у якнайшвидший спосіб отримати прибутки – є нестабільність в державі, та непередбачуваність у діях і рішеннях державних керманичів. Звідси – відсутність довіри до них. Олександр Гордієнко далі:

Олександр Гордієнко

Найбільше заважає фермерам – це нестабільність в економіці. Наприклад, в цьому році: в березні місяці, навесні обіцяли, що ціни на солярку не піднімуться.

Це говорив і Кучма, і прем’єр-міністр – всі говорили. Казали, що не треба боятися, все нормально, посівна пройде нормально, а, як вияснилося, ціни піднялися, ще і дуже піднялися.

А зараз треба солярки, ми не заготовляли, а зараз навесні фермеру важко: треба і пальне, треба і ядохімікати.

Немає довіри до наших керівників держави, які говорять, що буде так, а роблять зовсім по-іншому. Приходиться розраховувати тільки на себе.

Ірина Біла

Держава поки що надто недбало ставиться до фермерства, і, здебільшого, лише на словах створює умови для його розвитку, - переконаний Олександр Гордієнко: Олександр Гордієнко

Держава має приділити увагу сільгоспвиробнику. Хоча на словах кожен рік виділяються якісь кошти, але фактично ніякої допомоги, абсолютно ніякої допомоги фермеру немає.

Я можу судити по собі, по своїх друзях, які зі мною працюють. Я думаю, що ще декілька років держава не зверне увагу на сільгоспвиробника, у нас сільське господарство геть занепаде.

У нас треба на державному рівні підтримати фермера, дати йому кредит вигідний, дати, можливо, кредит під урожай, не тільки під якусь нерухомість, тому що зараз кредит теж дуже важко взяти, треба ціни якось збалансувати на сільгосппродукцію, треба, щоб фермер мав хоча б часткову гарантію, що він зможе збути цю продукцію.

Ірина Біла

І якщо бодай щось з усього щойно сказаного фермером з Київщини Олександром Гордієнком буде втілено в життя, а не лише проголошено з трибун та в перевиборних обіцянках, надія на відродження українського сільгоспвиробника ще має шанси втілитися в реалії.

Марія Щур

Сільськогосподарську тему продовжить і наш наступний матеріал з нашої історичної рубрики.

У минулих передачах ми вже розповідали про розвиток українського кооперативного руху у першій третині ХХ століття, зокрема про об’єднання кооперативів “Маслосоюз”, “Центросоюз” та “Сільський господар”.

За української революції на Наддніпрянщині, а згодом і в Галичині існувало ще одне кооперативне об’єднання – “Дніпросоюз”. Про торгівельну, підприємницьку, просвітницьку та культурницьку діяльність “Дніпросоюзу” розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Навесні 1917 року розвиток кооперативного руху на Наддніпрянщині привів до створення низки спеціалізованих об’єднань кооперативних товариств, зокрема, “Українбанку”, “Централу”, “Книгоспілки” тощо.

А в травні у Києві був заснований Центральний союз кооперативних споживчих товариств або “Дніпросоюз”. Головою його правління був обраний Дмитро Коліух.

Вже наприкінці 1918 року “Дніпросоюз” об’єднував понад 8 тисяч кооперативів та близько вісімдесяти повітових та окружних союзів.

Він займався не тільки постачанням галантереї та мануфактури, а і виробництвом, заснувавши кілька власних підприємств з персоналом близько двох тисяч осіб.

Приміром, 1920 року в Євпаторійському повіті у Криму підприємства “Дніпросоюзу” видобули 1 мільйон пудів солі.

“Дніпросоюз” відкрив власне представництво у Відні і невдовзі за обсягами закордонної торгівлі посів перше місце в Україні.

У великих містах Наддніпрянщини відкрилися відділення “Дніпросоюзу”, найбільше з яких було в Одесі. А в лютому 19-го року розпочало роботу і перше відділення на Галичині – у місті Станіславові (нині – Івано-Франківськ).

“Дніпросоюз” мав також власні друкарні і видавав брошури, книги, підручники та журнал “Коопераційна Зоря”.

Він відкрив свою кооперативну школу, заснував мережу бібліотек та читалень, організував театральні гуртки. Музично-хорову секцію “Дніпросоюзу” у Києві очолював Кирило Стеценко.

1920 року він заснував хорову капелу “Дніпросоюзу”, ініціював створення музичної бібліотеки “Дніпросоюзу” та друкування нот в його друкарнях.

Влітку того ж року була створена Перша мандрівна капела “Дніпросоюзу”, згодом – Державна українська мандрівна капела (скорочено – “Думка”).

У Києві у колишньому будинку гімназії Жеребцової на вулиці Володимирській містився Кооперативний музей “Дніпросоюзу”, яким завідував Павло Тичина.

У цій будівлі перебував і Український кооперативний інститут, головою Піклувальної ради якого теж був Дмитро Коліух.

Під час денікінської окупації Києва “Дніпросоюз” був, як і інші українські установи, закритий і відновив свою діяльність тільки з приходом більшовиків.

Однак радянські керівники вважали українську кооперацію економічним фундаментом українського націоналізму, тож 1920 року “Дніпросоюз” остаточно був ліквідований.

Його представництво у Відні ще деякий час продовжувало видавничу діяльність, випустивши, зокрема, книги Михайла Грушевського “Ілюстрована історія України” та “Культурно-національний рух на Україні ХVI–XVII століть”.

Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.

Марія Щур У минулих передачах ми вже розповідали про підприємців Гетьманщини. Серед них варто згадати і Саву Владиславича-Рагузинського - ілірійського графа з Боснії.

За законами того часу він був людиною багатогранною. Тож про українського землевласника і підприємця, російського міністра та агента на Балканах Владиславича-Рагузинського слухайте у нашій наступній передачі.

На цьому я, Марія Щур, прощаюся з вами. Нагадаю, що ви слухали “Економічний журнал” на хвилях радіо “Свобода”. На все добре!

НА ЦЮ Ж ТЕМУ

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG