Аудіозапис програми. Перша частина: Аудіозапис програми. Друга частина:
Київ-Прага, 8 червня 2004 року.
Ірина Халупа
Добрий вечір, Україно!
Радіо “Свобода” продовжує свої передачі. На черзі програма “Вечірня Свобода”. Перед мікрофоном Ірина Халупа.
Вітаємо всіх, хто нас слухає!
Наша тема на вівторок, восьме червня: “Приватизація заводу “Криворіжсталь”.
Цю тему з нами обговорять: народний депутат України від СПУ, голова спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Валентина Семенюк; доктор економічних наук, директор Міжнародного інституту приватизації Олександр Рябченко.
Вітаю вас, шановні гості, і дякую за участь у сьогоднішній “Вечірній Свободі”.
“Українські новини” повідомляють, що суд дозволив Фондові державного майна проводити конкурс із продажу 93,2%. “Українські новини” не повідомляють, який суд, і покладаються на інформоване джерело. Раніше Голосіївський суд Києва прийняв до розгляду скаргу депутата, нашої гості Валентини Семенюк на дії Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, і Фонду державного майна, призупинивши таким чином конкурс із продажу “Криворіжсталі”.
Розгляд скарги пані Семенюк призначений на 11-те червня.
Крім того, суд прийняв до розгляду аналогічну скаргу фізичної особи І.Назарової. Ця справа має розглядатися 14-го червня.
Фонд державного майна оголосив конкурс із продажу комбінату “Криворіжсталь” 12-го травня за стартовою ціною 3 806 мільйонів гривень.
Додаткові вимоги конкурсу роблять обов’язковою умовою для покупця “Криворіжсталі” виробництво і реалізацію українського коксу обсягом не менше одного мільйона тонн за рік протягом трьох останніх років.
Таким умовам відповідають консорціум “Інвестиційно-металургійний союз”, створений компаніями, що контролюються корпорацією “Інтерпайп” (директор корпорації В.Пінчук), і компанією з Донецька, власником якої є Р.Ахматов, а також консорціум “Індустріальна група”, до якого входять підприємства корпорації “Індустріальний союз Донбасу”.
На конкурс продажу “Криворіжсталі” подали заявки шість компаній, в тому числі “Індустріальна група” і російська “Сєвєрсталь”.
Проте у серпні ще минулого року народний депутат В.Гуров вніс законопроект, яким пропонував включити “Криворіжсталь” до переліку об’єктів державної власності, котрі не підлягають приватизації.
До цієї ідеї згодом долучилися інші депутати, враховуючи важливість та стратегічне значення комбінату для металургійної галузі та всієї економіки і безпеки держави.
В листопаді минулого року ВР ухвалила відповідний закон. Через місяць його повернули в парламент з вето Президента.
З того часу навколо “Криворіжсталі” великий ажіотаж.
Нині цей завод працює на рівні світових стандартів. Підприємство має у своєму складі видобуток та збагачення залізної руди і власне коксохімічне виробництво, воно ще й передове інженерно та технологічно в доменному сталеплавильному та прокатному переділах, бо спрямував на ці цілі останніми роками мільйон гривень капіталовкладень.
Жодне інше металургійне підприємство в Україні вже чверть століття так активно не розвивалося і не розвивається.
Ось приклад цього виробництва і такої активної діяльності. Торік обсяги реалізації продукції на “Криворіжсталі” становили 7,5 мільярди гривень. А це на 29% більше, ніж у 2002-му році. Рентабельність виробництва сягнула 30%. До бюджетів усіх рівнів “Криворіжсталь” перерахувала близько трьох мільярдів гривень. А в першому кварталі нинішнього року рентабельність зросла до 45%.
Отже, чи треба приватизувати “Криворіжсталь”? Чи треба це робити саме тепер? Відповідає директор економічних програм Центру ім. Разумкова В.Сіденко.
Володимир Сіденко
З суто економічної точки зору сьогодні не є поганим вибором, оскільки кон’юнктура зараз в Україні на підйомі, і світова кон’юнктура також більш сприятлива, ніж, скажімо, рік-два тому. Сьогодні, в принципі, з економічної точки зору за цей об’єкт можна виручити більшу суму.
Але політична складова, на мій погляд, диктує зовсім іншу оцінку. Приватизація цього об’єкту в передвиборчий період не є вдалим вибором. Це призведе до інтенсивних політичних дискусій. Є така можливість, що самі кошти від приватизації можуть бути використані, як інструмент передвиборчої кампанії для демонстрації суспільству якихось істотних зрушень у галузі вирішення певних соціальних проблем. Але, розуміючи, що джерелом цих коштів будуть одноразові надходження від приватизації такого об’єкту, це дещо порушує можливості рівноцінної конкуренції в передвиборчій боротьбі різних кіл і дає певну перевагу тим, хто сьогодні контролює економічні процеси в країні.
Що стосується безпосередньо “Криворіжсталі”, я думаю, якби вона була викуплена підприємством з іноземними інвестиціями, то це, можливо, покращило б її експортні позиції. Але при цьому ми можемо мати певний клопіт з точки зору того, що це підприємство має надзвичайно велике стратегічне значення для України сьогодні, в тому числі і з точки зору відповідних валютних надходжень. І в цьому плані, мабуть, більшою мірою диктується продаж його саме вітчизняним підприємствам.
Але було б помилкою, якби ми заздалегідь поставили таку умову. Все ж таки необхідно, щоб була дійсно конкуренція різних пропозицій, але при цьому ухвалювалося рішення з урахуванням всіх складових: не тільки економічних, а й політичних.
Ірина Халупа
Минулого тижня представники блоку “НУ” та БЮТ намагалися розглянути питання приватизації “Криворіжсталі” в парламенті. Однак це не вдалося.
Чи виступає “НУ” проти приватизації цього заводу? На це запитання відповідає народний депутат В.Пинзеник.
Віктор Пинзеник
Питання не в тому, що ми проти приватизації, питання в тому, як приватизується, за яку ціну?
Справа в тому, що завод дає близько 400 мільйонів доларів прибутку (це за офіційною статистикою). Крім того, ми прекрасно знаємо, як продається весь метал з різницею в 100 доларів через посередників. А це ще 600 мільйонів доларів прибутку в рік. Тобто, завод надає прибутку в рік один мільярд доларів.
Продавати майже 100% пакету акцій за 750 мільйонів доларів, коли ціна цього заводу 5-6 мільярдів доларів! Це перша обставина, яка зумовлює нашу участь у процесах публічного з’ясування, що відбулося навколо приватизації.
По-друге, умови приватизації виписані таким чином, що практично можна назвати краще прізвище, а не дурити громадян України й інших інвесторів. Умови розписані так, що треба було не дурити народ, а написати прізвища, хто купить завод.
Тарас Марусик
Ви зараз це не можете назвати, так?
Віктор Пинзеник
Та питання не в тому, чиє це прізвище, це взагалі не принципово. А питання в тому, що це не приватизація. А яка різниця, якщо буде інше прізвище? Справа не в тому, справа в тому, що так продавати заводи не можна. Умови продажу мають бути такими, чи виграватиме той, хто пропонує вищу ціну.
Тарас Марусик
Чому, з Вашого погляду, саме тепер почався процес приватизації “Криворіжсталі”?
Віктор Пинзеник
Це нас теж хвилює, тому що нічого страшного не сталося б, якщо б цей завод пішов під приватизацію пізніше, тому що таке явище, як капіталізація або ціна заводу, залежить від стабільності в Україні. Те, що сьогодні, наприклад, можна одну ціну взяти, через рік можна значно більше.
Ми взагалі пропонували на цей час зупинити приватизацію, тому що наступного року можна отримати значно більші кошти.
Ірина Халупа
Справа навколо “Криворіжсталі” набуває гарячкуватого характеру: дехто хоче цю приватизацію пропхати за всю ціну, інші хочуть її призупинити.
Пані Семенюк, в чому справа? Всі погоджуються, що приватизація – це корисна річ, це в лінії реформ і т.п. Але цей завод - чому зараз, і чому Ви виступаєте проти цієї приватизації?
Валентина Семенюк
Перш за все, відповідно до закону про приватизацію державного майна, а метою приватизації є пошук ефективного власника.
Підприємство “Криворіжсталь” у 1998-му році в особі держави отримало відповідні інвестиції, був прийнятий відповідний законопроект, який дав можливість піднятися цьому підприємству. Сьогодні він є прибутковим. Держава є ефективним власником.
Ірина Халупа
Скільки грошей вклалося у “Криворіжсталь”?
Валентина Семенюк
Сьогодні порядку двох мільярдів гривень вкладено в це підприємство. Нові печі запущені, проведена модернізація. Підприємство за попередній рік дало 29% рентабельності. Люди отримують заробітну плату, наприклад, у мартенівському цеху (там, де йде виплавка металу) порядку двох тисяч гривень.
Тому в тих умовах конкурсу, які сьогодні зазначені, підготовлені вони не тільки з порушенням законодавства (я хочу сказати, що це саме так є), тому що умови конкурсу виписані такі, що, в першу чергу, не гарантують громадянам України і працівникам, які працюють на цьому підприємстві, що вони завтра будуть мати такий же самий рівень заробітної плати, який вони мали до цього, працюючи на державному підприємстві.
Друге – це те, що умови конкурсу складені такі, що сьогодні підприємство прибуткове, а в умовах конкурсу зазначено, що вони повинні працювати беззбитково.
Тобто, порушення статті 129 програми приватизації, в якій чітко зазначено, що повинно бути чітко вказано рівень рентабельності, рівень прибутковості для того, щоб держава знала, які будуть відрахування до бюджету, а це 1 млрд. 250 млн. гривень (це ті податки, які надходять до центрального бюджету).
Третє, це питання те, що підприємство є містоутворююче. Це доля того місцевого бюджету, яке дає можливість сьогодні забезпечувати рівень життя і забезпечення бюджетом самого міста Кривого Рогу.
І оці головні чинники говорять про те, що з ціллю приватизації, яку сьогодні виставили, я б сказала, “смєта” витрат (даруйте за російське слово) на виборчу кампанію 2004 року для того, хто її сьогодні буде проводити.
Ірина Халупа
Чи Ви тоді виступаєте проти приватизації цього заводу в будь-який час, чи Ви хочете почекати трошки? Ось пан Пинзеник казав, що варто почекати і можна продати за більшу ціну.
Валентина Семенюк
В першу чергу я виступаю тому, що приватизацію проводити з порушенням законодавства не потрібно. Якщо у нас є державні підприємства, які ефективно працюють, то вони повинні бути в державній власності для того, щоб приватний сектор тягнувся, конкурував і бачив, що він теж буде підтягуватися до рівня державного підприємства.
Сьогодні ж у нас всього залишилось у державній власності 2,9% по кількісному виразу. А якщо брати по загальному відсотку основних засобів тільки 29% державної власності.
Тобто, фактично з державної монополії ми перейшли на приватну, і конкуренції ніякої немає. І знищувати підприємство, яке є конкурентом на зовнішньому рівні, це означає просто різати курку, яка несе золоті яйця.
Тому це і порушення законодавства і не гарантованість людей, що завтра будуть мати зарплату і роботу. І те, що через 6 місяців їх завтра можуть викинути на вулицю. Саме так виписані умови конкурсу.
Я виступаю і виходжу із того, що повинні бути і приватний, і державний сектор. Якщо це підприємство державне і рентабельне, то хай воно залишається в руках держави і дає наповненість у бюджет.
Ірина Халупа
Пане Рябченко, у Вас великий досвід у приватизації. Ви пильнували і доглядали приватизацію першого етапу в Україні.
Як Ви дивитесь на умови конкурсу щодо приватизації “Криворіжсталі” і взагалі цю ситуацію? Чи треба цей завод приватизувати, вклавши в нього такі гроші?
Олександр Рябченко
Загалом, я вважаю, що держава як власник ( чи власник український народ, чи держава, яка представляє український народ ) повинна мати право стосовно прийняття рішення про приватизацію.
Але питання в тому, що кожне право ґрунтується на тому, щоб усі розуміли, що ця приватизація робиться в інтересах народу. Ця приватизація робиться на користь того, щоб підприємство краще працювало, що існують сприятливі умови.
Якщо такої ситуації немає... У будь-якого підприємства є умови сприятливі і не сприятливі до продажу. І якщо незрозуміло, чого продається, то держава не повинна продавати, бо, наприклад,...
Ірина Халупа
А Ви розумієте чому продається “Криворіжсталь”?
Олександр Рябченко
Звичайно, я розумію чому. Тому я скажу, що,з моєї точки зору, у передвиборчій ситуації краще було б зачекати до наступного року, коли вже прийняти рішення загальне: чи є час приватизації, чи держава має щось зробити, чи треба виставляти і продавати.
Загалом це залежить перш за все від того,як держава дивиться, коли підприємство буде потребувати значних внесків інвестиційних. Якщо вони потребують зараз, то можна продавати. Якщо вони потребують через 3-4 роки, не треба поспішати, спокійно щоб вона працювала. І в найбільш сприятливий час, коли ціна найбільша, тоді можна приймати рішення, що шукаємо ефективного інвестора.
По “Криворіжсталі”, з моєї точки зору, той час ще не прийшов, і я б особисто почекав закінчення президентських перегонів, тоді б ціна стала вищою.
Ірина Халупа
Я завжди думала, що приватизуються підприємства, заводи і т.п., коли потрібні іноземні вклади, щоб їх підтягнути трішки, щоб їх поставити на ноги. Зокрема, підприємство, яке перебуває в якійсь стагнації, то іноземний вклад стає стимулом виробництва і т.п.
Але судячи із тих статей, які публікуються сьогодні в ЗМІ, із того всього, що ви сказали, то “Криворіжсталь” працює дуже успішно і також дає дуже великий прибуток до державного бюджету. Отже, справа тоді переходить з економіки в якусь політичну площину.
Отже, як Ви думаєте, чи це справді поспішається, щоб були гроші на президентську кампанію?
Олександр Рябченко
По-перше, я вважаю, що у нас є багато підприємств, які слід продавати, вже зараз виставляти на продаж, тому що вони потребують іноземних чи національних інвестицій - загалом уже вчора.
У них просто не вистачає грошей обігових, щоб робити технічне переобладнання, щоб пристосуватися до умов ринку, щоб працювати і давати людям нормальні робочі місця. Це і є, власне, перша ціль, яку переслідує чи має переслідувати нормальна справедлива приватизація.
Тому от такі підприємства як “Криворіжсталь”, я вважаю, коли вони продаються в ситуації передвиборчій, то, безумовно, це рішення має політичне підґрунтя, коли визначається час виборів.
І коли ухвалене рішення, щоб продати зараз, то це рішення не має якихось економічних обґрунтувань, інакше б вони були доведені до ВР.
Перша ситуація: уряд має подати до ВР обґрунтування, чому зараз. Немає такого рішення. Всі розуміють, що рішення прийняте політично, про те, щоб встигнути продати “Криворіжсталь” зараз.
Валентина Семенюк
Крім того, я хотіла б додати, зараз спостерігається велика (я вже як голова тимчасової спеціальної комісії можу констатувати той факт) тенденція: хто ближче до тіла Президента - чи то родичі, чи то куми - бажають по тому тільки купити одна-дві особи, які об’єднали капітал, це пан Пінчук і пан Ренат Ахметов.
Тенденція сьогодні спостерігається в Україні по торгівлі, або точніше, по приватизації об’єктів в основному така: наближені до тіла під патронатом Президента купують на первинному ринку ці підприємства, а на вторинному ринку вони продаються.
От я Вам приведу лише такий приклад: Запорізький алюмінієвий завод. Була в 2001 отримана згода Кабміну на те, щоб отримати 57 млн. кредиту в Світовому банку на модернізацію цього підприємства.
Підприємство було приватизоване після того уже, як пройшла модернізація, вкладені відповідно лінії по випуску алюмінію, викуплено за 70 млн. гривень.
Борг не повертається державі. Тобто, держава платить по тому зобов’язанню, яка взяла на модернізацію цього підприємства. Призупинена ця дія рішенням Деснянського і Запорізького суду. 75 млн. люди платять зі своїх пенсій і зарплат. Тобто, фактично за рахунок людей. Приватизація через півтора року. І буквально місяць назад відбувся продаж цього об’єкту уже за 100 млн. доларів.
Тобто на чистому місці 30 млн. доларів взяли в руки ті, хто купив це підприємство на первинному ринку цінних паперів. Крім того, державу ще й надули в тому, що вона, даючи гарантії сьогодні, мусить повертати кошти за рахунок людських пенсій, зарплат, за тих, хто на первинному ринку цінних паперів купляв.
Це ті ж самі приближені “пінчуки-зяті” Президента. Можна говорити сьогодні відкрито, і це відповідно є та дія, яка відбулася. Тобто, на чистому місці виникають 30 млн.
А потім ми думаємо, чому сьогодні закордоном у Пінчука, у Рената Ахметова, в Медведчука і всіх інших великі мільярдні рахунки, а люди все нижче і нижче бідніють.
От вам проста схема. Інших людей не допускають до приватизації. Коли говорять про іноземного інвестора, що він прийде сюди. Та його просто сюди ніхто не допускає, сьогодні виписують умови конкурсу такі, щоб прийшов саме той, за кого подзвонив Президент, за кого сказав, за кого відповідно дав доручення і кому його відповідно продати.
Ірина Халупа
Пане Рябченко, перед нами другий етап приватизації. Перший етап відбувся в дещо не контрольованих умовах. І ось ми чули деякі результати цієї приватизації, про які щойно згадувала пані Семенюк.
“Криворіжсталь” – це лише так би мовити “закуска” цього другого етапу. Які інші підприємства збирається держава приватизувати?
Олександр Рябченко
По-перше, я хочу сказати, що “Криворіжсталь” по типу продажу не випадає з продажу останніх півтора року. Так само, наприклад, продавався півроку тому Дніпровський металургійний комбінат, коли умови конкурсу чітко визначали, хто має бути переможцем у цьому конкурсі.
Так само були судові позови. Єдине, що там не було іноземних інвесторів, йшло сперечання між національними інвесторами. Тому ніхто не проголошував, що це орієнтація на національного інвестора, бо заборгованість була дуже велика на комбінаті.
Тому це приклад, не те, щоб розглядали, що це якийсь виняток такий стався вибуховий. Вибуховість винятку тільки в тому, що засоби, які були відпрацьовані за останні півтора року, перенесені на комбінат, вартість якого оцінюється вже не в десятках і не в сотнях мільйонів доларів, а в мільярд.
Тому це перший такий приклад на Україні, коли дійсно виставлені на вільний продаж 93% акцій металургійного комбінату, вартість якого, на мій погляд, складає приблизно десь 1 млрд. 200-300 млн. Доларів, при вільному продажі звичайно.
І тому зосереджена увага саме на цей продаж. Це принципове питання. Це показник того,як держава може отримати великі гроші від прозорого некорумпованого продажу до державного бюджету. Так само, як держава може ці гроші не отримати, як ці гроші можуть піти повз державну кишеню, повз державний бюджет.
Я,як прихильник ринкової економіки, хочу вам сказати, що через років 2,4,5 це підприємство “Криворіжсталь” все одно буде належати тому власнику, який має відповідний інвестиційний ресурс, який може вкласти туди так само мільярд доларів на розвиток того підприємства.
Але от та різниця, як тільки що пані Валентина казала, про приклад ЗалКу, мала б залишиться в державній кишені, а залишиться в недержавній – посередника. Тому різниця між прозорою приватизацією, коли умови продажу є вільні, держава орієнтується на інтереси народу і каже: “Я продаю це підприємство, воно дуже дороге. Ми всі ці гроші отримуємо в бюджет, парламент затвердить соціальні програми. Це буде фінансування велике і важливе, можливо, на реконструкцію української промисловості, на новий розвиток, на новий стрибок, десь якийсь прорив”.
І різниця між тим, коли умови продажу не є прозорими, коли покупець визначений з самого початку, і всі розуміють, що розмови навколо конкурсу йдуть не про те, хто переможе (хто переможе ми всі знаємо, що тут переховувати), розмови йдуть про те, що не слід так продавати, що державні інтереси мають стояти перш за все.
Валентина Семенюк
Я перепрошую,але я хочу в деякій мірі опонувати панові Рябченку. Він говорить про первинний ринок цінних паперів. Сьогодні в Україні не працює фондовий ринок, немає ніякої прозорості.
І те, що сьогодні, наприклад, із шести нафтопереробних заводів, які працюють в Україні, які належали Україні, були приватизовані в такий спосіб, тобто, куплені на первинному ринку цінних паперів, начебто наші інвестори, начебто і брали відповідні зобов’язання, а на вторинному ринку вони вже продані і майже всі належать сьогодні росіянам.
Як би не хотіли, те, що ми сьогодні маємо і з бензином – це результат приватизації, результат того, що фактично впливу на підприємства, які були приватизовані, сьогодні в якісь мірі вплинути на важелі управління при монополії інших держав неможливо.
Тому я б з Рябченком могла би згодитися тоді, коли б у нас працював фондовий ринок. Сьогодні законодавство, яке було створене ще під головуванням О.О.Мороза, було зроблене таким чином, що фондовий ринок був прозорим, людина включила телевізор і бачила, почому продаються ті чи інші акції.
А у нас же все продається у підворотнях, тільки 7 % проходять торги на ринку цінних паперів, все решта іде підворотня.
Тому одним об’єктом управляють з Канади, другим – з Ізраїлю, третім – з Росії, четвертим – ще з одного. Про що можна сьогодні говорити?
Сьогодні Житомирський обленерго управляється у Москві футболістами. Наші футболісти із СДПУ(О) продали відповідним футболістам із Росії.
І вирішується питання, дати на лікарню світло, чи на пекарню, яка випікає хліб, чи не дати. Аналогічна ситуація і з Херсонським обленерго.
Тому коли ми говоримо про приватизацію “Криворіжсталі”, то треба сказати, в які руки вони попадуть на вторинному ринку цінних паперів.
Якщо такої ми не даємо гарантії, то виникає питання: “А навіщо його тоді продавати?” Ми не маємо сьогодні свого сільгоспбудування, ми не маємо сьогодні нашої техніки автомобільної, інших, які працюють на металі.
Вийде так, що ми спочатку ці підприємства продамо, а потім будемо просити у тих іноземців: дайте металу для нашої відповідної галузі. Це не по-державному!
Ірина Халупа
Пані Семенюк, я хочу повернутися все ж таки до “Криворіжсталі”. Голова американської фірми “US Steel” Томас Ашот сказав, що Україна, вибравши консорціум “LNM US” ( це американський претендент), якби Україна вибрала цю фірму, як інвестора “Криворіжсталі”, вона б таким чином дала б сигнал світовому співтовариству про те, що в неї можна вкладати серйозні інвестиції, вести з нею бізнес.
Минулого тижня відомий британський тижневик-журнал “Економіст” написав про те, що цей тендер організований так, що дискримінує проти всіх, крім одного консорціуму.
Чи цей процес вже так далеко пішов, що його неможливо зупинити? Чи приватизація “Криворіжсталі” – це вже доконаний факт? Чи ви ще щось можете змінити, щоб це загальмувати якимось чином?
Валентина Семенюк
Перш за все, тут треба говорити про обмеженість, тут обмежуються в першу чергу права громадян, тому що відповідно до законодавства про приватизацію, вони мають право на 5 % приватизації на відкритих тендерах, і сьогодні ця норма була невикористана.
Я в першу чергу, як громадянин, як депутат і голова спеціальної контрольної комісії, подала судовий позов до Голосіївського районного суду. Сьогодні відбувся відповідний суд на впровадження, були взяті документи, але тільки було прийнято відповідне рішення - буквально в годину було взято перерву суддями.
І без нашої згоди, тобто без мене особисто, без представників інших, які подали до суду, були вилучені документи і передані до Печерського суду по дзвінку Апеляційного суду і, звичайно, по дзвонику відповідного Чечетова.
Наскільки ця інформація була по дзвонику Чечетова та по іншому, але це те, що я знаю по тій відповіді, яку дали мені сьогодні адвокати.
Я хочу сказати, що ця передача до ручного суду, який завжди прийме те рішення, яке йому вигідно, тому що Печерський суд я дуже добре знаю по наметовому містечку, і та суддя Фадєєва, яка приймала рішення, що я, як депутат, не повинна ходити з парасолькою по Хрещатику, бо я є малою архітектурною спорудою і заважаю ходити людям іншим, які, може, теж ходять із тими парасольками.
Я знаю її рішення. Невипадково без нашої згоди було змінено суд, в якому мають право розглядати цю справу. Хоч я подавала позов до Комісії по цінних паперах, тому що він міститься на території Голосіївського суду, і до Фонду державного майна.
Те обмеження, яке введено, воно в першу чергу порушує права громадян. Ми повинні виходити з того, що Конституція не дозволяє звужувати права громадян (це стаття 22).
Я виходжу з того, що ми сьогодні, говорячи про приватизацію “Криворіжсталі”, повинні думати про тих працівників, про бюджет і про Україну.
Ірина Халупа
А якщо процес можна зупинити?
Валентина Семенюк
Тільки рішенням судів.
Ірина Халупа
Це буде наступного тижня.
Валентина Семенюк
І тільки рішенням судів. Те, що я сьогодні, буквально їдучи сюди, зустрічалася зі своїми адвокатами, консультантами, завтра я буду з’ясовувати питання, на якій підставі відбулося це перенесення.
Друге, я звернулася до нашого омбудсмена, так як вона несе відповідальність, вона захищає права громадян, я буду просити її, звичайно, щоб вона прийняла участь зі мною разом у засіданнях судових, щоб я могла повноправно захистити права громадян на право на участь у приватизації, головне – не обмежити право тих, хто працює на цьому підприємстві.
Тому що, повірте мені, через 6 місяців може бути ситуація назріла страшенно, тому що ті люди, які працюють на підприємстві, можуть бути залишені без роботи, без зарплати, а “Криворіжсталь” без бюджету, мається на увазі Кривий Ріг.
Я цього не хочу, і це буде соціальна напруга у відповідному регіоні.
Олександр Рябченко
Я хотів би додати з приводу того, чи остаточне завершення цього конкурсу, чи приватизація “Криворіжсталі” відбудеться. Я хочу вам сказати, що держава через Конституцію захищає права власності, але права власності повинні бути тільки у відповідності з українським законодавством.
Тому що якщо конкурс буде проведений і оголошений переможець, навіть якщо він сплатить гроші, але якщо конкурс при проведенні порушив законодавство України, то ви розумієте, що у будь-який час, навіть не зараз, не за тиждень, не за два, не за три, а після закінчення президентських виборів, після стабілізації ситуації на Україні може бути зроблене повернення до цього питання, і в судовому розгляді абсолютно прозорому і зрозумілому, відвертому, навіть із прямою трансляцією по телевізійних каналах може бути прийняте рішення, що конкурс пройшов із порушенням законів України. Тому “хлопці, всі повернулися на свої позиції”.
Ірина Халупа
Пане Рябченко, це виглядає...
Олександр Рябченко
Мене це хвилює більше за все, тому що це вже питання не конкретних бізнесменів, які куплять, а це питання зовнішнього міжнародного вигляду України, як Україна гарантує права великого бізнесу.
Все ж таки це мільярд доларів. Це дуже велика ціна.
Ірина Халупа
Україна поки що не має найкращої репутації в цьому плані.
Олександр Рябченко
А хотілося б.
Ірина Халупа
Так, звичайно. Пане Рябченко, провідний економіст Андерс Асленд, колишній радник українського уряду, сьогодні працює аналітиком Фонду Карнегі, він сказав у розмові з нашою колегою Марією Щур, що приватизація “Криворіжсталі”, зокрема українською фірмою, була навіть і не дуже-то і поганою.
Що краще в такому плані? Давайте на хвилинку повіримо в те, що все це відбувається прозоро, чесно і так, як це має відбуватися. Що краще в такій ситуації: іноземний інвестор чи український покупець?
Олександр Рябченко
По-перше, я хотів би сказати, що в державі має бути право, якщо держава хоче прийняти таке політичне рішення і сказати, от конкретні підприємства (необов’язково “Криворіжсталь”, будь-яке) є настільки важливим для України, що ми прийняли політичне рішення,народ, що ми хочемо продати це національному інвестору.
Це повинен проголосити Президент або уряд, або парламент, тоді всі повинні зважити і зрозуміти, що це питання національного державного інтересу, треба продати українському інвесторові.
Якщо такого рішення немає, то всі розмови навколо того, що треба продати нашим, є абсолютно безпідставними. Право на таке рішення є або у Президента, або в уряду, або у парламенту.
Більше такого ніхто не може визначити. Якщо такого рішення прийнято не було, то обговорювати, як продавати, кому( нашим, американцям, італійцям, індійцям ), не має сенсу.
Закон визначає чітко: всі рівні, всі мають бути рівні - і українці, і іноземці. Треба проводити прозорий конкурс, де всі повинні мати рівні умови, прийти і запропонувати своє бачення.
Хто більше сплатить – буде гарантованим інвестором, хто більші має можливості, той і є переможець, і той переможець є найкращим для України.
Бо Україна, я абсолютно переконаний, не повинна мати на меті продати конкретному покупцю. Це несправедливо...
Ірина Халупа
Тоді це не конкурс.
Олександр Рябченко
Це не конкурс. Провести прозорий конкурс, коли всі бачать: в нас всі рівні, в нас немає тих, хто більше нам подобається, і хто менше нам подобається. Нам хочеться кращого інвестора. Конкуруйте! Вигравайте! Ми всі раді бачити.
Ірина Халупа
Пане Рябченко, на жаль, наш час добігає кінця. Чи за всі ті роки, за це десятиліття приватизаційних експериментів є бодай одна вдача, якою Україна може похвалитися?
Олександр Рябченко
Вдач багато української приватизації. Я абсолютно переконаний... Я не хочу казати про конкретне підприємство, я хочу сказати про інше, це важливіше.
Коли ми кажемо про економічне зростання, і коли ми бачимо в галузевому розрізі, які підприємства, яких галузей показують найвищі показники, то подивіться, що це галузі, які пройшли свого часу складну приватизацію, не завжди справедливу, коли люди там неправильно проводили приватизацію, але через рік ринок спрацював.
Деревообробна, будівельна промисловість, переробна промисловість є зараз локомотивом економічного зростання. І то, я сказав би, головний показник того, що якщо політично оздоровлення пройде, то економічне оздоровлення буде штовхати Україну вперед.
Валентина Семенюк
Пане Рябченко, я з Вами погодилася б у тому плані, якби люди відчули це на собі. Але 19 мільйонів акціонерів сьогодні обмануті, викинуті і втратили віру в державу. Так що міфи про реальність, про зростання вони відчувають на своєму гаманцеві, на втраченій роботі, зарплаті і пенсії. Тому потрібно міняти систему влади.
Ірина Халупа
На жаль, ми змушені закінчити нашу розмову.
Це була передача “Вечірня Свобода”.
Наша тема: “Приватизація заводу “Криворіжсталь”.
Наші гості: народний депутат України від СПУ, голова спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Валентина Семенюк; доктор економічних наук, директор Міжнародного інституту приватизації Олександр Рябченко.
Хай щастить!
